Постанова

від 12.02.2025 по справі 127/11158/23

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 127/11158/23

Провадження № 22-ц/801/399/2025

Категорія: 101

Головуючий у суді 1-ї інстанції Жмудь О. О.

Доповідач:Матківська М. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 лютого 2025 рокуСправа № 127/11158/23м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі:

Головуючого: Матківської М. В.

Суддів: Сопруна В. В., Стадника І. М.

Секретар: Пантелеймонова А. І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 11 грудня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Третьої вінницької державної нотаріальної контори, про встановлення факту проживання однією сім`єю,

Рішення ухвалив суддя Жмудь О. О.

Рішення ухвалено о 14:07 год в м. Вінниця Вінницької області

Дата складення повного тексту рішення - 20 грудня 2024 року,

Встановив:

18 квітня 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Третьої вінницької державної нотаріальної контори, про встановлення факту проживання однією сім`єю.

Позовні вимоги мотивувала тим, що вона проживала із ОСОБА_3 протягом тривалого часу однією сім`єю, допоки ОСОБА_3 не загинув під час військових дій. Відповідач ОСОБА_2 є матір`ю загиблого ОСОБА_3 та ймовірно прийняла спадщину після його смерті.

Із ОСОБА_3 вона була знайома з 2010 року. А з 2013 чи з 2014 року (точної дати вона не пам`ятає) вони почали проживати разом однією сім`єю, вели спільний побут, мали спільний бюджет, були пов`язані спільними правами та обов`язками. Свого власного житла кожен із них не мав, тому житло вони винаймали та часто переїздили.

З 2020 року ОСОБА_3 проходив службу в Збройних силах України. Він же періодично пересилав їй кошти на проживання та побутові речі.

На початку 2022 року вони вирішили узаконити свої відносини та звернулися 05 січня 2022 року до органів РАЦСу. Там їм відмовили в реєстрації шлюбу та сказали, що потрібно чекати протягом місяця. ОСОБА_3 був вимушений повертатися до місця служби. В органи РАЦСу у визначений час вони не потрапили, однак обмінялися обручками.

За час перебування у шлюбі ОСОБА_3 неодноразово пересилав засобами поштового зв`язку побутові речі для неї. 26 лютого 2022 року позивачеві стало відомо, що ОСОБА_3 , з яким вона перебувала у фактичних подружніх відносинах, пропав безвісти. А пізніше вона дізналася, що її чоловік загинув під час військових дій по захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України.

Вона має бажання реалізувати свої права на отримання спадщини, однак відсутність зареєстрованого шлюбу позбавляє її цього права, а тому з метою реалізації прав на спадкування звернулася з цим позовом до суду.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 11 грудня 2024 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Третьої вінницької державної нотаріальної контори, про встановлення факту проживання однією сім`єю, відмовлено.

Судові витрати компенсовано за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_4 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким її позов задовольнити.

Зазначила, що з рішенням суду першої інстанції не погоджується та вважає, що воно підлягає скасуванню на підставі п. 3 ч. 1 ст. 376 ЦПК України у зв`язку із невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.

Вважає, що суд неповно дослідив і не надав належну оцінку показам свідків, які достовірно підтверджують сімейний зв`язок між нею та ОСОБА_3 . Крім того, їх спільний побут та їх спільне проживання підтверджується наявними у матеріалах справи роздруківками спільних фото, які свідчать про близькі стосунки між ними.

Також судом не надано належну оцінку письмовим доказам, а саме виписці по карті позивача за період 01.01.2020-01.03.2022, що підтверджує спільний сімейний бюджет, адже ОСОБА_3 періодично переказував кошти у різних сумах на її рахунок.

Крім того, до матеріалів справи було долучено копію дубліката чека №TS206723 від 26 жовтня 2022 року та копію бірки від обручки, що підтверджує факт придбання обручок та бажання ОСОБА_3 укласти офіційний шлюб із ОСОБА_1 . Також про реальний намір укласти шлюб свідчить і роздруківка скріншоту з соціальної мережі «Facebook», на якій відображено повідомлення від 18 грудня 2021 року від користувача з іменем « ІНФОРМАЦІЯ_1 », яке свідчить про те, що він вступив в шлюб з ОСОБА_5 .

Вважає, що покази свідків зі сторони відповідача не є належними доказами у справі, оскільки їх свідчення часто є суперечливими, або такі свідки надають пояснення із чужих слів.

Відповідач ОСОБА_2 у встановлений судом строк подала відзив на апеляційну скаргу позивача, у якому заперечила проти доводів апеляційної скарги та просила рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Третя Вінницька державна нотаріальна контора не надала відзив на апеляційну скаргу.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 і її представник - адвокат Кобзіна А. С. підтримали апеляційну скаргу, просять її задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Дудчик М. У. заперечив проти задоволення апеляційної скарги, просить рішення суду першої інстанції залишити без змін. Проти розгляду справи у відсутності відповідача не заперечив.

Представник Третьої Вінницької державної нотаріальної контори у судове засідання не з`явився, будь-яких заяв чи клопотань до суду не подавав.

Суд апеляційної інстанції, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали цивільної справи, прийшов до висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає за наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_3 з 21 лютого 2020 року проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується довідкою військової частини НОМЕР_1 № 1458 від 22 жовтня 2021 року (а. с. 22 т.1).

Згідно витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 88/НСТ від 25 березня 2022 року, відповідно до підпункту 14 пункту 116 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України нижчепойменованих військовослужбовців які відсутні більше десяти діб, - до повернення військовослужбовців у військову частину (у разі неприйняття іншого рішення про дальше проходження ними військової служби) або до дня набрання чинності рішенням суду про визнання їх безвісно відсутніми чи оголошення померлими, увільнено від займаних посад та зараховано у розпорядження командира НОМЕР_2 окремого мотопіхотного батальйону: солдата ОСОБА_3 (а. с. 37 т. 1).

ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 , актовий запис № 461, складений Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Херсоні Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (а. с. 66 т. 1).

На звернення ОСОБА_1 з приводу надання інформації, відносно розшуку військовослужбовця ОСОБА_3 , Вінницьке районне управління поліції ГУНП надало відповідь за № Ж-1761/200-2022 від 04 жовтня 2022 року, з якої вбачається, що у провадженні Вінницького РУП знаходиться ОРС «Розшук» № 38 від 03 травня 2022 року відносно безвісти зниклого гр. ОСОБА_3 , також внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань. По даному факту проводяться оперативно-розшукові заходи на встановлення місцезнаходження гр. ОСОБА_3 (а. с. 38 т. 1).

На адвокатський запит адвоката Кобзіної А. С. з приводу надання інформації, відносно розшуку військовослужбовця ОСОБА_3 Вінницьке районне управління поліції ГУНП надало відповідь за № К-164аз/200/01-2022 від 04 листопада 2022 року, з якої вбачається, що 20 жовтня 2022 року ОРС «Розшук» № 38 від 03 травня 2022 року закрито, у зв`язку із смертю ОСОБА_3 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. Херсон (а. с. 39 т. 1).

Після смерті ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 Третьою вінницькою державною нотаріальною конторою заведена спадкова справа № 328/2020 до майна померлого. Спадкове майно, яке залишилось після смерті спадкодавця прийняла ОСОБА_2 , яка є його матір`ю. Син спадкодавця - ОСОБА_6 від спадщини відмовився (а. с. 62-75 т. 1).

Згідно довідки № 225 від 29 грудня 2022 року, виданої КП ВМР «Комбінат комунальних підприємств», підприємство надало дозвіл на поховання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , на кладовищі «Сабарів-2» Вінницької міської територіальної громади (а. с. 154 т. 1).

КП ВМР «Комбінат комунальних підприємств» 20 січня 2023 року видало свідоцтво про поховання, з якого вбачається що ОСОБА_2 здійснила поховання померлого ОСОБА_3 (а. с. 155 т. 1).

Державний нотаріус Третьої вінницької державної нотаріальної контори Вікторія Березовська надала письмову відповідь за № 360/01-16 від 13 квітня 2023 року на усне звернення ОСОБА_1 , з якої вбачається що вона звернулась до нотаріальної контори щодо спадкування майна, яке залишилось після смерті ОСОБА_3 . Враховуючи, що спадкоємець першої черги заявив про прийняття спадщини, спадкувати майно ОСОБА_3 заявник ОСОБА_1 зможе лише у випадку, коли факт проживання із спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини буде встановлений рішенням суду (а. с. 14 т. 1).

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 06 лютого 2023 року у цивільній справі № 127/27441/22, заяву ОСОБА_1 , за участі заінтересованих осіб: ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_2 , про встановлення факту, що має юридичне значення, залишено без розгляду, оскільки встановлення такого факту пов`язане із наступним вирішенням спору про право (а. с. 12-13 т. 1).

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 26 квітня 2023 року відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 та витребувано докази по справі: у ТОВ «Нова пошта» - інформацію щодо здійснення пересилки товарів за допомогою послуг ТОВ «Нова пошта» абоненту ОСОБА_1 від абонента ОСОБА_3 за період з лютого 2020 року по лютий 2022 року (а. с. 52-53 т. 1).

На виконання вимог ухвали суду від 26 квітня 2023 року ТОВ «Нова Пошта» надало інформаційний лист за № 2053-23к від 30 травня 2023 року, відповідно до якого ТОВ «Нова Пошта» повідомляє про відсутність у володінні Компанії документів та інформації про надання послуг за 2020-2022 роки (а. с. 110 на звороті т. 1).

На виконання вимог ухвали суду від 06 вересня 2023 року КП ВМР «Комбінат комунальних підприємств» надало інформаційний лист за № 274 від 03 жовтня 2023 року, з якого вбачається, що згідно із зверненням ОСОБА_2 , комбінатом комунальних підприємств було надано довідку про те, що КП «Комбінат комунальних підприємств» надає дозвіл на поховання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , № 225 від 29 грудня 2022 року. Відповідно до журналу реєстрації поховань, який ведеться Комбінатом комунальних підприємств, поховання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , здійснювала мати загиблого ОСОБА_2 , про що отримала довідку № 33 від 23 січня 2023 року. Щодо звернення ОСОБА_1 до КП ВМР «Комбінат комунальних підприємств» для отримання довідки № 225 від 29 грудня 2022 року про поховання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 - відомості відсутні (а. с. 168 т. 1).

Матеріали справи містять світлини із зображеннями позивача та ОСОБА_3 (а. с. 19-21 т. 1)

Як вбачається із скріншота із соціальної мережі користувач під іменем « ОСОБА_7 »» уклав шлюб з « ОСОБА_8 » ІНФОРМАЦІЯ_6 (а. с. 19 т. 1).

З виписки по особовому рахунку ОСОБА_1 № НОМЕР_4 , вбачається що ОСОБА_3 здійснював грошові перекази на поточну картку ОСОБА_1 у період з 11 серпня 2020 року по 18 лютого 2022 року (а. с. 25-28 т. 1).

Згідно видаткової накладної № 71-0003486242 від 25 травня 2021 року ОСОБА_3 здійснив покупку мобільного телефона вартістю 2899,00 грн. (а. с. 29 т. 1).

В матеріалах справи також містяться письмові пояснення свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 (а. с. 30-36 т. 1), які в подальшому були допитані в судовому засіданні.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що звертаючись з даним позовом, позивачем не надано належних та достовірних доказів про те, що протягом п`яти років (або будь-який період) вона із ОСОБА_3 вела спільне господарство, що у них був спільний бюджет, що вони разом здійснювали покупки, утримували житло, сплачували вартість отриманих комунальних послуг тощо. Факт спільного відпочинку сторін, спільна присутність на святкуванні свят, самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, що притаманні подружжю, не вказують на те, що між сторонами склались та мали місце, протягом вказаного періоду часу, усталені відносини, які притаманні подружжю. Надані позивачем фотокартки не можуть свідчити про те, що ОСОБА_1 і ОСОБА_3 , проживали однією сім`єю як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу. Отже, позивачем не надано належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження факту проживання разом із ОСОБА_3 однією сім`єю більш ніж п`ять років до часу відкриття спадщини.

Апеляційний суд вважає такий висновок суду першої інстанції правильним та обґрунтованим.

При зверненні до суду із заявою про встановлення юридичного факту важливе значення має мета його встановлення, оскільки саме вона дає можливість зробити висновок, чи дійсно цей факт є юридичним і чи тягне він правові наслідки (постанова Верховного Суду від 11 січня 2023 року по справі № 488/1890/19).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2019 року у справі № 632/580/17 зроблено висновок, що юридичними фактами є певні факти реальної дійсності, з якими нормою права пов`язується настання правових наслідків, зокрема виникнення, зміна або припинення цивільних прав та обов`язків.

У справах позовного провадження факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, як і інші юридичні факти, належить до предмета доказування і підлягає встановленню при ухваленні судового рішення, якщо цей факт пов`язаний з будь-якими заявленими позовними вимогами. Суд зобов`язаний встановити наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК).

В позові ОСОБА_1 зазначала, що встановлення юридичного факту проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період з 2014 року до ІНФОРМАЦІЯ_2 , є необхідним їй для того, щоб вона могла реалізувати свої права на спадкове майно.

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.

У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (стаття 1261 ЦК України).

Згідно із ст. 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Згідно роз`яснень Пленуму Верховного Суду України у пункті 2 постанови «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року № 7, якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення родинних відносин із спадкодавцем, проживання з ним однією сім`єю, постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, прийняття спадщини, яка відкрилася до 01 січня 2004 року тощо.

У пункті 21 цієї постанови роз`яснено, що при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Зазначений п`ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю до набрання чинності цим Кодексом.

В абзаці першому частини другої статті 3 СК України встановлено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства (частина четверта статі 3 СК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.

Згідно із частиною першою статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Відповідно до статті 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 у справі № 1-8/99 за конституційними поданнями Служби безпеки України, Державного комітету нафтової, газової та нафтопереробної промисловості України, Міністерства фінансів України щодо офіційного тлумачення положень пункту 6 статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», частин четвертої і п`ятої статті 22 Закону України «Про міліцію» та частини шостої статті 22 Закону України «Про пожежну безпеку» (справа про офіційне тлумачення терміна «член сім`ї») вказано, що обов`язковими умовами для визнання осіб членами сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки.

Встановлення факту проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу передбачає доведення перед судом факту спільного їх проживання, наявності у них спільного побуту, виникнення між ними у зв`язку із цим взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю.

При цьому має бути встановлена і доведена саме сукупність вказаних усталених обставин та відносин (спільне проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті 3, 74 СК України), оскільки самі по собі, наприклад, факти перебування у близьких стосунках чоловіка та жінки або спільна присутність їх на святах, або пересилання коштів, або періодичний спільний відпочинок, або проживання за однією адресою, факт реєстрації за такою адресою при відсутності інших наведених вище ознак не можуть свідчити, що між чоловіком та жінкою склались та мали місце усталені відносини, притаманні подружжю.

Схожий за змістом висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц, у постанові від 23 січня 2024 року у справі 523/14489/15-ц.

Належними і допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу можуть бути, зокрема, але не виключно: свідоцтва про народження дітей; довідки з місця проживання; свідчення свідків; листи ділового та особистого характеру тощо; свідоцтво про смерть одного із «подружжя»; свідоцтва про народження дітей, в яких чоловік у добровільному порядку записаний як батько; виписки з погосподарських домових книг про реєстрацію чи вселення; докази про спільне придбання майна як рухомого, так і нерухомого (чеки, квитанції, свідоцтва про право власності); заяви, анкети, квитанції, заповіти, ділова та особиста переписка, з яких вбачається, що «подружжя» вважали себе чоловіком та дружиною, піклувалися один про одного; довідки житлових організацій, сільських рад про спільне проживання та ведення господарства та інше. Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 524/10054/16.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (допустимість доказів - стаття 78 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина 1 статті 80 ЦПК України).

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частина 2 статті 80 ЦПК України).

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

На підтвердження факту проживання однією сім`єю, як чоловіка та дружини, без реєстрації шлюбу в період з 2014 року по 26 лютого 2022 року, позивач посилалася як на докази на показання свідків та свої пояснення; невелику кількість спільних фотографій, у тому числі змонтованих фотокопій шляхом поєднання двох окремих фрагментів зображень позивача ОСОБА_1 та ОСОБА_3 ; факт придбання обручок ОСОБА_1 , та скріншот з соціальної мережі «Facebook», на якій відображено повідомлення про нібито вступ у шлюб « ОСОБА_16 » та « ОСОБА_17 »; виписку по карті позивача за період 01.01.2020-01.03.2022, з якої вбачається, що ОСОБА_3 періодично переказував кошти у різних сумах на рахунок ОСОБА_1 .

Доводи апеляційної скарги фактично дублюють встановлені судом першої інстанції обставини, а також полягають у фактичній незгоді та переоцінці висновків суду першої інстанції позивачем.

Верховний Суд у своїй практиці неодноразово зазначав, що для встановлення спільного проживання однією сім`єю до уваги беруться показання свідків про спільне проживання фактичного подружжя та ведення ними спільного побуту, документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання) чоловіка та жінки, фотографії певних подій, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім`ї, витрачання коштів на спільні цілі (фіскальні чеки, договори купівлі-продажу, договори про відкриття банківського рахунку, депозитні договори та інші письмові докази) тощо.

Показання свідків та спільні фотографії не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12 грудня 2019 року у справі № 466/3769/16 від 27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16-ц від 11 грудня 2019 року в справі № 712/14547/16-ц від 24 січня 2020 року в справі № 490/10757/16-ц.

Судом першої інстанції належним чином досліджено покази свідків, що відображено в описовій частині оскаржуваного рішення. Крім того, слід враховувати що внутрішнє сприйняття та розуміння свідками близьких стосунків ОСОБА_1 та ОСОБА_3 і законодавчо закріплене визначення сім`ї при необхідності встановлення факту сімейних відносин, об`єктивно різняться. Хоча свідки стверджують про їхнє спільне проживання як сім`ї та загалом зазначають про ведення спільного господарства, вони не конкретизують, у чому саме полягала ця спільність, а також які взаємні права та обов`язки мали між собою позивач і ОСОБА_3 .

Верховний Суд неодноразово приходив до висновку, що факт спільного відпочинку сторін, спільна присутність на святкуванні свят, пересилання відповідачем коштів на рахунок позивачки, самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не може однозначно свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце усталені відносини, які притаманні подружжю (постанови Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15, від 19 березня 2020 року у справі № 303/2865/17, від 23 вересня 2021 року у справі № 204/6931/20, від 30 червня 2022 року у справі № 694/1540/20).

З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивач не надала належних і допустимих доказів, які б підтверджували її спільне проживання з ОСОБА_3 , однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період з 2014 року по ІНФОРМАЦІЯ_2 . Надані нею фотографії самі по собі не свідчать про ведення спільного господарства, наявність спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, характерних для подружніх відносин.

Також перерахування ОСОБА_3 коштів на рахунок ОСОБА_1 у період з 1 січня 2020 року по 1 березня 2022 року не є доказом існування сімейного бюджету, оскільки воно лише відображає факт грошових переказів без зазначення їх призначення. Крім того, у матеріалах справи немає підтверджень спільного використання коштів на потреби сім`ї.

Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 бажали укласти шлюб, та посилання на придбання обручок та допис у соціальній мережі «Facebook», як на підтвердження цієї обставини, апеляційний суд розцінює критично.

До позовної заяви додано копію дубліката чека № TS206723 від 26 жовтня 2022 року, згідно якого ОСОБА_1 05 січня 2025 року здійснила переказ особистих коштів отримувачу ОСОБА_18 (а. с. 23 т. 1), при цьому встановити дійсну мету перерахування цих коштів не вбачається можливим, оскільки кошти перераховано фізичній особі без відповідного зазначення призначення платежу.

При цьому скріншот допису в соціальній мережі «Facebook» від 18 грудня 2021 року, згідно з яким « ОСОБА_7 » нібито вступив у шлюб із « ОСОБА_5 », не може вважатися допустимим доказом у справі, оскільки його автентичність неможливо перевірити без проведення спеціальних експертних досліджень. Крім того, у соціальних мережах будь-яка особа може створити сторінку під будь-яким ім`ям або, маючи доступ до логіна й пароля, здійснити вхід у акаунт і змінити інформацію. При цьому позивач не надала жодних доказів того, що зазначена інформація була розміщена безпосередньо за участі ОСОБА_3 .

Також такі твердження позивача не узгоджуються із викладеним обґрунтуванням заявлених нею позовних вимог у її позовній заяві, де вона зазначала про те, що на початку 2022 року, коли ОСОБА_3 перебував у відпустці тривалістю 5 днів, вони вирішили узаконити свої відносини та звернулися 05 січня 2022 року до органів РАЦСу, де їм відмовили у реєстрації шлюбу, оскільки потрібно було чекати протягом місяця. Це спростовує доводи позивача про укладення шлюбу 18 грудня 2021 року.

Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано встановив, що позивач не надала належних та достовірних доказів, що протягом п`яти років вона з померлим проживала однією сім`єю як чоловік та дружина, вела спільне господарство, що у них був спільний бюджет, що вони разом здійснювали покупки, утримували житло, сплачували вартість отриманих комунальних послуг тощо.

Фактично всі доводи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.

Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» № 2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Враховуючи зазначене, висновки суду першої інстанції відповідають фактичним обставинам справи, судом повно з`ясовані обставини, що мають значення для справи, що у відповідності до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційної скарги - без задоволення.

На підставі викладеного та керуючись статтями 367, 374, 375, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд

Постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 11 грудня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

ГоловуючийМ. В. Матківська СуддіВ. В. Сопрун І. М. Стадник

Повний текст судового рішення складено 12 лютого 2025 року