Рішення

від 29.01.2025 по справі 910/4457/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

29.01.2025Справа № 910/4457/24

За позовом ОСОБА_1

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЮРІНГІЗМУС»

за участю третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_2

про визнання незаконним та скасування рішення, поновлення на посаді директора

Суддя Сташків Р.Б.

Секретар судового засідання Гарашко Т.В.

Представники сторін:

від позивача - ОСОБА_1., Лазоренко Т.В.,

від відповідача - Прилуцька Н.М.,

від третьої особи - ОСОБА_2

СУТЬ СПОРУ:

До Господарського суду міста Києва надійшов указаний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЮРІНГІЗМУС» (далі - відповідач) про визнання незаконним та скасування рішення єдиного учасника відповідача від 20.12.2023 про звільнення позивача з посади директора відповідача, поновлення позивача на посаді директора відповідача та стягнення середнього заробітку за період з 21.12.2023 по день ухвалення судового рішення за час затримки розрахунку, який станом на день подання позовної заяви становив 29956 грн, з відрахуванням податків та інших обов`язкових платежів і зборів, а також стягнення компенсації за невикористану відпустку у сумі 65208 грн з відрахуванням податків та інших обов`язкових платежів і зборів.

Позовні вимоги мотивовані тим, що наприкінці 2023 року між позивачем та власником відповідача - ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 або третя особа) стався конфлікт, у ході якого останній подав заяву в поліцію на позивача та згодом звільнив позивача з посади директора відповідача з підстави недовіри, яка полягала в тому, що на думку третьої особи, позивач привласнив майно відповідача. Позивач вважає безпідставними ці звинувачення третьої особи, оскільки згадане майно не було привласнене позивачем, а перебуває в його помешканні і він готовий його повернути відповідачу. Він не приховує адресу за якою це майно у нього перебуває. Зазначає, що режим роботи підприємства відповідача був дистанційним і не прив`язаним до конкретного місця, тому майно перебувало у позивача і використовувалося ним для виробничої діяльності саме підприємства відповідача. Тому, на думку позивача, об`єктивних підстав для його звільнення не було.

Позивач також пославшись на практику Верховного Суду вказав, що рішення про звільнення керівника підприємства, хоча і має наслідки у межах трудових правовідносин, стосується позбавлення повноважень на управління товариством, а тому цей спір має розглядатися не в межах трудових, а саме корпоративних правовідносин. Похідні вимоги щодо поновлення на роботі та компенсації невиплаченого заробітку пов`язані із необхідністю захисту в межах цієї справи прав директора як працівника.

Відповідач позов не визнав. Свої заперечення мотивував тим, що оскаржуване рішення №1 від 20 грудня 2023 року та наказ № 11 від 04 січня 2024 року про припинення повноважень позивача, прийняті у межах повноважень власника відповідача та з дотриманням корпоративного та трудового законодавства. У силу приписів статті 99 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), частини 1 статті 29 та пункту 7 частини 2 статті 30 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» саме до компетенції Загальних зборів учасників, які є вищим органом відповідача, належить повноваження обрання одноосібного виконавчого органу відповідача - директора. Вимога позивача про поновлення його на посаді не відповідає корпоративним інтересам власника товариства та суперечить інтересам самого відповідача.

Відповідач також вказав, що повідомлення про звільнення позивача направлялися останньому, що він не заперечує. Однак позивач не з`явився до керівника відповідача для отримання копії наказу та розрахунку. При цьому, відповідач наголошує, що він не відмовляється від виплати компенсації за невикористану відпустку позивачем. Відповідачем здійснено нарахування компенсації за невикористану відпустку при звільненні та направлено позивачу лист із проханням надати банківські реквізити для здійснення виплати.

Ухвалою суду від 27.09.2024 залучено до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на сторона відповідача ОСОБА_2 (третя особа).

Третя особа у судовому засіданні підтримала заперечення відповідача проти позову з викладених вище відповідачем мотивів.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи, дослідивши надані докази та оцінивши їх в сукупності, суд

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до Статуту відповідача (затвердженого рішенням № 1 Засновника (Учасника) відповідача від 09.10.2018; далі - Статут) відповідач є юридичною особою, яка створена з метою отримання прибутку шляхом здійснення торгівельної, консалтингової, виробничої, посередницької та іншої господарської діяльності, виконання робіт та надання послуг, здійснення зовнішньоекономічної діяльності (пункти 1.5, 2.1 Статуту).

Вищим органом управління відповідача є загальні збори Учасників відповідача, які мають право приймати рішення з усіх питань діяльності відповідача (підпункт 6.1.1 пункту 6.1, пункт 6.3 Статуту).

Згідно з пунктом 6.9 Статуту у товаристві, що має одного Учасника, рішення з питань, що належать до компетенції загальних зборів Учасників, приймаються таким Учасником відповідача одноособово та оформлюються письмовим рішенням такого Учасника.

Відповідно до підпункту 6.1.2 пункту 6.1 Статуту відповідача директор відповідача є виконавчим органом відповідача.

Як убачається із Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, єдиним засновником (учасником) відповідача, а також кінцевим бенефіціаром власника відповідача є ОСОБА_2 , який володіє 100% статутного капіталу відповідача.

Рішенням №1 Засновника (Учасника) відповідача від 09.10.2018 ОСОБА_2 створено відповідача. Пунктом 5 вказаного рішення призначено директором відповідача позивача.

Згідно з наказом № 1 від 16.10.2018 про вступ на посаду, позивач з 16.10.2018 приступив до виконання обов`язків директора відповідача на підставі рішення №1 Засновника (Учасника) відповідача від 09.10.2018.

Частиною 4 статті 65 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачено, що у разі найму керівника підприємства з ним укладається договір (контракт), в якому визначаються строк найму, права, обов`язки і відповідальність керівника, умови його матеріального забезпечення, умови звільнення його з посади, інші умови найму за погодженням сторін.

Відповідачем до відзиву на позов було надано копію укладеного 16.10.2018 між відповідачем в особі єдиного Учасника Товариства ОСОБА_2 , що діє на підставі Статуту, та позивачем трудового договору (далі - Трудовий договір).

Позивач у судовому засіданні наголошував на тому, що він не пам`ятає факт укладення цього Трудового договору. Однак, у нього не має і іншого примірника Трудового договору, укладання якого відповідно до частини 4 статті 65 ГК України є обов`язковим.

Підпунктом 10.1.4 пункту 10.1 Трудового договору передбачено, що цей Договір розривається із ініціативи роботодавця у випадках, передбачених законодавством (статті 40, 41 КЗпП) і даним Договором.

Із пояснень відповідача і третьої особи, а також з долучених до матеріалів справи копій відповідних документів слідує, що єдиний засновник відповідача та його власник ОСОБА_2 у грудні 2023 року виявив відсутність на робочому місці позивача та нестачу матеріальних цінностей. У зв`язку із цим, для забезпечення достовірності бухгалтерського обліку та фінансової звітності, прийнявши на себе повноваження виконавчого директора, ОСОБА_2 видав наказ про проведення інвентаризації всіх активів і зобов`язань відповідача станом на 14.12.2023.

За результатами проведеної інвентаризації ОСОБА_2 складено бухгалтерську довідку від 14.12.2023 в якій зафіксовано, що відповідно до проведеної інвентаризації, згідно наказу №10 від 13.12.2023 було встановлено відсутність товарно-матеріальних цінностей, які повинні знаходитися в офісному приміщенні, за адресою м. Київ, вул. Вацлава Гавела буд. 4, оф. 419. Дані товарно-матеріальні цінності було придбано для проведення виробничої діяльності підприємства відповідача. Дані інвентаризації зафіксовано у інвентаризаційному описі від 14.12.2023.

Також відповідачем складено Акт розкрадання товарно-матеріальних цінностей, в якому зафіксовано відсутність на робочому місці директора позивача з 12 грудня 2023 року - 14 грудня 2023 року. Також, зафіксовано відсутність товарно-матеріальних цінностей згідно інвентаризаційного опису від 14 грудня 2023 року в офісному приміщення за адресою: м. Київ, вул. Вацлава Гавела 4, офіс. 419.

Відповідно до інвентаризаційного опису від 14 грудня 2023 року загальна кількість відсутніх товарно-матеріальних цінностей, які за даними бухгалтерського обліку обліковувалися на балансі відповідача, склала всього 5393 штуки загальною вартістю 494368,56 грн.

Встановивши наведену недостачу товарно-матеріальних цінностей єдиний засновник відповідача ОСОБА_2 звернувся до Солом`янського управління поліції ГУНП у м. Києві із заявою про злочин (слідство на момент розгляду цієї справи триває).

З наданих відповідачем та третьою особою пояснень вбачається, що наведене стало підставою для втрати довір`я до позивача, а тому власником відповідача - ОСОБА_2 було прийнято рішення про звільнення позивача з посади директора відповідача.

Оспорюваним рішенням № 1 єдиного учасника відповідача ОСОБА_2 від 20.12.2023 звільнено позивача з займаної посади директора відповідача з 20.12.2023 та призначено Голуба Андрія Анатолійовича новим керівником відповідача.

Указані обставини підтверджується поясненнями сторін та третьої особи, наявними у матеріалах справи копіями згаданих письмових доказів.

За таких обставин суд не вбачає підстав для задоволення позову виходячи із наступного.

Спірні відносини виникли під час здійснення третьою особою повноважень власника по управлінню відповідачем щодо призначення та звільнення керівника цього підприємства.

Надання повноважень члену виконавчого органу товариства (директору) у силу статті 99 ЦК України є дією уповноваженого органу товариства, спрямованою на наділення члена виконавчого органу правом на здійснення управлінської діяльності товариством.

Тому, це спір є корпоративним, а не трудовим, і розглядається у рамках цієї справи виключно в межах корпоративних відносин.

Поняття та зміст права власності, умови його здійснення визначені статтями 316-320 ЦК України.

Згідно з цими положеннями правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

У розумінні статті 92 ЦК України, статей 65, 72 ГК України призначення керівника товариства (юридичної особи приватного права) є функцією власника з управління, тобто господарського використання приватної власності.

Відповідно до статті 65 ГК України управління підприємством здійснюється відповідно до його установчих документів на основі поєднання прав власника щодо господарського використання свого майна і участі в управлінні трудового колективу. Власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства чи інших установчих документів. Для керівництва господарською діяльністю підприємства власник (власники) безпосередньо або через уповноважені органи чи наглядова рада такого підприємства (у разі її утворення) призначає (обирає) виконавчий орган (одноосібний чи колегіальний) підприємства, який є підзвітним власнику, його уповноваженому органу чи наглядовій раді (у разі її утворення). У разі найму керівника підприємства з ним укладається договір (контракт), в якому визначаються строк найму, права, обов`язки і відповідальність керівника, умови його матеріального забезпечення, умови звільнення його з посади, інші умови найму за погодженням сторін. Керівника підприємства може бути звільнено з посади достроково на підставах, передбачених договором (контрактом) відповідно до закону.

Таким чином, відносини з найму та звільнення керівника підприємства, хоча й містять елементи правового регулювання трудових відносин, проте їх правова природа фактично зводиться до здійснення власником правомочностей з управління належним йому майном на власний розсуд.

Такі особливості регулювання праці керівників підприємств визначені статтями 7, 41 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП).

Згідно з пунктом 5 статті 41 КЗпП трудовий договір з ініціативи роботодавця може бути розірваний у випадку припинення повноважень посадових осіб.

Відповідно до частини 2 статті 23 Закону України «Про господарські товариства» посадовими особами органів управління товариства є фізичні особи - голова та члени виконавчого органу, ревізійної комісії, ревізор товариства, а також голова та члени іншого органу товариства, наділені повноваженнями з управління товариством, якщо утворення такого органу передбачено установчими документами товариства.

Право припинити повноваження посадової особи в будь-який час кореспондуються з правомочністю власника здійснювати свої права на власний розсуд.

Матеріальною ж компенсацією звуження трудових прав посадових осіб через можливість такої поведінки власника є встановлене статтею 44 КЗпП право на одержання вихідної допомоги.

За таких обставин, оскаржуване рішення №1 від 20.12.2023 єдиного учасника відповідача, прийняте у межах повноважень власника та з дотриманням корпоративного та трудового законодавства. Оскільки дії відповідача, пов`язані зі звільненням позивача з посади директора відповідача, є правомірними, а наказ про його звільнення законним, права останнього у зв`язку з цим не порушені, то у задоволенні позову відповідно до вимог статей 15, 16 ЦК України слід відмовити.

При цьому, суд зазначає, що похідні вимоги в рамках корпоративного спору також не підлягають задоволенню, оскільки залежать від основної вимоги.

Позивач має право захистити свої виключно трудові права в рамках розгляду відповідного трудового спору компетентним загальним судом.

При цьому, як убачається із пояснень відповідача і третьої особи, вони не заперечують факт наявності у відповідача обов`язку здійснити виплату компенсації за невикористану відпустку після надання позивачем реквізитів рахунку для перерахування таких коштів.

Інші доводи сторін та третьої особи, наведені у наданих суду заявах по суті справи, письмових та усних поясненнях, судом розглянуті, але до уваги та врахування при вирішенні спору не приймаються, оскільки на результат вирішення спору не впливають.

Судові витрати відповідно до статті 129 ГПК України покладаються на позивача та йому не відшкодовуються.

Керуючись статтями 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

У позові відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 ГПК України, і може бути оскаржено в порядку та строк встановлені статтями 254, 256, 257 ГПК України.

Повне рішення складено 13.02.2025.

Суддя Р.Б. Сташків