Рішення

від 03.02.2025 по справі 916/1915/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"03" лютого 2025 р.м. Одеса Справа № 916/1915/24

Господарський суд Одеської області у складі судді Пінтеліної Т.Г., за участю секретаря судового засідання Боднарук І.В., розглянувши справу № 916/1915/24 за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕЧІ" (03151, м.Київ, вул.Ушинського, буд.40, корпус 302, офіс 1, код ЄДРПОУ 44885114)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "ХАСІБА" (65005, м.Одеса, вул. Дальницька,44, код ЄДРПОУ 43256935)

про стягнення 702 526, 16 грн.

Представники:

від позивача: не прибули;

від відповідача: не прибули.

ВСТАНОВИВ:

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю "РЕЧІ" звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "ХАСІБА" про стягнення 702 526,16 грн. - неустойки за несвоєчане виконання договірних зобов"язань по укладеному між сторонами договору № ВТМ 76-ком від 15.03.2023р.

В обґрунтування позовних вимог заявник посилається на неналежне виконання відповідачем договору поставки № ВТМ 6-ком від 15.03.2023р.

Ухвалою від 06.05.2024р. Суд відкрив провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначив на 30.05.2024р.

22.05.2024р. через підсистему «Електронний суд» від Товариства з обмеженою відповідальністю "ХАСІБА" надійшов відзив на позовну заяву (вх.ГСОО № 20565/24). Докази надсилання відзиву іному учаснику справи додано до відзиву.

31.05.2024р. через підсистему «Електронний суд» від Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕЧІ" надійшла відповідь на відзив на позовну заяву (вх. ГСОО №21886/24). Докази надсилання відповіді на відзив до електронного кабінету ТОВ Хасіба додано до відповіді на відзив.

Ухвалою від 30.05.2024р. Суд продовжив строк підготовчого провадження на 30 днів та відклав підготовче засідання на 08.07.2024р.

Ухвалою від 08.07.2024р. призначено підготовче засідання на 29.07.2024 р.

Ухвалою від 29.07.2024р. Суд закрив підготовче провадження, призначив справу до судового розгляду по суті в засіданні суду на 16.09.2024р.

23.09.2024р. Позивач через підсистему Електронний суд подав заяву про розгляд справи без участі представника, мотивуючи віддаленим місцем реєстрації і місцезнаходженням ТОВ «РЕЧІ» від місця проведення судового засідання, позивач просить проводити розгляд справи без участі позивача, за наявними матеріалами справи. Вимоги позовної заяви підтримує в повному обсязі.

Ухвалою від 16.09.2024р. відкладено розгляд справи по суті на 08.10.2024р.

Ухвалою від 08.10.2024р. відкладено розгляд справи по суті на 12.11.2024р.

Відповідно до п.2.ухвали від 08.10.2024р. Суд ухвалив розглянути справу № 916/1915/24 у розумний строк.

Ухвалою від "08" жовтня 2024р. зобов`язано ТОВ «РЕЧІ» надати Суду для огляду у судовому засіданні оригінали документів, доданих до позову, а саме замовлень ТОВ «Речі» - ТОВ «Хасіба», звіту про автовідправку, видаткові накладні і Акти розбіжностей ТОВ «Хасіба».

На виконання ухвали Суду, клопотанням від 29.10.2024р. № 29/10/24-1 надано Суду оригінали наступних документів: видаткова накладна № 417 від 04 жовтня 2023р., товарно-транспортна накладна № Р417 від 04 жовтня 2023 р., видаткова накладна № 416 від 04 жовтня 2023 р., товарно-транспортна накладна № Р416 від 04 жовтня 2023 р., видаткова накладна № 509 від 15 листопада 2023 р., видаткова накладна № 538 від 06 грудня 2023 р., товарно-транспортна накладна № Р538 від 06 грудня 2023 р.

Крім того, на підтвердження відсутності безпосередньо у ТОВ «РЕЧІ» оригіналів видаткових накладних і Актів розбіжностей ТОВ «Речі» - ТОВ «Хасіба», копії яких були додані позивачем до матеріалів справи, клопотанням від 29.10.2024р. №29/10/24-1 надано суду копію протоколу обшуку від 03.10.2023 та копію клопотання № 17/10/24-1 від 17.10.2024р. про надання тимчасово вилучених оригіналів документів (з доказами відправлення).

На підтвердження дійсності копій видаткових накладних з Актами розбіжностей ТОВ «Речі» - ТОВ «Хасіба», які були додані позивачем до позову, надано суду оригінали електронних документів - податкових накладних (з квитанціями про реєстрацію податкових накладних або з протоколами про рух документу) що були сформовані Сторонами.

Відповідно до п.201.1. ст.201 ПК України, на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з використанням кваліфікованого електронного підпису або удосконаленого електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису, уповноваженої платником особи відповідно до вимог Закону України "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги" та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Таким чином, надані податкові накладні повністю відображають дійсні господарські операції з постачання Товару між Сторонами.

Враховуючи все вищезазначене, позивач надіслав для приєднання до матеріалів справи оригінали електронних документів - податкових накладних (з квитанціями про реєстрацію податкових накладних або з протоколами про рух документу), що додаються що цього клопотання.

04.11.2024 Відповідачем подано додаткові пояснення по справі № 916/1915/24, у зв`язку з цим, 11.11.2024р. Позивач надав додаткові пояснення.

На переконання Позивача, у додаткових поясненнях відповідач помилково зазначає що прогнози закупівель «мали бути узгоджені обома сторонами». Проте і положення п. 2.2. Договору поставки («…Сторони домовилися, що «Прогноз закупівель» надається Замовником письмово у довільній формі.»), і логічне тлумачення терміну «прогноз» свідчать про те, що надсилання Прогнозу закупівель є односторонньою дією, і такий Прогноз подавався Замовником лише для того, щоб Постачальник мав можливість спланувати свою діяльність для безперешкодної поставки всього запрогнозованого і замовленого Товару.

Позивач наголошує, що положення Договору не містять умови про погодження Постачальником «Прогнозу закупівель». Крім того, Постачальником і з власної ініціативи не було погоджено жоден прогноз, проте поставки замовленого Товару відбувалися.

Позивач зазначає, що така поведінка Постачальника ( Відповідача) є суперечливою.

Так само, позивач заперечує заяву Відповідача про те, що «друге речення пункту 2.7. Договору містить явну помилку (описку)».

Насправді, ні пункт 2.7., ні інші пункти Договору не містять будь- яких помилок чи описок. Комплексний аналіз Розділу 2 Договору поставки дає зрозуміти механіку замовлення і постачання Товару. Детально про це описано у відповіді на відзив.

«Право не приймати замовлення» яке на думку Постачальника у нього було, жодним чином не кореспондується з умовами п. 2.8. Договору.

Як зазначено Позивачем у відповіді на відзив, вимога виконання п. 2.8. (вимога повідомити про неможливість виконання Замовлення) передбачена лише з метою планування логістики Замовника, а не з метою звільнення Постачальника від обов`язку виконання Замовлень і від відповідальності за невиконання Замовлень.

Позивач вважає безпідставною і недоведеною позицію Відповідача щодо неотримання ним замовлень від 17.04.23р. № УПЧМ0010073, від 01.05.23р. № УПЧМ0011654, №УПЧМ0012317, від 15.05.23р., від 10.10.23р. № УПЧМ0025410, від 15.11.23р. № УПЧМ0028883, від 21.11.23р. № УПЧМ0029954, попри те що позивачем до відзиву було долучено скріншот з електронної пошти про направлення відповідачу замовлення від 21.11.2023 №УПЧМ0029954.

Відповідач зазначає, що вказаний скріншот з електронної пошти не є належним та допустимим доказом, оскільки з нього неможливо встановити ряд інформації. Проте, Позивач наполягає на тому що скріншот про направлення відповідачу замовлення від 21.11.2023 №УПЧМ0029954 повністю відповідає вимогам, встановленим для доказів.

На вказаному скріншоті наявні адреси електронної пошти відправника і отримувача, дата та час отримання такого електронного листа отримувачем (відповідачем) - «отримано 21 листопада 2023 09:01» (фактично дата і час отримання відповідають даті і часу його відправлення). Запевняємо, що зміст вкладення цього електронного листа (файл «Заказ ЧМ 21.11.2023 УПЧМ0029954 ХАСІБА ТОВ (Царенко Наталія Анатоліївна).XLS» повністю відповідає замовленню № УПЧМ0029954 від 21.11.2023, яке було долучено Позивачем до позовної заяви.

Ухвалою від 12.11.2024р. відкладено розгляд справи по суті на 03.12.2024р.

Керуючись ст.ст.120,202,216,234 Господарського процесуального кодексу України, та з огляду перебування судді у основінй плановій щорічній відпустці, ухвалою від 03.12.2024р. розгляд справи по суті відкладено на 03.02.2025р.

29.01.2025р. через підсистему Електронний суд надійшло клопотання про розгляд справи у відсутності сторони відповідача в справі № 916/1915/24. Товариство з обмеженою відповідальністю «ХАСІБА» (надалі - «Відповідач») просить розглянути справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Речі» (надалі - «Позивач») у відсутності Відповідача (його представника), на підставі наявних доказів.

31.01.2025р. через підсистему Електронний суд Відповідачем подані пояснення в якості промови у судових дебатах згідно до п.3 ч.1 ст.42, ст.218 ГПК України. Підсумовуючи всі доводи, що викладені у відзиві на позовну заяву та у додаткових поясненнях від 04.11.24 р., з врахуванням наявних в матеріалах справи доказах Відповідач наголошує про таке.

Наявними в матеріалах справи доказами доводиться (та визнається Відповідачем) прийняття до виконання та наступне виконання переліку замовлень Позивача за договором поставки № ВТМ 76-ком від 15 березня 2023 року.

При цьому щодо окремих замовлень Відповідачем було застосовано приписи п.2.8, 2.10 зазначеного договору поставки щодо зміни строків поставок та/чи їх обсягу, про що Позивач своєчасно повідомлявся та проти таких змін не заперечував.

Через особливості виконання зазначеного договору поставки, що фактично склалися між його сторонами, поставки товару Відповідачем не завжди вчинялись однією партією, що договором та законом не заборонено.

Детально про обставини прийняття та виконання замовлень Позивача й вчинення поставок викладено у відзиві та додаткових поясненнях.

Відповідач відхиляє, як неспроможні, розрахунки Позивача, на яких ґрунтуються позовні вимоги, зазначає, що вони не відповідають дійсним обставинам справи та суперечать наявним доказам.

Відповідач заявляє, якщо провести розрахунки з врахуванням доведених обставин справи та з дотриманням норми ч.6 ст.232 ГК України загальна сума пені, на яку може правомірно розраховувати Позивач, складає 7576,04 грн, загальна сума штрафу - 10 000 грн.

Таким чином, 31.01.2025р. Відповідач повідомив, що визнає позов частково, в загальному розмірі неустойки 17 576,05 грн, вважає правомірним стягнути з нього на користь Позивача саме цю суму.

Відповідно до ч.3 ст.196 ГПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.

Зважаючи на викладене, оскільки представниками сторін подано клопотання про розгляд справи за відсутності представників останніх, Суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Разом з тим, відповідно до ст.165 Господарського процесуального кодексу України, відповідач викладає заперечення проти позову у відзиві на позовну заяву. Відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Відзив повинен містити, серед іншого, :

3) у разі повного або часткового визнання позовних вимог - вимоги, які визнаються відповідачем;

4) обставини, які визнаються відповідачем, а також правову оцінку обставин, наданих позивачем, з якою відповідач погоджується;

5) заперечення (за наявності) щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову, з якими відповідач не погоджується, із посиланням на відповідні докази та норми права;

Якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.

Суд враховує, що у відзиві на позовну заяву Відповідач не повідомляв про часткове визнання позовних вимог, не надавав своїх конррозрахунків заборгованості перед Позивачем.

31.01.2025р. через підсистему Електронний суд від Товариства з обмеженою відповідальністю «ХАСІБА» надійшли пояснення про те, що у відносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «Речі», план закупівель був зовсім відсутній, доказом чого є відсутність підтвердження зі сторони Позивача про це.

Саме з цієї причини Відповідач, як виробник, не завжди мав можливість своєчасно замовляти сировину і пакувальні матеріали в необхідному обсязі, що окремих випадках вимушувало вносити зміни до замовлень ТОВ «Речі» та вчиняти поставки товару частинами партії. Жоден виробник не приймає до виконання будь-яке замовлення покупця, якщо з ним немає попередньо узгодженого плану закупівель, і це гарно звісно усім учасникам ринку.

Тому Відповідач вважає, що Позивач навмисно створював такі умови, щоби мати можливість намагатись перекладати на нього відповідальність за власні порушення.

Суд вважає за необхідне також зауважити, що ч. 4 ст.11 ГПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Закон України Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Згідно пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово у своїх рішеннях указував на необхідність дотримання судами держав - учасниць Конвенції принципу розгляду справи судами впродовж розумного строку.

Практика ЄСПЛ із цього питання є різноманітною й залежною від багатьох критеріїв, серед яких складність прави, поведінка заявника, судових та інших державних органів, важливість предмета розгляду та ступінь ризику терміну розгляду для заявника тощо (пункт 124 рішення у справі «Kudla v. Poland» заява № 30210/96, пункт 30 рішення у справі «Vernillo v. France» заява №11889/85, пункт 45 рішення у справі «Frydlender v. France» заява №30979/96, пункт 43 рішення у справі «Wierciszewska v. Poland» заява №41431/98, пункт 23 рішення в справі «Capuano v. Italy» заява №9381/81 та ін.).

Зокрема, у пункті 45 рішення у справі Frydlender v. France (заява № 30979/96) ЄСПЛ зробив висновок, згідно з яким «Договірні держави повинні організувати свої правові системи таким чином, щоб їх суди могли гарантувати кожному право на остаточне рішення протягом розумного строку при визначенні його цивільних прав та обов`язків.

У ГПК України своєчасність розгляду справи означає дотримання встановлених процесуальним законом строків або дотримання «розумного строку», під яким розуміється встановлений судом строк, який передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Таким чином, у процесуальному законодавстві поняття «розумний строк» та «своєчасний розгляд» застосовуються у тотожному значенні, зокрема, у розумінні найкоротшого із строків, протягом якого можливо розглянути справу, повно та всебічно дослідити подані сторонами докази, прийняти законне та обґрунтоване рішення. Поняття «розумний строк» вживається не лише у відношенні до дій, що здійснюються судом (розгляд справи, врегулювання спору за участю судді), але й також для учасників справи.

При цьому, вимогу стосовно розумності строку розгляду справи не можна ототожнити з вимогою швидкості розгляду справи, адже поспішний розгляд справи призведе до його поверховості, що не відповідатиме меті запровадження поняття «розумний строк».

Враховуючи все викладене вище, суд вважає, що у даному випадку справу було розглянуто у розумні строки.

На виконання вимог ст.223 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.

Відповідно до ст.219 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

У судовому засіданні 03.02.2025р. відповідно до ст.240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ :

Як встановлено Судом, підтверджується матеріалами справи та визнається сторонами, між ТОВ «Речі» (Замовник) та ТОВ «ХАСІБА» (Постачальник) укладено Договір поставки № ВТМ 76-ком від « 15» березня 2023 року (далі - Договір).

Відповідно до п.1.1. Договору, в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Постачальник зобов`язується поставляти Товар, що відповідає «Паспорту Товарів ВТМ», який є невід`ємним додатком №10 до цього Договору, під Торговим знаком у визначеній кількості, відповідної якості та за погодженою ціною для подальшого продажу Замовником, а Замовник зобов`язаний приймати та оплачувати поставлений Товар.

Відповідно до п. 2.2. Договору, поставка Товару Постачальником здійснюється окремими партіями відповідно до прийнятих Постачальником Замовлень Замовника. Постачальник зобов`язується приймати від Замовника Замовлення на поставку Товару та здійснювати його поставку за адресами, в кількості та на дату, вказані у Замовленні, власними силами і засобами (в т.ч. транспортом) та за свій рахунок.

День ( дні) тижняперіодичність та час поставки Товару погоджується сторонами у Графіку поставок, що є невід"ємним додатком до цього Договору (Додаток № 2) - п.2.3 Договору.

Відповідно до п.2.5 Договору, Замовдення Замовника надсилається Постачальнику виключно на електронну пошту, вказану у Додатку № 3 до цього Договору.

Відповідно до п.2.7. Договору, «Замовлення» вважається прийнятим Постачальником з дати та часу підтвердження його отримання Постачальником, шляхом відповіді на електронну пошту Замовника зазначену у Додатку № 3 протягом двох годин з часу отримання «Замовлення». В іншому випадку «Замовлення» вважається прийнятим Постачальником.

Відповідно до п.2.8 Договору у разі неможливості виконання Замовлення, Постачіальник зобов"язується не пізніше ніж через 8 робочих годинпісля отримання такого Замовлення письмого по електронній пошті (Додаток № 3) повідомити Замовника про неможливість виконання Замовлення в повному об"ємі або частково, з обгрунтуванням неможливості виконання та вказати дату поставки.

Як вбачається з п.п.2.8 - 2.10 Договору, сторони узгодили єдиний спосіб узгодження усіх питань стосовно виконання Договору - виключно електронне листування.

Відповідно до п.2.11. Договору, зобов`язання Постачальника з постачання Товару вважаються виконаними з моменту передачі Товару, який відповідає вимогам якості та іншим умовам цього Договору, у повному обсязі (за кількість) відповідно до прийнятого Замовлення та передачі повного пакету належним чином оформлених товаросупроводжувальних документів відповідно до умов цього Договору та діючого законодавства.

Відповідно до п.2.12. Договору, Постачальник зобов`язується забезпечити безперервний контроль за неухильним і своєчасним отриманням та виконанням «Замовлень». При цьому Постачальник приймає на себе усі ризики, пов`язані з діями (бездіяльністю) його працівників (представників/уповноважених осіб), які призвели до неналежного (у т.ч. несвоєчасного) виконання «Замовлення».

У випадку порушення Постачальником строку поставки згідно Замовлення (поставки після спливу погодженого строку) Замовник має право стягнути пеню та штраф згідно п.10.10., п.10.11, п.10.15 цього Договору.

Протягом періоду з 15.03.2023 по 31.12.2023 (включно), за Договором Позивачем (Замовником) замовлено у Відповідача (Постачальника) Товар на загальну суму 4 883 712,00 грн., а за вказаний період Відповідачем поставлено Товар на загальну суму 2 672 912,32 грн., отже, не поставлено товару на суму 2 210799,68 грн.

Весь поставлений Товар Замовником (позивачем) був реалізований.

Всупереч вищевикладеним умовам Договору і нормам чинного законодавства, постачальником лише частково виконані взяті на себе зобов`язання щодо поставки Товару Замовнику за Договором, а саме не в повному обсязі поставлено Товар згідно замовлень (копії замовлень і видаткових накладних додаються).

Зокрема:

· замовленням від 17.04.2023 № №УПЧМ0010073 було замовлено Товар на суму 85 524,60 грн. Товар мав бути поставлений 25.04.2023. Проте, Відповідачем було поставлено Товар на суму 15955,20 грн., що підтверджується видатковою накладною № 213 від 05 червня 2023 р. Сума непоставленого Товару становить 69 569,40 грн.

· замовленням від 01.05.2023 №УПЧМ0011574 було замовлено Товар на суму 141 990,00 грн. Товар мав бути поставлений 09.05.2023. Проте, 09.05.2023 Відповідачем було поставлено Товар на суму 88398,00 грн., що підтверджується видатковою накладною №162 від 08.05.2023 р. Сума непоставленого Товару становить 49 639,60грн.

· замовленням від 01.05.2023 №УПЧМ0011654 було замовлено Товар на суму 41106,00 грн. Товар мав бути поставлений 03.05.2023. Проте, 03.05.2023 Відповідачем було поставлено Товар на суму 32922,00 грн., що підтверджується видатковою накладною №140 від 01.05.2023 р. Сума непоставленого Товару становить 8184,00 грн.

· замовленням від 12.05.2023 №УПЧМ0012317 було замовлено Товар на суму 28800,00 грн. Товар мав бути поставлений 15.05.2023. Проте, 15.05.2023 Відповідачем було поставлено Товар на суму 19200,00 грн., що підтверджується видатковою накладною №174 від 15.05.2023 р. Сума непоставленого Товару становить 9600,00 грн.

· замовленням від 15.05.2023 №УПЧМ0012340 було замовлено Товар на суму 117481,20 грн. Товар мав бути поставлений 23.05.2023. Проте, 23.05.2023 Відповідачем було поставлено Товар на суму 110314,80 грн., що підтверджується видатковою накладною №189 від 22.05.2023 р. Сума непоставленого Товару становить 7166,40 грн.

· замовленням від 15.05.2023 №УПЧМ0012394 було замовлено Товар на суму 7466,40 грн. Товар мав бути поставлений 23.05.2023. Проте, 23.05.2023 Відповідачем було поставлено Товар на суму 7300,00грн., що підтверджується видатковою накладною №190 від 22.05.2023р.. Сума непоставленого Товару становить 166,40 грн.

· замовленням від 29.05.2023 №УПЧМ0013884 було замовлено Товар на суму 174663,60 грн. Товар мав бути поставлений 06.06.2023. Проте, 06.06.2023 Відповідачем було поставлено Товар на суму 157194,00 грн., що підтверджується видатковою накладною №211 від 05.06.2023 р. Сума непоставленого Товару становить 17469,00 грн.

· замовленням від 29.05.2023 №УПЧМ0013933 було замовлено Товар на суму 32076,60 грн. Товар мав бути поставлений 06.06.2023. Проте, 06.06.2023 Відповідачем було поставлено Товар на суму 15955,20 грн., що підтверджується видатковою накладною № 213 від 06.2023р. р. Сума непоставленого Товару становить 16121,40 грн.

· замовленням від 03.06.2023 №УПЧМ0014250 було замовлено Товар на суму 585,60 грн. Товар мав бути поставлений 06.06.2023. Проте, 06.06.2023 Відповідачем зовсім не було поставлено Товар що замовлявся вказаним замовленням. Сума непоставленого Товару становить 585,60 грн.

· замовленням від 12.06.2023 №УПЧМ0014692 було замовлено Товар на суму 87184,20 грн. Товар мав бути поставлений 20.06.2023. Проте, 20.06.2023 Відповідачем було поставлено Товар на суму 24723,60 грн., що підтверджується видатковими накладними №221 від 12.06.2023 р. та №219 від 12.06.2023. Сума непоставленого Товару становить 62460,60 грн.

· замовленням від 12.06.2023 №УПЧМ0014700 було замовлено Товар на суму 170207,40 грн. Товар мав бути поставлений 20.06.2023. Проте, 20.06.2023 Відповідачем було поставлено Товар на суму 62685,60 грн., що підтверджується видатковою накладною № 220 від 12.06.2023 р. Сума непоставленого Товару становить 107521,80 грн.

· замовленням від 14.06.2023 №УПЧМ0014901 було замовлено Товар на суму 64997,40 грн. Товар мав бути поставлений 20.06.2023. Проте, 20.06.2023 Відповідачем було поставлено Товар на суму 58240,80 грн., що підтверджується видатковою накладною №234 від 19.06.2023 р. Сума непоставленого Товару становить 6756,60 грн.

· замовленням від 26.06.2023 №УПЧМ0016292 було замовлено Товар на суму 240628,80 грн. Товар мав бути поставлений 04.07.2023. Проте, 04.07.2023. Відповідачем було поставлено Товар на суму 234397,20 грн., що підтверджується видатковою накладною №260 від 03.07.2023 р. Сума непоставленого Товару становить 6231,60 грн.

· замовленням від 26.06.2023 №УПЧМ0016304 було замовлено Товар на суму 58410,00 грн. Товар мав бути поставлений 04.07.2023. Проте, 04.07.2023р. Відповідачем зовсім не було поставлено Товар що замовлявся вказаним замовленням. Сума непоставленого Товару становить 58410,00 грн.

· замовленням від 24.07.2023 №УПЧМ0017945 було замовлено Товар на суму 298428,60 грн. Товар мав бути поставлений 25.07.2023. Проте, 25.07.2023 Відповідачем було поставлено Товар на суму 46534,80 грн., що підтверджується видатковою накладною №290 від 24.07.2023 р. Сума непоставленого Товару становить 251893,80 грн.

· замовленням від 25.07.2023 №УПЧМ0018337 було замовлено Товар на суму 243577,80 грн. Товар мав бути поставлений 25.07.2023. Проте, 25.07.2023 Відповідачем зовсім не було поставлено Товар що замовлявся вказаним замовленням. Сума непоставленого Товару становить 243577,80 грн.

· замовленням від 07.08.2023 № №УПЧМ0019659 було замовлено Товар на суму 185414,40 грн. Товар мав бути поставлений 13.08.2023. Проте, 13.08.2023 Відповідачем було поставлено Товар на суму 170400,00 грн., що підтверджується видатковою накладною №318 від 07.08.2023 р. Сума непоставленого Товару становить 15014,40 грн.

· замовленням від 16.08.2023 №УПЧМ0020224 було замовлено Товар на суму 167473,80 грн. Товар мав бути поставлений 26.08.2023. Проте, 26.08.2023 Відповідачем було поставлено Товар на суму 157058,40 грн., що підтверджується видатковою накладною №339 від 23.08.2023 р. та Актом розбіжностей від 23.08.2023. Сума непоставленого Товару становить 10415,40 грн.

· замовленням від 12.09.2023 №УПЧМ0022773 було замовлено Товар на суму 196410,00 грн. Товар мав бути поставлений 23.09.2023. Проте, 23.09.2023 Відповідачем було поставлено Товар на суму 195830,40 грн., що підтверджується видатковою накладною №394 від 20.09.2023 р. та Актом розбіжностей від 20.09.2023. Сума непоставленого Товару становить 579,60 грн.

· замовленням від 26.09.2023 №УПЧМ0024573 було замовлено Товар на суму 127285,20 грн. Товар мав бути поставлений 07.10.2023. Проте, 07.10.2023 Відповідачем було поставлено Товар на суму 115208,40 грн., що підтверджується видатковою накладною №416 від 04.10.2023 р. Сума непоставленого Товару становить 12076,80 грн.

· замовленням від 10.10.2023 №УПЧМ0025402 було замовлено Товар на суму 224365,20 грн. Товар мав бути поставлений 21.10.2023. Проте, 21.10.2023 Відповідачем зовсім не було поставлено Товар що замовлявся вказаним замовленням. Сума непоставленого Товару становить 224365,20 грн.

· замовленням від 10.10.2023 №УПЧМ0025410 було замовлено Товар на суму 194040,00 грн. Товар мав бути поставлений 21.10.2023. Проте, 21.10.2023 Відповідачем зовсім не було поставлено Товар що замовлявся вказаним замовленням. Сума непоставленого Товару становить 194040,00 грн.

· замовленням від 24.10.2023 №УПЧМ0027248 було замовлено Товар на суму 268939,20 грн. Товар мав бути поставлений 04.11.2023. Проте, 04.11.2023 Відповідачем зовсім не було поставлено Товар що замовлявся вказаним замовленням. Сума непоставленого Товару становить 268939,20 грн.

· замовленням від 15.11.2023 №УПЧМ0028883 було замовлено Товар на суму 255212,40 грн. Товар мав бути поставлений 18.11.2023. Проте, 18.11.2023 Відповідачем було поставлено Товар на суму 52647,60 грн. що підтверджується видатковою накладною №509 від 15.11.2023 р. Сума непоставленого Товару становить 202564,80 грн.

· замовленням від 21.11.2023 №УПЧМ0029954 було замовлено Товар на суму 281353,20 грн. Товар мав бути поставлений 02.12.2023. Проте, 02.12.2023 Відповідачем зовсім не було поставлено Товар що замовлявся вказаним замовленням. Сума непоставленого Товару становить 281353,20 грн.

· замовленням від 05.12.2023 №УПЧМ0031163 було замовлено Товар на суму 232035,60 грн. Товар мав бути поставлений 16.12.2023. Проте, 16.12.2023 Відповідачем було поставлено Товар на суму 145939,20 грн., що підтверджується видатковою накладною №538 від 06.12.2023 р. Сума непоставленого Товару становить 86096,40 грн.

Звертаючись з даним позовом до суду, Позивач зазначив, що Відповідачем у визначені договором строки не виконано свого договірного зобов`язання в частині поставки обумовленого товару, що і стало причиною виникнення спору у даній справі.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, Суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

В силу положень статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки, а відповідно до ч.1 ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Частиною 2 цієї ж статті унормовано, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Так, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).

Частиною 1 ст.662 Цивільного кодексу України встановлений обов`язок продавця передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Згідно з положеннями ст.662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

За змістом статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Момент виконання обов`язку продавця передати товар визначено статтею 664 Цивільного кодексу України, згідно з якою обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це.

У розумінні положень частини 2 статі 664 Цивільного кодексу України товар вважається наданим у розпорядження покупця якщо: у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці; покупець поінформований про те, що товар готовий до передання.

Згідно з положеннями статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

За приписами статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Згідно з частиною 5 статті 254 Цивільного кодексу України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Відповідно до частини першої статті 255 Цивільного кодексу України, якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

Перевіривши надані Позивачем розрахунки пені та штрафу, суд вважає їх такими, що повністю відповідають приписам чинного законодавства.

Зобов`язання, в силу вимог статей 526, 525 Цивільного кодексу України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Приписами ст.ст.173, 193 Господарського кодексу України унормовано, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статей 627, 629, 530 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є обов`язковим для виконання. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З огляду зазначеного Суд дійшов висновку, що підписання відповідачем договору а протоколу розбіжностей до Договору свідчить про погодження з усіма іншими умовами відповідно укладеного правочину, зокрема щодо обсягів, виду та строків виконання робіт та відповідальності за невиконання або неналежне виконання договірних зобов"язань.

За таких обставин судом не приймаються запечення Відповідача проти умов п.2.7 Договору

про те, що «друге речення пункту 2.7. Договору нібито містить явну помилку (описку)».

Згідно з ч. 7 ст. 193 ГК України, що кореспондує з приписами статей 525, 526 ЦК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до ст.526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, Договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або Договором.

Відповідно до ст.546 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням завдатком, правом довірчої власності.

Відповідно до ст.548 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

За п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України визначено, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

За ч. 2 ст.216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов`язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов`язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя статті 216 ГК України).

Згідно з ч. ч. 1,2 ст. 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (ч. 1 ст. 549 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 230 ГК України неустойка є штрафною санкцією, яка застосовується до учасника господарських відносин у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Неустойкою (штрафом, пенею), за статтею 549 ЦК України, є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (частина друга статті 551 ЦК України).

При цьому за приписами частини першої статті 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

На відміну від положень ЦК України, які штраф та пеню визначають як види неустойки в залежності від правил обчислення (частини друга та третя статті 549 цього Кодексу), а неустойку і як вид забезпечення виконання зобов`язання, і як правовий наслідок порушення зобов`язань, встановлених законом або договором, положення ГК України визначають неустойку, штраф та пеню як господарські санкції у вигляді грошової суми - штрафні санкції, суму яких учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відтак, сплату неустойки як один із видів забезпечення виконання зобов`язання, встановлених договором або законом, та як один із встановлених договором або законом правових наслідків порушення зобов`язання передбачено лише нормами ЦК України (пункт 3 частини першої статті 611 цього Кодексу).

Поширене застосування неустойки саме з метою забезпечення договірних зобов`язань обумовлено насамперед тим, що неустойка є зручним інструментом спрощеної компенсації втрат кредитора, викликаних невиконанням або неналежаним виконанням боржником своїх зобов`язань.

Неустойка як господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов`язань започатковує визначеність у правовідносинах за зобов`язаннями, а саме - відповідальність має настати щонайменше в межах неустойки. Тобто неустойка підсилює дію засобів цивільно-правової відповідальності, робить їх достатньо визначеними, перетворюючи в необхідний, так би мовити, невідворотній наслідок правопорушення. Отже неустойка стає оперативним засобом реагування у разі порушення або неналежного виконання зобов`язання, яким можна скористатись як тільки було порушено зобов`язання, не чекаючи викликаних ним негативних наслідків.

Отже, завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та як міри відповідальності є одночасно забезпечення дисципліни боржника стосовно виконання зобов`язання (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі, у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Поряд з цим ГК України, також як і ЦК України, передбачає, що неустойка встановлюється договором або законом.

Тобто неустойка має договірний (добровільний) характер, що встановлюється за ініціативою сторін зобов`язання; а також імперативний характер (встановлений законом), тобто договірно-обов`язковий, умови про яку включаються в договір через підпорядкування імперативним вимогам правової норми. При цьому для деяких видів зобов`язань неустойка встановлюється законом іншим нормативно-правовим актом безпосередньо, а тому сторони відповідно зобов`язання підпорядковуються існуючим правилам про неустойку стосовно як її розміру, так і порядку та умов про її стягнення, хоча при цьому не укладають не тільки угоди про неустойку, але і безпосередньо договору.

Так, законодавець в ГК України, встановлюючи правила визначення розміру штрафних санкцій (зокрема і неустойки, стаття 231 цього Кодексу) та встановлюючи також як і ЦК України відмінності між порядками обчислення штрафу та пені (частина друга цієї статті Кодексу), уточнює, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором (частина четверта статті 231 ГК України).

Водночас, застосовуючи наведені положення статті 231 ГК України Суд звертається до правової позиції, викладеної у пункті 6.13 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 904/4156/18 та у постанові Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 910/14591/21: господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов`язань поділяється на встановлену законом і договірну.

Необхідною умовою застосування такої відповідальності є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов`язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір.

У зв`язку із викладеним Суд доходить висновку, що розмір неустойки у зобов`язальних правовідносинах, право вимоги щодо якої набуде кредитор, обумовлений умовами для її застосування:

- характером неустойки (договірний або встановлений законом);

- підставами для її застосування (зазначення в договорі або в законі обставин, за яких її буде застосовано);

- складом неустойки (пеня, штраф), відповідно, розміром кожної із цих складових;

- умовами сплати неустойки внаслідок порушення зобов`язання, зокрема, у разі заподіяння збитків.

Відтак, у правовідносинах, хоча і подібних між собою (тотожних) або навіть за участі одних і тих самих сторін, за відмінності, зокрема, в умовах договору, хоча б одного із наведених чинників, якими обумовлюється застосування неустойки за порушення зобов`язання, різниця у розмірі неустойки в кожних конкретних правовідносинах закладається вже на етапі формулювання умов виконання зобов`язання та виникнення зобов`язання.

Така правова позиція викладена в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22.

При цьому Суд зазначає, що розуміння господарських санкцій у Господарському кодексі України є дещо ширшим поняття цивільно-правової неустойки.

Під штрафними санкціями тут розуміються також і грошові суми, які учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити в разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності. Неустойка в розумінні ст. 549 Цивільного кодексу України - це спосіб забезпечення та санкція за порушення саме приватноправових (цивільно-правових) зобов`язань.

Такий вид забезпечення виконання зобов`язання як пеня та її розмір встановлено частиною 3 статті 549 ЦК України, частиною 6 статті 231 ГК України та статтями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», а право встановити у договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною 4 статті 231 ГК України.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено частиною 2 статті 231 ГК України. При цьому в інших випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, тобто коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Крім того, Суд звертає увагу, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.04.2019 у справі № 917/194/18, від 09.02.2018 у справі № 911/2813/17, від 22.03.2018 у справі №911/1351/17, від 25.05.2018 у справі № 922/1720/17.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

При цьому, щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду.

Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. (п.2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань»№14 від 17.12.2013 року)

Згідно з ч.4 ст.231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

За таких обставин, Суд дійшов висновку, що сторони за взаємною згодою визначили вид штрафних санкцій та їх розмір за порушення зобов`язань за договором, беручи до уваги той факт, що дані зобов`язання з приводу поставки товару не є грошовими зобов`язаннями та положення щодо обмеження розміру штрафних санкцій законом на них не поширюються.

Зазначена позиція кореспондується з висновками Верховного Суду викладеними у постановах від 03.03.2020 у справі № 922/2220/19, від 17.09.2020 у справі № 922/3548/19 та від 16.02.2021 у справі № 910/1972/20.

Правовий аналіз вказаних норм законодавства свідчать про те, що пеня може бути нарахована лише за кожен повний день прострочення виконання зобов`язання, а день фактичної поставки товару не включається до періоду часу, за який може здійснюватися стягнення пені.

Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 10.07.2018 року у справі № 927/1091/17.

Суд, перевіривши розрахунок пені, штрафу у зв`язку з неналежним виконанням умов Договору, вважає, що ці позовні вимоги підлягає задоволенню

Суд зазначає, що Відповідачем у відзиві на позовну заяву та у всіх поданих заявах, поясненнях не було заявлено клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій відповідно до ч.3 ст.551 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст.230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до п.10.10. Договору, при порушенні терміну поставки Товару Постачальник сплачує Замовнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла у період прострочення, від вартості непоставленого Товару за кожен день прострочення виконання зобов`язання протягом усього періоду прострочення.

Відповідно до п.10.11. Договору (в редакції протоколу узгодження розбіжностей), у разі порушення Постачальником строків поставки Товару більше ніж на 3 (три) календарних дня, ніж це передбачено даним Договором або «Замовленням», Постачальник сплачує Замовнику, додатково, штраф у розмірі 15 % від вартості непоставленого Товару, але не менше ніж 5000,00 грн.(п`ять тисяч грн. 00 коп.)

На підставі викладених норм, Замовник звернувся до Постачальника з Претензією №1 про сплату неустойки за порушення умов Договору поставки (вих. №19/02-24-2 від 19.02.2024) в сумі 714982,59 грн. (копія Претензії та докази її відправлення додаються).

Вказана Претензія Постачальником отримана 28.02.2024 (трекінг відправлення додається), проте відповідь на цю претензію позивачем так і не отримано.

Таким чином станом на день подання цього Позову, відправлення претензії не призвело до позитивних результатів, вказана неустойка відповідачем не була сплачена, що і стало причиною звернення до Суду з цим позовом.

Станом на 09.04.2023 розмір неустойки за невиконання Договірних зобов`язань по вказаним замовленням становить 702 526,16 грн., що складається з штрафу в розмірі 380 064,78 грн. та пені у розмірі 322 461,38 грн. Розрахунок неустойки додається.

Заперечення Відповідача проти позовних вимог Судом оцінюються критично.

Так, Відповідач зазначає, що Позивачем не було виконано умови пункту 2.2 Договору, відповідно до якого поставка Товару Постачальником здійснюється окремими партіями відповідно до прийнятих Постачальником Замовлень Замовника та узгодженого Сторонами Прогнозу закупівель.

Сторони домовилися, що Прогноз закупівель надається Замовником письмово у довільній формі на квартал до 15 (п`ятнадцятого) числа останнього місяця попереднього кварталу та узгоджуються Сторонами. Проте Відповідач наголошує, що Позивач, як замовник, не надавав на узгодження Прогноз закупівель.

Надалі, згідно до пункту 2.3 Договору день (дні) тижня, періодичність та час поставки Товару погоджуються сторонами у Графіку поставок, що є невід`ємним додатком до цього договору (Додаток № 2).

Як вбачається із додатку № 2 до Договору, сторони домовились про те, що поставки мають відбуватись в понеділок кожні 14 днів о 9:00 по адресу м.Одеса, Овідіопольська дорога, 14/1.

Проте Відповідач наголошує, що Позивач, як замовник, постійно порушував зазначений графік під час формування замовлень.

За приписами пунктів 2.5, 2.6 Договору Замовлення, форма якого погоджена Сторонами у додатку № 4 до Договору, оформлюється на підставі даних Специфікації та Графіку поставок і надсилається Постачальнику виключно на електрону пошту вказану в Додатку №3 до Договору. Замовлення надсилається кожного понеділка не пізніше ніж за 48 (сорок вісім) годин до передбаченого Замовником моменту поставки Товару згідно Графіку поставки.

За письмовим погодженням Сторін Замовлення може бути узгоджене та сформоване поза Графіком поставки.

Згідно додатку № 3 до Договору особою, уповноваженою Позивачем на формування, надсилання, коригування замовлень та отримання підтвердження на відвантаження Товару визначено Юлію Козачук, телефон: НОМЕР_1 , адреса електронної пошти: y.kozachuk@chervonyi.com.ua; особою, уповноваженою Відповідачем на обробку та підтвердження Замовлення, визначено Горбачов Юрій, телефон: 063-147- 4141, адреса електронної. пошти: hasiba_sale3@ukr.net.

Отже, укладеним Договором визначено порядок прийняття Замовлень Позивача до виконання.

Загальні підстави зміни (розірвання) договору у судовому порядку передбачено ч.2 ст.651, ст.652 ЦК України; правові наслідки зміни та розірвання договору - ст. 653 ЦК України. Такими підставами визнано, по-перше, істотну зміну обставин, якими керувалися сторони при укладенні договору, по-друге, істотне порушення договору однією зі сторін.

Зміна або розірвання господарського договору може здійснюватися у позасудовому порядку за згодою обох сторін, а в окремих випадках - в односторонньому порядку; або у судовому порядку (за наявності достатніх підстав).

Відповідно до ст.188 ГК України зазначено порядок зміни та розірвання господарських договорів, а саме: сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду.

Відтак, Відповідач протягом дії Договору, з 15.03.2023р. не був позбавлений можливості звернутися до Позивача з пропозицією про зміну умов договору, одгак такі дії не вчиняв..

Згідно частини першої статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Під формою правочину розуміється спосіб вираження волі сторін та/або його фіксація. Правочин оформлюється шляхом фіксації волі сторони (сторін) та його змісту.

Домовленість сторін дво- або багатостороннього правочину, якої вони досягли, фіксується в його тексті, який має бути ідентичним у всіх сторін правочину (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 травня 2022 року по справі № 393/126/20).

Відповідно до статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Тлумачення статті 629 Цивільного кодексу України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати.

За змістом частини 1 статті 637 Цивільного кодексу України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 цього Кодексу.

Аналіз положень статті 213 Цивільного кодексу України свідчить, що тлумачення правочину - це з`ясування змісту дійсного одностороннього правочину чи договору (двостороннього або багатостороннього правочину), з тексту якого неможливо встановити справжню волю сторони (сторін).

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 26 червня 2019 року по справі № 126/3476/16-ц зауважив, що потреба в тлумаченні виникає в разі різного розуміння змісту правочину його сторонами, зокрема при невизначеності і незрозумілості буквального значення слів, понять і термінів змісту. Аналогічний висновок зроблений і в постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 126/3477/16-ц, від 19 грудня 2018 року у справі № 126/741/17-ц.

Відтак, Суд зазначає, що Відповідач протягом усього періоду дії укладеного з Позивачем Договору не був позбавлений права звернутися до суду з позовом про тлумачення пункту 2.7. укладеного Договору. Проте Відповідач не вчиняв таких дій. Тому Суд при вирішенні спору досліджує умови Договору у редакції, чинній на день розгляду справи.

Позивач у позові посилається як на прийняті Відповідачем замовлення:

від 17.04.23р. № УПЧМ0010073, від 01.05.23р. № УПЧМ0011574, від 01.05.23р. № УПЧМ0011654, від 12.05.23 р. № УПЧМ0012317, від 15.05.23 р., № УПЧМ0012340, від 15.05.23р. № УПЧМ0012394, від 29.05.23р. № УПЧМ0013884, від 29.05.23р. № УПЧМ0013933, від 03.06.23р. № УПЧМ0014250, від 12.06.23р. № УПЧМ0014692, від 12.06.23р. № УПЧМ0014700, від 14.06.23р. № УПЧМ0014901, від 26.06.23р. № УПЧМ0016292, від 26.06.23р. № УПЧМ0016304, від 24.07.23р. № УПЧМ0017945, від 25.07.23р. № УПЧМ0018337, від 07.08.23р. № УПЧМ0019659, від 16.08.23р. № УПЧМ0020224, від 12.09.23р. № УПЧМ0022773, від 26.09.23р. № УПЧМ0024573, від 10.10.23р. № УПЧМ0025402, від 10.10.23р. № УПЧМ0025410, від 24.10.23р. № УПЧМ0027248, від 15.11.23р. № УПЧМ0028883, від 21.11.23р. № УПЧМ0029954, від 05.12.23р. № УПЧМ0031163.

Відповідач стверджує, що до позовної заяви Позивачем не надано належних доказів того, що зазначені замовлення дійсно було надіслано Відповідачу у встановленому Договором порядку (п.2.5 Договору). При цьому Відповідач не зазначає, які докази були б належними на його розсуд.

Відповідач відхиляє доказове значення доданої до позову таблиці, яку Позивач назвав «звіт про автовідправку», оскільки вона не є належним доказом фактичного направлення відповідних зазначеним замовленням файлів на електрону пошту уповноваженої особи Відповідача з електронної пошти уповноваженої особи Позивача.

Також до позову не надано доказів щодо прийняття цих замовлень Відповідачем. Яких саме доказів не надано - Відповідач також не зазначає.

Відповідач категорично відхиляє обставини надсилання Позивачем наступних замовлень: від 17.04.23р. № УПЧМ0010073, від 01.05.23р. № УПЧМ0011654, №УПЧМ0012317, від 15.05.23р., від 10.10.23р. № УПЧМ0025410, від 15.11.23р. № УПЧМ0028883, від 21.11.23р. № УПЧМ0029954, - та зазначає, що всі перелічені замовлення у встановленому договором порядку на електрону пошту Відповідача не надходили та не приймались до виконання.

Також Відповідач зазначає, що ним не було прийнято (відхилені) наступні замовлення Позивача: від 03.06.23р. № УПЧМ0014250, від 12.06.23р. № УПЧМ0014692, від 12.06.23р. № УПЧМ0014700, від 24.07.23р. № УПЧМ0017945, від 25.07.23р. № УПЧМ0018337, від 24.10.23р. № УПЧМ0027248, від 15.11.23р. № УПЧМ0028883, - про що Позивача було повідомлено (докази надаються).

Разом з тим, Суд зазначає, що Відповідачем у якості доказів надано копії листів до Позивача, які надсилались на адресу Позивача рекомендованими та цінними листами з описами вкладення, (т.2, а.с. 27-47), що не відповідає умовам п.2.8 Договору, яким узгоджено, що у разі неможливості виконання Замовлення, Постачальник зобов"язується не пізніше ніж через 8 робочих годин повідомити про це Замовника письмово по електронній пошті.

Відповідач відхиляє посилання Позивача у позові на часткову поставку товару та наполягає на повному виконанні наступних замовлень:

1) від 01.05.23 р. № УПЧМ0011574 - виконано згідно до видаткових накладних № 162 від 08.05.23 р., № 172 від 15.05.23 р.;

2) від 15.05.23 р., № УПЧМ0012340 - виконано згідно до видаткових накладних № 189 від 22.05.23 р., № 211 від 05.06.23 р., № 219 від 12.06.23 р.;

3) від 15.05.23 р. № УПЧМ0012394 - виконано згідно до видаткових накладних № 190 від 22.05.23 р., № 211 від 05.06.23 р.;

4) від 29.05.23 р. № УПЧМ0013884 - виконано згідно до видаткових накладних № 211 від 05.06.23 р., № 212 05.06.23 р., № 234 від 19.06.23 р, № 260 від 03.07.23 р.;

5) від 29.05.23 р. № УПЧМ0013933 - виконано згідно до видаткових накладних № 213 від 05.06.23 р., № 221 від 12.06.23 р., № 234 від 19.06.23 р.;

6) від 14.06.23 р. № УПЧМ0014901 - виконано згідно до видаткових накладних № 260 від 03.07.23 р., № 288 від 19.07.23 р.;

7) від 26.06.23 р. № УПЧМ0016292 - виконано згідно до видаткових накладних № 260 від 03.07.23 р., № 288 від 19.07.23 р., № 290 от 24.07.23 р., № 318 от 07.08.23 р.;

8) від 26.06.23 р. № УПЧМ0016304 - виконано згідно до видаткових накладних № 276 від 10.07.23 р., № 288 від 19.07.23 р.;

9) від 07.08.23 р. № УПЧМ0019659 - виконано згідно до видаткових накладних № 318 від 07.08.23 р., № 339 від 23.08.23 р., № 364 від 06.09.23 р.;

10) від 16.08.23 р. № УПЧМ0020224 - виконано згідно до видаткових накладних № 339 від 23.08.23 р., № 364 від 06.09.23 р.;

11) від 12.09.23 р. № УПЧМ0022773 - виконано згідно до видаткових накладних № 394 від 20.09.23 р., № 416 від 04.10.23 р.;

12) від 26.09.23 р. № УПЧМ0024573 - виконано згідно до видаткових накладних № 416 від 04.10.23 р.;

13) від 10.10.23 р. № УПЧМ0025402 - виконано згідно до видаткової накладної № 509 від 15.11.23 р.;

14) від 05.12.23 р. № УПЧМ0031163 - виконано згідно до видаткової накладної № 538 від 06.12.23 р.

Відповідач наголошує про безпідставність вказівок Позивача виключно на одну видаткову накладну щодо кожного замовлення, як на підтвердження обсягу здійснених за ним поставок товару.

Відповідач наполягає, що поставки за кожним замовленням завжди здійснювались декількома окремими партіями, що не суперечить умовам договору, причому в окремих випадках партії поставлялись товарні позиції з різних замовлень (як правило, коли виконувались різні замовлення Позивача, які він робив в одну дату, або якщо між цими замовленнями була різниця в один день).

За викладеним Відповідач відхиляє зроблені Позивачем розрахунки штрафу та пені як безпідставні, такі, що не ґрунтуються на дійсних обставинах виконання Договору, та просить в позові відмовити.

Суд враховує, що статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи.

Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Вимоги, щодо оформлення первинних документів наведені також у Положенні про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, відповідно до якого первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

21.12.2020р. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 916/499/20 досліджував питання щодо використання акту звірки взаєморозрахунків, як доказ господарської операції.

Так, Верховний Суд у зазначеній справі дійшов до висновку, що відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим, а лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій.

Він відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 19.04.2018 у справі № 905/1198/17; від 24.10.2018 у справі № 905/3062/17; від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18 та від 04.12.2019 у справі № 916/1727/17.

Разом із тим, Верховний суд у своїй постанові від 21.12.2020 по справі № 916/499/20 звернув увагу на те, що акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо, лише за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату.

Відтак, отримавши Претензію Позивача, Відповідач не був позбавлений можливості ініціювати звірку розрахунків за поставлений товар та стану виконання Замовлень Позивача, задля уникнення спору ( провести звірку поставленого товару на відповідність замовленням Позивача - постваки різними накладними, різної кількості товарів та найменування).

Вимоги до оформлення видаткової накладної визначає ч.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку № 88.

Слід зазначити, що жодна видаткова накладна Відповідача не містить відомостей та посилання - в рахунок якого Замовлення здійснюється поставка. Дана обставина суттєво вплинула на порядок прийняття Позивачем поставленого товару, врегулювання претензій щодо недопоставки.

При цьому відповідно до п.2.12 Договору Постачальник (Відповідач) зобов"язується забезпечити безперервний контроль за неухильним та своєчасним отриманням та виконанням Замовлень. При цьому Постачальник приймає на себе усі ризики, пов"язані з діями (бездіяльністю) його працівників, що призвели до неналежного (несвоєчасного) виконання Замовлень.

Відповідно до п. 3.3. Договору, при передачі Товару Постачальник повинен передати Замовнику наступні документи: видаткову накладну на Товар, яка підписується уповноваженою особою Постачальника і скріплюється печаткою Постачальника (за наявності). Видаткова накладна повинна відповідати вимогам ч.2 ст.9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та містити номер Замовлення і код Постачальника (ЄДРПУО).

Відповідач у видаткових накладних не вказував номер замовлень, на виконання якого робиться поставка, а тому позивач кожну поставку зараховував як таку, що виконує замовлення, виконання якого було призначено на день фактичної поставки.

Відповідачем описано якими видатковими накладними виконувалося кожне конкретне замовлення. Проте, відповідно до цього опису, на думку відповідача, однією видатковою накладною виконувалося кілька Замовлень (зокрема видатковою накладною № 211 від 05.06.2023 виконувалися замовлення від 15.05.2023 № УПМ0012340, від 15.05.2023 № УПМ0012394 та від 29.05.2023 № УПМ0013884. А видатковою накладною №288 від 19.07.2023 виконувалися замовлення від 14.06.2023 №УПМ000014901, від 26.06.2023 №УПМ0016292 та від 26.06.2023 №УПМ0016304).

Проте, навіть такі обставини не вказують на правомірність дій Постачальника і належне виконання Договірних замовлень (поставку Товару), так як вказані накладні були сформовані після спливу строку виконання замовлень, які вони начебто виконували, а отже і після того як позивач отримав право на нарахування неустойки.

Щодо копій видаткових накладних, які надані відповідачем, які, нібито, підтверджують виконання замовлень слід зазначити наступне.

Відповідач долучив до відзиву копії видаткових накладних і товарно-транспортних накладних, якими обґрунтував виконання замовлень, які на думку відповідача є невиконаними. Проте, такими накладними були виконані зовсім інші замовлення (які були виконані повністю, стягнення неустойки за невиконання яких не є предметом розгляду в цій справі, а тому позивачем такі замовлення не надавалися Суду). Зокрема:

- Видатковою накладною № 161 від 08.05.2023 повністю виконано замовлення №УПЧМ0011585 від 01.05.2023 (копія додається);

- Видаткової накладної № 172 від 15.05.2023, якою на думку відповідача виконано замовлення № УПЧМ0011574, у позивача немає;

- Видатковою накладною № 212 від 05.06.2023 повністю виконано замовлення №УПЧМ0014251 від 03.06.2023 (копія додається), а не замовлення №УПЧМ0013884 від 29.05.2023;

- Видатковою накладною № 339 від 23.08.2023 повністю виконано тільки замовлення №УПЧМ0020224 від 16.08.2023, а не замовлення №УПЧМ0019659 від 07.08.2023 та замовлення №УПЧМ0020224 від 16.08.2023;

- Видатковою накладною № 232 від 19.06.2023 повністю виконано замовлення №УПЧМ0014902 від 14.06.2023 (копія додається);

- Видатковою накладною № 233 від 19.06.2023 повністю виконано замовлення №УПЧМ0015060 від 16.06.2023 (копія додається);

- Видатковою накладною № 276 від 10.07.2023 повністю виконано замовлення №УПЧМ0017232 від 10.07.2023 (копія додається), а не замовлення №УПЧМ0016304 від 26.06.2023;

- Видатковою накладною № 288 від 19.07.2023 повністю виконано замовлення №УПЧМ00117114 від 10.07.2023 (копія додається), а не замовлення №УПЧМ0014901 від 14.06.2023, №УПЧМ0016292 від 26.06.2023 та №УПЧМ0016304 від 26.06.2023;

- Видатковою накладною № 364 від 06.09.2023 повністю виконано замовлення №УПЧМ00121868 від 29.08.2023 (копія додається), а не замовлення №УПЧМ0019659 від 07.08.2023 та №УПЧМ0020224 від 06.09.2023;

Крім того, у відзиві відповідач жодним чином не описує які саме замовлення, на його думку, виконувалися доданими відповідачем видатковими накладними № 161 від 08.05.2023, №232 від 19.06.2023, №233 від 19.06.2023.

Відповідно до п. 2.1. Договору поставки, сторони домовилися, що «Прогноз закупівель» надається Замовником письмово у довільній формі.

На виконання умов Договору поставки, зміст якого був запропонований позивачем, замовник надавав постачальнику Прогноз закупівель шляхом направлення такого Прогнозу на електронну пошту відповідача.

Зокрема, 23.05.2023 о 15:02:08 позивачем з електронної пошти v.voytyuk@chervonyi.com.ua на електронну пошту відповідача hasiba_sale3@ukr.net направлено Прогноз для виробництва Товару під ПРОМО (виробництво і поставка Акційного Товару) (скріншот електронного листа додається).

Аналогічно надсилався Прогноз закупівель звичайного (не акційного) Товару;

- 28.06.2023р 10:50:53 позивачем з електронної пошти y.kozachuk@chervonyi.com.ua на електронну пошту відповідача hasiba_sale3@ukr.net направлено електронний лист з проханням «надати залишок етикетки та готової продукції по діючому асортименту» (скріншот електронного листа додається). Такий електронний лист не міг бути направлений, якщо б попередньо не було узгоджено Прогноз закупівель. Тобто лист від 28.06.2023р 10:50:53 опосередковано підтверджує попереднє надсилання позивачем Прогнозу закупівель Відповідачу.

Разом з тим, слід зазначити, що сторони у Договорі не встановлювали будь-якої відповідальності та негативних наслідків за несвоєчасне подання Прогнозу закупівель.

Щодо «порушення» графіку під час надсилання Замовлень. Дійсно, як зазначено відповідачем, деякі Замовлення надсилалися з порушенням графіку, встановленого Договором. Проте такі дії Сторін не суперечили умовам Договору, оскільки відповідно до п. 2.7. Договору, за письмовим погодженням Сторін «Замовлення» може бути узгоджене та сформоване поза «Графіком поставки».

У відповідності пункту 2.7. Договору, Сторони заздалегідь, в кожному конкретному випадку погоджували надсилання і виконання Замовлень саме в ті дні, які вказувалися в таких Замовленнях. В деяких випадках, зміна графіку надсилання і виконання Замовлень здійснювалася з ініціативи саме відповідача, для його зручності.

Вказані обставини підтверджуються тим фактом, що відповідач частково виконував Замовлення які на його теперішню думку надсилалися «з порушенням графіку». Часткове виконання Замовлень протягом дії Договору, і подальше заперечення проти правомірності таких Замовлень вказують на порушення Постачальником принципу "venire contra factum proprium" (заборона суперечливої поведінки).

Щодо доказів надсилання Позивачем Замовлень Відповідачу слід зазначити наступне.

У відзиві відповідач «відхиляє доказове значення доданого до Позову «звіту про автовідправку», оскільки він не є належним доказом фактичного направлення файлів».

Насправді, Звіт про автовідправку відображає фактичне направлення файлів системою замовлень позивача. При цьому, Звіт про автовідправку є доказом, що дає об`єктивне уявлення про відправлення Замовлень протягом всього періоду дії Договору.

У відзиві відповідач категорично відхиляє обставини надсилання Позивачем деяких замовлень. Проте, такі доводи не відповідають дійсності.

Так, наприклад, як доказ направлення замовлення від 21.11.2023 № УПЧМ0029954 надаємо суду скріншот з електронної пошти (додається).

Це ж стосується й щодо всіх інших замовлень, а саме, від 17.04.2023 № УПЧМ0010076, від 01.05.2023 № УПЧМ0011654, від 15.05.2023 №УПЧМ0012317, від 10.10.2023 № УПЧМ0025410, від 15.11.2023 № УПЧМ0028883, які також надсилались Позивачем на електронну поштову адресу Відповідача, що підтверджується Звітом про автовідправку, що приєднаний до позову.

Щодо «не прийняття (відхилення)» замовлень відповідачем Суд зазначає наступне.

Відповідач зазначає, що ним не було прийнято (відхилені) наступні замовлення Позивача: від 03.06.2023 № УПМ0014250, від 12.06.2023 № УПМ0014692, від 12.06.2023 № УПМ0014700, від 24.07.2023 № УПМ0017945, від 25.07.2023 № №УПМ0018337, від 24.10.2023 №УПМ0027248, від 15.11.2023 № УПМ0028883, про що надав «докази»

«Доказами» таких обставин відповідач називає електронні листи, які були надіслані на адресу електронної пошти позивача y.kozachuk@chervonyi.com.ua .

Позивачем перевірено адресу електронної пошти y.kozachuk@chervonyi.com.ua , за результатом чого не було виявлено електронних листів, копії яких додані відповідачем до відзиву (щодо не прийняття (відхилення) вищевикладених замовлень).

В будь-якому випадку, відповідно до п. 2.8. Договору, у разі неможливості виконання «Замовлення», Постачальник зобов`язується не пізніше ніж через 8 (вісім) робочих годин після отримання такого «Замовлення» письмово по електронній пошті (Додаток №3) повідомити Замовника про неможливість виконання «Замовлення» в повному об`ємі або частково з обґрунтуванням причин неможливості виконання та вказати дату поставки.

Відповідно до п. 10.14. Договору, у випадку невиконання або не належного виконання Постачальником п.2.8, п.2.10 цього Договору останній сплачує Замовнику штраф у розмірі 5000,00 грн. (п`ять тисяч грн. 00 коп.).

Таким чином, виконання вимог п. 2.8. (повідомлення про неможливість виконання Замовлення) звільняє Постачальника від відповідальності передбаченої тільки п. 2.8. Договору (сплата штрафу 5000,00 грн), а не від відповідальності передбаченої пунктами 10.10. і 10.11., на підставі яких була нарахована неустойка, що є предметом розгляду в цій справі.

Вимога виконання п. 2.8. (вимога повідомити про неможливість виконання Замовлення) передбачена з метою планування логістики Замовника, а не з метою звільнення Постачальника за невиконання Замовлень.

Щодо листів відповідача про перенесення поставок, виконання поставок частково та припинення поставок Суд зазначає наступне.

До відзиву відповідач додає копії листів (з доказами відправлення позивачу) якими намагався повідомити позивача про різні обставини які унеможливлюють належне виконання договірних зобов`язань: відсутність електроенергії, проведення ремонтних робіт, прострочення оплат. Проте:

1) Вказані листи не підтверджувалися жодними доказами (довідками органів державної влади чи місцевого самоврядування або обслуговуючих підприємств, документацією про проведення ремонтних робіт (Договори, дефектні акти, акти виконаних робіт), Акти звірки взаєморозрахунків, тощо). Такі листи обмежуються поясненнями самого відповідача.

2) Такі листи направлялися на адресу 03067, м.Київ. вул.Машинобудівна, 37, офіс 413 директору ТОВ «РЕЧІ» Залевському Є. С.

Дійсно, на момент укладення Договору поставки, це були адреса і директор позивача.

Проте, починаючи з 25.07.2023 директором ТОВ «РЕЧІ» є Почеп Олександр Борисович; адресою ТОВ «РЕЧІ» є 03151, м.Київ, вул. Ушинського, 40, корп. (приміщення) 302, офіс 1 (вказана інформація підтверджується витягом з ЄДРПОУ ТОВ «РЕЧІ», що доданий до позовної заяви.

Про такі зміни позивач повідомляв відповідача на початку серпня 2023 року шляхом направлення електронного листа на адресу електронної пошти відповідача. Відповідно, позивач не отримував вказані листи відповідача, не міг реагувати на них, та планувати свою діяльність з урахуванням обставин відповідача, не зазнаючи збитків.

3) Інформація що викладена у вказаних листах вказує про наявність форс мажору. Порядок дій Сторін за наявності форс-мажору детально наведений в розділі 9 Договору поставки.

Відповідно до п. 9.3. Договору, про настання обставин непереборної сили Сторона, для якої виникли такі обставини, зобов`язана негайно, але не пізніше 72 годин, повідомити іншу Сторону про перешкоду і її вплив на виконання зобов`язань за цим Договором

Відповідно до п. 9.4. Договору, належним підтвердженням факту настання форс-мажорних обставин є довідка Торгово-промислової палати України або її територіальних відділень, яка повинна бути надана невиконуючою Стороною в найкоротший термін.

Відповідачем не виконано вказані умови Договору - не повідомлено позивача про обставини непереборної сили протягом 72 годин, та факт настання форс-мажорних обставин не підтверджено довідкою Торгово промислової палати України.

За таких умов відповідач не може бути звільнений від відповідальності за невиконання договірних зобов`язань (прострочення поставки Товару).

Відповідач відхиляє доказове значення наданого Позивачем до відповіді на відзив скріншоту на доведення факту направлення замовлення від 21.11.23 р. № УПЧ0029954, наполягає, що такий скріншот не є належним та допустимим доказом фактичного відправлення такого листу на адресу електронної пошти Відповідача;

Відповідач звертає увагу суду, що в справі немає доказів надсилання на електрону пошту відповідача наданих до відповіді на відзив файлів в форматі XLS, під назвами «Заказ № УПЧМ0011585 от 01.05.2023», «Заказ № УПЧМ0014251 от 03.06.2023», «Заказ № УПЧМ0017114 от 10.07.2023», «Заказ № УПЧМ0014902 от 14.06.2023», «Заказ № УПЧМ0015060 от 16.06.2023», «Заказ № УПЧМ0017114 от 10.07.2023», «Заказ № УПЧМ0017232 от 10.07.2023», «Заказ № УПЧМ0021868 от 29.08.2023», причому позовні вимоги на цих замовленнях не ґрунтуються. Таким чином, Відповідач вважає безпідставним та недоведеним посилання Позивача на те, що ці замовлення стосуються предмету спору.

Разом з тим, за змістом статті 96 ГПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних й інші дані в електронній формі.

Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.

Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу.

Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу.

Якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Статтею 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» визначено, що юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму

Позивач визнавав приналежність йому, як юридичній особі, електронної адреси, а відповідач не заперечував здійснення ним електронної переписки з позивачем за договором та приналежність йому електронних адрес для листування.

Як зазначено у Постанова КГС ВС від 27.11.2018 у справі № 914/12505/17, висновки судів з посиланням на те, що роздруківка електронного листування є неналежним та недопустимим доказом у даній справі, оскільки не підтверджує факту надсилання техніко-економічного обґрунтування є такими, що не відповідають приписам статті 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», оскільки сила електронного документа, як доказу, не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму та не підтверджується додатково показами свідків (учасників переписки).

Як зазначено у Постанові ОП КГС ВС від 15.07.2022 у справі № 914/1003/21, сам лист електронної пошти є таким, що містить відомості про факт відправлення повідомлення із відповідної електронної адреси, час відправлення, адресатів листа - осіб, до відома яких було доведено таке повідомлення тощо.

Суд апеляційної інстанції у вищенаведеній справі встановив, що позивачем на виконання умов договору скан-копії письмових заявок були надіслані на електронну пошту відповідача, що підтверджуються скріншотами електронного листування.

На підтвердження направлення вказаних скан-копій письмових заявок позивач надав роздруківки з електронної пошти. Такі роздруківки електронних листів та додатків до них є паперовою копією електронного доказу. Звідси вони мають бути засвідчені як паперові копії в порядку, встановленому чинним законодавством, та не підлягають засвідченню електронним підписом.

При цьому письмова заявка, направлена покупцем постачальнику, не є електронним документом у розумінні статті 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», адже не має його ознак, тому питання про застосування електронного підпису при оформленні та направленні заявки не постає.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що листування шляхом надіслання електронних листів уже давно стало частиною ділових звичаїв в Україні, а здійснення електронної переписки як усталеного звичаю ділового обороту в Україні, що не вимагає договірного врегулювання, визнається цивільним звичаєм за статтею 7 ЦК України (постанови ВС від 27.11.2018 у справі № 914/2505/17, від 13.10.2021 у справі № 923/1379/20.

Верховний Суд у постановах від 13.07.2020 у справі №7 53/10840/19, від 18.02.2021 у справі № 442/3516/20 надані сторонами скрін-шоти повідомлень з телефону та планшету, роздруківки з Viber фактично визнав належними та допустимими доказами, які досліджені судами у їх сукупності та яким надана належна правова оцінка. Постанова КГС ВС від 03.08.2022 у справі № 910/5408/21

Також Верховний Суд у постановах від 17.04.2020 у справі № 905/2319/17, від 25.03.2020 у справі № 570/1369/17, від 13.07.2020 у справі № 753/10840/19, від 27.11.2019 у справі №1540/3778/18 дійшов висновку, що переписка у Viber, Skype та інших месенджерах, включно з голосовими повідомленнями та іншим, є належним електронним доказом у судових справах.

У постанові від 29.01.2021 у справі № 922/51/20 Верховний Суд вказав, що подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, лише у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу. Аналогічний висновок зроблений у постанові від 23.09.2021 у справі № 910/17662/19.

Тобто поняття електронного документа та електронного доказу не є тотожними, оскільки поняття електронного доказу є значно ширшим, та, окрім власне електронних документів, оформлених відповідно до статей 5, 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», включає в себе будь-яку інформацію в цифровій формі, що має значення для розгляду справи, в тому числі повідомлення, відправлені електронною поштою або іншими засобами електронного зв`язку. (Постанова КГС ВС від 03.08.2022 у справі № 910/5408/21)

У Керівництві «Електронні докази в цивільному та адміністративному процесі», ухваленому Комітетом міністрів Ради Європи 30.01.2019, зазначено, що електронні (цифрові) докази можуть бути у формі тексту, відео, фотографій чи аудіозаписів. Дані можуть бути отримані за допомогою різних способів та з різних джерел, наприклад мобільних телефонів, веб-сторінок, бортових комп`ютерів або GPS-реєстраторів (у тому числі відомості, що перебувають поза контролем сторони).

Електронні повідомлення (електронна пошта) є типовим прикладом електронних доказів, оскільки вони походять з електронного пристрою (комп`ютера або пристрою, схожого на комп`ютер) і містять відповідні метадані.

Важливим є дотримання принципу недискримінації при дослідженні електронних доказів, що означає, що суди не повинні відмовляти в прийнятті електронних доказів і не повинні заперечувати їх юридичну силу лише тому, що вони зібрані та / або подані в електронній формі. Суди не повинні заперечувати юридичну силу електронних доказів лише через відсутність вдосконаленого, кваліфікованого або подібного захищеного електронного підпису. Сторонам має бути дозволено подавати електронні докази в оригінальному електронному форматі без необхідності надання роздруківок (пункти 6, 7, 9 Керівництва).

Невикористання електронного підпису особами, які створили електронний доказ (лист, повідомлення, файл, аудіозапис, інші дані), не є підставою для визнання такого доказу недопустимим, якщо інше не встановлено законом ( Постанова КГС ВС від 03.08.2022 у справі № 910/5408/21).

У сучасній діловій практиці більшість електронних даних не мають розширених або кваліфікованих електронних підписів і не захищені іншим способом. Незважаючи на це, суди мають розглядати їх як електронні докази (тоді як доказова сила доказів може змінюватися залежно від конкретного випадку), враховуючи, наприклад, різноманітні довірчі послуги, пов`язані з електронним керуванням документами та ідентифікацією підписантів, які доступні по всьому світу.

Електронні докази повинні оцінюватися так само, як і інші види доказів, зокрема, щодо їх прийнятності, автентичності, точності та цілісності. Обробка електронних доказів не повинна бути невигідною для сторін або надавати несправедливу вигоду одній із них (преамбула «базові принципи» Керівництва).

У межах, прийнятних відповідно до національного законодавства та на розсуд суду електронні дані повинні прийматися як автентичний доказ, допоки інша сторона не наведе відповідні обґрунтовані доводи на спростування цього. Достовірність електронних доказів презюмується до тих пір, поки немає розумних сумнівів у протилежному (пункти 21, 22 Керівництва) - Постанова КГС ВС від 03.08.2022 у справі № 910/5408/21

Кожен електронний доказ (оригінал) зазвичай містить таку приховану інформацію як метадані. Метадані - це відомості про інші дані, і іноді їх називають «цифровим відбитком» електронних доказів. Він може включати важливі доказові дані, такі як дата й час створення чи модифікації файлу чи документа, або автор, а також дата й час, коли дані були надіслані. Безпосередній доступ до метаданих зазвичай недоступний.

Верховний Суд також звертає увагу на презумпцію цілісності (достовірності) електронних доказів, що означає, що доказ вважається цілісним (достовірним), поки інша сторона цього не спростує.

Повідомлення (з додатками), відправлені електронною поштою чи через застосунки месенджери, є електронним доказом, який розглядається та оцінюється судом відповідно до статті 86 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням у сукупності з іншими наявними у матеріалах справи доказами.

Суд може розглядати електронне листування між особами у месенджері (як і будь-яке інше листування) як доказ у справі лише в тому випадку, якщо воно дає можливість суду встановити авторів цього листування та його зміст. Відповідні висновки щодо належності та допустимості таких доказів, а також обсяг обставин, які можливо встановити за їх допомогою, суд робить у кожному конкретному випадку із врахуванням всіх обставин справи (Постанова ВП ВС від 21.06.2023 у справі № 916/3027/21)

Відповідно до ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У ч.3 ст.2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у ст. 13 цього Кодексу.

Відповідно до ч.ч.3-4 ст.13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За приписами ч.1 ст.73 цього Кодексу доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

При цьому, відповідно до ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ч.4 зазначеної статті Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018р. у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019р. у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019р. у справі № 902/761/18, від 04.12.2019р. у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020р. у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

До того ж, 17.10.2019р. набув чинності Закон України від 20.09.2019р. № 132-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України та змінено назву ст. 79 ГПК України з «Достатність доказів» на нову - «Вірогідність доказів» та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування «вірогідність доказів».

Стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Відповідно до ст.79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016р. у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

При винесені даного рішення суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Таким чином, враховуючи все викладене вище, суд дійшов висновку про повне задоволення позовних вимог Позивача.

Крім того, суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Пункт 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвеція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України", no. 4241/03, від 28.10.2010 року).

Ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує особі право на справедливий суд. Однак ця стаття не закріплює будь-яких правил допустимості доказів чи правил їх оцінки, а тому такі питання регулюються передусім національним правом і належать до компетенції національних судів.

Для того, щоб судовий розгляд був справедливим, як того вимагає п. 1 ст. 6 Конвенції, суд зобов`язаний належним чином вивчити та перевірити зауваження, доводи й докази, а також неупереджено їх оцінити на предмет того, чи будуть вони застосовуватися в рішенні суду.

І хоча Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях констатує, що п. 1 ст. 6 Конвенції дійсно вимагає, щоб суди мотивували висновки в рішеннях, однак ця вимога не означає обов`язку суду надавати детальну відповідь на кожен аргумент; таке питання вирішується виключно у світлі обставин конкретної справи.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.05.2018 року у справі № 918/519/17.

Оскільки позов задоволений повністю, то відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються відповідача.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.124 Конституції України, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", ч.6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", ст.ст.232-240 Господарського процесуального кодексу України, Суд

ПОСТАНОВИВ :

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ХАСІБА» (65005, м.Одеса, вул. Дальницька,44, код ЄДРПОУ 43256935) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕЧІ» (03151, м. Київ, вул. Ушинського, буд. 40, корпус 302, офіс 1, код ЄДРПОУ 44885114) неустойку в розмірі 702 526 (Сімсот дві тисячі п"ятсот двадцять шість) грн.,16 коп. та судовий збір 8 430 ( Вісім тисяч чотириста тридцять) грн.31 коп.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення до Південно-Західного апеляційного господарського суду.

Повний текст рішення підписаний суддею 13 лютого 2025 р.

Суддя Т.Г. Пінтеліна