Рішення

від 12.02.2025 по справі 910/15079/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

12.02.2025Справа № 910/15079/24

Господарський суд міста Києва у складі судді Турчина С. О., розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали господарської справи

за позовом Акціонерного товариства "ТЕРНОПІЛЬОБЛЕНЕРГО"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПНІ-ЕЛЕКТРО"

про стягнення 171 461,33 грн

Без повідомлення (виклику) учасників справи

РОЗГЛЯД СПРАВИ СУДОМ

Короткий зміст позовних вимог

Акціонерне товариство "ТЕРНОПІЛЬОБЛЕНЕРГО" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПНІ-ЕЛЕКТРО" про стягнення 171461,33 грн, з яких: 167378,40 грн - заборгованість, 3012,81 грн - інфляційні втрати, 1070,12 грн - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані безпідставністю включення до ціни товару, який було поставлено відповідачем (продавцем) на користь позивача (покупця) відповідно до умов договору про закупівлю товарів №770 від 19.10.2022, суми ПДВ.

Процесуальні дії у справі, розгляд заяв, клопотань

Господарський суд міста Києва ухвалою від 11.12.2024 прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі №910/15079/24, розгляд справи постановив здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).

Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, у разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Оскільки у відповідача відсутній зареєстрований електронний кабінет через Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему, що забезпечує обмін документами, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 11.12.2024 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача: 03148, місто Київ, вул.Жмеринська, будинок 2-Б, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Згідно із п.5 ч.6 ст.242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Ухвала суду від 11.12.2024 направлена на адресу місцезнаходження відповідача повернута на адресу суду поштовим відділенням за закінченням терміну зберігання.

Виходячи зі змісту статей 120, 242 Господарського процесуального кодексу України, Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою КМУ від 05.03.2009 №270, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною (наявність такої адреси в ЄДР прирівнюється до повідомлення такої адреси стороною), і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі (висновки викладені у постановах Верховного Суду від 17.11.2021 у справі № 908/1724/19, від 14.08.2020 у справі №904/2584/19 та від 13.01.2020 у справі № 910/22873/17).

Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 17.11.2021 у справі № 908/1724/19, від 14.08.2020 у справі № 904/2584/19 та від 13.01.2020 у справі №910/22873/17.

Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17, постановах Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б, від 21.01.2021 у справі №910/16249/19, від 19.05.2021 у справі № 910/16033/20, від 20.07.2021 у справі №916/1178/20, від 07.09.2022 у справі № 910/10569/21).

Отже, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №910/15442/17.

Європейський суд з прав людини зазначав, що відсутнє порушення, якщо відповідач у цивільній справі відсутній, при цьому його не було знайдено за адресою, яку надали позивачі, а місце його перебування неможливо було встановити, незважаючи на зусилля національних органів влади, зокрема, розміщення оголошень у газетах та подання запитів до поліції (рішення у справі "Нун`єш Діаш проти Португалії" - Nunes Dias - Portugal, від 10.04.2003, заяви № 69829/01, № 2672/03).

Як зазначено судом вище місцезнаходженням відповідача, зазначеним в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є: 03148, місто Київ, вул.Жмеринська, будинок 2-Б. Інших адрес місцезнаходження матеріали справи не містять.

При цьому відповідно до приписів ст.10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" внесені до Єдиного державного реєстру відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Однак, відповідач не забезпечив та не створив умови доставки та вручення йому поштових відправлень відповідно до вимог Закону "Про поштовий зв`язок" та Правил № 270 за адресою, визначеною у відомостях в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Таким чином, адреса відповідача є актуальною та отримання Товариством з обмеженою відповідальністю "ПНІ-ЕЛЕКТРО" від суду листа з ухвалою про відкриття провадження у справі перебувало поза межами контролю цього суду.

Крім того, з 18 жовтня 2023 року відповідно до приписів ч.6 ст.6 Господарського процесуального кодексу України відповідач зобов`язаний був зареєструвати електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, і така реєстрація забезпечила б отримання відповідачем процесуальних документів, в тому числі ухвал Господарського суду міста Києва, а отже отримання ухвали у справі №910/15079/24, зокрема в електронному кабінеті, залежало виключно від волі відповідача.

Отже, згідно із п.5 ч.6 ст.242 Господарського процесуального кодексу України відповідач був належним чином повідомлений про розгляд справи.

Судом враховано, що частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.9 ст.165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

З огляду на вказані приписи Господарського процесуального кодексу України, оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, суд приходить до висновку, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами у відповідності до приписів ч.9 ст.165 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч.5 ст.252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Згідно із ч.8 ст.252 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Згідно із частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

ПОЗИЦІЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Позиція позивача

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що згідно із укладеним між Акціонерним товариством "ТЕРНОПІЛЬОБЛЕНЕРГО" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ПНІ-ЕЛЕКТРО" договору про закупівлю товарів №770 від 19.10.2022 вартість товару (трансформаторів струму) становить 1004270,40 грн, у тому числі, податок на додану вартість 167378,40 грн.

19.12.2022 відповідно до пункту 4.1.2. договору та згідно рахунку на оплату № 3 від 15.12.2022 позивач здійснив авансовий платіж на суму 1004270,40 грн з ПДВ.

Проте, операції з постачання такого товару, на митній території України звільнялися від оподаткування ПДВ згідно з постановою КМУ № 1260 від 11.11.2022 та Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо сприяння відновленню енергетичної інфраструктури України" від 13.12.2022 № 2836-IX.

Згідно видаткової накладної №4 від 13.02.2023 відповідач поставив товар на суму 836892,00 грн. Зазначений товар поставлений за вартістю без ПДВ.

11.09.2024 позивач направив вимогу вих.4156/37 від 10.09.2024 про повернення сплаченої суми ПДВ у розмірі 167378,40 грн в семиденний строк від дня пред`явлення вимоги.

Оскільки відповідач грошових коштів не повернув, позивач звернувся до суду із позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ПНІ-ЕЛЕКТРО" 167378,40 грн - заборгованість, 3012,81 грн - інфляційні втрати, 1070,12 грн - 3% річних.

Позиція відповідача

Відповідач відзиву на позовну заяву у строк, встановлений в ухвалі про відкриття провадження у справі, не подав.

ОБСТАВИНИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

19.10.2022 між Відкритим акціонерним товариством "ТЕРНОПІЛЬОБЛЕНЕРГО" (позивач, замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ПНІ-ЕЛЕКТРО" (відповідач, учасник) було укладено договір про закупівлю товарів №770 (надалі - договір).

Відповідно до п.1.1., 1.2. договору сторони погодили, що учасник зобов`язується протягом дії договору поставити замовникові товари, зазначені в пункті 1.2. договору, а саме трансформатори струму: Т-0,66 150/5 кл. т.0,5S - кількість 177 шт., загальною вартістю 156114,00 грн з ПДВ; Т-0,66 200/5 кл. т.0,5S - кількість 492 шт., загальною вартістю 433944,00 грн з ПДВ; Т-0,66 300/5 кл. т.0,5S - кількість 234 шт., загальною вартістю 206388,00 грн з ПДВ; Т-0,66 400/5 кл. т.0,5S - кількість 159 шт., загальною вартістю 142909,20 грн з ПДВ; Т-0,66 600/5 кл. т.0,5S - кількість 48 шт., загальною вартістю 64915,20 грн з ПДВ.

Згідно із п.3.1. договору ціна договору становить 1004270,40 грн.

За змістом пункту 4.1.2. договору замовник залишає за собою право здійснювати авансові платежі.

Пунктом 5.1. договору передбачено, що термін поставки товарів: 20 календарних днів з дня отримання заявки замовника на поставку партії товару. Замовник формує заяву в письмову вигляді та подає її учаснику, в тому числі факсимільним зв`язком. Виставлений учасником рахунок підтверджує факт здійснення замовником та отримання учасником заявки.

Договір діє до 31 грудня 2023 року, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором (п.10.1. договору).

Згідно із матеріалів справи відповідач виставив рахунок на оплату № 3 від 15.12.2022 на суму 1004270,40 грн (8836892,00 грн сума без ПДВ, 167378,40 грн - сума ПДВ).

19.12.2022 згідно виставленого відповідачем рахунку на оплату № 3 від 15.12.2022 позивач здійснив авансовий платіж на суму 1004270,40 грн, в тому числі ПДВ - 167378,40 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №16969 від 19.12.2022.

Згідно видаткової накладної №4 від 13.02.2023 відповідач поставив позивачу визначений у 1.2. договору товар на загальну суму 836892,00 грн. Вартість товару (трансформатори струму: Т-0,66 150/5 кл. т.0,5S - кількість 177 шт.; Т-0,66 200/5 кл. т.0,5S - кількість 492 шт.; Т-0,66 300/5 кл. т.0,5S - кількість 234 шт.; Т-0,66 400/5 кл. т.0,5S - кількість 159 шт.; Т-0,66 600/5 кл. т.0,5S - кількість 48 шт) визначена без ПДВ.

11.09.2024 позивач направив вимогу вих.4156/37 від 10.09.2024 про повернення сплаченої суми ПДВ у розмірі 167378,40 грн в семиденний строк від дня пред`явлення вимоги. Відповідач вимогу залишив без відповіді та задоволення.

Предметом позову у даній справі є вимоги Акціонерного товариства "ТЕРНОПІЛЬОБЛЕНЕРГО" про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ПНІ-ЕЛЕКТРО" коштів в сумі 167378,40 грн, що становить безпідставно сплачену суму ПДВ, а також нарахованих за жовтень 2024 року інфляційних втрат у сумі 3012,81 грн та 3% річних (період нарахування 18.09.2024 по 04.12.2024) у сумі 1070,12 грн.

ДЖЕРЕЛА ПРАВА. ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Відповідно до ч.1 ст.627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч.1 ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У ст.180 ГК України деталізовано істотні умови господарського договору.

Так, за приписами частин 1, 3 цієї статті зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними (ч. 5 ст.180 ГК України).

Відповідно до п.1 ст.265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Пунктами 1, 2 статті 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст.11 Закону України "Про ціни і ціноутворення" вільні ціни встановлюються суб`єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.

Отже, сторони на договірних засадах передбачають формування ціни за договором.

У підпункті 14.1.178 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що ПДВ - непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.

За змістом підпунктів "а" і "б" п.185.1 ст.185 ПК України об`єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з постачання товарів/послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 ПК України.

Датою виникнення податкових зобов`язань зі сплати ПДВ з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, перелічених у пункті 187.1 статті 187 ПК України.

За своєю правовою сутністю ПДВ є часткою новоствореної вартості та сплачується покупцем (замовником послуг).

Виходячи з наведеного, суд зазначає, що хоча ПДВ й включається до ціни товару, однак не є умовою про ціну в розумінні цивільного та господарського законодавства, оскільки не може встановлюватися (погоджуватися чи змінюватися) сторонами за домовленістю, тобто у договірному порядку. Зазначений висновок викладений у постанові Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №916/2478/20 та підтверджений у п.8.17 постанови Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі №910/12764/20.

Таким чином, ціна договору визначається, виходячи з її договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів, які регулюються ПК України, та не залежать від волі сторін договору.

Як встановлено судом, сторони договору про закупівлю товарів №770 від 19.10.2022 погодили, що у ціну вартості товару (трансформатори струму) включено оплату ПДВ, а саме 167378,40 грн. Вартість генератора без ПДВ встановлена сторонами в розмірі 836892,00 грн.

Відповідно до платіжної інструкції №16969 від 19.12.2022 позивач здійснив авансовий платіж на суму 1004270,40 грн, в тому числі ПДВ - 167378,40 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №16969 від 19.12.2022.

Відповідач згідно видаткової накладної №4 від 13.02.2023 поставив позивачу визначений у 1.2. договору товар на загальну суму 836892,00 грн. Вартість товару визначена без ПДВ.

Пунктом 4 розділу І цього ж Закону підрозділ 2 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України доповнено пунктом 71, за змістом якого тимчасово, на період, що закінчується останнім календарним днем місяця, в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), звільняються від оподаткування податком на додану вартість операції з ввезення на митну територію України та/або операції з постачання на митній території України товарів (у тому числі лікарських засобів, медичних виробів та/або медичного обладнання), необхідних для виконання заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій коронавірусної хвороби (COVID-19), перелік яких визначено Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України № 224 від 20.03.2020 "Про затвердження переліку товарів (у тому числі лікарських засобів, медичних виробів та/або медичного обладнання), необхідних для виконання заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби СОVID -19, спричиненої коронавірусом 8АК8-СоУ-2, операції з ввезення яких на митну територію України та/або операції з постачання яких на митній території України звільняються від оподаткування податком на додану вартість", затверджено перелік лікарських засобів, медичних виробів та/або медичного обладнання, необхідних для здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій коронавірусної хвороби (СОVID-19), які звільняються від сплати ввізного мита та операції з ввезення яких на митну територію України звільняються від оподаткування податком на додану вартість.

Відповідно до п.2 постанови КМ України № 224 від 20.03.2020 ця постанова набирає чинності з дня її опублікування та діє протягом строку дії пункту 71 підрозділу 2 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України та пункту 9-15 розділу XXI "Прикінцеві та перехідні положення" Митного кодексу України.

Постановою Кабінету Міністрів України № 1260 від 09.11.2022, яка набрала чинності з 11.11.2022, затверджено зміни до переліку товарів (у тому числі лікарських засобів, медичних виробів та/або медичного обладнання), необхідних для виконання заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом 8АК8-СоУ-2, операції з ввезення яких на митну територію України та/або операції з постачання яких на митній території України звільняються від оподаткування податком на додану вартість та які звільняються від сплати ввізного мита, якою відповідно внесено зміни до постанови КМУ №224 від 20.03.2020.

Відповідно до затверджених Кабінету Міністрів України змін до переліку товарів, які звільняються від ПДВ, включено Трансформатори (крім товарів цивільної авіації) (код згідно УКТ ЗЕД 8504).

В подальшому, постановою КМ України від 16.11.2022 № 1288 "Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України" у переліку товарів (у тому числі лікарських засобів, медичних виробів та/або медичного обладнання), необхідних для виконання заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, операції з ввезення яких на митну територію України та/або операції з постачання яких на митній території України звільняються від оподаткування податком на додану вартість та які звільняються від сплати ввізного мита, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 20 березня 2020 р. №224 :

1) підрозділ "Інше" розділу "Медичні вироби, медичне обладнання та інші товари, що необхідні для здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" викласти в такій редакції: Інше, серед іншого, Код згідно зУКТЗЕД 8504 (Трансформатори (крім товарів цивільної авіації).

Отже, включення до вартості поставленого товару (трансформаторів струму) згідно договору №770 від 19.10.2022 податку на додану вартість у розмірі 167378,40 грн та подальша його сплата постачальнику не відповідає вимогам п. 71 підрозділу 2 розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України та постанові Кабінету Міністрів України №224 від 20.03.2020.

Окрім того, 03.01.2023 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо сприяння відновленню енергетичної інфраструктури України" від 13.12.2022 № 2836-IX. Зазначеним Законом внесені зміни до розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України доповнивши його пунктом 87 наступного змісту: "Тимчасово, на період дії воєнного стану на території України, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 2102-IX, але не довше ніж до 01.05.2023, звільняються від оподаткування податком на додану вартість операції з ввезення, переміщення (пересилання) у міжнародних поштових та експрес-відправленнях на митну територію України у митному режимі імпорту товарів, визначених пунктом 9-21 розділу XXI "Прикінцеві та перехідні положення" Митного кодексу України", в тому числі Код згідно УКТЗЕД - 8504 (трансформатори, частини трансформаторів, інвертори, крім 8504 21 00 00, 8504 22 10 00, 8504 22 90 00, 8504 23 00 00, 8504 31 21 00, 8504 31 29 00, 8504 31 80 00, 8504 32 00 90, 8504 50 00 90 та товарів цивільної авіації) ".

Відтак, сплата відповідачу податку на додану вартість також не відповідає вимогам п.87 підрозділу 2 розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України.

Отже, оскільки предметом закупівлі за договором був товар, який підлягав звільненню від оподаткування податком на додану вартість згідно з положеннями пункту 71 підрозділу 2 розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України та Переліком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2020 №224 (у редакціях, чинних на момент виникнення спірних правовідносин), а також п.87 підрозділу 2 розділу ХХ "Перехідні положення" ПК України, суд дійшов висновку про обґрунтованість твердження позивача, що кошти в сумі 167378,40 грн мають бути повернуті позивачу.

Суд, з врахуванням викладених вище висновків ВС КГС в постанові від 01.06.2021 у справі №916/2478/20 та у постанові ОП ВС КГС від 03.12.2021 у справі №910/12764/20, зазначає, що хоча ПДВ й включається до ціни товару, однак не є умовою про ціну в розумінні цивільного та господарського законодавства, оскільки не може встановлюватися (погоджуватися чи змінюватися) сторонами за домовленістю, тобто в договірному порядку.

В той же час, неповернення відповідачем позивачеві суми, перерахованої поза межами договірних платежів (суми ПДВ, яка є складовою договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів), має наслідком збагачення відповідача на суму 167378,40 грн, тобто набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом.

Відповідно до статті 1212 ЦК України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Близьку за змістом позицію викладено у постановах Верховного Суду 14.01.2021 у справі №922/2216/18, від 23.01.2020 у справі № 910/3395/19, від 23.04.2019 у справі №918/47/18, від 01.04.2019 у справі № 904/2444/18.

У випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Положення глави 83 ЦК України "Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави" застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Для виникнення зобов`язання з безпідставного збагачення необхідна наявність наступних умов: 1) збільшення майна в однієї особи (вона набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або звертає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння); 2) втрата майна іншою особою, тобто збільшення або збереження майна в особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою; 3) причинний зв`язок меж збільшенням майна в однієї особи i відповідною втратою майна іншою особою; 4) відсутність достатньої правової підстави для збільшення майна в однієї особи за рахунок іншої особи, тобто обов`язковою умовою є збільшення майна однієї сторони (набувачем), з одночасним зменшенням його в іншої сторони (потерпілого), а також відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення (відповідний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №916/2478/20, від 04.05.2022 у справі №903/359/21, від 05.10.2022 у справі №904/4046/20).

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідносин і їх юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином (постанови Верховного Суду від 06.02.2020 у справі №910/13271/18, від 23.01.2020 у справі №910/3395/19, від 23.04.2019 у справі №918/47/18, від 01.04.2019 у справі №904/2444/18, від 16.09.2022 у справі №913/703/20).

З огляду на викладене, відповідач як одна із сторін зобов`язання набув кошти в сумі 167378,40 грн, що передбачені договором як ПДВ за рахунок іншої сторони не в порядку виконання договірного зобов`язання, що виключає застосування до правовідносин сторін норм зобов`язального права, а поза підставами, передбаченими договором про закупівлю товару, внаслідок їх перерахування на рахунок відповідача понад вартість товару, який було поставлено, тобто на підставі статті 1212 ЦК України. Такий висновок відповідає правовій позиції ОП ВС КГС, викладеній у п.37 постанови від 03.12.2021 у справі №910/12764/20.

За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав. Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.

Приписами ч.1 ст.2 ГПК України встановлено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно із ч.1 ст.11 ГПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд зазначає, що у процесуальному законодавстві діє принцип "jura novit curia" ("суд знає закони"), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus).

Згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм. Суд незалежно від наявності посилання сторін вирішує, які норми права повинні застосовуватися для вирішення спору, при цьому сторони не зобов`язані доказувати в суді наявність та необхідність застосування певної норми до спірних правовідносин (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц).

У зв`язку з цим господарський суд, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (такий висновок викладено в пункті 7.43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15).

Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту (такий висновок викладено в пункті 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №917/1729/17).

Отже, з огляду на вище викладене, предмет та підстави заявлених позовних вимог у цій справі, до спірних правовідносин суд застосовує приписи ст. 1212 ЦК України, а не ст. 693 ЦК України, на яку посилається позивач у позові.

Отже, наявні правові підстави для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача 167378,40 грн заборгованості.

При цьому суд зазначає, що обов`язок доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

З урахуванням наведеного, тягар доведення належного виконання відповідачем свого обов`язку з поставки товару, несе відповідач як боржник у цьому зобов`язанні.

За змістом ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Водночас, у частині 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Згідно із частинами 1, 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Верховний Суд звертається до власних висновків у Постанові від 02.10.2018 у справі №910/18036/17.

Відповідно до ч.3 ст.13, ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Проте, всупереч наведеного вище, відповідач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження повернення позивачу коштів у сумі 167378,40 грн.

Щодо позовних вимог про стягнення нарахованих за жовтень 2024 року інфляційних втрат у сумі 3012,81 грн та 3% річних (період нарахування 18.09.2024 по 04.12.2024) у сумі 1070,12 грн, то суд зазначає таке.

Частиною другою статті 625 ЦК України визначено обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Аналогічна позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі №758/1303/15-ц та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц.

У постанові від 07 лютого 2024 року у справі №910/3831/22 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що зобов`язання повернути набуте майно (кошти) потерпілому виникає в особи безпосередньо з норми статті 1212 ЦК України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або факту відпадіння підстави набуття цього майна (коштів) згодом. Виконати таке зобов`язання особа повинна відразу після того, як безпідставно отримала майно або як підстава такого отримання відпала.

Також Велика Палата Верховного Суду зауважила, що норма частини другої статті 530 ЦК України до недоговірних зобов`язань з повернення безпідставно набутого майна згідно зі статтею 1212 ЦК України не застосовується.

Отже, передбачений частиною другою статті 625 ЦК України обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми виникає виходячи з наявності самого факту прострочення, який у цій справі має місце з моменту безпідставного одержання відповідачем грошових коштів позивача.

Разом з тим, позивач у позові просить стягнути інфляційні втрати та 3% річних, визначивши початком нарахування більш пізній період, ніж момент отримання відповідачем коштів, а саме починаючи з 18.09.2024 (після спливу 7 денного строку з моменту звернення позивача з вимогою про повернення ПДВ).

Враховуючи те, що згідно з ч.2 ст.237 ГПК України при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог, перевіривши розрахунки інфляційних втрат та 3% річних та встановивши, що розрахунки є арифметично правильними, суд вирішив позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат у сумі 3012,81 грн та 3% річних у сумі 1070,12 грн задовольнити повністю.

Приписами ст.76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст.78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За встановлених вище обставин, враховуючи приписи ст.76, 77-79, 86 Господарського процесуального кодексу Україні, за встановлених вище обставин наявності у відповідача обов`язку повернути безпідставно сплачену позивачем суму податку на додану вартість, суд вважає, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 167378,40 грн заборгованості, а також нарахованих на підставі ст.625 ЦК України інфляційних втрат у сумі 3012,81 грн та 3% річних у сумі 1070,12 грн є обґрунтованими.

ВИСНОВКИ СУДУ

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог Акціонерного товариства "ТЕРНОПІЛЬОБЛЕНЕРГО" про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ПНІ-ЕЛЕКТРО" заборгованості у сумі 167378,40 грн, інфляційних втрат у сумі 3012,81 грн та 3% річних у сумі 1070,12 грн.

РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ

Відповідно до вимог ст.129 ГПК України судовий збір покладається на відповідача.

При цьому суд зазначає, що відповідно до частини 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір" при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

З урахуванням зазначених положень, оскільки позивачем було подано позовну заяву у даній справі в електронній формі, розмір судового збору за подання цього позову підлягає пониженню на коефіцієнт 0,8 та становить 2422,40 грн.

Як вбачається з платіжної інструкції №40337 від 22.11.2024, позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 3028,00 грн, тобто судовий збір внесений у більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Ураховуючи наведене, суд роз`яснює позивачу, що він не позбавлений можливості звернутись до суду із клопотанням у порядку ст.7 Закону України "Про судовий збір" про повернення судового збору у зв`язку із сплатою судового збору у більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 240, 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ПНІ-ЕЛЕКТРО" (03148, місто Київ, вул.Жмеринська, будинок 2-Б, ідентифікаційний код 34834587) на користь Акціонерного товариства "ТЕРНОПІЛЬОБЛЕНЕРГО" (46007, Тернопільська обл., Тернопільський р-н, місто Тернопіль, вул. Енергетична, будинок 2, ідентифікаційний код 00130725) заборгованість у сумі 167378,40 грн, інфляційні втрати у сумі 3012,81 грн, 3% річних у сумі 1070,12 грн та судовий збір у сумі 2422,40 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 12.02.2025.

Суддя С.О. Турчин