Рішення

від 12.02.2025 по справі 910/15161/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

12.02.2025Справа № 910/15161/24

Суддя Господарського суду міста Києва Спичак О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження матеріали справи

За позовом Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги №3» (02156, м. Київ, вул. В. Іваниса, буд. 3; ідентифікаційний код: 38960413)

до Фізичної особи-підприємця Марченко Тетяни Сергіївни ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код: НОМЕР_1 )

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Деснянська районна в місті Києві державна адміністрація (02225, м. Київ, проспект Червоної Калини, буд. 29; ідентифікаційний код: 26077477)

про стягнення 22241,97 грн.

Без повідомлення (виклику) учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

09.12.2024 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги №3» з вимогами до Фізичної особи-підприємця Марченко Тетяни Сергіївни про стягнення 22241,97 грн.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує на те, що відповідач в порушення умов укладеного між сторонами Договору №113 оренди нерухомого майна від 26.11.2021 не у повному обсязі сплатив орендну плату, у зв`язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 19258,69 грн (за період з січня по вересень 2024 року), а також не у повному обсязі відшкодував позивачу земельний податок за Договором №113/1, у зв`язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 2983,28 грн (за період з січня по вересень 2024 року).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.12.2024 відкрито провадження у справі №910/15161/24, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (без проведення судового засідання), залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Деснянську районну в місті Києві державну адміністрацію, встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.

06.01.2025 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач зауважив, що об`єкт оренди за Договором №113 оренди нерухомого майна від 26.11.2021 у зв`язку з ракетним обстрілом перебуває в непридатному стані, підприємницька діяльність відповідачем не здійснюється.

15.01.2025 та 17.01.2025 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив, яку суд долучив до матеріалів справи.

16.01.2025 до Господарського суду міста Києва від третьої особи надійшли письмові пояснення, які суд долучив до матеріалів справи.

У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

26.11.2021 між Деснянською районною в місті Києві державною адміністрацією (орендодавець), Фізичною особою-підприємцем Марченко Тетяною Сергіївною (орендар) та Комунальним некомерційним підприємством «Центр первинної медико-санітарної допомоги №4» (балансоутримувач) укладено Договір №113 оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності, відповідно до умов якого орендодавець і балансоутримувач передають, а орендар приймає у строкове платне користування майно - нежитлове приміщення, загальною площею 15,40 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Академіка Курчатова, буд. 18А.

12.04.2023 було укладено Додаткову угоду №1 до Договору №113 оренди нерухомого майна від 26.11.2021, якою було замінено балансоутримувача - з Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги №4» на Комунальне некомерційне підприємство «Центр первинної медико-санітарної допомоги №3».

Витрати на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг компенсуються орендарем в порядку, передбаченому п. 6.5 Договору №113 оренди нерухомого майна від 26.11.2021 (п. 9.2 розділу І Договору №113 оренди нерухомого майна від 26.11.2021).

Строк дії договору встановлено до 28.09.2024 включно (п. 12.1 розділу І Договору №113 оренди нерухомого майна від 26.11.2021).

Відповідно до п. 2.1 розділу ІІ Договору №113 оренди нерухомого майна від 26.11.2021 орендар вступає у строкове платне користування майном у день підписання акта приймання-передачі майна. Акт приймання-передачі підписується між орендарем і балансоутримувачем одночасно з підписанням цього договору. Акт приймання-передачі майна в оренду та акт повернення майна з оренди складаються за формою, що розробляється Фондом державного майна і оприлюднюється на його офіційному веб- сайті.

Згідно з п. 3.1 розділу ІІ Договору №113 оренди нерухомого майна від 26.11.2021 орендна плата становить суму, визначену у пункті 9 Умов. Нарахування податку на додану вартість на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному законодавством. До складу орендної плати не входять витрати на утримання орендованого майна (комунальних послуг, послуг з управління об`єктом нерухомості, витрат на утримання прибудинкової території та місць загального користування, вартість послуг з ремонту і технічного обслуговування інженерного обладнання та внутрішньо будинкових мереж, ремонту будівлі, у тому числі: покрівлі, фасаду, вивіз сміття тощо), а також компенсація витрат балансоутримувача за користування земельною ділянкою. Орендар несе ці витрати на основі окремих договорів, укладених із балансоутримувачем та/або безпосередньо з постачальниками комунальних послуг в порядку, визначеному пунктом 6.5 цього договору.

Відповідно до п. 3.3 розділу ІІ Договору №113 оренди нерухомого майна від 26.11.2021 орендар сплачує орендну плату до державного бюджету та балансоутримувачу у співвідношенні, визначеному у пункті 16 Умов (або в іншому співвідношенні, визначеному законодавством), щомісяця: до 15 числа поточного місяця оренди - для орендарів, які отримали майно в оренду за результатами аукціону (договори типу 5(A) і 5(B).

У п. 16 розділу І Договору №113 оренди нерухомого майна від 26.11.2021 зазначено, що 100% орендної плати сплачується на рахунок балансоутримувача.

Згідно з п. 3.4 розділу ІІ Договору №113 оренди нерухомого майна від 26.11.2021 орендар сплачує орендну плату на підставі рахунків балансоутримувача. Балансоутримувач виставляє рахунок на загальну суму орендної плати із зазначенням частини орендної плати, яка сплачується на рахунок балансоутримувача, і частини орендної плати, яка сплачується до державного бюджету. Податок на додану вартість нараховується на загальну суму орендної плати. Орендар сплачує балансоутримувачу належну йому частину орендної плати разом із податком на додану вартість, нарахованим на загальну суму орендної плати. Балансоутримувач надсилає орендарю рахунок не пізніше ніж за п`ять робочих днів до дати платежу. Протягом п`яти робочих днів після закінчення поточного місяця оренди балансоутримувач передає орендарю акт виконаних робіт на надання орендних послуг разом із податковою накладною за умови реєстрації орендаря платником податку на додану вартість.

Цей договір укладено на строк, визначений у пункті 12 Умов. Перебіг строку договору починається з дня набрання чинності цим договором. Цей договір набирає чинності в день його підписання сторонами (нотаріального посвідчення, якщо відповідно до законодавства договір підлягає нотаріальному посвідченню). Строк оренди за цим договором починається з дати підписання акта приймання-передачі і закінчується датою припинення цього договору, Відповідно до ч. 3 ст. 631 Цивільного кодексу України, умови цього Договору застосовуються до відносин, що виникли між сторонами до моменту укладання цього договору, а саме з 30 вересня 2021 року (п. 12.1 розділу ІІ Договору №113 оренди нерухомого майна від 26.11.2021).

Крім того, між Комунальним некомерційним підприємством «Центр первинної медико-санітарної допомоги №3» (балансоутримувач) та Фізичною особою-підприємцем Марченко Тетяною Сергіївною (орендар) укладено Договір №113/1 про відшкодування витрат за комунальні послуги, експлуатаційні послуги з утримання орендованого нежитлового приміщення та відшкодування податку на землю.

У п. 1.1 Договору №113/1 зазначено, що відповідно до договору оренди балансоутримувач забезпечує надання орендарю комунальних послуг (а саме: постачання теплової енергії для потреб опалення та гарячого водопостачання, постачання електричної енергії, розподіл електричної енергії та перетікання реактивної енергії, постачання холодної води і водовідведення) експлуатацію та ремонт стосовно утримання будівлі та прибудинкової території (прибирання території та міст загального користування, охорона будівлі, вивезення твердих побутових відходів, дератизація, дезінсекція, ремонт та технічне обслуговування інженерного обладнання, внутрішньо будинкових мереж, ремонт будівлі, у т.ч.: покрівлі, фасаду, тощо), а орендар зобов`язаний оплатити їх вартість а також оплатити оренду приміщення, відшкодовувати плату за земельну ділянку на якій розташовано об`єкт оренди.

Як вбачається з п. 2.2.1.2 Договору №113/1, орендар зобов`язаний не пізніше 20 числа місяця відшкодовувати на рахунок баолансоутримувача податок за землю.

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач вказує на те, що відповідач в порушення умов укладеного між сторонами Договору №113 оренди нерухомого майна від 26.11.2021 не у повному обсязі сплатив орендну плату, у зв`язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 19258,69 грн (за період з січня по вересень 2024 року), а також не у повному обсязі відшкодував позивачу земельний податок за Договором №113/1, у зв`язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 2983,28 грн (за період з січня по вересень 2024 року).

06.01.2025 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач зауважив, що об`єкт оренди за Договором №113 оренди нерухомого майна від 26.11.2021 у зв`язку з ракетним обстрілом перебуває в непридатному стані, підприємницька діяльність відповідачем не здійснюється.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» оренда - речове право на майно, відповідно до якого орендодавець передає або зобов`язується передати орендарю майно у користування за плату на певний строк.

Згідно з ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно з ч. 1 ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Відповідно до ст. 765 Цивільного кодексу України наймодавець зобов`язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк, встановлений договором найму.

За актом приймання-передачі від 26.11.2021 балансоутримувач передав орендарю об`єкт оренди - нежитлове приміщення, загальною площею 15,40 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Академіка Курчатова, буд. 18А.

У п. 9.1 розділу І Договору №113 оренди нерухомого майна від 26.11.2021 зазначено, що місячна орендна плата становить 2908,00 грн без ПДВ.

Як вбачається з матеріалів справи, протягом листопада 2022 - грудня 2023 років, керуючись Рішенням Київської міської ради від 30.03.2022 №4909/4950 «Про деякі питання комплексної підтримки суб`єктів господарювання міста Києва під час дії воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України» «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №2102-ІХ» (із змінами) та постановою Кабінету міністрів України від 27.05.2022 №634 «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану», орендна плата відповідачці не нараховувалася.

Пунктом 19.11 рішення Київської міської ради від 13.06.2024 №925/8891 «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 14.12.2023 №7531/7572 «Про бюджет міста Києва на 2024 рік» встановлено, у тому числі: «Установити, що на період з 01 січня 2024 року до 31 грудня 2024 року розмір орендної плати за користування комунальним майном територіальної громади міста Києва становить 50% від визначеної у договорах оренди комунального майна територіальної громади міста Києва».

Як вбачається з позовної заяви, за січень 2024 року позивачем нараховано відповідачу орендну плату у розмірі 1700,77 грн, за лютий 2024 року - орендну плату у розмірі 1700,77 грн, за березень 2024 року - орендну плату у розмірі 1700,77 грн, за квітень 2024 року - орендну плату у розмірі 1700,77 грн, за травень 2024 року - орендну плату у розмірі 1700,77 грн, за червень 2024 року - орендну плату у розмірі 1934,64 грн, за липень 2024 року - орендну плату у розмірі 1934,64 грн, за серпень 2024 року - орендну плату у розмірі 1934,64 грн та вересень 2024 року - орендну плату у розмірі 1741,18 грн, що разом з ПДВ 20% становить 19258,69 грн.

Крім того, відповідно до умов Договору №113/1 за січень 2024 року позивачем нараховано відповідачу податок за землю у сумі 259,42 грн, за лютий 2024 року - податок за землю у сумі 259,42 грн, за березень 2024 року - податок за землю у сумі 259,42 грн, за квітень 2024 року - податок за землю у сумі 259,42 грн, за травень 2024 року - податок за землю у сумі 259,42 грн, за червень 2024 року - податок за землю у сумі 432,36 грн, за липень 2024 року - податок за землю у сумі 259,42 грн, за серпень 2024 року - податок за землю у сумі 259,42 грн та за вересень 2024 року - податок за землю у сумі 389,12 грн, що разом становить 2983,28 грн.

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач зауважив, що об`єкт оренди за Договором №113 оренди нерухомого майна від 26.11.2021 у зв`язку з ракетним обстрілом з червня 2023 року перебуває в непридатному стані, підприємницька діяльність відповідачем не здійснюється.

Відповідно до ч. 5 ст. 16 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» не допускається внесення змін до договору оренди в частині зменшення суми орендної плати протягом строку його дії, крім випадків, визначених законодавством, з урахуванням вимог, передбачених Порядком передачі майна в оренду.

У п. 127 Порядку зазначено, що не допускається внесення змін до договору оренди в частині зменшення суми орендної плати (призупинення її нарахування тощо) протягом строку його дії, крім: 1) випадків, передбачених пунктами 123, 124 і абзацом третім пункту 191 цього Порядку; 2) внесення до Методики розрахунку орендної плати змін щодо зменшення ставок оренди за договором, який був укладений без проведення аукціону або конкурсу; 3) випадку, коли можливість користування майном істотно зменшилася через обставини, за які орендар не відповідає, зокрема у разі: а) істотного пошкодження об`єкта оренди внаслідок дії обставин непереборної сили, які настали після підписання сторонами акта приймання-передачі об`єкта, за умови, що відновлення об`єкта до того стану, в якому він перебував до настання таких обставин, потребуватиме капітального ремонту об`єкта оренди; б) припинення забезпечення об`єкта оренди комунальними послугами, якими об`єкт оренди був забезпечений або повинен бути забезпечений відповідно до умов договору та/або оголошення про передачу майна в оренду, якщо внаслідок такого припинення об`єкт оренди не може бути використаний орендарем; в) здійснення капітального ремонту, реставрації або реконструкції об`єкта оренди з ініціативи балансоутримувача або його органу управління, якщо під час виконання будівельних робіт використання об`єкта оренди може завдати шкоди життю або здоров`ю людей, що перебувають або можуть перебувати всередині об`єкта оренди; г) вилучення майна (його частини) відповідно до Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану».

У такому разі зменшення орендної плати або тимчасове (на період існування обставин, зазначених у підпунктах "а" - "г" підпункту 3 цього пункту) звільнення орендаря від сплати орендної плати здійснюється за рішенням орендодавця на підставі заяви орендаря, до якої додані документи, що підтверджують існування відповідних обставин, або на підставі рішення суду. Внесення змін до договору оренди в частині збільшення суми орендної плати протягом строку його дії допускається за згодою сторін.

Відповідно до ч. 6 ст. 762 Цивільного кодексу України наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Верховний Суд у постановах від 22.05.2019 у справі №914/1248/18 та від 27.08.2019 у справі №914/2264/17 виклав правовий висновок про те, що для застосування частини шостої статті 762 Цивільного кодексу України та звільнення наймача від плати за користування орендованим майном визначальною умовою такого звільнення є наявність обставин, за які орендар не відповідає.

Отже, наймач повинен довести обставини, які свідчать про те, що майно не використовувалося або не могло бути використане, і він не відповідає за ці обставини. Підставою звільнення від зобов`язання сплачувати орендну плату ця норма визначає об`єктивну неможливість використовувати передане в оренду майно (бути допущеним до приміщення, знаходитись у ньому, зберігати у приміщенні речі тощо) через обставини, за які орендар не відповідає.

При оцінці таких обставин презюмується незмінність умов господарювання (користування майном) чи стану об`єкта оренди, а орендар повинен подати докази наявності тих обставин, на які він посилається в обґрунтування своїх вимог, і довести, що ці обставини виникли з незалежних від нього причин, зокрема унаслідок зміни кон`юнктури на ринку товарів, робіт, послуг, з вини орендодавця, через дію непереборної сили тощо. Якщо орендар з незалежних від нього обставин протягом певного часу був повністю позбавлений можливості користуватися орендованим майном, то на підставі цієї норми закону він вправі порушувати питання про повне звільнення його від внесення орендної плати.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14.05.2024 у справі №910/4437/23.

Суд зауважує, що звільнення від сплати орендної плати є істотним втручанням у правовідносини сторін договору. Застосування частини шостої статті 762 Цивільного кодексу України можливе за виключних обставин, за яких наймач не використовував або не міг використовувати майно, і за такі обставини наймач не відповідає.

При оцінці наведених обставин презюмується незмінність умов господарювання (користування майном) чи стану об`єкта оренди, а орендар повинен подати докази наявності тих обставин, на які він посилається, а також довести, що ці обставини виникли з незалежних від нього причин, зокрема, унаслідок зміни кон`юнктури на ринку товарів, робіт, послуг, з вини орендодавця, через дію непереборної сили чи у зв`язку з природними властивостями майна, що є об`єктом оренди тощо.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачка звернулася до Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації із листом від 29.01.2024, в якому повідомила, що 01.06.2023 внаслідок ракетного обстрілу було пошкоджено орендоване нею приміщення, яке використовувалося як логопедичний кабінет. У кабінеті відповідачка проводила консультації та заняття з корекції мовлення у дітей. Втім, 01.06.2023 будівля і орендоване приміщення зазнали значних руйнувань. Також у зв`язку з руйнуваннями у будівлі відключено теплопостачання, наразі у зимовий період будівля не опалюється.

Відповідачка повідомила, що з 01.06.2023 та на даний час, у зв`язку з руйнуваннями та відсутністю опалювання, проводити консультації та заняття з дітьми у даному приміщенні не виявляється можливим - робота кабінету тимчасово призупинена до моменту відновлення функціонування приміщення.

За таких обставин, враховуючи неможливість використання приміщення відповідно до його цільового призначення, відповідачка просила призупинити нарахування орендної плати та податку па землю з 01.01.2024 па період відновлення орендованого приміщення.

Крім того, відповідачка звернулась до позивача із листом від 26.02.2024 про тимчасове зупинення нарахування з 01.01.2024 орендної плати та податку за землю у зв`язку з тим, що орендовані приміщення зазнали значних пошкоджень внаслідок ракетного обстрілу; приміщення неможливо використовувати за його цільовим призначенням.

У вказаному листі відповідачка також повідомила, що нею було надіслано звернення до Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації з проханням про тимчасове призупинення нарахувань орендної плати та податку на землю з 01.01.2024.

Для розгляду питання у листі-відповіді від Деснянської районної в м.Києві державної адміністрації зазначено про необхідність надання балансоутримовачем звіту та актів обстеження, складених за результатами проведеного обстеження об`єкта, пошкодженого внаслідок воєнних дій, у якому зазначена необхідність капітального ремонту об`єкта (частин об`єкта), реконструкції об`єкта (відокремлених частин об`єкта).

Враховуючи зазначене, для розгляду питання про тимчасове призупинення нарахувань з орендної плати та податку на землю з 01.01.2024 до моменту відновлення функціонування приміщення, відповідачка просила надати документи, необхідні Деснянській районній в м.Києві державній адміністрації для подальшого розгляду звернення відповідачки.

Листом від 05.04.2024 Деснянська районна в місті Києві державна адміністрація повідомила відповідачку про відсутність підстав для призупинення нарахування орендної плати та податку за землю, оскільки надані нею документи не повною мірою відображають пошкодження об`єкта оренди, а саме - всі документи не оформлені належним чином (не прошиті, не пронумеровані).

З аналогічним листом (про призупинення нарахування орендної плати та податку за землю) відповідачка звернулась до Київської міської ради та отримала відповідь про те, що відповідно до Протоколу №10/125 засідання постійної комісії Київської міської ради з питань власності та регуляторної політики від 09.04.2024 прийнято рішення, що у разі знищення або пошкодження комунального майна, яке перебуває в орендному користуванні у суб`єктів господарювання, звільнення від орендної плати відбувається за рішенням орендодавця на підставі заяви орендаря, до якої додані документ, що підтверджують існування відповідних обставин.

Як вбачається з Акту перевірки використання приміщення, складеного комісією позивача 30.04.2024, в ньому вказано, що будівля, де знаходиться орендоване приміщення, зазнала руйнувань, на даний час приміщення не використовується, стан приміщення - незадовільний, внаслідок ракетного обстрілу двері пошкоджені, величезні щілини. В приміщення температура 4 градуси тепла у зв`язку з відсутністю теплопостачання, пошкоджено вікно. Вся будівля пошкоджена. Ремонту не було. Висновок: оренда не здійснюється, приміщення не використовується, терміново потрібен ремонт в приміщеннях.

Аналогічні відомості відображені також в складених позивачем Актах від 30.06.2024, від 29.01.2024 та від 29.09.2023, копії яких долучені відповідачем до матеріалів справи.

Крім того, відповідачем долучено до матеріалів справи копію Акту обстеження пошкодженого майна від 11.08.2023 та копію Звіту від 06.12.2023, які містять інформацію про пошкодження будівлі, де знаходиться орендоване майно.

А з долучених відповідачем фото вбачається, що об`єкт оренди зазнав значних пошкоджень та перебуває у непридатному для використання стані.

При цьому, вказані обставини не заперечувались ані позивачем у відповіді на відзив, ані третьою особою у поданих письмових поясненнях.

Суд зазначає, що обов`язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.

Так, за змістом положень статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 у справі №914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 04/6455/17, від 05.11.2019 у справі №915/641/18.

При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.

Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 зі справи № 902/761/18, від 20.08.2020 зі справи № 914/1680/18).

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом як у сукупності (в цілому), так і кожен доказ окремо, та відображено у судовому рішенні.

Крім того, відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

На переконання суду, відповідачем під час розгляду судом даної справи доведено належними, допустимими та вірогідними доказами існування обставин, які свідчать про те, що орендоване за Договором №113 оренди нерухомого майна від 26.11.2021 майно не використовувалося і не могло бути використане відповідачем у той період, за який позивачем нараховано орендну плату та податок за землю.

Більш того, матеріалами справи підтверджується, що за вказані обставини відповідач не відповідає, а доказів проведення ремонту та приведення об`єкта оренди у придатний для використання стан позивачем суду не надано.

Отже, відповідачем доведено наявність обставин, що є підставою для звільнення від зобов`язання сплачувати орендну плату та земельний податок, у зв`язку з чим суд дійшов висновку відмовити у позові Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги №3» до Фізичної особи-підприємця Марченко Тетяни Сергіївни про стягнення 22241,97 грн.

У прохальній частині відзиву відповідачка просила прийняти рішення про повернення їй залишку авансового внеску у розмірі 1403,28 грн та неправомірно нарахованого й нею сплаченого відшкодування за землю у розмірі 3891,24 грн.

Суд зазначає, що такі вимоги відповідачки могли б бути зустрічним позовом, поданим відповідно до ст. 180 Господарського процесуального кодексу України та з дотриманням процесуальних вимог (в тому числі із сплатою судового збору).

Однак, зустрічного позову відповідачкою в межах даної справи не подано, з огляду на що суд не вирішує питання щодо заявлених відповідачкою у прохальній частині відзиву вимог та повідомляє, що з такими вимогами Фізична особа-підприємець Марченко Тетяна Сергіївна має право звернутись до суду, подавши відповідний окремий позов.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Судовий збір покладається на позивача у зв`язку із відмовою у позові (відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Відмовити у позові.

2. Судові витрати покласти на позивача.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з ч. 1 ст. 256 та ст. 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.М. Спичак