Рішення

від 28.01.2025 по справі 927/432/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

28.01.2025Справа № 927/432/19Господарський суд міста Києва у складі судді Ярмак О.М., за участі секретаря судового засідання Легкої А.С., розглянувши у судовому засіданні матеріали справа

за позовом заступника Генерального прокурора в інтересах держави в особі:

1. Кабінету Міністрів України

2. Державної служби геології та надр України

до 1. Приватного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Надра України"

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Мульті-Мобіл"

3. Приватного підприємства "Гральні системи України"

третя особа Фонд державного майна України

про визнання недійсним договору купівлі-продажу, витребування майна з чужого незаконного володіння,

за зустрічним позовом Приватного підприємства "Гральні системи України"

до 1. Кабінету Міністрів України,

2. Державної служби геології та надр України

про визнання права власності.

Представники сторін: згідно протоколу судового засідання.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

27.05.2019 заступник Генерального прокурора звернувся до Господарського суду Чернігівської області з позовом в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Державної служби геології та надр України до Приватного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Надра України", Товариства з обмеженою відповідальністю "Мульті-Мобіл", Приватного підприємства "Гральні системи України", третя особа Фонд державного майна України, у якому просив:

- визнати недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна від 26.11.2007, укладений між НАК "Надра України" і ТОВ "Мульті-Мобіл", предметом якого є 1/14 частина об`єкта нерухомості, що знаходиться за адресою: місто Чернігів, вул. Шевченка, 15;

- витребувати у ПП "Гральні системи України" на користь Кабінету Міністрів України зазначене нерухоме майно.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що договір купівлі-продажу нерухомого майна від 26.11.2007, укладений між НАК «Надра України» і ТОВ «Мульті-Мобіл», суперечить вимогам статей 8, 9, 23 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», статуту НАК «Надра України», статті 6 Порядку відчуження об`єктів державної власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.06.2007 № 803, статтям 75, 139, 141, 145 Господарського кодексу України, оскільки майно за цим договором продано за ціною, нижчою від ринкової вартості такого майна, а в подальшому було відчужене Відкритому акціонерному товариству «Банк «Біг Енергія» за ціною, що удвічі більше суми, яку отримала НАК «Надра України» за оспорюваним договором; зазначене майно відповідно до статуту НАК «Надра України» у редакції, чинній на час утворення цієї компанії, є державною власністю, передане НАК «Надра України» у користування та/або управління та відчуженню не підлягає. Такі обставини є підставою для визнання зазначеного договору недійсним відповідно до статей 203, 215, 216 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), статті 207 ГК.

Оскільки спірне нерухоме майно відчужено без волевиявлення власника - держави в особі Кабінету Міністрів України, особою, яка не мала права на його відчуження, право власності у визначеному законом порядку до наступних набувачів не перейшло, а отже спірне нерухоме майно в порядку статей 387, 388 ЦК підлягає витребуванню у державну власність від останнього набувача - ПП «Гральні системи України» на користь Кабінету Міністрів України.

ПП «Гральні системи України» звернулося до суду з зустрічним позовом до Кабінету Міністрів України, Державної служби геології та надр України про визнання права власності на 1/14 частину об`єкта нерухомості загальною площею 499,9 кв. м, позначеного на плані літ. «А-3, А-П»: приміщення з підвалу з літ. 2-1 по літ. 2-16 площею 158,50 кв.м, приміщення першого поверху з літ. 1-2 по літ. 1-21, літ. 10а площею 341,40 кв.м, що знаходиться за адресою: Чернігівська обл., м. Чернігів, вул. Шевченка, 15.

Позовні вимоги за зустрічним позовом обґрунтовано тим, що підприємство є добросовісним набувачем, яке набуло право власності на спірне майно на законних підставах, отже за обставин правомірності набуття такого права, з огляду на положення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) позивач не може бути позбавлений права власності на це майно.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 27.08.2019 прийнято зустрічний позов ПП «Гральні системи України» до спільного розгляду з позовом прокурора та об`єднано в одне провадження з первісним позовом; справу № 927/432/19 направлено за виключною підсудністю до Господарського суду міста Києва.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.12.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.02.2023, позов прокурора задоволено; у задоволенні зустрічного позову ПП «Гральні системи України» відмовлено.

Постановою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 07.06.2023 року у справі № 927/432/19 касаційну скаргу Приватного підприємства «Гральні системи України» задоволено частково. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.02.2023 та рішення Господарського суду міста Києва від 21.12.2021 у справі № 927/432/19 скасовано. Справу № 927/432/19 передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.10.2023, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.02.2023, позов прокурора задоволено, у задоволенні зустрічного позову ПП "Гральні системи України" відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 04.09.2024 у справі № 927/432/19 касаційну скаргу заступника Генерального прокурора на постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.05.2024 та рішення Господарського суду міста Києва від 10.10.2023 у справі № 927/432/19 задоволено частково. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.05.2024 та рішення Господарського суду міста Києва від 10.10.2023 скасовано, а справу № 927/432/19 направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.09.2024 справу № 927/432/19 передано на розгляд судді Ярмак О.М.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 07.10.2024 відкрив провадження у справі, ухвалив розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження.

16.10.2024 ПП «Гральні системи України» подало заяву про застосування строків позовної давності.

21.10.2024 ПП «Гральні системи України» подало суду пояснення, в яких заперечувало проти поданого позову.

28.10.2024 прокурор подав суду пояснення, в яких підтримав поданий ним позов.

28.10.2024 ПАТ "НАК "Надра України" подало суду пояснення, в яких заперечувало проти поданого позову.

28.10.2024 та 29.10.2024 прокурор подав суду заперечення на заяву про застосування строків позовної давності.

29.10.2024 прокурор подав суду пояснення, в яких підтримав поданий ним позов.

13.11.2024 Кабінет Міністрів України подав суду пояснення, в яких підтримав поданий прокурором позов.

18.11.2024 ПП «Гральні системи України» подало суду додаткові пояснення, в яких пояснило, що він є добросовісним набувачем спірного майна.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.11.2024 суд ухвалив закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті.

22.01.2025 ПП «Гральні системи України» подало суду розрахунок судових витрат.

У судовому засіданні 28.01.2025 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

Указом Президента України від 14.06.2000 року № 802/2000 "Про заходи щодо підвищення ефективності управління підприємствами в галузі геології і розвідки надр" було ухвалено рішення про створення Національної акціонерної компанії "Надра України" (далі - Компанія, відповідач 1.), у зв`язку з чим Кабінет Міністрів України зобов`язано:

1) здійснити в установленому порядку заходи щодо створення Компанії, зокрема: затвердити статут Компанії; забезпечити формування статутного фонду Компанії. З цією метою, зокрема, визначити: відкриті акціонерні товариства, пакети акцій яких закріплено в установленому порядку в державній власності і які передаються до статутного фонду Компанії; державні та казенні підприємства, які підлягають перетворенню в державні акціонерні товариства, з наступною передачею акцій до статутного фонду Компанії; затвердити перелік державного майна, яке передається в користування Компанії для забезпечення її діяльності;

2) вирішити в установленому порядку питання щодо закріплення у державній власності 100 відсотків акцій Компанії, а також недопущення відчуження цих акцій з державної власності, використання для формування статутних фондів будь-яких підприємств та передачі в управління будь-яким особам.

На виконання цього Указу Президента України постановою Кабінету Міністрів України від 17.08.2000 року № 1273 "Питання Національної акціонерної компанії "Надра України", було:

1) зобов`язано Фонд державного майна передати у місячний термін до статутного фонду Компанії 100 відсотків акцій Державної акціонерної холдингової компанії "Укргеолреммаш" (пункт 1);

2) затверджено переліки: підприємств, які підлягають перетворенню у відкриті акціонерні товариства після виключення їх в установленому порядку з переліку підприємств, які не підлягають приватизації, з наступною передачею пакетів акцій до статутного фонду Компанії, згідно з додатком 1; державних підприємств, які підлягають перетворенню у відкриті акціонерні товариства з наступною передачею пакетів акцій до статутного фонду Компанії, згідно з додатком 2 (пункт 2);

3) передано до статутного фонду Компанії майно підприємств згідно з додатком 3, з наступним їх перетворенням у дочірні підприємства Компанії (пункт 4);

4) установлено, що 100 відсотків акцій Компанії закріплюються у державній власності. Відчуження цих акцій з державної власності, використання для формування статутних фондів будь-яких підприємств та передача в заставу або управління будь-яким особам не допускається (пункт 5).

Спільним наказом Міністерства екології та природних ресурсів України від 08.05.2001 року № 176 та Компанії від 15.05.2001 року № 21 до складу Компанії вирішено передати Державне геологічне підприємство "Чернігівнафтогазгеологія" разом із цілісним майновим комплексом з об`єктами житлосоцпобуту. У пункті 4 цього наказу зазначено вважати ДГП "Чернігівнафтогазгеологія" з дня затвердження актів передавання-приймання підприємства до складу Компанії та його майна до статутного фонду цієї Компанії виключеним зі сфери управління Мінекоресурсів України та включеним до складу Компанії.

Згідно з актом передавання-приймання ДГП "Чернігівнафтогазгеологія" до складу Компанії № 1 Міністерство екології та природних ресурсів України передало, а Компанія прийняла до свого складу Державне геологічне підприємство "Чернігівнафтогазгеологія" як цілісний майновий комплекс разом з основними фондами, в тому числі з об`єктами житлосоцкультпобуту, переліченими у висновку експерта про вартість оцінюваних необоротних активів підприємства, іншими необоротними активами, оборотними активами, в тому числі об`єктами незавершеного виробництва, грошовими коштами, витратами майбутніх періодів тощо відповідно до статей передавального балансу підприємства, який складено з урахуванням організованої ФДМУ переоцінки необоротних активів підприємства, з валютою балансу 164 576,5 тис. грн. відповідно до затвердженого передавального балансу підприємства.

25.12.2006 року виконавчий комітет Чернігівської міської ради видав Компанії свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії ЯЯЯ № 682891, за яким Компанія є власником наступного нерухомого майна: нежитлова будівля літ. "А-3, АП", 1 452,3 м2; нежитлова будівля літ. "А2-1 А1-5, А1", 4 078,2 м2; гараж-сарай, Б1 б-1, 188,6 м2, яке розташоване за адресою: місто Чернігів, вулиця Шевченка, 15. Форма власності - державна.

Рішенням правління Компанії, оформленим протоколом від 23.11.2007 року № 33, погоджено проект договору купівлі-продажу нежилих приміщень між Компанією та Товариством з обмеженою відповідальністю "Мульті-Мобіл" (відповідач 2.).

26.11.2007 року між Компанією та Товариством з обмеженою відповідальністю "Мульті-Мобіл" укладено договір купівлі-продажу нежилих приміщень (далі - Договір), за умовами якого відповідач 1. продав, а відповідач 2. придбав нерухоме майно - 1/14 частину об`єкту нерухомості, що знаходиться за адресою: Чернігівська область, місто Чернігів, вулиця Шевченка, 15, а саме: частину нежитлової будівлі літ. "А-3, А-П": приміщення з підвалу з літ. 2-1 по літ. 2-16 площею 158,50 м2, приміщення першого поверху з літ. 1-2 по літ. 1-21, літ. 10а площею 341,40 м2.

вказаний Договір підписаний представниками його сторін, скріплений печатками наведених суб`єктів господарювання, а також 26.11.2007 року посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ткаченко Юлією Валентинівною та зареєстрований у реєстрі за № 361.

За умовами пункту 2 Договору об`єкт продажу належить продавцю на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії ЯЯЯ № 682891, виданого виконавчим комітетом Чернігівської міської ради 25.12.2006 року на підставі рішення виконавчого комітету Чернігівської міської ради від 20.11.2006 року № 311 та зареєстровано в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно 28.12.2006 року, зареєстрованого Чернігівським міжміським бюро технічної інвентаризації за № 528 в книзі № 14, про що виданий витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно 11.01.2007 року, номер витягу 13185269, реєстраційний № 17302663.

За умовами пункту 4 Договору експертна (ринкова) вартість приміщення першого і підвального поверхів площею 695,8 м2 в 3-поверховій вбудовано-прибудованій цегляній будівлі, визначена згідно із висновком про вартість майна, виданого суб`єктом оціночної діяльності Універсальна біржа "Примус" станом на 10.09.2007 року, становить 1 301 089,71 грн. без урахування 20 % ПДВ. Балансова вартість нежитлової будівлі, позначеної на плані під літ. "А-3, А-П", становить 394 430,11 грн.

Пунктом 5 цієї угоди передбачено, що продаж вчинено за узгодженою сторонами вартістю 1 561 307,65 грн., в тому числі ПДВ 260 217,94 грн.

У пункті 7 Договору представник продавця стверджує, що на момент укладення цього Договору треті особи не мають прав на об`єкт продажу.

Відповідно до п. 8 договору представник продавця свідчить, що продавець має повну цивільну правоздатність і всі необхідні права та повноваження юридичної особи для укладення цього Договору і виконання зобов`язань, які випливають з Договору, а також гарантує, що об`єкт продажу набутий у власність (придбаний) ним на законних підставах і він є належним власником об`єкта продажу, який ніяким чином не обмежений у розпорядженні цим майном; право власності продавця оформлено належним чином шляхом складання та видачі всіх без винятку передбачених чинним законодавством України документів, що підтверджують право власності на об`єкт продажу і право розпорядження таким об`єктом продажу; відчуження об`єкту продажу здійснюється в чіткій відповідності з вимогами норм чинного законодавства України.

Відповідно до пункту 8.3 Договору представник продавця має всі належним чином оформлені повноваження, дозволи тощо для укладення і підписання цього Договору; реалізація цих повноважень не потребує наступного схвалення іншим органом продавця та будь-якими іншими органами чи особами.

Укладення цього Договору не призведе до порушення майнових та будь-яких інших прав третіх осіб (пункт 8.8 Договору).

Згідно з пунктом 25 означеного правочину покупець набуває права власності на придбаний за цим Договором об`єкт продажу з моменту державної реєстрації цього Договору.

В обґрунтування позовних вимог прокурор посилався на те, що відповідно до договору Товариство з обмеженою відповідальністю "Мульті-Мобіл" придбало у Компанії спірне нерухоме майно за ціною 1 561 307,65 грн., яка є меншою від ринкової вартості такого майна. У той же час прокурор вказував, що 04.12.2007 року зазначене майно було відчужене Відкритому акціонерному товариству Банк "Біг Енергія" за ціною 3 800 000,00 грн., що удвічі більше суми, яку отримала Національна акціонерна компанія "Надра України" за спірним правочином. Крім того, прокурор зазначив, що згідно з пунктом 5.4 статуту Національної акціонерної компанії "Надра України" у редакції, чинній на час утворення цієї Компанії, майно, що є державною власністю і передане відповідачу-1 у користування та/або управління, відчуженню не підлягає.

З урахуванням наведених підстав, а також зважаючи на те, що оскаржуваний договір суперечить вимогам статей 8, 9, 23 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", положенням статуту Національної акціонерної компанії "Надра України", статті 6 Порядку відчуження об`єктів державної власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.06.2007 року № 803, статтям 75, 139, 141, 145 Господарського кодексу України, прокурор просив суд визнати його недійсним з посиланням на статті 203, 215, 216 Цивільного кодексу України та статтю 207 Господарського кодексу України.

Також встановлено, що постановою Кабінету Міністрів України від 27.09.2000 року № 1460 затверджено статут Компанії (яка у подальшому відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 22.05.2019 року № 640 "Питання публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Надра України" змінила тип публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Надра України" з публічного на приватне та була перейменована у Приватне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Надра України").

Вказаним статутом (у редакції, чинній станом на листопад 2007 року), було визначено, зокрема, наступне:

- Національна акціонерна компанія "Надра України" заснована відповідно до Указу Президента України від 14 червня 2000 р. № 802/2000. Компанія є відкритим акціонерним товариством (пункт 1);

- компанія є юридичною особою відповідно до законодавства (пункт 10);

- акціонерами Компанії є: держава в особі Мінприроди - до прийняття в установленому порядку рішення про приватизацію акцій Компанії, та в особі Фонду державного майна - після передачі йому акцій Компанії, визначених для продажу згідно з прийнятим в установленому порядку рішенням про їх продаж; юридичні особи різних форм власності та фізичні особи, що набули право власності на акції Компанії у процесі приватизації та на вторинному ринку цінних паперів (пункт 19).

За інформацією, що міститься у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, на момент виникнення спірних правовідносин єдиним засновником (учасником) Компанії був Кабінет Міністрів України.

Стосовно майна Компанії, статут містить наступні положення:

- майно Компанії складається з основних фондів, обігових коштів, акцій (часток, паїв) у статутних фондах підприємств, а також фінансових та інших активів, відображених у бухгалтерському балансі Компанії. Майно Компанії формується, зокрема, за рахунок майна, майнових та немайнових прав, переданих засновником у власність; майна, переданого засновником у користування (пункт 23);

- Компанія є власником, зокрема, майна, переданого засновником до статутного фонду Компанії як плату за її акції, у тому числі коштів, контрольних та інших пакетів акцій, цілісних майнових комплексів підприємств (пункт 24);

- Компанія володіє, користується та розпоряджається належним їй майном, вчиняючи стосовно нього будь-які дії, що відповідають визначеним цим Статутом меті та основним завданням Компанії і не суперечать законодавству (пункт 25);

- майно, що є державною власністю і передане Компанії у користування та/або управління, не підлягає відчуженню. Користування та/або управління майном Компанії здійснюється відповідно до законодавства. Державні пакети акцій відкритих акціонерних товариств, які передані до статутного фонду Компанії, не підлягають відчуженню та не можуть бути предметом застави без прийняття відповідного рішення Кабінетом Міністрів України (пункт 26);

- Компанія стосовно державного майна, яке передане їй засновником до статутного фонду і включене до переліку об`єктів державної власності, що не підлягають приватизації, не може вчиняти дії, наслідком яких може бути відчуження майна, в тому числі передача його до статутного фонду інших господарських організацій, передача в заставу тощо (пункт 27).

При цьому, з матеріалів справи вбачається, що рішенням виконавчого комітету Чернігівської міської ради від 20.11.2006 року № 311 "Про оформлення права власності на об`єкти нерухомості, відновлення загублених правовстановлювальних документів, заміну ідеальних частин між співвласниками в загальному користуванні житловими будинками" вирішено доручити Чернігівському міжміському бюро технічної інвентаризації оформити свідоцтва про право власності на підставі проведеної технічної інвентаризації, зокрема, Компанії на лабораторні корпуси та гараж по вулиці Шевченка, 15 (у місті Чернігові).

На підставі вищенаведеного рішення 25.12.2006 року виконавчий комітет Чернігівської міської ради видав Компанії свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії ЯЯЯ № 682891, за яким Компанія є власником наступного нерухомого майна: нежитлова будівля літ. "А-3, АП", 1 452,3 м2; нежитлова будівля літ. "А2-1 А1-5, А1", 4 078,2 м2; гараж-сарай, Б1 б-1, 188,6 м2, яке розташоване за адресою: місто Чернігів, вулиця Шевченка, 15. Форма власності - державна.

Водночас спірне нерухоме майно, а саме майно, яке було реалізовано Компанією на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Мульті-Мобіл" на підставі оскаржуваного правочину, на момент його продажу перебувало у державній власності, що підтверджується наступним.

Згідно з Указом Президента України від 15.06.1993 № 210 "Про корпоратизацію підприємств" корпоратизація - це перетворення державних підприємств, а також закритих акціонерних товариств, більш як 75 відсотків статутного капіталу яких перебуває у державній власності, у відкриті акціонерні товариства. Утворення акціонерних товариств на базі майна корпоратизованих державних унітарних підприємств та особливий склад осіб, які беруть участь у їх заснуванні, серед яких державні органи, що здійснюють управління державним майном, зумовлює своєрідний порядок набуття такими акціонерними товариствами права власності на майно, що передається державою до їх статутного фонду.

За загальним правилом, встановленим статтею 12 Закону України "Про господарські товариства" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) товариство є власником, у тому числі майна, переданого йому учасниками у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу. Тобто, якщо засновником акціонерного товариства є фізичні або юридичні особи приватного права, власником такого майна стає акціонерне товариство.

Проте, на відміну від акціонерних товариств, які засновуються на основі приватної власності, створення акціонерних товариств на базі майна державних підприємств регулюється не лише нормами Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України "Про господарські товариства", а й спеціальним законодавством про приватизацію державного майна.

Акціонерні товариства, засновником і єдиним акціонером яких є держава в особі органів виконавчої влади, мають спеціальний (особливий) правовий режим майна порівняно з іншими господарськими товариствами, які створюються в загальному порядку. А саме: державне майно, передане до статутного фонду державних акціонерних товариства, залишається у державній власності і відчуження його можливе тільки органами приватизації через визначені законом приватизаційні процедури.

Відповідно до статті 345 Цивільного кодексу України фізична або юридична особа може набути право власності на державне майно у разі його приватизації. Разом із тим, частиною 3 статті 145 Господарського кодексу України встановлено, що правовий режим майна суб`єкта господарювання, заснованого на державній власності, може бути змінено тільки шляхом приватизації майна державного підприємства.

Згідно з частиною 1 статті 15 Закону України "Про приватизацію державного майна" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до вичерпного переліку способів приватизації державного майна належали: продаж об`єктів приватизації на аукціоні, за конкурсом; продаж акцій (часток, паїв), що належать державі у господарських товариствах, на аукціоні, за конкурсом, на фондових біржах та іншими способами, що передбачають загальнодоступність та конкуренцію покупців; продажу на конкурсній основі єдиного майнового комплексу державного підприємства, що приватизується, або контрольного пакета акцій відкритого акціонерного товариства при поданні покупцем документів, передбачених ч. 1 ст. 12 цього Закону; викуп майна державного підприємства згідно з альтернативним планом приватизації.

Таким чином, за Законом України "Про приватизацію державного майна", передача державного майна до статутного фонду акціонерного товариства, створеного шляхом корпоратизації державного унітарного підприємства, не є способом його приватизації.

Також передача державного майна до статутного фонду акціонерного товариства, створеного шляхом корпоратизації державного унітарного підприємства, не є рішенням власника, яке б надавало такому товариству право на його відчуження, а спрямована виключно на зміну організаційно-правової форми державного підприємства.

Крім того, згідно з частиною 5 статті 18 Закону України "Про приватизацію державного майна" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) при перетворенні державного унітарного підприємства в акціонерне товариство воно стає правонаступником підприємства, що приватизується.

З огляду на вказану норму Закону України "Про приватизацію державного майна" до моменту завершення процедури приватизації до створюваного акціонерного товариства в силу правонаступництва переходять права та обов`язки, які мало державне унітарне підприємство, у тому числі й обсяг майнових прав на державне майно.

Тобто, до завершення процедури приватизації державне майно, яке закріплювалося за державним унітарним підприємством на праві господарського відання, перебуває у створюваного акціонерного товариства на праві господарського відання.

У свою чергу, корпоратизація державних унітарних підприємств через їх перетворення у господарські товариства є лише передумовою для подальшої приватизації майна, переданого державою до їх статутного фонду.

Проведення корпоратизації державного унітарного підприємства в акціонерне товариство не є його приватизацією, а тому внесення майна до статутного фонду такого товариства не може розглядатися як підстава для зміни його форми власності.

У зв`язку з цим, державне майно, передане державою до статутного фонду державного унітарного підприємства, корпоратизованого в акціонерне товариство, сто відсотків акцій статутного фонду якого залишаються у власності держави, до моменту завершення процедури приватизації є державною власністю.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що правовий режим майна Компанії, заснованої на державній власності, міг бути змінений лише шляхом приватизації.

Отже, передане державою до статутного фонду Компанії майно не змінило свого правового режиму та залишається державною власністю і стосовно нього діють обмеження щодо вільного розпорядження, які передбачені для державного майна.

За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що укладенням оспорюваного Договору між Компанією та Товариством з обмеженою відповідальністю "Мульті-Мобіл" порушено право власності держави в особі Кабінету Міністрів України, який згідно із законодавством здійснює повноваження щодо реалізації прав держави, як власника майна.

За статтею 326 Цивільного кодексу України у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб`єктами.

Частиною 5 статті 75 Господарського кодексу України визначено особливості господарської діяльності державних комерційних підприємств, згідно з якими відчужувати майнові об`єкти, що належать до основних фондів, державне комерційне підприємство має право лише за попередньою згодою органу, до сфери управління якого воно належить, і лише на конкурентних засадах, якщо інше не встановлено законом. Відчуження нерухомого майна здійснюється за умови додаткового погодження в установленому порядку з Фондом державного майна України.

Згідно з пунктом 6 Порядку відчуження об`єктів державної власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.06.2007 року № 803, відчуження майна здійснюється безпосередньо суб`єктом господарювання, на балансі якого перебуває таке майно, лише після надання на це згоди або дозволу відповідного суб`єкта управління майном, який є представником власника і виконує його функції у межах, визначених законодавчими актами; рішення про надання згоди на відчуження нерухомого майна, а також повітряних та морських суден, суден внутрішнього плавання та рухомого складу залізничного транспорту приймається суб`єктами управління лише за погодженням з Фондом державного майна України.

Як вбачається з матеріалів справи, власником спірного майна, переданого до статутного фонду Компанії, є держава в особі Кабінету Міністрів України.

Засновником Компанії є держава в особі Кабінету Міністрів України (пункт 18 статуту Компанії).

Зміна правового режиму майна суб`єкта господарювання здійснюється за рішенням власника у спосіб, передбачений Господарським кодексом України та прийнятими відповідно до нього іншими законами, крім випадків, якщо така зміна забороняється законом (частина 2 статті 145 Господарського кодексу України).

Як зазначалося вище, за частиною 3 статті 145 Господарського кодексу України правовий режим майна суб`єкта господарювання, заснованого на державній (комунальній) власності, може бути змінений шляхом приватизації майна державного (комунального) підприємства відповідно до закону.

Крім того, спірне державне майно в силу положень частини 3 статті 139 Господарського кодексу України та Державного класифікатора України "Класифікація основних фондів", затвердженого наказом Держстандарту України від 19.08.1997 року № 507, належить до основних фондів Компанії, які також підлягають відчуженню за особливим порядком.

Зокрема, частиною 6 статті 141 Господарського кодексу України передбачено, що відчуження суб`єктом господарювання державного майна, яке належить до основних фондів, здійснюється у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України. Продаж суб`єктом господарювання державного майна, яке належить до основних фондів, здійснюється лише на конкурентних засадах.

Системний аналіз положень статті 326 Цивільного кодексу України, частини 5 статті 75 Господарського кодексу України, статті 6 Порядку відчуження об`єктів державної власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.06.2007 року № 803, свідчить про те, що акціонерні товариства, засновником і єдиним акціонером яких є держава в особі органів виконавчої влади, мають спеціальний (особливий) правовий режим майна порівняно з іншими господарськими товариствами, які створюються у загальному порядку. При цьому державне майно, передане до статутного фонду державних акціонерних товариств, залишається у державній власності і відчуження його можливе тільки органами приватизації через визначені законом приватизаційні процедури на конкурентних засадах. Підсумовуючи вищевикладене, можна зробити висновок, що правовий режим майна НАК "Надра України", заснованого на державній власності, міг бути змінений тільки шляхом приватизації.

Проте з матеріалів справи вбачається, що ні Кабінетом Міністрів України, як власником спірного державного майна, переданого до статутного фонду Компанії, ні Фондом державного майна України, як центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері приватизації, жодних рішень про зміну його правового режиму та приватизацію з 2000 року до моменту укладення спірного Договору не приймалось.

Отже, рішення правління Компанії від 23.11.2007 року про надання згоди на відчуження спірного майна було прийнято всупереч вищенаведеним вимогам чинного законодавства та обмеженням, встановленим пунктом 26 статуту Компанії про заборону відчужувати майно, що є державною власністю і передане Компанії у користування та/або управління.

Тобто, приймаючи вищевказане рішення, правління Компанії діяло з перевищенням повноважень, без рішення власника майна - Кабінету Міністрів України про його продаж, що свідчить про відсутність волі держави на його відчуження.

За таких обставин, продаж спірного майна відбувся за відсутності волі держави на його відчуження та не у спосіб, визначений законом.

Вищенаведені висновки суду спростовують заперечення Приватного підприємства "Гральні системи України" проти позову, які зводяться до того, що спірний правочин укладено його сторонами із дотриманням процедур прийняття управлінських рішень, передбачених Статутом Компанії.

Крім того, суд звертає увагу на наступне.

Як було зазначено вище, відповідно до пункту 5 Договору продаж спірного нерухомого майна вчинено за узгодженою сторонами вартістю 1 561 307,65 грн., в тому числі ПДВ 260 217,94 грн.

У той же час, згідно з висновком судової оціночно-будівельної експертизи від 15.06.2017 року № 905/17-24 у кримінальному провадженні № 42016000000003659, складеним Чернігівським відділенням Київського науково-дослідного інституту судових експертиз, який долучено до матеріалів справи, встановлено, що дійсна ринкова вартість проданого за спірним Договором майна станом на 26.11.2007 року становила 3 383 803,00 грн.

Вказаний висновок, який фактично є додатковим підтвердженням порушення інтересів держави у спірних правовідносинах.

Враховуючи наведене, Компанія фактично здійснила продаж спірного нерухомого майна на користь відповідача 2. за ціною, яка на 1 822 495,35 грн. (більше ніж удвічі) менша від ринкової вартості майна на момент його реалізації.

Підстави визнання недійними договорів, угод, правочинів законодавцем визначені в приписах статей 203, 215 Цивільного кодексу України.

Судом враховано, що вказані законодавцем у Цивільному кодексі України підстави недійсності правочину розширеному тлумаченню не підлягають.

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Позов про визнання недійсним відповідного правочину може бути задоволений у разі доведеності юридичною особою (позивачем) у господарському суді тієї обставини, що її контрагент знав або повинен був знати про наявні обмеження повноважень представника цієї юридичної особи, але, незважаючи на це, вчинив з ним оспорюваний правочин (що не отримав наступного схвалення особи, яку представляють).

З урахування викладеного, слід вказати, що дійсність правочину пов`язана з необхідним обсягом цивільної дієздатності осіб, що уклали правочин, реальним настанням правових наслідків, що обумовлені ним та виконується в разі фактичного здійснення господарської операції.

Однак, в порушення статей 203, 215 Цивільного кодексу України правочин - договір купівлі-продажу нежилих приміщень 26.11.2007 року від імені продавця було підписано особою, що не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності, оскільки Компанія не мала права та не була уповноважена відповідним органом держави (державної виконавчої влади) на відчуження своїх основних засобів, активів та статутного майна державної форми власності, що прямо заборонено його статутними документами.

При прийнятті органами Компанії рішень про надання згоди на відчуження спірного майна та погодження проекту відповідного договору, обмеження, встановлені статтею 26 статуту Компанії про заборону відчужувати майно, що є державною власністю і передане Компанії у користування та/або управління, до уваги взято не було, а такі рішення фактично прийняті з перевищенням статутних повноважень і не в інтересах держави та Компанії.

У той же час, докази отримання відповідачем 1. письмового погодження Фонду державного майна України на відчуження цілісного об`єкта чи іншого статутного майна, у матеріалах справи відсутні.

Крім того, відповідно до приписів статті 75 Господарського кодексу України майно основних фондів державне підприємство може відчужувати лише: а) за попередньою згодою органу управління і б) лише на конкурентних засадах.

Проте Кабінет Міністрів України (засновник та орган управління відповідача-1) також не приймав жодних рішень щодо зміни правового статусу майна, основних фондів, статутного капіталу Компанії.

Докази наступного схвалення спірного правочину власником відчуженого державного нерухомого майна в матеріалах справи також відсутні.

За таких обставин, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимоги прокурора про визнання недійсним оскаржуваного Договору.

З приводу заяви відповідача 3. про застосування наслідків спливу позовної давності до пред`явлених вимог, суд зазначає наступне.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 Цивільного кодексу України).

Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 Цивільного кодексу України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) чинники.

Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами "довідалася" та "могла довідатися" у статті 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушено, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права.

За змістом частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб`єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.

Частиною 2 статті 2 Цивільного кодексу України передбачено, що одним з учасників цивільних правовідносин є держава, яка згідно зі статтями 167, 170 цього Кодексу набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

У спірних правовідносинах суб`єктом прав є саме держава.

Таким чином, визначаючи початок перебігу позовної давності у цьому спорі, слід враховувати, коли про порушене право довідалася або могла довідатися саме держава в особі уповноваженого органу.

Згідно із частиною 5 статті 53 Господарського процесуального кодексу України у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

У спірних правовідносин важливим є те, що Кабінет Міністрів України і Державна служба геології та надр України не були безпосередніми сторонами спірного договору, тому не володіли та не могли володіти інформацією про його укладення у 2007 році та умови його виконання.

Крім того, з аналізу положень Закону України «Про Кабінет Міністрів України» та Статуту НАК "Надра України" не вбачається підстав вважати, що наявність у складі спостережної ради компанії окремих членів Уряду (при тому що проекту Договору погоджено не нею, а правлінням) свідчить про обізнаність держави вцілому та зокрема Кабінету Міністрів України (як колегіального органу) щодо укладення компанією спірного Договору.

Тому доводи відповідача 3. з цього приводу є необґрунтованими.

З матеріалів справи вбачається, що про порушення інтересів держави шляхом незаконного відчуження державного майна Генеральній прокуратурі України стало відомо лише в листопаді 2017 року під час розслідування кримінального провадження за фактом незаконної приватизації державного майна за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 233 Кримінального кодексу України, про що було зазначено судом вище.

Слід вказати, що з даним позовом прокурор звернувся до суду 24.05.2019 року.

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку про те, що заяву відповідача 3. про застосування строку позовної давності до спірних відносин належить відхилити як безпідставну, тоді як права та інтереси держави підлягають захисту шляхом задоволення первісного позову в частині визнання договору недійсним.

З приводу заявлених прокурором вимог про витребування нерухомого майна суд зазначає наступне.

Звертаючись до суду з цим позовом, прокурор зазначав, що оскільки спірне нерухоме майно відчужено без волевиявлення власника - держави в особі Кабінету Міністрів України, особою, яка не мала права на його відчуження, право власності у визначеному законом порядку до наступних набувачів не перейшло, отже, спірне нерухоме майно підлягає витребуванню у державну власність від останнього набувача - Приватного підприємства "Гральні системи України", на підставі статей 387, 388 Цивільного кодексу України.

Як вбачається з матеріалів справи, нерухоме майно - 1/14 частину об`єкту нерухомості, що знаходиться за адресою: Чернігівська область, місто Чернігів, вулиця Шевченка, 15, а саме: частину нежитлової будівлі літ. "А-3, А-П": приміщення з підвалу з літ. 2-1 по літ. 2-16 площею 158,50 м2, приміщення першого поверху з літ. 1-2 по літ. 1-21, літ. 10а площею 341,40 м2, було відчужене Компанією на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Мульті-Мобіл" на підставі укладеного між ними 26.11.2007 спірного у даній справі договору купівлі-продажу нежилих приміщень.

04.12.2007 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Мульті-Мобіл" та Відкритим акціонерним товариством Банк "Біг Енергія" укладено договір купівлі-продажу, посвідчений 04.12.2007 приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Антіпіною Т.А. та зареєстрований у реєстрі за № 1383, за яким означена нерухомість передана у власність Відкритого акціонерного товариства Банк "Біг Енергія".

У подальшому вищевказане майно було набуто Приватним підприємством "Гральні системи України" (як переможцем на аукціоні) на підставі укладеного з Відкритим акціонерним товариством Банк "Біг Енергія" (в особі ліквідатора банка) договору купівлі-продажу нежитлових приміщень, що продані на аукціоні від 16.12.2010, ініційованого в ході розпорядженням майном неплатоспроможного банку, посвідченого 16.12.2010 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Змисловською Т.В. та зареєстрованого у реєстрі за № 1407.

З огляду на вказане вище у сукупності суд дійшов висновку про те, що Приватне підприємство "Гральні системи України" є добросовісним набувачем спірного нерухомого майна з огляду на обставини вибуття спірного майна з володіння держави в особі Кабінету Міністрів України не з його волі іншим шляхом, а також, зважаючи на те, що таке майно у подальшому було набуте Приватним підприємством "Гральні системи України" на підставі відплатного договору купівлі-продажу нежитлових приміщень, що продані на аукціоні від 16.12.2010, ініційованого в ході розпорядженням майном неплатоспроможного банку, з особою, яка не мала права його відчужувати, про що набувач (відповідач 3.) не знав і не міг знати.

У силу статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом (ст. 328 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Вказаному праву кореспондує встановлений статтею 400 Цивільного кодексу України обов`язок недобросовісного володільця негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов`язку заінтересована особа має право пред`явити позов про витребування цього майна.

Водночас статті 330, 346 Цивільного кодексу України передбачають можливість добросовісному набувачеві набути право власності на майно, відчужене особою, яка не мала на це права, як самостійну підставу набуття права власності та, водночас, передбачену законом підставу для припинення права власності попереднього власника відповідно до приписів статті 346 ЦК України. Так, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване в нього.

Відповідно до вимог статті 388 Цивільного кодексу України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (частина 1).

Наявність у власника права на витребування майна залежить передусім від того, на якій підставі чи за її відсутності набувач заволодів спірним майном, відповідно, чи є такий набувач добросовісним, а також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник передав це майно у володіння, адже коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово (зокрема у постанові від 02.11.2021 у справі №925/1351/19) виснувала про важливе значення належної перевірки добросовісності/недобросовісності набувача як для застосування положень статей 387, 388 Цивільного кодексу України, так і для визначення критерію пропорційності втручання у право набувача майна як такого, що може вважатися відповідним нормам справедливого судового розгляду згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1950 року (далі - Конвенція).

Таким чином, факт неправомірності набуття права власності, якщо це не випливає із закону, підлягає доказуванню, а правомірність набуття права власності включає законність і добросовісність такого набуття.

Добросовісним набувачем є особа, яка не знала і не могла знати про те, що майно придбане в особи, яка не мала права його відчужувати. Недобросовісний набувач навпаки на момент здійснення угоди про відчуження спірного майна знав або міг знати, що річ відчужується особою, якій вона не належить і яка на її відчуження не має права. Від недобросовісного набувача майно може бути витребувано в будь-якому випадку. Від добросовісного - лише в передбачених законом випадках, а саме відповідно до статті 388 ЦК України. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

Таким чином, у спорі між особою, яка вважає себе власником спірного майна, та особою, яка вважає себе законним володільцем (користувачем) спірного майна, сторонами спору є особи, які претендують на спірне майно, а суду для правильного вирішення спору слід з`ясувати та перевірити передусім правові підстави, відповідно до яких виникло та існує речове право на майно (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/73/17).

Зокрема, якщо спірне майно є об`єктом нерухомості, то для визначення добросовісності його набувача крім приписів статті 388 ЦК України слід застосовувати спеціальну норму пункту 1 частини першої статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", відповідно до якої державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Разом з тим у зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду зауважила, що при оцінці добросовісності/недобросовісності набувача майна слід враховувати, що прилюдні торги у межах здійснення виконавчого провадження мають виступати найбезпечнішим способом набуття майна, публічна процедура реалізації якого гарантує невідворотність результатів торгів та "юридичне очищення" майна, придбаного у такий спосіб.

Добросовісний набувач не може відповідати у зв`язку із порушеннями інших осіб, допущеними в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає такий статус всупереч приписам статті 388 ЦК України, а отже, втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар.

Подібного за змістом висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 21.09.2022 у справі №908/976/19, зокрема, виснувавши, що метою реалізації майна на прилюдних торгах є продаж майна за найвищою ціною внаслідок конкуренції покупців; для успішної конкуренції покупців необхідно, щоб добросовісні покупці були впевнені в тому, що в разі перемоги на прилюдних торгах вони отримають майно вільним від обтяжень і вимог інших осіб (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17, пункт 7.6). Тому в разі, якщо право власності належало не боржнику, а іншій особі, це не може бути протиставлене покупцю (навіть якщо майно вибуло з володіння такої особи поза її волею), але лише за умови добросовісності покупця.

У вказаній постанові від 21.09.2022 у справі №908/976/19 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновків про те, що

- продаж майна боржника під час процедури банкрутства не є продажем у порядку, встановленому для виконання судових рішень, порядок виконання яких визначається Законом України "Про виконавче провадження". Водночас за ознакою наявності (відсутності) волі боржника як власника майна у процедурі банкрутства такий продаж подібний до інших процедур відчуження майна особи з обмеженою правосуб`єктністю;

- для витребування майна від набувача не потрібно визнавати недійсним аукціон з продажу майна боржника в процедурі банкрутства, у тому числі в разі якщо перший з договорів, предметом яких було відчуження спірного майна до набуття боржником відповідного права власності на нього, визнано недійсним.

Врахувавши наведені правові позиції Великої Палати Верховного Суду та встановивши обставини добросовісності набуття Приватним підприємством "Гральні системи України" спірного майна шляхом придбання його за результатом аукціонного торгу, ініційованого в ході розпорядження майном неплатоспроможного банку, а також встановивши те, що ПП "Гральні системи України" не було обізнано про попередній ланцюг продажів, в тому числі про те, що власником зазначеного майна виступала держава і яке згодом було продане ТОВ "Мулті-Мобіл", суд дійшов висновку про відсутність передбачених законом підстав для задоволення віндикаційного позову у цій справі та витребування спірного майна у ПП "Гральні системи України", адже це призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції через безпідставне втручання у право особи мирно володіти майном.

Схожий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 13.07. 2023 у справі № 18/30(917/1453/16).

Враховуючи викладене, у позові в частині вимог про витребування у Приватного Підприємства "Гральні системи України" нерухомого майна слід відмовити.

З приводу поданого Приватним підприємством "Гральні системи України" зустрічного позову про визнання права власності на 1/14 частину об`єкта нерухомості загальною площею 499,9 кв. м, позначеного на плані літ. «А-3, А-П»: приміщення з підвалу з літ. 2-1 по літ. 2-16 площею 158,50 кв. м, приміщення першого поверху з літ. 1-2 по літ. 1-21, літ. 10а площею 341,40 кв. м, що знаходиться за адресою: Чернігівська обл., м. Чернігів, вул. Шевченка, 15, суд зазначає наступне.

В обґрунтування зустрічних позовних вимог Приватне підприємство "Гральні системи України" посилалося на те, що воно є добросовісним набувачем спірного нерухомого майна, у зв`язку з чим не може бути позбавлене прав на таке майно, а держава не має права втручатися у його право власності.

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема з правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

За приписами статті 330 Цивільного кодексу України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване в нього.

Статтею 15 Цивільного кодексу України унормовано, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст. 16 ЦК України).

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ч. 2 ст. 16 ЦК України, відповідно до якої такими є : визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Отже, нормами ст. 16 ЦК України не передбачено такого способу захисту як визнання добросовісним набувачем права власності.

Законодавчі обмеження матеріально-правових спорів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту у спосіб, не передбачений статті 16 ЦК України, якщо такий є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Під час розгляду позову про витребування майна відповідач згідно зі ст. 388 ЦК України має право заперечити проти позову про витребування майна з його володіння шляхом подання доказів відплатного придбання ним цього майна в особи, яка не мала права його відчужувати, про що він не знав і не міг знати (добросовісний набувач). У такому разі пред`явлення зустрічного позову про визнання добросовісним набувачем не вимагається і, крім того, не є належним способом судового захисту (стаття 16 ЦК України), оскільки добросовісність набуття - це не предмет позову, а одна з обставин, що має значення для справи та підлягає доказуванню за позовом про витребування майна.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 03 березня 2021 року справа № 643/10986/17.

Враховуючи, що судом визнано Приватне Підприємство "Гральні системи України" добросовісним набувачем спірного майна, вказане майно не може бути витребувано у нього та майно зареєстровано на праві власності за ним, підстави для задоволення зустрічного позову відсутні.

Інші доводи, на які посилалися сторони під час розгляду даної справи, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги, як необґрунтовані та такі, що не спростовують висновків суду щодо часткового задоволення первісного позову та відмови у зустрічному позові.

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно з частиною 9 статті 29 Господарського процесуального кодексу України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Враховуючи вищенаведені норми, а також зважаючи на встановлені фактичні обставини даної справи, суд дійшов висновку про покладення судових витрат (за вимогу про визнання договору недійсним) на Товариство з обмеженою відповідальністю "Мульті-Мобіл" та Приватне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Надра України" (сторони оспорюваного в справі Договору) в рівних частинах.

На підставі викладеного, керуючись ст. 86, 129, 180, 233, 236-240 Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Первісний позов задовольнити частково.

2. Визнати недійсним договір купівлі-продажу нежилих приміщень - 1/14 частини об`єкту нерухомості, що знаходиться за адресою: Чернігівська область, місто Чернігів, вулиця Шевченка, 15, а саме: частини нежитлової будівлі літ. "А-3, АП": приміщення з підвалу з літ. 2-1 по літ. 2-16 площею 158,50 м2, приміщення першого поверху з літ. 1-2 по літ. 1-21, літ. 10а площею 341,40 м2, укладеного 26.11.2007 року між Національною акціонерною компанією "Надра України" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Мульті-Мобіл".

3. У позові в іншій частині відмовити.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Мульті-Мобіл" (33000, місто Рівне, вулиця Княгині Ольги, будинок 8; код 31482908) на користь Офісу Генерального прокурора (01011, місто Київ, вулиця Різницька, будинок 13/15; код 00034051) 960 (дев`ятсот шістдесят) грн. 50 коп. витрат по сплаті судового збору.

5. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Надра України" (03057, місто Київ, вулиця Євгенії Мірошниченко будинок 10; код 31169745) на користь Офісу Генерального прокурора (01011, місто Київ, вулиця Різницька, будинок 13/15; код 00034051) 960 (дев`ятсот шістдесят) грн. 50 коп. витрат по сплаті судового збору.

6. Видати накази після набрання рішення законної сили.

4. У задоволенні зустрічного позові відмовити у повному обсязі.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до статті 241 ГПК України та може бути оскаржене в строки та порядку передбаченому розділом ІV ГПК України.

Повне рішення складено 12.02.2025.

Суддя О.М.Ярмак