Ухвала

від 10.02.2025 по справі 917/266/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

адреса юридична: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000, адреса для листування: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36607, тел. (0532) 61 04 21, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018

Код ЄДРПОУ 03500004

УХВАЛА

10.02.2025 Справа № 917/266/25

Суддя Кльопов І.Г., розглянувши матеріали заяви про забезпечення позову, поданої Товариством з обмеженою відповідальністю "Зоря" у справі № 917/266/25

за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Зоря", с. Милорадове, Котелевський район, Полтавська область, 38630

до Великорублівської сільської ради, вул. Центральна, 36, с. Велика Рублівка, Полтавський район, Полтавська область, 38623

про визнання недійсним та скасування рішення, визнання укладеною додаткову угоду.

встановив:

До Господарського суду Полтавської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Зоря" до Великорублівської сільської ради про визнання недійсним та скасування рішення, визнання укладеною додаткову угоду.

Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 10.02.2025 року суд ухвалив прийняти позовну заяву до розгляду і відкрити провадження у справі; справу розглядати в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання у справі на 06.03.2025

Також позивачем до суду подано заяву про забезпечення позову (вхід. №1628). В заяві про забезпечення позову позивач просить забезпечити даний позов шляхом:

1. Заборонити Великорублівській сільській раді Полтавського району Полтавської області, код СДРПОУ 21046868, юридична адреса: 38623, Україна, Полтавський р-н, Полтавська обл., село Велика Рублівка, вулиця Центральна, будинок, 36, до набрання законної сили рішенням в даній справі вчиняти будь-які дії щодо передачі у користування (оренду, суперфіцій, емфітевзис) земельну ділянку площею 12,0208 га, кадастровий номер 5322283000:00:002:0179 здійснювати поділ зазначеної земельної ділянки та змінювати її цільове призначення.

2. Заборонити суб`єктам державної реєстрації, що проводять реєстраційні дії в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, до набрання законної сили рішенням в даній справі вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо земельної ділянки площею 12,0208 га, кадастровий номер 5322283000:00:002:0179.

3. Заборонити державним кадастровим реєстраторам, які входять до складу Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру (ЄДРПОУ 39411771, вул. Народного Ополчення, 3, м. Київ, 03151) та її територіальних органів до набрання законної сили рішенням в даній справі вносити до Державного земельного кадастру будь-які відомості, які стосуються земельної ділянки площею 12,0208 га, кадастровий номер 5322283000:00:002:0179.

В обґрунтування заяви заявник вказує наступне:

03 грудня 2009 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Зоря» в особі голови товариства Васільєва Сергія Івановича та Котелевською районною державною адміністрацією в особі голови Котелевської районної державної адміністрації Сідька Валерія Григоровича було укладено Договір оренди землі, предметом договору є строкове платне користування земельними ділянками для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, які знаходяться в адміністративних межах Милорадівської сільської ради Котелевського району Полтавської області, щодо земельної ділянки з кадастровим номером: 5322283000:00:002:0179 загальною площею 12,0208 га. Договір укладено строком на 15 років (з 03.12.2009 року до 03.12.2024 року). Договір зареєстрований у Котелевському районному відділі Полтавської регіональної філії ДП «Центр державного земельного кадастру» від 07.12.2009 року.

За час дії Договору оренди землі змінився розпорядник земель сільськогосподарського призначення в адміністративних межах Милорадівської сільської ради Котелевського району Полтавської області. Відповідно до норм чинного законодавства, а саме відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України від 12 червня 2020 р. № 721-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Полтавської області», ним стала Великорублівська сільська рада.

Відповідно до абзацу 2 пункту 8 Договорів оренди землі від 03.12.2024 «Після закінчення строку Договору Орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі Орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію».

22 березня 2024 року на виконання абзацу 2 п. 8 зазначеного вище Договору оренди землі ТОВ «Зоря» в особі директора Вадима Кадеснікова звернулося до Великорублівської сільської ради з клопотаннями продовжити Договір оренди землі від 03.12.2009 року на земельну ділянку сільськогосподарського призначення з кадастровим номером: 5322283000:00:002:0179 загальною площею 12,0208 га, відповідно, що знаходиться за межами населених пунктів на території Великорублівської сільської ради Полтавського району строком на 10 років з відсотковою ставкою 12 % від нормативно грошової оцінки, надіславши заяву-клопотання №26 від 22.03.2024 року з додатками: проект додаткової угоди про внесення змін до договору у двох примірниках, копія договору оренди землі від 03.12.2009 року, витягу № НВ-9933363912024 із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок, Витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 15.03.2024 року, Витягом з ЄДРПОУ.

Великорублівська сільська рада Рішенням сесії XLVII сесія VIII скликання від 23 квітня 2024 року №01-01/XLVII-24 надала відмову на заяви-клопотання про поновлення договорів, не зазначивши жодних підстав для даної відмови.

На переконання позивача, невжиття заходів щодо заборони відповідачу вчиняти певні дії, може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду, у разі задоволення позовних вимог.

Розглянувши заяву позивача про забезпечення позову, суд дійшов наступних висновків.

Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає стаття 136 Господарського процесуального кодексу України, згідно з приписами якої господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до частини 1 статті 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.

Тобто забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

Аналогічні правові висновки щодо застосування статей 136, 137 Господарського процесуального кодексу України викладені в постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/19256/16, від 14.05.2018 у справі № 910/20479/17, від 23.06.2018 у справі № 916/2026/17, від 16.08.2018 у справі № 910/5916/18, від 11.09.2018 у справі № 922/1605/18, від 14.01.2019 у справі № 909/526/18, від 21.01.2019 у справі № 916/1278/18, від 25.01.2019 у справі № 925/288/17, від 26.09.2019 у справі № 904/1417/19.

Виходячи з положень статей 136, 137 Господарського процесуального кодексу України при вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову господарський суд має оцінити обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням таких умов: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між заявленим заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду, ймовірності ускладнення чи не поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, у разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.

Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду та наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Обранням належного заходу забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу забезпечення позову із вимогами позивача, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи.

Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову необхідно дотримуватися принципу їх співмірності із заявленими позивачем вимогами. Заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати прав інших осіб, не залучених до участі у справі. Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову слід враховувати, що такими заходами не повинні порушуватися права осіб, що не є учасниками справи, застосовуватися обмеження, не пов`язані з предметом спору.

Отже, в кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду в разі задоволення позову. При цьому обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника. Доказування повинно здійснюватися за загальними правилами відповідно до ст.73, 74, 76-79 Господарського процесуального кодексу України, яка передбачає обов`язковість подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення господарського суду, що невжиття таких заходів може утруднити чи унеможливити виконання судового рішення або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

При цьому сторона, яка звертається з заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою.

З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

Оскільки позивач звернувся до суду з позовними вимогами немайнового характеру, в цьому випадку має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.

При цьому, обов`язок доказування покладається на особу, яка подала заяву про забезпечення позову.

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 №ETS № 005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).

За приписами ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Кожен, чиї права та свободи, визначені в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (ст. 13 Конвенції).

Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року в справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

Поняття «ефективний засіб», за висновками Європейського суду з прав людини (рішення від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії"), передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

Отже, в розумінні зазначених положень, обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову. З урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 73 ГПК України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову. Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 14.06.2018 по справі №910/361/18.

Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість вчинення відповідачем певних дій не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви (висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.07.2020 у справі № 909/835/18).

Разом з тим, відповідно до частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Проте, позивач, обравши такі заходи забезпечення позову заборона відповідачу та іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору, взагалі не надав суду доказів, які б вказували на необхідність та терміновість вжиття відповідних заходів у справі (наприклад, укладення (намір укладення) договорів оренди/суборенди, розроблення технічної документації щодо поділу, об`єднання спірних земельних ділянок тощо).

В заяві про забезпечення позову містяться загальні міркування про очевидну небезпеку щодо відчуження або передачі в користування спірних земельних ділянок, без надання будь-яких доказів та без зазначення фактичних обставин на підтвердження викладеного в заяві.

З огляду на вищевикладене, у суду відсутні підстави для задоволення заяви про забезпечення позову щодо вказаних заявником земельних ділянок.

Керуючись статтями 136-137, 140, 234 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю "Зоря" у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Ухвала набирає законної сили негайно з моменту її підписання суддею.

Ухвала може бути оскаржена протягом 10 днів з дня її прийняття шляхом подання апеляційної скарги через відповідний суд згідно з підп. 17.5 п. 17 ч. 1 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалу підписано: 10.02.2025

Суддя Кльопов І.Г.