Рішення
від 21.01.2025 по справі 761/18896/23
ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 761/18896/23

Провадження № 2/761/1241/2025

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 січня 2025 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді: Саадулаєва А.І.,

за участі секретаря: Лишняк А.О.,

від позивача: представник Гончаров О.В.,

від відповідача: представник ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в приміщенні суду цивільну справу за позовом Київської міської ради до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо позову: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу м. Києва Слінькова Ірина Геннадіївна, Автокооператив по будівництву та експлуатації особистих гаражів « ІНФОРМАЦІЯ_1 », про усунення перешкод у володінні, розпорядженні земельної ділянки, припинення права власності, знесення об`єкта нерухомого майна,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2023 року Київська міська рада звернулась до Шевченківського районного суду м. Києва з позовною заявою до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо позову: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу м. Києва Слінькова Ірина Геннадіївна, про усунення перешкод у володінні, розпорядженні земельної ділянки, припинення права власності, знесення об`єкта нерухомого майна, в якій просить суд:

- усунути перешкоди власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у володінні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом скасування рішення приватного нотаріуса Слінькової Ірини Геннадіївни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 26.05.2021 № 58373224 та здійсненої на його підставі у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на Об`єкт нерухомого майна (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 157835680000) з одночасним припиненням права власності ОСОБА_2 на нього;

- усунути перешкоди власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у володінні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом зобов`язання ОСОБА_2 знести об`єкт самочинного будівництва: гараж № НОМЕР_1 , загальною площею 21,6 кв. м. та повернути Київській міській раді земельну ділянку під зазначеним об`єктом нерухомого майна орієнтованою площею 21,6 кв. м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 у межах земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:91:157:0005 з приведенням її у придатний для використання стан.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 03.07.2023 р. відкрито провадження у справі, призначено до розгляду в підготовче судове засідання.

В судовому засіданні, яке відбулось 14.03.2024 року, ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва, занесеною до протоколу судового засідання, суд залучив до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Автокооператив по будівництву та експлуатації особистих гаражів « ІНФОРМАЦІЯ_1 ».

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 10.07.2024 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлено, що Управлінням державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві Рябоконь Оленою Ікарівною прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 16.09.2013 № 5899418, яким за ОСОБА_4 (далі - ОСОБА_4 ,) зареєстровано приватну власність на об`єкт нерухомого майна, а саме гараж № НОМЕР_1 , загальною площею 21.6 кв. м., що розташований за наступною адресою: АДРЕСА_1 (далі - Об`єкт нерухомого майна). Підставою винесення даного рішення є: договір купівлі-продажу, серія та номер: 980, виданий 26.05.2021, видавник: 13.04.2006, видавник приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу м. Києва Маковецькою О.П. Надалі, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу м. Києва Пірхою Іриною Сергіївною прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 26.03.2020 № 51795869, яким за ОСОБА_5 зареєстровано приватну власність на Об`єкт нерухомого майна. Підставою винесення даного рішення є: свідоцтво про право на спадщину, за заповітом, серія та номер: 797, виданий 26.03.2020, видавник: Пірха І.С. приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу м. Києва. Згодом, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу міста Києва Сліньковою Іриною Геннадіївною (далі - приватний нотаріус Слінькова І.Г., Третя особа) прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 26.05.2021 № 58373224, яким за ОСОБА_3 (далі - ОСОБА_6 , Відповідач) зареєстровано приватну власність на об`єкт нерухомого майна, а саме гараж № НОМЕР_1 , загальною площею 21.6 кв. м., що розташований за наступною адресою: АДРЕСА_1 (далі - Об`єкт нерухомого майна). Підставою винесення даного рішення є: договір купівлі-продажу, серія та номер: 1526, виданий 26.05.2021, видавник: Слінькова І.Г, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу, м. Київ. Водночас, згідно з даними реєстрових книг Комунального підприємства Київської міської Ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» (КП «БТІ») за адресою в АДРЕСА_1 в ГБК «Киянівський» проведена реєстрація права власності за ОСОБА_4 на зазначений гараж на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу м. Києва Маковецькою О.П. від 13.04.2006 № 980. Зазначений Об`єкт нерухомого майна розташований у межах земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:91:157:0005 за адресою: АДРЕСА_1 . При цьому, Київська міська рада жодних рішень щодо передачі земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 (далі - Земельна ділянка) під будівництво ні ОСОБА_7 , ні іншим юридичним чи фізичним особам у власність чи користування не приймала. Ураховуючи вищевикладене, у зв`язку з тим, що Київська міська рада не приймала будь-яких рішень щодо передачі Земельної ділянки ні ОСОБА_8 , ні іншим фізичним чи юридичним особам під будівництво, а тому, вбачається, що об`єкт нерухомого майна є самочинним та рішення Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу м. Києва Слінькової І.Г. від 26.05.2021 № 58373224, щодо реєстрації приватної власності на Об`єкт нерухомого майна може призвести до незаконного набуття прав на Земельну ділянку, а отже підлягає скасуванню. Ні відповідач, ні ОСОБА_5 , ні ОСОБА_4 , ні інші фізичні чи юридичні особи не оформлювали належним чином права власності (користування) земельною ділянкою, на якій знаходиться спірний об`єкт нерухомого майна, і, яка, перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Києва. Так, в результаті дій ОСОБА_4 , а у подальшому ОСОБА_5 та Відповідача, за ними зареєстровано право власності на об`єкт нерухомого майна, який розташований на земельній ділянці, яка належить Київській міській раді, то такі їх дії спрямовані на незаконне заволодіння земельною ділянкою, яка належить територіальній громаді міста Києва, що по суті своїй є правочином, який порушує публічний порядок. У зв`язку з відсутністю у ОСОБА_4 та ОСОБА_5 право власності на земельну ділянку, незаконно набувши право власності на Об`єкт нерухомого майна, вони не могли розпоряджатись спірним майном, зокрема шляхом передачі його іншим сторонам (у тому числі Відповідачу), шляхом продажу чи передачі у спадок. Існування вказаного договору купівлі-продажу та свідоцтва про право на спадщину перешкоджають Київській міській раді у реалізації від імені територіальної громади правомочностей володіння і розпорядження земельною ділянкою через незаконне розміщення на ній майна, яке є предметом вказаного акта та договорів купівлі-продажу.

Механізм захисту прав територіальної громади шляхом скасування рішення, припинення права власності на об`єкт нерухомого майна, який знаходиться на земельній ділянці комунальної власності з одночасним знесенням зазначеного об`єкта самочинного будівництва не призведе до непропорційності втручання у права Відповідача, оскільки захист землі, яка на праві власності належить територіальній громаді міста Києва, створення належних умов для реалізації прав громадян і забезпечення населенню доступу до землі, превалюють над індивідуальними правами окремих осіб (у даному випадку інтереси ОСОБА_9 ). Також, варто зазначити, що договір купівлі-продажу не є тим документом, який у розумінні чинного законодавства надає відповідачу право на користування спірною земельною ділянкою, а зазначений договір не може породжувати право на користування земельною ділянкою, оскільки за своєю правовою природою не є договором, який би надавав особі будь-яких правомочностей щодо неї. Ураховуючи викладене та зважаючи на те, що земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 не була відведена Київською міською радою як єдиним розпорядником земель комунальної власності відповідно до вимог законодавства для будівництва об`єкту нерухомого майна, земельна ділянка підлягає звільненню, приведенню у придатний для використання стан шляхом знесення об`єкту нерухомого майна та поверненню позивачу.

Третя особа-1 подала до суду письмові пояснення, в яких зазначила, що прийняте нею рішення від 26 травня 2021 року № 58373224, щодо реєстрації права власності на гараж, на підставі посвідченого нею вищевказаного договору купівлі-продажу, не може призвести до незаконного набуття прав на земельну ділянку, оскільки набуття права власності на гараж в гаражно-будівельному кооперативі не пов`язане з переходом прав на земельну ділянку, так як законом не передбачена можливість приватизації земельної ділянки під гаражем розташованим в межах гаражно-будівельного кооперативу, відповідно підстав для його скасування немає.

Позивач подав до суду відповідь на пояснення третьої особи-1.

Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечив проти задоволення позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на те, що гараж, що є частиною гаражно-будівельного кооперативу, набутий відповідачем правомірно, а отже заява Київської міської ради щодо відсутності у ОСОБА_4 та ОСОБА_5 права власності на земельну ділянку, незаконного набуття права власності на об`єкт нерухомого майна, твердження про те що вони не могли розпоряджатись спірним майном, зокрема шляхом передачі його іншим сторонам (у тому числі відповідачу), шляхом продажу чи передачі його у спадок - є хибною, безпідставною та необґрунтованою.

Позивач подав до суду відповідь на відзив на позовну заяву.

В судовому засіданні, яке відбулось 21.01.2025 року, представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити, з підстав викладених у позовній заяві.

В судовому засіданні, яке відбулось 21.01.2025 року, представник відповідача заперечив проти задоволення позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на обставини викладені у відзиві на позовну заяву.

В судове засідання, яке відбулось 21.01.2025 року, третя особа-1 не з`явилась, у письмових поясненнях просила проводити розгляд справи у її відсутності.

В судове засідання, яке відбулось 21.01.2025 року, третя особа-1 не з`явилась, про місце, дату та час розгляду справи повідомлялась належним чином.

Відповідно до ч. 1 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового засідання здійснювалося технічним засобом.

Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов наступних висновків.

Судом встановлено наступні обставини справи.

Виконавчий комітет Київської міської ради депутатів трудящих прийняв рішення від 07.06.1976 № 545/22 «Про відведення земельної ділянки виконкому Шевченківської райради депутатів трудящих по Киянівському провулку під влаштування відкритої автостоянки для машин індивідуального користування з встановленням металевих гаражів боксів», площею земельної ділянки приблизно 0,3 ґа по АДРЕСА_1 .

Рішенням виконкому Шевченківської райради депутатів м. Києва від 10.08.1976 № 1071, передано земельну ділянку по Киянівському провулку 14-16 автокооперативу «Киянівський» для установки металевих гаражів, затвердив перелік членів автокооперативу, його керівні органи та склад ревізійної комісії.

Пунктом 12 рішенням Київської міської ради від 24.04.2003 № 411/571:

- припинено Шевченківській районній у м. Києві державній адміністрації право користування земельною ділянкою площею 0,27 га, відведеною відповідно до рішення виконкому Шевченківської райради депутатів м. Києва рішенням № 545/22 від 07.06.1976 «Про відведення земельної ділянки виконкому Шевченківської райради депутатів трудящих по Киянівському провулку під влаштування відкритої автостоянки для автомашин індивідуального користування з встановленням металевих гаражів-боксів» у зв`язку з добровільною відмовою від цих земель (лист-згода від 28.03.2003 р. № 01/37-1550);

- затверджено проект відведення земельної ділянки товариству з обмеженою відповідальністю "ЕЛІТНЕ ЖИТЛО" для будівництва житлового будинку з підземним паркінгом у АДРЕСА_2 ;

- передано товариству з обмеженою відповідальністю "ЕЛІТНЕ ЖИТЛО", за умови виконання п. 12.1 цього рішення, у короткострокову оренду на 3 роки земельну ділянку площею 1,97 га для будівництва житлового будинку з підземним паркінгом у АДРЕСА_3 - АДРЕСА_1 , у тому числі: площею 1,70 га - за рахунок земель міської забудови; площею 0,27 га - за рахунок земель запасу житлової та громадської забудови;

- визнати таким, що втратило чинність, рішення виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих від 07.06.76 № 545/22 "Про відведення земельної ділянки виконкому Шевченківської райради депутатів трудящих по Киянівському провулку під влаштування відкритої автостоянки для автомашин індивідуального користування з встановленням металевих гаражів-боксів".

Пунктом 8 рішення Київської міської ради 18.03.2004 № 125/1335:

- Договір оренди земельної ділянки від 21.10.2003 № 91-6-00177 товариству з обмеженою відповідальністю "ЕЛІТНЕ ЖИТЛО" розірвати за згодою сторін (лист-згода від 03.02.2004 № 06) та перевести зазначену земельну ділянку до земель запасу житлової та громадської забудови;

- затверджено проект відведення земельної ділянки товариству з обмеженою відповідальністю "МЕГАГРАД" для будівництва, експлуатації та обслуговування багатофункціонального комплексу з об`єктами житлово-громадського та готельно-офісного призначення у АДРЕСА_4;

- передано товариству з обмеженою відповідальністю "МЕГАГРАД", за умови виконання п. 8.1 цього рішення, в довгострокову оренду на 10 років земельну ділянку загальною площею 5,58 га для будівництва, експлуатації та обслуговування багатофункціонального комплексу з об`єктами житлово-громадського та готельно-офісного призначення у АДРЕСА_4 , в тому числі: площею 1,97 га - за рахунок земель запасу житлової та громадської забудови; площею 3,61 га - за рахунок земель міської забудови;

- визнано таким, що втратив чинність, пункт 12 рішення Київської міської ради від 24.04.2003 № 411/571 "Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею";

У січні 2008 р. Автокооператив по будівництву та експлуатації особистих гаражів "Киянівський" (далі Автокооператив "Киянівський") звернувся до господарського суду м. Києва з позовом до Київської міської ради, Головного управління земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації, ТОВ "Мегаград", за участю третьої особи - Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації про:

- визнання за Автокооперативом "Киянівський" права користування земельною ділянкою площею біля 0,3 га по АДРЕСА_6;

- визнання недійсним пункту 12 рішення Київської міської ради від 24.04.2003р. № 411/571;

- визнання недійсним пункту 8 рішення Київської міської ради від 18.03.2004р. № 125/1335;

- визнання недійсним договору оренди земельної ділянки ВВК № 525312 від 09.11.2004 р., укладеного між Київською міською радою та ТОВ "Мегаград".

Рішенням господарського суду м. Києва від 14.07.2008 р. (суддя Ковтун С.А.) позовні вимоги задоволені частково.

За апеляційною скаргою ТОВ "Мегаград" Київський апеляційний господарський суд (судді: Андрієнко В.В., Буравльов С.І., Вербицька О.В.), переглянувши рішення господарського суду м. Києва від 14.07.2008 р. в апеляційному порядку, постановою від 27.11.2008 р. скасував його, та прийняв нове рішення, у задоволенні позовних вимог відмовив повністю.

Вищий господарський суд України у постанові від 07.04.2009 у справі № 6/76 встановив наступне:

«Статтею 141 Земельного кодексу України передбачені підстави припинення права користування земельною ділянкою, зокрема, добровільна відмова від права користування земельною ділянкою (пункт а) вказаної норми).

Відповідно до пунктів 3,4 статті 142 Земельного кодексу України припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки.

Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.

Зі змісту вказаної норми вбачається, що добровільна відмова це припинення за власною волею права користування та права власності на земельну ділянку.

Зі змісту оскаржуваного рішення Київської міської ради № 411/571 від 24.04.2003 р. припинено Шевченківській районній у м. Києві державній адміністрації право користування земельною ділянкою площею 0,27 га, відведеною їй відповідно до рішення виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих від 07.06.1976 р. № 545/22 у зв`язку із добровільною відмовою.

Відповідно до статті 125 Земельного кодексу України право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою та його державної реєстрації.

Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.

Зі змісту частини 3 цієї статті вбачається, що приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї та державної реєстрації забороняється.

Під час здійснення апеляційного провадження, судом апеляційної інстанції було встановлено, що позивач (Автокооператив "Киянівський") не був особою, наділеною правом користування земельною ділянкою у АДРЕСА_4 , отже його права не могли бути порушені внаслідок прийняття рішень Київської міської ради від 24.04.2003 р. та 18.03.2004 р.

Позивачем не надано доказів звернення до компетентних органів з приводу отримання земельної ділянки та її оформлення у встановленому законом порядку.

Крім того, під час здійснення апеляційного провадження судом було встановлено, що майно, яке знаходиться на спірній земельній ділянці є рухомим майном.»

З Державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлено, що Управлінням державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві Рябоконь Оленою Іхарівною прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 16.09.2013 № 5899418, яким за ОСОБА_4 зареєстровано приватну власність на об`єкт нерухомого майна, а саме гараж № НОМЕР_1 , загальною площею 21.6 кв. м., що розташований за наступною адресою: АДРЕСА_1 .

Підставою винесення даного рішення є: договір купівлі-продажу, серія та номер: 980, виданий 26.05.2021, видавник: 13.04.2006, видавник приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу м. Києва Маковецькою О.П.

Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу м. Києва Пірхою Іриною Сергіївною прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 26.03.2020 № 51795869, яким за ОСОБА_5 зареєстровано приватну власність на Об`єкт нерухомого майна.

Підставою винесення даного рішення є: свідоцтво про право на спадщину, за заповітом, серія та номер: 797, виданий 26.03.2020, видавник: Пірха І.С. приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу м. Києва.

Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу міста Києва Сліньковою Іриною Геннадіївною, прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 26.05.2021 № 58373224, яким за ОСОБА_3 зареєстровано приватну власність на об`єкт нерухомого майна, а саме гараж № НОМЕР_1 , загальною площею 21.6 кв. м., що розташований за наступною адресою: АДРЕСА_1 .

Підставою винесення даного рішення є: договір купівлі-продажу, серія та номер: 1526, виданий 26.05.2021, видавник: Слінькова І.Г, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу, м. Київ.

Водночас, згідно з даними реєстрових книг Комунального підприємства Київської міської Ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» за адресою в АДРЕСА_1 в ГБК «Киянівський» проведена реєстрація права власності за ОСОБА_4 на зазначений гараж на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу м. Києва Маковецькою О.П. від 13.04.2006 № 980.

Зазначений Об`єкт нерухомого майна розташований у межах земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:91:157:0005 за адресою: АДРЕСА_1 .

Предметом доказування у цій справі є обставини, пов`язані з наявністю правових підстав для зобов`язання усунути перешкоди у користуванні самовільно зайнятою земельною ділянкою та припинення володіння нерухомим майном.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до статті 14 Конституції України, статті 1 Земельного кодексу України, статті 373 Цивільного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно зі статтею 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

З урахуванням статей 1, 2, 6, 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", орган місцевого самоврядування представляє відповідну територіальну громаду і здійснює від її імені та в її інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Однак первинним суб`єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада - жителі, об`єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об`єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр.

Конституція України визначає, що місцеве самоврядування в Україні здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи (стаття 140 Конституції України).

Відповідно до статті 2 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" місцеве самоврядування територіальної громади є однією з гарантій держави.

Згідно із частиною 1 статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські рада є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Положення статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в України" встановлюють, що територіальним громадам міст належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

До повноважень міських рад у галузі земельних відносин згідно зі статтями 12, 83, 122 Земельного кодексу України, статтею 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" належить розпорядження землями комунальної власності в межах, визначених Земельним кодексом України.

Зокрема, статтею 83 Земельного кодексу України визначено, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам є комунальною власністю.

У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування; в) землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:91:157:0005 зареєстровано за територіальною громадою міста Києва в особі Київської міської ради. Відповідна реєстрація з внесенням відповідного запису здійснена 02.01.2023 індексний номер: 66006176.

Враховуючи викладене, органом, уповноваженим здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, є Київська міська рада як орган місцевого самоврядування, що виконує повноваження власника земельної ділянки комунальної власності на території міста Києва, а також суб`єкт, уповноважений на здійснення самоврядного контролю за використанням та охороною земель на території міста Києва.

У сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю.

Відповідно до статті 41 Конституції України та статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Право власності та користування на землю набувається та реалізується фізичними та юридичними особами в порядку і на підставах, визначених Конституцією України, Земельним кодексом України, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

З метою врегулювання процедури реалізації прав на землю фізичними та юридичними особами із земель комунальної власності територіальної громади міста Києва рішенням Київської міської ради від 20.04.2017 № 241/2463 затверджено Порядок набуття прав на землю із земель комунальної власності у місті Києві, що визначає особливості землекористування у місті Києві як столиці України у відповідності до Конституції України, Земельного кодексу України, законів України «Про Державний земельний кадастр», «Про оренду землі», «Про землеустрій» «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про столицю України - місто-герой Київ» та інших нормативно-правових актів, що регулюють земельні правовідносини.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що Київська міська рада жодних рішень щодо передачі земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 під будівництво ні ОСОБА_7 , ні іншим юридичним чи фізичним особам у власність чи користування не приймала, що свідчить про самовільне зайняття земельної ділянки комунальної власності, чим порушено право комунальної власності територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради.

Зазначене також підтверджує відсутність рішень та проєктів рішень Київської міської ради на офіційному веб-сайті https://kmr.gov.ua/ на вкладці нормотворчої діяльності.

Водночас, відомості про речові права на земельну ділянку ОСОБА_9 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутні. Київська міська рада, що здійснює розпорядження земельними ділянками на території міста Києва, підтвердила, що земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 у власність чи користування не передавала.

Спірні правовідносини безпосередньо врегульовані статтею 376 Цивільного кодексу України. Згідно з частинами 1,2 цієї статті житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Відповідно до правових висновків, зроблених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18, "знаходження на земельній ділянці одного власника об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) іншого власника істотно обмежує права власника землі, при цьому таке обмеження є безстроковим. Так, власник землі у цьому разі не може використовувати її ані для власної забудови, ані іншим чином, і не може здати цю землю в оренду будь-кому, окрім власника будівлі чи споруди. Тому державна реєстрація будівлі, споруди на чужій земельній ділянці є фактично і реєстрацією обмеження права власника землі" (пункт 84 постанови).

Таким чином, суд погоджується з доводами позивача і зазначає, що в результаті незаконної реєстрації права власності на гараж (гаражний бокс) № НОМЕР_1 , що розташований за наступною адресою: АДРЕСА_1 , порушено права, майнові інтереси законного власника земельної ділянки - територіальної громади м. Києва, яка позбавлена можливості користуватись та розпоряджатися цією земельною ділянкою.

Статтею 125 Земельного кодексу України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до статті 126 Земельного кодексу України, право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Державний реєстр речових прав на нерухоме майно та їх обтяження не містить відомостей про набуття права власності чи користування на земельну ділянку за адресою АДРЕСА_1 , за жодною юридичною чи фізичною особою, окрім як за Київською міською радою.

Самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними (статті 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель").

Статтею 212 Земельного кодексу України унормовано, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Разом з цим, аналізуючи судову справу № 6/76 учасником якої був, зокрема, Автокооператив по будівництву та експлуатації особистих гаражів «КИЯНІВСЬКИЙ» (місце розташування спірного гаража), де вирішувалось питання щодо наявності у останнього права користування та володіння земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_4 , суд зазначає наступне.

Як встановлено з описової частини постанови Київського апеляційного господарського суду від 27.11.2008 у судовій справі № 6/76, виконавчий комітет Київської міської ради депутатів трудящих прийняв рішення від 07.06.1976 № 545/22 «Про відведення земельної ділянки виконкому Шевченківської райради депутатів трудящих по Киянівському провулку під влаштування відкритої автостоянки для машин індивідуального користування з встановленням металевих гаражів боксів», площею земельної ділянки приблизно 0,3 га по АДРЕСА_1 .

Надалі, виконком Шевченківської райради депутатів м. Києва прийняв рішення від 10.08.1976 № 1071, яким передав земельну ділянку по Киянівському провулку 14-16 автокооперативу «Киянівський» для установки металевих гаражів, затвердив перелік членів автокооперативу, його керівні органи та склад ревізійної комісії.

Київською міською радою 24.04.2003 прийнято рішення № 411/571, пунктом 12 якого припинено Шевченківській районній у м. Києві державній адміністрації право користування земельною ділянкою площею 0,27 га, відведеною відповідно до рішення виконкому Шевченківської райради депутатів м. Києва рішенням № 545/22 від 07.06.1976 «Про відведення земельної ділянки виконкому Шевченківської райради депутатів трудящих по Киянівському провулку під влаштування відкритої автостоянки для автомашин індивідуального користування з встановленням металевих гаражів-боксів» у зв`язку з добровільною відмовою від цих земель (лист-згода від 28.03.2003 № 01/37-1550).

Водночас, зазначеним рішенням відбулась передача зазначеної земельної ділянки ТОВ «Елітне житло» у короткострокову оренду строком на 3 роки для будівництва житлового будинку з підземним паркінгом у АДРЕСА_5 та визнано таким, що втратило чинність рішення виконкому № 545/22 від 07.06.1976.

У подальшому, пунктом 8 рішення № 125/1335 від 18.03.2004 р. Київська міська рада вирішила:

- договір оренди земельної ділянки № 91-6-00177 від 21.10.2003 р. товариству з обмеженою відповідальністю «Елітне житло» розірвати за згодою сторін та перевести зазначену земельну ділянку до земель запасу житлової та громадської забудови;

- затвердити проект відведення земельної ділянки товариству з обмеженою відповідальністю «Мегаград» для будівництва, експлуатації та обслуговування багатофункціонального комплексу з об`єктами житлово-громадського та готельно-офісного призначення у пров. Киянівському, 13-21 у Шевченківському районі м. Києва.

- передати товариству з обмеженою відповідальністю «Мегаград» в довгострокову оренду строком на 10 років земельну ділянку загальною площею 5,58 га для будівництва, експлуатації та обслуговування багатофункціонального комплексу з об`єктами житлово-громадського та готельно-офісного призначення у АДРЕСА_4 , у тому числі: - площею 1,97 га - за рахунок земель запасу житлової та громадської забудови; - площею 3,61 га - за рахунок земель міської забудови.

На виконання п. 8 рішення Київської міської ради № 125/1335 від 18.03.2004 р. між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «Мегаград» було укладено договір оренди земельної ділянки від 09.11.2004 р.

Договір зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що зроблено запис у книзі записів державної реєстрації договорів за № 91-6-00370 від 15.11.2004 р.

Наявні матеріали справи свідчать, що 07.06.1976 р. Київська міська рада депутатів трудящих в особі її виконавчого комітету відвела виконавчому комітету Шевченківської районної Ради трудящих м. Києва земельну ділянку площею 0,3 га по АДРЕСА_1 під влаштування відкритої автостоянки з встановленням металевих гаражів-боксів.

Суд звертає увагу, що у постанові Київського апеляційного господарського суду від 27.11.2008 у судовій справі № 6/76, яка залишена без змін Вищим господарським судом України у постанові від 07.04.2009 у мотивувальній частини суд дійшов висновку, Позивачем, тобто автокооперативом по будівництву та експлуатації особистих гаражів "Киянівський", не надано доказів звернення до компетентних органів з приводу отримання земельної ділянки, а так само не може бути прийнято за належний доказ рішення виконавчого комітету Шевченківської районної Ради депутатів трудящих м. Києва № 1071 від 10.08.1976, оскільки даним рішенням спірна земельна ділянка була передана авто кооперативу «Киянівський», тоді як чинним на той час законодавством було передбачено надання земельних ділянок у вторинне користування, в порядку передбаченому чинним законодавством, докази якого в матеріалах справи відсутні, а так само не надані позивачем під час здійснення апеляційного провадження.

Подані позивачем статут Автокооперативу по будівництву та експлуатації особистих гаражів «Киянівський» (зареєстрований в 1992 році), вказують що позивач був створений як юридична особа 06.02.92 року, а отже відповідно до норм статті 26 Цивільного кодексу УРСР міг набути права користування земельною ділянкою тільки після 06.02.92 року, що спростовую твердження про існування у позивача права користування земельною ділянкою по АДРЕСА_4 у Шевченківському районі м. Києва з 1976 року.

Не вбачається правовий зв`язок Автокооперативу «Киянський», створеного в 1976 році з правами позивача - Автокооперативу по будівництву та експлуатації особистих гаражів «Киянівський», який зареєстрований в 1992 році. Статут Автокооперативу по будівництву та експлуатації особистих гаражів «Киянівський» не містить інформації про правонаступництво Автокооперативу «Киянський». Вказаний факт підтверджує і подана в матеріали справи довідка ЄДРПОУ Автокооперативу по будівництву та експлуатації особистих гаражів «Киянівський».

Також, судова колегія не погодилась з твердженням позивача про наявність у нього права користування спірною земельною ділянкою, оскільки позивач не був особою, наділеною правом користування земельною ділянкою у пров. Киянівському, 13-21, у Шевченківському районі м. Києва, отже його права не могли бути порушені внаслідок прийняття рішень Київської міської ради від 18.03.2004 р. та 24.04.2003 р.

Колегією суду взялось до уваги, що позивач не є організацією споживчої кооперації, а отже посилання позивача на норми Закону України «Про споживчу кооперація» є неправомірними, положення рішення Конституційного суду України від 11.11.2004 року на нього не поширюються.

Так, відповідно до статті 19 Закону України, від 10.07.2003, № 1087-IV «Про кооперацію» для досягнення мети своєї діяльності кооператив набуває та використовує майно, фінансові та інші ресурси.

Кооператив є власником будівель, споруд, грошових та майнових внесків його членів, виготовленої продукції, доходів, одержаних від її реалізації та провадження іншої передбаченої статутом діяльності, а також іншого майна, придбаного на підставах, не заборонених законом.

Стаття 27 Закону України «Про кооперацію» встановила, що члени кооперативу відповідають за зобов`язаннями кооперативу в межах внесеного ними паю, якщо інше не передбачено статутом кооперативу або законом. Кооператив не несе відповідальності за зобов`язаннями своїх членів.

В силу ч. 1 ст. 30 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Проте позивачем не надано доказів внесення членами кооперативу свого нерухомого майна (гаражів) як пай або внески до кооперативу. Статут позивача не передбачає внесення в пай нерухомого майна. Статут позивача в п.16, 45 спростовує твердження про те, що майно членів кооперативу належить самому кооперативу.

Частиною четвертою статті 82 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акту, який вступив в законну силу.

Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють дотриманню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з погляду процесуальної економії.

Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальні частині судового акта. Лише згадувані, але такі, що не одержали оцінку суду, обставини не можуть розглядатися як встановлені судом і не набувають властивості і преюдиціальності.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 22.02.2017 у справі № 927/788/16.

Принцип правової визначеності є одним з основних елементів верховенства права, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.

Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (див. рішення Суду у справах Христов проти України № 24465/04 від 19.02.2009, Пономарьов проти України» № 3236/03 від 03.04.2008).

Преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Одночасно з цим преюдиціальні акти необхідно відрізняти від оцінки судом певних обставин. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме фактам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), але не правовій оцінці таких фактів, здійсненій іншим судом чи іншим органом, який вирішує господарський спір. Тобто помилковим є надання преюдиціального значення оціночним судженням, що зроблені судом при вирішенні іншої справи, ототожнення фактів, що встановлені цим судом, з їх юридичною оцінкою.

Суд наголошує, що обставини, встановлені у справі № 6/76 мають преюдиційне значення, оскільки питання приналежності зазначеної земельної ділянки Автокооперативу по будівництву та експлуатації особистих гаражів «Киянівський» та рішення Київської міської ради від 24.04.2003 № 411/571, пунктом 12 якого передбачалось припинення Шевченківській районній у м. Києві державній адміністрації право користування земельною ділянкою площею 0,27 га, відведеною відповідно до рішення виконкому Шевченківської райради депутатів м. Києва рішенням № 545/22 від 07.06.1976, що було предметом спору, прийняте за однакових обставин та підтверджено всіма належними доказами.

Основний довод зводиться до того, що не вбачається правовий зв`язок Автокооперативу «Киянський», створеного в 1976 році з правами позивача - Автокооперативу по будівництву та експлуатації особистих гаражів «Киянівський», який зареєстрований в 1992 році. Статут Автокооперативу по будівництву та експлуатації особистих гаражів «Киянівський» не містить інформації про правонаступництво Автокооперативу «Киянський». Вказаний факт підтверджує і подана в матеріали справи довідка ЄДРПОУ Автокооперативу по будівництву та експлуатації особистих гаражів «Киянівський».

Суд звертає увагу, що у зв`язку з відсутністю будь-якого речового права Автокооперативу по будівництву та експлуатації особистих гаражів «Киянівський» на земельну ділянку, яка розташована за адресою: провулок Киянівський 19, у Шевченківському районі, наявність об`єкта нерухомого майна Відповідача прямо порушує права власника зазначеної земельної ділянки в особі Київської міської ради на вільне володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Отже, правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять "суспільний", "публічний" інтерес.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу.

Як зазначив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01.04.2008 № 4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі. Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, тому суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (пункт 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (провадження №14-104цс19).

Крім цього, вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної фізичної чи юридичної особи, ЄСПЛ у своєму рішенні у справі "Трегубенко проти України" від 02.11.2004 категорично ствердив, що "правильне застосування законодавства незаперечно становить "суспільний інтерес".

Фактично, звернення Київської міської ради до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання надання в користування земельних ділянок комунальної власності та дотримання конституційного принципу рівності усіх перед Законом.

Суд також погоджується з висновком, який викладений у пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України» (Заяви № 23759/03 та № 37943/06), де зазначено, що вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним, а також передбачено, що позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом». Вираз «на умовах, передбачених законом» найперше вимагає, щоб відповідний захід мав певну підставу в національному законодавстві; він також стосується якості відповідного законодавства і вимагає, щоб воно було доступне відповідній особі, яка, крім того, зможе передбачити його наслідки для себе (пункт 155 рішення Європейського суду з прав людини від 29.04.2003 у справі «Полторацький проти України»).

Суд звертає увагу, що позовні вимоги Київської міської ради у даній справ не порушують статтю 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод з огляду на наступне.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (наприклад, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986, "Щокін проти України" від 14.10.2010, "Сєрков проти України" від 07.07.2011, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23.11.2000, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22.11.2009, "Трегубенко проти України" від 02.11.2004, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати, аналізуючи сумісність втручання в право особи на мирне володіння майном з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи можна вважати втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) є пропорційним визначеним цілям.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання в право власності буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар".

При цьому ЄСПЛ у питаннях оцінки "пропорційності", як і в питаннях наявності "суспільного", "публічного" інтересу, визнає за державою достатньо широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.

Звернення Київської міської ради до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання самовільного зайняття земельної ділянки комунальної власності та дотримання конституційного принципу рівності усіх перед Законом, а отже порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод у даному спорі відсутнє.

Суд звертає увагу на те, що у відповідності до визначеного, особа, яка не набула права власності на земельну ділянку, не може зазнавати втручання у приватну власність, оскільки відсутність власницьких прав перешкоджає визнанню її приватною власністю на зазначену земельну ділянку.

Таким чином, у відповідності до принципів правового демократичного суспільства, не є втручання у правову власність, коли таке втручання слугує легітимній меті, що підтримує загальний інтерес та нівелює негативні наслідки для суспільства.

Пунктом 1 частини 1 статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень", державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до частини 8 статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції станом на момент внесення запису в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно) та частини 4 статті 15 вказаного Закону (в редакції станом на момент внесення запису до Реєстру прав власності на нерухоме майно) державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим документам.

Документи, що подаються для державної реєстрації прав, повинні відповідати вимогам, встановленим цим Законом та іншими нормативно - правовими актами (стаття 22 "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

Стосовно першого набувача права власності на спірний гараж, суд зазначає наступне.

Відповідно до положень статті 22 Земельного кодексу Української РСР від 1970 приступати до користування наданою земельною ділянкою до встановлення відповідними землевпорядними органами меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і видачі документа, який засвідчує право користування землею, забороняється.

Також, згідно з приписами статті 22 Земельного кодексу Української РСР від 1990 право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

Роз`ясненням Держгеокадастру від 03.06.2021 встановлено документи, які підтверджують наявність у громадянина права користування, зокрема: державні акти на право постійного користування земельними ділянками (стаття 23 ЗК України в редакції 1992 року, первісна редакція стаття 126 чинного ЗК України), державні акти на право володіння землею (стаття 23 ЗК УРСР 1990 року), записи в земельно-шнурових книгах сільськогосподарських підприємств і організацій, записи в погосподарських книгах сільських рад, записи в реєстрових книгах виконавчих комітетів міських і сільських рад (стаття 20 ЗК УРСР 1970 року).

Перш ніж власник - член гаражно-будівельного кооперативу зможе оформити документи на свій особистий гараж, кооперативом повинні бути оформлені відповідні документи, що свідчать про їх законне будівництво. Оформленням документів у гаражному кооперативі займається голова кооперативу, в нього повинна бути оформлена оренда на землю або право постійного користування нею і дозвіл на будівництво гаражів.

Умовами отримання права власності на гараж, розташований у гаражному кооперативі є: гаражний кооператив зареєстровано як юридичну особу; відомості про наявний гаражний кооператив внесені до Реєстру прав власності на нерухоме майно; зареєстроване речове право на земельну ділянку, на якій розташований кооператив; документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси; перелік фізичних та юридичних осіб, кошти яких залучалися для будівництва, або затверджений загальними зборами кооперативу список членів кооперативу; документ, що підтверджує прийняття об`єкта в експлуатацію.

Ці документи, потрібні для оформлення права власності автовласника на гараж.

Для реєстрації права власності на гараж члену кооперативу необхідно мати наступні документи: паспорт та ідентифікаційний код майбутнього власника гаража; документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси; належним чином завірена копія акта про передачу землі для використання гаражним кооперативом; документ, що підтверджує прийняття об`єкта в експлуатацію, у разі якщо будівництво об`єкта здійснювалося після 5 серпня 1992 року; довідку кооперативу про членство особи в кооперативі та внесення таким членом кооперативу пайового внеску в повному обсязі; технічний паспорт на гараж з Бюро технічної інвентаризації.

Водночас, суд зазначає, що розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 02.10.1996 № 1563 «Про затвердження тимчасового Порядку видачі свідоцтв про право власності на об`єкти нерухомого майна» (далі - Розпорядження), особа, яка набула право власності на майно, а саме ОСОБА_7 , повинна була належним чином оформити свідоцтво про право власності на гараж, для подальшого (належного) розпорядження ним.

Відповідно до підпункту 2.5 пункту другого зазначеного Розпорядження, Об`єктами нерухомого майна, на які оформлюється право власності з видачею свідоцтв, є, зокрема, дачі, садові будинки, гаражі.

Пунктом 7 Розпорядження встановлено, що функцією структурних підрозділів місцевих органів державної виконавчої влади при видачі свідоцтв про право власності на об`єкти нерухомого майна, а саме Управління земельних ресурсів є: - оформлення свідоцтв про право власності на об`єкти нерухомого майна, підтверджує наявність існуючих документів про надання земельних ділянок в користування або власність та їх чинність; - у разі відсутності документів надає довідку про стан оформлення документів, які посвідчують право користування або власності земельними ділянками, на яких розміщені об`єкти нерухомого майна, або інформацію про реєстрацію земельної ділянки по матеріалах інвентаризації меж землекористувань в м. Києві; - присвоює ідентифікаційний код об`єкта нерухомого майна, виходячи з коду земельної ділянки згідно з земельно-кадастровою інформацією.

Згідно з пунктом 10.3 та 10.9 Розпорядження, серед документів які необхідні для видачі свідоцтв про право власності на об`єкти нерухомого майна є, зокрема: правовстановлюючий документ, що підтверджує право власності заявника на зазначений об`єкт; належно оформлені міським бюро технічної інвентаризації не раніш, ніж 3 роки тому, технічний паспорт та поповерхові плани будинку; документи, які підтверджують право власності або користування земельною ділянкою, на якій розташований об`єкт; рішення органу державної виконавчої влади про надання дозволу на будівництво або реконструкцію об`єкту; акт державної комісії про прийняття об`єкту в експлуатацію.

У випадку, якщо особа є членом гаражних і дачних кооперативів, колективів і індивідуальних забудовників малоповерхового і котеджного будівництва, які побудували гаражі, дачі та котеджі згідно з чинним законодавством, подається рішення або розпорядження органу державної виконавчої влади про відведення земельної ділянки.

У зв`язку з відсутністю у першого набувача та гаражного кооперативу "КИЯНІВСЬКИЙ" права власності на земельну ділянку, незаконно набувши право власності на об`єкт нерухомого майна, вона не могла розпоряджатись спірним майном, зокрема шляхом передачі його іншій стороні, а саме, шляхом укладення договору купівлі-продажу (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10.05.2018 у справі № 910/15993/16 та від 06.11.2019 у справі № 910/14328/17).

При цьому, укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна, і здійснення інших правочинів щодо самочинно збудованого нерухомого майна, а також здійснення відносно нього державної реєстрації прав, не змінюють правовий статус нерухомості як самочинно збудованої.

Перехід майнових прав до іншої особи зумовлює перехід до неї і прав на ту частину земельної ділянки, на якій безпосередньо розташований відповідний об`єкт нерухомості, та частини земельної ділянки, яка необхідна для його обслуговування. Особа, яка набула право власності на об`єкт нерухомості, розташований у межах земельної ділянки, якою користувався попередній власник нерухомого майна, набуває право вимагати оформлення на своє ім`я документів на користування всією земельною ділянкою на умовах і в обсязі, які були встановлені для попереднього землекористувача-власника об`єкта нерухомості, або частиною земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування об`єкта нерухомості розташованого на ній (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16).

Враховуючи викладене, з набуттям позивачем права власності на гараж, який розташований на земельній ділянці комунальної форми власності, до нього, як до нового власника цього нерухомого майна, в силу положень статей 120 ЗК України та 377 ЦК України, не перейшло право власності на спірну земельну ділянку так як продавець на момент укладення договору купівлі-продажу не мав права власності на цю земельну ділянку. (Постанова Верховного Суду України у справі № 127/10011/18 від 19.05.2020).

Аналогічний висновок міститься у Постанові Великої палати Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19, де зазначено, що за відсутності в попереднього власника такого нерухомого майна належним чином оформлених прав користування земельною ділянкою, на якій розміщено нерухоме майно, положення статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України в частині переходу прав на земельну ділянку до нового власника в тому ж обсязі застосуванню не підлягають.

За відсутності будь-яких правовстановлюючих документів, які підтверджують право власності або право користування земельною ділянкою, за адресою: АДРЕСА_1 , збудовано нерухоме майно, а саме гараж (гаражний бокс) № НОМЕР_1 , що є самочинним будівництвом в розумінні статті 376 Цивільного кодексу України.

З Державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлено, щоприватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу міста Києва Сліньковою Іриною Геннадіївною прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 26.05.2021 № 58373224, яким за ОСОБА_3 зареєстровано приватну власність на об`єкт нерухомого майна, а саме гараж № НОМЕР_1 , загальною площею 21.6 кв. м., що розташований за наступною адресою: АДРЕСА_1 .

Також, суд звертає увагу, що підставою для винесення даного рішення приватного нотаріуса став договір купівлі-продажу, серія та номер: 1526, виданий 26.05.2021, видавник: Слінькова І.Г, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу, м. Київ.

Так, відповідно до п. 77 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127 (далі - Порядок №1127) визначено, що державна реєстрація права власності на закінчений будівництвом об`єкт проводиться за наявності відомостей про його технічну інвентаризацію, про прийняття його в експлуатацію та про присвоєння такому об`єкту адреси (крім випадку проведення реконструкції об`єкта, що не має наслідком його поділ, виділ частки або об`єднання), отриманих державним реєстратором з Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва.

У разі, коли закінчений будівництвом об`єкт у результаті нового будівництва є складовою частиною будинку, будівлі, споруди (квартира, гаражний бокс, машиномісце, інше житлове та нежитлове приміщення), яка після прийняття об`єкта в експлуатацію є самостійним об`єктом нерухомого майна, відомості про прийняття в експлуатації та про присвоєння адреси отримуються щодо будинку, будівлі або споруди, складовою частиною яких є такий об`єкт, а щодо відповідної складової частини будинку, будівлі, споруди - відомості про присвоєння адреси такій частині.

Суд звертає увагу, що пунктом 78 зазначеного Порядку №1127 визначено, що документ, який відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, не вимагається в разі державної реєстрації права власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що закінчені будівництвом до 05.08.1992 року.

Однак, всупереч вказаним вимогам Порядку №1127 для реєстрації об`єкта нерухомого майна, а саме: гараж (гаражний бокс) № НОМЕР_1 , що розташований за наступною адресою: АДРЕСА_1 , заявником не було надано державному реєстратору документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси.

Відповідно до ст. 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено, що у разі якщо подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження, це підстава для відмови в державній реєстрації прав. Також, наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями є підставою для відмови в державній реєстрації прав. За наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав.

Процедура присвоєння адреси об`єкту нерухомого майна також, визначається відповідно до порядку, який затверджений рішенням Київської міської ради «Про деякі питання ведення реєстрів адрес, вулиць та інших поіменованих об`єктів у місті Києві» від 22.05.2013 № 337/9394.

Відповідно до пунктів 4.3, 4.4. даного рішення поштові адреси присвоюються об`єктам нерухомості, розташованим на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення.

Поштові адреси не присвоюються спорудам, які встановлені тимчасово без улаштування фундаменту, в тому числі пересувним та тимчасовим спорудам торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, малим архітектурним формам, а також об`єктам незавершеного капітального будівництва (крім присвоєння будівельної адреси об`єктам нового будівництва в установленому порядку) та приміщенням службового, допоміжного і технічного призначення, розташованим у житлових та нежитлових будинках, інженерним мережам.

Отже, виходячи зі змісту пунктів 4.3, 4.4 даного рішення Київської міської ради від 22.05.2013 № 337/9394, поштова адреса, також, має бути присвоєна такому об`єкту нерухомого майна як гараж.

До того ж, згідно з пунктом п. 4.17 даного рішення до заяви про присвоєння поштової адреси додаються в тому числі, такий документ, як завірена в установленому порядку копія документа, що посвідчує право власності на земельну ділянку чи право користування земельною ділянкою (за необхідності).

У відповідності до визначеного, листом Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) повідомлено Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (лист-запит від 12.05.2023 № 05703-6144), що в реєстрі адрес у місті Києві, який ведеться Департаментом містобудування та архітектури згідно з Положенням про реєстр адрес у місті Києві, затвердженим рішенням Київської міської ради від 22.05.2013 № 337/9394 «Про деякі питання ведення реєстрів адрес, вулиць та інших поіменованих об`єктів у місті Києві» відсутні відомості про документ щодо присвоєння або зміни адреси об`єктам будівництва, об`єктам нерухомого майна, в тому числі металевим гаражам у кількості 58-ми одиниць в Гаражному автокооперативі по будівництву та експлуатації особистих гаражів «Киянівський» на пров. Киянівському, 19 у Шевченківському районі м. Києва.

Також, листом Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 12.05.2023 № 05703-6145 звертався до Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації з питанням чи приймалось останньою рішення про присвоєння або зміну адреси об`єктам будівництва, об`єктам нерухомого майна, а саме на металеві гаражі у кількості 58-ми одиниць за фізичними особами, в Гаражному автокооперативі по будівництву та експлуатації особистих гаражів «Киянівський» за адресою АДРЕСА_1 на що остання дала відповідь, що нею не вирішувалось питання присвоєння або зміни поштової адреси гаражам за вищевказаним розташуванням.

Враховуючи викладене, у приватного нотаріуса були наявні підстави для відмови в державній реєстрації права власності ОСОБА_7 на спірний об`єкт нерухомого майна, проте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сліньковою І.Г. було прийнято рішення від 26.05.2021 № 58373224, що суперечить приписам Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Разом з цим у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №916/2791/13, висновки в якій аналогічні висновкам, викладеним у постановах від 23.06.2020 у справі № 680/214/16 та від 20.07.2022 у справі № 923/196/20, зазначено, зокрема, що аналіз положень законодавчих актів дозволяє стверджувати, що державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності. Реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, у силу положень законодавства не змінює правовий режим такого будівництва, як самочинного.

Відповідно до частини 3 статті 26 Закону України Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", у редакції з 26.07.2022, у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом першим частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються.

Крім того, необхідно зазначити, що навіть у випадку якщо буде встановлено, що суб`єкт державної реєстрації прав правомірно прийняв рішення про державну реєстрацію права (зокрема, для державної реєстрації подані всі необхідні документи, які вимагаються відповідно до закону, та відсутні встановлені законом підстави для відмови в державній реєстрації права), то це не є перешкодою для задоволення позову.

Вказана позиція також викладена в постановах Великої Палати Верховного суду від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц, від 22.08.2018 № 925/1265/16, від 04.08.2018 у справі №915/127/18.

Разом з тим, Верховний Суд у постанові № 904/7803/21 від 19.04.2023, зазначив, що стаття 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" є процедурною нормою і не містить та й не може містити приватноправових способів захисту. Ці висновки сформульовані в постанові Верховного Суду від 01.02.2023 у справі № 316/2082/19.

Тому посилання у статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" на скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування державної реєстрації прав не є встановленням приватно-правових способів захисту прав.

Окрім того, безпідставна державна реєстрація права власності на нерухоме майно на самовільно зайнятій земельній ділянці, також створює перешкоди законному власнику землі та протирічить вимогам чинного законодавства щодо підстав та порядку набуття речових прав на нерухоме майно, засадам та принципам державної реєстрації як процедури офіційного визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, спотворення змісту державних процедур з метою незаконного заволодіння землею комунальної власності.

Водночас, належним та ефективним способом захисту, у даному контексті, порушеного права є саме скасування останньої державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна, оскільки після відчуження спірного майна запис в реєстрі про її право власності вичерпав свою дію (висновок Верховного Суду України, який викладений у постанові від 31.01.2024 у справі № 752/21285/21).

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 21.12.2022 у справі №914/2350/18 вимога про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на нерухоме майно не може бути розцінена судами як неналежний спосіб захисту. Як зауважила Велика Палата Верховного Суду, положення абзацу третього частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV адресовані насамперед суду, який, задовольняючи позов, зокрема, про скасування рішення державного реєстратора, має чітко визначитися з тим, кому саме і яке речове право внаслідок задоволення такого позову належить.

Задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності може призвести до відновлення порушених прав особи без застосування додаткових способів зажиту, таких як поновлення права власності, за умови, якщо суд, задовольнивши таку позовну вимогу, вирішить тим самим спір про право, наявний між сторонами.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14.02.2023 у справі №910/20036/20.

Отже, враховуючи обставини конкретної справи та за умови, якщо правовідносини між сторонами щодо спірного нерухомого майна мають договірний характер та таке майно не було відчужено до третіх осіб, вимога про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на нерухоме майно не може бути розцінена судами як неналежний спосіб захисту. Задоволення такого позову призводить до внесення державним реєстратором до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про речове право позивача на спірне нерухоме майно. Це відновлює становище, яке існувало до прийняття державним реєстратором оспорюваного рішення. Зазначене відповідає способу захисту, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України (Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05.07.2023 у справі № 756/9405/21).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі №916/1174/22 зроблено висновок, що за обставин, коли право власності на самочинно побудоване нерухоме майно зареєстровано за певною особою без дотримання визначеного статтею 376 ЦК України порядку, задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на таке майно, або вимоги про скасування державної реєстрації прав, або вимоги про припинення права власності тощо у встановленому законом порядку не вирішить юридичну долю самочинно побудованого майна та не призведе до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна.

Оскільки положення статті 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею, реєстрація права власності на самочинно побудоване нерухоме майно за особою власником земельної ділянки у будь-який інший спосіб, окрім визначеного цією статтею (тобто на підставі судового рішення про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за власником земельної ділянки), також не змінює правовий режим самочинного будівництва. За вказаних обставин особа власник земельної ділянки не набуває право власності на самочинно побудоване нерухоме майно.

Отже, належними вимогами, які може заявити позивач у даній справі, є також вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно.

Суд у даній справі звертає увагу, що у випадку задоволення однієї із зазначених вище вимог юридична доля самочинно побудованого майна (спірного об`єкта нерухомості) буде вирішена у встановленому законом порядку.

Разом із цим буде відновлено стан єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна.

Так, судове рішення про задоволення позову має забезпечити відновлення порушеного або оспорюваного права чи інтересу, у позивача не має бути потреби повторно звертатися до суду з іншими вимогами, і таке судове рішення можна виконати. Згідно з принципом процесуальної економії судове рішення не має створювати передумов для іншого судового процесу, в якому відбуватиметься захист права чи інтересу позивача (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 у справі № 908/976/19 (пункти 5.6, 5.9), від 22.09.2022 у справі № 462/5368/16-ц (п. 44), постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18, від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц; від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18.

Оскільки, побудований об`єкт нерухомого майна перешкоджає реалізації Київській міській раді права власності (володіння, розпорядження) зазначеною земельною ділянкою, суд вважає, що обрано вірний (ефективний) спосіб захисту порушеного права, а саме: усунення перешкод у володінні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом, зокрема, знесення самочинно збудованого майна та скасування державної реєстрації права власності на майно.

Суд звертає увагу, що позивач звертається саме до відповідача, а не до першого набувача права власності на спірний гараж, що є правильним, оскільки у постанові Верховного Суду України від 29.06.2022 у справі № 727/10017/18 зазначено, що новий власник, набуває усі права та обов`язки щодо придбаного (переданого) майна, які мав первісний його власник, а тому є належним відповідачем за заявленими вимогами про повернення земельної ділянки, приведення її у попередній стан та знесення самочинного будівництва.

Разом з цим, постановою КГС ВС від 13.03.2024 у справі № 915/1439/21 також визначено, що належним відповідачем за позовом власника землі про знесення самочинного будівництва є останній набувач такого об`єкта, який зареєстрував право власності на самочинне будівництво.

З урахуванням викладеного, з метою усунення перешкод Київській міській раді у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою комунальної власності, наявні підстави для припинення володіння відповідача на самовільно збудоване нерухоме майно гараж (гаражний бокс) № НОМЕР_1 , що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 із скасуванням рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію права власності від 26.05.2021 № 58373224 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до положень статті 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Наявність хоча б однієї із трьох зазначених у частині першій статті 376 Цивільного кодексу України ознак свідчить про те, що об`єкт нерухомості є самочинним (постанови Верховного Суду від 18.02.2019 у справі № 308/5988/17-ц, від 20.03.2019 у справі № 202/3 520/16-ц.

Суд наголошує, що особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Відповідно до сталої правої позиції Верховного Суду у постанові від 10.05.2018 у справі № 910/15993/16 право на самочинне збудоване майно є неіснуючим не породжує прав щодо розпорядження майном.

У пункті 45 постанови від 23.06.2020 у справі 680/214/16-ц Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14.09.2021 у справі № 359/5719/17 зазначила, що особа не набуває права власності на об`єкт самочинного будівництва (пункт 148).

Головним наслідком самочинного будівництва є те, що в особи, яка його здійснила, не виникає права власності на нього як на об`єкт нерухомості (частина 2 статті 376 Цивільного кодексу України).

Подібні висновки викладено Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 12.04.2023 у справі № 511/2303/19.

Право на будівництво нерухомого майна (забудову) мають власники земельних ділянок (стаття 90 ЗК України), землекористувачі (стаття 95 ЗК України), особи, які набули права користування чужою земельною ділянкою (суперфіцій) за договором із власником земельної ділянки (стаття 123 ЗК України) або з інших передбачених законом підстав.

Пунктом 2 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 № 6 «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)» (далі - Пленум) визначено, що самочинним вважається будівництво житлового будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані (будуються) на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво; або відведена не для цієї мети; або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту; або з істотним порушенням будівельних норм і правил.

Суд звертає увагу, що відповідно до Генерального плану міста Києва, затвердженого рішенням КМР від 28.03.2002 № 370/1804 земельна ділянка (кадастровий номер 8000000000:91:157:0005) за функціональним призначенням належить до території громадських будівель та споруд (витяг з містобудівного кадастру, направлений листом Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 22.02.2022 № 00340338).

Водночас, територія громадських будівель та споруд - територія, яка підлягає облаштуванню будинками і приміщеннями, які призначені для розміщення закладів, підприємств, організацій, які надають послуги фізичним особам (населенню) або юридичним особам (громаді та державі). Тобто, зазначений фрагмент земельної ділянки не відноситься до територій житлових зон і має планувальні обмеження відповідно до Державних будівельних норм від 28.09.2018 ДБН В.2.2-9-2018 «Громадські будинки та споруди. Основні положення».

Враховуючи вищевикладене, будівництво, обслуговування та експлуатації гаража не відповідає містобудівній документації за функціональним призначенням.

Суд дійшов висновку, що за відсутності будь-яких правовстановлюючих документів, які підтверджують право власності або право користування земельною ділянкою, за адресою: АДРЕСА_1 , збудовано нерухоме майно, а саме гараж (гаражний бокс) № НОМЕР_1 , який є самочинним будівництвом в розумінні статті 376 Цивільного кодексу України.

Викладені у позовній заяві факти та обставини свідчать про порушення земельного законодавства, шляхом самовільного захоплення земельної ділянки шляхом розташування на ній самочинно збудованого майна за адресою: АДРЕСА_1 , чим створено перешкоди власнику у раціональному та ефективному використанні земельної ділянки відповідно до її призначення та відповідно до встановленої законом мети, нівелює можливість подальшої використання цих земель з метою задоволення потреб та інтересів територіальної громади.

Якщо спеціальні норми права визначають конкретні заходи з урахуванням специфіки порушеного права та характеру правопорушення, особа вправі скористатися такими способами захисту. Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання даної норми у її практичному застосуванні гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 16.02.2021 у справі №910/2861/18.

Отже, повернення земельної ділянки у тому стані, який є на теперішній час, не призведе до поновлення порушених інтересів держави у повному обсязі, оскільки наявна на земельній ділянці самочинна забудова беззаперечно створюватиме перешкоди власнику при подальшій реалізації правомочностей щодо цієї земельної ділянки.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340.

Поряд із цим, власник, чиї права порушено, може скористатися не будь-яким, а саме ефективним способом захисту, оскільки вирішення вимог про знесення самочинного будівництва виключає застосування інших вимог власника (користувача) земельної ділянки про усунення перешкод у користуванні належною йому земельною ділянкою (в тому числі, визнання правочинів недійсними). Розгляд позовних вимог про знесення об`єкту самочинного будівництва виключає застосування інших вимог власника земельної ділянки, зокрема, про визнання правочинів недійсними.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13 зазначено, що "у силу спеціального застереження, наведеного в частині другій статті 376 Цивільного кодексу України, особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, за її рахунок (частина 4 статті 376 Цивільного кодексу України). Також за рішенням суду на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб (частина 5 статті 376 Цивільного кодексу України).

Разом з тим, у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20.01.2021 у справі № 442/302/17 зазначено, що "задоволення вимоги про усунення перешкод в користуванні земельної ділянки шляхом знесення самочинно побудованого нежитлового приміщення за рахунок особи, яка здійснила таке самочинне будівництво є належним та ефективним способом захисту прав власника (користувача). Застосування вимог про знесення самочинного будівництва виключає застосування інших вимог власника (користувача) земельної ділянки про усунення перешкод у користуванні належною йому земельною ділянкою, в тому числі визнання недійсними договорів про відчуження майна".

При цьому, установивши, що самочинна забудова здійснена на земельній ділянці, яка не була відведена особі для цієї мети, суди з урахуванням практики застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод повинні з`ясувати: чи заперечує власник земельної ділянки проти визнання права власності на таку забудову за особою, що її здійснила; чи не порушує така забудова права на земельну ділянку інших осіб, чиї права порушено такою забудовою, а в разі зведення забудови на наданій земельній ділянці - чи не здійснено таку забудову з відхиленням від проєкту або будівельних норм і правил.

У цьому аспекті Верховним Судом у постанові від 29.01.2020 № 822/2149/18 наголошено, що за змістом частини 7 статті 376 Цивільного кодексу України зобов`язання особи, яка здійснила будівництво, провести відповідну перебудову можливе лише у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил, у інших випадках самочинного будівництва, зокрема, якщо нерухоме майно збудоване або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, стаття 376 Цивільного кодексу України не ставить можливість знесення об`єкта самочинного будівництва в залежність від можливостей його перебудови.

Натомість правове значення має позиція власника (користувача) земельної ділянки, а також дотримання прав інших осіб. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частина 4 статті 376 Цивільного кодексу України).

З огляду на викладене, суд вбачає найбільш ефективним та доцільним способом захисту та реального поновлення порушених інтересів держави усунення перешкод власнику у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 , є також її повернення власнику з приведенням Відповідачем у придатний до використання стан шляхом знесення самочинного будівництва.

При цьому, суд звертає увагу, що державна реєстрація не підтверджує наявність права власності на гараж. Як вже зазначалось вище сам по собі факт державної реєстрації не призводить до набуття права власності. Крім того, у справі 6/76 встановлено, що земельна ділянка зайнята металевими гаражами.

Відповідно до частини 1 статті 317 Цивільного кодексу України права володіння, користування та розпорядження своїм майном належать власникові.

Згідно із нормою статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки (стаття 212 Земельного кодексу України).

Вказане підтверджується постановою Верховного Суду від 20.07.2021 у справі №914/2200/20, в якій зазначено, що на підставі положень частин 2, 3 статті 152 Земельного кодексу України, за якими власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, зокрема, відновленням стану земельної ділянки, який існував до порушення права, статті 212 Земельного кодексу України, якою передбачено, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними, визнавши доведеними позивачем та не спростованими відповідачем обставини наявності у позивача права комунальної власності на спірну земельну ділянку, самовільне зайняття відповідачем цієї земельної ділянки шляхом встановлення огорожі за відсутності будь-яких, в тому числі договірних, підстав для цього, Верховний Суд визнав обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій про те, що позов про зобов`язання відповідача звільнити земельну ділянку шляхом демонтажу огорожі підлягає задоволенню.

Суд звертає увагу, що земля комунальної власності зайнята самовільно, що суперечить вимогам чинного законодавства до порядку володіння та користування землею та створює перешкоди законному власнику у реалізації повноважень щодо цієї землі.

Також суд зазначає, що відповідно до положень статті 377 Цивільного кодексу України, статті 120 Земельного кодексу України діє принцип слідування юридичної долі земельної ділянки долі нерухомості, що на ній розташована. У разі переходу права власності на об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку право на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на розташовані на земельній ділянці об`єкти, оскільки право власності на будівлі з усіма притаманними для власності складовими - володіння, користування, розпорядження ними, неможливе без перебування у власника будівель земельної ділянки, на якій розташовані об`єкти нерухомості, у власності або користуванні.

За висновками, викладеними у пунктах 51, 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 921/158/18, згідно з принципом єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття.

Водночас, з огляду на принцип слідування юридичної долі земельної ділянки долі нерухомості, що на ній розташована, а також фактичні обставини створення вказаних об`єктів нерухомості, правовий режим будівництва як самочинного не створює підстав для виникнення прав на земельну ділянку.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 20.09.2018 у справі №910/19726/17, постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №916/2791/13, від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц.

З огляду на викладене, вбачається, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема з позовом про усунення перешкод у розпоряджанні власністю.

Негаторний позов подається у випадках, коли власник або титульний володілець (в тому числі орендар) має своє майно у володінні, але дії інших осіб перешкоджають йому вільно його використовувати або розпоряджатися ним.

Характерною ознакою негаторного позову є його спрямованість на захист права від порушень, не пов`язаних з позбавленням володіння майном, а саме у разі протиправного вчинення іншою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження та користування належним йому майном. Однією з умов подання такого позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову.

Таким чином, власник має право вимагати усунення перешкод у користуванні своєю власністю, зокрема земельною ділянкою, шляхом відновлення її до попереднього стану, що узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 24.02.2020 у справі № 458/1046/15, висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13, від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц.

З огляду на викладені обставини справи, належним способом захисту порушених прав на земельну ділянку територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради є повернення земельної ділянки, за адресою: АДРЕСА_1 (під зазначеним об`єктом нерухомого майна), та знесення самочинно збудованого нерухомого майна гаража (гаражного боксу) № НОМЕР_1 .

В свою чергу наявність зареєстрованого права власності, перешкоджає належному володінню, розпорядженню та користуванню майном комунальної власності, його передачі відповідальній особі з метою задоволення потреб та інтересів територіальної громади міста, у тому числі шляхом забезпечення надходження коштів до місцевого бюджету від використання майна, земельної ділянки.

З урахуванням викладеного, позовні вимоги Київської міської ради підлягають задоволенню у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 259, 265, 268, 273, 353-355 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов Київської міської ради, про усунення перешкод у володінні, розпорядженні земельної ділянки, припинення права власності, знесення об`єкта нерухомого майна -задовольнити.

Усунути перешкоди власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у володінні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом скасування рішення приватного нотаріуса Слінькової Ірини Геннадіївни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 26.05.2021 № 58373224 та здійсненої на його підставі у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на Об`єкт нерухомого майна (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 157835680000) з одночасним припиненням права власності ОСОБА_2 на нього.

Усунути перешкоди власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у володінні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом зобов`язання ОСОБА_2 знести об`єкт самочинного будівництва: гараж № НОМЕР_1 , загальною площею 21,6 кв. м. та повернути Київській міській раді земельну ділянку під зазначеним об`єктом нерухомого майна орієнтованою площею 21,6 кв. м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 у межах земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:91:157:0005 з приведенням її у придатний для використання стан.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано, або після перегляду рішення в апеляційному порядку, якщо його не скасовано.

Повний текст рішення виготовлено 10.02.2025 року.

Суддя:

СудШевченківський районний суд міста Києва
Дата ухвалення рішення21.01.2025
Оприлюднено17.02.2025
Номер документу125132821
СудочинствоЦивільне
КатегоріяСправи позовного провадження Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі), з них:

Судовий реєстр по справі —761/18896/23

Рішення від 21.01.2025

Цивільне

Шевченківський районний суд міста Києва

Саадулаєв А. І.

Рішення від 21.01.2025

Цивільне

Шевченківський районний суд міста Києва

Саадулаєв А. І.

Ухвала від 22.10.2024

Цивільне

Шевченківський районний суд міста Києва

Саадулаєв А. І.

Ухвала від 10.07.2024

Цивільне

Шевченківський районний суд міста Києва

Саадулаєв А. І.

Ухвала від 16.10.2023

Цивільне

Шевченківський районний суд міста Києва

Саадулаєв А. І.

Ухвала від 04.09.2023

Цивільне

Шевченківський районний суд міста Києва

Саадулаєв А. І.

Ухвала від 03.07.2023

Цивільне

Шевченківський районний суд міста Києва

Саадулаєв А. І.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2025Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні