Рішення

від 12.02.2025 по справі 912/2740/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. В`ячеслава Чорновола, 29/32, м. Кропивницький, 25006,

тел. (0522) 30-10-22, 30-10-23, код ЄДРПОУ 03499951,

e-mail: inbox@kr.arbitr.gov.ua, web: http://kr.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 лютого 2025 рокуСправа № 912/2740/24

Господарський суд Кіровоградської області у складі судді Бестаченко О.Л., за участю секретаря судового засідання Колісник Т.В. розглянув у відкритому судовому засіданні справу № 912/2740/24

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ДРБ Груп"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Екотранссервіс-21"

про стягнення 1 879 654,09 грн,

представники:

від позивача - участі не брали;

від відповідача - участі не брали.

До Господарського суду Кіровоградської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "ДРБ Груп" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Екотранссервіс-21" про стягнення 1 879 654,09 грн за усним договором поставки, з яких 1 760 548,84 грн сума попередньої оплати, 76 678,91 грн інфляційних, 21 231,17 грн річних та 21 213,17 грн річних за користування чужими грошовими коштами.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Екотранссервіс-21" не виконало свої зобов`язання за усним договором поставки, а саме не поставило товар після сплати Товариством з обмеженою відповідальністю "ДРБ Груп" коштів за виставленими рахунками, а тому зобов`язане повернути 1 760 548,84 грн попередньої оплати та додатково сплатити 76 678,91 грн інфляційних, 21 231,17 грн річних та 21 213,17 грн річних за користування чужими грошовими коштами.

Ухвалою від 31.10.2024 суд залишив позовну заяву без руху.

08.11.2024 до суду надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю "ДРБ Груп" про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою від 08.11.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 912/2740/24. Постановлено справу № 912/2740/24 розглядати за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 04.12.2024 на 10:30.

Ухвалою від 04.12.2024 господарський суд відклав розгляд справи до 08.01.2025 до 14:15 год.

Суддя Закурін М.К., в провадженні якого перебувала справа № 912/2740/24, з 24.12.2024 по 20.01.2025, тобто більше чотирнадцяти днів, тимчасово був непрацездатний, що могло перешкодити розгляду справи у строки, встановлені процесуальним Кодексом.

Ураховуючи викладене, за розпорядженням керівника апарату господарського суду від 07.01.2025 № 5 здійснено повторний автоматизований розподіл справи № 912/2740/24, за результатами якого справу призначено судді Бестаченко О.Л.

Ухвалою від 07.01.2025 справу № 912/2740/24 прийнято до свого провадження суддею Бестаченко О.Л. Постановлено повторно провести підготовче провадження у справі № 912/2740/24. Враховано, що підготовче засідання у справі № 912/2740/24 призначено на 08.01.2025 на 14:15 год.

08.01.2025 до господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "ДРБ Груп" надійшло клопотання про розгляд справи 08.01.2025 без участі представника позивача, за наявним в матеріалах справи документами. Позивач підтримує позовні вимоги у повному обсязі та наполягає на них.

08.01.2025 суд відкрив підготовче засідання.

У підготовчому засіданні 08.01.2025 сторони участі не брали, заяви, клопотання до суду не надсилали.

Ухвалою від 08.01.2025 судом закрито підготовче провадження у справі № 912/2740/24. Справу № 912/2740/24 призначено до судового розгляду по суті на 12.02.2025 на 09:00 год.

12.02.2025 суд відкрив розгляд справи по суті. У судовому засіданні сторони участі не брали.

Відповідач, належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, правом на участь в судовому засіданні не скористався.

Крім того, відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позов та не повідомив суд про наявність заперечень з приводу заявлених позовних вимог.

Згідно ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

На підставі ч. 9 ст. 165, ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку з неподанням відповідачем відзиву у встановлений строк без поважних причин, спір вирішено за наявними в справі матеріалами.

Розглянувши матеріали справи та дослідивши в судовому засіданні докази, господарський суд встановив наступні обставини, які є предметом доказування у справі.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю "ДРБ Груп" (надалі - ТОВ "ДРБ Груп", покупець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Екотранссервіс-21" (надалі - ТОВ "Екотранссервіс-21", постачальник, відповідач) у спрощений спосіб укладено договір поставки товару.

ТОВ "Екотранссервіс-21" було виставлено ТОВ "ДРБ Груп" рахунки на оплату на загальну суму 1 760 548,94 грн з ПДВ:

- від 22.04.2024 № 185 на суму 301 920,41 грн (в т.ч. ПДВ - 50 320,07 грн), товар - тканина для гідроізоляції та кровельних робіт;

- від 22.04.2024 № 186 на суму 367 698,86 грн (в т.ч. ПДВ - 61 283,13 грн), товар - тканина для гідроізоляції та кровельних робіт;

- від 22.04.2024 № 187 на суму 341 434,80 грн (в т.ч. ПДВ - 56 905,80 грн), товар - черепиця бітумна Акцент "Гірський каньйон";

- від 22.04.2024 № 187 на суму 419 072,50 грн (в т.ч. ПДВ - 69 845,72 грн), товар - гладкий лист (0,45 мм);

- від 29.04.2024 № 196 на суму 220 421,25 грн (в т.ч. ПДВ - 36 736,88 грн), товар - гладкий лист (0,45 мм);

- від 20.05.2024 № 228 на суму 110 001,12 грн (в т.ч. ПДВ - 18 333,52 грн), товар - гладкий лист (0,45 мм) (а.с. 8-13).

Позивач зазначає, що на виконання вказаних рахунків ТОВ "ДРБ Груп" було перераховано на користь ТОВ "Екотранссервіс-21" попередню оплату на загальну суму 1 760 548,84 грн, що підтверджується платіжними інструкціями:

- від 22.04.2024 № 647 на суму 301 912,41 грн, призначення платежу: "оплата за тканину для гідроізоляції та кровельних робіт згідно з рах 185 від 22.04.2024 в т.ч. ПДВ 20% 50320.07 грн.".

- від 22.04.2024 № 648 на суму 367 698,76 грн, призначення платежу: "оплата за тканину для гідроізоляції та кровельних робіт згідно з рах 186 від 22.04.2024 в т.ч. ПДВ 20% 61283,13 грн.".

- від 22.04.2024 № 649 на суму 341 434,00 грн, призначення платежу: "оплата за черепицю бітумну згідно з рах 187 від 22.04.2024 в т.ч. ПДВ 20% 56905,67 грн.".

- від 22.04.2024 № 650 на суму 419 072,50 грн, призначення платежу: "оплата за лист гладкий згідно з рах 188 від 22.04.2024 в т.ч. ПДВ 20% 69845.42 грн.".

- від 29.04.2024 № 693 на суму 220 421,25 грн, призначення платежу: "оплата за лист гладкий згідно з рах 186 від 29.04.2024 в т.ч. ПДВ 20% 36736.88 грн.".

-від 20.05.2024 № 884 на суму 110 001,12 грн, призначення платежу: "оплата за гладкий лист по рах 228 від 20.05.2024 в т.ч. ПДВ 20% 18333.52 грн.".

Натомість, суд здійснив перерахунок попередньої оплати, внесеної позивачем та встановив, що ТОВ "ДРБ Груп" було перераховано на користь ТОВ "Екотранссервіс-21" попередню оплату на загальну суму 1 760 548,04 грн.

Позивач зазначає, що згідно домовленості, постачальник зобов`язувався поставити товару для покупця в строк до 31.05.2024 включно, однак станом на 25.10.2024 ТОВ "Екотранссервіс-21" так і не поставило товар.

Матеріали справи свідчать, що 14.08.2024 позивач звернувся до відповідача з Вимогою поставити товар в семиденний строк до 21.08.2024 та зазначив фактичну адресу ТОВ "ДРБ Груп" для поставки товару. Крім того, позивач повідомив відповідача, про те, що, у разі не можливості ТОВ "Екотранссервіс-21" поставити вказаний товар на зазначену адресу позивач готовий сам здійснити самовивіз непоставленого товару зі складу постачальника, про що просив повідомити письмово, або на електрону адресу (dbr_group@uкг.пеt).

В свою чергу, ТОВ "Екотранссервіс-21" надіслало позивачу Відповідь на Вимогу від 03.09.2024 № 0309/1, в якій відповідач підтвердив, що 30.08.2024 ТОВ "Екотранссервіс-21" отримало Вимогу ТОВ "ДРБ Груп" про поставку товару за усною домовленістю від 14.08.2024 № 14/08-21/1 та здійснену позивачем оплату коштів на суму: 1 760 548, 84 грн з ПДВ. Однак відповідач зазначив, що згідно домовленості термін поставки спливає 31.12.2025.

Відповідач не здійснив поставку товару та не повернув сплачені позивачем кошти, що спричинило звернення з даним позовом до суду.

Вирішуючи спір, господарський суд враховує наступне.

Згідно ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (ч. 1 ст. 205 ЦК України).

Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність. Юридичній особі, що сплатила за товари та послуги на підставі усного правочину з другою стороною, видається документ, що підтверджує підставу сплати та суму одержаних грошових коштів. Правочини на виконання договору, укладеного в письмовій формі, можуть за домовленістю сторін вчинятися усно, якщо це не суперечить договору або закону (ст. 206 ЦК України).

За приписами ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

При цьому відповідно до ч. 1, 2 ст. 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Правочин, для якого законом встановлена його недійсність у разі недодержання вимоги щодо письмової форми, укладений усно і одна із сторін вчинила дію, а друга сторона підтвердила її вчинення, зокрема шляхом прийняття виконання, такий правочин у разі спору може бути визнаний судом дійсним.

Відповідно до ст. 173 ГК України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій. А інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За ст. 174 ГК України господарські зобов`язання можуть виникати: з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частинами 1, 7 ст. 179 ГК України встановлено, що майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і не господарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч. 1 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

За вимогами ч. 2, 3 ст. 180 ГК України господарський договір вважається укладеним. якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї і і сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Судом установлено, що між сторонами укладено договір поставки у спрощений спосіб, відтак до правовідносин, що виникли між сторонами на підставі даних договорів слід застосовувати положення законодавства, що регулюють правовідносини поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених вказаним Кодексом.

За правилами ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Правовідносини купівлі-продажу регулюються главою 54 Цивільного кодексу України.

Так, відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Матеріали справи свідчать, що позивач свої зобов`язання виконав частково, здійснив передплату у розмірі 1 760 548,04 грн.

Надані суду докази не дають можливості встановити обумовлену сторонами дату поставки товару. Тому до спірних правовідносин слід застосувати ч. 2 ст. 530 ЦК України, за якою якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідач після пред`явлення вимоги свої зобов`язання щодо поставки товару не виконав, а також повернення передплати не здійснив.

З урахуванням вищенаведеного, а також тієї обставини, що відповідачем у справі позовні вимоги не заперечено, факти, викладені в позовній заяві, не спростовано, господарський суд вважає позовні вимоги про стягнення попередньої оплати в розмірі 1 760 548,84 грн обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню у сумі 1 760 548,04 грн.

Окрім того, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 76 678,91 грн інфляційних втрат, 21 231,17 грн - 3% річних та 21 213,17 грн 3% річних за користування чужими грошовими коштами.

Стосовно заявлених позивачем до стягнення з ТОВ "Екотранссервіс-21" 3% річних за користування чужими грошовими коштами, суд зазначає про наступне.

Вказані проценти позивач нараховує за період на підставі ст. 693 ЦК України.

Частиною 3 ст. 693 ЦК України передбачено, що на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до ст. 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов`язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

За приписами ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Отже, підставами для застосування до правовідносин сторін положень ст. 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге, встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством.

При цьому, термін "користування чужими коштами" може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

Судом установлено, що між сторонами було досягнуто усної домовленості щодо поставки товару, договір укладено у спрощений спосіб в усній формі. З викладеного слідує, що розмір таких процентів встановлено не було.

Разом з цим, наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У постанові Верховного Суду України від 01.06.2016 у справі № 910/22034/15 зроблений висновок, що ст. 625 ЦК України поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 331/5054/15-ц зазначено про те, що у разі, коли продавець не передав товар та не повернув сплачені за нього кошти, стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих на суму неповернутої вартості товару, є обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам закону.

З підстав викладеного, суд дійшов висновку, що у разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема щодо повернення попередньої оплати, проценти нараховуються відповідно до правил ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Отже, підстави для стягнення 21 213,17 грн 3% річних за користування чужими грошовими коштами відсутні.

Перевіряючи нарахування інфляційних втрат та 3 % річних суд враховує, що відповідач не передав позивачеві оплачений товар за договором, внаслідок чого позивач надіслав відповідачу Вимогу № 14/08-21/1 від 14.08.2024. Така вимога була отримана відповідачем 30.08.2024, про що ним повідомлено у Відповіді на вимогу від 03.09.2024. Доказів отримання відповідачем Вимогу № 14/08-21/1 від 14.08.2024 в інший строк позивач суду не надав, тому відлік семиденного строку на повернення грошових коштів має обчислюватися із вказаної дати (30.08.2024).

Таким чином, враховуючи положення ст. 530 ЦК України, у відповідача виник обов`язок з повернення суми попередньої оплати за вимогою позивача до 06.09.2024.

У зв`язку з викладеним, господарський суд наводить власний розрахунок індексу інфляції та 3% річних в межах періодів, визначених позивачем:

- інфляційні втрати на суму 1 760 548,04 грн за вересень 2024 року складають 26 408,22 грн;

- з 07.09.2024 до 25.10.2024 на суму 1 760 548,04 грн 3% річних складає 7 071,05 грн.

Отже, заявлені позивачем вимоги в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних підлягають задоволенню частково в сумі 33 479,27 грн, з яких: 26 408,22 грн - інфляційні втрати та 7 071,05 грн - 3% річних.

У стягненні 3% річних та інфляційних втрат в іншій частині суд відмовляє.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 року у справі "Серявін та інші проти України" суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.94 року серія A, № 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 01.07.2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див.рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

З огляду на встановлені обставини, всі інші доводи та міркування сторін не мають вирішального впливу на результат вирішення спору, тому з урахуванням принципу процесуальної економії не потребують детальної відповіді суду.

Згідно з ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч. 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).

За приписами ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Отже, на підставі повного, всебічного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів та встановивши усі обставини справи, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню зі стягнення з ТОВ "Екотранссервіс-21" 1 794 027,31 грн, з яких: 1 760 548,04 грн - сума попередньої оплати сплаченої за товар, 26 408,22 грн - індекс інфляції та 7 071,05 грн - 3 % річних.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. 74, 76, 77, 129, 233, 236-241, 326, 327 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Екотранссервіс-21" (28000, Кіровоградська область, м. Олександрія, пр. Соборний, буд. 51/1, каб. 10; код ЄДРПОУ: 44151407) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ДРБ Груп" (02094, м. Київ, вул. Хоткевича Гната, буд. 12, оф. 177; код ЄДРПОУ: 43482644) 1 794 027,31 грн, з яких: 1 760 548,04 грн - сума попередньої оплати сплаченої за товар, 26 408,22 грн - індекс інфляції та 7 071,05 грн - 3 % річних, а також 26 909,13 грн судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позову відмовити.

Ознайомитись з електронною копією судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень можна за його вебадресою: http://reyestr.court.gov.ua.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення в порядку передбаченому Господарським процесуальним кодексом України. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Копії рішення надіслати Товариству з обмеженою відповідальністю "ДРБ Груп" та Товариству з обмеженою відповідальністю "Екотранссервіс-21" до електронних кабінетів у системі "Електронний суд".

Повне рішення складено 12.02.2025.

Суддя О.Л. Бестаченко