Ухвала

від 13.02.2025 по справі 697/2668/23

КАНІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 697/2668/23

Провадження № 2/697/61/2025

У Х В А Л А

щодо вирішення клопотання про закриття провадження у справі

13 лютого 2025 року м. Канів

Канівський міськрайонний суд Черкаської області в складі:

головуючого судді Скирди Б.К.,

за участю секретаря судового засідання Штреккер В.О.,

представника позивача адвоката Федини О.В.,

представника відповідача адвоката Васяновича В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Каневі, Черкаської області в порядку загального позовного провадження клопотання представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Васяновича В`ячеслава Валерійовича про закриття провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Канівська міська рада Черкаської області про захист права власності, припинення порушень правил добросусідства та усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою шляхом знесення самочинно побудованого гаражу та стягнення моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Канівського міськрайонного суду перебуває на розгляді цивільна справа за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Канівська міська рада Черкаської області про захист права власності, припинення порушень правил добросусідства та усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою шляхом знесення самочинно побудованого гаражу та стягнення моральної шкоди.

Представником відповідача ОСОБА_1 адвокатом Васяновичем В`ячеславом Валерійовичем подано до суду клопотання про закриття провадження у справі на підставі п. 3 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, оскільки 14.12.2021 Канівським міськрайонним судом Черкаської області вже було ухвалене рішення у справі № 697/1534/21 про задоволення позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Канівська міська рада про захист права власності, припинення порушень правил добросусідства та усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою.

В судовому засіданні представник відповідача адвокат Васянович В.В. подане клопотання підтримав та просив задовольнити.

Представник позивача адвокат Федина О.В. в судовому засіданні щодо задоволення поданого клопотання заперечив та просив в його задоволенні відмовити, оскільки справи на які посилається представник відповідача відрізняються предметом спору, що виключає в даному випадку застосування положень п. 3 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.

Представник третьої особи Канівської міської ради в судове засідання не з`явилася, подала заяву в якій висловила заперечення щодо задоволення вимог поданої представником відповідача заяви, оскільки коло учасників процесу у двох справах є різними, предмет спору також відрізняється, хоча й стосуються знесення самочинно збудованого ОСОБА_1 гаража (а.с.161-163).

Заслухавши в судовому засіданні доводи учасників процесу, дослідивши подане представником відповідача клопотання, суд дійшов наступного висновку.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У той же час повторне звернення до суду з тотожними вимогами суперечить принципу правової визначеності та є неможливим.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.

Тлумачення пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України свідчить, що підставою для прийняття судового рішення про закриття провадження у справі є наявність іншого рішення суду, яке набрало законної сили та яке ухвалено між тими самими сторонами, про той самий предмет та з тих самих підстав.

Для застосування вказаної підстави для закриття провадження у справі необхідна наявність водночас трьох складових, а саме: тотожних сторін спору, тотожного предмета позову, тотожної підстави позову, тобто коли позови повністю співпадають за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду.

Зазначена підстава для закриття провадження у справі спрямована на усунення випадків повторного вирішення судом тотожного спору, який вже розглянуто і остаточно вирішено по суті, оскільки після набрання рішенням суду законної сили сторони та треті особи із самостійними вимогами, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ту саму позовну вимогу з тих самих підстав.

Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення.

Закриття провадження у справі у цьому разі можливе лише за умови, що позов, з приводу якого ухвалено рішення, яке набрало законної сили, є тотожним з позовом, який розглядається.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У пунктах 26, 27 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року в справі № 320/9224/17 (провадження № 14-225цс19) зазначено, що: «за пунктом 3 частини першої статті 255 ЦПК України підставою для закриття провадження у справі є, зокрема, вирішення спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав шляхом ухвалення рішення, яке набрало законної сили, або постановлення ухвали про закриття провадження у справі».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року в справі № 761/7978/15-ц (провадження № 14-58цс18) вказано, що: «позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно співпадають сторони, підстава та предмет спору. Нетотожність хоча б одного з елементів не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору. У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. У матеріальному розумінні предмет позову - це річ, щодо якої виник спір».

Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу» (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17, провадження № 12-161гс19).

Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тобто зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасно зміна і предмета, і підстав позову не допускається. Разом із тим, не вважаються зміною підстави позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19)).

Отже, для застосування підстави для закриття провадження у справі, передбаченої пунктом 3 частини першої статті 255 ЦПК України, необхідна наявність водночас трьох складових, а саме тотожних: сторін спору, предмета позову, підстави позову, тобто коли позови повністю співпадають за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду.

Зміна хоча б однієї з наведених складових не перешкоджає заінтересованим особам звернутися до суду з позовною заявою і не дає суду підстави відмовити у відкритті провадження у справі.

Визначаючи підстави позову як елементу його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права.

У рішеннях Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 25 липня 2002 року у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдинг» проти України», від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою № 28342/95 «Brumarescu v. Romania» (Брумареску проти Румунії) констатовано існування усталеної практики щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

ОСОБА_2 , звертаючись до суду з даним позовом до ОСОБА_1 , просила зобов`язати відповідача усунути порушення її прав як власника земельної ділянки кадастровий номер № 7110300000:01:003:0104 та домоволодіння АДРЕСА_1 , шляхом знесення самовільно побудованого з порушенням чинного законодавства відповідачем ОСОБА_1 частково на земельній ділянці позивачки гаража та стягнення моральної шкоди.

Встановлено також, що в 2021 році ОСОБА_2 зверталася до суду з позовом до ОСОБА_1 про захист права власності, припинення правил добросусідства та усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою шляхом зобов`язання ОСОБА_1 за власний рахунок перемістити самовільно побудований гараж на відстань не менше 1 метра від найбільш виступаючої частини гаража до межі з земельною ділянкою ОСОБА_2 із забезпеченням виконання необхідних інженерно-технічних заходів, що запобігатимуть попаданню атмосферних опадів з покрівлі на територію суміжної земельної ділянки ОСОБА_2 (згідно з вимогами державних будівельних норм (цивільна справа № 697/1534/21).

Рішенням Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 14 грудня 2021 року, залишеним без змін постановою Черкаського апеляційного суду від 10 травня 2022 року вказаний позов було задоволено та ухвалено усунути порушення прав ОСОБА_2 як власника земельної ділянки та домоволодіння АДРЕСА_1 шляхом зобов`язання ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за власний рахунок перемістити самовільно побудований гараж на відстань не менше 1 метра від найбільш виступаючої частини гаража до межі з земельною ділянкою ОСОБА_2 із забезпеченням виконання необхідних інженерно-технічних заходів, що запобігатимуть попаданню атмосферних опадів з покрівлі на територію суміжної земельної ділянки ОСОБА_2 (згідно з вимогами державних будівельних норм (п.6.1.41 «ДБН Б.2.2-12:2019») (а.с.35-38, 39-41).

Тобто, у зазначеній справі ОСОБА_2 просила зобов`язати ОСОБА_1 за власний рахунок перемістити самовільно побудований гараж на відстань не менше 1 метра від найбільш виступаючої частини гаража до межі з земельною ділянкою ОСОБА_2 із забезпеченням виконання необхідних інженерно-технічних заходів.

Подаючи клопотання про закриття провадження у справі на підставі п. 3 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, сторона відповідача не звернула увагу на те, що заявлені в даній справі вимоги про знесення самовільно побудованого з порушенням чинного законодавства відповідачем частково на земельній ділянці позивачки гаража, не були предметом розгляду у справі № 697/1534/21 (предметом розгляду було переміщення гаража).

Тобто, предмети позову у справі № 697/1534/21 та у справі № 697/2668/23 є різними, а тому відсутні підстави для застосування положень пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, 06.03.2023 ОСОБА_2 зверталася до суду із заявою про зміну способу і порядку виконання судового рішення, обгрунтовуючи її тим, що спосіб захисту прав ОСОБА_2 відповідав ст. 16 ЦК України та полягав у звільненні самовільно забудованої частини землі позивачки, а порядок зобов`язанням відповідача вчинити такі дії за власний рахунок (тобто особисто чи із залученням третіх осіб). На виконання судового рішення суд видав виконавчий лист від 20.06.2022, за яким головний державний виконавець Канівського відділу державної виконавчої служби у Черкаському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Гладкова Т.М. постановою від 22.06.2022 відкрила виконавче провадження ВП № 69271637. Проте передбачений Законом обов`язок виконувати рішення суду, що набрало законної сили, неодноразові виклики до виконавця і накладення штрафу, звернення виконавця до поліції і відкриття кримінального провадження за невиконання рішення суду не змусили боржника його виконати, у зв`язку з чим постановою від 15.09.2022 виконавець виніс постанову про закінчення виконавчого провадження. Будучи обізнаним зі змістом судового рішення, боржник добровільно і добросовісно його не виконав, проігнорував та став ухилятися від його виконання, причому свідомо і тривалий час. Саме ж порушення прав позивача, як констатували суди, триває ще з 2008 року. Таким чином, визначений судовим рішенням порядок виконання судового рішення не може бути здійснений через ігнорування покладення на нього обов`язку вчинити визначені дії відповідачем (боржником), а така обставина щонайменше істотно ускладнює його виконання, а загалом унеможливлює. З іншої сторони і виконавець не може свавільно зносити (переносити) будівлю відповідача, самовільно обираючи куди саме її переносити і за який рахунок, коли резолютивна частина судового рішення такого права йому не надає.

Ухвалою Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 26.04.2023, яка набрала законної сили, у задоволенні заяви ОСОБА_2 про зміну способу і порядку виконання судового рішення від 14.12.2021 відмовлено. Як вбачається зі змісту ухвали суду, у заяві про зміну способу і порядку виконання судового рішення позивач просить фактично змінити резолютивну частину рішення, змінивши суть самого рішення та його зобов`язальний характер, а саме: усунути порушення прав ОСОБА_2 шляхом знесення (переміщення) самовільно побудованого гаража ОСОБА_1 на відстань не менше 1 метра від найбільш виступаючої частини гаража до межі з земельною ділянкою ОСОБА_2 із забезпеченням виконання необхідних інженерно-технічних заходів, що запобігатимуть, що запобігатимуть попаданню атмосферних опадів з покрівлі на територію суміжної земельної ділянки ОСОБА_2 (згідно з вимогами державних будівельних норм (п.6.1.41 «ДБН Б.2.2-12:2019») та відшкодуванням вартості відповідних робіт за рахунок ОСОБА_1 . Вимоги позивача фактично зводяться не до зміни способу виконання рішення суду, а до зміни його суті, оскільки вказаним рішенням суду з метою захисту прав позивача було зобов`язано відповідача перемістити самочинно побудований гараж на відстань, передбачену державними будівельними нормами, при цьому знесення (переміщення) цього гаража за рахунок відповідача не було предметом розгляду у справі та є новими за своєю сутністю позовними вимогами. Посилання стягувача на те, що боржник ігнорує та уникає виконання рішення суду не є підставою для задоволення заяви стягувача про застосування такої зміни способу і порядку виконання рішення суду, якими фактично змінюється суть самого рішення (а.с.47-48).

Підставою для закриття провадження у справі на підставі п. 3 ч. 1 ст. 255 ЦПК України є саме вирішення спору, однак, порушення прав ОСОБА_2 , як власника земельної ділянки на володіння, користування і розпорядження належною їй земельною ділянкою триває і на момент звернення до суду із даним позовом та не усунуто.

Ключовим у даному випадку та беззаперечним з боку сторін є факт невирішенння спору по суті (навіть при наявності судового рішення за нібито тотожним позовом), і це повинно бути взято до уваги, виходячи зі змісту вищезгаданих постанов Верховного Суду.

За змістом положень статті 55 Конституції України, кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.

Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

У справі «Беллет проти Франції» від 04.12.1995 ЄСПЛ зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Як свідчить усталена практика ЄСПЛ основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

У рішенні по справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» від 13.01.2000 та у рішенні по справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» від 28.10.1998 ЄСПЛ указав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права на доступ до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнано порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Установлення обмежень доступу до суду повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру, перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи. ЄСПЛ надаючи тлумачення принципу верховенства права в світлі ст. 6 Конвенції зазначав, що формальності не можуть бути підставами для виправдання несправедливості.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що зазначені вище позови не є абсолютно тотожними, а тому відсутні підстави для застосування положень пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України, у зв`язку з чим, клопотання представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Васяновича В.В. про закриття провадження у справі задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 255, 260, 261, 353 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні клопотання представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Васяновича В`ячеслава Валерійовича про закриття провадження у справі відмовити.

Ухвала окремому оскарженню не підлягає.

Повний текст ухвали суду складено 13.02.2025.

Головуючий Б . К . Скирда