Рішення

від 11.02.2025 по справі 906/1341/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

майдан Путятинський, 3/65, м. Житомир, 10002, тел. (0412) 48 16 20,

e-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, web: https://zt.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ 03499916

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" лютого 2025 р. м. Житомир Справа № 906/1341/24

Господарський суд Житомирської області у складі судді Машевської О.П.

за участю секретаря судового засідання: Звєрєвої С.Р.

за участю представників сторін:

від позивача: Конова І.О., адвокат, довіреність від 28.01.2025

від відповідача: не прибув

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КОВАЛЬСЬКА БЕТОН»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛІОМ»

про стягнення 602 960, 65 грн.

Процесуальні дії по справі.

26 грудня 2024 через підсистему "Електронний суд" надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «КОВАЛЬСЬКА БЕТОН» до Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛІОМ» про стягнення 602 960, 65 грн.

У позовній заяві заявлено клопотання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження.

Господарський суд Житомирської області ухвалою від 30.12.2024 відкрив провадження у справі №906/1341/24, судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 11.02.2025 о 14:30 год.

27.01.2025 до Суду повернулася без вручення Відповідачу ухвала суду від 30.12.2024 з відміткою органу зв`язку про причини невручення "адресат відсутній за вказаною адресою".

Відповідно до положень ч. ч. 1, 2, 4, 7 ст. 120 ГПК України (тут і далі за текстом - Кодексу) суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов`язковою.

Обов`язок суду повідомити учасників справи про дату, час і місце судового засідання є реалізацією однієї з основних засад (принципів) господарського судочинства - відкритості судового процесу. Невиконання (неналежне виконання) судом цього обов`язку призводить до порушення не лише права учасника справи бути повідомленим про дату, час і місце судового засідання, але й основних засад (принципів) господарського судочинства.

Суд, в межах технічної перерви 11.02.2025 отримав Витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, щодо відповідача ТОВ «АЛІОМ» де зазначено юридичну адресу "11624, Житомирська область, Малинський район, село Барвінки, вулиця Лесі Українки, будинок 90-А". Отже відповідач вважається повідомленим належним чином, відповідно до ст. 242 ГПК України.

Відповідно до частини 3 статті 3 Кодексу судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Згідно із пунктом 2 частини 6 статті 242 Кодексу днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи. Водночас абзацом 2 згаданої статті передбачено, що якщо судове рішення надіслано на офіційну електронну адресу пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Розгляд справи є можливим лише у разі наявності у суду відомостей щодо належного повідомлення учасників справи та інших осіб про дату, час і місце судового засідання. Право бути належним чином повідомленим про дату, час і місце слухання справи не може бути формальним, оскільки протилежне не відповідає ідеї справедливого судового розгляду, яка включає основоположне право на змагальність провадження (подібний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 14.07.2021 у справі №918/1478/14, від 03.08.2022 у справі №909/595/21).

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини у справі «Пономарьов проти України» сторони спору зобов`язані в розумні інтервали часу вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (ч. 4 ст. 11 Кодексу).

Як нагадує Суд у справі «Осіпов проти України», стаття 6 Конвенції гарантує не право бути особисто присутнім у судовому засіданні під час розгляду цивільної справи, а більш загальне право ефективно представляти свою справу в суді та на рівність у користуванні правами з протилежною стороною, передбаченими принципом рівності сторін. Суд повинен лише встановити, чи було надано заявнику, стороні цивільного провадження, розумну можливість ознайомитися з наданими іншою стороною зауваженнями або доказами та прокоментувати їх, а також представити свою справу в умовах, що не ставлять його в явно гірше становище vis-а-vis його опонента (там само). З точки зору Конвенції заявник не має доводити, що його відсутність у судовому засіданні справді підірвала справедливість провадження або вплинула на його результат, оскільки така вимога позбавила б змісту гарантії статті 6 Конвенції.

Частиною 4 ст. 13 ГПК України унормовано, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

В судовому засіданні з розгляду справи по суті 11.02.2025 Суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення про задоволення позову.

Виклад позицій учасників судового процесу, заяви, клопотання.

Позивач ТОВ «КОВАЛЬСЬКА БЕТОН» звернулося з позовом до відповідача ТОВ «АЛІОМ» про стягнення 602 960,65 грн. (у тексті - Позивач, Відповідач).

В обґрунтування фактичних підстав позову Позивач посилається на невиконання Відповідачем зобов`язання з оплати коштів за поставлений товар згідно видаткових накладних №24094/09642 від 06.07.2023р., №5/09972 від 06.07.2023 р., №24094/10055 від 07.07.2023 р., №24094/10588 від 07.07.2023 р., №5/10377 від 07.07.2023 р., №5/10378 від 07.07.2023 р., №5/10704 від 07.07.2023р., №24094/10056 від 11.07.2023, №5/10700 від 11.07.2023 р., №5/10701 від 11.07.2023 р., №5/10703 від 11.07.2023 р.

Відповідач правом участі у змагальному процесі не скористався.

Справу розглянуто за наявними в ній матеріалами за правилами ст. 165 та 178 ГПК України.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

ТОВ «КОВАЛЬСЬКА БЕТОН» (надалі-Позивач, Постачальник) у період з березня по липень 2023 року здійснило постачання плит перекриття ТОВ «АЛІОМ» (надалі-Відповідач, Замовник) на загальну суму 4 152 217,38 грн., що підтверджується видатковими накладними:

- №24094/09642 від 06.07.2023 на суму з ПДВ - 209 018,88 грн,

-№5/09972 від 06.07.2023 на суму з ПДВ - 55 031,76 грн,

-№24094/10055 від 07.07.2023 на суму з ПДВ - 55 724,76 грн,

-№24094/10588 від 07.07.2023 на суму з ПДВ - 55 724,76 грн,

-№5/10377 від 07.07.2023 на суму з ПДВ - 53 741,52 грн,

-№5/10378 від 07.07.2023 на суму з ПДВ - 55 258,56 грн,

-№5/10704 від 07.07.2023 на суму з ПДВ - 33 571,44 грн,

-№24094/10056 від 11.07.2023 на суму з ПДВ - 55 724,76 грн,

-№5/10700 від 11.07.2023 на суму з ПДВ - 55 024,20 грн,

-№5/10701 від 11.07.2023 на суму з ПДВ - 48 409,20 грн,

-№5/10703 від 11.07.2023 на суму з ПДВ - 42 414,12грн (з підписом уповноваженої особи одержувача) (а.с.11-16)

Відповідачем частково було сплачено за товар у розмірі 3 619 435,17 грн., відповідно до платіжних інструкцій:

- №2848 від 17.11.2023 на суму 105 000,00 грн;

- №2850 від 17.11.2023 на суму 31 344,30 грн;

- №3018 від 08.02.2024 на суму 59 303,23 грн;

- №3398 від 28.06.2024 на суму 100 000,00 грн (а.с. 17-20).

Відповідно до Акту звіряння взаємних розрахунків за період з 01.07.2023 по 31.07.2023 заборгованість ТОВ «АЛІОМ» на користь ТОВ «КОВАЛЬСЬКА БЕТОН» станом на 31.07.2023 складає - 828 429,74 грн (а.с.11 на звороті).

04.07.2024 Вих. №119/КБ ТОВ «КОВАЛЬСЬКА БЕТОН» надіслало ТОВ «АЛІОМ» претензію в якій вимагав повернути борг за поставлений товар у розмірі 532 782,21 грн (а.с. 21).

Товариство звернулося до суду з позовом про примусове стягнення заборгованості на суму основного боргу 532 782,21 грн.

Додатково, Товариство заявило до стягнення 22 734,67 грн. 3% річних та 47 443,77 грн. інфляційних втрат.

Норми права, застосовані судом, оцінка доказів, аргументів, наведених учасниками справи, та висновки щодо порушення, не визнання або оспорення прав чи інтересів, за захистом яких мало місце звернення до суду.

1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені у частині другій статті 16 ЦК України.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках ( абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

Виконання цивільних обов`язків забезпечується засобами заохочення та відповідальністю, які встановлені договором або актом цивільного законодавства (частини третя статті 14 ЦК України).

Тому застосування кредитором штрафних санкцій, встановлених у договорі за невиконання боржником договірних обов`язків є способом захисту порушеного права , що встановлений договором. Про застосування штрафних санкцій як спосіб захисту порушеного права до прикладу йдеться у ч.2 ст. 20 ГК України.

Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин. Ці загальні засади втілюються в конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу (така позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (пункти 8.20-8.21), від 01.06.2021 у справі № 910/12876/19).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 викладено правову позицію, відповідно до якої за частиною третьою статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, а частиною першою статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Тому, як дійшла висновку Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29 вересня 2020 у справі № 688/2908/16-ц, і до моменту укладення договору сторони повинні діяти правомірно, зокрема, поводитися добросовісно, розумно враховувати інтереси одна одної, утримуватися від недобросовісних дій чи бездіяльності.

Принцип справедливості, добросовісності та розумності включає, зокрема, обов`язок особи враховувати потреби інших осіб у цивільному обороті, проявляти розумну дбайливість та добросовісно вести переговори (близький за змістом висновок, викладено у постанові від 19.05.2020 у справі № 910/719/19 Великої Палати Верховного Суду).

2. Як встановив Суд, укладена між сторонами, в усний спосіб, домовленість на постачання плит перекриття за своєю правовою природою є договором поставки, що регулюється параграфом 3 підрозділу 1 розділу ІІІ ЦК України.

Судом встановлено, що відповідно до видаткових накладних: №24094/09642 від 06.07.2023р., №5/09972 від 06.07.2023 р., №24094/10055 від 07.07.2023 р., №24094/10588 від 07.07.2023 р., №5/10377 від 07.07.2023 р., №5/10378 від 07.07.2023 р., №5/10704 від 07.07.2023р., №24094/10056 від 11.07.2023, №5/10700 від 11.07.2023 р., №5/10701 від 11.07.2023 р., №5/10703 від 11.07.2023 р. Позивачем поставлено Товар на загальну суму 4 152 217,38 грн.

Суд так же встановив, що Відповідач частково сплатив кошти за поставлений Товар у розмірі 3 619 435,17 грн., що підтверджується платіжними інструкціями: №2848, №2850, №3018, №3398.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Виконання зобов`язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов`язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов`язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.

У постанові Верховного Суду від 20.08.2024 у справі № 910/5614/23 зазначено, що: "Як свідчить тлумачення статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання".

У постанові Верховного Суду від 01.03.2021 у справі № 180/1735/16 зазначено, що усталеним як в цивілістичній доктрині, так і судовій практиці під принципами виконання зобов`язань розуміються загальні засади згідно з якими здійснюється виконання зобов`язання. Як правило виокремлюється декілька принципів виконання зобов`язань, серед яких: належне виконання зобов`язання; реальне виконання зобов`язання; справедливість добросовісність та розумність (частина 3 статті 509 Цивільного кодексу України). Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмету; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці.

Саме тому, за загальним правилом, одностороння відмова від зобов`язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом ( ст. 525 ЦК України).

Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Тлумачення статті 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів, на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто, з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати (постанова ОП КЦС у складі ВС від 23.01.2019 у справі №355/385/17).

Спірні правовідносини у цій справі виникли на підставі договору поставки, який регулюється розділом 3 глави 54 ЦК України.

За приписами частини 2 статті 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Передача товару Постачальником є основним його обов`язком, що випливає з сутності договору купівлі-продажу (ст.655 ЦК України). При цьому передача товару має здійснюватися з дотриманням правил про строк, місце та спосіб виконання зобов`язань.

Статтею 663 ЦК України встановлено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень ст. 530 цього Кодексу.

У разі відмови продавця передати товар покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу (частина перша статті 665 ЦК України).

3. За змістом статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 610 ЦК порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Тлумачення змісту поняття порушення зобов`язання не може бути таким, що призводитиме до неможливості притягнення боржника до відповідальності за відмову виконання останнього чи уникнення його виконання взагалі і ніколи за відсутності з його боку дії вольового характеру на кшталт повідомлення кредитора у письмовій формі про відмову від виконання зобов`язання.

Як вже мотивував Суд, боржник як учасник договірних відносин зобов`язаний передбачати можливість завдання як своїми діями, так і бездіяльністю шкоди правам і інтересам кредитора у зобов`язанні.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 ЦК).

Отже, якщо боржник не приступив до виконання зобов`язання він вчиняє протиправну бездіяльність, що виявляється в ухиленні від дій, які він повинен був здійснити в силу договору. Бездіяльність - це, як правило, пасивна поведінка, однак також вольова.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (стаття 611 ЦК), зокрема: 1) розірвання договору; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків.

Згідно із частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд враховує, що у статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань (подібний висновок викладений, зокрема, у пункті 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07.04.2020 у справі №910/4590/19, аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень статті 625 Цивільного кодексу України, дійшла висновку про те, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та трьох процентів річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, постанови Верховного Суду від 04.10.2019 у справі №915/880/18, від 26.09.19 у справі №912/48/19, від 18.09.2019 у справі №908/1379/17 тощо).

Визначені ч.2 ст.625 ЦК право стягнення інфляційних втрат і 3% річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг) (правова позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 20 лютого 2023 року у cправі № 910/15411/21).

У постанові Верховного Суду від 26.06.2020 у справі №905/21/19 викладено правовий висновок про те, що при розрахунку "інфляційних втрат" у зв`язку із простроченням боржником виконання грошового зобов`язання до цивільних відносин за аналогією закону підлягають застосуванню норми Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України від 27.07.2007 №265, а також визначений порядок нарахування інфляційних втрат у випадку часткового помісячного погашення суми основного боргу.

Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування статті 625 Цивільного кодексу України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац 5 пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078).

Суд констатує, що згідно з ч.1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення (постанова ВП ВС від 08.11.2019 №127/15672/16-ц).

З урахуванням наведеного, суд задовольняє позовну вимогу про стягнення 22 734,67 грн 3% річних, 47 443,77 грн суми інфляційних втрат в повному обсязі.

4. Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

На підставі встановлених обставин справи, Суд дійшов висновку позов задовольнити у повному обсязі.

Щодо розподілу судового збору.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні з позовом до суду Товариство сплатило судовий збір на суму 7 235,53 грн. із заявлених позовних вимог на суму 602 960,65 грн.

На підставі приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на відповідача.

Керуючись статтями 123, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Аліом" (вул. Лесі Українки, буд. 90-А, с. Барвінки, Малинського р-ну, Житомирської області, 11624, код ЄДРПОУ 38770695) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ковальська Бетон" (вул. Резервна, буд. 8, м. Київ, 07074, код ЄДРПОУ 44774074):

- 532 782, 21грн основного боргу;

- 22 734, 67грн 3% річних;

- 47 443, 77грн інфляційних втрат;

- 7 235, 52грн судового збору.

Видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.

Зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 12.02.25

Суддя Машевська О.П.

Віддрукувати:1- у справу

2- позивачу (через Ел. суд)

3- відповідачу (рек. з повідомл.)