Рішення

від 04.02.2025 по справі 761/43649/24

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 761/43649/24

Провадження № 2/761/3810/2025

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 лютого 2025 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді - Анохіна А.М.,

за участю секретаря судового засідання - Лазуренко А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження із викликом сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп», Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра», треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Брайт Інвестмент», ОСОБА_2 про визнання частково недійсним договору відступлення права вимоги за кредитним договором та договором поруки, -

В С Т А Н О В И В:

В листопаді 2024 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до відповідачів ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп», Фонд гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «Надра», треті особи: ТОВ «Брайт Інвестмент», ОСОБА_2 , в якому просив визнати частково недійсним договір № GL48N718070_blank про відступлення права вимоги від 05.08.2020, укладений між ПАТ «КБ «Надра» в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «Надра» та ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» в частині відступлення права вимоги майнових прав за кредитним договором № 82/П/05/2008-840 від 21.03.2008, укладеним між ВАТ КБ «Надра» та позичальником ОСОБА_1 і за договором поруки б/н від 21.03.2008, укладеним між ВАТ КБ «Надра» та поручителем ОСОБА_2 .

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 21.03.2008 між ВАТ Комерційний банк «Надра» та позичальником ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 82/П/05/2008-840, за умовами якого банк надав позивальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення строковості та платності грошові кошти в сумі 155561,39 доларів США. З метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором, 21.03.2008 між ВАТ КБ «Надра» та поручителем ОСОБА_2 було укладено договір поруки б/н, за умовами якого поручитель поручилась перед кредитором за належне виконання ОСОБА_3 взятих на себе зобов`язань за вказаним кредитним договором. Позивач вказує, що в серпні 2024 року до Шевченківського районного суду м. Києва надійшла заява ТОВ «Брайт Інвестмент» про заміну сторони стягувача ПАТ «КБ «Надра» на його правонаступника ТОВ «Брайт Інвестмент» у справі № 2-2371/11 про солідарне стягнення із ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь банку заборгованості в сумі 151931,64 доларів США. З додатних документів до вказаної заяви позивачу стало відомо про наявність договору № GL48N718070_blank про відступлення права вимоги від 05.08.2020, укладеного між ПАТ «КБ «Надра» в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «Надра» та ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп», відповідно до умов якого банком були передані усі права на користь товариства, зокрема, в частині майнових прав за кредитним договором № 82/П/05/2008-840 від 21.03.2008, укладеним між ВАТ КБ «Надра» та позичальником ОСОБА_1 і за договором поруки б/н від 21.03.2008, укладеним між ВАТ КБ «Надра» та поручителем ОСОБА_2 . Крім того, 30.09.2020 року між ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» та ТОВ «Брайт Інвестмент» було укладено договір № GL48N718070_ blank_01, відповідно до умов якого ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» відступило на користь ТОВ «Брайт Інвестмент» майнові права, в тому числі за договором, боржником за яким є ОСОБА_1 . Позивач вказує, що про відступлення прав вимоги за кредитним договором та договором поруки його у встановленому законом порядку повідомлено не було. На момент укладення договору № GL48N718070_blank про відступлення права вимоги від 05.08.2020, укладеного між ПАТ «КБ «Надра» в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «Надра» та ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп», існували обставини, що унеможливлювали відступлення права вимоги за кредитним договором, договором поруки та майнових прав на цінні папери. Так, з огляду на відсутність факту передачі кредитної/юридичної справи від ПАТ «КБ Надра» до ФГВФО на ліквідацію ПАТ «КБ Надра», а також за відсутності відомостей про облік кредитних коштів та цінних паперів, Фонд не мав у наявності документів та підстав продавати/відступати право вимоги за вказаним кредитним договором і договором поруки. Крім того, позивач вказує, що оспорюваний договір, укладений між ФГВФО та ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп», - має ознаки договору факторингу, що заборонено чинним законодавством у правовідносинах, де однією стороною є споживач фінансових послуг - фізична особа. Крім того, надання послуг з факторингу потребує отримання відповідної ліцензії на провадження господарської діяльності з надання фінансових послуг, ліцензії на право здійснення валютних операцій, однак, ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» зазначених ліцензій не мало, а відтак товариство не мало право на укладання такого договору, що свідчить про недійсність такого договору. Крім того, позивач вказує, що незаконно та неправомірно нарахована Фондом, як перехідним банком ПАТ «КБ Надра» сума заборгованості за кредитним договором була безпідставно збільшена, та обрахована за відсутності будь-яких первинних бухгалтерських документів кредитної/юридичної справи, невизнаний і не включений Фондом до ліквідаційної маси банку кредитний договір і договір поруки, як актив банку, було реалізовано за значно меншою вартістю, що свідчить про відмивання відповідачами коштів, отриманих злочинним шляхом, та порушення ними вимог чинного законодавства, що є злочином в розумінні закону. Також позивач вказує, що на підставі недійсних договорів відступлення права вимоги за кредитним договором, на даний час три юридичні особи отримали можливість вимагати від позивача, як позичальника, та третьої особи, як поручителя, виконання зобов`язань за одним і тим же кредитним договором, що є неприпустимим та порушує права позивача. Наведене в сукупності свідчить, що договір відступлення права вимоги за кредитним договором та договором іпотеки, укладено між відповідачами з порушенням вимог закону, в тому числі щодо суб`єктного складу договору факторингу, що, відповідно до ст. 203 ЦК України, зумовлює його недійсність. Посилаючись на викладене, а також з метою захист порушених прав, позивач вимушений звернутись до суду із даним позовом.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.11.2024, було визначено для розгляду справи головуючого суддю Анохіна А.М.

Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Києва від 25.11.2024, у справі було відкрито провадження та призначено розгляд в порядку спрощеного позовного провадження із повідомленням (викликом) сторін.

В січні 2025 року до суду від представника відповідача Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з питань безпосереднього виведення ПАТ «КБ «Надра» з ринку надійшов відзив на позов, відповідно до якого сторона відповідача просила в задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на те, що фондом у відповідності до вимог закону здійснюються повноваження під час здійснення ліквідації ПАТ «КБ «Надра» безпосередньо до моменту внесення запис у про державну реєстрацію припинення ПАТ «КБ «Надра» до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань». Активи банку визначаються як ресурси, контрольовані банком у результаті минулих подій, використання яких, як очікується, призведе до збільшення економічної вигоди у майбутньому. Активи банку відображаються в активі балансу банку та включають, в тому числі кредити надані юридичним та фізичним особам, а також, відповідно, включаються до складу ліквідаційної маси для подальшого задоволення вимог кредиторів/вкладників банку. Відповідач вказує, що за кредитним договором № 82/П/05/2008-840 від 21.03.2008 перед банком була наявна заборгованість, та даний актив містився у ліквідаційній масі банку, а відтак цей актив обґрунтовано було виставлено на продаж. Так, 22.05.2020 були проведені відкриті торги (аукціон) активів з прав вимог та інших майнових прав за кредитними договорами ПАТ «КБ «Надра». Права вимоги по кредитному договору № 82/П/05/2008-840 від 21.03.2008 були відступлені банком ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп», з яким поміж інших договорів, 05.08.2020 було укладено договір № GL48N718070_blank про відступлення права вимоги, а також відповідно до акту приймання-передачі оригіналів документів до вказаного договору була передана новому кредитору кредитна справа № 82/П/05/2008-840 від 21.03.2008. Наведене свідчить, що із 05.08.2020 дійсним кредитором за вказаним договором був ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп». Оспорюваний договір відступлення права вимоги не поєднує в собі елементів договору позики та кредитного договору, а відтак не є договором факторингу у розумінні вимог закону, а тому посилання позивача в цій частині є хибними. Крім того, з огляду на те, що оспорюваний договір був укладений в порядку ст.ст. 512-514 ЦК України та не є договором факторингу, а тому отримання ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» ліцензії на ведення діяльності, пов`язаної із наданням фінансових послуг не потрібне. Також відповідач вказує, що позивачем не надано жодних доказів на підтвердження недійсності укладення між банком та ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» договору про відступлення права вимоги, а відтак цей договір є правомірним правочином. Крім того, позивач стверджує про нібито ряд порушень з боку фонду та банку під час реалізації активу, однак, не надає жодного доказу належного виконання кредитного договору та сплати кредитних коштів, що є порушенням умов договору та норм ЦК України. Також позивачем не доведено в чому після проведення торгів і укладення сторонами договору відступлення прав вимоги порушено його обсяг прав та обов`язків, адже фактично був змінений лише кредитор в існуючому зобов`язанні, яке позивачем належним чином виконано не було, ані перед первісним кредитором, ані перед його правонаступником.

В січні 2025 року до суду від представника відповідача ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» надійшов відзив на позов, відповідно до якого сторона відповідача просила в задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на те, що позивачем не доведено яким саме чином оскаржуваний договір порушує його права. Відступлення права вимоги від первісного кредитора, який перебуває у стані ліквідації та виведення з ринку, в тому числі за кредитним договором, боржником за яким є позивач, було здійснено із дотриманням норм чинного законодавства. Відповідач наголосив, що законодавством не встановлено підстав недійсності договору щодо відступлення права вимоги у разі передачі вимоги за зобов`язанням, із розміром якого сторона не погоджується. У разі отримання відповідної вимоги від нового кредитора, позивач не позбавлений права висловлювати свої заперечення проти такої вимоги на підставі наявних у нього доказів за основним зобов`язанням, що виникло на підставі кредитного договору. Окрім того, позивачем також належним чином не обґрунтовано, які саме права порушено фактом укладення спірного договору та, як наслідок, наявності підстав для його оскарження в судовому порядку. Наведене в сукупності свідчить про безпідставність та надуманість позовних вимог.

Представник позивача в судове засідання не з`явилась. Суду подала письмову заяву про розгляд справи без участі позивача та його представника.

Відповідачі явку своїх представників в судове засідання не забезпечили. Про розгляд справи повідомлялись належним чином. В матеріалах справи містяться письмові відзиви на позов.

Представник третьої особи ТОВ «Брайт Інвестмент» в судове засідання не з`явився. Судом про розгляд справи повідомлявся належним чином. З будь-якими клопотаннями до суду не звертався. Пояснення/заперечення на позов до суду не надходили.

Третя особа ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилась. До суду представником подано заяву про розгляд справи без участі третьої особи та її представника.

З огляду на викладене, суд вважає за можливе розглянути справу без участі сторін на підставі доказів, які містяться в матеріалах справи.

Суд, дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення по суті, вважає, що в задоволенні позову слід відмовити за наступних підстав.

Згідно з частиною 1 статті 15, частиною 1 статті 16 ЦК України, кожна особі має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно зі ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Судом встановлено, що 21.03.2008 між Відкритим акціонерним товариством комерційний банк «Надра», правонаступником всіх прав та обов`язків якого є Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра», і ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 82/П/05/2008-840, відповідно до умов якого позивачу був наданий кредит у розмірі 155561,39 доларів США, та, останній, зобов`язався повернути суму кредиту до 18.03.2033 року, сплачувати відсотки за користування кредитними коштами в розмірі 13,89 % річних.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором, між ВАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_2 був укладений договір поруки б/н від 21.03.2008, за умовами якого третя особа поручилась перед кредитором за належне виконання ОСОБА_3 взятих на себе зобов`язань за вказаним кредитним договором.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 23.02.2011 у справі № 2-2371/11, позовну заяву Відкритого акціонерного товариства Комерційний банк «Надра» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором кредиту, було задоволено. Стягнуто із відповідачів солідарно на користь Відкритого акціонерного товариства Комерційний Банк «Надра» суму боргу за кредитним договором № 82/П/05/2008-840 від 21.03.2008 року в розмірі 151931,64 доларів США, що в еквіваленті по курсу НБУ складає 1494941,94 грн., а також понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 1700,00 грн. та витрати по сплаті витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 120, 00 грн., а всього 1496761,94 грн.

Доказів належного виконання зазначеного рішення суду, а також належного виконання умов договору в частині сплати на користь банку коштів, матеріали справи не містять.

Крім того, встановлено, що відповідно до постанови Правління НБУ від 04 червня 2015 року № 356 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Надра», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних далі - Фонд) було прийнято рішення від 05 червня 2015 року № 113 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «КБ «Надра» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку».

Станом на дату розгляду справи, згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ПАТ «КБ «Надра» перебуває в стані припинення.

22.05.2020 були проведені відкриті торги (аукціон) активів з передачі прав вимог та інших майнових прав за кредитними договорами ПАТ «КБ «Надра».

05.08.2020 відповідно до результатів відкритих торгів, оформлених протоколом електронних торгів № UA-EA-2020-05-12-000017-b від 22.05.2020 року, між ПАТ КБ "Надра" та ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» був укладений Договір № GL48N718070_blank про відступлення прав вимоги, за умовами якого ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» набуло право вимоги до боржників, майнових поручителів та фінансових поручителів, зокрема, за кредитним договором № 82/П/05/2008-840 від 21.03.2008 року та договором поруки б/н від 21.03.2008.

Доказів на підтвердження того, що електронні торги відбулись із порушенням вимог закону, матеріали справи не містять, та стороною позивача суду надано не було.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що підставами для визнання недійсним договору в частині відступлення прав вимоги за кредитним договором № 82/П/05/2008-840 від 21.03.2008, зокрема, є неповідомлення про відступлення права вимоги, відсутність права у ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» на укладання оспорюваного договору, оскільки, цей договір є договором факторингу, незгода позивача з сумою боргу зазначеному в оскаржуваному договорі, а також відсутність ліцензії на здійснення операції з валютними цінностями.

Заперечуючи проти позовних вимог сторона відповідачів вказувала на те, що електронні торги із продажу майнових прав банку, який перебуває в стадії ліквідації відбулись із дотриманням вимог закону, договір між сторонами було укладено законно та правомірно, що свідчить про відсутність підстав для визнання його недійсним, а також сторона відповідачів звернула увагу суду на те, що метою даного спору є небажання позивача виконувати зобов`язання перед новим кредитором, наявність та безспірність яких існували, як на дату включення активу в ліквідаційну масу, так і на дату його продажу.

Перевіряючи обґрунтованість та доведеність позовних вимог, а також заперечень на позов, суд приймає до уваги те, що відповідно до пункту 1 частини 1 статті 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

За правилом статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Тобто за наведеним загальним правилом до нового кредитора переходять усі права, які належали первісному кредиторові у зобов`язанні, якщо інше не встановлено договором або законом.

У частині 1 статті 516 ЦК України зазначено, що заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Тлумачення частини 1 статті 512 ЦК України дозволяє стверджувати, що відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов`язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги не є окремим видом договору, це правочин, який опосередковує перехід права.

В свою чергу, тлумачення статті 516, частини 2 статті 517 ЦК України, свідчить, що боржник, який не отримав повідомлення про відступлення права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення боргу, а лише має право на сплату боргу первісному кредитору і таке виконання є належним.

Аналогічний висновок зроблено і Верховним Судом України, в постанові від 23 вересня 2015 року у справі № 6-979цс15 де вказано, що боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору і таке виконання є належним», а також у постанові Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 635/198/17.

Крім того, згідно зі статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Законодавством не встановлено підстав недійсності договору щодо відступлення права вимоги у разі передачі вимоги за зобов`язанням, із розміром якого сторона не погоджується, або якщо окремі складові такої заборгованості нараховані безпідставно.

Обставини, пов`язані з фактичним виконанням чи невиконанням, чи частковим виконанням зобов`язань за відповідним договором не визначаються нормами матеріального права як підстава для визнання недійсним правочину щодо відступлення права вимоги за такими договорами.

Питання про належне чи неналежне виконання сторонами зобов`язань за договором кредиту, право вимоги за яким передавалося за оспорюваним договором, підлягає дослідженню у межах спору про стягнення заборгованості та не впливає на правомірність та дійсність договору про відступлення права вимоги.

Сам по собі факт укладення договору відступлення права вимоги не створює для позивача безумовного обов`язку сплатити борг саме у такому розмірі, який зазначено у оспорюваному договорі під час його виконання. У разі отримання відповідної вимоги від нового кредитора, позивач не позбавлений права висловлювати свої заперечення проти такої вимоги на підставі наявних у нього доказів за основним зобов`язанням, що виникло на підставі кредитного договору.

Аналогічних за своїм змістом правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 16 жовтня 2018 року у справі № 914/2567/17, від 19 листопада 2019 року у справі № 924/1014/18, від 28 січня 2020 року у справі № 924/1208/18, від 19 лютого 2020 року у справі № 639/4836/17 та від 17 березня 2021 року у справі № 953/19283/19.

Під час розгляду даної справи судом встановлено, що кредитний договір та договір іпотеки не визнано недійсними, зобов`язання за кредитним договором належним чином позивачем не виконані, та відомості, щодо добровільного виконання рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 23.02.2011 у справі № 2-2371/11, матеріали справи не містять.

Суд вважає, що посилання позивача на його неповідомлення про відступлення права вимоги та непогодження позивача з розміром заборгованості не можуть бути підставами для визнання недійсним договору про відступлення права вимоги з огляду на наведені вимоги закону та висновки суду касаційної інстанції.

Доводи позову в своїй сукупності зводяться лише до незгоди позивача з розміром заборгованості права вимоги за якою перейшло до нового кредитора, однак, суд звертає увагу на те, що позивач не позбавлений права спростовувати розмір заборгованості у межах пред`явлених до нього вимог про стягнення цієї заборгованості чи в межах спору за особистим позовом, про визначення її розміру, складових та підстав нарахування.

В частині розмежування правочину відступлення права вимоги та договору факторингу, суд вважає за необхідне зазначити про те, що Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 16.03.2021 року у справі № 906/1174/18 дійшла висновку, що слід виходити з наведених вище суттєвих ознак указаних договорів, які відрізняють договір відступлення права вимоги від договору факторингу, а саме: якщо предметом та метою укладеного договору є відступлення права вимоги, а інші суттєві умови договору притаманні як договорам відступлення права вимоги, так і договорам факторингу, то за відсутності доказів, що підтверджують надання новим кредитором фінансової послуги (надання грошових коштів за плату) попередньому кредитору, у суду немає підстав вважати такий договір відступлення права вимоги договором факторингу. Якщо укладений договір відступлення права вимоги містить умови, які притаманні виключно договору факторингу, або навпаки, то суд має з`ясувати, який саме договір укладений сторонами, з урахування всієї сукупності його суттєвих ознак.

Згідно зі статтею 177 ЦК України, об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

Відповідно до частини 1 статті 178 ЦК України, об`єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід`ємними від фізичної чи юридичної особи.

Відповідно до статті 190 ЦК України, майном, як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами.

Право вимоги у зобов`язанні є майновим правом, яке має цивільну оборотоздатність та може вільно відчужуватись з урахуванням обмежень, встановлених нормами глави 47 ЦК України.

Отже, відступлення права вимоги може відбуватись, зокрема, на підставі договору купівлі-продажу, дарування, міни. Якщо право вимоги відступається за плату (так званий продаж боргів), то сторони у відповідному договорі мають визначити ціну продажу цього майнового права. Можлива різниця між вартістю права вимоги та ціною його продажу може бути обумовлена ліквідністю цього майнового права та сама по собі (за відсутності інших ознак) не свідчить про наявність фінансової послуги, яка надається новим кредитором попередньому.

Зміст зобов`язання, у якому відступається право вимоги (оплата за поставлений товар, надану послугу, повернення наданих коштів тощо), не впливає на оборотоздатність цього майнового права, тому не має вирішального значення для відмежування договору відступлення права вимоги від договору факторингу.

Судом встановлено, що за результатами торгів ПАТ «КБ Надра» (первісний кредитор), який перебуває у процедурі ліквідації, та ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» (новий кредитор) укладений договір про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги, за яким банк шляхом продажу відступив ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» право вимоги за кредитним договором та договором поруки.

Із наведеного вбачається, що за результатами торгів ПАТ «КБ «Надра» визначив переможного покупця та продав йому майнове право вимоги виконання боржниками зобов`язань за кредитним та забезпечувальними договорами.

Предметом спірного договору є відступлення прав вимог за плату (купівля-продаж), а метою укладення цього договору є отримання банком коштів для розрахунку зі своїми кредиторами у процедурі ліквідації.

Отже, за своєю правовою природою спірний договір є договором купівлі-продажу майнового права, укладеним банком під час розпродажу активів у процедурі ліквідації з метою розрахунку з кредиторами, а тому не може бути віднесений до договорів факторингу.

Аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у згаданій постанові від 16.03.2021 року у справі № 906/1174/18, зазначивши, що відступлення права вимоги за кредитним і забезпечувальним договорами є можливим не тільки на користь фінансових установ за обставин, коли попередній кредитор (банк) був позбавлений банківської ліцензії та перебував у процедурі ліквідації. А отже, можлива різниця між вартістю права вимоги та ціною його продажу може бути обумовлена ліквідністю цього майнового права та сама по собі (за відсутності інших ознак) не свідчить про наявність фінансової послуги, яка надається новим кредитором попередньому.

З огляду на викладене, слід вказати, що між ПАТ «КБ «Надра» та ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» укладений договір відступлення права вимоги, а не договір факторингу, а відтак посилання сторони позивача в цій частині є також хибними.

Саме із зазначених підстав, суд також відхиляє посилання позивача на необхідність отримання ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» відповідної ліцензії на ведення діяльності, пов`язаної з наданням фінансових послуг-факторингу.

Окремо слід також зазначити про те, що позивачем не надано суду доказів, та не доведено, що укладений між відповідачами договір про відступлення прав вимоги порушує права позивача, а решта доводів, викладених у позовній заяві, зводяться до незгоди позивача з фактом укладення договору, та обґрунтованих підстав для визнання договору недійсним - матеріали справи не містять.

Крім того, суд вважає за необхідне вказати на те, що гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом як порушеного права, так і охоронюваного законом інтересу.

Згідно із ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Наявність інтересу означає, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав в інших осіб. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Одним із способів захисту цивільних прав та інтересу є визнання правочину недійсним (п. 2 ч. 2 ст. 16 ЦК України).

Отже порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права. Звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес. Відсутність порушеного права встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх і непрацездатних дітей.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ст. 215 ЦК України).

Отже, відповідно до ст.ст. 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання оспорюваного правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці. Це підтверджується висновками, що містяться в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20, у постанові Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, у постанові Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16.

Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки, від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав (такий висновок міститься в п. 53 постанови Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.02.2021 у справі №904/2979/20, в постанові Верховного Суду України від 25.05.2016 у справі № 6-605цс16).

Свобода договору, яка передбачає, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, і свобода підприємницької діяльності, яка полягає у самостійному здійсненні без обмежень будь-якої підприємницької діяльність, не забороненої законом, є ключовими засадами цивільного права та господарського права, закріпленими у ст. ст. 3, 627 ЦК України, ст. ст. 6, 43 ГК України.

Визнання договору недійсним за позовом третьої особи, не сторони договору, є суттєвим втручанням держави у зазначені принципи і порушений інтерес особи має бути таким, що вимагає такого втручання і таке втручання має бути єдиним можливим способом виправлення правової ситуації (такий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 19.02.2021 у справі №904/2979/20).

Отже, крім учасників правочину (сторін договору), позивачем у справі про визнання недійсним правочину може бути будь-яка заінтересована особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин (аналогічний висновок викладений у п. 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 387/515/18).

Разом з тим, право на судовий захист, гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване в законах України, вимагає, щоб порушення, про яке стверджує особа, було реальним, обґрунтованим і стосувалось індивідуально виражених прав або інтересів такої особи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц зроблено правовий висновок про те, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (пункт 41 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц).

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Крім того, надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що ця норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони втілені у правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ наголосив, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, передбачених національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, що його застосування не повинно бути ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005 (заява № 38722/02).

Отже, ефективний засіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права.

З наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що із позивача та третьої особи за судовим рішенням, яке набрало законної сили, було солідарно стягнуто на користь банку кошти, однак, доказів його належного виконання, як перед первісним кредитором, так і перед його правонаступником, - матеріали справи не містять.

За загальним правилом до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 514 ЦК України).

Належних та допустимих доказів того, що під час переходу до ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» прав кредитора у зобов`язанні, будь-яким чином збільшився та/або змінився обсяг зобов`язань позивача, матеріали справи також не містять.

Позивачем не надано переконливих доказів на підтвердження тієї обставини, що від визнання у судовому порядку недійсним спірного договору залежить подальша можливість законної реалізації позивачем обов`язку щодо виплати коштів, які були стягнуті за судовим рішенням.

Слід вказати, що при відступленні прав вимоги зобов`язання не припиняється, не змінюється - залишається одним і тим самим; відбувається тільки заміна особи на стороні кредитодавця, а відтак суд вважає, що під час укладення спірного договору відповідачами не було порушено прав та обов`язків позивача у даній справі.

Інші доводи та обґрунтування позову не дають підстав для висновку про те, що оспорюваний договір, укладений без додержання норм матеріального права, а відтак наявні підстави для визнання його недійсним в частині.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Враховуючи викладене, а також приймаючи до уваги те, що обґрунтування позовних вимог не знайшли свого об`єктивного підтвердження в ході розгляду справи, доказів, які б поза розумним сумнівом свідчили про недійсність оспорюваного правочину та підтверджували наявність порушеного права позивача його укладенням матеріали справи не містять, фактично позивачем обрано невірний спосіб захисту своїх прав у правовідносинах, які склались між сторонами, а відтак суд вважає позовні вимоги безпідставними, недоведеними та такими, що задоволенню не підлягають.

В порядку ст. 141 ЦПК України, судові витрати слід залишити за позивачем по фактично понесеним.

На підставі викладеного, та керуючись ст.ст. 3, 15, 16, 202, 203, 204, 215, 512, 514, 516, 1048, 1054, 1077-1079 ЦК України, та ст.ст. 2, 4, 10, 11-13, 15, 76-80, 81, 82, 89, 141, 158, 223, 263-265, 273 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп», Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра», треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Брайт Інвестмент», ОСОБА_2 про визнання частково недійсним договору відступлення права вимоги за кредитним договором та договором поруки, - відмовити.

Судові витрати залишити за ОСОБА_1 по фактично понесеним.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня його проголошення апеляційної скарги. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повні ім`я та найменування сторін:

позивач - ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ;

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп», ЄДРПОУ 40696815, адреса: м. Дніпро, вул. Автотранспортна, 2, офіс 205;

відповідач- Фонд гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра», ЄДРПОУ 21708016, адреса: м. Київ, вул. Січових Стрільців, 17;

третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Брайт Інвестмент», ЄДРПОУ 43115064, адреса: м. Київ, вул. А.Болелюбського, 54, офіс 403;

третя особа - ОСОБА_2 , адреса: АДРЕСА_1 .

Суддя Андрій АНОХІН