Постанова

від 12.02.2025 по справі 400/4836/22

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 лютого 2025 р.м. ОдесаСправа № 400/4836/22

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Бойка А.В.,

суддів: Федусика А.Г.,

Шевчук О.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 23 липня 2024 року у справі за адміністративним позовом Головного управління ДПС у Миколаївській області до ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу, -

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2022 року Головне управління ДПС у Миколаївській області звернулось до суду першої інстанції з адміністративним позовом до ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу в сумі 62080,70 грн., а саме: по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у розмірі 1716,18 грн. та орендної плати у розмірі 60 364,52 грн. в сумі 62080,70 грн. грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що ОСОБА_1 є платником податків та в силу положень ст. 67 Конституції України зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Позивач вказував на те, що в результаті неналежного виконання ОСОБА_1 покладених на нього законом обов`язків, у нього наявна непогашена податкова заборгованість/недоїмка у сумі 62080,70 грн.

Позивач посилався на те, що 12.01.2018 року була винесена податкова вимога № 357-17 про сплату боргу, яка була направлена на адресу відповідача рекомендованим листом.

Однак, як вказав позивач, вказані заходи не призвели до погашення виниклої у відповідача заборгованості, що і стало підставою для звернення податкового органу до суду за даним адміністративним позовом.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 23.07.2024 року позов Головного управління ДПС у Миколаївській області задоволено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилався на невірне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, що призвело до неправильного вирішення спору.

У поданій апеляційній скарзі апелянт вказував на те, що він був власником нерухомого майна - комплексу нежитлових будівель (киснево-наповнювальної станції), розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . Вказане майно належало йому на підставі Договору купівлі-продажу нежитлових будівель, посвідченого нотаріусом 27.06.2006 за реєстровим номером №1559. Дана нерухомість знаходилася на земельній ділянці державної власності, площею 0,4863га з кадастровим номером 4825480800:01:000:0004, яка перебувала в користуванні відповідача на підставі договору оренди, укладеного з Миколаївською обласною державною адміністрацією від 24.07.2013р. Дане майно використовувалося відповідачем в його підприємницькій діяльності. 26.12.2018р. було зареєстроване припинення статусу відповідача як фізичної особи-підприємця, що підтверджується Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, який було долучено до позовної заяви.

Апелянт вказав, що відповідно до Договору купівлі-продажу комплексу нежитлових будівель кисневонаповнювальної станції від 23.05.2019р. ОСОБА_1 продав ОСОБА_2 зазначений комплекс будівель, і право власності на нього перейшло до ОСОБА_2 . Воно було зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі вказаного договору 23.05.2019р.

З огляду на зазначене апелянт вважає, що підстав для нарахування податкових зобов`язань (орендної плати) згідно податкового повідомлення-рішення №0141399-2410-1408 від 20.04.2020 р. у позивача не було.

З тих же підстав апелянт вважає безпідставним нарахування податкового зобов`язання згідно податкового повідомлення-рішення №2799124-5405-1409 від 27.04.2020р., оскільки станом на 2020 рік та на 2021 рік ОСОБА_1 не був користувачем будь-якого майна, в тому числі і земельних ділянок, на які могла нараховуватися орендна плата.

Апелянт вважає, що судом першої інстанції необґрунтовано стягнуто суму податкового боргу без перевірки сум, вказаних в податковому повідомленні-рішенні.

Відповідач також вказував на те, що орендна плата сплачується орендарем за період фактичного перебування землі у користуванні у поточному році. При цьому, згідно з п.287.1 ст.287 ПК України, власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році.

Апелянт посилався на те, що за положенням податкового законодавства, незалежно від оформлення правовстановлюючих документів на земельні ділянки, особа, яка є власником будівлі, споруди (їх частини), з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно сплачує земельний податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини). Відтак, з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно у ОСОБА_2 , як його власника, виник обов`язок зі сплати земельного податку за земельні ділянки, на яких розташовані відповідні об`єкти нерухомості.

За таких обставин апелянт зазначив, що незважаючи на те, що ОСОБА_2 не зареєстрував право користування земельною ділянкою під належними йому на праві власності нежитловими приміщеннями, виходячи із принципу пріоритетності норм ПК України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 ПК України, обов`язок зі сплати оренди виник у ОСОБА_2 з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно. І відповідно такий обов`язок з цієї дати припинився у відповідача ОСОБА_1 .

На підставі викладено, відповідач вважає, що починаючи з 2019 року він не є землекористувачем земельної ділянки, на якій розташоване відчужене ним нерухоме майно і не може бути належним платником орендної плати за землю, а таким платником є фактичний власник нерухомого майна, яке знаходиться на відповідній земельній ділянці, тобто фактичний землекористувач, а тому позивачем безпідставно розраховано суму податку за вищезазначеним об`єктом оподаткування.

Також апелянт не погодився з висновком суду першої інстанції про узгодження податкового боргу. Апелянт зазначив, що податкові повідомлення-рішення не направлялися позивачем на адресу проживання відповідача та на його податкову адресу. В апеляційній скарзі вказано, що зареєстрованим місцем проживання відповідача була адреса: АДРЕСА_2 , як зазначається в податкових повідомленнях-рішеннях). Відповідач ніколи не проживав і не був зареєстрований в квартирі АДРЕСА_3 .

Апелянт вважає, що підтвердженням того, що позивачу була відома дійсна адреса проживання відповідача (квартира АДРЕСА_4 ) є реєстрація його як фізичної особи-підприємця в Державному реєстрі, що підтверджується і Витягом з Державного реєстру, який долучений позивачем до позовної заяви, і свідоцтвом про його реєстрацію.

Крім того, як вказує відповідач, податкова вимога від 12.01.2018 року також направлялася саме за його податковою адресою квартира АДРЕСА_4 та була отримана ним і оплачена сума боргу, яка в ній зазначалася 3435,58 грн.

Таким чином апелянт вважає, що доказів того, що податкові повідомлення-рішення направлялися відповідачу за місцем його проживання з повідомленням про вручення позивачем не надано. Будь-які копії повідомлень про вручення, в тому числі з відміткою, що вони повертаються не врученими разом з конвертами в матеріалах справи відсутні.

Також апелянт зазначив, що податкова вимога від 12.01.2018 року на суму 3435,58грн ніяк не могла стосуватися податкових зобов`язань за 2020 та 2021 роки, які мають інші суми нарахування. Відповідач вказав на те, що виконав зазначену вимогу, внаслідок чого утворилася переплата, що підтверджується матеріалами справи та зменшенням суми податкового боргу позивачем з орендної плати за 2020 з суми вказаної в податковому повідомленні-рішенні 30 354,90 грн до 30009,62 грн. Податкова вимога про сплату сум податків, вказаних в податкових повідомленнях-рішеннях за 2020 та 2021 роки, відповідачу не надсилалася і доказів цього до позовної заяви позивач не надає.

Зважаючи на викладене відповідач вважає, що законні підстави для стягнення з нього податкового боргу відсутні, а тому просить скасувати рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 23.07.2024р. та постановити нове про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

09.09.2024 року до суду апеляційної інстанції надійшов відзив Головного управління ДПС у Миколаївській області на апеляційну скаргу ОСОБА_1 . У поданому відзиві позивач вказував на те, що до Первомайської ДПІ ГУ ДПС у Миколаївській області Городецьким В.М. була подана заява для проведення звірки від 29.07.2024 (вх. №44921/6). Позивач зазначив, що згідно наданих до заяви документів встановлено, що до договору оренди внесено зміни, а саме: враховуючи договір купівлі-продажу від 23.05.2019 №2099, на підставі рішення міської ради від 27.06.2024 №35 «Про заміну сторони договору оренди землі та заміну його істотних умов», сторони уклали додаткову угоду від 15.07.2024 про внесення змін до договору оренди земельної ділянки (кадастровий номер 4825480800:01:000:0004) площею 0,4863 га для обслуговування комплексу нежитлових будівель кисновонаповнювальної станції по АДРЕСА_1 , укладений між Первомайською районною державною адміністрацією Миколаївської області та фізичною особою ОСОБА_1 . Договір викладено в новій редакції орендар фізична особа ОСОБА_2 . Угода набуває чинності з моменту підписання, з 15.07.2024. Таким чином, враховуючи що зміни орендаря відбулися з 15.07.2024, а договір оренди землі від 24.07.2013, номер запису про інше речове право 1873470 є актуальним, контролюючий орган посилався на те, що не має підстав для скасування податкових повідомлень-рішень №2799124-5405-1408 від 27.04.2020, № 392365-2410-1408 від 28.07.2021.

Щодо визначення ОСОБА_1 ГУ ДПС у Миколаївській області суми податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2020 рік в розмірі 1716,18 грн згідно податкового повідомлення-рішення форми «Ф» №2799124-5405-1409 від 27.04.2020 ,позивач зазначив, що до Первомайської ДПІ ГУ ДПС у Миколаївській області Городецьким В.М. надана заява для проведення звірки від 29.07.2024 (вх.№44921/6). Згідно наданих до заяви документів встановлено, що комплекс нежитлових будівель, кисневонапольнювальної станції, розташованої по АДРЕСА_1 відчужено 23.05.2019. Контролюючий орган зазначив, що за результатами проведеної звірки буде розглянуте питання щодо наявності підстав для коригування.

З огляду на існування станом на 05.09.2024 року згідно даних АІС «Податковий блок» у фізичної особи ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) податкового боргу в сумі 133870,04 грн, в тому числі нарахованого по наведеним у позові ППР, направлення платнику податків фізичній особі ОСОБА_1 податкової вимоги від 12 січня 2018 року № 357-17 на суму 3435,58 грн, яка на даний час не відкликана, позивач вважає, що у нього виникло право на стягнення заявленого податкового боргу з відповідача з моменту узгодження податкового зобов`язання.

З огляду на викладене контролюючий орган просить залишити апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 23.07.2024 року по справі №400/4836/22 без змін.

Справу розглянуто судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження на підставі п.3 ч.1 ст.311 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне:

Звертаючись з позовом до суду першої інстанції Головне управління ДПС посилалось на те, що за відповідачем рахується заборгованість в загальному розмірі 62080,70 грн. по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у розмірі 1 716,18 грн; орендній платі у розмірі 60 364,52 грн.

Судом встановлено, що відповідно до розрахунку податкового боргу станом на 09.02.2021 року, довідки про стан розрахунків з бюджетом та інтегрованої картки платника (ІКП), наданих позивачем, податкова заборгованість ОСОБА_1 по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки та по орендній платі виникла на підставі наступних податкових повідомлень-рішень:

- №0141399-2410-1408 від 20.04.2021 року в сумі 1716,18 грн.;

- №2799124-5405-1409 від 27.04.2020 року в сумі 30 009,62 грн; (30354,90 345,25 = 30009,62);

- №392365-2410-1408 від 28.04.2021 року в сумі 30 354,90 грн.

Загальна сума заборгованості складає 62080,70 грн.

Звертаючись з даним позовом до суду першої інстанції, Головне управління ДПС у Миколаївській області вказувало на те, що станом на момент звернення до суду з даним позовом податковий борг відповідачем погашений не був.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції суд виходив з того, що податкові зобов`язання, які були визначені контролюючим органом згідно податкових повідомлень-рішень є узгодженими, оскільки були направлені на адресу ОСОБА_1 поштовим зв`язком, однак невручені з незалежних від контролюючого органу причин. Суд також вказав на те, що позивачем не надано до суду доказів оскарження відповідачем вказаних податкових повідомлень-рішень в адміністративному порядку, що також підтверджується відомостями бази даних "Діловодство спеціалізованого суду", а також даними Єдиного Державного реєстру судових рішень.

Також суд першої інстанції вказав на те, що контролюючим органом було виставлено відповідачу податкову вимогу форми "Ф" №357-17 від 12.01.2018 року ,яку не було виконано відповідачем. Доказів оскарження вищевказаної вимоги до суду також не надано, як і доказів, які б спростовували факт існування за відповідачем заборгованості.

За відсутності добровільної сплати відповідачем суми недоїмки (заборгованості) у розмірі 62 080,70 грн., суд дійшов висновку, що вказана сума податкового боргу підлягає стягненню з відповідача за рішенням суду.

Колегія суддів не погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне:

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає наступне:

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Згідно з ст. 16 Податкового кодексу України платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно п.п.20.1.34 п.20.1 ст.20 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, що обслуговують такого платника податків, на суму податкового боргу або його частини.

Відповідно до підпункту 14.1.39 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) грошове зобов`язання платника податків сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету або на єдиний рахунок як податкове зобов`язання та/або інше зобов`язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності та пеня.

Згідно п.п.14.1.175 п.14.1 ст.14 ПК України податковий борг - сума узгодженого грошового зобов`язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.

Положеннями п.п. 54.3.3 п. 54.3 ст. 54 ПК України визначено, що контролюючий орган зобов`язаний самостійно визначити суму грошових зобов`язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, або зменшення суми податку на доходи фізичних осіб, задекларовану до повернення з бюджету у зв`язку із використанням платником податку права на податкову знижку, якщо згідно з податковим та іншим законодавством особою, відповідальною за нарахування сум податкових зобов`язань з окремого податку або збору та/або іншого зобов`язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, застосування штрафних (фінансових) санкцій та нарахування пені, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, є контролюючий орган.

Відповідно до абзацу першого пункту 57.3 статті 57 ПК України у разі визначення грошового зобов`язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов`язаний сплатити нараховану суму грошового зобов`язання протягом 10 робочих днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.

У разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов`язання платник податків зобов`язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 робочих днів, наступних за днем такого узгодження.

В свою чергу, відповідно до п. 56.18 ст. 56 ПК України, з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення - рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення.

Рішення контролюючого органу, оскаржене в судовому порядку, не підлягає адміністративному оскарженню.

Процедура адміністративного оскарження вважається досудовим порядком вирішення спору.

При зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання протиправним та/або скасування рішення контролюючого органу грошове зобов`язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.

В свою чергу, у разі не виконання платником податків обов`язку щодо своєчасної сплати узгодженої суми податкового зобов`язання контролюючий орган в силу компетенції, встановленої нормами ПК України, здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків.

Відповідні заходи мають бути здійснені на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені законом, як того вимагає частина друга статті 19 Конституції України, якою встановлені критерії поведінки державного органу у сфері публічних відносин.

Пунктом 59.1 статті 59 ПК України встановлено, що у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Податкова вимога може надсилатися (вручатися) контролюючим органом за місцем обліку платника податків, в якому обліковується податковий борг платника податків.

Згідно п. 59.3 ст. 59 ПК України, податкова вимога разом з детальним розрахунком суми податкового боргу надсилається не раніше першого робочого дня після закінчення граничного строку сплати суми грошового зобов`язання.

Податкова вимога повинна містити відомості про факт виникнення податкового боргу та права податкової застави, розмір податкового боргу, який забезпечується податковою заставою, обов`язок погасити податковий борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк, попередження про опис активів, які відповідно до законодавства можуть бути предметом податкової застави, а також про можливі дату та час проведення публічних торгів з їх продажу.

Пунктом 59.5 ст. 59 ПК України визначено, що у разі якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення.

У разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається).

Відповідно до п.п. 95.1, 95.2 ст. 95 ПК України, контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.

Стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 30 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги.

Отже, нормами Податкового кодексу України встановлено чіткий порядок погашення заборгованості платників податків перед бюджетом та визначено перелік заходів, які повинен здійснити контролюючий орган для стягнення податкового боргу.

Обов`язкові умови (обставини), наявність яких в своїй сукупності зумовлює виникнення у податкового органу права на звернення до суду із даним позовом, є: наявність у платника податків боргу зі сплати податків (зборів, обов`язкових платежів); сума заборгованості платника податків на момент звернення податкової служби до суду із позовом про її стягнення має бути узгодженою в установленому законодавством порядку, надсилання платнику податків вимоги про сплату боргу.

За висновками Верховного Суду, у межах розгляду справи за позовом суб`єкта владних повноважень про стягнення заборгованості суд позбавлений процесуальної можливості здійснювати правовий аналіз питання правомірності визначення (нарахування) контролюючим органом грошових зобов`язань.

У спорах за позовом контролюючого органу про стягнення з платника податку податкового боргу встановленню та дослідженню підлягають, зокрема, факт узгодженості грошового зобов`язання, факт оскарження платником податку у передбаченому Кодексом порядку (адміністративному та/або судовому) визначеного грошового зобов`язання, чи є останнє узгодженим з огляду на наявність (відсутність) процедури оскарження, факт сплати/несплати платником податку узгодженого грошового зобов`язання протягом строків, визначених законодавством, факт направлення та вручення платнику контролюючим органом податкової вимоги, дотримання позивачем порядку здійснення цього заходу та інше.

Вказана правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 04.02.2020 року у справі №817/4186/13-а, від 21.08.2019 року у справі №2340/4023/18, від 05.03.2020 року у справі №804/8630/16, від 12.07.2022 року у справі №160/7345/20 та інших.

Верховний Суд також звертав увагу на те, що в адміністративному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин). Під час розгляду справи суд зв`язаний предметом та підставами заявлених позивачем вимог. Вказаний принцип знайшов своє відображення у частині другій статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, в якій вказано, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, та в межах позовних вимог.

Таким чином в ході розгляду справи за позовом контролюючого органу про стягнення з платника податків заборгованості по податках та зборах, суд не може надавати оцінку правомірності нарахування податкового зобов`язання, зокрема, згідно податкових повідомлень-рішень, у зв`язку з несплатою якого виникла податкова заборгованість.

З огляду викладене колегія суддів не приймає до уваги та не надає правової оцінки доводам відповідача про безпідставність визначення грошових зобов`язань з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки та з орендної плати згідно податкових повідомлень-рішень, з огляду на відчуження ним об`єктів, які підлягають оподаткуванню.

Надаючи оцінку наявності підстав для стягнення в даному випадку з відповідача податкового боргу, колегія суддів зазначає наступне:

Так, судом апеляційної інстанції встановлено, що податковий борг відповідача виник у зв`язку із визначенням контролюючим органом податкових зобов`язань Городецькому В.М. з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2020 рік згідно податкового повідомлення-рішення: №0141399-2410-1408 від 20.04.2021 року в сумі 1716,18 грн.; а також податкових зобов`язань з орендної плати згідно податкових повідомлень-рішень №2799124-5405-1409 від 27.04.2020 року в сумі 30 354,90 грн за 2020 рік (сума податкового зобов`язання зменшена на 345,28 грн. та склала 30009,62 грн.); №392365-2410-1408 від 28.04.2021 року в сумі 30 354,90 грн. за 2021 рік.

Судом було встановлено, що вищезазначені податкові повідомлення-рішення надсилались контролюючим органом відповідачеві.

Згідно п. 58.1 ст. 58 ПК України, контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення, якщо сума грошового зобов`язання платника податків, передбаченого податковим або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, розраховується контролюючим органом відповідно до статті 54 цього Кодексу (крім декларування товарів, передбаченого для громадян).

Податкове повідомлення-рішення надсилається (вручається) за кожним окремим податком, збором та/або разом із штрафними санкціями, передбаченими цим Кодексом, а також за кожною штрафною (фінансовою) санкцією за порушення норм іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на такий контролюючий орган, та/або пенею за порушення строків розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності (58.2 ст. 58 ПК України).

Положеннями п. 58.3 ст. 58 ПК України, податкове повідомлення-рішення надсилається (вручається) платнику податків у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу.

Відповідно до п. 42.2 ст. 42 ПК України, документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).

Положеннями п. 42.5 ст. 42 ПК України визначено, що у разі якщо пошта не може вручити платнику податків документ у зв`язку з відсутністю за місцезнаходженням посадових осіб платника податків, їхньою відмовою прийняти документ, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, документ вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення.

З витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_5 .

Вказана адреса є податковою адресою відповідача.

Звертаючись до суду першої інстанції контролюючий орган посилався на те, що визначені у податкових повідомленнях-рішеннях №0141399-2410-1408 від 20.04.2021 року; №2799124-5405-1409 від 27.04.2020 року та №392365-2410-1408 від 28.04.2021 року грошові зобов`язання є узгодженими, оскільки направлялись на адресу відповідача засобами поштового зв`язку, однак були повернуті на адресу контролюючого органу з відміткою «за закінченням терміну зберігання», тобто з незалежних від контролюючого органу причин.

З наданих до суду першої та апеляційної інстанції доказів вбачається, що податкові повідомлення-рішення №0141399-2410-1408 від 20.04.2021 року; №2799124-5405-1409 від 27.04.2020 року та №392365-2410-1408 від 28.04.2021 року направлялись контролюючим органом на адресу: АДРЕСА_6 . Дана адреса зазначена як в самих податкових повідомленнях-рішеннях, так і на поштових конвертах та рекомендованих повідомленнях про вручення поштового відправлення (а.с. 97, 99,102). Тоді як податковою адресою відповідача є АДРЕСА_7 .

Податкові повідомлення-рішення, які направлялись ГУ ДПС у Миколаївській області не були вручені ОСОБА_1 та повернуті на адресу контролюючого органу з відміткою «за закінченням терміну зберігання».

В свою чергу невірне зазначення податкової адреси відповідача та направлення податкових повідомлень-рішень за адресою: АДРЕСА_6 , наслідком чого було їх повернення без вручення, не може вважатись належним врученням таких податкових повідомлень-рішень в розумінні ст. 42 ПК України, оскільки вони надіслані не за податковою адресою відповідача.

З огляду на викладене визначені у зазначених вище податкових повідомленнях-рішеннях податкові зобов`язання з орендної плати та з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачуваний фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості не є узгодженими.

В свою чергу ГУ ДПС у Миколаївській області не вжило жодних заходів, спрямованих на надіслання податкових повідомлень-рішень за місцезнаходженням (податковою адресою) ОСОБА_1 .

Таким чином, оскільки грошові зобов`язання, визначені у податкових повідомленнях-рішеннях №0141399-2410-1408 від 20.04.2021 року; №2799124-5405-1409 від 27.04.2020 року та №392365-2410-1408 від 28.04.2021 року не є узгодженими та не набули статуту податкового боргу, у контролюючого органу не виникло правових підстав для звернення до суду з позовом про стягнення таких сум в примусовому порядку за рішенням суду.

З огляду на викладене у задоволенні позову Головного управління ДПС у Миколаївській області слід відмовити.

Відповідно до ст. 317 КАС України підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Колегія суддів зазначає, що в даному випадку рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам ст. 242 КАС України, оскільки судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи та порушено норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду на підставі ст. 317 КАС України підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог Головного управління ДПС у Миколаївській області.

Частиною 1 статті 257 КАС України встановлено, що за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності.

Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції, відповідно до ч.5 ст.328 КАС України, в касаційному порядку оскарженню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 23 липня 2024 року скасувати.

Прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог Головного управління ДПС у Миколаївській області про стягнення з ОСОБА_1 податкового боргу.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених ч. 5 ст. 328 КАС України.

Суддя-доповідач А.В. БойкоСудді О.А. Шевчук А.Г. Федусик