Постанова

від 11.02.2025 по справі 534/1577/18

КАСАЦІЙНИЙ КРИМІНАЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 лютого 2025 року

м. Київ

справа № 534/1577/18

провадження № 51-3260км24

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального

суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового

засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на вирок Полтавського апеляційного суду від 25 березня 2024 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018170080000566, за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше судимого за вироком Комсомольського міського суду Полтавської області від 1 грудня 2011 року за частинами 1, 2 ст. 307, ч. 1 ст. 70 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з конфіскацією майна, згідно з ухвалою Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 25 липня 2014 року звільненого від відбування покарання на підставі ст. 2 ЗУ «Про амністію у 2014 році»,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 309, ч. 2 ст. 307 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 8 лютого 2023 року ОСОБА_7 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК (по епізоду від 10 липня 2018 року) та виправдано на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК у зв`язку з недоведеністю, що кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим.

Цим же вироком ОСОБА_7 засуджено за: ч. 2 ст. 307 КК (по епізоду від 27 липня 2018 року) до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років 3 місяці з конфіскацією частини майна; за ч. 1 ст. 309 КК до покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначено ОСОБА_7 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років 3 місяці з конфіскацією частини майна.

Органом досудового розслідування ОСОБА_7 обвинувачувався у тому, що він 10 липня 2018 року у проміжок часу з 19:18 до 20:05, знаходячись за місцем свого проживання ( АДРЕСА_1 ), діючи повторно, збув за 150 грн ОСОБА_8 (анкетні дані якого змінено), медичний шприц з рідиною, що містить психотропну речовину, обіг якої обмежено - метамфетамін, маса якої у рідини 1, 028 г становить 0, 0003 г (у перерахунку на метамфетамін основу). Вказане обвинувачення суд визнав недоведеним.

Разом з цим, судом встановлено, що 27 липня 2018 року у період часу з 20:48 до 21:34 ОСОБА_7 , знаходячись за місцем свого проживання, діючи повторно, збув за 150 грн ОСОБА_8 шприц з рідиною, яка містить наркотичний засіб - метадон масою 0, 916 г та психотропну речовину - метамфетамін, вагою 0, 0164 г.

Також судом встановлено, що ОСОБА_7 у невстановлений час та місці незаконно придбав наркотичний засіб «канабіс» без мети збуту, який зберігав за місцем свого проживання для особистого вживання.

Апеляційний суд частково задовольнив апеляційну скаргу захисника, задовольнив апеляційну скаргу зі змінами прокурора, вирок районного суду в частині виправдання ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 307 КК по епізоду від 10 липня 2018 року та в частині призначеного покарання скасував, ухвалив новий вирок, яким визнав ОСОБА_7 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК і призначив йому покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років 3 місяці з конфіскацією частини майна.

На підставі ст. 49 КК, п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК звільнив ОСОБА_7 від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 309 КК у зв`язку з закінченням строків давності та закрив кримінальне провадження в цій частині. Виключив з резолютивної частини вироку посилання на призначення ОСОБА_7 покарання за сукупністю кримінальних правопорушень на підставі ч. 1 ст. 70 КК.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неповноту судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, просить скасувати вирок апеляційного суду і призначити новий розгляд у цьому суді. На думку захисника, висновки апеляційного суду про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованих злочинів ґрунтуються на припущеннях та недопустимих доказах. Стверджує, що апеляційний суд здійснив переоцінку усіх доказів по епізоду обвинувачення від 10 липня 2018 року, які місцевим судом були визнані недопустимими, без будь-якого їх дослідження. Крім того, обґрунтовуючи висновок про те, що слідчий ОСОБА_9 станом на 10 липня 2018 року мав повноваження на проведення слідчих дій у кримінальному провадженні, суд послався на роздруківку та витяг з ЄРДР, які не є процесуальним джерелом доказів та не можуть бути покладені в основу обвинувачення, чим допустив істотні порушення процесуального закону. Також, вважає, що судом було безпідставно відмовлено в задоволенні клопотання сторони захисту про повторне дослідження доказів по епізоду від 27 липня 2018 року, та взагалі не було досліджено жодного доказу у справі. Крім того, суд у вироку не відобразив аргументи сторони захисту та не обґрунтував мотиви їх відхилення.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор частково підтримав касаційну скаргу, просив скасувати вирок апеляційного суду і призначити новий розгляд у цьому суді.

Мотиви Суду

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також наявність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як установлено частинами 1, 2 ст. 438 КПК, підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. Можливості скасування судових рішень через невідповідність їх висновків фактичним обставинам кримінального провадження або неповноту судового розгляду, чинним законом не передбачено.

З касаційної скарги вбачається, що захисник, крім іншого, посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неповноту судового розгляду, тоді як перевірку цих обставин до повноважень касаційного суду законом не віднесено.

Відповідно до ст. 370 КПК судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу, та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Згідно зі статтями 2, 7, 370, 404, 419 КПК при перегляді оспорюваного вироку апеляційний суд, дотримуючись засад кримінального провадження, зобов`язаний ретельно перевірити всі доводи, викладені в апеляційній скарзі, з`ясувати, чи повно, всебічно та об`єктивно здійснено судове провадження, чи було у передбаченому вказаним Кодексом порядку здобуто докази обвинувачення, чи оцінено їх місцевим судом із додержанням правил ст. 94 КПК і відповідно до тих доказів, чи правильно було застосовано закон України про кримінальну відповідальність. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції має бути зазначено підстави, на яких її визнано необґрунтованою. Тобто у цьому рішенні слід проаналізувати аргументи скаржника і, зіставивши їх із фактичними даними, наявними у справі, дати на кожен із них вичерпну відповідь.

Як неодноразово наголошував касаційний суд, суд апеляційної інстанції фактично виступає останньою інстанцією, яка надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції (ч. 1 ст. 409 КПК), і це покладає на апеляційний суд певний обов`язок щодо дослідження й оцінки доказів, але з урахуванням особливостей, передбачених ст. 404 КПК. Водночас у певних випадках дослідження доказів апеляційним судом може бути визнано додатковою гарантією забезпечення права на справедливий суд (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Разом із цим, переглядаючи вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_7 в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції не дотримався в повному обсязі вказаних вимог закону.

Як убачається з матеріалів справи вироком районного суду ОСОБА_7 визнано невинуватим та виправдано за ч. 2 ст. 307 КК по епізоду від 10 липня 2018 року.

При цьому судом було встановлено, що 10 серпня 2018 року слідчому ОСОБА_9 було доручено проведення досудового розслідування у даному кримінальному провадженні, а тому проведені слідчі дії до 10 серпня 2018 року були здійснені останнім без повноважень.

Таким чином, суд визнав недопустимими доказами: протокол огляду залегендованої особи від 10 липня 2018 року; протокол огляду та вручення грошових коштів від 10 липня 2018 року; протокол огляду предметів від 10 липня 2018 року.

Крім цього, суд вказав, що на основі вилучених предметів було проведено судову експертизу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів № 1448 від 12 липня 2018 року, яку суд визнав недопустимим доказом, оскільки вищезазначені слідчі дії та експертиза проводились за клопотанням слідчого ОСОБА_9 , котрий станом на 10-12 липня 2018 року не мав повноважень на проведення досудового розслідування у цьому кримінальному провадженні.

Також, суд визнав недопустимим доказом протокол № 110/462 від 11 липня 2018 року про результати контролю за вчиненням злочину від 10 липня 2018 року зазначивши, що слідчий ОСОБА_9 не мав права проводити негласні (розшукові) слідчі дії, оскільки не мав повноважень, а матеріали кримінального провадження не містять процесуального рішення керівника органу досудового розслідування про визначення слідчого ОСОБА_9 на проведення досудового розслідування.

Суд наголосив на тому, що відсутність процесуального рішення, доручення про визначення слідчого для проведення досудового розслідування, постанови керівника органу досудового розслідування про створення слідчо-оперативної групи в матеріалах кримінального провадження обумовлює недопустимість доказів, зібраних під час досудового розслідування, як таких, що зібрані неуповноваженою на те особою.

З урахуванням вищенаведеного, суд виправдав ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 307 КК по епізоду від 10 липня 2018 року, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК, у зв`язку з недоведеністю, що кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим.

Водночас, судом визнано ОСОБА_7 винуватим у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 309 КК та ч. 2 ст. 307 КК (по епізоду від 27 липня 2018 року).

Не погодившись з таким рішенням захисник та прокурор подали апеляційні скарги, в яких, крім іншого, просили повторно дослідити докази.

Зокрема, захисник просив повторно дослідити всі письмові докази, на підставі яких суд ухвалив обвинувальний вирок щодо ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 307 КК (по епізоду від 27 липня 2018 року) та ч. 1 ст. 309 КК. Прокурор, просив дослідити роздруківку та витяг з ЄРДР, протоколи про результати контролю за вчиненням злочину, огляду та вручення грошових коштів, огляду предметів від 10 липня 2018 року, а також висновок експерта № 1448 від 12 липня 2018 року.

Як убачається із звукозапису судового засідання апеляційного суду від 16 серпня 2023 року, судом були задоволені вказані клопотання та у зв`язку із закінченням відведеного часу, розгляд справи було відкладено на іншу дату. Однак, у наступному судовому засіданні 23 листопада 2023 року, суд повернувся до обговорення вирішених раніше клопотань та відмовив у їх задоволенні.

За результатами розгляду кримінального провадження, суд частково задовольнив апеляційну скаргу захисника та задовольнив апеляційну скаргу прокурора. Вирок районного суду в частині виправдання ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 307 КК по епізоду від 10 липня 2018 року та в частині призначеного покарання скасував і ухвалив новий вирок, яким визнав ОСОБА_7 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК і призначив йому відповідне покарання.

На підставі ст. 49 КК, п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК звільнив ОСОБА_7 від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 309 КК у зв`язку з закінченням строків давності та закрив кримінальне провадження в цій частині, про що просили сторони захисту та обвинувачення під час апеляційного розгляду.

При цьому, апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про недоведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК по епізоду від 10 липня 2018 року, у зв`язку з безпідставним визнанням доказів недопустимими, а також про те, що слідчий ОСОБА_9 не мав повноважень на проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні.

Обґрунтовуючи своє рішення суд послався на витяг з ЄРДР кримінального провадження № № 12018170080000566 від 5 червня 2018 року, згідно якого слідчий ОСОБА_9 входив в групу слідчих по даному кримінальному провадженню разом зі слідчими ОСОБА_10 та ОСОБА_11 . А відповідно до роздруківки з ЄРДР, начальником органу досудового розслідування ОСОБА_12 5 червня 2018 року визначено групу слідчих, до складу якої входив ОСОБА_9 , а тому він мав повноваження на проведення слідчих дій у кримінальному провадженні.

Однак, колегія суддів не може погодитись з такими висновками апеляційного суду виходячи з наступного.

Так, згідно з висновком, викладеним у постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 4 жовтня 2021 року (справа № 724/86/20), за приписами статей 39, 110, ч. 1 ст. 214 КПК рішення про призначення (визначення) групи слідчих, які здійснюватимуть досудове розслідування, визначення старшого слідчої групи, який керуватиме діями інших слідчих, обов`язково приймається у формі, що повинна відповідати визначеним кримінальним процесуальним законом вимогам до процесуального рішення у формі постанови. Відсутність такого процесуального рішення в матеріалах кримінального провадження обумовлює недопустимість доказів, зібраних під час досудового розслідування, як таких, що зібрані не уповноваженою на те особою.

Слід звернути увагу на те, що у контексті приписів ст. 86 КПК збирання доказів неуповноваженою особою призводить до порушення прав і свобод людини і громадянина, вимог статей 19, 62 Конституції України, зокрема про те, що обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом.

Таким чином, посилання апеляційного суду на витяг з ЄРДР, з огляду на вищенаведені висновки об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду, на думку колегії суддів, є безпідставним, адже витяг з ЄРДР не може замінити собою процесуального рішення про визначення слідчого, групи слідчих у кримінальному провадженні, оскільки не є процесуальним рішенням і не породжує відповідних правових наслідків.

Крім того, з роздруківки з ЄРДР, яка наявна в матеріалах справи, не можливо встановити, що начальником органу досудового розслідування визначено групу слідчих, до складу якої входив саме слідчий ОСОБА_9 , а тому таке посилання апеляційного суду є неспроможним.

Отже, на думку колегії суддів, під час апеляційного розгляду справи судом не було належним чином перевірено наявність повноважень у слідчого ОСОБА_9 на проведення слідчих дій у кримінальному провадженні, а також не спростовано висновки місцевого суду в цій частині.

Водночас, як убачається з вироку, обґрунтовуючи висновок про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК (епізод від 10 липня 2018 року), суд апеляційної інстанції послався на докази, які безпосередньо не досліджував, попри наявність відповідного клопотання заявленого в порядку в порядку ч. 3 ст. 404 КПК.

Разом із тим, принцип безпосередності дослідження показань, речей і документів є однією із загальних засад кримінального провадження. Зміст цього принципу розкрито в ст. 23 КПК, згідно з якою суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно. Не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених цим Кодексом.

Суд оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення (ч. 1 ст. 94 КПК).

Безпосередність дослідження доказів означає звернену до суду вимогу закону про дослідження ним всіх зібраних у конкретному кримінальному провадженні доказів шляхом допиту обвинувачених, потерпілих, свідків, експерта, огляду речових доказів, оголошення документів, відтворення звукозапису і відеозапису тощо. Ця засада кримінального судочинства має значення для повного з`ясування обставин кримінального провадження та його об`єктивного вирішення. Безпосередність сприйняття доказів дає змогу суду належним чином дослідити і перевірити їх (як кожний доказ окремо, так і у взаємозв`язку з іншими доказами), здійснити їх оцінку за критеріями, визначеними у ч. 1 ст. 94 КПК, і сформувати повне та об`єктивне уявлення про фактичні обставини конкретного кримінального провадження.

Недотримання засади безпосередності призводить до порушення інших засад кримінального провадження: презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини, забезпечення права на захист, змагальність сторін та свобода в поданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Тому засада безпосередності виступає необхідним елементом процесуальної форми судового розгляду, недотримання її судом, виходячи зі змісту ч. 2 ст. 23 та ст. 86 КПК, означає, що докази, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, не можуть бути визнані допустимими і враховані при постановленні судового рішення судом, крім випадків, передбачених КПК, а отже судове рішення відповідно до ст. 370 КПК не може бути визнано законним і обґрунтованим.

Проте, під час перегляду вироку колегія суддів апеляційного суду своїми процесуальними можливостями у повній мірі не скористалася та обмежилась формальним переліченням у своєму рішенні доказів, більша частина з яких була визнана місцевим судом недопустимими.

Тобто, скасовуючи вирок місцевого суду в частині виправдання ОСОБА_7 та визнаючи його винуватим у вчинені збуту наркотичного засобу по епізоду від 10 липня 2018 року, суд послався на показання свідків, яких безпосередньо не допитував, самого обвинуваченого, попри те, що ОСОБА_7 , як в суді першої так і апеляційної інстанції не визнавав вину за ч. 2 ст. 307 КК, а також на письмові докази (протоколи огляду залегендованої особи ОСОБА_8 , огляду та вручення грошових коштів, огляду предметів, про результати контролю за вчиненням злочину від 10 липня 2018 року, та висновк експерта № 1448), які були визнані судом першої інстанції недопустимими.

При цьому, суд без дослідження вказаних доказів, фактично дійшов протилежного за змістом висновку, ніж суд першої інстанції, зазначивши, що цими доказами підтверджується вина ОСОБА_7 по епізоду збуту наркотичного засобу від 10 липня 2018 року, за яким останнього було виправдано, що на думку Суду, у даному випадку є порушенням вимог кримінального процесуального закону.

Також, слід звернути увагу на те, що вапеляційній скарзі захисник, крім іншого, зазначав про недопустимість доказів, а також про провокацію вчинення злочину, у зв`язку з чим наводив певні аргументи. Зокрема, стверджував, що показання свідка ОСОБА_13 є суперечливими, вони не узгоджуються з іншими доказами по справі та не підтверджують вину ОСОБА_7 у вчинені злочину. Вказував на порушення допущені під час допиту залегендованого свідка ОСОБА_8 , а також вважав, що працівники поліції через вказаного свідка здійснювали вплив на ОСОБА_7 з метою спровокувати його на скоєння злочину, який в іншому випадку не було би вчинено.

Однак, вказані доводи сторони захисту апеляційний суд взагалі не відобразив у своєму рішенні, не перевірив та не дав їм належної оцінки. Проте, надання судом обґрунтованих відповідей на ці доводи, є важливим для вирішення питання про законність, обґрунтованість та вмотивованість вироку місцевого суду.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що порушення вимог кримінального процесуального закону, допущені судом апеляційної інстанції під час розгляду кримінального провадження, є такими, що істотно вплинули на обґрунтованість та вмотивованість прийнятого рішення, що в сукупності є підставою для скасування вироку апеляційного суду відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК.

Враховуючи доводи касаційної скарги захисника, вона підлягає до часткового задоволення, а вирок апеляційного суду - скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, в ході якого необхідно врахувати вищенаведене у цій постанові, за необхідності й наявності відповідних підстав повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, та постановити законне, обґрунтоване і вмотивоване рішення.

Згідно з ч. 3 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції розглядає питання про обрання запобіжного заходу під час скасування судового рішення і призначення нового розгляду в суді першої чи апеляційної інстанції.

Враховуючи, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, з метою запобігання ризикам, передбаченим ст. 177 КПК, та забезпечення можливості проведення нового розгляду судом апеляційної інстанції, Суд уважає за необхідне обрати ОСОБА_7 запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк 60 днів.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 задовольнити частково.

Вирок Полтавського апеляційного суду від 25 березня 2024 року щодо ОСОБА_7 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Обрати ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк 60 днів.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3