Рішення

від 04.02.2025 по справі 902/1143/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"04" лютого 2025 р. Cправа № 902/1143/24

за позовом: Фізичної особи - підприємця Дмитрук Юлії Василівни ( АДРЕСА_1 )

до: Товариства з обмеженою відповідальністю "Спільне українсько - німецьке підприємство "Альтернативні енергосистеми та технології захисту навколишнього природного середовища" (проспект Космонавтів, буд. 30-А,офіс 721, м. Вінниця, Вінницький р-н., Вінницька обл., 21021)

про стягнення 133201,26 грн

Суддя Яремчук Ю.О.

Секретар судового засідання Надтока Т.О.

за участю представників сторін:

позивача: Сопрун В.В.

відповідача: не з`явився

В С Т А Н О В И В :

31.10.2024 Фізична особа - підприємець Дмитрук Юлія Василівна звернулась до Господарського суду Вінницької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Спільне українсько - німецьке підприємство "Альтернативні енергосистеми та технології захисту навколишнього природного середовища" про стягнення 133 201,26 грн.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу справи між суддями від 31.10.2024 справу передано для розгляду судді Яремчуку Ю.О.

Ухвалою суду від 04.11.2024 відкрито провадження у справі 902/1143/24. Визначено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 21.112024.

На визначену дату судом в судове засідання уповноважені представники сторін не з`явились, про дату, час та місце судового засідання належним чином повідомлені ухвалою суду від 04.11.2021.

Поряд з цим, суд зазначає, що представником позивача подано клопотання (вх. № канц. 01-34/11491/24 від 21.11.2024) про розгляд справи за його відсутності та про перехід до розгляду справи по суті.

За результатами проведеного судового засідання суд дійшов висновку про відкладення підготовчого засідання на 26.11.2024, про що винесено ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання.

Ухвалою суду від 07.01.2025 повідомлено учасників справи про підготовче судове засідання, що відбудеться 04.02.2025. На визначений час у судове засідання представник відповідача не з`явився, при цьому, про дату, час та місце судового засідання повідомлені належним чином учасники справи (шляхом доставки ухвали від 07.01.2025 до Електронного кабінету ЄСІТС.

Відзиву відповідача на позовну заяву до суду не надійшло.

За приписами частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Аналогічна норма міститься у частині 9 статті 165 ГПК України.

Оскільки, відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, справа розглядається за наявними матеріалами у відповідності до приписів частини 9 статті 165 та частини 2 статті 178 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Між Товариством з обмеженою відповідальність «Спільне українсько-німецьке підприємство «Альтернативні енергосистеми та технології захисту навколишнього природного середовища» та Фізичною особою-підприємцем Дмитрук Юлією Василівною 30.03.2022 укладено договір зберігання № 300322.

Умовами договору було погоджено, що Відповідач передає, а Позивач приймає на зберігання майно, найменування та індивідуальні характеристики якого визначаються відповідним актом прийому-передачі майна (п.1.1. договору).

Пунктами 2.1.1., 2.1.2. Договору визначено, що Позивач зобов`язаний вживати всіх необхідних заходів для забезпечення схоронності майна протягом строку зберігання. Зберігати майно сумлінно, з дотриманням усіх необхідних умов, як забезпечують збереження майна Відповідача.

Розділом 4 погоджено розрахунок та порядок оплати, а саме: здавання послуг Зберігачем та приймання їх результатів Поклажодавцем оформлюється Актом приймання-передачі наданих послуг, який підписується повноважними представниками Сторін протягом 3 (трьох) робочих днів після фактичного надання послуг. За зберігання майна Поклажодавець щомісяця сплачує Зберігачу кошти у розмірі визначеному відповідним Актом прийому-передачі майна. Оплата здійснюється не пізніше двох тижнів з дати підписання Актів приймання-передачі наданих послуг шляхом перерахування коштів на поточний рахунок Зберігача. Підписання Акту приймання-передачі наданих послуг представником Поклажодавця є підтвердженням відсутності претензій з його боку.

Згідно п. п. 5.1., 5.1.1. Договору випадку порушення Договору сторона несе відповідальність, визначену цим Договором та (або) чинним законодавством. Порушенням Договору є його невиконання або неналежне виконання, тобто з порушенням умов, визначених змістом цього Договору.

Пунктом 5.5. Договору визначено, що у випадку несвоєчасної сплати зберігання за п. п. 4.3. Договору, Відповідач сплачує Позивачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день затримки.

Відповідно до п. 6.1. Договору усі спори, що виникають з цього Договору або пов`язані із ним, вирішуються шляхом переговорів між Сторонами. Якщо відповідний спір неможливо вирішити шляхом переговорів, він вирішується в судовому порядку за встановленою підвідомчістю та підсудністю такого спору відповідно до чинного законодавства України.

Згідно п. 7.1.1. Сторони домовилися, що факсимільні та електронні копії цього Договору, а також документів, пов`язаних з його виконанням (акти, специфікації, рахунки, листи, повідомлення та інше) мають юридичну силу тільки до моменту обміну Сторонами оригіналами таких документів, який повинен відбутися не пізніше 10 (десяти) робочих днів з моменту направлення їх факсимільним або електронним зв`язком.

Як слідує з матеріалів справи, згідно акту приймання-передачі майна від 30.03.2022 Відповідач передав, а Позивач прийняв на зберігання нижчезазначене майно: Труба обсадна 5000 мм, 600 мм 2 шт.; Модуль металевий контейнерного типу «Блок контейнер» Склад, вартість 73750 грн, 1 шт.; Модуль металевий контейнерного типу «Блок контейнер» Маніфолд, вартість 69250 грн, 1 шт.

Пунктом 3 Акту визначено, що за зберігання майна Відповідач сплачує Позивачу кошти у розмірі 6000,00 грн без ПДВ в місяць, та що цей Акт прийому - передачі майна, є невід`ємною частиною Договору зберігання № 300322 (а.с. 12).

Позивач в позові стверджує, що з моменту отримання на зберігання майна (30.03.2022) по даний час виконує взяте на себе зобов`язання щодо зберігання майна, визначене Договором. Натомість Відповідач з березня 2023 року, в порушення умов Договору не здійснює оплату коштів за зберігання його майна Позивачем. Відповідач уникає виконання умов Договору адже за адресою реєстрації відсутній, що підтверджується відповідною довідкою поштового оператора «Укрпошта» від 10.03.2023.

Станом на дату подання даної вимоги заборгованість Відповідача перед позивачем становить 108 000,00 грн за надані послуги зі зберігання майна з березня 2023 року по серпень 2024 року.

Позивачем, 10.09.2024 підготовлено вимогу про виконання зобов`язань, яку надіслано Відповідачу засобами поштового зв`язку на адресу зареєстрованого місця знаходження та в електронному вигляді на адресу електронної пошти (е-mail info.vinnitsa@aeu.biz.ua). Поштовий лист з вимогою повернувся Позивачу за відмовою адресата. Станом на дату подання даної позовної заяви жодних відомостей про результати розгляду Відповідачем вимоги Позивача не надходило.

За результатами розгляду справи суд дійшов наступних висновків.

За змістом ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За приписами ст. ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги Договір як належну підставу, у розумінні норм ст. 11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Договором зберігання, в якому зберігачем є особа, що здійснює зберігання на засадах підприємницької діяльності (професійний зберігач), може бути встановлений обов`язок зберігача зберігати річ, яка буде передана зберігачеві в майбутньому. Договір зберігання є публічним, якщо зберігання речей здійснюється суб`єктом підприємницької діяльності на складах (у камерах, приміщеннях) загального користування.

Згідно зі ст. 937 ЦК України договір зберігання укладається у письмовій формі у випадках, встановлених статтею 208 цього Кодексу. Договір зберігання, за яким зберігач зобов`язується прийняти річ на зберігання в майбутньому, має бути укладений у письмовій формі, незалежно від вартості речі, яка буде передана на зберігання. Письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем. Прийняття речі на зберігання при пожежі, повені, раптовому захворюванні або за інших надзвичайних обставин може підтверджуватися свідченням свідків. Прийняття речі на зберігання може підтверджуватися видачею поклажодавцеві номерного жетона, іншого знака, що посвідчує прийняття речі на зберігання, якщо це встановлено законом, іншими актами цивільного законодавства або є звичним для цього виду зберігання.

Статтею 938 ЦК України передбачено, що зберігач зобов`язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов`язаний зберігати річ до пред`явлення поклажодавцем вимоги про її повернення. Якщо строк зберігання речі визначений моментом пред`явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, зберігач має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від поклажодавця забрати цю річ в розумний строк.

Відповідно до ст. 946 ЦК України плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання. Якщо зберігання припинилося достроково через обставини, за які зберігач не відповідає, він має право на пропорційну частину плати. Якщо поклажодавець після закінчення строку договору зберігання не забрав річ, він зобов`язаний внести плату за весь фактичний час її зберігання. Установчим документом юридичної особи або договором може бути передбачено безоплатне зберігання речі.

За приписами ст. 947 ЦК України витрати зберігача на зберігання речі можуть бути включені до плати за зберігання. Витрати, які сторони не могли передбачити при укладенні договору зберігання (надзвичайні витрати), відшкодовуються понад плату, яка належить зберігачеві. При безоплатному зберіганні поклажодавець зобов`язаний відшкодувати зберігачеві здійснені ним витрати на зберігання речі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Поклажодавець зобов`язаний забрати річ від зберігача після закінчення строку зберігання (ст. 948 ЦК України).

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем належним чином виконувались умови Договору, жодних заперечень чи зауважень щодо наданих за Договором послуг відповідачем суду надано не було.

У той же час, Відповідачем зобов`язання за Договором у частині оплати послуг зберігання належним чином та у встановлені строки виконано не було, у зв`язку з чим у Відповідача утворилась заборгованість перед позивачем у загальному розмірі 108 000,00 грн.

Доказів сплати зазначеної суми матеріали справи не містять.

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України зазначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами ст. ст. 525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов`язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд відзначає наступне.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. (ч. ч. 1, 2 ст. 73 ГПК України).

Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. ст. 76, 77 ГПК України).

Положеннями ст. 86 ГПК України унормовано наступне. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Твердження Позивача з боку Відповідача належними доказами не спростовані.

З огляду на вказане в сукупності судом встановлено, що борг відповідача перед позивачем становить 108 000,00 грн, з огляду на що вказана сума заборгованості підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Крім суми основного боргу, позивач також просить суд стягнути з відповідача 14 172,79 грн пені та 11 028,47 грн інфляційних втрат.

Пунктом 5.5. Договору сторони погодили, що У випадку несвоєчасної сплати за послуги зберігання за п. п. 4.3. договору, Поклажодавець сплачує Зберігачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день затримки.

Частиною 1 ст. 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов`язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання (ч. 1 ст. 550 ЦК України).

Частиною 1 ст. 552 ЦК України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов`язку в натурі.

Приписами ст. 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За змістом ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань").

Відповідно до ст.611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив строк виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Порушенням зобов`язання, згідно ст.610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

При перевірці правильності нарахування позивачем суми, на яку збільшилась заборгованість внаслідок інфляційних процесів, суд враховує висновки щодо застосування ст.625 ЦК України, викладену у постановах Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.06.2020 у справі №905/21/19 та від 20.11.2020 у справі №910/13071/19, згідно з якими.

При розрахунку інфляційних втрат у зв`язку із простроченням боржником виконання грошового зобов`язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003 (далі - Постанова КМУ №1078) та Методики розрахунку базового індексу споживчих цін, затвердженої наказом Державного комітету статистики України №265 від 27.07.2007.

Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування ст.625 ЦК України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п`ятий пункту 4 постанови КМУ №1078).

Сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Враховуючи наведені висновки, здійснивши перевірку правильності нарахування заявлених сум, суд дійшов висновку про правомірність вимог в частині стягнення 14 172,79 грн - пені за період з 30.04.2024-29.10.2024 та 11 028,47 грн інфляційних втрат за період з 01.03.2023-30.09.2024.

Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Статтею 14 ГПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідачем у встановленому законом порядку позовні вимоги позивача не спростовано.

Отже, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є доказово обґрунтованими та нормативно підставними, а тому підлягають задоволенню з наведених вище мотивів.

Відповідно до ст. 129 ГПК України понесені позивачем витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Окрім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 20 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до п. 12 ч. 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є: відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Згідно зі ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

У відповідності до ч. 3 цієї ж статті для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Положеннями статті 59 Конституції України встановлено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Відповідно до ст. 1312 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.

Статтею 16 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги (ч.1 ст.26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги (стаття 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Тлумачення наведених норм дає підстави для висновку, що до судових витрат на професійну правничу допомогу віднесено витрати на правничу допомогу адвоката, і така допомога надавалася саме тим адвокатом (адвокатами), з яким укладено договір про надання правової допомоги або з відповідним адвокатським бюро чи об`єднанням.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

На підтвердження понесених витрат на правову допомогу адвоката позивачем надано належним чином засвідчені копії Договору про надання правової допомоги; Акту про надання послуг; рахунку - фактури.

Так, судом встановлено, що 23.08.2024 між адвокатом Сопруном В.В. (далі - Адвокат) та Позивачем укладено договір про надання правничої допомоги № 654/26 (далі - Договір).

Згідно п. п. 1.1., 1.2. Договору Адвокат взяв на себе зобов`язання надавати професійну правничу (правову, юридичну) допомогу клієнту в обсязі та на умовах, передбачених цим Договором, зокрема: надавати консультаціїта роз`яснення з правових питань; в інтересах клієнта складати та подавати заяви, скарги, процесуальні та інші документи правового характеру; представляти інтереси клієнта у судах під час здійснення судочинства, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, а також перед державними та приватними виконавцями, як представник сторони у виконавчому провадженні; здійснювати захист прав, свобод і законних інтересів клієнта.

Відповідно до п. 3.1. Договору за правничу допомогу, передбачену цим Договором, клієнт сплачує Адвокату винагороду (гонорар). Розмір винагороди (гонорару) визначається часом, витраченим Адвокатом на надання клієнту професійної правничої допомоги. Вартість однієї години наданої допомоги становить 2000 грн. У подальшому, винагорода (гонорар) Адвокату сплачується клієнтом за вимогою Адвоката.

Пунктом 4.1. Договору визначено, що клієнт здійснює оплату за цим Договором в безготівковій формі на рахунок Адвоката, та зазначено реквізити.

В період з 23.08.2024 по 31.01.2025 Адвокат надав Позивачу наступні послуги:

- консультування, попереднє вивчення матеріалів, опрацювання законодавчої бази, що регулює спірні відносини, вивчення судової практики, формування позиції (30 хв);

-проведення огляду електронної пошти Позивача та складання протоколу огляду від 02.09.2024 (2 год);

- підготовка та подання вимоги про виконання зобов`язання від 10.09.2024 (1 год. ЗО хв);

- підготовка та подання позовної зави (5 год 30 хв);

- забезпечення представництва інтересів Позивача в суді (30 хв).

Загальна вартість винагороди (гонорару) становить 20000 грн.

Адвокатом та Позивачем 31.01.2025 складено акт передачі-прийняття наданих послуг (виконаних робіт), в якому детально описано надані послуги (виконані роботи) та Позивач підтвердила, що послуги надано у повному обсязі, претензії по їх якості відсутні.

На виконання умов договору про надання правничої допомоги, а саме п. 3.1. Договору та за вимогою Адвоката Позивачем 31.08.2024 сплачено Адвокату гонорар у розмірі 20000,00 грн, що підтверджується відповідною платіжною інструкцією

Стаття 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" визначає, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Судом враховано, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю; суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

У розумінні положень частини п`ятої статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

У додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (провадження №14-382цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Частиною шостою статті 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідачем не подано відповідного клопотання про зменшення понесених витрат на правничу допомогу.

Оцінивши в порядку статті 86 Господарського процесуального кодексу України надані позивачем докази на підтвердження понесених судових витрат, суд, керуючись статтями 74 - 79 названого Кодексу, вважає їх належними, допустимими та такими, що підтверджують понесення витрат на професійну правничу допомогу.

Приймаючи до уваги викладене, з огляду на предмет, ціну позову, характер спірних правовідносин, складність справи, а також обсяг та зміст наданих адвокатом послуг, зважаючи на те, що позов підлягає задоволенню, суд дійшов висновку, що витрати позивача на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 20 000,00 грн є обґрунтованими, пов`язаними з розглядом цієї справи та документально підтвердженими, тому підлягають відшкодуванню позивачеві.

Враховуючи вищенаведене та керуючись статтями 2, 4, 5, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

В И Р І Ш И В :

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Спільне українсько - німецьке підприємство "Альтернативні енергосистеми та технології захисту навколишнього природного середовища" (проспект Космонавтів, буд. 30-А,офіс 721, м. Вінниця, Вінницький р-н., Вінницька обл., 21021, код ЄДРПОУ 31415061) на користь Фізичної особи - підприємця Дмитрук Юлії Василівни ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 108 000,00 грн заборгованості, 11028,47 грн інфляційних втрат, 14 172,79 грн пені, 3 028,00 грн витрат на сплату судового збору та 20 000,00 грн витрат на правничу допомогу.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. Згідно з приписами ч.1 ст.241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

5. Відповідно до положень ч.1 ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північно-західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

6. Примірник повного судового рішення надіслати до Електронного кабінету ЄСІТС.

Повне рішення складено 13 лютого 2025 р.

Суддя Яремчук Ю.О.

віддрук. прим.:

1 - до справи