Постанова

від 10.02.2025 по справі 380/5258/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 лютого 2025 рокуЛьвівСправа № 380/5258/24 пров. № А/857/30492/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

судді-доповідача -Шевчук С. М.суддів -Кухтея Р. В. Носа С. П.розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Львівської митниці на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2024 року у справі № 380/5258/24 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ніка Друк" до Львівської митниці про визнання протиправним та скасування рішення,

місце ухвалення судового рішення м. ЛьвівРозгляд справи здійснено за правиламиспрощеного позовного провадженнясуддя у І інстанціїКоморний О.І.дата складання повного тексту рішення18.10.2024ВСТАНОВИВ:

І. ОПИСОВА ЧАСТИНА

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2024 року у справі № 380/5258/24 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Ніка Друк" до Львівської митниці про визнання протиправним та скасування рішення задоволено повністю.

Визнано протиправним та скасовано рішення Львівської митниці Державної митної служби України про коригування митної вартості товарів № UA209000/2023/900868/2 від 11.08.2023.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким позов залишити без розгляду. В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, судове рішення прийнято з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

В доводах апеляційної скарги вказує, що подані до митного оформлення документи, не містять таких відомостей як витрати на навантаження, вивантаження оцінюваних товарів, пов`язані з їх транспортуванням до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України; витрати на страхування цих товарів, хоча такі складові митної вартості, згідно положення ч. 10 ст. 58 МК України повинні бути включені при розрахунку митної вартості товарів. Таким чином, подані до митного оформлення документи не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, а отже митний орган при здійсненні митного оформлення не мав можливості, з огляду на відсутність документального підтвердження відомостей складових митної вартості, перевірити правильність здійсненого декларантом розрахунку митної вартості. Крім того, скаржник покликається на недотримання позивачем строку звернення з означеними позовними вимогами.

Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Про розгляд апеляційної скарги сторони повідомлені шляхом надіслання ухвал про відкриття апеляційного провадження та про призначення апеляційної скарги до розгляду через електронний кабінет сервісу "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС), підтвердженням чого є відповідні дані автоматизованої системи документообігу суду.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. В силу вимог ч.4 ст.229 КАС України якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

ІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Ухвалюючи судове рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач надав митному органу всі наявні у нього та достатні документи, необхідні для визначення митної вартості товару. Натомість відповідач не навів жодних доказів того, що надані декларантом документи в своїй сукупності не підтверджують числові значення складових митної вартості товару та не дають можливості здійснити митне оформлене імпортованого товару за ціною договору.

ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Ніка Друк», код ЄДРПОУ 39168974, зареєстроване за адресою: 81144, Львівська обл., Пустомитівський р-н., с. Чишки, вул. Л. Українки, 53. Основними видами діяльності товариства є виробництво тари з пластмас (код КВЕД 22.22) та неспеціалізована оптова торгівля (код КВЕД 46.90) (а.с.9-10).

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ніка Друк» (надалі - Покупець) та Jiangxi Yongguan Technology Development Co.Ltd., Китай (надалі Продавець) укладено контракт № YG 1204/2023 від 12.04.2023 (а.с.20-24), згідно якого:

1. Предмет Контракту

1.1. Продавець продає, а Покупець купує згідно з цим Контрактом продукцію вказану у Додатках до даного контракту, надалі за текстом Контракту - «Товар га/або партія Товару».

1.2. Кількість, ціни та специфікація Товару визначаються у Додатках до Контракту, які підписуються Сторонами та є невід`ємною частиною цього Контракту.

1.3. Право власності на Товар переходить від Продавця до Покупця згідно умов поставки, що зазначені в рахунку чи/га інших супровідних документах.

1.4. Додатками до Контракту вважаються усі документи вчиненні на його основі, зокрема це специфікації, га/або інвойси, -га/або усі інші документи.

На поставку товару для митного оформлення за декларацією № 23UA209170063668U2 від 10.08.2023 (а.с.17) позивачем надано наступний пакет документів:

- контракт № YG1204/2023 від 12.04.2023 з доповненням;

- специфікація № 4-2023 від 18.05.2023 (а.с.25);

- проформа-інвойс № YWJX23-05180058 від 18.05.2023 (а.с.26);

- інвойс № YWJX23-05240104 від 28.05.2023 (а.с.27);

- пакувальний лист № YWJX23-05240104 від 28.05.2023 (а.с.28);

- коносамент № NGB 7292653 від 05.06.2023 (а.с.29-30);

- накладна УМВС (залізнична) № 33948516 від 02.08.2023 (а.с.31);

- автотранспортна накладна № б/н від 09.08.2023 (а.с.32);

- сертифікат про походження товару № 23C3601M0965/00569R від 01.08.2023 (а.с.33);

банківські документи щодо оплати товару:

- SWIFT від 18.05.2023 та 05.07.2023 (а.с. 34-35);

- платіжні інструкції в іноземній валюті № 49 від 18.05.2023 та № 65 від 04.07.2023 (а.с.36,37);

- договір на транспортно-експедиторське обслуговування № SC/AF-018137 від 13.04.2022 (а.с.38-42);

- рахунок на транспортні послуги № UA00077803 від 09.08.2023 (а.с.43);

- копія митної декларації країни відправлення № 310120230518211606 від 31.05.2023 (а.с.44).

Позивачем додатково подано наступні документи:

1. Договір поставки № 01/08-2022/УН від 01.08.2022 (а.с.46-51), №СЖ16-5 від 02.02.2016 (а.с.54-57), №18/03-2021/ОС від 18.03.2021 (а.с.58-61) та видаткові накладні на продаж готової продукції покупцям на території України №70702 від 07.07.2023 (а.с.62), №72503 від 25.07.2023 (а.с.63), №72504 від 25.07.2023 (а.с.64).

2. Прайс лист на придбання товару (а.с.87-102)

3. Висновок судового експерта № 23/1/426 щодо вартості товару, що імпортується (а.с.65-82).

Львівська митниця Державної митної служби України прийняла картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA209170/2023/002792 (а.с.13-14) та рішення про коригування митної вартості від 11.08.2023 №UA209000/2023/900868/2 (митна декларація, за якою відмовлено у митному оформленні від 10.08.2023 № 23UA209170063668U2) (а.с. 15-16), де в графі 33 зазначено:

- у п.4.2 Контракту №YG-1204/2023 від 12.04.2023-вартість маркування, тари та палет входить в ціну товару, проте, відомості щодо перелічених витрат відсутні у товаросупровідних документах;

- відповідно до комерційного інвойсу. №YWJX23-05240104 від 28.05.23р умовами оплати є 30% передоплати. Окрім того, у графі 44 МД під кодом « 0325» зазначено документ від 18.05.23р. за №YWJN23-05180058 відповідно до якого умовами оплати є 25 % передоплати та 75% післяоплати, що суперечить умовам зазначеним в комерційному інвойсі;

- пунктом 3.1.1 Контракту №YG-1204/2023 від 12.04.2023 передбачено оформлення Покупцем заявки, яка декларантом до митного оформлення не надавалась.

Джерелом інформації для коригування митної вартості слугувала: товар.1 МД № UA110150/2023/8442 від 19.06.2023.

Позивач, не погоджуючись із рішенням про коригування митної вартості товару, звернувся з цим позовом до суду.

ІV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке.

У справі, що розглядається, з огляду на доводи скаржника насамперед підлягає дослідженню питання дотримання позивачем строку звернення до суду з даним адміністративним позовом.

Під строком звернення до адміністративного суду розуміється строк, протягом якого особа має право звернутися з адміністративним позовом і розраховувати на одержання судового захисту. Дотримання цього строку є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах, яка дисциплінує учасників цих відносин, запобігає зловживанням, сприяє стабільності діяльності суб`єктів владних повноважень щодо виконання своїх функцій. Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності та неостаточності у відносинах.

Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб

Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб`єктів у сфері управлінської діяльності в Україні створено систему адміністративних судів.

Порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає КАС України, частиною першою статті 5 якого визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Згідно зі статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина друга статті 122 КАС України).

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина третя статті 122 КАС України).

Отже, зазначена норма встановлює загальний строк звернення до адміністративного суду у публічно-правових спорах. Водночас, вона передбачає можливість встановлення строків звернення до адміністративного суду іншими законами.

Порядок оскарження рішень, дій або бездіяльності органів доходів і зборів, їх посадових осіб та інших працівників і відповідальність визначена главою 4 Митного кодексу України (далі - МК України).

Частиною 1 статті 24 МК України передбачено, що кожна особа має право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів доходів і зборів, їх посадових осіб та інших працівників, якщо вважає, що цими рішеннями, діями або бездіяльністю порушено її права, свободи чи інтереси.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.24 МК України предметом оскарження є рішення - окремі акти, якими органи доходів і зборів або їх посадові особи приймають рішення з питань, передбачених законодавством України з питань державної митної справи, а також задовольняють скарги, заяви, клопотання конкретних фізичних чи юридичних осіб або відмовляють у їх задоволенні .

Як слідує зі змісту ч.3 ст.24 МК України, правила глави 4 застосовуються у всіх випадках оскарження рішень, дій або бездіяльності органів доходів і зборів, їх посадових осіб та інших працівників, крім оскарження постанов по справах про порушення митних правил та випадків, коли законом встановлено інший порядок оскарження зазначених рішень, дій чи бездіяльності.

Згідно ч.1 ст.29 МК України рішення, дії або бездіяльність органів доходів і зборів або їх посадових осіб можуть бути оскаржені безпосередньо до суду в порядку, визначеному законом.

Враховуючи, що позивач в даній справі оскаржує рішення митного органу, яке прийнято з питань державної митної справи, то з урахуванням положень статті 29 Митного кодексу України строк його оскарження визначається згідно із вимогами Кодексу адміністративного судочинства України.

Висновок у подібних правовідносинах вже викладався в постановах Верховного Суду від 07 червня 2018 року у справі №813/1276/16, від 18 червня 2020 року у справі № 805/1536/17-а, 18 лютого 2021 року у справі № 826/14826/16, від 25 травня 2021 року у справі № 826/13159/17, від 16 лютого 2022 року у справі № 380/8425/21, від 03 листопада 2022 року у справі № 380/9929/21, від 09 травня 2023 року у справі № 320/6121/21, але не виключно.

Відповідно до вимог частини п`ятої статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Предметом оскарження у цій справі є рішення Львівської митниці про коригування митної вартості товарів № UA209000/2023/900868/2 від 11.08.2023.

Згідно доводів скаржника, передбачений статтею 122 КАС України шестимісячний строк звернення до суду починає свій перебіг з дня прийняття оскаржуваного рішення митного органу, а подані додаткові документи супровідним листом не свідчать про досудове врегулювання позивачем спірних правовідносин.

З цього приводу суд апеляційної інстанції зауважує, що позивач скористався передбаченим частиною сьомою статті 55 МК України правом випуску товарів у вільний обіг, перерахувавши забезпечення сплати різниці між сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною декларантом або уповноваженою особою, та сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною митним органом. Відтак позивач мав можливість надати відповідачу документи в підтвердження заявленої митної вартості за основним методом протягом 80 днів (в період дії гарантії).

При цьому, в оскаржуваному рішенні митного органу був наведений перелік додаткових документів, передбачених статтею 53 МК України, за умови подання яких заявлена митна вартість товарів може бути визнана митницею.

Відповідно до частини дев`ятої статті 55 МК України у разі надання декларантом або уповноваженою ним особою додаткових документів митний орган розглядає подані додаткові документи і протягом 5 робочих днів з дати їх подання виносить письмове рішення щодо визнання заявленої митної вартості та скасовує рішення про коригування заявленої митної вартості або надає обґрунтовану відмову у визнанні заявленої митної вартості з урахуванням додаткових документів. У такому випадку надана фінансова гарантія відповідно повертається (вивільняється) або реалізується в порядку та у строки, визначені цим Кодексом.

Як вбачається із матеріалів справи, 18.09.2023 Товариство з обмеженою відповідальністю «Ніка Друк» подало до Львівської митниці ДМСУ заяву №18-09 про надання додаткових пояснень та документів та скасування рішення про коригування митної вартості товарів №UA209000/2023/900868/2 від 11.08.2023.

Так, листом від 03.10.2023 №742/15/13/25275 Львівська митниця Державної митної служби України, повідомила ТзОВ «Ніка Друк» наступне : «Статтею 24 Митного кодексу України (далі - МКУ) передбачено, що декларант має право оскаржити рішення, дії або бездіяльність митних органів до митного органу вищого рівня або до суду, якщо вважає, що такими рішеннями, діями або бездіяльністю порушено її права. Митним органом вищого рівня є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну митну політику, - Державна митна служба України.

Додатково інформуємо, що строк оскарження рішення про коригування митної вартості від 11.08.2023 №UA209000/2023/900868/2 відповідно до частини 1 статті 26'1 МКУ минув.»

Разом з тим, суд зауважує, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Ніка Друк» зверталося до відповідача із заявою в порядку частини 8 статті 55 МК України, а не статті 24 Митного кодексу України, як зазначається у листі відповідача, однак не отримало від відповідача рішення в порядку частини 9 статті 55 МК України, а саме письмове рішення щодо визнання заявленої митної вартості або обґрунтовану відмову у визнанні заявленої митної вартості з урахуванням додаткових документів.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що позивач скористався своїм правом та надав додаткові документи на підтвердження правильності визначення митної вартості товару в порядку ч.8 статті 55 МК України, тому строк звернення до суду з адміністративним позовом необхідно рахувати з дати отримання листа Львівської митниці Державної митної служби України від 03.10.2023 №742/15/13/25275, коли позивач дізнався про порушення своїх прав, свобод та інтересів.

Відтак, позивач, звернувшись із позовом 01 березня 2024 року не пропустив шестимісячного строку звернення до суду з даним позовом.

З огляду на викладене, відсутні достатні і належні підстави для застосування правових наслідків, передбачених процесуальним законом в разі пропуску строку звернення до суду.

Надаючи правову оцінку правомірності оскаржуваного рішення митного органу, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Засади державної митної справи, зокрема, процедури митного контролю та митного оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон України, умови та порядок справляння митних платежів, визначаються МК України та іншими законами України.

Відповідно до статті 246 Митного кодексу України метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.

Згідно з частиною 1 статті 257 МК України декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення. При застосуванні письмової форми декларування можуть використовуватися як електронні документи, так і документи на паперовому носії або їх електронні (скановані) копії, засвідчені електронним цифровим підписом декларанта або уповноваженої ним особи

Відповідно до статті 248 Митного кодексу України митне оформлення розпочинається з моменту подання митному органу декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення.

Згідно із статтею 264 Кодексу митна декларація реєструється та приймається органом доходів і зборів у порядку, що визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику. Митна декларація приймається для митного оформлення, якщо вона подана за встановленою формою, підписана особою, яка її подала, і перевіркою цієї декларації встановлено, що вона містить всі необхідні відомості і до неї додано всі документи, визначені цим Кодексом. Факт прийняття митної декларації засвідчується посадовою особою органу доходів і зборів, яка її прийняла, шляхом проставлення на ній відбитка відповідного митного забезпечення та інших відміток (номера декларації, дати та часу її прийняття тощо), у тому числі з використанням інформаційних технологій.

У випадках, коли з причин, визнаних органом доходів і зборів обґрунтованими, окремі документи, визначені цим Кодексом, не можуть бути представлені разом з митною декларацією, дозволяється подання таких документів протягом часу, що визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

З моменту прийняття органом доходів і зборів митної декларації вона є документом, що засвідчує факти, які мають юридичне значення, а декларант або уповноважена ним особа несе відповідальність за подання недостовірних відомостей, наведених у цій декларації.

Орган доходів і зборів не має права відмовити у прийнятті митної декларації, якщо виконано всі умови, встановлені цим Кодексом.

Відповідно до статей 49, 50 Митного кодексу України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Відомості про митну вартість товарів використовуються, зокрема, для нарахування митних платежів

Згідно із частиною першою статті 51 Митного кодексу України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу

Згідно з частиною першою статті 52 Митного кодексу України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VІІІ цього Кодексу та главою 8.

За приписами частини другої цієї статті декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані: заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів; подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням органу доходів і зборів додаткової інформації.

Як встановлено частиною першою статті 53 Митного кодексу України, у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах 5 і 6статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування (ч.2 ст. 53 МК України).

За правилами частини третьої статті 53 Митного кодексу України у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформацію біржових організацій про вартість товару або сировини.

Відповідно до частини 5 статті 53 Митного кодексу України забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

Згідно з частиною першою статті 54 Митного кодексу України контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу. За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів орган доходів і зборів визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу (ч.ч. 2-3 ст. 54 МК України).

Частиною четвертою статті 54 Митного кодексу України встановлено, що орган доходів і зборів під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов`язаний: здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; надавати декларанту або уповноваженій ним особі письмову інформацію про причини, за яких заявлена ними митна вартість не може бути визнана; надавати декларанту або уповноваженій ним особі письмову інформацію щодо порядку і методу визначення митної вартості, застосованих у разі коригування митної вартості, а також щодо підстав здійснення такого коригування.

Водночас частиною п`ятою статті 54 Митного кодексу України передбачено, що орган доходів і зборів з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право: 1) упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості; 2) у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості; 3) у випадках, встановлених цим Кодексом, здійснювати коригування заявленої митної вартості товарів; 4) проводити в порядку, визначеному статтями 345 - 354 цього Кодексу, перевірки правильності визначення митної вартості товарів після їх випуску; 5) звертатися до органів доходів і зборів інших країн із запитами щодо надання відомостей, необхідних для підтвердження достовірності заявленої митної вартості; 6) застосовувати інші передбачені цим Кодексом форми митного контролю.

Згідно з частиною 6 статті 54 МК України орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до органу доходів і зборів документально підтвердженої офіційної інформації органів доходів і зборів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

Відповідно до статті 57 Митного кодексу України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за основним методом (тобто за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції)) та другорядними: за ціною договору щодо ідентичних товарів; за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; на основі віднімання вартості; на основі додавання вартості (обчислена вартість); за резервним.

Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод за ціною договору (вартість операції).

Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 МК України за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов`язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу.

При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу

У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу

Метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів.

Відповідно до частини п`ятої статті 58 МК України ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця.

Відтак, в силу приписів статті 55 МК України орган доходів і зборів має право здійснювати коригування митної вартості товару, заявленої декларантом, за відповідних умов, зокрема, якщо ним у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що органи доходів і зборів мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено тощо.

Наявність в органу доходів і зборів обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов`язковою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Разом з тим, витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 МК України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Відтак, наведені приписи зобов`язують митний орган зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.

Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митниця повинна вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові, та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.

В свою чергу, відсутність в рішенні про коригування митної вартості товарів інформації з належним обґрунтуванням того, що документи, подані декларантом для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, витребування митницею додаткових документів без зазначення обставин, які ці документи повинні підтвердити, свідчать про протиправність рішення щодо застосування іншого, ніж основний метод, визначення митної вартості товарів.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 29 січня 2019 року (справа №815/6827/17), а відповідно до ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

Суд апеляційної інстанції, здійснивши перевірку рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень щодо відповідності визначеним ч. 2 ст. 2 КАС України критеріям, вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 цієї статті в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ч.3 ст. 90 КАС України).

Зі змісту приписів розділу ІІІ (Митна вартість товарів та методи її визначення) МК України слідує, що в аспекті реалізації процедур із визначення митної вартості товарів основоположну роль відіграє принцип обґрунтованості.

Так, зокрема, митний орган повинен дотримуватися вимог принципу обґрунтованості при: а) встановлені належного до застосування методу визначення митної вартості товарів; б) встановлені достатнього переліку документів для цілей визначення митної вартості товарів.

Відповідно рішення органу доходів і зборів не може ґрунтуватися на припущеннях, на сумнівах про повноту і достовірність відомостей про заявлену митну вартість товару; висновки цього органу повинні ґрунтуватися на достовірних і вичерпних доказах.

Встановлено, що відповідачем під час здійснення контролю правильності визначення декларантом позивача митної вартості імпортованих в Україну товарів поставлено під сумнів правильність визначення їх митної вартості.

Згідно доводів скаржника, позивачем не надано достатнього пакету документів на підтвердження повноти і достовірності заявленої митної вартості товарів за основним методом.

Зокрема митний орган покликається на те, що митницею було направлено уповноваженій особі декларанта електронним повідомленням вимогу на надання додаткових документів.

Конкретизація переліку документів, які повинен надати платник податків пов`язується із вимогами до суб`єкта владних повноважень під час прийняття рішень (вчинення дій) діяти обґрунтовано, з урахуванням усіх обставин, які мають значення для прийняття рішення (п.2 ч.2 ст.2 КАС України), а також забезпечити право особи на участь в процесі прийнятті рішення (п.9 ч.2 ст.2 КАС України).

Оцінивши вимогу митного органу із наведеними вище нормами МК України, судом першої інстанції вірно вказано на те, що надані позивачем докази є вичерпними та підтверджують усі складові митної вартості за першим (основним) методом. Зміст наданих митному органу документів, що кореспондуються між собою, вказує на наявність всіх реквізитів та відомостей, які підтверджують числові значення складових митної вартості імпортованих позивачем товарів.

Щодо зазначення відповідачем у доводах апеляційної скарги про те, що у товаросупровідних документа відсутні відомості про вартість маркування, тари та палет, то як вірно зазначено судом першої інстанції, що відповідно до правил Інкотермс за умов FOB (FREE ON BOARD) продавець зобов`язаний нести витрати, пов`язані з діями щодо перевірки товару (такими як перевірка якості, розмірів, ваги, кількості), необхідними для здійснення поставки товару у відповідності зі статтею А.4. Продавець зобов`язаний за власний рахунок забезпечити пакування товару, необхідне для перевезення товару (за винятком випадків, коли в даній галузі торгівлі прийнято звичайно відвантажувати товари з такими ж характеристиками, що обумовлені договором, без упаковки). Пакування здійснюється в тій мірі, в якій обставини, що стосуються транспортування (наприклад, засоби перевезення, місце призначення), були повідомлені продавцю до укладення договору купівлі-продажу. Упаковка повинна містити належне маркування.

Згідно з положенням п.4.2. Контракту, вартість маркування, тари та палет входить в ціну Товару.

З викладеного слідує, що як за умовами контракту, так і за умовами поставки FOB обов`язок пакування покладається на постачальника товару та при поставці товару витрати з пакування включено до вартості товару.

Щодо доводів відповідача про те, що наявна непропорційність розбивки оплат відповідно до погоджених умов поставки, то як вбачається із матеріалів справи, що відповідно до проформи-інвойсу від 18.05.2023 за № YWJX23-05180058 сторонами попередньо погоджено умови оплати 25% передоплата, 75% післяплата (відображено в графі 44 МД під кодом « 0325»).

Проформа-інвойс від 18.05.2023 за № YWJX23-05180058 це попередня домовленість сторін про умови співпраці.

Судом встановлено, що на підставі цих домовленостей позивачем здійснено платіж у розмірі 8015,40 дол. США 18.05.2023 року в розмірі 25,08% (а.с.36), та 04 липня 2023 року на суму 23 948,32 дол. США в розмірі 74,92 % (а.с.37).

Відповідно до наданих платіжних документів загальна сума платежів за поставкою становить 31 963,72 дол. США , тобто товар повністю оплачений.

Щодо відсутності заявки при поданні документів до митного оформлення, то колегія суддів зазначає, що частина 2 статті 53 МК України містить вичерпний перелік документів, які підтверджують митну вартість товарів. Серед вказаного переліку відсутня необхідність надавати контролюючому органу будь-які заявки, які окрім того містять інформацію про попередню, а не остаточну ціну.

При цьому, ціна товару відображається у проформі інвойсі та інвойсі, та як встановлено судом, позивач надав відповідачу разом із заявою від 18.09.2023 (а.с.103-107) копію заявки на придбання товару.

З урахуванням наведеного відсутні підстави ставити під сумнів митну вартість товару, визначену декларантом, оскільки така вартість підтверджується поданими до митного оформлення документами, у яких відсутні розбіжності щодо вартості товару та вони містять достатньо відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари.

Рішенням про коригування митної вартості товарів митну вартість імпортованого товару визначено за резервним методом згідно ст. 64 МК України.

При прийнятті оскаржуваного рішення відповідачем використано інформацію щодо рівня митної вартості схожих за характеристиками товарів, митне оформлення яких вже здійснено, визначених відповідно до раніше визнаних (визначених) митних вартостей.

Згідно висновків Верховного Суду, наведених у постанові від 08.02.2019 в справі №825/648/17, у рішенні про коригування заявленої митної вартості, крім номера та дати митних декларацій, які були взяті за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, орган доходів і зборів повинен також навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу.

Однак, зміст оскаржуваного рішення про коригування митної вартості товарів не дає суду можливості встановити які складові вплинули на формування митним органом саме такої ціни, у ньому не наведено пояснень щодо зроблених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо. У ньому лише зазначено про неможливість застосування другого-п`ятого методів визначення митної вартості у зв`язку з відсутністю інформації щодо угод на ідентичні та подібні (аналогічні) товари та даних, на підставі яких можливе визначення митної вартості згідно з методами четвертим та п`ятим. Доказів в підтвердження проведення посадовою особою відповідача перевірки наявності чи відсутності відомостей про митне оформлення ідентичних чи аналогічних товарів, як цього вимагають митні процедури, відповідачем суду не надано.

Тобто, відповідач не виконав обов`язку щодо наведення у рішенні про коригування митної вартості товарів порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості за резервним методом.

Таким чином, колегія суддів вважає, що позивачем при здійсненні імпортування товару на митну територію України на підтвердження заявленої ним митної вартості товару було надано повний пакет документів у відповідності до переліку, закріпленого частиною другою статті 53 Митного кодексу України.

Слід також зазначити, що спрацювання системи управління ризиками є лише рекомендацією посадовій особі органу доходів і зборів більш детально проаналізувати умови зовнішньоекономічної операції, та не може бути безумовною підставою для відмови в оформленні товару за самостійно заявленою декларантом митною вартістю товарів. Різниця між вартістю товару, задекларованого особою та вартістю схожих товарів, що розмитнювались цією особою чи іншими особами у попередніх періодах, також не свідчить про наявність порушень з боку декларанта і не є підставою для автоматичного збільшення митної вартості товарів до показників автоматизованої системи аналізу та управління ризиками.

Аналогічні правові висновки висловлені Верховним Судом у постанові від 19.02.2019 року (справа №805/2713/16-а).

В процедурах контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару.

Подані декларантом відповідно до частини другою статті 53 МК України документи є вичерпними та підтверджують усі складові митної вартості за першим (основним) методом з урахуванням умов поставки.

Відтак, рішення Львівської митниці про коригування митної вартості товарів № UA209000/2023/900868/2 від 11.08.2023 не відповідає критеріям правомірності, визначеним ч.2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Аналізуючи наведені правові норми та обставини справи, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про необхідність задоволення позовних вимог.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Відповідно до статті 8 Конституції України, статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» (рішення від 21 січня 1999 року), зокрема, зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини і зобов`язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент.

Тому за наведених вище підстав, якими суд обґрунтував своє рішення, суд не убачає необхідності давати докладну відповідь на інші аргументи, зазначені сторонами, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у цій справі.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.

Колегія суддів зазначає, що підстави для перерозподілу та присудження судових витрат у даній справі - відсутні.

Керуючись ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Львівської митниці залишити без задоволення.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2024 року у справі № 380/5258/24 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя С. М. Шевчук судді Р. В. Кухтей С. П. Нос