Ухвала

від 12.02.2025 по справі 201/1416/25

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 201/1416/25

Провадження № 2/201/1796/2025

УХВАЛА

12 лютого 2025 року місто Дніпро

Суддя Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська Федоріщев С.С., ознайомившись із заявою ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Брайтон Олімп», ОСОБА_2 про витребування майна з чужого незаконного володіння,

ВСТАНОВИВ:

До Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська 30 жовтня 2024 року надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Брайтон Олімп», ОСОБА_2 про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Ухвалою судді від 04 лютого 2025 року було відкрито провадження у даній справі.

Позивачем разом із позовною заявою до суду було подано заяву про забезпечення позову, у якій останній просить вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 без посилання на титульного власника квартири.

Вказану заяву про забезпечення позову було задоволено частково, та ухвалою суду від 04 лютого 2025 року до набрання законної сили рішенням у даній справі, вжито заходи забезпечення позову шляхом заборони будь-яким особам здійснювати відчуження спірної квартири. Дану ухвалу представник позивача адвокат Кондрашин К.В., що діє на підставі ордеру АЕ №1285244 від 11 травня 2024 року, отримав в суді 06 лютого 2025 року.

11 лютого 2025 року представник позивача адвокат Кондрашин К.В. звернувся до суду із заявою про заміну відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Брайтон Олімп» на Товариство з обмеженою відповідальністю «МО-ТУЗ», посилаючись на те, що 10 лютого 2025 року, при зверненні з вищезгаданою ухвалою Товариство з обмеженою відповідальністю «МО-ТУЗ», про забезпечення позову до державного реєстратора, ним було отримано довідку, з якої вбачається, що 07 лютого 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Брайтон Олімп» продало спірну квартиру Товариству з обмеженою відповідальністю «МО-ТУЗ».

На теперішній час рішення про заміну відповідача ще не прийнято, та буде вирішуватися у найближчому судовому засіданні.

До заяви про заміну відповідача представник позивача додав заяву про забезпечення позову (повторно), у якій просив вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 без посилання на титульного власника квартири без посилання на титульного власника квартири. Крім того, у цій же заяві просив заборонити проведення реєстраційних дій в Державному реєстрі прав власності на нерухоме майно щодо зазначеної квартири, та заборонити будь-яким особам вчиняти дії щодо її знесення, ремонту, руйнування.

В обґрунтування зазначеної заяви позивач зазначив, що ОСОБА_2 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Брайтон Олімп», та Товариство з обмеженою відповідальністю «МО-ТУЗ» є недобросовісними набувачами спірної квартири, але вчинили та продовжують вчиняти дії, направлені на її відчуження та перереєстрації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстрі прав власності на нерухоме майно. Крім того, Товариство з обмеженою відповідальністю «МО-ТУЗ» зареєстровано в квартирі АДРЕСА_2 , а отже може вчинити дії щодо руйнування квартири АДРЕСА_3 у цьому будинку, яка є предметом спору, що може утруднити, або зробити неможливим виконання рішення у даній справі.

Ознайомившись із доводами заяви про забезпечення позову, розглянувши матеріали справи, приходжу до такого висновку.

Згідно з ч. 1 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Відповідно до ч.2 ст.149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Пунктами 1, 2 ч. 1ст. 150 ЦПК Українивстановлено, що позов може бути забезпечено накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії.

Згідно з ч. 3 ст. 150 ЦПК України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Одним із критеріїв обґрунтованості заяви є наявність причинного зв`язку між конкретним видом забезпечення позову, про який йдеться у відповідній заяві, та наслідком у формі потенційної загрози виконанню рішення суду.

Пленум Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» № 9 від 22 грудня 2006 року у п. 4 роз`яснив, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має врахувати наскільки конкретний захід, який пропонується вжити, пов`язаний з предметом позову, наскільки він співрозмірний позовній вимозі, і яким чином цей захід фактично реалізує мету його вжиття.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до п. 6 Постанови Пленуму ВСУ № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову.

При розгляді заяви про забезпечення позову, суд враховує практику Європейського суду з прав людини. Так, згідно п. 43 рішення по справі «Шмалько проти України» право на суд одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Таким чином, невжиття заходів забезпечення позову, може призвести до утруднення виконання рішення суду, а відтак й до порушення права особи на доступ до правосуддя, в аспекті ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Крім того, відповідно до правового висновку Верховного Суду України, викладеного в постанові № 6-605цс16 від 25 травня 2016 року, винесеної за результатами перегляду рішення апеляційного суду м. Києва та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, забезпечення позову по суті це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Метою забезпечення позову, згідно з вказаною постановою, є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Разом з тим, суд враховує, що заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Таким чином, порушене, невизнане, оспорюване право особи може буде захищене та відновлене тільки після реального виконання рішення суду, яким спір буде вирішено по суті.

В даному випадку, в ухвалі про забезпечення позову від 04 лютого 2025 року, суд вказав на те, що арешт є крайнім заходом забезпечення позову та полягає у проведенні його опису, оголошенні заборони розпоряджатися ним, а в разі потреби - обмеженні права користування майном або його вилученні у власника. Як встановлено судом, позивач, звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, не навів правових підстав заявляти вимоги про забезпечення позову саме шляхом накладення арешту, заявник не надав додаткові документи та інші докази, що підтверджують необхідність забезпечення позову саме у такий спосіб. Не надано відповідних доказів і в заяві про забезпечення позову, що надійшла до суду 11 лютого 2025 року (повторно).

Слід зазначити, що вимога заявника про застосування заходів забезпечення позову «без посилання на титульного власника квартири» не ґрунтується на наявних матеріалах, адже ухвала про забезпечення позову від 04 лютого 2025 року шляхом заборони відчуження спірної квартири, не має жодних посилань на «титульного власника квартири», та судом заборонено проводити такі дії із спірною квартирою будь-яким особам, про що й зазначено в ухвалі. Така заборона унеможливлює й проведення відповідних реєстраційних дій в Державному реєстрі прав власності на нерухоме майно та їх обтяжень щодо спірної квартири, з вимогою про що також повторно звернувся представник позивача.

Разом зтим,суд звертаєувагу нате,що основноюконституційною засадоюсудочинства,серед іншого,є обов`язковістьсудового рішення(п.9ч.2ст.129Конституції України),що єоднією ізважливих складовихпринципу правовоївизначеності,а такожправа насправедливий суд,закріпленого,зокрема,у ст.6Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод.Відповідно дост.129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України; судове рішення є обов`язковим до виконання; держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Вказані конституційні положення мають своє продовження у ЦПК України, а також у Законі України «Про судоустрій і статус суддів». Так, п.7 ч.3 ст.2, ч.1 ст. 18 ЦПК України та ч. 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» регламентовано, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

За таких умов, повторне вжиття заходів забезпечення позову, спрямованих на унеможливлення подальшого відчуження спірної квартири, про яке просить представник позивача у своїй заяві від 11 лютого 2025 року, при наявності чинної ухвали про таке забезпечення позову від 04 лютого 2025 року, не відповідатиме принципам та засадам цивільного судочинства, та ця ухвала має бути звернення до виконання у будь-якому випадку. Відмова в державній реєстрації прав та їх обтяжень з підстав, не передбачених Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», заборонена, та може бути оскаржена зацікавленими особами у встановленому порядку.

Що стосується, заборонити будь-яким особам вчиняти дії щодо знесення, ремонту, руйнування спірної квартири, то суд зазначає, що такі вимоги є взаємовиключними, адже заборона її ремонту при загрозі руйнування унеможливить запобіганню її знищенню як об`єкта нерухомого майна. Водночас суд погоджується, що умисні дії щодо знесення та руйнування спірної квартири призведуть до неможливості виконання рішення у даній справі у разі, якщо позов буде задоволено.

З огляду на викладене, суд доходить до висновку про те, що заява позивача про забезпечення позову від 11 лютого 2024 року (повторна) підлягає задоволенню лише в частині заборони знесення та руйнування спірної квартири, що буде достатнім та співмірним заходом забезпечення позову відповідно до позовних вимог до вирішення справи по суті.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 149-155, 157, 353, 354 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Брайтон Олімп», ОСОБА_2 про витребування майна з чужого незаконного володіння задовольнити частково.

До набрання законної сили рішенням у цивільній справі №201/1416/25 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Брайтон Олімп», ОСОБА_2 про витребування майна з чужого незаконного володіння, вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони будь-яким особам знесення та руйнування квартири АДРЕСА_1 .

У задоволенні іншої частини вимог заяви про забезпечення позову відмовити.

Ухвала про забезпечення позову виконується негайно в порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи. Особи, винні в невиконанні ухвали про забезпечення позову, несуть відповідальність, встановлену законом.

Суд може скасувати заходи забезпечення позову за вмотивованим клопотанням учасника справи у порядку вимогст. 158 ЦПК України.

Примірник ухвали про забезпечення позову направити для негайного виконання всім особам, яких стосуються заходи забезпечення позову.

Строк пред`явлення ухвали до виконання, як виконавчого листа, три роки.

Реквізити сторін:

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_4 ;

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Брайтон Олімп», код ЄДРПОУ 45407800, м. Дніпро, вул. Дніпросталівська, буд. 5;

Відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_5 .

Ухвала може бути оскаржена шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до апеляційного суду Дніпропетровської області протягом 15 днів з дня її проголошення.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручені у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на ухвали суду якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя С.С. Федоріщев