Рішення

від 30.01.2025 по справі 910/13674/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

30.01.2025Справа № 910/13674/24

За позовом Київської міської ради (м. Київ)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сан-Сігма" (м. Київ)

про стягнення 1 877 067,47 грн,

Суддя Ващенко Т.М.

Секретар судового засідання Шаповалов А.М.

Представники сторін:

Від позивача: Самелюк К.О.

Від відповідача: не з`явився

ВСТАНОВИВ:

Київська міська рада звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сан-Сігма" про стягнення 1 877 067,47 грн безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою площею 0,3200 га, кадастровий номер 8000000000:78:094:0006, яка розташована по просп. Володимира Івасюка (Героїв Сталінграда), 8а (літера Б) в Оболонському районі міста Києва за період з 14.10.2021 по 16.05.2024.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.11.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, її розгляд вирішено здійснювати у порядку загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 10.12.2024.

25.11.2024 відповідачем подано заяву, в якій відповідач зазначає про необґрунтованість доводів та розрахунків позивача і вважає обґрунтованими позовні вимоги в сумі 128 324,68 грн.

29.11.2024 від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій позивач навів доводи на спростування позиції відповідача.

10.12.2024 суд без виходу до нарадчої кімнати постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 16.01.2025.

16.01.2025 від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

16.01.2025 суд без виходу до нарадчої кімнати постановив ухвалу про оголошення перерви в судовому засіданні до 30.01.2025.

У судовому засіданні 30.01.2025 представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі. Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив; про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, тож його неявка не перешкоджає розгляду справи відповідно до ст. 202 ГПК України.

30.01.2025 суд, по виходу з нарадчої кімнати, проголосив вступну та резолютивну частину рішення та повідомив, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 6 ст. 233 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Київської міської ради №7883/7924 від 29.02.2024 вирішено передати Товариству з обмеженою відповідальністю "Сан-Сігма" в оренду на 10 років земельну ділянку площею 0,3200 га (кадастровий номер 8000000000:78:094:0006) для експлуатації та обслуговування будівлі поливочної станції (код виду цільового призначення - 03.15 для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови) на просп. Володимира Івасюка (Героїв Сталінграда), 8а (літера Б) в Оболонському районі міста Києва із земель комунальної власності територіальної громади міста Києва (далі - Земельна ділянка), у зв`язку із набуттям права власності на нерухоме майно (право власності зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 26 вересня 2017 року, номер запису про право власності: 22521918).

Пунктом 3.8 вказаного рішення зобов`язано ТОВ "Сан-Сігма" сплатити кошти за користування земельною ділянкою з моменту набуття права власності на об`єкт нерухомого майна, розташований на ній, до моменту реєстрації права оренди на земельну ділянку у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно згідно з розрахунком, який є невід`ємною частиною договору оренди земельної ділянки.

На підставі вказаного рішення 16.05.2024 між Київською міською радою та ТОВ "Сан-Сігма" укладено договір оренди Земельної ділянки №1076.

Як вказує позивач, відповідачем не виконано умови пункту 3.8 вказаного рішення та не сплачено кошти за користування земельною ділянкою з моменту набуття права власності на об`єкт нерухомого майна, розташований на ній, до моменту реєстрації права оренди на земельну ділянку у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що і зумовило подання даного позову.

Відповідач проти позову заперечує та зазначає, зокрема, що позивачем не надано до матеріалів справи витяг про нормативну грошову оцінку земельних ділянок за період з 14.10.2021 по 22.03.2024, які є підставою для здійснення розрахунків, а за витягами з ДЗК, які надано разом із позовною заявою, дата проведення нормативної грошової оцінки за земельними ділянками - 09.01.2020 та 22.03.2024. Водночас за відсутності проведення такої оцінки взагалі розрахунок суми за цей період є безпідставним; позивачем не наведено розрахунок орендної плати із застосування коефіцієнтів, визначених ст. 289 Податкового кодексу України; суми плати за період з 01.03.2022 по 31.12.2022 включено до розрахунку безпідставно, оскільки під час цього періоду землекористувачі були звільнені від орендної плати за землю; не підлягає врахуванню сума розрахована за період з 14.10.2021 по 01.03.2022 та за період з 01.01.2023 по 22.03.2024 взагалі, оскільки в зазначених періодах не було визначено нормативну грошову оцінку земельних ділянок, та така оцінка проведена 22.03.2024; за 16.05.2024 не підлягає врахуванню сума 2 291,51грн, так як цього дня сторонами було укладено договір оренди земельної ділянки. Таким чином, за висновком відповідача з нього підлягає стягненню лише сума 128 324,68 грн за період з 22.03.2024 по 15.05.2024.

У відповіді на відзив позивач проти таких доводів і тверджень відповідача заперечує та зазначає, що Радою було належним чином та з урахуванням положень чинного законодавства розраховано розмір орендної плати за Земельну ділянку та цей розрахунок є обґрунтованим та правильним.

За частиною 2 статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, відшкодування завданих збитків.

Верховний Суд, розглядаючи спори у подібних правовідносинах, у своїх постановах неодноразово звертав увагу на те, що предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв`язку із безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цього Кодексу застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Правові підстави користування земельною ділянкою комунальної власності за змістом глави 15 Земельного кодексу України реалізується через право постійного користування або право оренди.

Частиною 1 статті 93 і статтею 125 Земельного кодексу України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права.

Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт "в" частини 1 статті 96 Земельного кодексу України).

Принцип платного використання землі також передбачено статтею 206 Земельного кодексу України, за змістом якої використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

При цьому законодавець розмежовує поняття "земельний податок" та "орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності" залежно від правових підстав передання прав землекористування такими ділянками.

Згідно зі статтями 122 - 124 Земельного кодексу України міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Особи, які отримують земельну ділянку комунальної власності в користування за договором оренди (договором купівлі-продажу права оренди), зобов`язані сплачувати за неї орендну плату - платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди, як це передбачено частиною першою статті 21 Закону України "Про оренду землі".

Водночас Земельний кодекс України регламентує перехід прав на земельну ділянку, пов`язаний з переходом права на будинок, будівлю або споруду. Так, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (частина друга статті 120 Земельного кодексу України).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 зазначила, що принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди відомий ще за часів Давного Риму (лат. superficies solo cedit - збудоване приростає до землі). Цей принцип має фундаментальне значення та глибокий зміст, він продиктований як потребами обороту, так і загалом самою природою речей, невіддільністю об`єкта нерухомості від земельної ділянки, на якій він розташований. Нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об`єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація - будь-яке використання об`єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об`єкти розташовані. Отже, об`єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об`єкт розташований, за загальним правилом мають розглядатися як єдиний об`єкт права власності.

Звідси власник нерухомого майна має право на користування земельною ділянкою, на якій воно розташоване. Ніхто інший, окрім власника об`єкта нерухомості, не може претендувати на земельну ділянку, оскільки вона зайнята об`єктом нерухомого майна. Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у постанові від 15.12.2021 у справі № 924/856/20

Таким чином, положення глави 15, статей 120, 125 Земельного кодексу України, статті 1212 Цивільного кодексу України дають підстави вважати, що до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, ураховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, особа яка придбала такий об`єкт стає фактичним користувачем тієї земельної ділянки, на якій такий об`єкт нерухомого майна розташований, а відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформлення прав на цю ділянку (без укладення договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Такий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17, у постановах Верховного Суду від 14.01.2019 у справі № 912/1188/17, від 21.01.2019 у справі № 902/794/17, від 04.02.2019 у справі № 922/3409/17, від 12.03.2019 у справі № 916/2948/17, від 09.04.2019 у справі № 922/652/18, від 21.05.2019 у справі № 924/552/18, а також у постановах Верховного Суду України від 30.11.2016 у справі № 922/1008/15, від 07.12.2016 у справі № 922/1009/15, від 12.04.2017 у справах № 22/207/15 та № 922/5468/14 та у постанові Верховного Суду від 17.03.2020 у справі № 922/2413/19.

Отже, фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг (заощадив) у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути такі кошти власникові земельної ділянки на підставі положень частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.

Такий самий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц та від 20.09.2018 у справі № 925/230/17 та у постановах Верховного Суду у подібних правовідносинах, зокрема, у постанові від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20 Верховний Суд зазначив, що із дня набуття права власності на об`єкт нерухомого майна власник цього майна стає фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, а тому саме із цієї дати у власника об`єкта нерухомого майна виникає обов`язок сплати за користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташовано. При цьому до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, такі кошти є безпідставно збереженими.

Верховний Суд неодноразово викладав правову позицію, згідно з якою для вирішення спору щодо стягнення з власника об`єкта нерухомого майна безпідставно збережених коштів на підставі положень статей 1212 - 1214 Цивільного кодексу України за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою комунальної власності, на якій цей об`єкт розташований, необхідно, насамперед, з`ясувати: 1) фактичного користувача земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цих ділянок зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування ділянками у відповідний період, або наявність правової підстави для використання земельної ділянки у такого фактичного користувача; 2) площу земельної ділянки; 3) суму, яку мав би отримати власник земельної ділянки за звичайних умов, яка безпосередньо залежить від вартості цієї ділянки (її нормативно-грошової оцінки); 4) період користування земельною ділянкою комунальної власності без належної правової підстави.

Як вбачається з інформаційної довідки від 25.10.2024 № 400874425 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відповідач є власником нерухомого майна, розташованого на земельній ділянці площею 0,3200 га, кадастровий номер 8000000000:78:094:0006, а саме: будівля поливочна станція (літ. Б) (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 467418080000) загальною площею 465,5 кв.м, складовими частинами якого є: літ. Б - поливочна станція, №1 - підземна інженерна споруда з резервуаром (розміром 40х64).

Таке нерухоме майно набуто відповідачем за договором купівлі-продажу нерухомого майна від 26.09.2017 № 1548 (право власності зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 26 вересня 2017 року, номер запису про право власності: 22521918).

Рішенням Київської міської ради №7883/7924 від 29.02.2024 передано Товариству з обмеженою відповідальністю "Сан-Сігма" означену земельну ділянку в оренду на 10 років. Договір оренди Земельної ділянки №1076 укладено сторонами 16.05.2024.

Таким чином, відповідач як власник об`єкта нерухомого майна, зокрема, у період з 14.10.2021 по 16.05.2024, користувався земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований, за відсутності оформленого згідно з вимогами чинного законодавства права користування нею, відтак він є фактичним користувачем спірної земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок позивача - власника земельної ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, тому зобов`язаний повернути ці кошти власникові земельної ділянки на підставі положень частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 79 Земельного кодексу України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Згідно із частинами 1, 3 - 4 та 9 статті 79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій, сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Отже, земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 16.06.2021 у справі № 922/1646/20 та від 04.03.2021 у справі №922/3463/19.

Верховний Суд у своїх постановах неодноразово наводив такий правовий висновок: у разі користування сформованою земельною ділянкою комунальної власності, якій присвоєно окремий кадастровий номер, без оформлення договору власник такої земельної ділянки може захистити своє право на компенсацію йому недоотриманої орендної плати у порядку статті 1212 ЦК України (пункт 27 постанови Верховного Суду від 09.02.2022 у справі №910/8770/19, пункт 7.10 постанови Верховного Суду від 09.11.2021 у справі №905/1680/20).

Суд зазначає, що основою для визначення для земель державної і комунальної власності є нормативна грошова оцінка земель. Відповідно до частини 2 статті 20 і частини 3 статті 23 Закону України "Про оцінку земель" дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.

Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки - це роздруковані за допомогою програмного забезпечення актуальні дані про земельну ділянку, які є у Державному земельному кадастрі та технічній документації з нормативної грошової оцінки земель станом на певну дату. Витяг з нормативної грошової оцінки земельної ділянки може бути доказом проведення такої оцінки та визначати дані про таку оцінку як на момент його видачі, так за попередній період за умови, що нормативно-грошова оцінка земельної ділянки була сталою та не зазнала змін у цей період.

Положення Податкового кодексу України і законодавство про оцінку земель визнають належними доказами на обґрунтування оцінки землі довідку, витяг з Державного земельного кадастру щодо земельної ділянки, яка є об`єктом плати за землю, та технічну документацію на земельну ділянку, виготовлену компетентним органом.

Відповідно до правової позиції, яка викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 905/1680/20, з огляду на те, що земельним законодавством та Податковим кодексом України не обмежується можливість подання доказів щодо нормативної грошової оцінки земельної ділянки державної (комунальної) власності для цілей сплати орендної плати виключно витягом з Державного земельного кадастру, належними доказами на обґрунтування нормативної грошової оцінки земельної ділянки можуть бути: технічна документація на спірну земельну ділянку, виготовлена компетентним органом для оформлення договору оренди, довідка з Державного земельного кадастру, витяг з Державного земельного кадастру, а також висновок судової експертизи про встановлення нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки, наданий відповідно до статей 98 - 103 Господарського процесуального кодексу України, які містять інформацію щодо предмета спору в цій справі.

Згідно з пунктом 289.2 ст. 289 Податкового кодексу України центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель (Кі), на який індексується нормативна грошова оцінка земель і земельних ділянок, у тому числі право на які фізичні особи мають як власники земельних часток (паїв), на 1 січня поточного року, що визначається за формулою: Кi = І:100, де І - індекс споживчих цін за попередній рік. У разі якщо індекс споживчих цін перевищує 115 відсотків, такий індекс застосовується із значенням 115.

Індекс споживчих цін встановлюється Державною службою статистики України, є загальнодоступним, розміщується на їх офіційному сайті, а тому не потребує доказування. Відповідно до інформації з офіційного сайту Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, адже саме цей орган уповноважений реалізовувати державну політику у сфері земельних відносин (https://land.gov.ua/derzhgeokadastr-povidomlyaye-pro-indeksacziyunormatyvnoyi-groshovoyi-oczinky-zemel-za-2023-rik/) значення коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель за 2023 рік становить 1,051. Коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель у розрізі років становить: 2020 роки - 1,0; 2021 рік - 1,0 (для сільськогосподарських угідь (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги) та 1,1 (для земель несільськогосподарського призначення); 2022 рік - 1,0 (для сільськогосподарських угідь (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги) та 1,15 (для земель і земельних ділянок (крім сільськогосподарських угідь).

Судом встановлено, що при визначенні нормативно-грошової оцінки позивачем було враховано витяг із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок № НВ-9934271212024 (дата формування витягу 22.03.2024); положення статті 289 Податкового кодексу України з урахуванням відповідних коефіцієнтів індексації нормативної грошової оцінки земель; у разі, якщо в період 14.10.2021-16.05.2024 код виду цільового призначення земельної ділянки був визначений 03.15 (для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови) за розрахунковий період не змінювався (дата державної реєстрації земельної ділянки відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 10.10.2024 № НВ-0002505012024 - 09.12.2013).

Так, нормативна грошова оцінка Земельної ділянки за 2024 рік визначалась на підставі витягу із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок № НВ-9934271212024 (дата формування витягу 22.03.2024), а за 2021-2023 роки розраховувалась з врахуванням коефіцієнтів індексації нормативної грошової оцінки земель на відповідний рік. Ставка орендної плати визначається за період 14.10.2021-31.12.2021 - відповідно до Додатка 11 до рішення Київської міської ради "Про бюджет міста Києва на 2021 рік" від 24.12.2020 № 24/24; 01.01.2022-31.12.2022 - відповідно до Додатка 11 до рішення Київської міської ради "Про бюджет міста Києва на 2022 рік" від 09.12.2021 №3704/3745; 01.01.2023-31.12.2023 - відповідно до Додатка 11 до рішення Київської міської ради "Про бюджет міста Києва на 2023 рік" від 08.12.2022 № 5828/5869; 01.01.2024-16.05.2024 - відповідно до Додатка 11 до рішення Київської міської ради "Про бюджет міста Києва на 2024 рік" від 14.12.2023 № 7531/7572, де визначені розміри орендної плати за земельні ділянки комунальної власності територіальної громади міста Києва (у відсотках від нормативної грошової оцінки).

Земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:78:094:0006 належить до земель з видом цільового призначення - 03.15 Для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови, отже, застосовується ставка орендної плати - 3% у 2021 році та 10% з 2022 року.

Відповідач вказує на безпідставність нарахування позивачем орендної ставки у 2022 році, посилається на те, що територія міста Києві відносилось до територій, на яких ведуться або велись бойові дії, відповідач був звільнений від обов`язку по сплаті орендної плати за землю у цей час.

Суд відхиляє такі доводи відповідача як необґрунтовані, з огляду на таке.

Відповідно до абзацу 1 підпункту 69.14 пункту 69 підрозділу "Інші перехідні положення" розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України за період з 01.03.2022 по 31.12.2022 не нараховується та не сплачується плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної форми власності) за земельні ділянки, що розташовані на територіях активних бойових дій або на тимчасово окупованих російською федерацією територіях України та перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, який затверджений наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України 22 грудня 2022 року № 309, вся територія міста Києва (код території UA80000000000093317) включена до п. 2.11 підрозділу 2 "Території активних бойових дій" розділу І Переліку № 309 із зазначенням дати початку бойових дій 24.02.2022 та дати завершення бойових дій 30.04.2022.

Таким чином, на підставі абзацу 1 підпункту 69.14 пункту 69 підрозділу "Інші перехідні положення" розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України відповідач був звільнений від сплати орендної плати за земельні ділянки за період з 01.03.2022 по 30.04.2022.

Водночас пунктом 19.13 рішення Київської міської ради від 09.12.2021 № 3704/3745 з урахуванням змін, внесених рішенням Київської міської ради від 13.09.2022 № 5449/5490, установлено мінімальні розміри орендної плати за земельні ділянки комунальної власності міської територіальної громади міста Києва при укладанні та внесенні змін до договорів оренди земельних ділянок згідно з додатком 11 до цього рішення. Установлено, що з 01 березня 2022 року по 31 травня 2022 року застосовується ставка орендної плати за земельні ділянки комунальної власності територіальної громади міста Києва (у відсотках від нормативної грошової оцінки) в розмірі 0 відсотка.

Отже, на підставі рішення Київської міської ради від 09.12.2021 № 3704/3745 відповідач у період з 01 березня 2022 року по 31 травня 2022 року мав сплачувати орендну плату за Земельну ділянку в розмірі 0 відсотка від нормативної грошової оцінки.

Суд відхиляє як безпідставні та необґрунтовані доводи позивача про те, що рішення Київської міської ради від 09.12.2021 № 3704/3745 застосовується лише до укладених договорів оренди землі та звертає його увагу на те, що предметом спору є стягнення з відповідача коштів у сумі орендної плати, яка підлягала сплаті в разі належного оформлення договору оренди.

Водночас за наявності укладеного договору оренди в період з 01 березня 2022 року по 31 травня 2022 року відповідач мав сплатити орендну плату в розмірі 0 відсотка від нормативної грошової оцінки.

Таким чином, суд дійшов висновку про безпідставність нарахування в означений період орендної плати в розмірі 177 767,89 грн, тож у стягненні з відповідача цієї суми належить відмовити.

Здійснивши перерахунок безпідставно збережених відповідачем коштів за період користування Земельною ділянкою без укладеного договору оренди з 14.10.2021 по 22.03.2024 з урахуванням наведеного, суд встановив, що обґрунтованими, доведеними, такими, що не спростовані відповідачем у встановленому законом порядку, є позовні вимоги про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сан-Сігма" на користь Київської міської ради 1 699 299,58 грн безпідставно збережених коштів.

Частиною 3 ст. 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Згідно з ч. 2 ст. 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

У відповідності до ч. 1 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (ч. ч. 1, 2 ст. 73 ГПК України).

Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. ст. 76, 77 ГПК України).

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Згідно з позицією Європейського суду з прав людини, процедурні гарантії, закріплені в ст. 6 Конвенції, гарантують кожному право подання скарги щодо його прав та обов`язків цивільного характеру до суду чи органу правосуддя. Таким чином втілюється право на звернення до суду, одним із аспектів якого є право доступу, тобто право розпочати провадження у судах з цивільних питань. Кожен має право на подання до суду скарги, пов`язаної з його або її правами та обов`язками; на це право, що є одним з аспектів права на доступ до суду, може посилатися кожен, хто небезпідставно вважає, що втручання у реалізацію його або її прав є неправомірним (рішення у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom), серія А №18, п. 28- 36).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Положеннями ст. 86 ГПК України унормовано, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи встановлені при розгляді даної справи обставини, позов задоволено частково.

Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-80, 86, 129, 165, 219, 232, 233, 236-238, 240, 241, 252 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сан-Сігма" (01010, м. Київ, вул. Острозьких Князів, буд. 8; ідентифікаційний код 40856086) на користь Київської міської ради (01001, місто Київ, вулиця Хрещатик, будинок 36; ідентифікаційний код 22883141) 1 699 299 (один мільйон шістсот дев`яносто дев`ять тисяч двісті дев`яносто дев`ять) грн 58 коп. безпідставно збережених коштів та 20 391 (двадцять тисяч триста дев`яносто одну) грн 60 коп. судового збору.

3. В іншій частині в позові відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст. ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.

Повне рішення складено 12.02.2025.

Суддя Т.М. Ващенко