Рішення

від 13.02.2025 по справі 918/1147/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Давидюка Тараса, 26А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,

e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" лютого 2025 р. м. РівнеСправа № 918/1147/24

Господарський суд Рівненської області у складі судді Горплюка А.М., розглянувши матеріали справи

за позовом Комунального Рівненського шляхово-експлуатаційного управління автомобільних доріг

до відповідача Приватного підприємства "Леола-2"

про стягнення заборгованості в розмірі 88 457,49 грн.

Секретар судового засідання Оліфер С.М.

Представники сторін в судове засідання не з`явилися.

ВСТАНОВИВ:

Комунальне Рівненське шляхово-експлуатаційне управління автомобільних доріг звернулось до Господарського суду Рівненської області із позовною заявою до відповідача Приватного підприємства "Леола-2" стягнення заборгованості в розмірі 88 457,49 грн.

Ухвалою суду від 23.12.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження, розгляд справи по суті призначено на 21.01.2025.

Ухвалою суду від 21.01.2025 розгляд справи по суті відкладено на 11.02.2025.

В судове засідання 11.02.2025 представники сторін не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином у встановлений законом строк.

Суд враховує, що за положеннями статті 129 Конституції України та статті 2 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Згідно з ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про дату, час і місце проведення судового засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (стаття 202 ГПК України).

Наведена правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.07.2020 у справі №924/369/19.

Судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 ГПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що сторони не були позбавлені права та можливості ознайомитись з ухвалами Господарського суду Рівненської області від 23.12.2024 та 21.01.2025, дізнавшись про дату, місце та час судового засідання у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Відповідно до ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

З огляду на викладене, суд прийшов до висновку за можливе здійснювати розгляд справи без участі представників учасників справи, що не з`явилися у судове засідання, так як вони належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи.

У відповідності до приписів ч. 9 ст. 165 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами

Відтак, з огляду на неподання відзиву відповідачем, суд вважає за необхідне проводити розгляд справи за наявними матеріалами.

За приписами ч. 4 ст. 240 ГПК України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.

Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 240 ГПК України).

Відтак, враховуючи неявку учасників справи, суд зазначає, що датою ухвалення рішення є дата складання повного рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

На підставі усної домовленості Комунальне Рівненське шляхово - експлуатаційне управління автомобільних доріг поставило Приватному підприємству "Леола - 2" товар "асфальт типу В, М-1" в кількості 25,300 тонн загальною вартістю 58 088,80 грн, що підтверджується видатковою накладною № АЗ-0000013 від 31.08.2021.

Вказана видаткова накладна підписана представниками сторін (зі сторони одержувача згідно довіреності № 1 від 16.08.2021) та скріплена відтиском печатки постачальника.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) договір є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків.

Частиною першою статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 181 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) визначено, що господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

У відповідності ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Згідно із ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Частина 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 639 ЦК України передбачено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною (ч. 1 ст. 642 ЦК України).

Згідно із ст. 644 ЦК України якщо пропозицію укласти договір зроблено усно і в ній не вказаний строк для відповіді, договір є укладеним, коли особа, якій було зроблено пропозицію, негайно заявила про її прийняття. Якщо пропозицію укласти договір, в якій не вказаний строк для відповіді, зроблено у письмовій формі, договір є укладеним, коли особа, яка зробила пропозицію, одержала відповідь протягом строку, встановленого актом цивільного законодавства, а якщо цей строк не встановлений, - протягом нормально необхідного для цього часу.

Враховуючи наведені приписи законодавства, суд дійшов висновку, що сторони, у порядку ст. 205, 207, 639 Цивільного кодексу України досягли згоди щодо укладення договору поставки у спрощений спосіб шляхом поставки позивачем відповідачу товару і прийняття відповідачем такого товару.

Правовідносини сторін підпадають під правове регулювання главою 54 Цивільного кодексу України.

Так, відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 ст. 662 ЦК України визначено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Як встановлено судом, Комунальне Рівненське шляхово-експлуатаційне управління автомобільних доріг поставило відповідачу, а останній прийняв товар згідно видаткової накладної на загальну суму 58 088,00 грн, що підтверджується підписаною представниками та скріпленою відтиском печатки постачальника видатковою накладною № АЗ-0000013 від 31.08.2021.

Суд враховує, що повноваження представника одержувача підтверджується Довіреністю № 1 від 16.08.2021, що видана Приватним підприємством "Леола-2" Трепак Світлані Анастасіївни на отримання товару від постачальника Рівненського ШЕУ.

Підписання відповідачем видаткової накладної, які у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" є первинним документом та фіксує факт здійснення господарської операції, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Згідно зі статтями 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до частини першої ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05.02.2019 у справі № 914/1131/18).

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц).

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Приймаючи до уваги викладене та зібрані у справі докази, суд приходить до висновку, що між Комунальним Рівненським шляхово - експлуатаційним управлінням автомобільних доріг (постачальник) та Приватним підприємством "Леола-2" (покупець) було укладено договір поставки у спрощений спосіб, внаслідок чого у боржника виник обов`язок з оплати поставленого товару.

Покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу (ч. 1 ст. 691 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У відповідності до ч. 1, ч. 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

У розумінні наведеної норми, підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов`язання визначається за правилами, встановленими ч. 1 ст. 692 ЦК України.

З огляду на наведене, оскільки інший строк оплати товару сторонами у видатковій накладній встановлений не був, то відповідно до приписів ст. 692 ЦК України, відповідач зобов`язаний оплатити поставлений позивачем товар після його прийняття, тобто не пізніше 01.09.2021.

Cуд також вважає за необхідне звернути увагу на праві висновки, що викладені у постанові Верховного Суду від 28.02.2018 у справі № 910/9075/17, в якій вказано:

"Якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов`язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 Цивільного кодексу України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов`язку негайного виконання; такий обов`язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 Цивільного кодексу України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред`явив йому кредитор пов`язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов`язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 Цивільного кодексу України.

Аналогічної правової позиції дотримується і Верховний Суд України в своїй постанові від 19.08.2014 у справі №925/1332/13, де зазначено, що зі змісту статті 692 Цивільного кодексу України вбачається, що за загальним правилом, обов`язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на товар. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі - продажу не встановлено інший строк оплати. Відтак, обов`язок покупця оплатити товар (з огляду на приписи статті 692 Цивільного кодексу України) виникає з моменту його прийняття"."

Відтак, Верховний Суд дійшов висновку, що невиконання протягом тривалого періоду часу боржником своїх зобов`язань з оплати товару, посилаючись на відсутність вимоги постачальника лише підтверджує небажання належним чином виконувати свої зобов`язання з оплати за товар.

Відповідно до статті 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).

Згідно зі статтею 526 ЦК України, що кореспондується із ст. 193 ГК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 ГК України).

Враховуючи вищенаведені приписи законодавства, обов`язок відповідача по оплаті отриманого, на підставі видаткової накладної № АЗ-0000013 від 31.08.2021, товару на загальну суму 58 088,80 грн на момент розгляду даної справи настав.

Проте, матеріали справи не містять належних і допустимих доказів, відповідно до статей 76 - 79 ГПК України, на підтвердження сплати відповідачем грошових коштів Комунальному Рівненському шляхово - експлуатаційному управлінню автомобільних доріг, яке набуло право вимоги на підставі видаткової накладної № АЗ-0000013 від 31.08.2021.

Відтак, суд приходить до висновку, що вимоги позивача про стягнення суми основної заборгованості обґрунтовані та підлягають задоволенню.

При зверненні до суду позивач просив також стягнути з відповідача на його користь 3% річних у розмірі 5 739,05 грн та інфляційні втрати у розмірі 24 629,64 грн.

Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитору зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п. 4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" № 14 від 17.12.2013).

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п.п. 3.1, 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" № 14 від 17.12.2013).

Таким чином, законом встановлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Суд, перевіривши розрахунок 3% річних, наведений у позовній заяві, вважає, що ця частина позовних вимог підлягає задоволенню у повному обсязі, оскільки вказаний розрахунок є арифметично вірним.

Також, суд, перевіривши розрахунок інфляційних втрат, вважає арифметично вірним стягнення 30 281,54 грн, проте враховуючи приписи ч. 2 ст. 237 ГПК України, яка встановлює, що при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог, то суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат в розмірі 24 629,64 грн підлягають задоволенню повністю.

Таким чином, приймаючи до уваги встановлені вище обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Комунального Рівненського шляхово - експлуатаційного управління автомобільних доріг підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається на відповідача.

Керуючись ст. ст. 73-79, 91, 123, 129, 222, 233, 236-238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Позов задоволити.

2. Стягнути Приватного підприємства "Леола - 2" (34503, Рівненська обл., Сарненський район, м. Сарни, вул. Дачна, 26, код ЄДРПОУ 25317123) на користь Комунального Рівненського шляхово - експлуатаційного управління автомобільних доріг (33027, м. Рівне, вул. Данила Галицького, 25, код ЄДРПОУ 13974620) основну заборгованість в розмірі 58 088,80 (п`ятдесят вісім тисяч вісімдесят вісім грн 80 коп.) грн, інфляційні втрати в розмірі 24 629,64 (двадцять чотири тисячі шістсот двадцять дев`ять грн 64 коп.) грн, три проценти річних в розмірі 5 739,05 (п`ять тисяч сімсот тридцять дев`ять грн 05 коп.) грн та судовий збір в розмірі 3 028,00 (три тисячі двадцять вісім грн 00 коп.) грн.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Північно - західного апеляційного господарського суду в порядку та строки, встановлені статтями 256 - 257 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено та підписано 13.02.2025.

Суддя А.М. Горплюк