Рішення

від 12.02.2025 по справі 910/13372/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

12.02.2025Справа № 910/13372/24

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Ломаки В.С.,

за участю секретаря судового засідання: Видиш А.В.,

розглянувши у порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "БОНА-СМАРТ"

до Державного підприємства "Державний будівельний комбінат управління справами апарату Верховної Ради України"

про внесення змін до договору,

За участі представників сторін:

від позивача: Попов А.С. за ордером від 30.10.2024 року серії АР № 1204976;

від відповідача: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "БОНА-СМАРТ" (далі - позивач, Товариство) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства "Державний будівельний комбінат управління справами апарату Верховної Ради України" (далі - відповідач, Підприємство) про внесення змін до укладеного між сторонами 16.10.2021 року договору оренди нежитлового приміщення № 16-10/21 шляхом доповнення його пунктом 3.5 наступного змісту: "Тимчасово, на період часу з 24.02.2022 року і до моменту завершення воєнного стану в Україні у встановленому чинним законодавством України порядку, Орендар звільняється від сплати орендної плати за цим Договором, а орендна плата не нараховується".

Ухвалою від 31.10.2024 року господарський суд міста Києва відкрив провадження у справі № 910/13372/24, вирішив здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження та призначив підготовче засідання на 27.11.2024 року.

26.11.2024 року через систему "Електронний суд" надійшов відзив Підприємства від 26.11.2024 року на позовну заяву, в якому останнє заперечило проти вимог позивача з огляду на відсутність у відповідача інформації щодо факту укладення між сторонами договору оренди нежитлового приміщення від 16.10.2021 року № 16-10/21.

У підготовчому засіданні 27.11.2024 року суд прийняв до розгляду та долучив до матеріалів справи поданий Підприємством відзив на позовну заяву від 26.11.2024 року, встановив позивачу процесуальний строк на подання відповіді на відзив на позовну заяву до 06.12.2024 року, встановив відповідачу процесуальний строк для подання заперечень до 16.12.2024 року, а також відклав підготовче засідання на 18.12.2024 року.

У підготовчому засіданні 18.12.2024 року суд постановив протокольну ухвалу про продовження строку проведення підготовчого провадження у справі № 910/13372/24 на 30 днів, а також продовжив встановлений позивачу строк на подання відповіді на відзив на позовну заяву до 30.12.2024 року.

Ухвалою від 18.12.2024 року господарський суд міста Києва закрив підготовче провадження у справі № 910/13372/24 та призначив її до судового розгляду по суті на 22.01.2025 року.

26.12.2024 року через систему "Електронний суд" надійшла відповідь Товариства від 26.12.2024 року на відзив на позовну заяву, в якій останнє вказало про те, що Підприємство не спростувало факту укладення між сторонами договору оренди нежитлового приміщення від 16.10.2021 року № 16-10/21, а також не обґрунтувало неможливості внесення запропонованих позивачем змін до вказаного правочину.

У судовому засіданні 22.01.2025 року представник позивача подав клопотання від 22.01.2025 року про долучення до матеріалів справи копії акту приймання-передачі приміщення від 21.12.2021 року. Означений документ долучений судом до матеріалів справи.

У судовому засіданні 22.01.2025 року оголошувалася перерва до 12.02.2025 року.

До початку призначеного судового засідання 12.02.2025 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшли пояснення позивача.

Представник позивача у судовому засіданні 12.02.2025 року підтримав вимоги, викладені у позовній заяві, та наполягав на їх задоволенні.

Відповідач про дату, час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином та в установленому законом порядку, проте явку свого уповноваженого представника у призначене судове засідання 12.02.2025 року не забезпечив, про причини неявки суд не повідомив, будь-яких заяв чи клопотань про відкладення розгляду справи на іншу дату на адресу суду не направив.

У судовому засіданні 12.02.2025 року проголошену вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

З матеріалів справи вбачається, а відповідачем не спростовано, що 16.10.2021 року між Підприємством (орендодавець) та Товариством (орендар) було укладено договір оренди нежитлового приміщення № 16-10/21 (далі - Договір), за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування приміщення, що зазначається в акті приймання-передачі, що є додатком до даного Договору, для використання в якості складських приміщень площею 1320 м2, що знаходиться за адресою: 02081, місто Київ, вулиця Клеманська, 6.

Означений правочин (оригінал якого був оглянутий судом у судовому засіданні 12.02.2025 року), а також додаток № 1 від 05.01.2022 року (додаткова угода) до нього підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені відбитками печаток наведених суб`єктів господарювання.

Відповідно до пунктів 1.1, 1.2 Договору адреса майна: 02081, місто Київ, вулиця Клеманська, 6-8 (літера 1Д); загальна площа майна: 1320 м2.

За умовами пунктів 2.1, 2.2 наведеного правочину орендар вступає у строкове платне користування майном з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі майна (додаток 1), який підтверджує склад майна і є невід`ємною частиною цього Договору. Передача майна в користування не тягне за собою виникнення в орендаря права власності на нього.

З матеріалів справи вбачається, що 21.12.2021 року уповноваженими представниками сторін був підписаний та скріплений печатками Підприємства і Товариства відповідний акт приймання-передачі приміщення, за яким орендодавець передав, а орендар фактично прийняв в платне строкове користування майно за адресою: місто Київ, вулиця Клеманська, 6-8, площею 1 291,6 м2.

Пунктом 3.1 Договору передбачено, що плата за оренду майна за цим Договором становить 46 200,00 грн. за кожен місяць наданих послуг.

Згідно з пунктами 3.2, 3.3 цієї угоди термін оплати встановлюється щомісячно у вигляді передплати, не пізніше 12 (дванадцятого) числа місяця, за який здійснюється оплата. Плата за перший та останній місяць здійснюється протягом десяти банківських днів з моменту підписання Договору.

Умовами пункту 4.2 Договору на орендаря покладено обов`язок своєчасно і в повному обсязі здійснювати оплату за користування майном відповідно до пункту 3.1 цього Договору.

Відповідно до пункту 7.1 Договору сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання умов цього Договору у випадку виникнення обставин непереборної сили, яких сторони не могли передбачити і які перешкоджають сторонам виконувати свої обов`язки за цим Договором. До обставин непереборної сили сторони домовились відносити масові заворушення, страйки, бойові дії; стихійні лиха (пожежа, повінь, землетрус та інші, в тому числі природні та кліматичні явища).

За умовами пункту 8.1 Договору, з урахуванням додатку № 1 від 05.01.2022 року (додаткової угоди) до нього, цей Договір набуває чинності з моменту його укладення і діє до 31.12.2024 року, а в частині розрахунків - до повного виконання зобов`язань.

Згідно з пунктом 8.3 Договору зміни до нього можуть бути внесені за взаємною згодою сторін, що оформляється додатковою угодою до цього Договору.

Обґрунтовуючи пред`явлені у даній справі вимоги, Товариство посилалося на те, що 24.02.2022 року розпочалось повномасштабне вторгнення російської федерації на територію України, у зв`язку із чим Указом Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 року № 2102-IX, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України", в Україні введено військовий стан. Наслідком введення воєнного стану в країні, враховуючи ведення протягом 2022 року бойових дій на території міста Києва та Київська області, стала фактична неможливість здійснення Товариством господарської діяльності. Відтак, позивач не мав та наразі не має фінансової можливості здійснювати орендні платежі у розмірі, визначеному пунктом 3.1 Договору.

Зважаючи на викладені обставини, листом від 17.10.2024 року № 035/01-2024 року Товариство звернулося до орендодавця з пропозицією внести зміни до Договору, звільнивши орендаря від орендної плати, починаючи з 24.02.2022 року до завершення воєнного стану в установленому законом порядку. До цієї оферти позивач долучив проект відповідної додаткової угоди у двох примірниках.

Оскільки Підприємство листом від 28.10.2024 року № 187-10/24 повідомило орендаря про відсутність підстав для акцептування його пропозиції щодо укладення додаткової угоди до Договору, Товариство вирішило звернутися до господарського суду міста Києва з даним позовом про внесення на підставі статті 652 Цивільного кодексу України змін до Договору шляхом доповнення його пунктом 3.5 наступного змісту: "Тимчасово, на період часу з 24.02.2022 року і до моменту завершення воєнного стану в Україні у встановленому чинним законодавством України порядку, Орендар звільняється від сплати орендної плати за цим Договором, а орендна плата не нараховується".

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, виходячи з такого.

Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

В силу положень статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з положеннями статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами (частини 2, 3 статті 6 Цивільного кодексу України).

Приписи частин 2, 3 статті 6 і статті 627 Цивільного кодексу України визначають співвідношення між актами цивільного законодавства та договором, зокрема ситуації, коли сторони у договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд, і коли вони не вправі цього робити.

Свобода договору як одна із загальних засад цивільного законодавства (пункт 3 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України) є межею законодавчого втручання у приватні відносини сторін. Однак, останні у договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд, крім випадків, коли такий відступ неможливий у силу прямої вказівки акта законодавства, а також, якщо ці відносини врегульовані імперативними нормами.

Підстави для зміни або розірвання договору визначені у статті 651 Цивільного кодексу України. За загальним правилом зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша цієї статті). Про таку зміну або розірвання сторони вправі домовитися у будь-який час на свій розсуд, крім випадків, обумовлених договором або законодавством. У той же час, зміна чи розірвання договору в судовому порядку є, зокрема, юридичним наслідком істотного порушення зобов`язання іншою стороною (пункт 2 частини 1 статті 611, абзац 2 частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України), тобто способом реагування та захисту права від такого порушення, яке вже відбулося.

Згідно з частинами 1, 2 статті 652 Цивільного кодексу України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання.

Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

За умовами частини 4 статті 652 Цивільного кодексу України зміна договору у зв`язку з істотною зміною обставин допускається за рішенням суду у виняткових випадках, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом.

Припис абзацу 2 частини 1 статті 652 Цивільного кодексу України встановлює критерій, за яким для зміни чи розірвання договору на підставі цієї статті обставини, якими, укладаючи його, керувалися сторони, мають змінитися настільки, що, якби останні могли це передбачити, то б узагалі не уклали договір чи уклали б його на інших умовах. За відсутності істотної зміни обставин, зокрема за незначної їх зміни або за виникнення труднощів у виконанні договору, які сторони могли розумно передбачити, на підставі статті 652 Цивільного кодексу України договір не можна змінити ні за згодою сторін, ні за рішенням суду.

Істотна зміна обставин, якими сторони керувалися, укладаючи договір, має бути не наслідком поведінки сторін, а бути зовнішньою щодо юридичного зв`язку між ними. Зміна договору у зв`язку з істотною зміною обставин за рішенням суду, виходячи з принципу свободи договору (пункт 3 частини 1 статті 3, частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України), є винятковим заходом. Для застосування судом відповідного повноваження потрібна як сукупність чотирьох умов, визначених у частині 2 статті 652 Цивільного кодексу України, так і встановлення того, що розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом (частина 4 цієї статті), тобто що таке розірвання буде необґрунтованим згідно з принципом "найменших негативних наслідків" для сторін договору.

Близькі за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12.09.2019 року в справі № 910/17469/18 (пункти 41-42), від 19.11.2019 року в справі № 910/9859/18 (пункти 37, 41-44), від 25.02.2020 року в справі № 922/2279/19 (пункти 8.8-8.12), від 19.07.2022 року в справі № 910/14155/21 (пункт 8).

Аналогічний висновок також викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 року в справі № 363/1834/17 (провадження № 14-53цс21).

Аналіз норми статті 652 Цивільного кодексу України вказує на те, що закон пов`язує можливість внесення змін до договору та/або розірвання договору безпосередньо не з наявністю істотної зміни обставин, а з наявністю одночасно чотирьох умов, визначених частиною другою статті 652 Цивільного кодексу України, при істотній зміні обставин.

Відсутність хоча б однієї з умов тягне за собою відмову у задоволенні позову у зв`язку з недоведеністю таких позовних вимог.

Тотожна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 17.05.2023 року в справі № 914/865/22.

Звертаючись до суду з даним позовом, Товариство посилалося на те, що внаслідок введення у лютому 2022 року воєнного стану в Україні, а також враховуючи ведення протягом 2022 року бойових дій на території міста Києва та Київська області, Товариство було фактично позбавлене можливості здійснювати господарську діяльність. З огляду на викладене, позивач не мав та наразі не має фінансової можливості здійснювати орендні платежі у розмірі, визначеному пунктом 3.1 Договору.

Разом із тим, позивач отримав в оренду відповідні нежитлові приміщення з метою використання їх в господарській діяльності, а саме: з метою передачі їх в суборенду, право на яку сторони окремо узгодили в пункті 4.7 Договору оренди. Втім, внаслідок повномасштабного вторгнення російських окупаційних військ до України, пов`язаних з цим вторгненням ракетними обстрілами, постійними відключеннями електропостачання, передати ці орендовані нежитлові приміщення в суборенду позивачу не вбачається за можливе.

Таким чином, у лютому 2022 року, на переконання позивача, відбулась істотна зміна обставин, якими сторони керувалися при укладенні Договору. Зміна цих обставин відбулася поза волею сторін та вочевидь жодна із сторін Договору оренди не могла їх передбачити.

Проте наведені посилання не підтверджують наявності одночасно чотирьох умов, визначених частиною другою статті 652 Цивільного кодексу України, при істотній зміні обставин, та не свідчать про наявність правових підстав для задоволення вимог Товариства, оскільки позивачем не було у встановленому законом порядку доведено наявності прямого причинно-наслідкового зв`язку між обставинами, вказаними позивачем (початок повномасштабної збройної агресії російської федерації проти України) та фактичним звільненням Товариства від обов`язку сплати орендних платежів за Договором.

Більше того, Товариство просило суд внести зміни до укладеного між сторонами Договору шляхом доповнення його пунктом 3.5, за змістом якого тимчасово, на період часу з 24.02.2022 року і до моменту завершення воєнного стану в Україні у встановленому чинним законодавством України порядку, орендар звільняється від сплати орендної плати за цим Договором, а орендна плата не нараховується.

Разом із тим, Товариство у позовній заяві в установленому законом порядку належним чином не обґрунтувало та документально не підтвердило наявності правових підстав для внесення змін до Договору з фактичним наданням його умовам ретроспективної дії з 24.02.2022 року.

Суд також наголошує, що за умовами частини 3 статті 653 Цивільного кодексу України якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов`язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

Наведені обставини додатково свідчать про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог Товариства.

Посилання Товариства на те, що воно отримало в оренду відповідні нежитлові приміщення з метою передачі їх в суборенду, право на яку сторони окремо узгодили в пункті 4.7 Договору, проте було позбавлене можливості передати ці нежитлові приміщення в суборенду для отримання прибутку внаслідок істотної зміни обставин, оцінюються судом критично з огляду на положення пункту 4.7 Договору, умовами якого прямо передбачено, що орендар не має права на здачу приміщень в суборенду.

Суд звертає увагу на те, що відповідно до статті 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями.

Згідно зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України та статтею 196 Господарського кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до статті 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Отже, у разі здійснення підприємницької діяльності особа має усвідомлювати, що така господарська діяльність здійснюється нею на власний ризик. Юридична особа самостійно розраховує ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій, та самостійно приймає рішення про вчинення чи утримання від таких дій. Настання несприятливих наслідків в господарській діяльності юридичної особи є її власним комерційним ризиком, на основі якого і здійснюється підприємництво.

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази та надавши їм оцінку, суд дійшов висновку про те, що позивач як юридична особа, яка здійснює свою господарську діяльність на власний ризик, підписуючи з відповідачем Договір, усвідомлював та добровільно погодив усі його істотні умови, зокрема щодо розміру орендної плати та порядку її внесення.

У той же час, звільнення від сплати орендної плати є істотним втручанням у правовідносини сторін договору, а тому може застосовуватися лише за виключних обставин.

Надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. При цьому сторона зобов`язання, яка його не виконує, повинна довести, що в кожному окремому випадку саме ці конкретні обставини мали непереборний характер саме для цієї конкретної особи при виконання нею конкретних договірних зобов`язань, чого Товариством у встановленому порядку доведено не було.

Крім того, відповідно до частин 1, 4 статті 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Водночас, суд зазначає, що положення частини 4 статті 188 Господарського кодексу України щодо права заінтересованої сторони передати спір на вирішення суду, у разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни договору, не означають, що суд має право визнати укладеним договір без передбаченого договором або законом обов`язку іншої сторони на укладення такого договору. При цьому, відповідного обов`язку Підприємства з внесення змін до Договору ні законом, ні безпосередньо цим правочином, не передбачено.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для втручання в договірні правовідносини сторін відповідно до пункту 6 частини 1 статті 3, пункту 6 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень (стаття 74 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оскільки Товариство не довело тих обставин, на які воно посилалося як на підставу пред`явлених до відповідача вимог, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення даного позову.

При цьому, суд зазначає, що інші доводи учасників справи не спростовують встановлених судом обставин та не можуть впливати на законність судового рішення.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Приймаючи до уваги все вищевикладене в сукупності, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог Товариства.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача, у зв`язку із відмовою в задоволенні позову, та компенсації останньому не підлягають.

Керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити.

2. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

3. Згідно з частиною 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 13.02.2025 року.

Суддя В.С. Ломака