Рішення від 03.02.2025 по справі 910/12907/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.02.2025Справа № 910/12907/24Господарський суд міста Києва у складі судді Трофименко Т.Ю., при секретарі судового засідання Петрук Б.В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Птахоплемзавод «Коробівський»

до Приватного акціонерного товариства «Банкомзв`язок»

про витребування майна з чужого незаконного володіння,

Представники сторін:

від позивача: Слуцька Н.С.,

від відповідача: Шульга А.В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Птахоплемзавод «Коробівський» до Приватного акціонерного товариства «Банкомзв`язок» із такими позовними вимогами:

1) витребувати від Приватного акціонерного товариства «Банкомзв`язок» на користь Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Птахоплемзавод «Коробівський» нерухоме майно - трансформаторну підстанцію 6079, що розташована в м. Києві, проспект Академіка Глушкова, буд. 13-б (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1461307280000), загальною площею 62,3 кв.м.;

2) витребувати від Приватного акціонерного товариства «Банкомзв`язок» на користь Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Птахоплемзавод «Коробівський» нерухоме майно - трансформаторну підстанцію 6080, що розташована в м. Києві, проспект Академіка Глушкова, буд. 13-б (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1461424280000), загальною площею 62,5 кв.м.

Позовні вимоги обґрунтовано незаконним відокремленням відповідачем вказаного нерухомого майна з належного позивачу нежилого будинку - громадського центру з об`єктами (в літ. А), який розташований за адресою: м. Київ, проспект Академіка Глушкова, буд. 13-б.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.10.2024 прийнято даний позов до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/12907/24 та призначено підготовче засідання на 25.11.2024. Встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, позивачу - строк для подання відповіді на відзив.

25.11.2024 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, який містив вимогу про поновлення пропущеного процесуального строку на його подання.

В підготовче засідання 25.11.2024 з`явилися представники сторін.

Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив визнати поважними причини пропуску відповідачем строку на подання відзиву на позовну заяву, клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку на подання відзиву на позовну заяву задовольнити та поновити відповідний процесуальний строк.

У зв`язку із заявленим усно представником позивача клопотанням про відкладення підготовчого засідання для надання можливості підготовки та подання до суду відповіді на відзив, відсутністю заперечень представника відповідача щодо такого клопотання, суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив відкласти підготовче засідання на 11.12.2024, встановивши відповідачу строк для подання заперечень на відповідь на відзив - 5 днів з дня отримання відповіді на відзив.

05.12.2024 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив.

10.12.2024 до суду від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.

В підготовче засідання 11.12.2024 з`явилися представники сторін.

Враховуючи, що судом здійснено всі необхідні та достатні дії для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті, з огляду на відсутність підстав для відкладення підготовчого засідання, суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив закрити підготовче провадження у справі № 910/12907/24 та призначити справу до розгляду по суті на 20.01.2025.

В судове засідання 20.01.2025 з`явилися представники сторін, які надали суду свої пояснення/заперечення по суті позовних вимог.

Заслухавши пояснення представника позивача щодо заявлених позовних вимог, заперечення представника відповідача, суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив оголосити в судовому засіданні перерву до 03.02.2025.

27.01.2025 до суду від відповідача надійшли додаткові пояснення.

В судове засідання 03.02.2025 з`явилися представники сторін.

Так, представник підтримав позов у повному обсязі, просив позовні вимоги задовольнити. Представник відповідача заперечував щодо задоволення позовних вимог та просив в позові відмовити.

Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

В судовому засіданні 03.02.2025 оголошено вступну та резолютивну частини рішення на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

27.12.1999 року між Київською міською радою та Акціонерним товариством відкритого типу «Банкомзв`язок», правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство «Банкомзв`язок» було укладено договір оренди земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щербаковим В.З. та зареєстровано в реєстрі за № 6290, зареєстрований Київським міським управління земельних ресурсів, про що зроблено запис 15.02.2000 за № 79-6-00002, за умовами якого Київською міською радою на підставі рішення останньої від 19.08.1999 № 6/492 передано, а Приватним акціонерним товариством «Банкомзв`язок» прийнято в оренду на 49 років земельну ділянку, місце розташування якої: проспект Академіка Глушкова, 13/2 у м. Києві; розміром 3,4157 га для завершення будівництва та подальшої експлуатації громадського центру.

Відповідно до Акту про приймання в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта від 26.12.2003 № 351 (надалі - Акт № 351) закінчений будівництвом та підготовлений до експлуатації громадський центр з розміщенням блоку об`єктів торгівлі та громадського харчування по проспекту Академіка Глушкова, 13Б прийнято в експлуатацію. Вказаний нежилий будинок, який прийнято в експлуатацію, мав такі будівельні показники: загальна площа (проектна та фактична площі) - 15 000 кв.м.; площа торгівельної частини - 12 000 кв.м.; кількість поверхів: проектна - 3; фактична - 2; будівельний об`єм - 178 300 м.куб.; вбудовані приміщенні - трансформаторні підстанції 6079, 6080.

Пізніше Актом про приймання в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта від 01.04.2024 № 58 прийнято в експлуатацію громадський центр з розміщенням блоку об`єктів торгівлі та громадського харчування, другий пусковий комплекс по проспекту Академіка Глушкова, 13Б. Вказаний об`єкт, який прийнято в експлуатацію, мав такі показники: загальна площа: проектна - 13 860 кв.м., фактична - 13 539,50 кв.м.; площа торгівельної частини - 12 470 кв.м.; кількість поверхів - 3; загальний будівельний об`єм - 178 300 м.куб.

09.04.2004 Приватному акціонерному товариству «Банкомзв`язок» видано свідоцтво про право власності на громадський центр з об`єктами торгівлі та громадського харчування площею 28 539,50 кв.м., який розташований по проспекту Академіка Глушкова, 13Б (літера А) в м. Києві.

24.12.2004 між Акціонерним товариством відкритого типу «Банкомзв`язок» та Дочірнім підприємством «Край Проперті» укладено договір купівлі-продажу нежилого будинку, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Піддубною С.П. за реєстровим № 6871, за умовами якого та згідно з актом прийому-передачі приміщення від 24.12.2004 відповідачем передано у власність Дочірньому підприємству «Край Проперті» нежилий будинок - громадський центр з об`єктами (в літ. А), що знаходиться за адресою: м. Київ, проспект Академіка Глушкова, 13Б. В п. 1.2. вказаного договору визначено, що загальна площа будинку, який продається за цим договором, становить 28 539,50 кв.м.

27.09.2011 Дочірнє підприємство «Край Проперті» (іпотекодавець) укладає з ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії» (іпотекодержатель) договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С.В. та зареєстрований в реєстрі за № 11271, за яким в забезпечення виконання зобов`язань іпотекодавця, які випливають із договору про відкриття кредитної лінії № 119-В/11/55/КЛ від 22.09.2011 та договору про відкриття кредитної лінії № 120-В/11/55/КЛ від 22.09.2011, укладеними між іпотекодавцем та іпотекодержателем, передано іпотекодержателю в іпотеку майно, а саме: нежилий будинок (літ. А), загальною площею 28 539,50 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, проспект Академіка Глушкова, будинок 13б та належить іпотекодавцю на праві власності на підставі договору купівлі-продажу нежилого будинку, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Піддубною С.П. за реєстровим № 6871.

Як вбачається із витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 19.12.2017 № 108256715, 19.12.2017 в порядку звернення стягнення на предмет іпотеки зареєстровано право власності ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії» на об`єкт нерухомого майна - громадський центр з об`єктами (в літ. А), загальною площею 28 539,5 кв.м., який знаходиться за адресою: м. Київ, проспект Академіка Глушкова, будинок 13б.

Водночас, 03.01.2018 право власності на вказане нерухоме майно зареєстровано за Компанією «Артпрогруп ЛТД» на підставі рішення Господарського суду Київської області від 09.11.2017 у справі № 911/3095/17, що підтверджується витягом з реєстру від 06.01.2018 № 110055706.

У зв`язку зі скасуванням постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.02.2018 рішення Господарського суду Київської області від 09.11.2017 у справі № 911/3095/17, 23.02.2018 право власності на об`єкт нерухомого майна - громадський центр з об`єктами (в літ. А), загальною площею 28 539,5 кв.м., який знаходиться за адресою: м. Київ, проспект Академіка Глушкова, будинок 13б у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відновлено за ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії».

Водночас, 15.01.2018 за Приватним акціонерним товариством «Банкомзв`язок» у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право власності на трансформаторну підстанцію 6079, загальною площею 62,3 кв.м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 1461307280000) та на трансформаторну підстанцію 6080, загальною площею 62,5 кв.м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 1461424280000), які знаходяться за адресою: м. Київ, проспект Академіка Глушкова, 13Б. Вказані обставини підтверджуються долученими до позову витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 15.01.2018 №№ 110604951, 110620385.

19.01.2018 між Приватним акціонерним товариством «Банкомзв`язок» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Шейк» складено акт приймання-передачі майна, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Смоляніновою О.Я. та зареєстрований в реєстрі за №№ 190, 191, згідно з яким Приватним акціонерним товариством «Банкомзв`язок» передано до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «Шейк» трансформаторну підстанцію 6079, загальною площею 62,3 кв.м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 1461307280000) та трансформаторну підстанцію 6080, загальною площею 62,5 кв.м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 1461424280000), які знаходяться за адресою: м. Київ, проспект Академіка Глушкова, 13Б.

На підставі вказаного вище акта прийому-передачі майна, що вноситься учасником до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «Шейк», 19.01.2018 за останнім зареєстровано право власності на зазначені трансформаторні підстанції, що підтверджується витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 24.01.2018 №№ 111510011, 111516892.

У зв`язку із виходом Приватного акціонерного товариства «Банкомзв`язок» зі складу Товариства з обмеженою відповідальністю «Шейк», трансформаторні підстанції №№ 6079 та 6080 повернуто у власність Приватного акціонерного товариства «Банкомзв`язок», у зв`язку з чим 06.12.2023 на підставі акту приймання-передачі майна зі статутного капіталу від 05.12.2023 за відповідачем зареєстровано право власності на трансформаторну підстанцію 6079, загальною площею 62,3 кв.м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 1461307280000) та трансформаторну підстанцію 6080, загальною площею 62,5 кв.м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 1461424280000), які знаходяться за адресою: м. Київ, проспект Академіка Глушкова, 13Б. Такі обставини підтверджуються витягами з Державного реєстру речових прав від 11.12.2023 №№ 357838599, 357861030.

В свою чергу, 15.08.2023 між Акціонерним товариством «Міжнародний резервний банк» (продавець), який є правонаступником всіх прав та обов`язків Публічного акціонерного товариства «СБЕРБАНК», та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Птахоплемзавод «Коробівський» (покупець) відповідно до результатів відкритих торгів (аукціону), оформлених протоколом електронного аукціону GFE001-UA-20230608-96036 від 15.06.2023, укладено договір № G18N020026/2 купівлі-продажу (нерухоме майно) (надалі - Договір від 15.06.2023), згідно з п. 1.1. якого продавець передає майно, вказане у п. 1.2. цього договору у власність покупцю, а покупець приймає майно і сплачує за нього обумовлену грошову суму в розмірі та і порядку, передбаченому договором.

Предметом купівлі-продажу за вказаним договором є нерухоме майно: нежилий будинок - громадський центр з об`єктами (в літ. А), загальною площею 28539,5 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, проспект Академіка Глушкова, 13Б, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 629128080000 (надалі - нерухоме майно). Право власності продавця на нерухоме майно зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 19.12.2017 (номер запису про право власності 24034900). Нерухоме майно розташоване на земельній ділянці, яка знаходиться в м. Києві, Голосіївський район, проспект Академіка Глушкова, 13/2, загальною площею 3,4157 га, що передана в оренду згідно договору оренди земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щербаковим В.З. 27.12.1999, зареєстрованого в реєстру за № 6290 та зареєстрованого Київським міським управлінням земельних ресурсів 15.02.2000 за № 79-6-00002 із змінами та доповненнями, з цільовим призначенням - для експлуатації та обслуговування нерухомого майна, яка не перебуває у власності або користуванні продавця (п. 1.2. Договору від 15.06.2023).

Звертаючись із даним позовом до суду, позивач зазначає, що йому із відповіді Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 02.10.2024 № 074/07/1-3635 під час розгляду справи № 910/6350/24 стало відомо про державну реєстрацію права власності відповідача у 2018 році на трансформаторні підстанції №№ 6079, 6080, які знаходяться за адресою: м. Київ, проспект Академіка Глушкова, 13Б. Втім, за доводами позивача, реєстрація вказаних трансформаторних підстанцій за відповідачем відбулася за відсутності правовстановлюючих документів, що свідчить про вибуття майна з володіння власника поза його волею. Позивач вказує, що єдиним правовстановлюючим документом на трансформаторні підстанції №№ 6079, 6080 є Акт № 351, при цьому, останні не є новоствореним майном, а є приналежними спорудами до основного об`єкту (ТРЦ Магелан). Відтак, позивач вважає, що існують підстави для витребування з володіння Приватного акціонерного товариства «Банкомзв`язок» в порядку статей 387, 388 Цивільного кодексу України трансформаторних підстанцій №№ 6079, 6080, які знаходяться за адресою: м. Київ, проспект Академіка Глушкова, 13Б, у володіння позивача, як власника громадського центру з об`єктами, придбаного за Договором від 15.06.2023.

Відповідач заперечував проти задоволення позову, зазначаючи, що він є законним власником трансформаторних підстанцій 6079, 6080, які були та залишаються окремими, самостійними та належним чином зареєстрованими об`єктами нерухомого майна. Вказані трансформаторні підстанції відповідачем жодним чином не відчужувались на користь ДП «Край Проперті» та інших осіб, а відповідно, вони не могли бути передані в іпотеку АТ «Сбербанк» (наразі - АТ «Міжнародний резервний банк») та переходити у власність останнього. Таким чином, оскільки за доводами відповідача, позивач ніколи не набував право власності на спірні об`єкти нерухомості, віндикаційний позов про витребування майна не може бути заявлений ним щодо спірних об`єктів. Як пояснює відповідач, спірні трансформаторні підстанції будувались ним одночасно із ТРЦ «Магелан» і вводилися в експлуатацію відповідно до Акту про приймання в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта № 351 від 26.12.2003, однак ним було прийнято рішення зареєструвати вказаний торговий центр та трансформаторні підстанції як три окремих об`єкта нерухомості. Відтак, ТРЦ «Магелан» був відчужений відповідачем на користь ДП «Край Проперті» за договором купівлі-продажу від 24.12.2004, тоді як трансформаторні підстанції 6079, 6080 залишились у власності ПАТ «Банкомзв`язок».

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Аналогічні положення закріплено у ст. 321 Цивільного кодексу України.

За змістом статей 317, 319 Цивільного кодексу України власнику належить право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном на власний розсуд та право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом (ст. 328 Цивільного кодексу України).

При цьому, за приписами ч. 2 ст. 331 Цивільного кодексу України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Так, позивач із посиланням на те, що трансформаторні підстанції 6079, 6080 є невід`ємною частиною ТРЦ «Магелан», який, у свою чергу, ним придбано за договором купівлі-продажу від 15.05.2023, зазначає, що здійснена відповідачем у 2018 році реєстрація права власності останнього на спірні трансформаторні підстанції як окремі об`єкти нерухомого майна, є неправомірною. У зв`язку з цим, позивач з метою повернення у своє володіння спірного майна, просить витребувати у відповідача трансформаторні підстанції 6079, 6080 в порядку статей 387, 388 Цивільного кодексу України.

При цьому, питання стосовно того чи є трансформаторні підстанції 6079, 6080 окремими від ТРЦ «Магелан» об`єктами нерухомого майна чи його приналежністю є спірним між сторонами.

Як визначено у ст. 183 Цивільного кодексу України подільною є річ, яку можна поділити без втрати її цільового призначення. Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення.

Стаття 186 Цивільного кодексу України визначає, що річ, призначена для обслуговування іншої (головної) речі і пов`язана з нею спільним призначенням, є її приналежністю. Приналежність слідує за головною річчю, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст. 187 Цивільного кодексу України складовою частиною речі є все те, що не може бути відокремлене від речі без її пошкодження або істотного знецінення. При переході права на річ її складові частини не підлягають відокремленню.

Якщо кілька речей утворюють єдине ціле, що дає змогу використовувати його за призначенням, вони вважаються однією річчю (складна річ) (ч. 1 ст. 188 Цивільного кодексу України).

На підтвердження своїх доводів про неподільність спірних трансформаторних підстанцій та громадського центру (ТРЦ «Магелан») позивач надав суду, зокрема, висновок експертів від 20.08.2021 № 31523/19-42/25957-25963/21-42 за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи у господарській справі № 910/8101/18, згідно з яким зроблено, зокрема, такі висновки, що стосуються спірного майна: 1) Трансформаторна підстанція 6079, площею 62,3 кв.м., реєстраційний номер 1461307280000, номер запису про право власності 24502144, є окремим об`єктом нерухомості, який пов`язаний спільними комунікаціями з приміщеннями будівлі літ. А (ТРЦ «Магелан») за адресою: м. Київ, просп. Академіка Глушкова, 13-Б. Функціонування трансформаторної підстанції 6079 та основного об`єкта (нежитлового будинку - громадського центру з об`єктами (в літ. А), загальною площею 28 539,5 кв.м., що розташовані за адресою: м. Київ, проспект Академіка Глушкова, 13-Б відокремлено є неможливим; 2) Трансформаторна підстанція 6080, площею 62,5 кв.м., реєстраційний номер 1461424280000, номер запису про право власності 24502930, є окремим об`єктом нерухомості, який пов`язаний спільними комунікаціями з приміщеннями будівлі літ. А (ТРЦ «Магелан») за адресою: м. Київ, просп. Академіка Глушкова, 13-Б. Функціонування трансформаторної підстанції 6080 та основного об`єкта (нежитлового будинку - громадського центру з об`єктами (в літ. А), загальною площею 28 539,5 кв.м., що розташовані за адресою: м. Київ, проспект Академіка Глушкова, 13-Б відокремлено є неможливим; 7) Враховуючи, що трансформаторна підстанція 6079, площею 62,3 кв.м., та трансформаторна підстанція 6080, площею 62,5 кв.м., що знаходяться за адресою: м. Київ, проспект Глушкова Академіка, 13-Б, запроектовані, побудовані та введені в експлуатацію в комплексі з основною будівлею літ. А ТРЦ «Магелан», вони є приналежними (допоміжними) до основного об`єкту спорудами; 8) Трансформаторна підстанція 6079 площею 62,3 кв.м. та трансформаторна підстанція 6080 площею 62,5 кв.м., що знаходяться за адресою: м. Київ, проспект Глушкова Академіка, 13-Б, не є об`єктами нового будівництва; 9) Трансформаторна підстанція 6079 площею 62,3 кв.м. та трансформаторна підстанція 6080 площею 62,5 кв.м., що знаходяться за адресою: м. Київ, проспект Глушкова Академіка, 13-Б, запроектовані, побудовані та введені в експлуатацію як допоміжні частини, необхідні для функціонування основного об`єкта - будівлі літ. А.

Водночас, відповідачем на спростування вищевказаних тверджень позивача та висновку експертів від 20.08.2021 № 31523/19-42/25957-25963/21-42, подано в матеріали справи:

1) висновок експертів № 17/07-2018 від 30.07.2018 за результатами проведення будівельно-технічної експертизи у справі № 910/8101/18 (експерти Галієва О.М., Івлєва Н.П.), у якому зазначено, що за своїми показниками та відповідно до положень нормативно-правових та законодавчих актів України будівлі ТП 6079 та ТП 6080, які розташовані за адресою: м. Київ, проспект Академіка Глушкова, 13Б, є окремими об`єктами нерухомого майна та не є невід`ємною частиною нежилої будівлі (літ. А) загальною площею 28 539,5 кв.м., розташованого за адресою: м. Київ, проспект Академіка Глушкова, 13Б (ТРЦ «Магелан»); заміна ТП 6079 та ТП 6080 на інші альтернативні джерела енергопостачання не вплине на функціонування (експлуатацію згідно цільового призначення) ТРЦ «Магелан»; заміна існуючого підключення ТРЦ «Магелан» до інших (альтернативних) джерел енергопостачання технічно можлива;

2) консультаційно-інформативний висновок судового експерта Маркуса Я.І. № 1/10-21 від 01.10.2021, у якому наведено оцінку висновків експертів № 17/07-2018 від 30.07.2018 та від 20.08.2021 № 31523/19-42/25957-25963/21-42 та зазначено, що трансформаторні підстанції 6079 та 6080 є самостійними об`єктами нерухомого майна;

3) висновок експерта № 1/10 за результатами проведення будівельно-технічної експертизи від 09.03.2023 (судовий експерт Мазурова В.В.), яким також підтверджено можливість функціонування та використання за призначенням ТРЦ «Магелан» без спірних трансформаторних підстанцій 6079, 6080.

Згідно із положеннями ч. 3 ст. 13 та ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

За приписами ст. 98 Господарського процесуального кодексу України, висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права. Висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи. Висновок експерта викладається у письмовій формі і приєднується до справи. У висновку експерта повинно бути зазначено: коли, де, ким (прізвище, ім`я, по батькові, освіта, спеціальність, а також, за наявності, свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта, стаж експертної роботи, науковий ступінь, вчене звання, посада експерта), на якій підставі була проведена експертиза, хто був присутній при проведенні експертизи, питання, що були поставлені експертові, які матеріали експерт використав. Інші вимоги до висновку експерта можуть бути встановлені законодавством. У висновку експерта має бути зазначено, що він попереджений (обізнаний) про відповідальність за завідомо неправдивий висновок, а у випадку призначення експертизи судом, також про відповідальність за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов`язків.

Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Так, судом встановлено, що як поданий позивачем в матеріали даної справи висновок експертів від 20.08.2021 № 31523/19-42/25957-25963/21-42, так і подані відповідачем висновки експертів № 17/07-2018 від 30.07.2018 та № 1/10 за результатами проведення будівельно-технічної експертизи від 09.03.2023, складені для подання до суду в межах справи № 910/8101/18. При цьому, висновок експертів від 20.08.2021 № 31523/19-42/25957-25963/21-42 складений за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи, призначеної ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.04.2019 у справі № 910/8101/18 у зв`язку з наявністю у вказаній справі двох діаметрально протилежних висновків, а саме - висновку експертів № 17/07-2018 від 30.07.2018 та іншого висновку, поданого суду ПАТ «Сбербанк».

При цьому, та обставина, що висновок експертів від 20.08.2021 № 31523/19-42/25957-25963/21-42 складений за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи у межах іншої судової справи не свідчить про недопустимість вказаного висновку експерта, адже сам висновок є в достатній мірі інформативним щодо предмета доказування, а отже є допустимим письмовим доказом у справі, який слід оцінити у сукупності із іншими доказами у справі.

Водночас, судом не може бути взятий до уваги висновок № 1/10 за результатами проведення будівельно-технічної експертизи від 09.03.2023 (судовий експерт Мазурова В.В.), оскільки у ньому відсутні дані щодо безпосереднього дослідження (огляду) спірних трансформаторних підстанцій, а експертиза проводилася виключно шляхом аналізу первинних документів та технічної документації.

Також суд не бере до уваги наданий відповідачем консультаційно-інформативний висновок судового експерта Маркуса Я.І. № 1/10-21 від 01.10.2021, оскільки такий документ не вважається висновком експерта у розумінні ст. 98 Господарського процесуального кодексу України, а є лише оцінкою висновків двох інших експертиз.

Оскільки висновок експертів від 20.08.2021 № 31523/19-42/25957-25963/21-42 не викликає у суду сумнівів у його правдивості та обґрунтованості, а тому суд приймає до уваги цей експертний висновок як належний та допустимий доказ відповідно до статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження спірної у цій справі обставини, що трансформаторні підстанції 6079, 6080 є частиною ТРЦ «Магелан».

Також суд встановив, що відповідно до Акта про приймання в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта № 351 від 26.12.2003, який відповідач визнає як правовстановлюючий документ на спірні трансформаторні підстанції, трансформаторні підстанції 6079, 6080 визначені як вбудовані приміщення до громадського центру.

Суд також враховує, що у постанові Верховного Суду від 20.06.2018 у справі № 369/5240/16-ц викладено наступні висновки, щодо приналежності трансформаторної підстанції до основної речі (будинку), та відсутність можливості розглядати її як окремий об`єкт права власності:

«Згідно з положеннями статті 186 ЦК України, річ призначена для обслуговування іншої (головної) речі і пов`язана з нею спільним призначенням, є її приналежністю. Приналежність слідує за головною річчю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно статті 1 Закону України «Про землі енергетики та правовий режим спеціальних зон енергетичних об`єктів» від 09 липня 2010 року, трансформаторна підстанція - це електрична установка відкритого або закритого типу, призначена для розподілу або перетворення електричної енергії.

Профільний Закон «Про електроенергетику» (зокрема стаття 1) дає підстави стверджувати, що трансформаторна підстанція (ТП) є електроустановкою, тобто комплексом устаткування і споруд (споруди).

Інженерні споруди - це об`ємні, площинні або лінійні наземні, надземні або підземні будівельні системи, що складаються з несучих та в окремих випадках огороджувальних конструкцій і призначені для виконання виробничих процесів різних видів, розміщення устаткування, матеріалів та виробів, для тимчасового перебування і пересування людей, транспортних засобів, вантажів, переміщення рідких та газоподібних продуктів та ін.

До інженерних споруд відносяться: транспортні споруди (залізниці, шосейні дороги, злітно-посадкові смуги, мости, естакади тощо), трубопроводи та комунікації, дамби, комплексні промислові споруди, спортивні та розважальні споруди та т. ін. Трансформаторні станції та підстанції місцевих електромереж відповідно ДК БС належать до інженерних споруд.

Визначення трансформаторної підстанції наведене у ДГС 24291-90 «Електрична частина електростанції та електричної мережі. Терміни та визначення». Відповідно до ДГС 24291-90 електрична підстанція - це електроустановка, призначена для прийому, перетворення і розподілу електричної енергії, складається з трансформаторів або інших перетворювачів електричної енергії, пристроїв управління, розподільних і допоміжних пристроїв по ДГС 19431. В свою чергу, трансформаторна підстанція - це електрична підстанція призначена для перетворення електричної енергії однієї напруги в енергію іншої напруги за допомогою трансформаторів.

За таких обставин, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що трансформаторна підстанція призначена для обслуговування багатоквартирного житлового будинку та становить одне ціле з ним, а тому згідно статті 186 ЦК України є приналежністю основної речі (будинку), має слідувати за нею, що виключає можливість розглядати її як окремий об`єкт права власності. Законом не передбачено самостійне відчуження інженерних споруд, які складають єдине ціле з жилим багатоквартирним будинком, та визнання права власності на такі споруди.».

При цьому, слід зазначити, що новоствореним об`єктом нерухомості може вважатись виключно такий, що був створений без прив`язок до іншого, вже існуючого нерухомого майна, без використання його складових структурних елементів. Тобто, неможливо визнати новоствореним нерухомим майном об`єкт нерухомого майна, що являє собою вже існуючий об`єкт нерухомості зі зміненими зовнішніми та внутрішніми параметрами, що узгоджується з висновками Верховного Суду у постанові від 18.04.2018 у справі № 910/4650/17.

Також, подібні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду України від 06.07.2016 у справі № 6-1213цс16 та постанові Верховного Суду від 10.05.2018 у справі № 29/5005/6381/2011.

Таким чином, з наявних у матеріалах справи доказів вбачається, що трансформаторні підстанції ТП-6079 та ТП-6080 спроектовані та побудовані як допоміжні будівлі до основного об`єкту (ТРЦ «Магелан»).

Ані Акт № 351, ані Акт про приймання в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта від 01.04.2024 № 58 не містять відомостей про введення в експлуатацію спірних трансформаторних підстанцій як окремо збудованого майна. У вказаних документах не визначено окремо площі вказаних об`єктів, у зв`язку з чим суд доходить висновку, що їх включено до загальної площі ТРЦ «Магелан». Також матеріали справи не містять окремо свідоцтва про право власності на спірні трансформаторні підстанції.

Виходячи з правової природи приналежності, вона не може бути самостійним (окремим) об`єктом права власності, а лише слідує за головною річчю, якщо інше не встановлено договором або законом. Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 11.08.2021 у справі № 914/1049/18.

Отже, оцінюючи подані сторонами докази у їх сукупності, суд доходить висновку, що спірні трансформаторні підстанції є приналежністю до громадського центру з об`єктами (ТРЦ «Магелан»), яке набуто позивачем одночасно із набуттям права власності на вказаний громадський центр за Договором від 15.06.2023, що відповідає положенням статей 186, 190, 316 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Господарського процесуального кодексу України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

За змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

За змістом статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. За результатами розгляду такого спору має бути визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

У цьому висновку суд спирається на подібні висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 01.06.2016 у справі № 920/1771/14 та постанові Верховного Суду від 14.08.2018 у справі № 910/23369/17.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

До регламентованих Цивільним кодексом України способів захисту права власності належать: визнання права власності (стаття 392); витребування майна із чужого незаконного володіння (статті 387, 388); усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391); заборона вчинення дій, які порушують право власності, або вчинення певних дій для запобігання такому порушенню (стаття 386); визнання незаконним правового акта, що порушує права власника (стаття 393); зобов`язання повернути потерпілому безпідставно набуте майно (статті 1212, 1213) та інші.

Так, Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Птахоплемзавод «Коробівський» обрало способом захисту своїх порушених прав власності витребування майна (трансформаторних підстанцій) із чужого незаконного володіння за приписами статей 387, 388 Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст. 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Віндикацією є передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна або особи, яка має речове право на майно (титульний володілець), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу правомочностей.

Предмет віндикаційного позову становить вимога неволодіючого майном власника до незаконно володіючого цим майном невласника про повернення індивідуально визначеного майна із чужого незаконного володіння.

Підставою віндикаційного позову є обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна із чужого незаконного володіння.

Предмет доказування у таких справах становлять обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння, як-от: факти, що підтверджують його право власності або інше суб`єктивне право титульного володільця на витребуване майно, факт вибуття майна з володіння позивача, наявність майна в натурі у незаконному володінні відповідача, відсутність у відповідача правових підстав для володіння майном.

Для застосування передбаченого статтею 387 Цивільного кодексу України правового механізму відновлення порушеного права власності необхідним є встановлення наступних обставин у їх сукупності: існування в натурі індивідуально визначеного майна з ідентифікуючими ознаками на момент подачі позову та прийняття судом рішення про його витребування; наявність підтвердженого права власності або права законного володіння у позивача на відповідне майно; відсутність у власника чи титульного володільця можливості здійснювати фактичне володіння цим майном через те, що відповідач на момент подачі позову та прийняття рішення у справі фактично тримає його у себе; відсутність договірних відносин між позивачем і відповідачем, оскільки в протилежному випадку застосовуються зобов`язально-правові способи захисту права власності. Аналогічні правові висновки викладені Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постановах від 13.02.2018 у справі № 924/1180/6, від 05.06.2018 у справі № 907/631/17, від 23.10.2019 у справі № 910/17416/18.

Водночас для правильного застосування ст. 388 Цивільного кодексу України необхідно встановити, яким саме шляхом спірне майно вибуло з володіння власника у користування іншої особи і що це вибуття вказаним шляхом сталося саме не з волі власника, на що вказала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16.

Стаття 388 Цивільного кодексу України передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача, і однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом. Майно, передане власником іншій особі у володіння або користування за договором між ними, не може вважатися таким, що вибуло із володіння власника не з його волі.

Однак, суд зазначає, що судовому захисту в порядку статей 387, 388 Цивільного кодексу України підлягає право власності на окрему, самостійну річ, якою приналежність не є та не може бути в силу своєї правової природи. Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 11.08.2021 у справі № 914/1049/18.

Сам по собі статус спірного майна, як приналежності, свідчить про автоматичне набуття позивачем, як власником головної речі, права власності на трансформаторні підстанції.

Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16). Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.18 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц. Відтак застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача.

Спір у цій справі виник у зв`язку з тим, що спірне майно, яке є власністю позивача, було зареєстровано за відповідачем як окремий об`єкт цивільних прав.

При цьому, відсутні підстави вважати, що такою реєстрацією спірне майно змінило свій статус на окремий об`єкт нерухомого майна. Так, здійснення державної реєстрації у даному випадку свідчить по заволодіння цим майном відповідачем.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Таким чином, законодавець визначив, що до інших правових наслідків, окрім офіційного визнання і підтвердження державою відповідних юридичних фактів, встановлюючи презумпцію правильності зареєстрованих відомостей з реєстру для третіх осіб, застосування норм Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не призводить. Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення щодо підстав виникнення права власності не має. Таким чином державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності (такий висновок наведено у постанові Верховного Суду від 16.02.2021 у справі № № 914/2006/17).

Судом встановлено, що державна реєстрація права власності Приватного акціонерного товариства «Банкомзв`язок» на спірні трансформаторні підстанції проведена на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 15.01.2018 № 39200166 (реєстрація ТП 6079) та рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 15.01.2018 № 39202199 (реєстрація ТП 6080).

При цьому, Акт про приймання в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта № 351 від 26.12.2003, техпаспорт на трансформаторну підстанцію № 6079 від 05.01.2018 та техпаспорт на трансформаторну підстанцію № 6080 від 05.01.2018, на які відповідач посилається як на правовстановлюючі документи щодо права власності останнього на спірне майно, не значаться підставами проведених державних реєстрацій.

Статтею 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 328 Цивільного кодексу України визначено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Суд констатує, що рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 15.01.2018 № 39200166 та рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 15.01.2018 № 39202199, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав відповідача, не є тими юридичними фактами, які породжують виникнення права власності на спірне майно.

Таким чином, здійснення державної реєстрації права власності відповідача на спірне майно не ґрунтується на первинних документах, які підтверджують набуття права власності на окрему річ, та прямо суперечить нормам законодавства, які виключають набуття права власності на приналежність в інший спосіб, ніж одночасно з набуттям права власності на головну річ. Більше того, ч. 4 ст. 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» містить пряму заборону здійснення державної реєстрації речових прав окремо на споруди, що є приналежністю головної речі, або складовою частиною речі.

В той же час, віндикаційна позовна вимога може бути застосована лише щодо окремого індивідуально визначеного майна.

За обставинами даного спору саме здійснення державної реєстрації прав відповідача порушує право власності позивача на спірні трансформаторні підстанції, як приналежність.

Отже, право власності позивача підлягає захисту шляхом задоволення спрямованої до Приватного акціонерного товариства «Банкомзв`язок» негаторної позовної вимоги про усунення перешкод у користуванні майном шляхом скасування державної реєстрації права власності на спірне майно.

Обрання позивачем неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (позиція Верховного Суду у постанові від 19.09.2023 у справі № 910/19668/21).

Відповідно до частин 1, 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частини 1, 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України).

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

У ч. 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин 3, 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).

За приписами ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відтак, зважаючи на встановлені у справі обставини, враховуючи наведені норми чинного законодавства та правові позиції Верховного Суду, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у зв`язку з обранням позивачем неефективного способу захисту.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 11.02.2025.

Суддя Т. Ю. Трофименко