Рішення

від 12.02.2025 по справі 520/24809/24

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Харків

12 лютого 2025 року Справа № 520/24809/24

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Супрун Ю.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Модус, ЛТД" (просп. Героїв Харкова, 144, м. Харків, Харківський р-н, Харківська обл., 61061, код ЄДРПОУ 21203457) до Київської митниці (бульв. Гавела Вацлава, буд. 8 А, м. Київ, 03124, код ЄДРПОУ 43997555) про визнання протиправними та скасування рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Модус, ЛТД" звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Київської митниці, в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості товарів № UA100100/2024/000029/2 від 19.06.2024.

- визнати протиправною та скасування картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA100100/2024/000621.

В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначено, що оскаржуване рішення та картка відмови є протиправними та такими, що підлягають скасуванню, оскільки ним порушено права та законні інтереси позивача.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 06.09.2024 відкрито спрощене провадження по справі в порядку, передбаченому статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України та запропоновано відповідачу надати відзив на позов.

В зв`язку із здійсненням діяльності Харківським окружним адміністративним судом з відправлення правосуддя в умовах ведення бойових дій на території Харківської міської територіальної громади, яка віднесена до переліку територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточені (блокуванні) згідно Наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій від 25.04.2022 № 75 (із змінами), розгляд справи було відтерміновано.

Крім того, на тривалість виготовлення процесуального документу вплинула обставина знаходження судді у відпустці.

Згідно з положеннями ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до положень ст. 258 КАС України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Згідно з положеннями ч.ч. 2, 3, 4, 5 ст. 262 КАС України, розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі. Підготовче засідання при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - протягом п`ятнадцяти днів з дня відкриття провадження у справі. Перше судове засідання у справі проводиться не пізніше тридцяти днів із дня відкриття провадження у справі. За клопотанням сторони суд може відкласти розгляд справи з метою надання додаткового часу для подання відповіді на відзив та (або) заперечення, якщо вони не подані до першого судового засідання з поважних причин. Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Представником Київської митниці 20.09.2024 було подано до канцелярії Харківського окружного адміністративного суду, відзив на адміністративний позов, у якому останній, посилаючись на безпідставність позовних вимог, просив в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Представником позивача 20.09.2024 до канцелярії Харківського окружного адміністративного суду надано відповідь на відзив на позовну заяву, згідно якої він підтвердив раніше викладену правову позицію та просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідач 25.09.2024 подав до канцелярії Харківського окружного адміністративного суду заперечення на відповідь на відзив, у якому останній, підтвердив раніше викладену правову позицію та просив в задоволенні позовних вимог відмовити.

Суд, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, зазначає наступне.

Судом встановлено, що між ТОВ «МОДУС, ЛТД» та JIANGSU YARET INTERNATIONAL TRADE CO., LTD (Китай) було укладено Контракт №17/2018 від 19 листопада 2018 року (далі Контракт). Відповідно до розділу 1 Контракту, предметом цього контракту є довгострокова поставка Продавцем Покупцю товарів в кількості та асортименті згідно Специфікацій, які є невід`ємною частиною цього Контракту виробництва Китай.

В зв`язку з виконанням зазначеного договору декларантом в інтересах позивача було подано до Київської митниці електронну митну декларацію, яку було прийнято митним органом з присвоєнням їй номера ІМ 40 ДE 24UA00100036007U2 для митного оформлення товарів, які було поставлено згідно зазначеного вище контракту.

До митної декларації 24UA100100035726U0 від 18.06.2024 було додано:

Роз`яснення; б/н 29.01.2024 Пакувальний лист (Packing list); 24WM0104-002/003/004/005/006/ 29.01.2024 Рахунок-фактура (iнвойс) (Commercial invoice); MEDUEP618113 11.02.2024 Мастерконосамент (Master bill of lading); ME0824015826 11.02.2024 Коносамент (Bill of lading); 0650 10.06.2024 Автотранспортна накладна (Road consignment note); 5010 10.06.2024 Автотранспортна накладна (Road consignment note); 5403 10.06.2024 Автотранспортна накладна (Road consignment note); 5425 10.06.2024 Автотранспортна накладна (Road consignment note); 8398 10.06.2024 Автотранспортна накладна (Road consignment note); 9463 10.06.2024 Автотранспортна накладна (Road consignment note); 9939 10.06.2024 Автотранспортна накладна (Road consignment note); 24WM0104-002/003/004/005/006/ 29.01.2024 Декларацiя про походження товару (Declaration of origin); 24UA100100035726U0.00 від 17.06.2024; Митна декларація, за якою було відмовлено у випуску товарів 24UA100100035726U0 від 18.06.2024; Акт про проведення огляду (переогляду) товарів, транспортних засобів, ручної поклажі та багажу (у випадках митного огляду, що здійснюється при виконанні митних формальностей під час митного оформлення товарів із застосуванням митної декларації); UA100100/2024/000615 18.06.2024 Картка відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні, випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення; 7336 11.06.2024 Рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору (контракту) про транспортно-експедиційні послуги; 110624-3 11.06.2024 Документ, що підтверджує вартість перевезення товару; б/н 10.01.2024 Прейскурант (прайс-лист) виробника товару; 50-ЦЗ/24 16.05.2024 Висновок про вартісні характеристики товару, підготовлений спеціалізованою експертною організацією; Додаткова угода № 3 08.11.2021 Доповнення до зовнішньоекономічного договору (контракту); Додаткова угода № 5 25.09.2023 Доповнення до зовнішньоекономічного договору (контракту); Додаткова угода № 4 28.12.2021 Доповнення до зовнішньоекономічного договору (контракту); Специфікація № 55 29.01.2024 Доповнення до зовнішньоекономічного договору (контракту); 17/2018 19.11.2018 Зовнішньоекономічний договір (контракт) купівлі-продажу, стороною якого є виробник товарів, що декларуються, та подання якого для митного оформлення не супроводжується поданням пов`язаних з ним посередницьких (зовнішньоекономічних та/або внутрішніх) договорів; 070422 07.04.2022 Договір (контракт) про перевезення; 080620232 08.06.2023 Договір (контракт) про перевезення; 10/06 10.06.2024 Договір (контракт) про перевезення; 2306/23 23.08.2023 Договір (контракт) про перевезення; 24-0306/1 03.06.2024 Договір (контракт) про перевезення; СК2906/1 29.06.2023 Договір (контракт) про перевезення; б/н 18.06.2024 Заява декларанта або уповноваженої ним особи, в вигляді внесення коду до митної декларації, про те, що товари, які декларуються не належать до товарів, що підлягають державному експортному контролю; Заявка на перевезення № 106 01.02.2024; Інші некласифіковані документи; лист 10 20.11.2019; Інші некласифіковані документи; лист № 070422-5 07.04.2022; Інші некласифіковані документи; Характеристики 19.11.2018; Інші некласифіковані документи; 421320240000025262 05.02.2024 Копія митної декларації країни відправлення; переклад на укр.мову 421320240 05.02.2024; Копія митної декларації країни відправлення.

Наявність вказаних документів та їх подання до митного органу позивачем та відповідачем не заперечується.

Вважаючи, що позивачем не було надано у повному обсязі документи, які підтверджують в повній мірі задекларований рівень митної вартості товарів, відповідачем було ухвалено рішення про коригування митної вартості товарів № UA100100/2024/000029/2 від 19.06.2024, відповідно до якого скориговано митну вартість товару за резервним методом, а також винесено Картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA100100/2024/000621.

Ухвалюючи зазначене рішення про коригування митної вартості, відповідач виходив з того, що надані декларантом під час митного оформлення товару документи не містять усіх даних, необхідних для визначення митної вартості за методом, обраним декларантом та містили розбіжності.

Суд зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч. 1 ст. 246 Митного кодексу України, метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.

Відповідно до ч. 1 ст. 248 Митного кодексу України, митне оформлення розпочинається з моменту подання митному органу декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання митним органом від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію.

Декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення. При застосуванні письмової форми декларування можуть використовуватися як електронні документи, так і документи на паперовому носії або їх електронні (скановані) копії, засвідчені електронним цифровим підписом декларанта або уповноваженої ним особи (ч.1 ст.257Митного кодексу України).

Статтею 264 Митного кодексу України встановлено, що відмова органу доходів і зборів у прийнятті митної декларації повинна бути вмотивованою, а про причини відмови має бути письмово повідомлено декларанта; орган доходів і зборів відмовляє у прийнятті митної декларації виключно з таких підстав: митна декларація не містить усіх відомостей або подана без документів, передбачених статтею 335 цього Кодексу; електронна митна декларація не містить встановлених законодавством обов`язкових реквізитів; митну декларацію подано з порушенням інших вимог, встановлених цим Кодексом; у разі відмови у прийнятті митної декларації посадовою особою органу доходів і зборів заповнюється картка відмови у прийнятті митної декларації за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Згідно із ч. 3 ст. 318 Митного кодексу України, митний контроль передбачає виконання митними органами мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.

Статями 49, 50 Митного кодексу України визначено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Відомості про митну вартість товарів використовуються, зокрема, для нарахування митних платежів.

Частинами 4, 5 статті 58 Митного кодексу України встановлено, що митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті. Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця.

Згідно із п.п. 5, 6, 7 ч. 10 ст. 58 Митного кодексу України, при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються такі витрати (складові митної вартості), якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, зокрема, витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України; витрати на навантаження, вивантаження та обробку оцінюваних товарів, пов`язані з їх транспортуванням до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України; витрати на страхування цих товарів.

Заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом. Декларант зобов`язаний: заявляти митну вартість, визначену ним самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації (ч.ч.1, 2 ст. 52 Митного кодексу України).

Відповідно до ст. 57 Митного кодексу України, визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний. Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу. Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності. У разі неможливості визначення митної вартості товарів, згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу, за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов`язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63цього Кодексу. При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу. Методи на основі віднімання та додавання вартості (обчислена вартість) можуть застосовуватися у будь-якій послідовності на прохання декларанта або уповноваженої ним особи. У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.

Згідно із ч.2 ст.53 Митного кодексу України, документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Відповідно до ч. 3 ст. 53 Митного кодексу України встановлено, що у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); виписку з бухгалтерської документації; ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; копію митної декларації країни відправлення; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Згідно із ч. 4 ст. 53 Митного кодексу України, у разі якщо орган доходів і зборів має обґрунтовані підстави вважати, що існуючий взаємозв`язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів, крім документів, зазначених у частинах другій та третій цієї статті, подає (за наявності) такі документи: виписку з бухгалтерських та банківських документів покупця, що стосуються відчуження оцінюваних товарів, ідентичних та/або подібних (аналогічних) товарів на території України; довідкову інформацію щодо вартості у країні-експортері товарів, що є ідентичними та/або подібними (аналогічними) оцінюваним товарам; 3) розрахунок ціни (калькуляцію).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 53 Митного кодексу України, передбачено вичерпний перелік документів, що подається декларантом митному органу для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення.

Згідно із ч.ч. 1-3 ст. 54 Митного кодексу України, контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості. Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу. За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55цього Кодексу.

Відповідно до ч.ч. 6, 7 ст. 54 Митного кодексу України, митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості. У разі якщо під час проведення митного контролю митний орган не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично.

Згідно із ч. 1 ст. 55 Митного кодексу України, рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається органом доходів і зборів у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо органом доходів і зборів у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

У разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58-63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GAТТ). Митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) митними органами митних вартостях (ч.ч. 3, 4 ст. 64 Митного кодексу України).

Аналіз вищевказаних норм законодавства вказує, що при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості, митний орган зобов`язаний перевірити складові числового значення митної вартості, правильність розрахунку, здійсненого декларантом, упевнитись в достовірності та точності заяв, документів чи розрахунків, поданих декларантом, а також відсутності обмежень для визначення митної вартості за ціною договору, наведених у ст. 58 Митного Кодексу України.

Єдиними підставами, які надають контролюючому органу право відійти від встановлених обмежень, які пов`язані із перевіркою основного переліку документів що підтверджують митну вартість товарів, та витребувати від декларанта додаткові документи, є лише наявність передбачених законодавцем обставин, а саме, у випадку якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, адже такі вади не дозволяють митному органу законно здійснити визначений законом мінімум митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи для розмитнення задекларованого товару.

Судовим розглядом встановлено, що підставою для прийняття оскарженого рішення контролюючий орган вказав на не відповідність обраного методу визначення митної вартості товару в зв`язку з тим, що використані декларантом відомості не підтверджені в повній мірі документально, а також у зв`язку з тим, що документи, подані декларантом та зазначені у частині другій статті 53 МК України не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, а також в зв`язку ненаданням декларантом всіх витребуваних додаткових документів передбачених п. 3 ст. 53 МК України.

Розглядаючи вказані доводи, суд зауважує, що відповідно до положень п. 3.16, 3.17 Загального додатку до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур встановлено стандартне правило, що на підтвердження декларації на товари митна служба вимагає тільки ті документи, які є необхідними для проведення контролю за даною операцією та забезпечення виконання усіх вимог щодо застосування митного законодавства. У випадках, коли окремі підтверджуючі документи не можуть бути представлені разом з декларацією на товари з причин, які визнані митною службою обґрунтованими, вона дозволяє подачу таких документів протягом визначеного періоду часу.

Разом з тим, витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 Митного кодексу України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

При цьому в разі здійснення коригування митної вартості за резервним методом, у рішенні про коригування митний орган поряд з обов`язковим зазначенням номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, повинен навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо; також у разі визначення митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу зазначаються докладна інформація та джерела, які використовувалися митним органом при її визначенні (пункт 2.1 Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012 р. № 598).

Тобто вимоги вказаних статей зобов`язують митний орган зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів. Крім того, згідно Правил, митний орган повинен був зазначити докладну інформацію та джерела, які використовувались ним при коригуванні митної вартості за резервним методом.

Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений в постанові Верховного Суду від 17.01.2022 у справі № 520/2000/19.

Судом при розгляді даної справи встановлено, що при ухваленні спірного рішення митний орган посилався на те, що надані документи не містять усіх даних, необхідних для визначення митної вартості за методом, обраним декларантом та містили розбіжності.

Розглядаючи доводи позивача та відповідача, суд зазначає наступне.

При оформленні митним орган здійснено порівняння ціни (та, відповідно, митної вартості) у порівнянні з попередніми митними оформленнями ТОВ "Модус, ЛТД" за митними деклараціями від 26.12.2023 № 23UA100100456251U0, від 08.04.2024 № 24UA100100028682U2, від 17.06.2024 №24UA100100035638U5.

При здійсненні порівняння рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості товарів, митне оформлення яких вже здійснено митним органом встановлено, що вартість заявленого до митного оформлення товару «алюмінієві композитні панелі», що декларується за кодом згідно з УКТЗЕД 7606123000 є меншою від мінімального рівня митної вартості товарів інформація по яким міститься у спеціалізованому програмно-інформаційному комплексу Єдиної автоматизованої інформаційної системи Держмитслужби України.

Таким чином суд зазначає, що наявність в ЄАІС інформації про іншу митну вартість ідентичних або аналогічних товарів може бути підставою для витребування у декларанта додаткових документів для підтвердження митної вартості.

Окреслене відповідає правовій позиції Верховного Суду викладеній в постанові від 03.08.2021 у справі № 640/13657/20.

Крім того при митному оформленні надано рахунок на оплату перевезення від 11.06.2024 №7336 та довідку про транспортно-експедиційні витрати від 11.06.2023 № 110624-3 від ТОВ "ЄВРО ФОРВАРДІНГ", яке не є перевізником вантажу. Відповідно до інформації, зазначеної в міжнародних товарно-транспортних накладних, фактичні виконавці перевезення оцінюваного товару за CMR від 10.06.2024 № 0650, від 10.06.2024 № 5010, від 10.06.2024 № 5403, від 10.06.2024 № 8398 є ТОВ «Транспортна компанія БЛАСКО»; за CMR від 10.06.2024 № 5425 ТОВ «Старлайт Лоджистік»; за CMR від 10.06.2024 № 9463 ТОВ «МВ Транспорт»; та CMR від 10.06.2024 № 9939 є ФОП ОСОБА_1 .

Таким чином, відбулося залучення третіх осіб, що безпосередньо впливає на формування складових митної вартості, проте не відображається.

Принагідно суд зазначає, що ст. 9 Закону України від 01.07.2004 № 1955-IV «Про транспортно-експедиторську діяльність» обумовлено, що підтвердженням витрат експедитора є документи (рахунки, накладні, тощо), видані суб`єктами господарювання, що залучалися до виконання договору транспортного експедирування, або органами влади.

Отже, декларантом не надані передбачені законодавством України документи, що містять відомості щодо витрат пов`язаних з транспортуванням оцінюваних товарів до місця ввезення на митну територію України.

Таким чином, у митного органу відсутня можливість перевірити повноту декларування та умов оплати наданих транспортно-експедиційних послуг.

Суд зазначає, що до митного органу позивач зобов`язаний надати документи щодо суми витрат на перевезення саме виконавцем перевезення.

Принагідно суд зазначає, що згідно ст. 9 Закону України «Про транспортно- експедиторську діяльність» у плату експедитору не включаються витрати експедитора на оплату послуг (робіт) інших осіб, залучених до виконання договору транспортного експедирування, на оплату зборів (обов`язкових платежів), що сплачуються при виконанні договору транспортного експедирування.

Підтвердженням витрат експедитора є документи (рахунки, накладні тощо), видані суб`єктами господарювання, що залучалися до виконання договору транспортного експедирування, або органами влади.

Таким чином, належним підтвердженням суми оплати за транспортування товару у разі залучення сторонніх організацій є рахунки таких фактичних перевізників».

Також суд зазначає, що згідно листа від 07.04.2022 № 070422-5 до митного оформлення не надано документи, щодо оплати фрахту контейнерів враховуючи термін оплати. Відповідно до даних searates.com контейнери прибули до порту призначення Константа 26.04, а згідно з товаротранспортними накладними (CMR) відправка товару автомобільним транспортом була здійснена 10.06.2024. таким чином у митного органу є сумнів щодо неврахування витрат щодо зберігання товару в порту призначення.

Принагідно суд зазначає, що позивач при поданні Електронної митної митною декларації від 20.06.2024 № 24UA100100036236U1 (за якою товар випущений у вільний обіг) та долучає до митного оформлення додаткові документи, які не надавались за митною декларацією від 19.06.2024 № 24UA100100036007U2, а саме:

- рахунок ТОВ "ЄВРО ФОРВАРДІНГ" на оплату демереджу від 19.06.2024 №7665 на суму 422520,77 грн. та

- рахунок ТОВ "ЄВРО ФОРВАРДІНГ" по відшкодування послуг по зберіганню вантажу в порту Констанца (Румунія) від 19.06.2024 № 7663 на суму 424024,84 грн..

Суд констатує, що позивачем не відображалось в поданій первинній митній декларації визначення митної вартості з урахуванням демереджу від 19.06.2024 №7665 на суму 422520,77 грн. та рахунку ТОВ "ЄВРО ФОРВАРДІНГ" по відшкодування послуг по зберіганню вантажу від 19.06.2024 № 7663 на суму 424024,84 грн., що у корегує митну вартість у бік збільшення.

Суд також звертає увагу, що відповідно до ст. 13 Закону України від 01.07.2004 №1955-IV «Про транспортно-експедиторську діяльність» експедитор здійснює страхування вантажу та своєї відповідальності згідно із законом та договором транспортного експедирування.

Таким чином приписи ст. 13 Закону України від 01.07.2004 №1955-IV «Про транспортно-експедиторську діяльність» є обов`язком, а не правом експедитора, що нерозривно пов`язано з питанням формування митної вартості.

Суд також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів позивача), сформовану у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Суд наголошує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі Серявін та інші проти України зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі Трофимчук проти України ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Деякі аргументи не можуть бути підставою для надання детальної відповіді на такі доводи.

Усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків суду не спростовують.

Таким чином, перевіривши згідно наведеної норми оскаржуване рішення про коригування митної вартості товарів та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення, суд вважає, що вони не підлягають скасуванню, оскільки прийняті обґрунтовано, тобто з урахування усіх обставин, що мають значення для їх прийняття, з дотримання вимог законодавства.

Зважаючи на встановлені у справі обставини, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні адміністративного позову.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 19, 139, 241-247, 250, 255, 293, 295, 297 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Модус, ЛТД" (просп. Героїв Харкова, 144, м. Харків, Харківський р-н, Харківська обл., 61061, код ЄДРПОУ 21203457) до Київської митниці (бульв. Гавела Вацлава, буд. 8 А, м. Київ, 03124, код ЄДРПОУ 43997555) про визнання протиправними та скасування рішення - залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Текст рішення складено та підписано 12.02.2025.

СуддяСупрун Ю.О.