Рішення

від 03.09.2024 по справі 911/1040/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" вересня 2024 р. Справа № 911/1040/24

Господарський суд Київської області у складі судді Яреми В.А., за участю секретаря судового засідання Рженецької М.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Виробниче підприємство Полісан

до Фізична особа-підприємець Шевель Сергій Вікторович

про стягнення 6 136,40 гривень

за участю представника позивача Дахно Н.М. (довіреність №1266 від 28.12.2023)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Через канцелярію Господарського суду Київської області від Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «Полісан» (надалі ТОВ «ВП «Полісан»/позивач) надійшла позовна заява до Фізична особа-підприємець Шевель Сергій Вікторович (далі ФОП Шевель С.В./відповідач) про стягнення 6 136,40 гривень, з яких: 6 000,00 грн грошової компенсації за неповернуте майно та нарахованих на вказану суму 123,61 грн пені, 12,79 грн 3% річних.

Господарський суд Київської області ухвалою від 01.05.2024 у справі №911/1040/24 залишив позовну заяву ТОВ «ВП «Полісан» без руху, постановив виявлені недоліки усунути протягом десяти днів з дня вручення зазначеної ухвали.

07.05.2024 через канцелярію Господарського суду Київської області від ТОВ «ВП «Полісан» надійшла заява з метою усунення недоліків.

Господарський суд Київської області ухвалою від 09.05.2024 у справі №911/1040/24 прийняв до розгляду позовну ТОВ «ВП «Полісан» та відкрив провадження у справі №911/1040/24, призначив її до розгляду в порядку спрощеного провадження в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін на 10.06.2024 та, зокрема, встановив відповідачу сторк для подання відзиву - протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

05.06.2024 з використанням підсистеми Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС) "Електронний суд" у формі електронного документа до Господарського суду Київської області ТОВ «ВП «Полісан» подано клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових доказів.

До вказаного клопотання додано файли, зокрема, відео №4 отриманого 03.06.2024 інвентарю у форматі mp4 та фото у форматі ipg, найменовані як:

- фото №1 отриманого 03.06.2024 торгового інвентаря.jpg.;

- фото №2 отриманого 03.06.2024 торгового інвентарю.jpg.;

- фото №3 отриманого 03.06.2024 торгового інвентраю.jpg.;

- фото №5 відвідування ТТ Шевеля С.В. з метою обліку торгового інвентарю 2022 р..jpg.;

- фото №6 відвідування ТТ Шевеля С.В. з метою обліку торгового інвентарю в 2023р.

10.06.2024 через канцелярію Господарського суду Київської області від ФОП Шевель С.В. надійшов відзив на позовну заяву разом з доданими до нього доказами.

Відповідно до змісту відзиву ФОП Шевель С.В., зокрема, зауважив, що він не отримав ухвалу суду про відкриття провадження у цій справі та про наявність відповідного провадження дізнався через мобільний за стосунок «Дія».

У судовому засіданні 10.06.2024, з огляду на встановлені позивачу ухвалою від 09.05.2024 строки для подання додаткових доказів, судом прийнято до розгляду подані ТОВ «ВП «Полісан» 05.06.2024 з використанням підсистеми ЄСІТС "Електронний суд" фото- та відеофайли.

Господарський суд Київської області ухвалою від 10.06.2024, занесеною до протоколу судового засідання від 10.06.2024, у справі №911/1040/24 відклав розгляд справи на 25.06.2024.

20.06.2024 з використанням підсистеми Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС) "Електронний суд" у формі електронного документа до Господарського суду Київської області ТОВ «ВП «Полісан» подано відповідь на відзив.

25.06.2024 через канцелярію Господарського суду Київської області від ФОП Шевель С.В. надійшло клопотання про продовження строку на подання відзиву на позовну заяву.

Мотивуючи прохання продовжити строк для подання відзиву, відповідач вказав, що ухвалу про відкриття провадження у цій справі ним не отримано і дізнався про таке провадження 06.06.2024 через мобільний застосунок «Дія».

У розрізі обставин неотримання ухвали суду засобами поштового зв`язку відповідач зазначив, що йому невідомі причини зазначення працівнивком АТ «Укрпошти» підстав повернення такої кореспонденції до суду «адресат відмовився від отримання», адже така кореспонденція не вручалась відповідачу взагалі.

За доводами відповідача, для з`ясування вказаних обставин він звернувся до відділення поштового зв`язку, де йому повідомили про неможливість встановлення відповідних причин з огляду на звільнення працівниці, яка простаила відмітку на конверті «адресат відмовився від отримання».

Вказані обставин відповідач просить врахувати та вважати поважними причинами пропуску строку для подання відзиву, який до того ж є незначним 5 днів з урахуванням віхідних днів.

Згідно ч. 1 ст. 251 ГПК України відзив подається протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Відповідно до приписів ст. ст. 113, 118, ч.ч. 1, 2 ст. 119 Господарського процесуального кодексу України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.

Право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

Суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

З огляду на системний аналіз вказаних вище приписів ГПК України, під процесуальними строками розуміють встановлений законом та/або судом проміжок часу, протягом якого повинна або може бути вчинена певна процесуальна дія або розпочата і/чи завершена та або інша стадія судочинства, а з початком і закінченням перебігу процесуального строку пов`язане настання чітко встановлених юридичних наслідків.

Приписами частин 5, 6 ст. 242 ГПК України передбачено, що учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі шляхом надсилання до електронного кабінету у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Так, з огляду на наявне в матеріалах цієї справи, оформлене 28.05.2024 органом поштового зв`язку поштове повернення рекомендованого листа із надісланою на адресу реєстрації відповідача ухвалою про відкриття провадження справі, відповідач таку ухвалу не отримав з причин «адресат відмовився».

Водночас судом здійснено 09.05.2024 надсилання ухвали про відкриття провадження на адресу електронної скриньки відповідача згідно відомостей ЄДР, попри те відомості про підтвердження отримання ухвали суду за вказаною електронною адресою відсутні, як і не може бути оцінене таке надіслання як самостійний та достатній спосіб вручення відповідачу рішення суду у розумінні частин 5, 6 ст. 242 ГПК України.

З огляду наведеного, ураховуючи відсутність у відповідача обов`язку реєструвати електронний кабінет в підсистемі ЄСІТС «Електронний суд» та неможливість ототожнення доставки до такого кабінету процесуального документа з факультативними діями з надіслання ухвали на електронну скриньку відповідача, суд дійшов висновку, що днем вручення ФОП Шевель С.В. ухвали про відкриття провадження у цій справі є день оформлення органом поштового зв`язку поштового повернення 28.05.2024.

Отже, останнім днем строку для подання відзиву на позов є 12.06.2024, тоді як відповідні заперечення відповідачем подано 10.06.2024, тобто строк для подання відзиву відповідачем не пропущено, а тому у судовому засіданні 25.06.2024 суд прийняв до розгляду відзив на позов з доданими до нього документами.

Ураховуючи вказане вище, оскільки відповідно до частини другої статті 119 Господарського процесуального кодексу України за заявою учасника продовжений може бути тільки строк, який встановлений судом і який не сплив на час звернення учасника справи із такою заявою, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання відповідача про продовження строку для подання відзиву.

З огляду на вказане у судовому засіданні 25.06.2024 судом також прийнято до розгляду подану позивачем відповідь на відзив.

Господарський суд Київської області ухвалою від 25.06.2024, занесеною до протоколу судового засідання від 25.06.2024, у справі №911/1040/24 відклав розгляд справи на 22.07.2024.

22.07.2024 на електронну адресу Господарського суду Київської області від відповідача надійшла заява, яка згідно резолюції провідного спеціаліста відділу автоматизованого документообігу та обробки внутрівідомчої службової кореспонденції Господарського суду Київської області вказана заява не підписана з використанням електронного цифрового підпису.

Господарський суд Київської області ухвалою від 22.07.2024 у справі №911/1040/24 залишив без розгляду заяву відповідача від 22.07.2024 та відклав розгляд справи на 03.09.2024.

У судовому засіданні 03.09.2024, заслухавши пояснення представника позивача, після закінчення з`ясування обставин та перевірки їх доказами, суд оголосив про вихід до нарадчої кімнати для прийняття рішення та після виходу з нарадчої кімнати суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення, яким

УСТАНОВИВ:

27.03.2019 між ТОВ «ВП «Полісан» як позикодавцем та ФОП Шевель С.В. як користувачем укладено договір позички торгового інвентарю №2/2703 (далі договір позички), пунктом 1.1. якого погоджено, що за цим договором позичкодавець передає користувачу у безоплатне користування об`єкт позички, визначений в п. 1.2. цього договору, який користувач зобов`язується використовувати на умовах, викладених у цьому договорі та повернути його позичкодавцеві після закінчення строку, встановленого цим договором.

Так, положеннями пунктів 1.2., 2.1.1., 2.1.5, 4.1., 4.3., 5.1., 7.1. та 7.2. договору позички сторони погодили такі умови, відповідно:

- об`єктом позички є торгові стелажі (далі торговий інвентар), кількість, договірна ринкова вартість та фактичне місцезнаходження яких (адреса, назва торгово-роздрібної точки) зазначається сторонами у акті прийому-передачі, який є невід`ємною частиною даного договору;

- користувач зобов`язується прийняти торговий інвентар і розмістити його у точках продажу лакофарбової продукції та щомісяця, не пізніше 5 числа, інформувати позичкодавця про фактичне місцезнаходження інвентарю (адреса, назва торгово-роздрібної точки);

- користувач зобов`язується користуватися торговим інвентарем особисто та відповідно до його цільового призначення, а саме: зробити експозицію всього асортименту продукції позичкодавця, суворо стежити за тим, щоб на стелажа не був представлений асортимент інших компаній;

- по закінченню терміну дії чи при достроковому розірванні даного договору, користувач зобов`язується протягом 2-х календарних днів повернути позичкодавцю торговий інвентар у такому самому стані, в якому він перебував на момент його передачі користувачу, з урахуванням його природного зносу;

- в разі поломки, пошкодження (понад норми природного зносу) чи втрати торгового інвентарю користувач зобов`язаний за першою вимогою позичкодавця відшкодувати вартість торгового інвентарю, яка зазначена в акті прийому-передачі торгового інвентарю;

- при порушенні користувачем строку повернення торгового інвентарю по закінченню терміну дії чи при достроковому розірванні даного договору він зобов`язаний сплатити позичкодавцеві компенсацію у вигляді вартості торгівельного інвентарю, встановленої цим договором;

- цей договір вважається укладеним з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та діє до 31.12.2019;

- якщо за 10 календарних днів до закінчення дії даного договору жодна із сторін не заявить намір про його розірвання, термін дії договору продовжується на кожен наступний календарний рік. Кожна із сторона вправі вимагати дострокового розірвання договору з попередженням іншої сторони не менше ніж за 10 календарних днів.

27.03.2019 сторонами підписано додаток до договору позички - акт прийому-передачі торгового інвентарю (далі акт від 27.03.2019), яким погоджено, що ТОВ «ВП «Полісан» передав, а ФОП Шевель С.В. прийняв в тимчасове користування торговий інвентар, а саме: стелаж під ЛКП у кількості 2 шт., вартістю 3 000,00 грн за одиницю та на загальну суму 6 000,00 грн.

До того ж вказаним актом від 27.03.2019 сторони погодили, що місцезнаходження торгового інвентарю с. Гоголів, вул. Європейська, 55.

Копія зазначених договору позички та акта від 27.03.2019 наявні в матеріалах справи.

Відповідно до змісту позовної заяви позивач зазначив, що метою передачі відповідачу торгового обладнання було розміщення в точках продажу придбаної у ТОВ «ВП «Полісан`лакофарбової продукції, а обставини придбання відповідачем такої продукції підтверджуються укладеними між сторонами договорами поставки, відповідно, ВДМ№4/1508 від 15.08.2019 та ЛФМ №3/1508 від 15.08.2019 (далі договори поставки).

Копії зазначених договорів поставки додано до позовної заяви.

Мотивуючи звернення до суду із позовом у цій справі та покликаючись на зазначене, у тому числі пункти 2.1.1 та 7.2. договору позички, позивач зауважив, що 11.03.2024 відповідачу надіслано лист про дострокове розірвання договору позички з 22.03.2024та з вимогою повернути до вказаної дати торговий інвентар 2 стелажі під ЛКП загальною вартістю 6 000,00 грн.

В підтвердження вказаних обставин до позовної заяви додано копії: адресованого ФОП Шевель С.В. листа ТОВ «ВП «Полісан» від 11.03.2024 за №11-03-2, опису вкладення до листа та накладної АТ «Укрпошта» за №0209427573954 від 11.03.2024, а також складених органом поштового зв`язку фіскальних чеків.

За доводами позивача, відповідну кореспонденцію відповідач отримав особисто 14.03.2024 і такі обставини підтверджуються доданою до позовної заяви роздруківкою трекінгу відстеження відправлень АТ «Укрпошта».

Втім, як зауважив позивач, вказаної вище вимоги про повернення торгового інвентарю відповідач не виконав, що згідно з п. 5.1. договору позички є підставою для сплати користувачем компенсації у вигляді вартості торгового інвентарю, а тому позивач згідно надісланої відповідачу вимоги від 29.03.2024 №29-03-2 просив до 08.04.2024 перерахувати на банківський рахунок 6 000,00 грн компенсації вартості неповернутого майна та, власне, повернути таке майно.

До позовної заяви додано копії: адресованого ФОП Шевель С.В. листа ТОВ «ВП «Полісан» від 29.03.2024 за №29-03-2, опису вкладення до листа та накладної АТ «Укрпошта» за №02094275681390 від 29.03.2024, а також складених органом поштового зв`язку фіскальних чеків.

Такі вимоги позивача, згідно аргументів позовної заяви, також не виконано відповідачем.

Надалі, у межах встановлених судом строків для подання додаткових доказів, позивачем додано для долучення до матеріалів справи копії електронних документів, найменованих як:

- відео №4 отриманого 03.06.2024 інвентарю у форматі mp4;

- фото №1 отриманого 03.06.2024 торгового інвентаря у форматі jpg.;

- фото №2 отриманого 03.06.2024 торгового інвентарю у форматі jpg.;

- фото №3 отриманого 03.06.2024 торгового інвентарю у форматі jpg.;

- фото №5 відвідування ТТ Шевеля С.В. з метою обліку торгового інвентарю 2022 р. у форматі jpg.;

- фото №6 відвідування ТТ Шевеля С.В. з метою обліку торгового інвентарю в 2023р. у форматі jpg.

Подаючи такі документи, позивач зазначив, що після відкриття провадження у цій справі, 03.06.2024 на адресу місцезнаходження ТОВ «ВП «Полісан» засобами поштового зв`язку ТОВ «Нова Пошта» від ФОП Шевель С.В. доставлено посилку за №59001162546460, під час перевірки якої представниками позивача виявлено торговий інвентар, невідомого походження.

У розрізі вказаних обставин позивач зауважив, що він є провідним виробником лакофарбової продукції під власними торговельними марками: DekART, Delfi, Farbex, Maxima, відтак кожного року представниками ТОВ «ВП «Полісан» здійснюється облік торгового інвентарю в точках його розміщення.

Звідси, посилаюючись на вказані вище фото №№5, 6, як на результати обліку торгового інвентарю ФОП Шевеля С.В. у 2022, 2023 роках, позивач вбачає явні ознаки належності саме йому торгового інвентарю оформлення з визначенням торгової марки «Farbex» та розміщення лакофарбової продукції позивача.

Ураховуючи зазначене, за здійсненим візуальним порівнянням отриманого 03.06.2024 від відповідача торгового інвентарю, відображеного на вказаних вище фото №№1-3 та відео №4, позивач вказав на те, що відповідач порушив умови договору та ухилився від повернення саме того інвентарю, що був отриманий відповідно до договору позички.

Додатковим обґрунтуванням такого порушення позивач визначив як приписи ч. 1 ст. 760 та ч. 3 ст. 827 ЦК України, за змістом яких предметом позички є річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні, так і те, що:

- між сторонами відсутні будь-які домовленості щодо заміни раніше отриманого від позивача торговельного обладнання на будь-який інше, рівнозначне обладнання;

- згідно п. 4.2. договору позички обставини повернення обладнання підтверджуються виключно актом прийому-передачі (повернення), який власне сторонами не підписано, оскільки інвентар, що є предметом договору, станом на 05.06.2024 не повернуто.

Водночас, за доводами позивача, отриманий від ФОП Шевеля С.В. інвентар буде повернуто останньому за першою його вимогою.

З огляду на вказане та затримку передбаченого п. 5.1. договору позички платежу, посилаючись на п. 5.2. договору позички та Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», а також на ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, позивач просить суд стягнути з відповідача:

- 6 000,00 грн грошової компенсації за неповернуте майно;

- 123,61 грн пені та 12,79 грн 3% річних, нарахованих з 23.03.2024 до 17.04.2024 на 6 000,00 грн грошової компенсації.

Не погодившись з вказаними вище доводами та вимогами позивача, відповідач зазначив, що зазначені обставини не повною мірою відповідають дійсності, оскільки 06.03.2024 до магазину за адресою: с. Гоголів, вул. Європейська, 55 прибув представник позивача Нікіщенко А.В. з проханням повернути торговий інвентар і на пропозицію забрати 2 стелажі відмовився з тих мотивів, що такі стелажі не є тим, які було передано за договором позички.

Як зауважив відповідач, за наслідками такої відмови у присутності працівниці магазину Жовтухи Н.М. та очевидця Демиденка С.І. складено акт про відмову отримання торгового інвентарю від 06.03.2024, який додано до відзиву.

Надалі, за доводами відповідача, у відповідь на лист позивача від 11.03.2024 за №11-03-2, він підписав угоду про розірвання договору та направив її позивачу, попри те останній не направив свого представника для отримання стелажів, а тому такий інвентар було направлено засобами поштового зв`язку ТОВ «Нова Пошта» від ФОП Шевель С.В. згідно експрес-накладної №59001162546460 від 02.06.2024 та вже 03.06.2024 позивач отримав таке відправлення і, відповідно, стелажі.

До відзиву на позов додано копії накладної ТОВ «Нова Пошта» №59001162546460 від 02.06.2024 та зображення з поштового додатку про отримання адресатом відправлення, а також копії листа позивача від 11.03.2024 за №11-03-2 та фото відправлених позивачу стелажів.

Водночас відповідач зауважив, що вимоги позивача від 29.03.2024 за №29-03-2 він не отримував, попри те не заперечує проти дострокового розірвання договору позички, оскільки не мав наміру не повертати позивачу торговий інвентар.

З урахуванням наведених обставин відповідач вважає відсутніми підстави для стягнення з нього заявлених позивачем сум вартості торгового обладнання та нарахованих на таку вартість пені і 3% річних та, як наслідок, просить суд відмовити у задоволенні позову ТОВ «ВП «Полісан» повністю.

Згідно відповіді на вказаний вище відзив позивач зазначив, що повідомлення від 29.03.2024 за №29-03-2 направлено за тією ж адресою відповідача, на яку було відправлено повідомлення від 11.03.2024 за №11-03-2, отримання якого останнім підтверджено.

Також, за твердженнями позивача, неодноразове відвідування відповідача представниками позивача з метою досудового врегулювання спору свідчить про умисне ухилення відповідача від виконання умов договору позички.

Зокрема позивач підтвердив вказані відповідачем обставини виїзду 06.03.2024 представника товариства Нікіщенка А.В. за місцем здійснення відповідачем господарської діяльності з метою проведення переговорів щодо повернення торгівельного обладнання, попри те позивачу не відомо про складення відповідачем акта відмови від отримання інвентаря.

Стосовно ж обставин надіслання відповідачем стелажів, то позивач зауважив, що такий інвентар направлено у м. Суми та вказано отримувачем представника позивача Нікіщенка А.В. який у відповідному місті не працює, оскільки територіально виконує обов`язки у Київській області, що унеможливило прийняття відправлення тим співробітником, який може прийняти рішення про відповідність вмісту посилки щодо предмету спору.

Як зауважив позивач, відповідно до існуючої на підприємстві практики та посадових обов`язків поштове відправлення отримав комірник товариства, який не є учасником відносин між сторонами.

Усе наведене, на переконання позивача, свідчить про те, що відповідачем повернуто не той інвентар, який є предметом договору та був йому переданий у користування, зокрема позивач підтвердив обставини отримання саме тих стелажів, які відправлено відповідачем згідно викладених ним доводів у відзиві.

Втім позивач стверджує, що такі стелажі не відповідають зовнішньому вигляду переданого відповідчу за договором інвантаря, який є брендовим та стилізованим із нанесенням торгівельної марки «Farbex», а також має корпоративний (бірюзовий) колір.

Вказуючи на такі обставини позивач повторно послався на додані ним фото за №№5, 6, отримані у результаті обліку торгового інвентаря відповідача у 2022, 2023 роках, як на доказ приналежності йому торгівельного обладнання саме в описаному вище вигляді.

У судовому засіданні 22.07.2024 під час розгляду спору у цій справі, з метою дотримання приписів ч. 1 ст. 237 ГПК України, згідно якої при ухваленні рішення суд вирішує питання, зокрема, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, на питання суду про те, чи містить акт прийому-передачі ідентифікуючі ознаки стелажів, представниця позивача пояснила, що у 2019 році акти передачі обладнання у користування не містили ідентифікуючі ознаки, попри те:

- позивач як виробник лакофарбової продукції зацікавлений у її рекламуванні, а тому будь-які інші, не стилізовані і такі, які б не виділяли відповідну продукцію, стелажі відповідачу не могло бути передано;

- до матеріалів справи додано фото за №№5, 6, на яких чітко визначаються координати торгової точки ФОП Шевеля С.В. та зображено вигляд належного позивачу торгового інвентарю бірюзового кольору.

З`ясувавши обставини справи та дослідивши подані докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 173, ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, утому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Основними видами господарських зобов`язань є майново-господарські зобов`язання та організаційно-господарські зобов`язання.

Майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 827 Цивільного кодексу України за договором позички одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов`язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку.

Користування річчю вважається безоплатним, якщо сторони прямо домовилися про це або якщо це випливає із суті відносин між ними.

До договору позички застосовуються положення глави 58 цього Кодексу.

Частина 2 статті 833 ЦК України передбачає, що користувач зобов`язаний, зокрема: користуватися річчю за її призначенням або відповідно до мети, визначеної у договорі; повернути річ після закінчення строку договору в такому самому стані, в якому вона була на момент її передання.

Приписами ст. ст. 627, 629 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є обов`язковим для виконання.

На підставі зазначених норм права суд дійшов висновку, що підписання сторонами договору позички без будь-яких заперечень щодо вказаних у ньому положень свідчить про погодження позивача та відповідача з таким правочином, відповідно, породжучи для сторін права і обов`язки по виконанню його умов, зокрема для відповідача передбачений пп. 2.1.5, 4.1. та 5.1. обов`язок користуватися торговим інвентарем відповідно до його цільового призначення та за вимогою позивача, у разі закінчення строку користування та/або одностороннього розірвання відповідного правочину, повернути такий інвентар або нести наслідки невиконання цього зобов`язання, зокрема у формі компенсації вартості інвентарю.

Відповідно до ст. 193 ГК України, що кореспондує зі ст. 526 ЦК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частини ж 1 статті 202 Господарського кодексу України презюмує, що господарське зобов`язання припиняється, зокрема: виконанням, проведеним належним чином.

Приписами статей 73, 74, 76, 78 ГПК України унормовано, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами, зокрема, письмовими і електронними доказами.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Статтею 79 та частинами 1, 2 статті 86 ГПК України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

У розрізі зазначених вище статей процесуального права суд вважає за необхідне зазначити, що судове пізнання завжди опосередковане, оскільки спрямоване на вивчення події, що мала місце в минулому.

Звідси суд, реалізовуючи таку виключну коментенцію, як надання оцінки доказам, здійснює її за унормованими процесуальними нормами правилами і принципами/стандартами з урахуванням відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили, а також того, що:

- належність доказів спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, які входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об`єктивної істини, тобто під належністю доказу розуміється наявність об`єктивного зв`язку між змістом судових доказів (відомості, що містяться в засобах доказування) і самими фактами, що є об`єктом судового пізнання;

- під належністю доказу розуміється наявність об`єктивного зв`язку між змістом судових доказів (відомості, що містяться в засобах доказування) і самими фактами, що є об`єктом судового пізнання;

- стандарт доказування "вірогідності доказів", який впроваджено у приписах статті 79 ГПК України замість принципу "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, що надає як позивач, так і відповідач, тобто з введенням в дію такого стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Так, під час розгляду справи сторонами не заперечено, що зміст підписаного ними акта від 27.03.2019 містить погодження про передачу у користування відповідачу такого торгового інвентарю, як два стелажі під ЛКП загальною вартістю 6 000,00 грн.

Зі змісту ж листа ТОВ «ВП «Полісан» від 11.03.2024 за №11-03-2, отримання якого відповідач не заперечив, вбачається, що, виклавши умови пунктів 1.2., 7.2., 4.1., 7.3, 5.2. договору позички та повідомивши про одностороннє розірвання договору з 22.03.2024, позивач таким листом:

- підтвердив такі відомості про переданий відповідачу у користування торговий інвентар - два стелажі під ЛКП загальною вартістю 6 000,00 грн;

- просив підготувати вказаний інвентар для його передачі (повернення) представникам ТОВ «ВП «Полісан» та про готовність передачі (повернення) повідомити додатково.

До того ж за змістом наявного в матеріалах справи листа (повідомлення) від 29.03.2024 за №29-03-2 позивач, виклавши тотожні вказаному вище листу відомості, просив відповідача перерахувати компенсацію вартості стелажів у сумі 6 000,00 грн, а також здійснити дії щодо повернення 2 торгових стелажів на загльну суму 6 000,00 грн.

Водночас, як встановлено судом під час розгляду цієї справи та не заперечено обома сторонами, засобами поштового зв`язку відповідач направив, а позивач отримав 2 металеві стелажі білого кольору, оголошеною цінністю 6 000,00 грн.

Вказані стелажі, згідно наданих позивачем фото №№1-3 та відео №4, а також його власних доводів, знаходяться на складі ТОВ «ВП «Полісан».

За таких обставин, ураховуючи процесуальні приписи та передбачені ними принципи доказування, оцінивши як умови договору позички, так і зміст підписаного сторонами акта від 27.03.2019, а також складеної і підписаної позивачем вимоги про повернення інвентарю, суд висновує, що обставини виконання відповідачем обов`язку щодо повернення з користування наданих йому стелажів доведено більш вірогідними доказами.

Такий висновок суду ґрунтується на тому, що позивач не надав жодних інших, більш вірогідних доказів, які б спростовували обставини повернення відповідачем із користування 2 стелажів варістю 6 000,00 грн.

Посилання ж позивача на те, що отримані від відповідача засобами поштового зв`язку стелажі не є тими, які було передано за договором позички, судом визнаються неспроможними та відхиляються, позаяк:

- ані умовами договору позички, ані актом від 27.03.2019 сторони не погодили та не визначили жодних ідентифікуючих ознак таких стелажів, зокрема: колір, матеріал, висота, габарити, наявність рекламних/торгових знаків та/або позначень;

- як і не містять відповідної ідентифікації стелажів складені і підписані позивачем вимога про повернення інвентарю від 11.03.2024 за №11-03-2 та, надалі, повідомлення від 29.03.2024 за №29-03-2.

З урахуванням зробленого висновку про більшу вірогідність наданих відповідачем доказів на підтвердження виконання власного договірного обов`язку судом оцінюються критично та відхиляються посилання позивача на відсутність підписаного між сторонами акта приймання-передачі (повернення) інвентарю, оскільки сама по собі відсутність такого документа не є самостійною та достатньою обставиною на користь доводів про неповернення відповідачем інвентарю, з огляду на уже наявний між сторонами спір та очевидне небажання позивача складати акт про прийняття надісланих відповідачем стелажів.

Розкриваючи як зміст зазначених умов укладеного між сторонами позички, так і суть врегульованих ст.ст. 6, 627 ЦК України засад свободи договору, суд зауважує, що остання полягає у праві сторін вільно вирішувати питання при укладенні договору, виборі контрагентів та погодженні умов договору, відтак сторони цього спору, зокрема позивач узгодив, схвалив та прийняв умови укладеного правочину, у тому числі і стосовно ідентфикації торгового інвентаря.

Звідси судом також відхиляються усні доводи представниці позивача про те, що на час укладення договору позички та складення акта передачі стелажів, відповідно, усі правочини та акти не містили ідентифікуючих відомостей.

З огляду на зазначене суд вважає за необхідне зауважити, що позивач не був позбавлений можливості ініціювати внесення змін до договору позички в частині ідентифікації переданого у користування обладнання, тоді як передбачені таким договором обов`язки відповідача з цільового використання стелажів обумовлені необхідністю у розміщені лакофарбової продукції позивача на таких стелажах, а не певними особливостями такого інвентарю та/або його ідентифікуючими ознаками.

Наведене судом вище ґрунтується також на відсутності як у договорі позички, так і у доданих позивачем до матеріалів справи договорах поставки відомостей про певне найменування лакофарбової продукції, необхідної до розміщення на отриманих у користування стелажах.

З огляду на вказане судом оцінюються критично надані позивачем фото №№5-6, оскільки такі документи не свідчать про безпосередній і достовірний зв`язок між зображеними на них об`єктами і відомостями (написами) та, власне, обставинами передання відповідачу у користування за договором позички і актом від 27.03.2019 саме тих стелажів, що зображені на цих фото.

До того ж суд звертає увагу на те, що фото №5-6 містять різні написи, зокрема:

- найменоване як «відвідування ТТ Шевеля С.В. з метою обліку торгового інвентарю 2022 р.» фото №5 містить такий напис «Шевель Сергій Вікторович ФОП - >магазин Гоголів, Європейська, 55, 12.05.2022 11:05 (5029.7852; 3101.4256)»;

- найменоване як «відвідування ТТ Шевеля С.В. з метою обліку торгового інвентарю в 2023р.» фото №6 містить такий напис «Папєвіс Іордан Юозапасович - >магазин Гоголів, Європейська, 55, 29.11.2023 13:49 (5029.7865; 3101.4629)».

Вказане формує у суду розумний сумнів стосовно тих обставин, про які стверджує позивач, та не приймаються судом як належні і достовірні докази передання відповідачу у користування за договором позички і актом від 27.03.2019 саме тих стелажів, що зображені на фото №№5, 6.

Поряд з цим судом враховано, що достовірність - властивість інформації бути правильно сприйнятою, ймовірність відсутності помилок, безсумнівна вірність наведених відомостей, які сприймає людина; відомості можуть бути достовірними або недостовірними для того, хто їх сприймає, а не взагалі.

У розрізі відповідно зроблених висновків та посилань позивача, зокрема, на ч. 1 ст. 760 ЦК України суд звертає увагу, що приписи цієї норми дійсно передбачають, що предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ), попри те визначене у цій нормі правило про предмет договору оренди не змінює договірних відносин сторін спору у цій справі, які за своєю специфікою не є тотожними відносинам оренди, відтак приписи цієї норми не мають вищої юридичної сили стосовно визначеної правочином домовленості сторін про предмет позички.

Так суд наголошує про те, що:

- норма права, зокрема її диспозиція формує певне правило поведінки та/або надає юридичне визначення явищам та обставинам, що складають між особами певне правовідношення, реалізоване надалі шляхом укладення відповідного договору;

- стаття 184 ЦК України формує такі правила щодо визначення речей: річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її; річ є визначеною родовими ознаками, якщо вона має ознаки, властиві усім речам того ж роду, та вимірюється числом, вагою, мірою; річ, що має лише родові ознаки, є замінною;

- спірні правовідносини сторін у цій справі першочергово регулюються як положеннями укладеного сторонами договору позички, так і спеціальним розділом Цивілького кодексу України та об`єднаними у ньому нормами, зокрема частиною 1 статті 827, диспозиція якої визначає предметом договору позички річ, не конкретизуючи її за ознаками родовими або індивідуальними.

Оскільки доказування не може ґрунтуватися на припущеннях суд вважає за необхідне вказати що:

- надаючи оцінку доказам та вирішуючи питання про їх прийнятність, суд виходить з критеріїв їх належності, достовірності та вірогідності, тоді як жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили, тобто подані стороною документи судом оцінюються з огляду на зміст таких документів і їх взаємозв`язок із стверджуваними обставинами;

- обов`язок з доказування в силу вимог процесуального закону покладено безпосередньо на сторони, а процедура доказування містить достатньо широкий обсяг можливостей та прав сторін стосовно доведення обставин, покладених в основу обгрунтування власних доводів та заперечень, скористатися якими позивач не був позбавлений можливості.

Отже, здійснивши оцінку усіх наданих сторонами доказів у сукупності та окремо, у тому числі на предмет їх належності та достовірності, суд висновує, що обставини виконання відповідачем договірного обов`язку з повернення позивачу торгового інвентарю підтверджено більш вірогідними доказами.

Звідси суд висновує про доказову необґрунтованість та безпідставність покладених в основу обґрунтування позову доводів позивача про наявність підстав для компенсації відповідачем вартості такого інвентарю у сумі 6 000,00 грн.

Стосовно ж вимог позивача про стягнення з відповідача 123,61 грн пені та 12,79 грн 3% річних, нарахованих з 23.03.2024 до 17.04.2024 на 6 000,00 грн компенсації вартості інвентарю, слід зазначити таке.

Так, позивачем нараховано пеню та 3% річних за спірний період з 23.03.2024 до 17.04.2024, вважаючи 22.03.2024 останнім днем виконання вимоги про повернення стелажів, визначеним згідно надісланого відповідачу листа від 11.03.2024 №11-03-2.

Приписами ч. 1 ст. 230 ГК України встановлено, що у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання, він зобов`язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, пеня, штраф).

Відповідно до ст. ст. 625, 612 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно пункту 5.2. договору позички погодили, що у разі затримки виплати, передбаченої п. 5.1. даного договору більш ніж на 10 календарних днів з дня, коли торговий інвентар мав бути повернутий, користувач додатково сплачує позичкодавцеві пеню в розмірі 1% від суми необхідної до виплати компенсації за кожен день прострочення.

Так, зміст наведеного договірного положення, у сукупності із зазначеною в описовій частині цього рішення умовою пункту 5.1., дає підстави для висновку, що передбачена пунктом 5.2. відповідальність користувача забезпечує як самі дії з повернення стелажів із користування, так і термін/строк для вчинення цих дій, тобто така відповідальність обумовлюється обставинами встановлення терміну/строку для повернення стелажів та, власне, порушення цих термінів.

Звідчи, ураховуючи зміст вказаних вище ч. 1 ст. 230 ГК України та ст. ст. 625, 610, 612 ЦК України, для застосування до відповідача відповідальності у вигляді сплати пені та 3% річних необхідним є встановлення як обставин порушення боржником зобов`язання з повернення стелажів, так і моменту, з якого відповідач вважається таким, що прострочив/порушив відповідне зобов`язання.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України унормовано, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Поряд з тим згідно з частинами 1-3 статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини; інші юридичні факти.

Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Так, окрім визначеного пунктом 4.1. договору позички строку повернення користувачем інвентарю протягом 2-х календарних днів по закінченню терміну дії чи при достроковому розірванні договору, положеннями такого правочину не передбачено умов та порядку повернення торгового інвентарю з користування, у тому числі обов`язку відповідача власними силами доставити та передати стелажі позивачу у місці його знаходження та/або надати можливість останньому власними засобами забрати такі речі у місці їх знаходження.

Водночас змістом листа від 11.03.2024 №11-03-2, як і листом від 29.03.2024 №29-03-02 позивач, окрім прохання підготувати стелажі для передачі і зазначення про те, що інвентар підлягає поверненню у строк до 22.03.2024 включно, не визначив жодних дій, ані власних, ані відповідача з метою повернення стелажів.

У розрізі наведеного суд бере до уваги, що під час розгляду цієї справи позивач доказово не підтвердив обставин прибуття представників ТОВ «ВП «Полісан» ані у визначений в листі день 22.03.2024, ані у будь-який інший день після припинення договору позички, зокрема і 24.03.2024 (другий день з визначеної дати припинення договору), за адресою: с. Гоголів, вул. Європейська, 55, з метою отримати торговий інвентар від ФОП Шевеля С.В. та, власне, усунення останнього від вчинення відповідних дій з передачі товару.

Ураховуючи наведене та зроблені вище висновки про доведеність обставин повернення відповідачем стелажів, суд висновує про те, що позивачем не доведено обставин порушення боржником зобов`язання та відповідний момент такого прострочення у розмінні статей 610, 612 ЦК України.

Визначений же позивачем момент виконання відповідачем обов`язку з повернення стелажів - 22.03.2024, не відповідає умовам укладеного між сторонами правочину, зокрема пункту 5.1. договору, та не може вважатись автоматично порушеним відповідачем з урахуванням відсутності визначених для сторін, зокрема і для відповідача дій з метою повернення стелажів.

Звідси суд дійшов висновку про те, що нарахування позивачем сум пені та 3% річних з 23.03.2024 по 17.04.2024 є необґрунтованим та безпідставним, а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача 123,61 грн пені та 12,79 грн 3% річних задоволенню не підлягають.

За таких обставин, підсумовуючи все викладене вище, суд відмовляє у задовленні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю Виробниче підприємство Полісан (ідентифікаційний код 32318370) до Фізична особа-підприємець Шевель Сергій Вікторович (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) про стягнення 6 136,40 гривень, з яких: 6 000,00 грн грошової компенсації за неповернуте майно та нарахованих на вказану суму 123,61 грн пені, 12,79 грн 3% річних.

Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати позивача по сплаті судового збору покладаються судом на позивача з огляду на відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Керуючись ст. 124 Конституції України, ст. ст. 233, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю Виробниче підприємство Полісан (вул. Івана Піддубного, буд. 25, м. Суми, 40000, ідентифікаційний код 32318370) до Фізична особа-підприємець Шевель Сергій Вікторович ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) про стягнення 6 136,40 гривень відмовити повністю.

2. Понесені позивачем судові витрати покласти на позивача.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку статті 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене у апеляційному порядку до Північного апеляційного господарського суду в порядку та строки, визначені статтями 254, 256 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 12.02.2025.

Суддя В.А. Ярема