Постанова

від 12.02.2025 по справі 692/1095/24

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 лютого 2025 року

м. Черкаси

Справа № 692/1095/24Провадження № 22-ц/821/280/25Категорія: 310030000

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої: Карпенко О.В.

суддів: Василенко Л.І., Новікова О.М.

за участю секретаря: Гладиш О.Ю.

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 ,

представник позивача: адвокат Фай Валерій Григорович,

відповідач: ОСОБА_2 ,

третя особа : Служба у справах дітей Драбівської селищної ради,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси в режимі відеоконференції апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Фая Валерія Григоровича на рішення Драбівського районного суду Черкаської області від 27 листопада 2024 року (ухваленого під головуванням судді Чепурного О.П. в приміщенні Драбівського районного суду Черкаської області) у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Драбівської селищної ради, про позбавлення батьківських прав,-

в с т а н о в и в :

Короткий зміст позовних вимог

18 вересня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Драбівського районного суду Черкаської області із позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Драбівської селищної ради, про позбавлення батьківських прав.

В обґрунтування своїх позовних вимог вказував, що з відповідачкою ОСОБА_2 перебував у зареєстрованому шлюбі з 26.09.2014.

Від шлюбу мають спільного неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який на даний час проживає з ним та перебуває на його утриманні.

27.12.2022 рішенням Драбівського районного суду Черкаської області шлюб між сторонами розірвано.

Вказує, що тривалий час, як до розірвання шлюбу так і після розірвання шлюбу сторони разом не проживають, відповідачка не спілкується з сином, ніяким чином не піклується про нього, не проявляє зацікавленості в його долі, не цікавиться його успіхами та станом здоров`я, не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування.

Позивач вважає, що дані факти можна розцінювати як ухилення відповідачки від виховання дитини, свідомого нехтуваннями своїми обов`язками, що підтверджує відсутність серйозного ставлення відповідачки до своїх батьківських обов`язків.

На підставі викладеного, позивач просив постановити судове рішення, яким позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Драбівського районного суду Черкаської області від 27 листопада 2024 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей Драбівської селищної ради, про позбавлення батьківських прав- відмовлено.

Рішення суду першої інстанції, зокрема, мотивоване тим, що позивач не навів достатньо вагомих підстав для позбавлення матері дитини її батьківських прав, які б свідчили про те, що такий захід мав би відповідати найкращим інтересам дитини, тобто усунув будь-який негативний вплив на дитину чи на покращення умов життя дитини чи на надання будь яких значимих переваг у житті дитини. Сам процес спілкування та виховання матері з дитиною може змінюватися з часом, і на даний час мінімальне спілкування матері з дитиною існує, а тому погіршувати становище шляхом позбавлення матері батьківських прав недоцільно.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі, поданій через засоби поштового зв`язку 23 грудня 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Фай В.Г., вважаючи оскаржуване рішення суду першої інстанції незаконним, необгрунтованим, винесеним з неправильним застосуванням норм матеріального та із порушенням норм процесуального права, при неповному з`ясуванні усіх фактичних обставин справи та без надання належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам та обставинам, просив скасувати рішення Драбівського районного суду Черкаської області від 27 листопада 2024 року та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апеляційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Фая В.Г., зокрема, мотивована тим, що в судовому засіданні позивач та представник органу опіки і піклування обґрунтовано навели підстави для позбавлення відповідачки батьківських прав, висновок органу опіки та піклування є обґрунтованим та затвердженим виконкомом Драбівської селищної ради. Представник третьої особи вважає, що позов підлягає до задоволення, так як мати дитини не виконує своїх батьківських обов`язків, позбавлення батьківських прав буде в інтересах дитини, так як у батька буде більше можливостей вирішувати питання життя та лікування дитини без дозволів матері.

Крім того, відповідачка позов визнала, що свідчить про те, що вона не зацікавлена у відновленні стосунків зі своїм сином з 2017 року.

Вважає, що на даний час у відповідачки немає перешкод у виконанні нею своїх батьківських обов`язків щодо сина, а її поведінка щодо невиконання батьківських обов`язків відносно сина є умисною.

Відзив на апеляційну скаргу на адресу Черкаського апеляційного суду не надходив

Фактичні обставини справи

Судом встановлено та вбачається із матеріалів справи, а саме з копії свідоцтва про народження , що позивач є батьком, а відповідачка ОСОБА_2 матір`ю неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 .

Рішенням Драбівського районного суду Черкаської області від 27.12.2022 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано.

Згідно з листа інформації від 27.03.2023 №43 Драбівського ліцею Драбівської селищної рали та від 15.05.2024 №126 Драбівського навчально виховного комплексу «Заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів» ім.С.В. Васильченка-Гімназія» Драбівської селищної ради, наданої класним керівником ОСОБА_4 учня ОСОБА_3 , вбачається, що у вихованні дитини бере участь батько ОСОБА_1 , він спілкується з педагогами, цікавиться шкільним життям дитини, регулярно відвідує батьківські збори. Мати дитини ОСОБА_2 контактів з педагогами школи не підтримує, на телефонні дзвінки не відповідає, не цікавиться шкільним життям дитини, за період навчання сина ні разу не з`явилася на батьківські збори.

Відповідно до довідок від 27.03.2023 №86/05-02, від 12.06.2024 №160/05-02, виданих Службою у справах дітей Драбівської селищної ради Черкаської області ОСОБА_1 сам виховує, здійснює догляд та утримує малолітнього сина ОСОБА_3 , а мати дитини ОСОБА_2 з дитиною не проживає та не бере участі у її вихованні та утриманні.

Рішенням Драбівської селищної ради Черкаської області від 11.07.2024 №119 визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_3 з батьком ОСОБА_1 .

Рішенням Виконавчого комітету Драбівської селищної ради № 186 від 10.10.2024 про затвердження висновку органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , затверджено висновок орган опіки та піклування Драбівської селищної ради про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 стосовно її малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до висновку органу опіки та піклування Драбівської селищної ради про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 стосовно малолітньої дитини, орган опіки вважав за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 стосовно малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Позиція Апеляційного суду

Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог поданої апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов до наступних висновків.

Мотиви, з яких виходить Апеляційний суд, та застосовані норми права

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч.1 та ч. 2 ст. 367 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

У статті 7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Згідно із частиною другою статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства (частина третя статті 155 СК України).

Частинами першою, другою статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Стаття 9 Конвенції покладає на держави-учасниці обов`язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.

У справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58).

Згідно із частиною четвертою статті 155 СК України ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Статтею 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини. Тобто, перелік підстав позбавлення батьківських прав є вичерпним.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц (провадження № 61-12305св18)).

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Верховний Суд з огляду на положення статті 166 СК України неодноразово наголошував на тому, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Зокрема, вказаний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 645/731/18, від 29 січня 2020 року у справі № 127/31288/18, від 29 січня 2020 року у справі № 643/5393/17, від 17 січня 2020 року у справі № 712/14772/17, від 25 листопада 2019 року у справі № 640/15049/17, від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц, від 24 квітня 2019 року у справі № 331/5427/17.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2024 року у справі № 185/9339/21 (провадження № 61-8918сво23) вказано, що «тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає можливість зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна оцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.

Подібні правові висновки щодо застосування відповідних норм СК України викладені у постановах Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц, від 23 січня 2020 року в справі № 755/3644/19 та від 23 червня 2021 року в справі № 953/17837/19».

Схожі висновки зроблені у постановах Верховного Суду від 08 грудня 2021 року у справі № 311/563/20, від 04 квітня 2024 року у справі № 553/449/20, від 11 грудня 2024 року у справі № 344/17548/21 та інших.

У рішенні у справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте, основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.

Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України»).

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Відповідно до частин четвертої, п`ятої статті 19 СК України, при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частина шоста статті 19 СК України).

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача.

Звертаючись до суду із позовом про позбавлення батьківських прав, ОСОБА_1 посилався на те, що відповідачка не приймає участі у вихованні дитини, не цікавиться успіхами, здоров`ям дитини, не піклується про фізичний і духовний розвиток сина, його навчання, не забезпечує необхідного харчування, медичного огляду, лікування та інше.

На підтвердження обґрунтованості позовних вимог стороною позивача було надано копію інформації класного керівника Драбівського НВК «Закладу загальноосвітньої освіти І-ІІІ ступенів ім. С.В. Васильченка-гімназії», копії інформації класного керівника, довідок, виданих службою у справах дітей Драбівської селищної ради, копію рішення Виконавчого комітету Драбівської селищної ради № 119 від 11.07.2024 про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 .

Під час розгляду справи по суті було долучено до матеріалів справи копію рішення Виконавчого комітету Драбівської селищної ради №186 від 10.10.2024 про затвердження висновку органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_5 та копію висновку органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 стосовно малолітньої дитини.

Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції виходив із того, що позивач не навів достатньо вагомих підстав для позбавлення матері дитини її батьківських прав, які б свідчили про те, що такий захід мав би відповідати якнайкращим інтересам дитини, тобто усунув будь-який негативний вплив на дитину чи на покращення умов життя дитини чи на надання будь яких значимих переваг у житті дитини. Сам процес спілкування та виховання матері з дитиною може змінюватися з часом, і на даний час мінімальне спілкування матері з дитиною існує, а тому погіршувати становище шляхом позбавлення матері батьківських прав недоцільно.

В апеляційній скарзі сторона позивача посилається на те, що відповідачка позов визнала, що свідчить про те, що вона не зацікавлена у відновленні стосунків зі своїм сином з 2017 року, проте, такі посилання не приймаються судом апеляційної інстанції.

Відповідно до ч. 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

У постанові Верховного суду від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22 (провадження №61-10115св23) зазначено про те, що саме лише подання заяви про визнання позову у справі про позбавлення батьківських прав не може бути підставою для звільнення позивача від обов`язку надання інших доказів на підтвердження існування обставин, передбачених ч. 1 ст. 164 СК України для позбавлення батьківських прав.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що заява про визнання позову разом з іншими доказами, враховуючи конкретні обставини даної справи, які свідчать про відсутність виключних підстав для позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , тому визнання відповідачкою позову суперечить закону, оскільки відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства та не відповідає якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Є безпідставними посилання скаржника в апеляційній скарзі на те, що поза увагою суду залишився той факт, що позивач та представник органу опіки і піклування обґрунтовано навели підстави для позбавлення відповідачки батьківських прав, наявний в справі обґрунтований висновок органу опіки та піклування, затверджений виконкомом Драбівської селищної ради, при тому, що представник третьої особи вважає, що позов підлягає до задоволення, так як мати дитини не виконує своїх батьківських обов`язків, а позбавлення її батьківських прав буде в інтересах дитини, так як у батька буде більше можливостей вирішувати питання життя та лікування дитини без дозволів матері, оскільки висновок органу опіки та піклування Драбівської селищної ради, затверджений рішенням Виконавчого комітету Драбівської селищної ради №186 від 10.10.2024 про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 стосовно малолітньої дитини, яким орган опіки вважав за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 стосовно малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 має рекомендаційний характер та не є обов`язковим для суду (ч. 5, ч. 6 ст. 19 СК України).

Крім того, вказаний висновок є недостатньо обґрунтованим, а тому суд не погоджується з вказаним висновком, оскільки, у ньому не наведено достатніх підстав та аргументів, які б вказували на наявність підстав для застосування відносно відповідачки такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав.

Колегія суддів враховує, що відповідачка не є тією особою, поведінка чи дії якої можуть свідчити про негативний вплив на дитину, а тому розрив з матір`ю сімейних відносин не відповідає найкращим інтересам дитини.

Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (рішення Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», пункт 49). Наявності таких виняткових обставин у цій справі не доведено.

Колегія суддів звертає увагу, що суд на перше місце ставить «якнайкращі інтереси дитини», оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення. У свою чергу у цій справі, з урахуванням доказів, які є в матеріалах справи, в найкращих інтересах дитини зберегти зв`язок між матір`ю та сином, не позбавляючи відповідачки батьківських прав щодо ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Суд першої інстанції на підставі правильно оцінених доказів, зробив обґрунтований висновок про те, що наведені позивачем за частиною першою статті 164 СК України підстави, передбачені для позбавлення відповідачки батьківських прав, відсутні.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що позбавлення батьківських прав, у даному випадку, є недоцільним, оскільки позбавлення батьківських прав можливе лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками, щоузгоджується із висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 24 жовтня 2024 року в справі № 199/3287/23, від 20 березня 2024 року в справі № 204/2097/22, від 07 лютого 2024 року в справі № 455/307/22 та інших.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справ, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин (постанови від 23 жовтня 2024 року в справі № 464/2040/23, від 28 лютого 2024 року в справі № 303/4697/22, від 12 лютого 2024 року в справі № 202/1931/22 та інші).

Інші доводи, наведені представником позивача в апеляційній скарзі, суттєвими не являються, носять суб`єктивний характер і правильності висновків суду першої інстанції не спростовують.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обгрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Апеляційний суд вважає, що постановлене у справі рішення є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування за наведеними у апеляційній скарзі доводами, не вбачає.

Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом судового рішення в апеляційній інстанції, розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення.

Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, апеляційний суд,-

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Фая Валерія Григоровича - залишити без задоволення.

Рішення Драбівського районного суду Черкаської області від 27 листопада 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Драбівської селищної ради про позбавлення батьківських прав - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення в порядку та за умов, визначених ЦПК України.

Головуюча О.В. Карпенко

Судді Л.І. Василенко

О.М. Новіков

/повний текст постанови суду складено 13 лютого 2025 року/