Постанова

від 11.02.2025 по справі 120/3702/24

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/3702/24

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Дончик В.В.

Суддя-доповідач - Граб Л.С.

11 лютого 2025 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Граб Л.С.

суддів: Матохнюка Д.Б. Сторчака В. Ю. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Вінницькій області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 05 вересня 2024 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ТД "ПІДШИПНИКЦЕНТР" до Державної податкової служби України, Головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправнимм та скасування рішень, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю "ТД "ПІДШИПНИКЦЕНТР" (далі ТОВ "ТД "ПІДШИПНИКЦЕНТР") звернулося до суду з позовом до Державної податкової служби України (далі ДПС України, відповідач 1), Головного управління ДПС у Вінницькій області (далі ГУ ДПС у Вінницькій області, відповідач 2), в якому просило:

-визнати протиправним та скасувати рішення комісії Головного управління ДПС у Вінницькій області про реєстрацію/ відмову в реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних №10414999/39194627 від 23.01.2024, яким Товариству з обмеженою відповідальністю «ТД „ПІДШИПНИКЦЕНТР» було відмовлено у реєстрації податкової накладної №4 від 03.04.2023, та зобов`язати Державну податкову службу України здійснити реєстрацію податкової накладної №4 від 03.04.2023 у Єдиному реєстрі податкових накладних;

-визнати протиправним та скасувати рішення комісії Головного управління ДПС у Вінницькій області про реєстрацію/ відмову в реєстрації податкових накладних/ розрахунків коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних №10414998/39194627 від 23.01.2024, яким Товариству з обмеженою відповідальністю «ТД „ПІДШИПНИКЦЕНТР» було відмовлено у реєстрації податкової накладної №16 від 11.04.2023, та зобов`язати Державну податкову службу України здійснити реєстрацію податкової накладної №16 від 11.04.2023 у Єдиному реєстрі податкових накладних;

-визнати протиправним та скасувати рішення комісії Головного управління ДПС у Вінницькій області про реєстрацію/ відмову в реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних №10415000/39194627 від 23.01.2024, яким Товариству з обмеженою відповідальністю «ТД „ПІДШИПНИКЦЕНТР» було відмовлено у реєстрації податкової накладної №21 від 13.04.2023, та зобов`язати Державну податкову службу України здійснити реєстрацію податкової накладної №21 від 13.04.2023 у Єдиному реєстрі податкових накладних;

-визнати протиправним та скасувати рішення комісії Головного управління ДПС у Вінницькій області про реєстрацію/ відмову в реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних №10415003/39194627 від 23.01.2024, яким Товариству з обмеженою відповідальністю «ТД „ПІДШИПНИКЦЕНТР» було відмовлено у реєстрації податкової накладної №27 від 19.04.2023, та зобов`язати Державну податкову службу України здійснити реєстрацію податкової накладної №27 від 19.04.2023 у Єдиному реєстрі податкових накладних;

-визнати протиправним та скасувати рішення комісії Головного управління ДПС у Вінницькій області про реєстрацію/ відмову в реєстрації податкових накладних/ розрахунків коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних №10415004/39194627 від 23.01.2024, яким Товариству з обмеженою відповідальністю «ТД „ПІДШИПНИКЦЕНТР» було відмовлено у реєстрації податкової накладної №30 від 25.04.2023, та зобов`язати Державну податкову службу України здійснити реєстрацію податкової накладної №30 від 25.04.2023 у Єдиному реєстрі податкових накладних.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 05 вересня 2024 року позов задоволено:

-визнано протиправними та скасовано рішення комісії Головного управління ДПС у Вінницькій області з питань зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних №10414999/39194627 від 23.01.2024 року, №10414998/39194627 від 23.01.2024 року, №10415000/39194627 від 23.01.2024 року, №10415003/39194627 від 23.01.2024 року, №10415004/39194627 від 23.01.2024 року, №10415001/39194627 від 23.01.2024 року, №10415002/39194627 від 23.01.2024 року, №10521848/39194627 від 08.02.2024 року, №10521850/39194627 від 08.02.2024 року, №10521849/39194627 від 08.02.2024 року, №10521851/39194627 від 08.02.2024 року про відмову у реєстрації податкових накладних;

-зобов`язано Державну податкову службу України зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних податкові накладні Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД "ПІДШИПНИКЦЕНТР" №4 від 03.04.2023 року, №16 від 11.04.2023 року, №21 від 13.04.2023 року, №27 від 19.04.2023 року, №30 від 25.04.2023 року, №34 від 27.04.2023 року, №38 від 28.04.2023 року, №12 від 07.02.2023 року, №58 від 24.03.2023 року, №63 від 27.03.2023 року, №38 від 14.02.2023 року, датою їх фактичного подання на реєстрацію;

-стягнуто на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД "ПІДШИПНИКЦЕНТР" (вул. Академіка Янгеля, 4/1, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 39194627) понесені витрати на правничу допомогу в сумі 2500,00 грн. (дві тисячі п`ятсот гривень) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, код ЄДРПОУ ВП 44069150);

-стягнуто на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД "ПІДШИПНИКЦЕНТР" (вул. Академіка Янгеля, 4/1, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 39194627) понесені витрати на правничу допомогу в сумі 2500,00 грн. (дві тисячі п`ятсот гривень) за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової служби України (Львівська площа, 8, м. Київ, код ЄДРПОУ 43005393).

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач-ГУ ДПС у Вінницькій області подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтуванні апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору. Відповідач вважає, що платник не надав усіх документів, які є достатніми для реєстрації податкової накладної.

За правилами п.3 ч.1 ст.311 КАС України, розгляд справи колегією суддів здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що ТОВ "ТД "ПІДШИПНИКЦЕНТР" є юридичною особою, зареєстроване в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 25.04.2014 року (номер запису: 10671020000020301). Основним видом економічної діяльності підприємства є (КВЕД 46.69) оптова торгівля іншими машинами й устаткованням.

ТОВ "ТД "ПІДШИПНИКЦЕНТР" на виконання пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України складено та направлено на реєстрацію в Єдиному реєстрі податкових накладних податкові накладні №4 від 03.04.2023 року, №16 від 11.04.2023 року, №21 від 13.04.2023 року, №27 від 19.04.2023 року, №30 від 25.04.2023 року, №34 від 27.04.2023 року, №38 від 28.04.2023 року, №12 від 07.02.2023 року, №58 від 24.03.2023 року, №63 від 27.03.2023 року, №38 від 14.02.2023 року.

Згідно з квитанціями надісланими автоматизованою системою "Єдине вікно подання електронних документів" ДПС України, документ доставлено до ДПС України, документ збережено, зупинено реєстрацію та зазначено, що відповідно до п.201.16 ст.201 Податкового кодексу України, Порядку зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.12.2019 року № 1165 (зі змінами), реєстрація податкових накладних №4 від 03.04.2023 року, №16 від 11.04.2023 року, №21 від 13.04.2023 року, №27 від 19.04.2023 року, №30 від 25.04.2023 року, №34 від 27.04.2023 року, №38 від 28.04.2023 року, №12 від 07.02.2023 року, №58 від 24.03.2023 року, №63 від 27.03.2023 року, №38 від 14.02.2023 року в Єдиному реєстрі податкових накладних зупинена. Зокрема зазначено: "ПН складена та подана платником податку, який відповідає п. 8 Критеріїв ризиковості платника податку. Пропонуємо надати пояснення та копії документів щодо підтвердження інформації, зазначеної в ПН/РК для розгляду питання прийняття рішення про реєстрацію/відмову в реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в ЄРПН".

На виконання даних вимог позивачем подано відповідачу повідомлення щодо подачі документів про підтвердження реальності здійснення операцій по ПН/РК, реєстрація яких зупинена. Надано пояснення та копії документів на підтвердження реальності здійсненої господарської операції з контрагентом.

Разом з тим, Комісією Головного управління ДПС у Вінницькій області з питань зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних прийнято рішення №10414999/39194627 від 23.01.2024 року, №10414998/39194627 від 23.01.2024 року, №10415000/39194627 від 23.01.2024 року, №10415003/39194627 від 23.01.2024 року, №10415004/39194627 від 23.01.2024 року, №10415001/39194627 від 23.01.2024 року, №10415002/39194627 від 23.01.2024 року, №10521848/39194627 від 08.02.2024 року, №10521850/39194627 від 08.02.2024 року, №10521849/39194627 від 08.02.2024 року, №10521851/39194627 від 08.02.2024 року про відмову в реєстрації податкових накладних №4 від 03.04.2023 року, №16 від 11.04.2023 року, №21 від 13.04.2023 року, №27 від 19.04.2023 року, №30 від 25.04.2023 року, №34 від 27.04.2023 року, №38 від 28.04.2023 року, №12 від 07.02.2023 року, №58 від 24.03.2023 року, №63 від 27.03.2023 року, №38 від 14.02.2023 року в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Підставою для відмови в реєстрації зазначених податкових накладних слугувало, ненадання/часткове ненадання додаткових письмових пояснень та копій документів стосовно підтвердження інформації, зазначеної у податковій накладній/розрахунку коригування, реєстрацію яких зупинено в Єдиному реєстрі податкових накладних, при отриманні повідомлення про необхідність надання додаткових пояснень та/або документів, необхідних для розгляду питання прийняття комісією регіонального рівня рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, платником податку.

Вважаючи вказані рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про обгрунтованість позовних вимог та наявність правових підстав для їх задоволення.

Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, колегія суддів виходить із наступного.

Статтями 67 та 68 Конституції України передбачено, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом, неухильно додержуватися Конституції України та законів України.

Відповідно до п.201.1 ст.201 ПК України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

За змістом п.201.10 ст.201 ПК України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку-продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.

Якщо надіслані податкові накладні/розрахунки коригування сформовано з порушенням вимог, передбачених пунктом 201.1 цієї статті та/або пунктом 192.1 статті 192 цього Кодексу, а також у разі зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування відповідно до пункту 201.16 цієї статті, протягом операційного дня продавцю/покупцю надсилається квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі про неприйняття їх в електронному вигляді або зупинення їх реєстрації із зазначенням причин.

Квитанція про зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування надсилається одночасно продавцю та покупцю платнику податку.

Якщо протягом операційного дня не надіслано квитанції про прийняття або неприйняття, або зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування, така податкова накладна вважається зареєстрованою в Єдиному реєстрі податкових накладних.

При цьому, порядок ведення Єдиного реєстру податкових накладних встановлюється Кабінетом Міністрів України. Покупець має право звіряти дані отриманої податкової накладної на відповідність із даними Єдиного реєстру податкових накладних.

За приписами п.2 Порядку ведення Єдиного реєстру податкових накладних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2010 р. № 1246 (далі - Порядок №1246), податкова накладна є електронним документом, який складається платником податку на додану вартість відповідно до вимог Податкового кодексу України в електронній формі у затвердженому в установленому порядку форматі (стандарті) та надсилається для реєстрації.

У п.12 зазначеного вище Порядку № 1246 визначено, що після надходження податкової накладної та/або розрахунку коригування до ДФС в автоматизованому режимі здійснюється їх розшифрування та проводяться відповідні перевірки.

У п.13 Порядку № 1246 закріплено, що за результатами перевірок, визначених пунктом 12 цього Порядку, формується квитанція про прийняття або неприйняття, або зупинення реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування (далі - квитанція).

За змістом п.201.16. ст.201 ПК України реєстрація податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних може бути зупинена в порядку та на підставах. визначених Кабінетом Міністрів України.

П.п.10,11 Порядку з питань зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі - Порядок № 1165) встановлено, що у разі зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Реєстрі контролюючий орган протягом операційного дня надсилає (в електронній формі у текстовому форматі) в автоматичному режимі платнику податку квитанцію про зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування, яка є підтвердженням зупинення такої реєстрації.

У квитанції про зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування зазначаються: 1) номер та дата складення податкової накладної/розрахунку коригування; 2) критерій (критерії) ризиковості платника податку та/або ризиковості здійснення операцій, на підставі якого (яких) зупинено реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Реєстрі, з розрахованим показником за кожним критерієм, якому відповідає платник податку; 3) пропозиція щодо надання платником податку пояснень та копій документів, необхідних для розгляду питання прийняття контролюючим органом рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Реєстрі або відмову в такій реєстрації.

З матеріалів справи вбачається, що підставою для зупинення реєстрації податкових накладних слугувало те, що останні не відповідають вимогам пункту 8 Критеріїв ризиковості здійснення операцій і тому позивачу запропоновано надати пояснення та копії документів щодо підтвердження інформації, зазначеної в ПН/РК для розгляду питання прийняття рішення про реєстрацію/відмову в реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних.

На момент формування квитанцій якими зупинено реєстрацію податкових накладних Критерії ризиковості здійснення операцій визначені додатком 3 до Порядку №1165.

Відповідно до п. 8 Додатку 1 до Порядку № 1165 Критерії ризиковості платника податку на додану вартість критерієм ризиковості, який визначено відповідачем, як підстава зупинення реєстрації податкових накладних, є наявність у контролюючих органах податкової інформації, яка стала відома у процесі провадження поточної діяльності під час виконання покладених на контролюючі органи завдань і функцій, що визначає ризиковість здійснення господарської операції, зазначеної в поданих для реєстрації податковій накладній/розрахунку коригування.

Проте, відповідачем не вказано, яка саме податкова інформація стала підставою для застосування до позивача критерію ризиковості та не визначено чіткого переліку документів, які необхідно було подати позивачеві для здійснення реєстрації поданих податкових накладних.

За положеннями п.п. 4-6 Порядку прийняття рішень про реєстрацію/відмову в реєстрації податкових накладних/розрахунків корегування в Єдиному реєстрі податкових накладних, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 520 від 12.12.2019 р., зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13.12.2019р. за №1245/34216 (далі-Порядок № 520), у разі зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Реєстрі платник податку має право подати копії документів та письмові пояснення стосовно підтвердження інформації, зазначеної у податковій накладній/розрахунку коригування, для розгляду питання прийняття комісією регіонального рівня рішення про реєстрацію/відмову в реєстрації податкової накладної/ розрахунку коригування в Реєстрі.

Письмові пояснення та копії документів згідно п. 5 цього Порядку платник податку має право подати до контролюючого органу протягом 365 календарних днів, що настають за датою виникнення податкового зобов`язання, відображеного в податковій накладній/розрахунку коригування.

Так, колегією суддів з`ясовано, що позивачем подано відповідачу письмові пояснення та копії документів, які, на його переконання, підтверджують реальність господарських операцій, за результатами яких подано податкові накладні №4 від 03.04.2023 року, №16 від 11.04.2023 року, №21 від 13.04.2023 року, №27 від 19.04.2023 року, №30 від 25.04.2023 року, №34 від 27.04.2023 року, №38 від 28.04.2023 року, №12 від 07.02.2023 року, №58 від 24.03.2023 року, №63 від 27.03.2023 року, №38 від 14.02.2023.

Оскільки, податковим органом не було визначено переліку документів, які необхідно подати на підтвердження реальності господарської операції, то підприємством подано відповідачу перелік таких документів на власний розсуд, які були долучені до пояснень, наданих останнім у зв`язку з зупиненням реєстрації податкової накладної.

Однак, спірними рішеннями позивачу відмовлено в реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних.

При цьому, як свідчить зміст оскаржуваних рішень, контролюючим органом визначено загальні підстави прийняття рішення про відмову у реєстрації податкової накладної та не зазначено конкретної інформації щодо причин та підстав його прийняття. Слід також враховувати, що останнім не сформовано конкретних вимог щодо необхідності подання вичерпного переліку документів на підтвердження правомірності формування та подання податкової накладної, не зазначено яких саме документів не надано та яких саме документів не вистачає для прийняття рішення про реєстрацію податкових накладних.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що згідно п.8 критеріїв ризиковості платника податку на додану вартість визначені в додатку 1 Порядку № 1165, критерієм ризиковості є наявна у контролюючих органах податкова інформація, яка стала відома у процесі провадження поточної діяльності під час виконання покладених на контролюючі органи завдань і функцій, що визначає ризиковість здійснення господарської операції, зазначеної в поданих для реєстрації податковій накладній/розрахунку коригування.

Як вбачається зі змісту квитанцій про реєстрацію податкової накладної, відповідачем сформовано висновки про відповідність податкових накладних вимогам п. 8 Критеріїв.

Варто зауважити, що п.8 Критеріїв є загальним та неконкретизованим, оскільки не містить чітко визначених підстав для зупинення реєстрації податкових накладних, а вживання слів- "наявна податкова інформація" є неконкретизованою та незрозумілою. Посилання відповідачем у квитанціях на п. 8 Критеріїв без зазначення конкретної податкової інформації прямо впливає на можливість надання у подальшому платником податків відповідних документів, оскільки незрозуміло у чому полягає ризиковість здійснення господарської операції.

Порядком № 1165 не передбачено конкретного переліку документів, необхідних для прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної / розрахунку коригування в ЄРПН.

У п. 6 Порядку № 1165 наводиться перелік документів, необхідних для розгляду питання виключення платника податку з переліку платників, які відповідають критеріям ризиковості платника податку.

Інформація та копії документів подаються платником податку до ДПС в електронній формі засобами електронного зв`язку з урахуванням вимог Законів України Про електронні документи та електронний документообіг, Про електронні довірчі послуги та Порядку обміну електронними документами з контролюючими органами, затвердженого Мінфіном.

Матеріалами справи підтверджено, що позивачем надавалися ГУ ДПС у Вінницькій області документи на підтвердження реальності господарських операцій, про що свідчать відповідні повідомлення з поясненнями та квитанціями про отримання цих документів.

В той же час, податковим органом не наведено та не підтверджено, що надані товариством документи, оформлені в рамках договорів, мали дефекти форми, змісту або походження.

Вказане свідчить, що спірні рішення містять лише формальну підставу для їх прийняття, оскільки в останньому не зазначено, якими мотивами керувалася Комісія вважаючи, що надані позивачем документи не є достатніми для прийняття рішення про реєстрацію податкових накладних.

Верховний Суд у постанові від 05 січня 2021 року у справі № 640/11321/20 зауважив, що хоча затверджена Порядком №1165 форма рішення і не передбачає конкретизації підстав у разі відповідності пунктам 1 - 8 критеріїв ризиковості платника податку, вказана обставина не скасовує обов`язок податкового органу необхідності доказування, передбаченого частиною другою статті 77 КАС України.

Слід звернути увагу, що загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як акта правозастосування, є його обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення податковим органом конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.

Відтак, невиконання податковим органом законодавчо встановлених вимог щодо змісту, форми, обґрунтованості та вмотивованості акта індивідуальної дії призводить до його протиправності.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2018 року у справі №822/1817/18.

Поряд з цим, у межах спірних правових відносин, які виникли щодо відмови у реєстрації податкової накладної, контролюючий орган не повинен здійснювати повний аналіз господарських операцій позивача на предмет їх реальності. Змістовна оцінка господарської операції може бути проведена лише за результатом здійснення податкової перевірки підстави та порядок проведення якої визначено нормами Податкового кодексу України. У свою чергу, при реєстрації податкової накладної фактично проводиться моніторинг операції чи платника податків лише за зовнішніми (формальними) критеріями. Тому і суд за результати розгляду цієї справи не робить висновків щодо "товарності (реальності)" операцій за участю позивача, а лише оцінює наявність чи відсутність підстав для реєстрації податкової накладної.

За встановлених обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в тій частині, що ГУ ДПС у Вінницькій області, як суб`єктом владних повноважень, не надано суду достатніх та належних доказів на спростування тверджень позивача та не наведено обґрунтованих мотивів прийняття оскаржуваних рішень.

Вказане узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 16 грудня 2020 року у справі № 340/474/20, від 16 лютого 2021 року у справі № 280/3235/20 та від 23 червня 2022 року у справі № 640/6130/20.

При цьому, колегія суддів вважає, що з врахуванням вимог пунктів 2, 10 частини 2 статті 245 КАС України, суд першої інстанції з метою відновлення прав та інтересів позивача, обгрунтовано зобов`язав Державну податкову службу України зареєструвати в Єдиному реєстрі податкові накладні №4 від 03.04.2023 року, №16 від 11.04.2023 року, №21 від 13.04.2023 року, №27 від 19.04.2023 року, №30 від 25.04.2023 року, №34 від 27.04.2023 року, №38 від 28.04.2023 року, №12 від 07.02.2023 року, №58 від 24.03.2023 року, №63 від 27.03.2023 року, №38 від 14.02.2023 року.

Надаючи правову оцінку доводам скаржника в частині що стосується витрат на правничу допомогу, понесених позивачем з зв`язку з розглядом справи, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини 1, 3 та 5 ст.143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

У випадку, передбаченому частиною третьою цієї статті, суд виносить додаткове рішення в порядку, визначеному статтею 252 цього Кодексу.

Пунктом 1 ч.3 ст.132 КАС України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною 7,9 статті 139 КАС унормовано, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Також, за змістом частини 9 статті 139 КАС при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору.

Верховний Суд у постанові від 11.12.2019 у справі № 2040/6747/18 зокрема зазначив, що при визначенні суми відшкодування витрат на правничу допомогу, суд враховує критерії реальності адвокатських послуг (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерії розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

У справі "East/West Alliance Limited" проти України" Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У пункті 269 Рішення зазначено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Отже, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо,- є неспівмірним.

Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 14.11.2019 у справі №826/15063/18, від 11.12.2019 у справі № 2040/6747/18, від 19.12.2019 у справі №520/1849/19, від 22 грудня 2020 року у справі №520/8489/19 та від 11 лютого 2021 року у справі № 520/9115/19.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зазначила, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

У постанові від 14.11.2019 у справі №826/15063/18 Верховний Суд висловив думку, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Подібний висновок міститься і в постанові Верховного Суду від 17.09.2019 у справі № 810/3806/18.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 5 липня 2012 року №5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі Закон №5076-VI) договір про надання правової допомоги-домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

У п. 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI зазначено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги-види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

За визначенням, наведеним у статті 30 Закону № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Отже, вказані положення процесуального закону дають підстави для висновку, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача, має бути встановлено, не тільки, що рішення ухвалене на користь сторони, яка користувалася послугами адвоката, а також що за цих обставин справи такі витрати сторони були необхідними, а розмір є розумний та виправданий.

На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу в сумі 14000,00 грн., представником позивача подано до суду: договір про надання правничої допомоги від 18.03.2024 року; Додаток №1 до Договору від 18.03.2024; рахунок №13/03 від 20.03.2024 року; акт приймання-передачі послуг від 21.03.2024; платіжну інструкцію №540601981.1 від 21.03.2024 року на суму 14000,00 грн.

Визначаючись щодо обгрунтованості заявленої до відшкодування суми витрат, понесених на правничу допомогу, суд першої інстанції дійшов висновку, що розмір понесених витрат на правничу допомогу не є співмірним із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт.

В свою чергу, колегія суддів, досліджуючи питання обґрунтованості розміру заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу та пропорційності їх складності правовому супроводу справи у КАС, враховує таке.

Верховний Суд у постанові від 21 січня 2021 року у справі №280/2635/20 зазначив, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір-обґрунтованим.

Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц.

Так, предметом спору у цій справі є рішення відповідача від №10414999/39194627 від 23.01.2024 року, №10414998/39194627 від 23.01.2024 року, №10415000/39194627 від 23.01.2024 року, №10415003/39194627 від 23.01.2024 року, №10415004/39194627 від 23.01.2024 року, №10415001/39194627 від 23.01.2024 року, №10415002/39194627 від 23.01.2024 року, №10521848/39194627 від 08.02.2024 року, №10521850/39194627 від 08.02.2024 року, №10521849/39194627 від 08.02.2024 року, №10521851/39194627 від 08.02.2024 року про відмову в реєстрації податкових накладних.

Між тим, колегія суддів звертає увагу апелянта, що суд першої інстанції, враховуючи наведені обставини, а також фактичний обсяг виконаної роботи та незначну складність справи, дійшов висновку, що розмір вказаних послуг є явно завищеним, а тому вирішив, що розумно обґрунтованими є заявлені витрати на професійну правничу допомогу, які підлягають компенсації позивачу за рахунок ГУ ДПС у Вінницькій області у розмірі 2500 грн., а не у розмірі, в якому просив позивач.

Колегія суддів погоджується з такою позицією суду першої інстанції та вважає, що відповідачем не наведено обставин, які б слугували підставою для зменшення суми присудженої судом першої інстанції.

Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Колегія суддів також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що за з`ясованих та встановлених обставин, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 132, 134, 139, 143, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Вінницькій області залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 05 вересня 2024 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий Граб Л.С. Судді Матохнюк Д.Б. Сторчак В. Ю.