Постанова

від 06.02.2025 по справі 160/988/24

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

06 лютого 2025 року м. Дніпросправа № 160/988/24

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Олефіренко Н.А. (доповідач),

суддів: Божко Л.А., Дурасової Ю.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.01.2025 (суддя Рянська В.В.) в адміністративній справі №160/988/24 за позовом ОСОБА_1 до Центрально-міського відділу державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), третя особа: Головне управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправною бездіяльності та скасування постанов,-

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Центрально-міського відділу державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), у якій позивач просив:

визнати протиправною бездіяльність Центрально-міського відділу державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) щодо ненаправлення стороні виконавчого провадження боржнику ОСОБА_1 у встановлений законом строк постанов про відкриття виконавчого провадження від 04.02.2022 № 68499530, стягнення виконавчого збору, стягнення витрат на проведення виконавчих дій, звернення стягнення на заробітну плату боржника;

скасувати постанови державного виконавця Центрально-міського відділу державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Лелетко А.А. від 04.02.2022 у виконавчому провадженні № 68499530 про звернення стягнення на заробітну плату в розмірі 30440,74 грн, стягнення виконавчого збору в розмірі 3044,07 грн та витрат на проведення виконавчих дій у розмірі 720,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 26.12.2023 з рахунку позивача в АТ КБ «ПРИВАТ БАНК» було знято грошові кошти в сумі 8088,54 грн. Адміністратор банку повідомила позивача, що грошові кошти стягнуто з нього у порядку здійснення виконавчих дій у виконавчому провадженні № 68499530, яке здійснюється Центрально-міським відділом державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на підставі вимоги Головного управління ДПС у Дніпропетровській області № Ф-5164-56 від 12.02.2021 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску за 2020 рік. Позивач зазначає, що з січня 2017 року він не здійснює незалежну професійну діяльність адвоката, є пенсіонером та займається викладацькою діяльністю. З 2019 року працює на кафедрі права Криворізького національного університету. Єдиний внесок за нього сплачує роботодавець. За місцем його роботи про наявність виконавчого провадження його не повідомляли. На адресу позивача державним виконавцем не було надіслано жодної постанови у виконавчому провадженні № 68499530. Рішеннями Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.05.2019 у справі № 160/2694/19, від 17.10.2019 у справі № 160/8195/19, від 24.01.2020 у справі № 160/11666/19 за його позовами було визнано протиправними та скасовано вимоги Головного управління ДПС у Дніпропетровській області № Ф-5164-56. 27.12.2023 позивач звернувся до відповідача із заявою про повернення стягнутої суми 8088,54 грн. 28.12.2023 державний виконавець Коробко Олена Сергіївна повідомила позивачу, що державним виконавцем Лелетко Анастасією Андріївною 04.02.2022 у виконавчому провадженні № 68499530 винесено постанови про відкриття виконавчого провадження, про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій, про стягнення виконавчого збору та звернення стягнення на заробітну плату боржника. На питання щодо ненаправлення позивачу у встановлений строк постанов, прийнятих у виконавчому провадженні № 68499530, державний виконавець Коробко О.С. не змогла відповісти, повідомивши, що державний виконавець Лелетко А.А. більше не працює у відділі ДВС. Також державний виконавець Коробко О.С. пояснила, що з 25.01.2023 вказане виконавче провадження перебуває у неї на виконанні, 26.12.2023 було знято 8088,54 грн з банківського рахунку позивача та 28.12.2023 винесено постанову про закінчення виконавчого провадження у зв`язку з виконанням. Оскільки позивачу не надсилалася постанова від 04.02.2022 про відкриття виконавчого провадження № 68499530, на його думку, підлягають скасуванню також постанови від 04.02.2022 про стягнення виконавчого збору в сумі 3044,07 грн, про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження в сумі 720,00 грн, про звернення стягнення на заробітну плату у розмірі 20% до повного погашення боргу в сумі 30440,74 грн та виконавчого збору в сумі 3044,07 грн.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.01.2025 адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність державного виконавця Центрально-міського відділу державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Лелетко Анастасії Андріївни, яка полягає у ненаправленні на адресу боржника - ОСОБА_1 документів виконавчого провадження № 68499530 (у тому числі прийнятих в його межах постанов).

Зобов`язано Центрально-міський відділ державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) направити ОСОБА_1 в установленому законом порядку копії постанови від 04.02.2022 про відкриття виконавчого провадження № 68499530 та інших постанов, що були прийняті державним виконавцем у виконавчому провадженні № 68499530.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, його оскаржив позивач, подавши апеляційну скаргу, та з наведених в ній підстав, покликаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати оскаржуване рішення в частині відмовлених позовних вимог та прийняти нове судове рішення у цій частині, яким адміністративний позов задовольнити в повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована доводами адміністративного позову.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що постановою державного виконавця Центрально-міського відділу державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Лелетко А.А. від 04.02.2022 було відкрито виконавче провадження № 68499530 з примусового виконання вимоги Головного управління ДПС у Дніпропетровській області № Ф-5164-56/482 У від 12.02.2021 про стягнення з ОСОБА_1 боргу в сумі 30440,74 грн. У постанові зазначено про стягнення з боржника виконавчого збору в сумі 3044,07 грн.

У постанові державного виконавця від 04.02.2024 про відкриття виконавчого провадження № 68499530 зазначено про обов`язок боржника протягом 5 робочих днів подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджено боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. Зазначено про стягнення з боржника виконавчого збору в сумі 3044,07 грн, тобто у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню (30440,74 грн).

04.02.2022 у вказаному виконавчому провадженні державним виконавцем також винесено постанови про стягнення виконавчого збору в сумі 3044,07 грн, про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження в сумі 720,00 грн, про звернення стягнення на заробітну плату у розмірі 20% до повного погашення боргу в сумі 30440,74 грн та виконавчого збору в сумі 3044,07 грн. 26.12.2023 було знято 8088,54 грн з банківського рахунку позивача та 28.12.2023 винесено постанову про закінчення виконавчого провадження у зв`язку з виконанням.

Як зазначив позивач, про виконавче провадження № 68499530 йому не було відомо до 26.12.2023.

Вважаючи постанову про стягнення виконавчого збору та постанову про відкриття виконавчого провадження з її виконання протиправними, оскільки боржнику не було відомо про їх існування, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Надаючи правову оцінку матеріалам та обставинам справи, а також запереченням сторін, колегія суддів зазначає наступне.

Оскільки, апелянтом оскаржується в апеляційному порядку судове рішення суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог, а тому предметом розгляду в суді апеляційної інстанції, у відповідності до вимог ч. 1 ст. 308 КАС України, є законність і обґрунтованість судового рішення суду, лише в цій частині.

Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів, інших органів та посадових осіб, що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню є Закон України від 02.06.2016 №1404-VIII "Про виконавче провадження" (надалі - Закон №1404-VIII).

Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" (далі - Закон № 1404) передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Отже, правомірними вважаються дії державного виконавця, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом.

Згідно з частиною 1 статті 5 Закону України "Про виконавче провадження" №1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Відповідно до пункту 7 частини 1 статті 3 Закону України "Про виконавче провадження", підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: рішень інших державних органів та рішень Національного банку України, які законом визнані виконавчими документами.

Положеннями частини 1 статті 4 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що у виконавчому документі зазначаються:

1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім`я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала;

2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ;

3) повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім`я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи;

4) ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності); реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків);

5) резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень;

6) дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню);

7) строк пред`явлення рішення до виконання.

У виконавчому документі можуть зазначатися інші дані (якщо вони відомі суду чи іншому органу (посадовій особі), що видав виконавчий документ), які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення, зокрема місце роботи боржника - фізичної особи, місцезнаходження майна боржника, реквізити рахунків стягувача і боржника, номери їх засобів зв`язку та адреси електронної пошти.

Державний виконавець при надходженні виконавчого документа перевіряє її на відповідність вимогам статей 3 та 4 Закону України "Про виконавче провадження" та у випадку відповідності вимогам зазначених статей відкриває виконавче провадження.

З аналізу вищенаведених норм вбачається, що у державного виконавця відсутній обов`язок встановлювати або перевіряти інформацію (правомірність) дати набрання законної сили рішення, яке подано для примусового виконання.

Як встановлено судом, Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області було сформовано стосовно ОСОБА_1 вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 12.02.2021 № Ф-5164-56/482 У (узгоджену) на суму заборгованості зі сплати єдиного внеску - 30440,74 грн, та надіслано її до Центрально-міського відділу державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) із заявою про її примусове виконання від 09.12.2021 № 42006/5/04-36-13-08-16.

У матеріалах справи відсутні відомості про оскарження позивачем вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 12.02.2021 № Ф-5164-56/482.

Згідно з відомостями комп`ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду» рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.05.2019 у справі № 160/2694/19, що набрало законної сили 13.06.2019, визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДФС у Дніпропетровської області від 19.11.2018 № Ф-5164-56. У рішенні судом встановлено, що вказаною вимогою було визначено ОСОБА_1 борг (недоїмку) в сумі 7371,54 грн. з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за 2018 рік як особі, яка проводить незалежну професійну діяльність адвоката.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.10.2019 у справі № 160/8195/19, що набрало законної сили 27.01.2020, визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДФС у Дніпропетровській області № Ф5164-56/482 від 11.05.2019, якою визначено ОСОБА_1 борг (недоїмку) зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування як особі, яка проводить незалежну професійну діяльність адвоката, на суму 12582,90 грн. У рішенні судом встановлено, що вказаною вимогою було визначено ОСОБА_1 борг (недоїмку) станом на 30.04.2019.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.01.2020 у справі № 160/11666/19, що набрало законної сили 25.02.2020, визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДФС у Дніпропетровській області № Ф 5164-56/482 від 20.08.2019 на суму 15337,08 грн. У рішенні судом встановлено, що вказаною вимогою було визначено ОСОБА_1 борг (недоїмку) станом на 31.07.2019 як особі, яка проводить незалежну професійну діяльність (адвокат), в сумі 15337,08 грн зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період 2018 рік I-II квартали 2019 року.

Оскільки позивачем у встановлений законом строк в добровільному порядку суму податкового боргу не було сплачено, третя особа направила податкову вимогу № Ф-5164-56/482 У від 12.02.2021 про стягнення з ОСОБА_1 боргу в сумі 30440,74 грн. на примусове виконання.

Так, постановою державного виконавця Центрально-міського відділу державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Лелетко А.А. від 04.02.2022 було відкрито виконавче провадження № 68499530 з примусового виконання вимоги Головного управління ДПС у Дніпропетровській області № Ф-5164-56/482 У від 12.02.2021 про стягнення з ОСОБА_1 боргу в сумі 30440,74 грн. У постанові зазначено про стягнення з боржника виконавчого збору в сумі 3044,07 грн.

Приймаючи до виконання виконавчий документ, державним виконавцем не було встановлено жодної із передбачених частиною четвертою статті 4 Закону України "Про виконавче провадження" підстав, за яких виконавчий документ повертається стягувачу.

У зв`язку із цим, встановивши, що виконавчий документ відповідав вимогам, що висуваються до нього Законом України «Про виконавче провадження», державним виконавцем Центрально-міського відділу державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Лелетко А.А. відкрито виконавче провадження з виконання зазначеної постанови.

Суд зазначає, що правомірність дій Головного управління ДПС у Дніпропетровській області щодо направлення вимоги Головного управління ДПС у Дніпропетровській області № Ф-5164-56/482 У від 12.02.2021 про стягнення з ОСОБА_1 боргу в сумі 30440,74 грн. на примусове виконання не є предметом позову у цій справі.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19 вересня 2019 року у справі №580/1547/19.

Відповідно до змісту частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Єдиною підставою позову в обґрунтування протиправності постанови державного виконавця Центрально-міського відділу державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Лелетко А.А. від 04.02.2022 у виконавчому провадженні № 68499530 про звернення стягнення на заробітну плату в розмірі 30440,74 грн, стягнення виконавчого збору в розмірі 3044,07 грн та витрат на проведення виконавчих дій у розмірі 720,00 грн. позивачем зазначено лише її не направлення позивачу, з огляду на що, про останні йому не було відомо.

Однак, вказані позивачем обставини в даному випадку є достатніми лише для підстави поновлення строку звернення до адміністративного суду, що і здійснено судом.

Зокрема, ненаправлення оскаржуваної постанови може свідчити про бездіяльність державних виконавців щодо не вчинення дій, передбачених Законом "Про виконавче провадження", разом з тим, в даному випадку визнання такої бездіяльності протиправною не забезпечать ефективного захисту позивача, оскільки, не може свідчити про протиправність оскаржуваної у цій справі постанови державного виконавця лише з вказаних позивачем підстав не направлення такої постанови.

Крім того, матеріалами справи встановлено, що з відомостей Автоматизованої системи виконавчого провадження стан виконавчого провадження № 68499530 завершено.

Водночас, у поясненнях третьої особи зазначено, що станом на 24.12.2024 ОСОБА_1 не має заборгованості з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, оскільки борг за вимогою від 12.02.2021 № Ф-5164-56/482 У стягнуто у примусовому порядку, отже, визнання протиправною та скасування постанови про звернення стягнення на заробітну плату не призвело би до жодних правових наслідків для боржника.

Згідно з частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Так, у рішенні у справі «Каракуця проти України» Європейським Судом з прав людини визнано необґрунтованими скарги заявників, які ґрунтувалися, зокрема, на тому, що Верховним Судом відмовлено поновити їм строк на подання касаційної скарги, оскільки суд апеляційної інстанції не повідомив їх про винесення рішення, що й унеможливило їх звернення з касаційного скаргою у встановлені законом строки. Європейський Суд з прав людини дійшов висновку, що заявники не виявили належної зацікавленості у розгляді їхньої справи, оскільки вони протягом 1 року та 8 місяців не звертались до апеляційного суду за інформацією щодо стану розгляду їх апеляційної скарги.

Виходячи з положень частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Частиною першою статті 6 Конвенції гарантовано право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

У справі «Горнсбі проти Греції» Європейським судом з прав людини в пункті 40 рішення зазначено, що право на суд було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави допускала невиконання остаточного та обов`язкового судового рішення на шкоду одній зі сторін.

Якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс (пункт 68 рішення у справі «Піалопулос та інші проти Греції»).

Європейський суд з прав людини в пункті 26 рішення у справі «Глоба проти України» відзначає, що пункт 1 статті 6 Конвенції, inter alia, захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (див., наприклад, рішення у справі «Бурдов проти Росії» (Burdov v. Russia), заява №59498/00, пункт 34, ECHR 2002-III, та рішення від 06.03.2003 року у справі «Ясюнієне проти Литви», заява № 41510/98, пункт 27). Держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці (див. рішення від 07.06.2005 року у справі «Фуклев проти України» (Fuklev v. Ukraine), заява № 71186/01, п. 84).

В пункті 27 рішення у справі «Глоба проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що саме на державу покладається обов`язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції.

Конституційний Суд України також неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012 року № 11-рп/2012).

Конституційний Суд України бере до уваги практику Європейського суду з прав людини, який, зокрема, в рішенні у справі «Шмалько проти України» від 20.07.2004 року вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43).

Таким чином, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Статтею 124 Конституції України визначено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

Пунктом 6 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 13.12.2010 року № 3 «Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби» зазначено, що судам необхідно враховувати, що постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору та накладення штрафу належать до видів відповідальності за невиконання рішення самостійно та за невиконання без поважних причин рішення, що зобов`язує боржника вчинити певні дії.

Отже, враховуючи встановлені судом обставини, позивачем не наведено обґрунтованих підстав для перевірки законності оскаржуваної постанови по суті, проте встановлена судом бездіяльність відповідача щодо не направлення такої постанови позивачу не відновить порушеного права останнього.

Позивач скористався своїм правом на судовий захист та йому такий захист надано відповідно до способу захисту, обраного останнім.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції в повній мірі досліджено всі обставини справи у зв`язку із чим прийшов до правильного висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Зі змісту частин 1-4 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Згідно з п.1 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням вище викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 242, 243, 251, 271, 272, 287, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.01.2025 в адміністративній справі №160/988/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили 06 лютого 2025 року та не підлягає касаційному оскарженню.

Повний текст судового рішення складено 06 лютого 2025 року.

Головуючий - суддяН.А. Олефіренко

суддяЛ.А. Божко

суддяЮ. В. Дурасова