Постанова
від 06.02.2025 по справі 911/899/22
КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 лютого 2025 року

м. Київ

cправа № 911/899/22 (911/1842/23)

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Картере В.І. - головуючий, Огороднік К.М., Пєсков В.Г.,

за участю секретаря судового засідання Заріцької Т.В.,

представників учасників справи:

позивача - Козловська Д.В.,

відповідача-1 - ОСОБА_8,

відповідача-2 - ОСОБА_9,

відповідача-3 - ОСОБА_10,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.11.2024 (колегія суддів у складі: головуючий - ОСОБА_7, Отрюх Б.В., Доманська М.Л.)

у справі №911/899/22(911/1842/23)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Софія буд груп"

до 1) ОСОБА_2 ; 2) ОСОБА_1 ; 3) ОСОБА_3

про визнання правочинів недійсними та витребування майна з чужого незаконного володіння

у межах справи №911/899/22

про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Софія буд груп",

ВСТАНОВИВ:

Стислий виклад позовних вимог

1. У червні 2023 року ліквідатор Товариства з обмеженою відповідальністю "Софія буд груп" (далі - ТОВ "Софія буд груп") Козловська Діана Валеріївна звернулась до Господарського суду Київської області з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання недійсними з моменту укладення договорів купівлі-продажу майнових прав на нежитлові приміщення, укладених 30.07.2021 між ТОВ "Софія буд груп" та ОСОБА_2 , а саме: №312-нжп468, №312-нжп470, №312-нжп471, №312-нжп476, №312-нжп478, №312-нжп487, №312-нжп484, №312-нжп489, №312-нжп491, №312-нжп492, №312-нжп493, №312-нжп494; та витребування з чужого незаконного володіння нерухомого майна, а саме нежитлових приміщень згідно з переліком, наведеним у позовній заяві.

2. Ліквідатор з посиланням на ч.ч. 2, 3 ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ), ст.ст. 215, 387, 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зазначає, що боржник за наявності непогашеної заборгованості перед кредиторами, відкритого виконавчого провадження щодо стягнення заборгованості на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Скара" (далі - ТОВ "Скара") та наявного судового провадження за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Схід фінанс" (далі - ТОВ "Схід фінанс"), в один день - 30.07.2021, укладено 12 договорів, за якими відчужено у власність ОСОБА_2 майнові права на нежитлові приміщення без отримання оплати, яка встановлена цими правочинами. В частині витребування майна ліквідатор вказує, що боржником як забудовником було побудовано та введено в експлуатацію багатоквартирний будинок, в якому розташовані спірні нежитлові приміщення, та які вибули із власності ТОВ "Софія буд груп" без волі останнього.

3. 15.02.2024 у порядку ст. 46 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) позивач звернувся до суду із заявою про зміну підстав позову, яка протокольною ухвалою суду від 01.04.2024 прийнята судом до розгляду. Додатковою підставою для визнання договорів недійсними позивач зазначає укладення боржником договору із заінтересованою особою. Зазначені висновки зроблені на підставі ухвали Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 17.01.2023, публікацій в мережі Інтернет (матеріали журналістських розслідувань) та інформації від потерпілої сторони Публічного акціонерного товариства "Укрінбанк" у кримінальному провадженні №62019000000001257.

Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

4. Відповідно до довідки Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області від 21.01.2021 №92 та сертифікату №ІУ123201222774 від 04.01.2021, який виданий на підставі акта готовності об`єкта в експлуатацію від 17.12.2020, замовником об`єкта нерухомості, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , є ТОВ "Софія буд груп".

5. 30.07.2021 між ОСОБА_2 (покупець) та ТОВ "Софія буд груп" (продавець) укладені 12 договорів купівлі-продажу майнових прав (далі - Договори).

6. Пунктом 2.5 Договорів передбачено, що покупець зобов`язується сплатити продавцю кошти у розмірі, що буде визначений згідно з п. 2.4 Договорів, до моменту підписання акта приймання-передачі майнових прав за цими Договорами.

7. У п. 4.1 та пп. 4.2.1 Договорів сторони передбачили, що вартість майнових прав сплачуються на поточний банківський рахунок продавця ( НОМЕР_1 ), або через касу продавця, що підтверджується прибутковими касовими ордером, у національній валюті України в т.ч. ПДВ.

8. Передача майнових прав на об`єкт нерухомості у власність покупцю здійснюється після виконання ним своїх зобов`язань щодо сплати вартості майнових прав на об`єкт нерухомості, передбаченої п. 4.1 Договорів, за актом приймання-передачі майнових прав на об`єкт нерухомості - додатком №4, який підписується повноважними представниками сторін. У разі укладення "Уточнення протоколу погодження договірної ціни та графіку платежів", "Уточнення…" є додатком №4, а "Акт…" отримує номер додаток №5 (п. 5.1 Договорів).

9. Відповідно до п. 5.2 Договорів продавець зобов`язаний передати покупцеві майнові права на об`єкт нерухомості у власність за актом приймання-передачі майнових прав на об`єкт нерухомості в день остаточного розрахунку покупцем за відповідним Договором.

10. В матеріалах нотаріальних справ містяться довідки ТОВ "Софія буд груп" від 31.08.2021 та від 03.09.2021, в яких повідомляється, що ОСОБА_2 брав участь в інвестуванні будівництва вищезазначених об`єктів, розташованих за адресою АДРЕСА_1 , та сплатив ТОВ "Софія буд груп" повну вартість майнових прав за відповідними Договорами.

11. Зі змісту листа АТ "Універсал банк" від 10.11.2022 та доданих до нього виписок вбачається, що відповідні кошти за майнові права на рахунок ТОВ "Софія буд груп" від ОСОБА_2 , у тому числі на розрахунковий рахунок НОМЕР_1 , не перераховувались.

12. Відповідно до наданої інформації ГУ ДПС у Київській області, ТОВ "Софія буд груп" анульовано реєстрацію платника податку на додану вартість за рішенням контролюючого органу від 14.11.2022 №2409/04, у зв`язку з відсутністю поставок та ненаданням декларації. Із змісту наданої інформації, яка міститься на CD-диску, вбачається, що декларація з податку на додану вартість за наслідками укладення спірних правочинів ТОВ "Софія буд груп" не подавалась.

13. Крім того, у зазначеному листі вказано, що з 26.07.2021 по 17.08.2022 право підпису податкової та іншої звітності в електронному вигляді ТОВ "Софія буд груп" мав директор ОСОБА_4 , сертифікат КЕП отримано в КНЕДП ТОВ "Центр сертифікації ключів "Україна".

14. 04.08.2022 між ОСОБА_2 (продавець) від імені якого на підставі довіреності, посвідченої Заєць І.О. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 08.07.2022 за реєстровим №512 діяв ОСОБА_5 , та ОСОБА_3 (покупець) укладений договір купівлі-продажу нежитлового приміщення, який посвідчений приватним нотаріусом Бучанського районного нотаріального округу у Київській області Бікінеєвою І.А. та зареєстрованого у реєстрі за №713 (далі - Договір №713).

15. Відповідно до п.п. 1.1., 1.2, 2.1 Договору №713 продавець передає у власність покупця, а покупець приймає в особисту приватну власність нежитлове приміщення №470, загальною площею - 33,2 кв.м, у будинку АДРЕСА_1 і сплачує 548400,00 грн (еквівалент суми у розмірі 14940,00 дол. США на день укладення Договору).

16. Оціночна вартість нежитлового приміщення згідно з висновком про вартість об`єкта оцінки, наданого ТОВ "Енфілд Консалт", станом на 28.07.2022 складає 294224,00 грн.

17. Відповідно до змісту квитанцій від 04.08.2022 сторонами Договору №713 виконані свої зобов`язання в частині здійснення оплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, а також оплати, які пов`язані із складенням та нотаріальним посвідченням цього Договору.

18. 06.10.2022 між ОСОБА_2 (продавець), від імені якого діяв ОСОБА_6 на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 21.09.2022 Сербіною Н.П. за реєстровим №900, та ОСОБА_1 (покупець), від імені якої діє ОСОБА_11 на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу 16.09.2022 Шоробурою-Гіркою Н.С. за реєстровим №3028, укладені договори купівлі-продажу нежитлового приміщення, які посвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сербіною Н.П. та зареєстрованого у реєстрі:

- за №967 (далі - Договір №967). Відповідно до п. 1 Договору №967 продавець в особі представника зобов`язується передати у власність, а покупець в особі представника, зобов`язується прийняти у власність, нежитлове приміщення №468, цокольний поверх, загальною площею 64,1 кв.м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1. Продаж нежитлового приміщення вчиняється за 593503,00 грн, які покупець сплатив продавцю до підписання цього договору (п. 3). Ринкова вартість нежитлового приміщення, згідно зі звітом про незалежну експертну оцінку нежитлового приміщення, виданого ТОВ "Енфілд Консалт" від 01.08.2022, становить 593503,00 грн (п. 4);

- за №969 (далі - Договір №969). Відповідно до п. 1 Договору №969 продавець в особі представника зобов`язується передати у власність, а покупець в особі представника, зобов`язується прийняти у власність, нежитлове приміщення №471, під`їзд №2, цокольний поверх, загальною площею 60,9 кв.м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1. Продаж нежитлового приміщення вчиняється за 576499,00 грн, які покупець сплатив продавцю до підписання цього договору (п. 3). Ринкова вартість нежитлового приміщення, згідно зі звітом про незалежну експертну оцінку нежитлового приміщення, виданого ТОВ "Енфілд Консалт" від 01.08.2022, становить 576499,00 грн (п. 4);

- за №971 (далі - Договір №971). Відповідно до п. 1 Договору №971 продавець в особі представника зобов`язується передати у власність, а покупець в особі представника, зобов`язується прийняти у власність, нежитлове приміщення №476, під`їзд №3, цокольний поверх, загальною площею 61,1 кв.м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1. Продаж нежитлового приміщення вчиняється за 578393,00 грн, які покупець сплатив продавцю до підписання цього договору (п. 3). Ринкова вартість нежитлового приміщення, згідно зі звітом про незалежну експертну оцінку нежитлового приміщення, виданого ТОВ "Енфілд Консалт" від 01.08.2022, становить 578393,00 грн (п. 4);

- за №973 (далі - Договір №973). Відповідно до п. 1 Договору №973 продавець в особі представника зобов`язується передати у власність, а покупець в особі представника, зобов`язується прийняти у власність, нежитлове приміщення №478, під`їзд №3, цокольний поверх, загальною площею 59,9 кв.м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1. Продаж нежитлового приміщення вчиняється за 579030,00грн, які покупець сплатив продавцю до підписання цього договору (п. 3). Ринкова вартість нежитлового приміщення, згідно зі звітом про незалежну експертну оцінку нежитлового приміщення, виданого ТОВ "Енфілд Консалт" від 01.08.2022, становить 579030,00 грн (п. 4);

- за №975 (далі - Договір №975). Відповідно до п. 1 Договору№975 продавець в особі представника зобов`язується передати у власність, а покупець в особі представника, зобов`язується прийняти у власність, нежитлове приміщення №484, під`їзд №3, цокольний поверх, загальною площею 63,7 кв.м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1. Продаж нежитлового приміщення вчиняється за 589799,00 грн, які покупець сплатив продавцю до підписання цього договору (п. 3). Ринкова вартість нежитлового приміщення, згідно зі звітом про незалежну експертну оцінку нежитлового приміщення, виданого ТОВ "Енфілд Консалт" від 01.08.2022, становить 589799,00 грн (п. 4);

- за №977 (далі - Договір №977). Відповідно до п. 1 Договору №977 продавець в особі представника зобов`язується передати у власність, а покупець в особі представника, зобов`язується прийняти у власність, нежитлове приміщення №487, під`їзд №2, цокольний поверх, загальною площею 39,8 кв.м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1. Продаж нежитлового приміщення вчиняється за 358598,00 грн, які покупець сплатив продавцю до підписання цього договору (п. 3 Договору). Ринкова вартість нежитлового приміщення, згідно зі звітом про незалежну експертну оцінку нежитлового приміщення, виданого ТОВ "Енфілд Консалт" від 01.08.2022, становить 358598,00 грн (п. 4);

- за №979 (далі - Договір №979). Відповідно до п. 1 Договору №979 продавець в особі представника зобов`язується передати у власність, а покупець в особі представника, зобов`язується прийняти у власність, нежитлове приміщення №489, під`їзд №2, цокольний поверх, загальною площею 58,7 кв.м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1. Продаж нежитлового приміщення вчиняється за 544222,00 грн, які покупець сплатив продавцю до підписання цього договору (п. 3). Ринкова вартість нежитлового приміщення, згідно зі звітом про незалежну експертну оцінку нежитлового приміщення, виданого ТОВ "Енфілд Консалт" від 01.08.2022, становить 544222,00 грн (п. 4);

- за №981 (далі - Договір №981). Відповідно до п. 1 Договору№981 продавець в особі представника зобов`язується передати у власність, а покупець в особі представника, зобов`язується прийняти у власність, нежитлове приміщення №491, під`їзд №1, цокольний поверх, загальною площею 44,6 кв.м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1. Продаж нежитлового приміщення вчиняється за 421796,00 грн, які покупець сплатив продавцю до підписання цього договору (п. 3). Ринкова вартість нежитлового приміщення, згідно зі звітом про незалежну експертну оцінку нежитлового приміщення, виданого ТОВ "Енфілд Консалт" від 01.08.2022, становить 421796,00 грн (п. 4);

- за №983 (далі - Договір №983). Відповідно до п. 1 Договору№983 продавець в особі представника зобов`язується передати у власність, а покупець в особі представника, зобов`язується прийняти у власність, нежитлове приміщення №492, під`їзд №1, цокольний поверх, загальною площею 59,1 кв.м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1. Продаж нежитлового приміщення вчиняється за 547930,00 грн, які покупець сплатив продавцю до підписання цього договору (п. 3). Ринкова вартість нежитлового приміщення, згідно зі звітом про незалежну експертну оцінку нежитлового приміщення, виданого ТОВ "Енфілд Консалт" від 01.08.2022, становить 547930,00 грн (п. 4);

- за №985 (далі - Договір №985). Відповідно до п. 1 Договору №985 продавець в особі представника зобов`язується передати у власність, а покупець в особі представника, зобов`язується прийняти у власність, нежитлове приміщення №493, під`їзд №1, цокольний поверх, загальною площею 39,1 кв.м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1. Продаж нежитлового приміщення вчиняється за 352291,00 грн, які покупець сплатив продавцю до підписання цього договору (п. 3). Ринкова вартість нежитлового приміщення, згідно зі звітом про незалежну експертну оцінку нежитлового приміщення, виданого ТОВ "Енфілд Консалт" від 01.08.2022, становить 352291,00 грн (п.4);

- за №987 (далі - Договір №987). Відповідно до п. 1 Договору №987 продавець в особі представника зобов`язується передати у власність, а покупець в особі представника, зобов`язується прийняти у власність, нежитлове приміщення №494, під`їзд №1, цокольний поверх, загальною площею 59,7 кв.м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1. Продаж нежитлового приміщення вчиняється за 583341,00 грн, які покупець сплатив продавцю до підписання цього договору (п. 3). Ринкова вартість нежитлового приміщення, згідно зі звітом про незалежну експертну оцінку нежитлового приміщення, виданого ТОВ "Енфілд Консалт" від 01.08.2022, становить 583341,00 грн (п. 4).

19. Відповідно до матеріалів нотаріальної справи покупець здійснив оплату збору до Пенсійного фонду України, встановленого при купівлі нерухомого майна, та інші обов`язкові платежі, передбачені законодавством, що підтверджується відповідними квитанціями від 06.10.2022.

20. Зі змісту інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно станом на 13.06.2023 убачається, що право власності на нежитлові приміщення, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1, зареєстровані за ОСОБА_1 та за ОСОБА_3 на підставі відповідних договорів.

21. Ухвалою суду від 25.07.2022, зокрема: відкрито провадження у справі про банкрутство ТОВ "Софія буд груп"; введено процедуру розпорядження майном ТОВ ТОВ "Софія буд груп" на 120 календарних днів; призначено розпорядником майна боржника арбітражного керуючого Козловську Діану Валеріївну; визнані вимоги ТОВ "Скара" у загальному розмірі 1507034,40 грн; вирішено інші процесуальні питання у справі. Зазначена заборгованість виникла у боржника у зв`язку із порушенням умов договору пайової участі замовника будівництва у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури с. Софіївська Борщагівка №2 від 15.01.2018 у частині своєчасної оплати пайової участі. Ця обставина підтверджується рішенням суду від 12.11.2018 у справі №911/1780/18, яке залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 02.02.2021.

22. Крім того, за результатами попереднього засідання судом постановлено ухвалу від 28.11.2022, якою визнанні кредиторські вимоги, зокрема, ТОВ "Схід фінанс" до ТОВ "Софія буд груп" у розмірі 103573562,73 грн, які виникли на підставі договору про відступлення права вимоги №9 від 11.11.2020, договору про відступлення права вимоги від 14.09.2016, а також додаткової угоди від 10.06.2016 до договору генерального підряду №12-07-27 від 12.07.2012 та договору №КП10-06-16 від 10.06.2016. Як зазначено в ухвалі, сторони договору про відступлення права вимоги №9 від 11.11.2020 визначили, що первісний кредитор (ТОВ "Туристична компанія ЮТН-Україна") передав новому кредиторові (ТОВ "Схід фінанс"), а новий кредитор прийняв на себе право вимоги до ТОВ "Софія буд груп" (боржник) сплатити грошові кошти у розмірі 72272386,60 грн (основне зобов`язання), що існує на момент укладення цього договору у боржника перед первісним кредитором.

23. Постановою суду від 20.04.2023, серед іншого, визнано ТОВ "Софія буд груп" банкрутом та відкрито його ліквідаційну процедуру строком на дванадцять місяців, призначено ліквідатором боржника арбітражного керуючого Козловську Д.В. Відповідно до змісту постанови вбачається, що загальний розмір заборгованості ТОВ "Софія буд груп" перед конкурсними кредиторами становить 184288663,40 грн, а вартість виявлених активів боржника складає 61825607,00 грн.

24. Додатково, у порядку ст. 88 ГПК України позивачем надано суду заяву свідка - ОСОБА_4 , в якій останній повідомляє, що ніколи не займав посаду керівника ТОВ "Софія буд груп" в період з 2021 по 2023 роки, жодних документів від імені цього товариства не підписував та не міг підписувати; не давав згоди бути директором товариства, не надавав свої документи жодній особі для цього та не підписував документів із метою оформлення на цю посаду. Будь-якої оплати по оспорюваним Договорам від ОСОБА_2 чи будь-яких інших осіб не отримував, вказівок чи доручень іншим особам на отримання оплати за цими правочинами нікому не надавав.

Стислий виклад рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

25. Рішенням Господарського суду Київської області від 30.05.2024 позов задоволено частково. Визнано недійсними договори купівлі-продажу майнових прав від 30.07.2021, укладені між ТОВ "Софія буд груп" та ОСОБА_2 . В іншій частині позову відмовлено.

26. Судове рішення мотивоване тим, що відсутні докази здійснення ОСОБА_2 оплати на користь ТОВ "Софія буд груп" за відчуження майнових прав згідно із договорами купівлі-продажу; боржник вчинив правочини з безоплатного відчуження майна за договорами купівлі-продажу в строк менший ніж три роки, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство ТОВ "Софія буд груп"; відсутні докази, що підтверджують укладення договорів із заінтересованою особою; набувачі є добросовісними, а позивач не довів, що витребування нерухомого майна з володіння останніх набувачів відповідає принципу пропорційності.

27. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.11.2024 скасовано рішення Господарського суду Київської області від 30.05.2024 та ухвалено нове рішення. Позов задоволено частково. Витребувано з чужого незаконного володіння відповідачів відповідне нерухоме майно. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено винести окрему ухвалу по факту кримінального правопорушення та направлено її до Генеральної прокуратури України.

28. Постанова господарського суду апеляційної інстанції мотивована тим, що матеріали справи не містять доказів наявності правочинів щодо передачі майнових прав від ТОВ "Софія буд груп" ОСОБА_2 ; маніпуляції щодо передачі майнових прав боржника здійснювалися невідомою особою в період після подання ініціюючим кредитором до суду заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство ТОВ "Софія буд груп"; майно, у вигляді майнових прав, вибуло поза волею боржника - ТОВ "Софія буд груп"; ОСОБА_2 не мав правових підстав для трансформації оспорюваних майнових прав в об`єкти нерухомості з подальшою їх реалізацією іншим особам; набуття ОСОБА_1 та ОСОБА_3 об`єктів нерухомості відбулося за наявності відкритої справи про банкрутство.

29. Суд апеляційної інстанцій дійшов висновку, що оскільки майнові права боржника були безпідставно трансформовано в нерухоме майно, то поверненню підлягають саме об`єкти нерухомості, оскільки суть речей не змінилася, та вказана трансформаціє не передбачає доплати.

30. У зв`язку з викладеним, суд апеляційної інстанцій зазначив про можливість віндикації майна у ОСОБА_1 та ОСОБА_3 з огляду на те, що майнові права ТОВ "Софія буд груп" вибули поза його волею; а подальші маніпуляції з майновими правами (а саме трансформація майнових прав в нерухомість (27.06.2022) та подальший її продаж (04.08.2022)) відбувалися після подання ініціюючим кредитором до суду заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство (20.06.2022).

Стислий виклад вимог касаційних скарг та узагальнення доводів скаржників

31. ОСОБА_1 (далі - скаржник-1) звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.11.2024 в частині витребування у ОСОБА_1 нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1, а саме нежитлових приміщень, згідно з переліком в касаційній скарзі, а рішення Господарського суду Київської області від 30.05.2024 залишити в силі.

32. У касаційній скарзі скаржник-1 зазначає обставини, передбачені п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а також посилається на приписи ч. 3 ст. 310 ГПК України в частині не дослідження зібраних у справі доказів, які свідчать про факт укладання договорів купівлі-продажу майнових прав та порушення ст. 91 ГПК України в частині наслідків ненадання суду оригіналів договорів купівлі-продажу майнових прав.

33. Так, скаржник-1 вказує, що суд апеляційної інстанції не застосував:

- висновки Верховного Суду, що викладені у постановах від 21.09.2022 у справі №908/976/19, від 14.12.2022 у справі №461/12525/15-ц, від 22.05.2024 у справі №924/408/21(924/287/23), від 18.02.2021 у справі №14/5026/1020/2011, від 29.05.2024 у справі №910/5808/20, від 26.09.2023 у справі №904/637/22(904/3477/22), від 15.03.2023 у справі №725/1824/20, від 30.11.2022 у справі №522/14900/19, від 22.12.2018 у справі №910/4715/16, від 18.02.2021 у справі №Б-39/187-08, від 10.10.2024 у справі №909/413/21(909/1074/22) щодо застосування положень ст. 388 ЦК України та ч. 2 ст. 42 КУзПБ у подібних правовідносинах, зокрема про необхідність перевірки факту добросовісності кінцевого набувача майна, перевірки пропорційності втручання у добросовісне володіння, неможливості витребування майна у добросовісного набувача з підстав незаконності вибуття майна внаслідок фраудаторності правочину;

- висновки Великої Палати Верховного Суду, що викладені у постановах від 26.06.2019 у справі №669/927/16-ц, від 23.10.2019 у справі №922/3637/17, від 01.04.2020 у справі №610/1030/18, від 15.06.2021 у справі №922/2416/17, від 02.11.2021 у справі №925/1351/19 щодо застосування положень ст. 388 ЦК України в контексті критеріїв, які свідчать про добросовісність набуття майна у власність;

- висновки Верховного Суду, що викладені у постановах від 29.06.2022 у справі №522/12192/17, від 18.11.2020 у справі №694/1726/18, від 26.07.2018 у справі №902/389/16, від 14.02.2018 у справі №477/221/16-ц щодо застосування положень ст. 388 ЦК України в контексті неможливості витребування майна, якщо воно зазнало змін, перетворень, трансформації;

- висновки Верховного Суду, що викладені у постановах від 26.11.2019 у справі №910/7407/18, від 12.12.2019 у справі №910/1997/18, від 11.10.2018 у справі №922/189/18 про застосування положень ст. 638 ЦК України та ст. 180 Господарського кодексу України (далі - ГК України) щодо обставин, які вказують, що договір не був укладений;

- висновки Верховного Суду, що викладені у постановах від 24.05.2023 у справі №947/29816/19 про застосування положень ч. 2 ст. 87 ГПК України та ч. 1 ст. 218 ЦК України щодо обставин, які не можуть підтверджуватися показаннями свідка, а також того, що рішення суду не може ґрунтуватися на заяві свідка.

34. Також скаржник-1 зазначає про сумніви у неупередженості складу суду апеляційної інстанції, що ухвалив оскаржувану постанову від 13.11.2024.

35. Скаржник-1 зауважує, що під час розгляду справи в суді першої інстанції позивач неодноразово відходив від підстав позову, які були первісно заявлені ним. Зокрема, звертаючись до суду з позовом, позивач вважав, що визнання недійсним правочину щодо вибуття майна з власності боржника в порядку ст. 42 КУзПБ автоматично призводить до витребування майна в добросовісного набувача в порядку ст. 388 ЦК України (не обґрунтовуючи жодним чином, яким чином підтверджується відсутність волевиявлення боржника на вибуття майна з власності). Однак, відповідно до позиції Верховного Суду, майно, яке було відчужене за фраудаторним правочином за відсутності дефекту волі, не може бути витребувано саме у добросовісного набувача згідно з приписами ст. 388 ЦК України.

36. На думку скаржника-1, задоволення позову у цій справи призводить до покладення індивідуального та надмірного тягаря саме на фізичну особу - добросовісного набувача майна, яка не знала та не могла знати про будь-які обмеження, що стосуються нежитлових приміщень. Зазначене свідчить про суттєве зміщення балансу пропорційності не на користь добросовісного набувача майна, а на користь осіб, винних у вчиненні правочинів в умовах порушень, на які посилається ліквідатор.

37. Скаржник-1 зауважує, що ОСОБА_1 , набуваючи нежитлові приміщення за договорами купівлі-продажу від 06.10.2022, діяла як добросовісний учасник правовідносин, вона не мала прихованих намірів, виходила з обставин, які повністю дозволяли їй набути відповідне нерухоме майно. Суд апеляційної інстанції фактично самоусунувся від оцінки обставин добросовісності набуття майна, прямо зазначивши, що це немає значення. Натомість суд першої інстанції належно оцінив зазначені обставини, у зв`язку з чим прийняв обґрунтоване рішення.

38. Також скаржник-1 вважає, що майнові права на нежитлові приміщення, які колись належали позивачу згодом припинились та зазнали трансформації у майно, яке в подальшому було продане ОСОБА_1 як добросовісному набувачу. Таке майно не може бути витребуване на користь ТОВ "Софія Буд Груп", адже в тому вигляді, якому воно існує зараз, воно ніколи не належало позивачу.

39. Скаржник-1 аргументує, що фактичне виконання сторонами спірного договору виключає кваліфікацію цього договору як неукладеного. Зазначена обставина також виключає можливість застосування до спірних правовідносин приписів ч. 8 ст. 181 ГК України, за змістом якої визнання договору неукладеним (таким, що не відбувся) може мати місце на стадії укладення господарського договору, якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних його умов (подібний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 11.10.2018 у справі №922/189/18). У зв`язку з цим, скаржник-1 вважає, що твердження суду апеляційної інстанції про неукладеність договорів виключно з тих підстав, що їх оригінали не були надані суду, є формальними, та не виключає того факту, що оригінали цих документів не збереглись в учасників правочинів. Проте суду були надані інші докази про те, що оригінали зазначених документів існували і призвели до правових наслідків як здійснення державної реєстрації прав.

40. Щодо поданої позивачем заяви свідка - колишнього директора ТОВ "Софія Буд Груп", то на думку скаржника-1, він не свідчить і не може свідчити про неукладення договору або ж про його несплату.

41. Також скаржник-1 вважає, що під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції були наявні обставини, які викликають сумнів в неупередженості та об`єктивності головуючого судді ОСОБА_7, з огляду на те, що 4 апеляційні скарги розглядались судом апеляційної інстанції протягом трьох послідовних днів. При цьому, 12.11.2024 та 13.11.2024 інших справ під головуванням судді ОСОБА_7 у суді призначено не було.

42. Крім того, скаржнику-1 стало відомо, що 19.11.2024 порядком денним №99 засідання Вищої ради правосуддя призначено розгляд матеріалів щодо звільнення судді у зв`язку з поданням заяви про відставку ОСОБА_7 , а 19.11.2024 на сайті Вищої ради правосуддя з`явилась інформація про те, що суддю ОСОБА_7 було звільнено у відставку у зв`язку з поданням ним відповідної заяви.

43. Скаржник-1 вважає, що суддя ОСОБА_7 достовірно знаючи, що 19.11.2024 по його заяві може бути вирішено питання про його звільнення у відставку, здійснив розгляд справи протягом трьох послідовних днів (що є атиповим для вказаного суду), щоб завершити розгляд до моменту його звільнення, оскільки справа була єдиною справою, яку ОСОБА_7 розглянув у зазначений спосіб. Інші справи (у кількості щонайменше 51 шт.), які були у провадженні судді ОСОБА_7, залишаються нерозглянутими ним та будуть передані на автоматизований розподіл між суддями Північного апеляційного господарського суду. У зв`язку з цим, у діях головуючого судді ОСОБА_7 вбачається наявність упередженого ставлення до справи та його бажання розглянути справу до відставки з-поміж інших справ, які перебували у провадженні судді.

44. ОСОБА_2 (далі - скаржник-2) звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить змінити постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.11.2024, виклавши її мотивувальну частину щодо вимог про визнання недійсними Договорів купівлі-продажу майнових прав (№312-нжп468, №312-нжп470, №312-нжп471, №312-нжп476, №312-нжп478, №312-нжп487, №312-нжп484, №312-нжп489, №312-нжп491, №312-нжп492, №312-нжп493, №312-нжп494), які укладені 30.07.2021 між ТОВ "Софія буд груп" та ОСОБА_2 з урахуванням положень касаційної скарги ОСОБА_2 .

45. Скаржник-2 вказує, що суд апеляційної інстанції ухвалив судове рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, зокрема, приписів ст.ст. 204, 629, 655, 1087 ЦК України, ст.ст. 73, 75, 91 ГПК України, ст.ст. 20, 21, 22, 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" і як підставу касаційного оскарження зазначає обставини, передбачені п. 1 та п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

46. На думку скаржника-2, суд апеляційної інстанції не врахував висновки Верховного Суду щодо застосування вказаних норм права у подібних правовідносинах, що викладені у постановах від 14.11.2018 у справі №2-383/2010, від 23.01.2019 у справі №355/385/17, від 22.02.2023 у справі №465/5980/17, від 10.03.2021 у справі №607/11746/17, від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 19.11.2019 у справі №918/204/18, від 14.05.2024 у справі №357/13500/18.

47. Скаржник-2 вважає, що суд апеляційної інстанції встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, що відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 310 ГПК України є безумовною підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.

48. Скаржник-2 зауважує, що з аналізу Договорів купівлі-продажу майнових прав від 30.07.2021 чітко вбачається їх оплатний характер, зокрема, п. 4.1 Договорів встановлені порядок оплати і вартість майнових прав, а п. 4.3 Договорів встановлений строк оплати вартості майнових прав.

49. Крім того, на думку скаржника-2, в матеріалах справи наявні довідки, видані ТОВ "Софія буд груп" ОСОБА_2 , які свідчать про повний розрахунок відповідача-1 за оскаржуваними Договорами купівлі-продажу майнових прав, а з урахуванням положень ст. 91 ГПК України позивач додав до позовної заяви належним чином засвідчені копії зазначених Договорів, чим підтвердив наявність у позивача оригіналів цих документів. Проте, суд апеляційної інстанції проігнорував вказані факти.

50. Скаржник-2 з посиланням на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, зауважує, що не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону. Зазначене, на думку скаржника-2, свідчить про те, що Північний апеляційний господарський суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

51. Також скаржник-2 вважає, що суд апеляційної інстанції проігнорував той факт, що трансформація майнових прав в нерухомість відбулась на місяць раніше аніж було відкрито провадження у справі про банкрутство ТОВ "Софія буд груп", а заборгованість ТОВ "Софія буд груп" перед конкурсними кредиторами та процедура виявлення активів ТОВ "Софія буд груп" відбулись майже через 2 (два) роки після укладання Договорів купівлі-продажу майнових прав.

52. Крім того, у касаційній скарзі вказано, що суд апеляційної інстанції не надав оцінки тій обставині, що в матеріалах справи наявна Інформаційна довідка із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №343247359 від 17.08.2023, з якої вбачається, що на момент укладення Договорів купівлі-продажу майнових прав у власності позивача перебували об`єкти нерухомості/майнові права на об`єкти нерухомості у кількості щонайменше 80 одиниць, без урахування майнових прав на нерухоме майно, яке є предметом розгляду цієї справи. Зазначене, на думку скаржника-2, свідчить про те, що суд апеляційної інстанції не надав оцінки та не перевірив обставини, чи власне призвели саме оспорювані Договори до шкоди кредитору, яка проявляється в тому, що боржник перестає бути платоспроможним, а відтак суд не в повному обсязі з`ясував обставини, що мають значення для справи.

53. Скаржник-2 вважає, що оскаржувана постанова по суті спору (резолютивна частина) підлягає залишенню без змін у вказаній частині з викладенням її мотивувальної частини щодо визнання недійсними 12-ти Договорів купівлі-продажу майнових прав в іншій редакції.

54. ОСОБА_3 (далі - скаржник-3) звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.11.2024 в частині витребування у ОСОБА_3 нежитлового приміщення, №470, під`їзд №2, цокольний поверх, приміщення 470, загальною площею 33,2 кв.м, за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна №2604463432080 на користь ТОВ "Софія буд груп", а рішення Господарського суду Київської області від 30.05.2024 залишити без змін в частині відмови в задоволенні позовної заяви ТОВ "Софія буд груп" у витребуванні у ОСОБА_3 цього ж нежитлового приміщення на користь "Софія буд груп".

55. Скаржник-3 у касаційній скарзі зазначає, що оскаржувана постанова Північного апеляційного господарського суду від 13.11.2024 є незаконною та такою, що прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, та як підставу касаційного оскарження зазначає обставини, передбачені п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

56. Так, на думку скаржника-3, суд апеляційної інстанції не врахував висновки Верховного Суду щодо застосування ст.ст. 6, 203, 215, 218, 221-223, 226, 229-232, 234, 328, 331, 334, 387, 388, 392, 627, 656, 658 ЦК України, ст.ст. 7, 42 КУзПБ, ст.ст. 73, 75, 76, 78, 79, 83, 87 ГПК України у подібних правовідносинах, що викладені у постановах від 15.10.2019 у справі №813/8801/14, від 01.06.2022 у справі №559/2587/19, від 24.02.2021 у справі №926/2308/19, від 29.05.2024 у справі №910/5808/24, від 29.06.2021 у справі №910/23097/17, від 04.07.2018 у справі №653/1096/16-ц, від 15.05.2019 у справі №522/7636/14-ц, від 27.05.2020 у справі №641/9904/16-ц, від 21.03.2019 у справі №909/175/18, від 18.04.2023 у справі №357/8277/19, від 22.05.2024 у справі №924/408/21(924/287/23), від 24.11.2021 у справі №905/2030/19(905/2445/19), від 21.03.2019 у справі №909/175/18, від 18.04.2023 у справі №357/8277/19, від 23.06.2020 у справі №680927/16-ц, від 23.10.2019 у справі №922/3537/17, від 07.04.2020 у справі №916/2791/13, від 26.06.2019 у справі №669/927/16-ц, від 01.04.2020 у справі №610/1030/18, від 22.06.2021 у справі №200/606/18, від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц, від 06.07.2022 у справі №914/2618/16, від 21.09.2022 у справі №908/976/19.

57. Скаржник-3 зауважує, що в матеріалах справи містяться копії Договорів купівлі-продажу майнових прав, акти приймання-передачі майнових прав, акти приймання-передачі об`єктів нерухомості, довідки про оплату внесків, підписані директором ТОВ "Софія Буд Груп" ОСОБА_4 , а відповідно до даних з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців ОСОБА_4 дійсно був директором ТОВ "Софія Буд Груп", в тому числі станом на дати укладення Договорів купівлі-продажу майнових прав.

58. На переконання скаржника-3, заява свідка ОСОБА_4 є недостовірним доказом, а також не може вказувати на вірогідність тих обставин, які в ній зазначені. Також скаржник-3 вказує, що Договори купівлі-продажу майнових прав стали підставою для першої реєстрації права власності на нежитлові приміщення за ОСОБА_2 , а скан-копії з їх оригіналів наявні у відповідних реєстрах.

59. На думку скаржника-3, укладеність/неукладеність, фіктивність Договорів купівлі-продажу майнових прав не були підставами (вимогами) позовної заяви позивача та відповідно не підтверджені належними та допустимими доказами в розумінні ст.ст. 73-80 ГПК України.

60. Крім того, скаржник-3 вважає, що не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону, однак суд апеляційної інстанції цього не зробив.

61. Скаржник-3 аргументує, що ТОВ "Софія Буд Груп" не доведено вибуття майнових прав з його володіння у власність ОСОБА_2 без наявності волевиявлення.

62. Скаржник-3 вказує, що навіть факт відкриття кримінального провадження, наявність окремої ухвали від 13.11.2024 у справі №911/899/22(911/1842/23) за відповідним фактом не може свідчити про фіктивність договорів до моменту винесення вироку суду, яким буде встановлено відповідні обставини, тому що матеріали справи не містять доказів того, що директором був хтось інший ніж ОСОБА_4 , як і відсутня відповідна почеркознавча експертиза.

63. На думку скаржника-3, витребувати майно з чужого незаконного володіння може власник майна, тоді як ТОВ "Софія Буд Груп" було власником майнових прав, а тому неможливо витребувати у власника нежитлових приміщень власником майнових прав нерухомості. Так, наявність Договору купівлі-продажу майнових прав №312-нжп470 від 30.07.2021 свідчить про добровільну передачу майна продавцем покупцю, тобто добровільну передачу майнових прав, а тому, щоб витребувати майно у фактичного власника доведенню підлягає недійсність первинного договору.

64. Скаржник-3 вважає, що вона є добросовісним власником спірного майна, право на яке за нею зареєстровано, що підтверджується договором між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 від 04.08.2022, витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №30646757, квитанцією №1-130к від 04.08.2022, квитанцією №1-133к від 04.08.2022, квитанцією №1-131к від 04.08.2022. У даному випадку підлягають дослідженню обставини справи на предмет наявності легітимної мети при витребуванні спірного майна, а також дослідження обставин справи на предмет чи відповідні дії є пропорційними легітимній меті втручання у право власності відповідачів-2 та 3.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

65. До Верховного Суду від позивача надійшов відзив на касаційні скарги, в якому позивач із посиланням на правильність застосування господарським судом апеляційної інстанції норм процесуального та матеріального права просить касаційні скарги залишити без задоволення, а постанову, що оскаржується, - без змін.

66. Позивач зауважує, що оспорювані Договори взагалі не укладалися та не виконувалися з боку позивача, майно ніколи не передавалося у власність відповідача-1, оплата за майно не здійснювалась, а державна реєстрація права власності на спірне нерухоме майно в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за відповідачем-1 відбулась взагалі без будь-яких правових підстав, за підробленими документами.

67. У відзиві вказано, що відсутність на письмовому тексті правочину (паперовому носії) підпису його учасника чи уповноваженої ним особи означає, що правочин у письмовій формі не вчинений. Наявність же на письмовому тексті правочину підпису, вчиненого замість учасника правочину іншою особою (фактично невстановленою особою, не уповноваженою учасником), не може підміняти належну фіксацію волевиявлення самого учасника правочину та створювати для нього права та обов`язки поза таким волевиявленням. Позивач вказує, що відповідач-1 не надав оригіналу жодного документу, який свідчить про дійсне виконання Договорів купівлі продажу майнових прав (наприклад, доказів що підтверджують розрахунки чи про передання йому спірного майна), або доказу, який містить оригінал підпису ОСОБА_4 , що унеможливлює проведення почеркознавчої експертизи та встановлення підробки підписів.

68. Позивач вважає, що апеляційний суд правильно встановив, що спірні договори не виконувалися з боку ТОВ "Софія буд груп", та цілком правильно не взяв як докази копії документів, які не були підтверджені оригіналами. При цьому, на думку позивача, суд апеляційної інстанції правильно зауважив, що оскільки Договори не укладалися, то вони не можуть бути визнані недійсними, а належним способом захисту є позов про усунення перешкод у користуванні належним позивачу майном або віндикаційний позов про витребування майна.

69. Додатково позивач вказує, що через неподання оригіналів документів, що унеможливило проведення експертизи підпису ОСОБА_4 , відсутні докази укладання чи виконання Договорів купівлі-продажу майнових прав, тому суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованих висновків про неукладеність оспорюваних договорів.

70. Позивач вважає, що відповідачем-1 здійснено державну реєстрацію права власності на нежитлові приміщення без будь-яких правових підстав, майно, що є предметом оспорюваних Договорів вибуло із власності позивача без волі останнього, та в розумінні приписів ст.ст. 387, 388 ЦК України, може бути витребувано у відповідача-2 та відповідача-3.

71. 21.01.2025 ОСОБА_2 подав до Верховного Суду клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

72. 23.01.2025 ОСОБА_2 подав до Верховного Суду низку додаткових пояснень щодо суті спору.

73. Наведені пояснення, які за свою суттю є відзивом на касаційні скарги, подані поза межами строку, встановленого в ухвалі від 11.12.2024, або є доповненнями до його касаційної скарги, які також подані з порушенням ч. 1 ст. 298 ГПК України. Водночас, відповідно до положень ст. 118 ГПК України, право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Відтак, подані ОСОБА_2 додаткові пояснення залишаються без розгляду.

Щодо клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

74. ОСОБА_2 у клопотанні просить передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, посилаючись на ч.ч. 3-5 ст. 302 ГПК України.

75. Відповідно до змісту клопотання скаржника-2, останній наводить ряд постанов Верховного Суду, однак вказує, що наведена ним судова практика не є практикою саме у подібних правовідносинах з правовими проблемами, які наявні у справі, що переглядається, а містить лише окремі правові проблемні питання.

76. На думку скаржника-2 судова практика у подібних правовідносинах, саме з правовими проблемами, які наявні у цій справі, відсутня.

77. Так, скаржник-2 вказує, що укладення договорів у ризиковий період не є беззаперечною та єдиною підставою автоматичного визнання судом таких договорів недійсними/ фраудаторними/фіктивними/неукладеними.

78. У клопотанні зазначено, що судова практика у справах про визнання договорів недійсними у рамках провадження про банкрутство: 1) вказує на те, що це окрема категорія справ; 2) визначає термін ризикового періоду; 3) свідчить про те, що справи про визнання договорів недійсними укладені під час ризикового періоду можуть бути розглянуті господарським судом у рамках справи про банкрутство; 4) визначає, що договори укладені під час ризикового періоду можуть бути визнані судом недійсними на підставі загальних норм цивільного законодавства; 5) свідчить про необхідність встановлення судом наявності фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

79. При цьому, скаржник-2 вважає, що:

- посилання ліквідатора у справі про банкрутство на відсутність волі у товариства на укладення договорів, що були укладені з інвестором у ризиковий період та виконані сторонами не є підставами визнання договорів недійсними/фраудаторними/неукладеними;

- письмова заява нібито свідка у господарській справі про обставини, що містять ознаки кримінального правопорушення, без допиту такого свідка у кримінальному суді та без обвинувального вироку суду у такій кримінальній справі, який набув законної сили, не є належним, достовірним та достатнім доказом, що підтверджує такі обставини та не може бути підставою визнання договору недійсним/неукладеним господарським судом у рамках справи про банкрутство;

- відсутність у фізичної особи інвестора оригіналів договорів купівлі-продажу майнових прав та інших документів через чотири роки після їх укладення та три роки після їх реалізації та продажу нерухомого майна, за умови наявності їх належним чином завірених копій у матеріалах реєстраційної справи державного реєстратора, не може бути підставою визнання договору недійсним/неукладеним господарським судом у рамках справи про банкрутство;

- довідка продавця про оплату вартості майнових прав щодо об`єкта нерухомості є належним та допустимим доказом щодо підтвердження оплати інвестором за майнові права на новостворені об`єкти нерухомого майна;

- не можна визнати такі договори неукладеними за позовною заявою ліквідатора товариства у рамках справи про банкрутство про визнання недійсними договорів купівлі-продажу майнових прав, укладених товариством з інвестором фізичною особою та витребувати їх у третіх осіб;

- укладення та виконання сторонами договорів інвестування в ризиковий період не є підставою визнання їх недійсними/неукладеними після їх виконання;

- не можна визнати факт обізнаності сторін договору, оскаржуваному у рамках справи про банкрутство, про наявність боргу у продавця майнових прав до оприлюднення рішення суду про визнання продавця банкрутом та відкриття щодо нього ліквідаційної процедури, встановлення розміру заборгованості продавця перед конкурсними кредиторами.

80. Відповідно до ч.ч. 3-4 ст. 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду. Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.

81. У пункті 70 рішення від 18.01.2001 у справі "Чепмен проти Сполученого Королівства" (Chapman v. the United Kingdom), заява № 27238/95, Європейський суд з прав людини наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.

82. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання. Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі №823/2042/16.

83. Мотрич Б.І., посилаючись на ч.ч. 3-4 ст. 302 ГПК України, які передбачають право суду касаційної інстанції відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду або ухваленому рішенні Великої Палати, не вказує від якого саме висновку необхідно відступити, а навпаки, зауважує, що наведена ним судова практика не є практикою саме у подібних правовідносинах з правовими проблемами, які наявні у справі, що переглядається, а містить лише окремі правові проблемні питання.

84. Також скаржник-2 не наводить вагомих та достатніх аргументів, які б свідчили про необхідність передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з метою відступу від уже сформованої усталеної судової практики.

85. Заявником не вказано в чому полягає застарілість, помилковість чи неефективність висновків, викладених у вказаних постановах, від яких, на думку скаржника-2, слід відступити.

86. Верховний Суд відзначає, що ч. 5 ст. 302 ГПК України передбачає, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

87. Велика Палата Верховного Суду у своїх судових рішеннях неодноразово зазначала, що зміст виключної правової проблеми полягає у тому, що у справі, питання про прийняття якої до розгляду вирішується Великою Палатою, вбачається різне застосування норм матеріального права, відсутні норми, які регулюють спірні відносини, або є прогалини в застосуванні спірних відносин.

88. Слід зазначити, що Велика Палата Верховного Суду напрацювала та послідовно застосовує критерії при вирішенні питання, чи містить справа, яка передається їй на розгляд, виключну правову проблему. У низці ухвал від 10.07.2019 у справі №431/5643/16-ц, від 28.04.2020 у справі №357/13182/18, від 23.06.2020 у справі №910/8130/17, від 09.07.2020 у справі №610/1065/18, від 15.09.2020 року у справі №910/32643/15, від 13.10.2020 у справі №640/17296/19, від 23.10.2020 у справі №906/677/19, від 14.04.2021 у справі №757/50105/19, від 22.04.2021 у справі №640/6432/19, від 28.04.2021 у справі №916/1977/20, від 18.05.2021 у справі №758/733/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного показників.

89. В ухвалах, зокрема від 14.09.2021 у справі №757/7499/17-ц, від 17.11.2021 у справі №522/2493/18, від 22.12.2021 у справі №753/8945/19, Велика Палата Верховного Суду вказала, що кількісний показник означає, що вона наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості справ, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.

90. З точки зору якісного критерію про виключність правової проблеми можуть свідчити такі обставини: з касаційної скарги вбачається, що судами були допущені істотні порушення норм процесуального права, які унеможливили розгляд справи з дотриманням вимог справедливого судового розгляду; судами була допущена явна й груба помилка в застосуванні норм процесуального права, у тому числі свавільне розпорядження повноваженнями, й перегляд справи Великою Палатою Верховного Суду унеможливить її повторення в подальшій судовій діяльності; норми матеріального чи процесуального права були застосовані судами першої чи апеляційної інстанції таким чином, що постає питання стосовно дотримання принципу пропорційності, тобто забезпечення належного балансу між приватними та публічними інтересами; наявні колізії в нормах матеріального права, що викликає необхідність у застосуванні аналогії закону чи права, або постає питання щодо дотримання принципу верховенства права.

91. При цьому справа буде мати принципове значення, якщо йдеться про правове питання, яке потребує пояснення і трапляється в невизначеній (значній) кількості справ, у разі якщо надана на нього відповідь піддається сумніву або якщо існують різні позиції і це питання ще не вирішувалося вищою судовою інстанцією, а також необхідне тлумачення щодо застосування нових законів. Разом з тим не є виключною правовою проблемою правове питання, відповідь на яке є настільки ясною і чіткою, що вона може бути знайдена без будь-яких проблем.

92. Проте у клопотанні ОСОБА_2 відсутні посилання на кількісні та якісні показники, які б свідчили про те, що передача цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

93. Верховний Суд враховує, що додатково 23.01.2025 ОСОБА_2 подав додаткові пояснення щодо наявності підстав, встановлених ч.ч. 3-5 ст. 302 ГПК України, для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Однак, подані ОСОБА_2 пояснення також не містить належного обґрунтування підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, про які вказано вище.

94. Отже, твердження ОСОБА_2 щодо необхідності розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи №911/899/22(911/1842/23) як такої, в якій наявна виключна правова проблема, свого підтвердження не знайшли та відхиляються Верховним Судом як необґрунтовані.

95. З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку про відмову в задоволенні клопотання ОСОБА_2 про передачу справи №911/899/22(911/1842/23) на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

96. Предметом касаційного перегляду у цій справі є питання дотримання господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права під час розгляду позовних вимог про визнання недійсними договорів та витребування з чужого незаконного володіння нерухомого майна.

97. Керуючись вимогами ст.ст. 14, 300 ГПК України, Верховний Суд перевіряє правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційних скарг.

98. Скаржник-1 та скаржник-3 по суті не погоджуються з висновком суду апеляційної інстанції в частині задоволення позову про витребування в кожного з них нерухомого майна. Водночас відповідно до аргументації касаційних скарг скаржників-1, 3, останні в тому числі не погоджуються з висновком суду апеляційної інстанції про неукладеність оспорюваних Договорів купівлі-продажу майнових прав.

99. Відповідно до змісту касаційної скарги скаржника-2, останній просить змінити постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.11.2024, виклавши її мотивувальну частину щодо вимог про визнання недійсними Договорів купівлі-продажу майнових прав, які були укладені 30.07.2021 між ТОВ "Софія буд груп" та ОСОБА_2 , з урахуванням положень касаційної скарги ОСОБА_2 . По суті доводи скаржника-2 зводяться до того, що оспорювані Договори відповідають вимогам цивільного та господарського законодавства і підстави для визнання їх недійсними відсутні.

Щодо позовних вимог про визнання недійсними договорів купівлі-продажу майнових прав

100. Відповідно до змісту оспорюваних правочинів, останні за свою правовою природою є договорами купівлі-продажу майнових прав.

101. Згідно з ч. 2 ст. 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права. До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав.

102. Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

103. За висновками Великої Палати Верховного Суду вислів у цій нормі "передає або зобов`язується передати", "приймає або зобов`язується прийняти" не означає, що договір купівлі-продажу може бути реальним або консенсуальним за вибором сторін, залежно від того, чи визначили сторони в договорі, що продавець передає майно, чи що він зобов`язується його передати. Натомість це означає, що договором може бути передбачено виконання зобов`язання, що виникає з договору купівлі-продажу, одночасно з укладенням договору або в майбутньому (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2020 у справі №916/667/18).

104. Верховний Суд неодноразово зазначав, що інститут визнання недійсними правочинів боржника в межах справи про банкрутство є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності, що спрямована на дотримання балансу інтересів не лише осіб, які беруть участь у справі про банкрутство, а й осіб, залучених у справу про банкрутство, наприклад, контрагентів боржника. Визнання недійсними правочинів боржника в межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливого справедливого задоволення вимог кредиторів.

105. У правовідносинах банкрутства оспорювання правочинів боржника, вчинених на шкоду кредитора, врегульовано спеціальними нормами ст. 42 КУзПБ, що не виключає можливості визнання недійсним договору, спрямованого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (п. 6 ст. 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (ч. 3 ст. 13 ЦК України).

106. При розгляді таких позовів судам слід враховувати, що звернення заінтересованої особи, зокрема ліквідатора у справі про банкрутство, до суду з позовом про визнання недійсним правочину боржника з відчуження активів спрямоване на усунення несприятливих наслідків для цієї особи (недопущення їх виникнення у майбутньому), пов`язаних із вчиненням такого правочину.

107. Так, однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України). Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

108. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які мають право розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.

109. Частиною 3 ст. 13 ЦК України визначено, що не допускаються дії особи, які вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

110. Правочини, які укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.

111. Обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника повинна відповідати критеріям розумності, й це передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор має право розраховувати, що всі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора.

112. Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимог іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора.

113. Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається "про людське око", таким критеріям відповідати не може.

114. Боржник, який відчужує майно (вчиняє інші дії, пов`язані зі зменшенням його платоспроможності) після виникнення у нього зобов`язання, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора.

115. Правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом, спрямованим на недопущення (уникнення) задоволення вимог такого кредитора.

116. Отже, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності з огляду на презумпцію фраудаторності правочину, вчиненого боржником на шкоду кредиторам.

117. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07.09.2022 у справі №910/16579/20 навела такі висновки.

118. Фраудаторні правочини у цивілістичній доктрині - це правочини, які вчиняються сторонами з порушенням принципів доброчесності та з метою приховування боржником своїх активів від звернення на них стягнення окремими кредиторами за зобов`язаннями боржника, завдаючи тим самим шкоди цьому кредитору.

119. У ЦК України немає окремого визначення фраудаторних правочинів, їх ідентифікація досягається через застосування принципів (загальних засад) цивільного законодавства та меж здійснення цивільних прав. Спільною ознакою таких правочинів є вчинення сторонами дій з виведення майна боржника на третіх осіб з метою унеможливлення виконання боржником своїх зобов`язань перед кредиторами та з порушенням принципу добросовісності поведінки сторони у цивільних правовідносинах.

120. Використання особою належного їй суб`єктивного права не для задоволення легітимних інтересів, а з метою заподіяння шкоди іншим учасникам цивільних правовідносин, задля приховування дійсного наміру сторін при вчиненні правочину є очевидним використанням приватноправового інструментарію всупереч його призначенню та за своєю суттю є "вживанням права на зло". За таких умов недійсність договору як приватноправова категорія є інструментом, який покликаний не допускати, або припиняти порушення цивільних прав та інтересів, або ж їх відновлювати.

121. Договір, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторний договір), може бути як оплатним, так і безоплатним.

122. Як вбачається із встановлених господарським судом першої інстанції обставин у цій справі, спірні правочини укладені сторонами 30.07.2021, а провадження у справі про банкрутство ТОВ "Софія буд груп" відкрито ухвалою суду 25.07.2022 за заявою ТОВ "Скара", перед яким у боржника, вже був наявний майновий обов`язок за відповідним договором пайової участі від 15.01.2018. Крім того, у ТОВ "Софія буд груп" на час відчуження речових прав вже були наявні грошові зобов`язання, зокрема, перед ТОВ "Схід фінанс" у розмірі 103573562,73,00 грн.

123. Отже, спірні правочини укладені сторонами у "підозрілий період".

124. Звертаючись з позовом, ліквідатор вказав, що майнові права на нежитлові приміщення отриманні ОСОБА_2 без здійснення ним оплати на користь ТОВ "Софія буд груп".

125. Господарський суд першої інстанції дослідив умови Договорів (п.п. 4.1, 4.3) та встановив, що вартість майнових прав сплачується на поточний банківський рахунок продавця, або через касу продавця, що підтверджується прибутковими касовими ордером, у національній валюті України в т.ч. ПДВ до 30.07.2021. Тобто 30.07.2021 ОСОБА_2 повинен сплатити повну вартість майнових прав у загальному розмірі 6439000,00 грн.

126. Верховний Суд погоджується з доводами суду першої інстанції, що належним доказом виконання оспорюваних Договорів є або відповідний документ, виданий фінансовою установою (у разі переказу коштів на поточний банківський рахунок), або прибуткові касові ордери (у разі сплати через касу продавця).

127. Однак, як встановив суд першої інстанції і ці обставини не спростовані відповідачем-1, відповідні кошти (повністю або частково) на поточний банківський рахунок продавця від покупця не надходили. Також учасниками справи не було надано суду на дослідження жодного прибуткового касового ордеру, які передбачені умовами Договорів, тобто майнові права на нежитлові приміщення отримані відповідачем-1 без здійснення ним відповідної оплати на користь ТОВ "Софія буд груп".

128. При цьому, господарський суд відхилив доводи відповідача-1 на спростування зазначених обставин про наявність довідок ТОВ "Софія буд груп" від 31.08.2021, в яких зазначено, що відповідач-1 сплатив ТОВ "Софія буд груп" повну вартість майнових прав за оспорюваними Договорами, оскільки такі довідки як єдиний доказ оплати за Договорами не можуть братися до уваги.

129. Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить, насамперед, від позиції сторін спору, а також доводів і заперечень, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти складають предмет доказування, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування у справі, який може змінюватися в процесі її розгляду.

130. Верховний Суд також наголошує, що ГПК України закріплені основні засади господарського судочинства, зокрема у силу принципів рівності, змагальності та диспозитивності (ст.ст. 7, 13, 14 ГПК України) обов`язок з доведення обставин, на які посилається сторона, покладається на таку сторону.

131. Основні положення про докази та доказування, наведені у главі 5 ГПК України, передбачають, що докази мають бути досліджені та оцінені судом з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та вірогідності.

132. При цьому відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

133. Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

134. Належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об`єктивної істини. При цьому питання про належність доказів остаточно вирішується судом (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 19.06.2019 зі справи №910/4055/18, від 16.04.2019 зі справи №925/2301/14).

135. Тобто з усіх наявних у справі доказів суд повинен відібрати для подальшого дослідження та обґрунтування мотивів рішення лише ті з них, які мають зв`язок із фактами, що підлягають установленню при вирішенні спору. Отже, належність доказів нерозривно пов`язана з предметом доказування у справі, який, в свою чергу, визначається предметом позову.

136. Належність, як змістовна характеристика та допустимість, як характеристика форми, є властивостями доказів, оскільки вони притаманні кожному доказу окремо і без їх одночасної наявності жодний доказ не може бути прийнятий судом.

137. Згідно зі ст. 77 ГПК України допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

138. Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що судам слід враховувати, що допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні або не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.

139. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (ст. 78 ГПК України).

140. Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

141. Верховний Суд звертає увагу, що тлумачення змісту ст. 79 ГПК України свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

142. Одночасно ст. 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

143. Отже, з`ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених ст. 86 ГПК України щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.

144. Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень, неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

145. Близький за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, від 08.07.2021 у справі №915/1889/19, від 15.07.2021 у справі №916/2586/20.

146. З огляду на таке Верховний Суд вважає обґрунтованим висновок господарського суду першої інстанції про те, що укладення оспорюваних Договорів не відповідає ст. 42 КУзПБ, оскільки вони укладені в "підозрілий період" та без підтвердження їх оплати, що не узгоджується з п. 6 ч. 1 ст. 3 та ч.ч. 3, 6 ст. 13 ЦК України, оскільки вони вчинені всупереч принципу добросовісності та внаслідок зловживання правом власності на шкоду кредиторам.

147. Учасники справи не спростували наведений висновок під час касаційного перегляду, зокрема, навівши певні доводи, які б спростували висновок господарського суду першої інстанції про виведення відповідачем-1 майна, незважаючи на наявність у боржника невиконаних зобов`язань перед контрагентами та, як наслідок, неможливість погашення грошових вимог таких кредиторів.

148. Господарський суд апеляційної інстанції, ухвалюючи нове рішення в частині визнання недійсними оспорюваних договорів та вказуючи про їх неукладеність, виходив з відсутності в матеріалах справи оригіналів договорів щодо відчуження боржником майнових прав та відсутність доказів здійснення розрахунку за цими договорами, та врахував в тому числі показання свідка про те, що ним оспорювані договори не підписувалися та він не був директором боржника.

149. Щодо врахування господарським судом апеляційної інстанції заяви свідка про те, що ним оспорювані договори не підписувалися та він не був директором боржника, то у цьому зв`язку Верховний Суд зазначає таке.

150. Відповідно до ч. 2 ст. 218 ЦК України заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.

151. Верховний Суд у постанові від 09.11.2021 у справі №910/11343/20 вказав, що учасники справи, інші особи, зацікавлені у певному результаті розгляду справи, можуть надавати показання свідка і можуть бути допитані судом як свідки. Суд оцінює ці докази у сукупності з іншими доказами відповідно до свого внутрішнього переконання.

152. Згідно з ч. 1 ст. 87 ГПК показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини, або які ґрунтуються на повідомленнях інших осіб.

153. При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 89 ГПК свідок викликається судом для допиту за ініціативою суду або за клопотанням учасника справи у разі, якщо обставини, викладені свідком у заяві, суперечать іншим доказам або викликають у суду сумнів щодо їх змісту, достовірності чи повноти.

154. Господарський суд апеляційної інстанції не врахував, що як встановлено господарським судом першої інстанції відповідно до інших пояснень сторін, зокрема, відповідачів-2, 3, останні вказували, що в матеріалах справи наявні документи, які підтверджують, що за оспорюваними Договорами ОСОБА_2 були передані майнові права, і ці ж договори були підставою для вчинення реєстраційних дій (відповідні договори стали підставою для первинної реєстрації нежитлових приміщень за ОСОБА_2 ); копії наведених документів у відсканованому вигляді містяться у матеріалах реєстраційних справ на нежитлові приміщення, які відповідають копіям, які містяться у матеріалах справи. Більше того, нотаріусами, які вчиняли реєстраційні дії щодо первинної реєстрації нежитлових приміщень, що в свою чергу підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а також реєстрацію їх продажу, було надано всі матеріали реєстраційних дій. Щодо заяви свідка, то відповідачі-2, 3 вказували, що відповідно до даних у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців ОСОБА_4 дійсно був директором ТОВ "Софія Буд Груп", в тому числі станом на дати укладення договорів купівлі-продажу майнових прав.

155. Враховуючи наведене, а також положення ст. 86, ч. 3 ст. 88, ч. 1 ст. 89 ГПК України, ч. 2 ст. 218 ЦК України, Верховний Суд вважає помилковими висновки суду апеляційної інстанції про те, що матеріали справи не містять жодних доказів наявності правочинів щодо передачі майнових прав від ТОВ "Софія буд груп" ОСОБА_2 з огляду на відсутність оригіналів таких правочинів, оскільки по-перше, ці обставини не були підставою позовних вимог, а по-друге, з огляду на стандарт доказування у справах про банкрутство, господарський суд першої інстанції дійшов висновку, що більш вірогідним є укладення таких правочинів з метою виведення майна боржника. При цьому Верховний Суд враховує, що рішення суду щодо факту вчинення правочину не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.

156. Верховний Суд вважає помилковим висновок суду апеляційної інстанції про неукладеність оспорюваних договорів та погоджується з правильністю висновку господарського суду першої інстанції про те, що Договори купівлі-продажу майнових прав підлягають визнанню недійсними на підставі п. 1 ч. 2 ст. 42 КУзПБ (безоплатність відчуження майна), а також на підставі загальних засад цивільного законодавства (п. 6 ст. 3 ЦК України) та щодо недопустимості зловживання правом (ч. 3 ст. 13 ЦК України) в контексті фраудаторності цих правочинів.

157. У цьому зв`язку, касаційна скарга скаржника-2 підлягає залишенню без задоволення, оскільки доводи ОСОБА_2 про те, що оспорювані Договори відповідають вимогам цивільного та господарського законодавства і підстави для визнання їх недійсними відсутні, є безпідставними, а доводи скаржників-1, 3, згідно з якими вони спростовують висновки суду апеляційної інстанції про неукладеність оспорюваних Договорів купівлі-продажу майнових прав, беруться Верховним Судом до уваги.

Щодо позовних вимог про витребування нерухомого майна у відповідачів-2, 3

158. Оцінюючи обґрунтованість висновку апеляційного господарського суду в частині задоволення позовних вимог щодо витребування майна у відповідачів-2, 3, Верховний Суд виходить з такого.

159. Відповідно до положень ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (частина 1). Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

160. Віндикація - це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей.

161. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником (законним володільцем) і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Так, шляхом подання віндикаційного позову майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину.

162. Водночас наявність у власника права на витребування майна залежить передусім від того, на якій підставі чи за її відсутності набувач заволодів спірним майном і, відповідно, чи є такий набувач добросовісним, а також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник передав це майно у володіння, адже коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є обмеженим.

163. Чинне законодавство України не пов`язує можливість або неможливість витребування майна у добросовісного набувача з обставинами щодо наявності або відсутності волі у відчужувача за останнім у ланцюгу угод договором. Витребування майна від добросовісного набувача у такому випадку залежить від наявності або відсутності волі на передачу цього майна у власника майна - відчужувача за першим договором у ланцюгу угод, за якими здійснювалося відчуження майна.

164. У постанові від 03.10.2018 у справі №906/1765/15 Верховний Суд у контексті застосування норм права до правовідносин з витребування майна банкрута, яке було відчужено за оспорюваним правочином, дійшов висновку, що з урахуванням приписів ст.ст. 216, 388 ЦК України за умови, якщо відповідний договір купівлі-продажу було судовим рішенням визнано недійсним, зазначена обставина є свідченням того, що майно за такими договорами вибуло всупереч волі власника.

165. У цьому зв`язку Верховний Суд вважає за необхідне врахувати правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 22.05.2024 у справі №924/408/21(924/287/23), на яку посилається скаржник-3, в якій не заперечуючи проти загального висновку, що визнання недійсним у судовому порядку договору (першого у ланцюгу договорів) у відповідних випадках може бути підставою для висновку про вибуття відповідного майна з володіння власника поза його волею, судова палата дійшла таких висновків.

166. Волею є детерміноване i мотивоване бажання особи досягти поставленої мети. Сама по собі воля не тягне юридичних наслідків для відповідної особи. Волевиявлення - прояв волі особою зовні, завдяки чому воля стає доступною для сприйняття іншими особами. Висновок про вибуття майна з володіння власника внаслідок вчинення недійсного правочину саме поза його волею має ґрунтуватися на врахуванні підстав недійсності зазначеного правочину та належному з`ясуванні обставин, які свідчать про наявність відповідного дефекту волі при його укладенні, що не можна ототожнювати з дефектом мети фраудаторного договору.

167. Верховний Суд у постанові від 01.08.2019 у справі №908/439/18 зазначив, що вибуття майна з володіння власника або особи, якій власник передав майно у володіння, не з їхньої волі може відбуватися, коли вчиняється правочин. Такими правочинами є правочини фізичних осіб, вчинені за межами їх дієздатності (ст.ст. 221-223, 226 ЦК України); правочини, вчинені без дозволу органів опіки і піклування (ст. 224 ЦК України); правочини, вчинені під впливом помилки (ст. 229 ЦК України), обману (ст. 230 ЦК України), насильства (ст. 231 ЦК України); правочини, вчинені в результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною (ст. 232 ЦК України); правочини, вчинені від імені юридичної особи особою, що не мала повноважень діяти від імені юридичної особи, та не підтверджені діями юридичної особи про визнання такого правочину.

168. Відповідно до ст. 215 ЦК України підставами недійсності правочину можуть бути не лише перелічені підстави, а й інші обставини, які свідчать про недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

169. Встановлення наведених обставин є підставою для недійсності відповідного фраудаторного правочину, зокрема, за позовом арбітражного керуючого або кредитора у межах справи про банкрутство. Водночас відчужене у такий спосіб майно не можна за загальним правилом вважати таким, що вибуло з володіння боржника без його волі. Хоча воля боржника при укладенні фраудаторного правочину обумовлена наявністю у нього неправомірної та недобросовісної мети, проте вона усвідомлено спрямована на виведення майна з володіння боржника, перехід прав на таке майно до інших (пов`язаних) осіб задля приховання його від кредиторів, убезпечення від включення до ліквідаційної маси боржника тощо. У зазначеному випадку власник свідомо порушує засади (принципи) цивільного законодавства та зловживає своїм правом шляхом відчуження майна на шкоду кредиторам, і його воля спрямована саме на це.

170. Укладаючи фраудаторний правочин, боржник свідомо бажає настання правових наслідків у вигляді вибуття відповідного майна з його володіння. Набувач такого майна, який безпосередньо пов`язаний з боржником або з інших обставин не міг не знати про фраудаторний характер правочину, є недобросовісним набувачем.

171. Враховуючи викладене, Верховний Суд вважає, що господарський суд першої інстанції, обґрунтовано встановивши обставини фраудаторності оспорюваних правочинів, недобросовісність дій боржника (зловживання правом), надав помилкову правову оцінку таким діям боржника, вказавши що вони свідчать про відсутність у боржника волі на законне відчуження цих майнових прав.

172. З огляду на наведену вище правову позицію Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 22.05.2024 у справі №924/408/21(924/287/23), яка була сформована після ухвалення судом першої інстанції рішення у цій справі, Верховний Суд погоджується з висновком господарського суду першої інстанції щодо фраудаторності правочинів укладених боржником, однак зауважує, що встановлені господарським судом першої інстанції обставини свідчать про те, в даному випадку уклавши фраудаторні правочини, боржник свідомо бажав настання правових наслідків у вигляді вибуття відповідного майна з його володіння.

173. Верховний Суд виходить з того, що у разі подальшого відчуження набувачем отриманого на виконання фраудаторного правочину майна на користь іншої особи, яка не є пов`язаною з боржником та водночас не обізнана про придбання майна в особи, що не мала права його відчужувати, такий добросовісний набувач не повинен приймати на себе тягар неправомірних і недобросовісних дій боржника та його недобросовісного контрагента, пов`язаних із вчиненням правочину на шкоду кредиторам та виведенням майна тощо.

174. Визнання фраудаторного правочину недійсним не є безумовною підставою для витребування відчуженого за ним майна з володіння останнього набувача. Необхідною передумовою для цього є встановлення обставин щодо недобросовісності саме цього набувача.

175. Водночас недобросовісність наміру (мотиву) дій власника - боржника при укладенні визнаного судом недійсним правочину щодо відчуження майна (якщо воно відбулось за його бажанням) не може бути достатньою підставою для витребування майна у добросовісного набувача за останнім правочином в порядку ст. 388 ЦК України.

176. Натомість презюмування відсутності волі власника на відчуження майна за недійсним правочином, незалежно від підстав недійсності, матиме наслідком необґрунтоване розширення окресленого ч. 1 ст. 388 ЦК України кола випадків, за яких майно може бути витребувано від добросовісного набувача.

177. Як наслідок, добросовісний набувач перебуватиме в невигідному становищі порівняно з недобросовісним власником (який не дотримався вимог закону при укладенні правочину, спрямованого на відчуження майна). Отже, на такого набувача, попри його добросовісність, буде покладено індивідуальний і надмірний тягар, пов`язаний з втратою майна та необхідністю шукати способи компенсації своїх втрат (зокрема витрат на придбання майна, на його утримання, збереження, а також поліпшення відповідно до положень ст. 390 ЦК України). Водночас можливість застосування положень ст. 330 ЦК України буде значною мірою необґрунтовано обмежена.

178. Наведене не сприятиме забезпеченню принципу правової визначеності як невід`ємної складової верховенства права, а також може призвести до невиправданого та непропорційного втручання у мирне володіння майном добросовісної особи, що набула його за відплатним правочином. При цьому таке втручання буде здійснено на користь особи, що діяла недобросовісно, зловживаючи своїм правом (адже арбітражний керуючий та кредитори при зверненні з відповідним позовом передусім діють в інтересах боржника), що матиме наслідком порушення справедливого балансу інтересів.

179. У цьому зв`язку Верховний Суд вважає помилковими висновки суду апеляційної інстанції про те, що оскільки ОСОБА_1 та ОСОБА_3 придбали нежитлові приміщення після відкриття справи про банкрутство ТОВ "Софія Буд Груп", то їх правовий статус як набувачів (добросовісного чи недобросовісного) немає значення, оскільки якщо набувачі діють добросовісно, вони можуть бути захищені від витребування майна, але тільки в разі, якщо вони не знали або не повинні були знати про порушення під час укладення договорів. Суд має враховувати принцип пропорційності при вирішенні питання витребування майна, зокрема щодо добросовісності набувачів та можливості мінімізувати шкоду для всіх сторін.

180. Господарські суди мали перевірити доводи набувачів майна щодо їх добросовісності, зокрема щодо можливості набувачів ідентифікувати та бути обізнаними про наявність зв`язку придбаного ними нерухомого майна з майновими правами на майно, які набув ОСОБА_2 від боржника як інвестор, а згодом оформив на себе право власності вже як на нерухоме майно, і що саме це майно має відношення до ТОВ "Софія Буд Груп". Тобто господарські суди мали перевірити доводи набувачів майна про те, що відповідач-1 набув майнові права на відповідне майно на підставі оспорюваних Договорів купівлі-продажу майнових прав від 30.07.2021, а 27.06.2022 він зареєстрував за собою право власності вже на нерухоме майно, а в подальшому, після відкриття справи про банкрутство ТОВ "Софія Буд Груп" продав це нерухоме майно покупцям.

181. Верховний Суд зауважує, що відповідно до ч. 1 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема з правочинів.

182. Отже, зазначена норма встановлює презумпцію правомірності набуття права власності, яка означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше не встановлено в судовому порядку або незаконність набуття права власності прямо не випливає із закону. Факт неправомірності набуття права власності, якщо це не випливає із закону, підлягає доказуванню, а правомірність набуття права власності включає в себе законність і добросовісність такого набуття (п. 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі №522/1029/18 на яку посилається скаржник-1).

183. Згідно із ст. 876 ЦК України власником об`єкта будівництва або результату інших будівельних робіт є замовник, якщо інше не передбачено законом або договором.

184. Статтею 331 ЦК України встановлено первинний спосіб набуття права власності на річ, на яку раніше не було і не могло бути встановлене право власності інших осіб. Так, право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).У разі необхідності особа, зазначена в абзаці першому цієї частини, може укласти договір щодо об`єкта незавершеного будівництва після проведення державної реєстрації права власності або спеціального майнового права на нього відповідно до закону.

185. У свою чергу, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

186. Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним із юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності немає. Така реєстрація визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права (аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі №680/214/16 та від 07.04.2020 у справі №916/2791/13).

187. У зв`язку з цим, господарський суд першої інстанції правильно врахував правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, який викладений у постанові від 14.09.2021 №359/5719/17, про те, що зокрема, інвестор набуває майнові права на об`єкт інвестування, які після завершення будівництва об`єкта нерухомості та прийняття його до експлуатації трансформуються у право власності інвестора на інвестований об`єкт з необхідністю державної реєстрації інвестором такого права за собою. Саме інвестор є особою, яка первісно набуває право власності на об`єкт нерухомого майна.

188. Отже, після завершення будівництва об`єкта нерухомості та прийняття його до експлуатації, "майнові права" трансформуються у "право власності" на цей об`єкт нерухомості, яке повинно бути зареєстровано в установленому законом порядку. Крім того, відповідна трансформація відбувається незалежно від того кому ці права належать інвестору (за відповідним договором) чи забудовнику (на підставі ст. 331, 876 ЦК України, у разі відсутності інвесторів).

189. У справі №694/1726/18 Верховний Суд зазначив, що на підставі віндикаційного позову може бути витребуване з чужого незаконного володіння майно, яке є індивідуально визначеним.

190. Господарський суд першої інстанції встановив, що житловий будинок (за адресою: АДРЕСА_1), в якому знаходяться спірні приміщення, є об`єктом завершеного будівництва та зданий в експлуатацію, що підтверджується відповідним сертифікатом №ІУ123201222774 від 04.01.2021. У свою чергу, замовником будівництва зазначеного об`єкта нерухомості є ТОВ "Софія буд груп".

191. Позивач просив витребувати від відповідачів-2, 3 на користь боржника нерухоме майно, право власності на яке було зареєстровано за відповідачем-1 на підставі Договорів купівлі-продажу майнових прав, які є недійсними.

192. Водночас у питанні витребування майна у добросовісного набувача Верховний Суд вважає за необхідне зауважити таке.

193. Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1950 року (далі - Конвенція) передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Водночас визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

194. У ст. 41 Конституції України також закріплено, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

195. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом (ст. 328 ЦК України).

196. Згідно зі ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

197. Вказаному праву кореспондує встановлений ст. 400 ЦК України обов`язок недобросовісного володільця негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов`язку заінтересована особа має право пред`явити позов про витребування цього майна.

198. Стаття 330 ЦК України передбачає можливість добросовісного набувача набути право власності на майно, відчужене особою, яка не мала на це права, як самостійну підставу набуття права власності. Так, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 ЦК України майно не може бути витребуване в нього.

199. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 02.11.2021 у справі №925/1351/19 (на яку посилається скаржник-1) виснувала про важливе значення належної перевірки обставин, які свідчать про добросовісність або недобросовісність набувача як для застосування положень ст.ст. 387, 388 ЦК, так і для визначення критерію пропорційності втручання у право набувача майна як такого, що може вважатися відповідним нормам справедливого судового розгляду згідно зі ст. 6 Конвенції.

200. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14.12.2022 у справі №461/12525/15-ц також зазначила, що суди, розглядаючи справи щодо застосування положень ст. 388 ЦК України у поєднанні з положеннями ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції, повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі №488/6211/14-ц), а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо.

201. Задоволення позовних вимог про витребування майна від добросовісного набувача після визнання договору недійсним на підставі ст. 388 ЦК України призводить до зміни ліквідаційної маси боржника, що в свою чергу впливає на права кредиторів у справі про банкрутство.

202. З огляду на зазначене, легітимною метою у випадку витребування арбітражним керуючим нерухомого майна від набувача такого майна на підставі ч. 1 ст. 388 ЦК України можна вважати судовий нагляд у процедурах банкрутства та нагляд за дотриманням інтересів кредиторів щодо збереження об`єктів ліквідаційної маси, а також інтересів боржника щодо задоволення грошових вимог кредиторів.

203. Господарський суд першої інстанції правильно вказав, що одним з критеріїв для відмови суду у втручання мирним володінням майном (для відмови суду у задоволенні позову про витребування майна у добросовісного набувача) є суб`єктивний, оскільки враховується поведінка позивача щодо вчинених дій з метою повернення спірного майна. Подібний критерій наявний у висновках ЄСПЛ, який зазначає, що втручання у мирне володіння майном потрібно застосовувати не безумовно, а із урахуванням фактичних обставин справи, оскільки цей суд рекомендував оцінювати дії не тільки відповідача, але і самого скаржника (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 26.05.2022 у справі №5013/458/11, від 13.07.2021 у справі №1/157-09-5588(916/2070/20), а також постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2023 у справі №233/4365/18).

204. Верховний Суд виходить з того, що майно, яке було відчужене за фраудаторними правочинами за відсутності дефекту волі, не може бути витребувано саме у добросовісного набувача згідно з приписами ст. 388 ЦК України.

205. Відповідно до приписів ст. 330 ЦК України добросовісність є умовою набуття права власності. Оскільки спір про віндикацію є титульним спором для обох сторін, саме на набувача покладено обов`язок довести свою добросовісність.

206. При цьому Верховний Суд враховує, що ч. 5 ст. 12 ЦК України встановлює загальну презумпцію добросовісності, однак виходить з того, що у віндикаційному спорі пріоритет має спеціальна норма - ст. 330 ЦК України.

207. Як зазначено у постанові Верховного Суду від 29.05.2024 у справі№910/5808/20, розглядаючи справи щодо застосування положень ст. 388 ЦК України у поєднанні з положеннями ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи, мотивувати висновки про наявність підстав для втручання у володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з гарантій мирного володіння майном, а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням.

208. З огляду на зазначене, для здійснення контролю за користуванням майном з метою захисту суспільного інтересу або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів, суди повинні, зокрема, встановити підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, вартість цього майна з майновим станом особи-відповідача, цільове призначення цього майна та обставини його використання, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо.

209. Отже, якщо набувач придбав майно добросовісно, він має право на його збереження, навіть якщо правочин, на підставі якого це майно було набуте, є недійсним. Особу може бути позбавлено її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності мусить бути дотримано справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника.

210. У цій справі господарський суд першої інстанції дослідив обставини на предмет наявності легітимної мети при витребуванні спірного майна, а також обставини щодо пропорційності втручання у право власності набувачів майна.

211. Господарський суд першої інстанції встановив, що:

- під час укладення договорів купівлі-продажу спірного нерухомого майна, право власності на останнє відповідно до ст. 331 ЦК України, ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" було зареєстровано в установленому законом порядку за ОСОБА_2 , що підтверджується відповідними записами у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно;

- під час укладення договорів купівлі-продажу спірного нерухомого майна у Державному реєстрі іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомості майна щодо об`єктів нерухомості були відсутні відповідні записи про будь-які заборони чи обмеження щодо їх відчуження;

- правочини, за якими було відчужено спірне майно, є нотаріально посвідченими та при їх посвідченні, сторонами договорів (у залежності від умов договору) здійснювались відповідні обов`язкові платежі (військовий збір, податок на доходи фізичних осіб та інше). Обставин та доказів на їх підтвердження щодо порушення нотаріусами встановленого порядку посвідчення правочинів позивачем суду надано не було;

- ціни на нерухоме майно, які зазначені у договорах, та яку повинні сплатити покупці відповідають ринковим цінам або є вищими, що підтверджується відповідним звітами/висновками про незалежну експертну оцінку, які наявні у матеріалах справи;

- ОСОБА_1 є фізичною особою - підприємцем з 28.02.2021, основним видом економічної діяльності якої є 68.20 "Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна". На підтвердження зазначених обставин надані суду податкові декларації про майновий стан і доходи та податкові декларації платника єдиного податку - фізичної особи-підприємця за відповідні звітні періоди. У свою чергу, ОСОБА_3 пояснень щодо мети придбання та використання нерухомого майна, суду не надала;

- ОСОБА_1 та ОСОБА_3 надали суду докази щодо їх майнового стану (податкові декларації ОСОБА_1 як фізичної особи так і фізичної особи-підприємця; форма ОК-5 ОСОБА_3 та членів її сім`ї, договір про передання прав та обов`язків за договором купівлі-продажу майнових прав №С103/18 к1/31/2159 від 28.12.2016), які можуть вказувати на можливість придбання спірного майна;

- позивач не довів суду обставин того, що відповідачі-2, 3 є особами, які знали або могли знати про те, що володіють відповідним майном незаконно;

- загальна вартість майнових прав за спірними Договорами становить 6439000,00 грн, тоді як загальна ринкова вартість нерухомого майна становить 6019626,00 грн.

212. Крім того, господарський суд першої інстанції додатково вказав, що позивач у заявах по суті справи не навів конкретних обставин, які б вказували на необхідність застосування саме цього способу захисту прав боржника (витребування майна), оскільки саме цей спосіб є найбільш вигідним (у результаті реалізації майна боржник отримає більше грошових коштів), порівняно з іншими способами захисту, які може використати ліквідатор (ч.ч. 3, 5 ст. 42 КУзПБ, ст. 216 ЦК України). Також ліквідатор не навів обставин та не надав доказів, які б у своїй сукупності дали змогу суду дійти висновку, що обраний спосіб захисту є пропорційним та виправданим, та не призведе до безпідставного втручання у право власності відповідачів-2, 3.

213. Верховний Суд погоджується з висновком господарського суду першої інстанції про те, що у даному випадку витребування майна у добросовісних набувачів порушує справедливий баланс, покладає на відповідачів-2, 3 надмірний індивідуальний тягар та становить порушення ст. 1 Першого протоколу Конвенції, оскільки є неспівмірним втручанням у право мирного володіння майном.

214. Ураховуючи, що набувачі майна ( ОСОБА_1 та ОСОБА_3 ) діяли добросовісно та не знали про наявність порушень при укладанні правочинів, вони мають право на захист своїх прав на майно, Верховний Суд погоджується з висновком господарського суду першої інстанції про відсутність правових підстав для витребування нерухомого майна на користь ТОВ "Софія буд груп".

215. Водночас Верховний Суд відхиляє доводи скаржника-1 про те, що у діях головуючого судді ОСОБА_7 вбачається наявність упередженого ставлення до справи та його бажання розглянути зазначену саме зазначену справу до відставки з-поміж інших справ, які перебували у провадженні судді.

216. Верховний Суд наголошує, що твердження про упередженість та/чи небезсторонність судді має бути доведена за вказаною обставиною саме заявником з огляду на приписи ч. 4 ст. 38 ГПК України, адже суб`єктивний критерій вимагає оцінки реальних та фактичних дій окремого судді під час розгляду конкретної справи і лише після встановлення фактів у поведінці судді, які можна кваліфікувати як прояв упередженості, можливо поставити під сумнів його безсторонність.

217. Не є підставами для відводу суддів заяви, які містять лише припущення про існування відповідних обставин, непідтверджених належними і допустимими доказами.

218. Частиною 4 ст. 35 ГПК України передбачено, що незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу.

219. Самі по собі доводи скаржника-1 про упередженість судді ОСОБА_7, про що свідчать, на думку скаржника-1, дії судді щодо розгляду цієї справи до відставки цього судді, не є підставою для відводу у розумінні п. 5 ч. 1 ст. 35 ГПК України, адже фактично зводяться до незгоди з процесуальним рішенням у цій справі.

220. З огляду на викладене Верховний Суд вважає, що скаржником-1 не наведено аргументовано обґрунтованих підстав вважати суддю ОСОБА_7 упередженим чи необ`єктивним, оскільки такі доводи скаржника-1 є припущеннями та зводяться до незгоди сторони з процесуальними рішеннями судді, що в силу імперативного припису ч. 4 ст. 35 ГПК України не може бути підставою для відводу.

221. Враховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку про скасування постанови суду апеляційної інстанції в частині вирішення спору по суті та залишення в силі у скасованій частині рішення господарського суду першої інстанції з підстав, наведених у мотивувальній частині цієї постанови.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

222. Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

223. Відповідно до ст. 311 ГПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

224. Згідно з ст. 312 ГПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

225. Верховний Суд дійшов висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги ОСОБА_2 , задоволення касаційних скарг ОСОБА_1 та ОСОБА_3 ; скасування постанови Північного апеляційного господарського суду від 13.11.2024 в частині вирішення спору по суті та залишення в силі рішення Господарського суду Київської області від 30.05.2024 у скасованій частині з мотивів наведених у цій постанові.

226. Враховуючи, що в частині винесення окремої ухвали по факту кримінального правопорушення та направлення її до Генеральної прокуратури України постанова суду апеляційної інстанції не оскаржується, то в цій частині вона Верховним Судом не переглядалася.

Судові витрати

227. У зв`язку з тим, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу ОСОБА_2 без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи за його касаційною скаргою у суді касаційної інстанції, покладаються на ОСОБА_2 , а враховуючи, що Верховний Суд задовольняє касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді їх касаційних скарг, покладаються на позивача.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 312, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

2. Касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_3 задовольнити.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.11.2024 у справі №911/899/22(911/1842/23) скасувати в частині вирішення спору по суті, а рішення Господарського суду Київської області від 30.05.2024 у скасованій частині залишити в силі з мотивів наведених у цій постанові.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Софія буд груп" (07854, Київська область, Бородянський район, селище Немішаєве, вулиця Біохімічна, 1; код ЄДРПОУ 40544482) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ) 137409,65 (сто тридцять сім тисяч чотириста дев`ять гривень 65 коп.) грн судового збору за розгляд касаційної скарги.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Софія буд груп" (07854, Київська область, Бородянський район, селище Немішаєве, вулиця Біохімічна, 1; код ЄДРПОУ 40544482) на користь ОСОБА_3 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_3 ) 8826,72 (вісім тисяч вісімсот двадцять шість гривень 72 коп.) грн судового збору за розгляд касаційної скарги.

5. Видачу наказу доручити Господарському суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В. Картере

Судді К. Огороднік

В. Пєсков

СудКасаційний господарський суд Верховного Суду
Дата ухвалення рішення06.02.2025
Оприлюднено13.02.2025
Номер документу125095230
СудочинствоГосподарське

Судовий реєстр по справі —911/899/22

Ухвала від 10.02.2025

Господарське

Господарський суд Київської області

Янюк О.С.

Постанова від 17.02.2025

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Картере В.І.

Постанова від 06.02.2025

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Картере В.І.

Ухвала від 11.02.2025

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Картере В.І.

Постанова від 06.02.2025

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Картере В.І.

Ухвала від 03.02.2025

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Картере В.І.

Ухвала від 30.01.2025

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Картере В.І.

Ухвала від 30.01.2025

Господарське

Господарський суд Київської області

Янюк О.С.

Ухвала від 23.01.2025

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Картере В.І.

Ухвала від 02.12.2024

Господарське

Господарський суд Київської області

Янюк О.С.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2025Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні