Рішення

від 11.02.2025 по справі 523/16762/24

СУВОРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

Справа № 523/16762/24

Провадження №2/523/439/25

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" лютого 2025 р. м.Одеса

Суворовський районний суд м. Одеси, в складі:

головуючого - судді Малиновського О.М.

за участю секретаря Березніченко В.Є.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду № 15, у місті Одеса, в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Громадської організації «Товариство по спільній охороні транспортних засобів «Комбі-2» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди завданої незаконним звільненням працівників,

ВСТАНОВИВ

І . Зміст вимог та заперечень учасників справи

Представник Громадської організації «Товариство по спільній охороні транспортних засобів «Комбі-2» - адвокат Фомін А.І. звернувся до суду з позовними вимогам в яких просить:

стягнути з ОСОБА_1 на користь позивача шкоду, завдану незаконним звільненням працівників, у розмірі 204385,52грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 22.03.2021 у справі №523/13039/17 були частково задоволені позовні вимоги ОСОБА_2 , був скасований наказ №7 від 26 квітня 2017р., виданий головою правління ГО «Товариство по спільній охороні транспортних засобів «Комбі-2» Лазебним Г.В. про звільнення ОСОБА_2 з посади охоронника, поновлено ОСОБА_3 на посаді охоронника громадської організації «Товариство по спільній охороні транспортних засобів «Комбі-2», стягнуто з громадської організації «Товариство по спільній охороні транспортних засобів «Комбі-2» (ЄДРПОУ 25815772) на користь ОСОБА_2 невиплачену заробітну плату за травень 2017р. в розмірі 3200,00 грн., середній, заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01.06.2017р. по 22.03.2021р. в розмірі 198660,00 гривень, та завдану моральну шкоду в розмірі 2000,00 гривень, а також стягнуто з громадської організації «Товариство по спільній охороні транспортних засобів «Комбі-2» (ЄДРПОУ 25815772) на користь держави судовий збір в розмірі 1920 гривень.

На виконання згаданого рішення суду ГО «Товариство по спільній охороні транспортних засобів «Комбі-2» в період з 22.05.2023р. по 23.05.2023р. сплатила на користь ОСОБА_2 недоплачену заробітну плату (з урахуванням податків та зборів) за травень 2017р. в розмірі 3200,00 грн., середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01.06.2017р. по 22.03.2021р. в розмірі 198660,00 гривень, та завдану моральну шкоду в розмірі 2000,00 гривень, а також витрати на проведення виконавчих дій в розмірі 525,52грн.

На думку позивача, оскільки незаконне звільнення ОСОБА_2 відбулось на підставі наказу голови правління ГО «Товариство по спільній охороні транспортних засобів «Комбі-2» ОСОБА_1 , відповідно у нього виник обов`язок відшкодувати завдану таким звільненням шкоду, яку позивач просить стягнути з відповідача в загальному розмірі 204385,52 грн.

Наведені обставини стали підставою для звернення до суду.

Від представника ОСОБА_1 до суду надійшли пояснення в яких він просить відмовити у задоволенні позовних вимог посилаючись не те, що позивачем був пропущений строк позовної давності, передбачений статтею 233 КЗпП України. Просить проводити розгляд справи за його відсутності.

ІІ. Клопотання та інші процесуальні рішення в справі

Ухвалою судді Суворовського районного суду м. Одеси від 11.10.2024р. було відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.

За клопотанням відповідача судом відкладався розгляд справи.

ІІІ. Позиції сторін

Представник позивача в призначене судове засідання не з`явився. Про час та місце розгляду справи був сповіщений належним чином. Направив заяву про підтримання позовних вимог та розгляду справи за його відсутності.

Відповідач в призначене судове засідання не з`явився. Про час та місце розгляду справи був сповіщений належним чином. В матеріалах справи наявні заява ОСОБА_1 про розгляд справи за його відсутності.

За таких підстав, суд вважає, що розгляд справи слід проводити на підставі наявних у справі доказів, за відсутності належним чином повідомлених сторін по справі.

ІV. Фактичні обставини встановлені судом

Суд, вивчивши матеріали справи, встановивши факти та відповідні до них правовідносини дійшов наступного висновку.

Матеріалами справи встановлено, що рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 22.03.2021 у справі №523/13039/17, яке було залишено без змін постановою Одеського апеляційного суду від 06.03.2023р. були частково задоволені позовні вимоги ОСОБА_2 :

скасований наказ №7 від 26 квітня 2017р. громадської організації «Товариство по спільній охороні транспортних засобів «Комбі-2» про звільнення ОСОБА_2 з посади охоронника;

поновлено ОСОБА_3 на посаді охоронника громадської організації «Товариство по спільній охороні транспортних засобів «Комбі-2»;

стягнуто з громадської організації «Товариство по спільній охороні транспортних засобів «Комбі-2» на користь ОСОБА_2 невиплачену заробітну плату за травень 2017р. в розмірі 3200,00 грн., середній, заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01.06.2017р. по 22.03.2021р. в розмірі 198660,00 грн., та завдану моральну шкоду в розмірі 2000,00 гривень, а також стягнуто на користь держави судовий збір в розмірі 1920 грн.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 суд встановив, що звільнення останнього із займаної посади було проведено головою правління ГО «Товариство по спільній охороні транспортних засобів «Комбі-2» ОСОБА_1 з порушенням порядку, передбаченого статтею 38 КЗпП України.

На виконання вищевказаного рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 22.03.2021 у справі №523/13039/17 наказом ГО «Товариство по спільній охороні транспортних засобів «Комбі-2» №Д1С-К від 08.04.2021 ОСОБА_2 поновлено на посаді охоронника з 09.04.2021 та відповідно до постанови про закінчення виконавчого провадження ВП №71727199 від 25.05.2023 року, платіжної інструкції №N5MC0V3O3T від 22.05.2023 року, платіжної інструкції №7633 від 23.05.2023, заключної виписки АТ КБ «ПРИВАТБАНК» з банківського рахунку ГО «Товариство по спільній охороні транспортних засобів «Комбі-2» за період з 22.05.2023 по 23.05.2023 від 22.07.2024, було виконано рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 22.03.2021 у справі №523/13039/17 та сплачено на рахунки приватного виконавця на користь ОСОБА_2 заробітну плату (з урахуванням податків та зборів) за травень 2017р. в розмірі 3200,00 грн., середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01.06.2017р. по 22.03.2021р. в розмірі 198660,00грн., та завдану моральну шкоду в розмірі 2000,00 грн., витрати на проведення виконавчих дій в розмірі 525,52грн.

Остаточно, позивачем на виконання рішення Суворовського районного суду м.Одеси від 22.03.2021 у справі №523/13039/17 було сплачено 204385,52 грн.

V. Норми права, які підлягають застосуванню та мотиви суду, щодо аргументів наведених учасниками справи

Згідно з пунктом 8 частини першої статті 134 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли службова особа є винною в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу.

У статті 237 КЗпП України визначено, що суд покладає на службову особу, винну в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу, обов`язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв`язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижче оплачуваної роботи. Такий обов`язок покладається, якщо звільнення чи переведення відбулося з порушенням закону або якщо власник чи уповноважений ним орган затримав виконання рішення суду про поновлення на роботі.

Відповідно до роз`яснень Пленуму Верховного Суду України, наданих судам у пункті 33 постанови від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», при незаконному звільненні або переведенні на іншу роботу, невиконанні рішення про поновлення працівника на роботі, що мало місце після введення в дію пункту 8 частини першої статті 134 та нової редакції статті 237 КЗпП України (з 11 квітня 1992 року), настає повна матеріальна відповідальність винних у цьому службових осіб і обов`язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв`язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижче оплачуваної роботи може бути покладено при допущенні ними в цих випадках будь-якого порушення закону, а не лише явного, як передбачалось раніше.

Згідно з пунктом 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 02 грудня 1992 року № 14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками», застосовуючи матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди на підставі пункту 8 частини першої статті 134 КЗпП України, суди повинні мати на увазі, що за цим законом покладається обов`язок з відшкодування шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації у зв`язку з оплатою незаконно звільненому чи незаконно переведеному працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижче оплачуваної роботи, на винних службових осіб, за наказом або розпорядженням яких звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або якими затримано виконання рішення суду про поновлення на роботі; відповідальність в цих випадках настає незалежно від форми вини.

Одним із основних принципів цивільного судочинства є принцип змагальності сторін, закріплений у статтях 12, 81 ЦПК України, відповідно до якого кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиційні факти це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили.

Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники, не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини.

Суб`єктивними межами є те, що у двох справах беруть участь одні й ті самі особи чи їх правонаступники, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини. Об`єктивні межі стосуються обставин, встановлених рішенням суду.

Преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови: обставина встановлена судовим рішення; судове рішення набрало законної сили; у справі беруть участь ті самі особи, які брали участь у попередній справі, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Не потребують доказування обставини, встановлені рішенням суду, тобто ті обставини, щодо яких мав місце спір і які були предметом судового розгляду. Не має преюдиційного значення оцінка судом конкретних обставин справи, які сторонами не оспорювалися, мотиви судового рішення, правова кваліфікація спірних відносин. Преюдиційне значення можуть мати ті факти, щодо наявності або відсутності яких виник спір, і які, зокрема зазначені у резолютивній частині рішення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/14 (провадження № 12-144гс18) зазначила, що преюдиційне значення у справі надається обставинам, установленим судовим рішенням, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиційне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особи, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиційні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 22.03.2021 у справі №523/13039/17, яке залишено без змін постановою Одеського апеляційного суду від 06.03.2023р., встановлено факт незаконного звільнення працівника. Встановлений судом факт й свідчить про вину особи, яка уповноважена на звільнення працівника.

Отже, посадова особа, в даному випадку голова правління ГО ««Товариство по спільній охороні транспортних засобів «Комбі-2», який видав наказ про звільнення працівника ОСОБА_2 , який у подальшому було визнано незаконним та скасовано в судовому порядку, несе повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну Громадській організації у зв`язку з оплатою незаконно звільненому працівнику середнього заробітку за час вимушеного прогулу, розмір якої, у даному випадку складає 198660,00грн.

При цьому, обов`язок з відшкодування шкоди, заподіяної підприємству у зв`язку з оплатою незаконно звільненому працівникові часу вимушеного прогулу, покладається на винних службових осіб, за наказом або розпорядженням яких звільнення здійснено з порушенням закону. Відповідальність у цих випадках настає незалежно від форми вини.

Подібні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду від 22 січня 2021 року у справі № 332/832/18 та від 12 липня 2023 року у справі № 663/1169/20, від 09 жовтня 2024 року у справі 394/438/22.

Відповідачем у справі не спростовується факт незаконності звільнення ОСОБА_4 , та такий, як було зазначено вище доведений рішення суду.

Зважаючи на встановлені судом обставини, зокрема, доведеність факту незаконності звільнення, суд дійшов висновку, що оскільки голова правління ГО ««Товариство по спільній охороні транспортних засобів «Комбі-2»» ОСОБА_1 видав наказ про звільнення працівника, який в подальшому було скасовано, то у нього виник обов`язок відшкодувати завдану таким звільненням шкоду у вигляді виплаченого середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Водночас, суд вважає, що вимоги заявлені позивачем про стягнення з ОСОБА_5 несплаченої заробітної платина користь ОСОБА_4 (з урахуванням податків та зборів) в розмірі 3200,00 грн., моральної шкоди в розмірі 2000,00 грн. та витрат на проведення виконавчих дій в розмірі 525,52грн. не підлягають задоволенню з огляду на те, що приписами статті 237 КЗпП України визначено лише покладання на службову особу, винної в незаконному звільненні працівника, шкоди пов`язаної лише з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижче оплачуваної роботи. Зазначеною нормою не передбачено покладання шкоди на винну особу у незаконному звільненні працівника у вигляді несплаченої заробітної плати, моральної шкоди, витрат на проведення виконавчих дій тощо.

Відтак, в цій частині позовні вимоги не підлягають задоволенню за їх безпідставністю.

Щодо застосування наслідків пропуску строку давності.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 233 КЗпП України для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди.

Перебіг строку звернення позивача з позовом про відшкодування шкоди, заподіяної незаконним звільненням працівника, розпочався з дня проведення підприємством належних виплат незаконно звільненому працівнику, тому з цього часу обраховується перебіг встановленого частиною третьою статті 233 КЗпП України строку звернення до суду (правовий висновок висвітлений Верховним судом у постанові від 30 червня 2021 року в справі № 766/13189/20).

Пунктом 4 Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», визначено, що встановлені статтями 228, 223 КЗпП строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.

Судом встановлено, що розрахунок з незаконно звільненим працівником ОСОБА_2 позивачем проведено в період з 22.05. по 23.05.2023р.

Згідно з пунктом 1 глави ХІХ «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» установлено з 12 березня 2020 року на усій території України карантин, який скасовано з 30 червня 2023 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 651 від 27 червня 2023 року.

Якщо строк визначений ст. 233 КЗпП України почав перебіг під час дії карантину, то його тривалість буде складати кількість днів після закінчення карантину на визначений Законом строк.

Як зазначено вище, з 12.03.2020 року на всій території України установлено карантин. Позивачем рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 22.03.2021 у справі №523/13039/17 виконано 23.05.2023р., тобто у період дії карантину, встановленого Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року № 211. Карантин скасовано 30.06.2023 року, а з даним позовом позивач звернувся 05.10.2024 року.

Отже, перебіг річного строку позовної давності розпочався з 01.07.2023р. та закінчився 01.07.2024р. Тобто позовна заява була пред`явлена до суду за збігом одного року.

Таким чином, позивач звернувся із даним позовом до суду за збігом одного року, встановленого ст.233 КЗпП України.

У разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки (ст.234 КЗпП України).

Позивачем не наведено та з матеріалів справи не вбачається будь-яких підстав, які б давали суду право визнати поважним пропущений позивачем річний строк позовної давності.

Відтак, суд дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог ГО «Товариство по спільній охороні транспортних засобів «Комбі-2» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди у вигляді сплаченого середнього заробітку за час вимушеного прогулу необхідно відмовити внаслідок пропуску позивачем строку позовної давності та відсутності ґрунтовних підстав для його поновлення.

VІ. Судові витрати.

Згідно ст.141 ЦПК України в зв`язку з відмовою у задоволенні позовних вимог у повному обсязі судові витрати покладаються на рахунок позивача.

Керуючись ст.ст.12,13,76,141,259,263-265,268, 279 ЦПК України,

ВИРІШИВ

В задоволенніпозовних вимог Громадської організації «Товариство по спільній охороні транспортних засобів «Комбі-2» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди завданої незаконним звільненням працівників відмовити у повному обсязі.

Найменування сторін:

Позивач: Громадська організація «Товариство по спільній охороні транспортних засобів «Комбі-2» ЄДРПОУ 25815772, Одеська область, Лиманський район, с. Ліски, вул. Вишнева, буд.52;

Відповідачі:

ОСОБА_1 , рнокпп: НОМЕР_1 , зареєстрований: АДРЕСА_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційний суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-ти денний строк з дня складання повного рішення суду.

Рішення суду складено 11 лютого 2025р.

Суддя