Рішення

від 13.02.2025 по справі 737/1010/24

КУЛИКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 737/1010/24

Проваждення № 2/737/27/25

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

13 лютого 2025 року с-ще Куликівка

Куликівський районний суд Чернігівської області у складі

головуючого суддіКоренькова А.А. за участі секретаря судового засіданняЧередниченка С.О.розглянувши у судовому засіданні за загальними правилами позовного провадження справу № 737/1010/24за позовомОСОБА_1 до відповідачаОлишівської селищної радипровизнання права власності на житловий будинок з надвірними будівлями за набувальною давністю учасники справи та представники:не з`явилися

в с т а н о в и в :

18 листопада 2024 року представник позивача Кубрак Ю.І. звернувся до суду з даним позовом в інтересах ОСОБА_1 посилаючись на те, що з 2005 року позивач будучи настоятелем Свято-Михайлівського храму с.Смолянка Чернігівського району Чернігівської області з усного дозволу органу місцевого самоврядування вселився в житловий будинок АДРЕСА_1 для проживання та по цей час проживає у ньому. Позивач добросовісно заволодів чужим майном, понад 10 років продовжує відкрито, безперервно користуватися житловим будинком та земельною ділянкою, на якій він розташований, несе витрати по його утриманню. Зокрема, підтримує належний технічний стан будинку, здійснює поточні ремонти, оплачує житлово-комунальні послуги. Відумерлою спадщиною чи безхазяйним майном вказаний будинок не визнавався, оскільки Смолянській сільській раді відомо, що позивач проживає у вказаному будинку з 2005 року. Про наявність інших власників будинку позивачу не відомо. Просить визнати за ОСОБА_1 , право власності за набувальною давністю на житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою суду від 20 листопада 2024 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, підготовче судове засідання призначено на 20 грудня 2024 року.

20.12.2024 закрито підготовче провадження, призначено справу до судового розгляду по суті.

Судове засідання призначене на 21.01.2025 відкладено за клопотанням представника позивача.

Позивач та його представник в судове засідання не з`явились, представник позивача надав суду заяву про розгляд справи за відсутності сторони позивача, позовні вимоги підтримують в повному обсязі та просять їх задовольнити.

Відповідач Олишівська селищна рада Чернігівського району Чернігівської області надала заяву, в якій вказує, що при вирішення спору покладається на розсуд суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши заявипо сутісправи,надані сторонамиписьмові докази,суд приходитьдо наступнихвисновків.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , з травня 2005 року по серпень 2018 року (а.с. 7 8).

Як вбачається з довідки, виданої старостою Смолянського старостинського округу Олишівської селищної ради, ОСОБА_1 , 1984 року народження, проживав з 2005 року по 2018 рік за адресою: АДРЕСА_1 і на даний час наглядає за даним господарством (а.с.9).

Відповідно до витягу з погосподарської книги Смолянського старостинського округу на 2005-2020 роки, головою домогосподарства по АДРЕСА_1 записаний ОСОБА_1 (а.с. 11 - 12).

З наданих суду копій рахунків за спожиту електричну енергію ТОВ «ЕНЕРА ЧЕРНІГІВ» та квитанцій про оплату електроенергії за 2020-2024 роки вбачається, що ОСОБА_1 сплачував платежі за спожиту електричну енергію за адресою АДРЕСА_1 , заборгованість зі сплати комунальних платежів відсутня.

Судом встановлено, що позивач добросовісно та безперервно володіє та відкрито користується житловим будинком по АДРЕСА_1 , тривалий час проживав в ньому та на даний час підтримує його в належному стані, проводить поточний ремонт. Крім того, позивач сплачує комунальні платежі про що свідчить договір про користування електричною енергією від 31 січня 2006 року укладений між позивачем та ВАТ «Чернігівобленерго» (а.с.55-58), повідомлення про отримання субсидії та повідомлення про оплату за вказаною вище адресою в яких споживачем вказаний ОСОБА_1 (а.с.22-25, 62-66).

Згідно технічного паспорту на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, до складу домоволодіння АДРЕСА_1 , входять житловий будинок (А-1, а-1, а1), сарай (Г-1), погріб (Б), гараж (В-1) (а.с. 16-19).

Згідно довідки ТОВ «Трудовий колектив Чернігівського обласного бюро технічної інвентаризації» № 10184 від 04.11.2024 станом на 31 грудня 2012 року право власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 не зареєстровано (а.с. 20).

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно ст. 344 ЦК України, особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації. Особа, яка заявляє про давність володіння, може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є. Якщо особа заволоділа майном на підставі договору з його власником, який після закінчення строку договору не пред`явив вимоги про його повернення, вона набуває право власності за набувальною давністю на нерухоме майно через п`ятнадцять, а на рухоме майно - через п`ять років з часу спливу позовної давності. Втрата не з своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності у разі повернення майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Можливість пред`явлення до суду позову про визнання права власності за набувальною давністю випливає з положень статей 15, 16 ЦК України, а також ч. 4 ст. 344 ЦК України, згідно з якими захист цивільних прав здійснюється судом шляхом визнання права. У зв`язку з цим особа, яка заявляє про давність володіння і вважає, що у неї є всі законні підстави бути визнаною власником майна за набувальною давністю, має право звернутися до суду з позовом про визнання за нею права власності. Відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є попередній власник майна або його правонаступник. У разі якщо попередній власник нерухомого майна не був і не міг бути відомим давнісному володільцю, то відповідачем є орган, уповноважений управляти майном відповідної територіальної громади.

Згідно п.9, 11, 13, 14 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 07.02.2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», особа яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено Цивільним кодексом. При вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке: володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності;володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна; володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності. У разі втрати не із своєї волі майна його давнісним володільцем та повернення цього майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування набувальна давність не переривається.

Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація). Так, набути право власності на майно за набувальною давністю може будь-який учасник цивільних правовідносин, якими за змістом статті 2 ЦК України є фізичні особи та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права. Проте не будь-який об`єкт може бути предметом такого набуття права власності. Право власності за набувальною давністю можна набути виключно на майно, не вилучене із цивільного обороту, тобто об`єкт володіння має бути законним.

Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 Цивільного кодексу України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник. Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном. Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю якщо воно має такий правовий режим, тобто є об`єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію. Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник. Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування (абз.2 ч.3 ст.344 ЦК України); не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (ч.2 ст.344 ЦК України). Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі. Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у Цивільному кодексі України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років. Також для набуття права власності на майно за набувальною давністю закон не повинен обмежувати чи забороняти таке набуття. При цьому право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається виключно за рішенням суду. Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.

У постанові від 01 серпня 2018 року у справі № 201/12550/16-ц (провадження № 61-19156св18) Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду зазначив, що при вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. За висновком Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Натомість володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності. Велика Палата Верховного Суду, враховуючи зазначене про умови набуття права власності за набувальною давністю, не вбачає підстав для відступу від наведених висновків Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, оскільки за змістом ч.1 ст. 344 ЦК України добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном на певних правових підставах, які в подальшому відпали, подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Адже володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності, оскільки у цьому разі володілець володіє майном не як власник. Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю, якщо воно має такий правовий режим, тобто є об`єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію. Такий висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду 14 травня 2019 року у справі №910/17274/17. Рішення суду, що набрало законної сили, про задоволення позову про визнання права власності за набувальною давністю є підставою для реєстрації права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно згідно п.5 ч.1 ст. 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Отже, враховуючи, що позивач ОСОБА_1 заволодів чужим майном - житловим будинком з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 , на дане майно не претендують інші особи, він відкрито, безперервно і тривало володіє даним майном, поводиться з ним як власник, закон не обмежує і не забороняє таке набуття права власності, як набувальна давність, тому наявні всі передбачені законом передумови в сукупності, які є підставою для визнання за позивачем права власності за набувальною давністю.

Керуючись ст.ст. 76, 81, 82, 200, 206, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, та ст.ст.16, 328, 344 ЦК України,суд, -

у х в а л и в :

1. Позовну заяву ОСОБА_1 до Олишівської селищної ради про визнання права власності на житловий будинок з надвірними будівлями за набувальною давністю задовольнити повністю.

2. Визнати за ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт НОМЕР_1 виданий Куликівським РВ УМВС України в Чернігівській області від 10.02.2001, зареєстрований АДРЕСА_2 ) право власності на житловий будинок загальною площею 59,5 кв.м., житлова площа 30,3 кв.м., з надвірними будівлями та спорудами садиби АДРЕСА_1 (позначеними в плані технічного паспорту на будинок літерами: житловий будинок (А-1, а-1, а1), сарай (Г-1), погріб (Б), гараж (В-1).

3. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

4. Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Чернігівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

5. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

6. Повний текст рішення складений 12 лютого 2025 року.

Суддя Андрій КОРЕНЬКОВ