Рішення

від 27.01.2025 по справі 205/12726/24

ЛЕНІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

27.01.2025 Єдиний унікальний номер 205/12726/24

Номер провадження: 2/205/1532/25

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 січня 2025 року м. Дніпро

Ленінський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого судді Мовчан Д.В.

присекретарі Волкобоєвої А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду у м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Орган опіки та піклування Управління служби у справах дітей адміністрації Новокодацького району Дніпровської міської ради, про визначення місця проживання малолітньої дитини,-

ВСТАНОВИВ:

І. Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

ОСОБА_1 (далі-Позивач)звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Орган опіки та піклування Управління служби у справах дітей адміністрації Новокодацького районну Дніпровської міської ради, про визначення місця проживання малолітньої дитини.

В обґрунтуванняпозовних вимогпозивач посилається нате,що 23.08.2014року міжОСОБА_1 та ОСОБА_2 (далі Відповідач) було зареєстровано шлюб, та від цього шлюбу народилась дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . В подальшому рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 22.04.2024 року шлюб між сторонами був розірваний. Після розірвання шлюбу син ОСОБА_4 залишився проживати із матір`ю ОСОБА_1 .

Далі позивач вважає, що з урахуванням того, що відповідач вже тривалий час не проживає з позивачем та неповнолітнім сином, а також, не приділяє будь якої уваги вихованню дитини, суд має визначити місце проживання дитини із матір`ю.

У зв`язку з вищевикладеним, позивачзмушена звернутися до суду та просити суд визначити місце проживання малолітньої дитини, сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом із матір`ю ОСОБА_1 .

Відповідач у встановлений судом в ухвалі про відкриття провадження по справі строк, відзив на позовну заяву не подав.

Будь-яких інших заяв по суті справи до суду також не надходило.

ІІ. Заяви (клопотання) учасників справи.

Представник позивача подала до суду письмову заяву про розгляд справи за її відсутності. У такій заяві сторона позивача зазначає про повне підтримання своїх позовних вимог та просить здійснити розгляд справи за її відсутності.

Відповідач також у судове засідання не з`явився, про день та час розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки в судове засідання не повідомив, ніяких письмових заяв чи клопотань до суду не надходило.

Представник третьоїособи,що незаявляє самостійнихвимог напредмет спору:Органу опікита піклуванняУправління служби усправах дітейадміністрації Новокодацькогорайону Дніпровськоїміської ради, усудове засіданняне з`явилася,письмово просиларозглянути справуза їївідсутності тазвернути увагусуду нате,що сторонипо справідо органуопіки тапіклування незверталися іззаявою длянадання висновкущодо місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

ІІІ. Процесуальні дії у справі.

Процесуальні дії у справі (забезпечення доказів, вжиття заходів забезпечення позову, зупинення і поновлення провадження тощо) судом не застосовувалися.

У відповідності до ч.4 ст.223ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, який належним чином був повідомлений і від якого не надійшло повідомлення про причини неявки або якщо зазначені ним причини визнанні неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Оскільки наявних у даній цивільній справі доказів достатньо для вирішення спору по суті та враховуючи, що належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання відповідач в судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив та не подав відзив, а позивач не заперечує проти заочного розгляду справи, то суд у відповідності до норм ст.280ЦПК України ухвалив здійснювати заочний розгляд справи.

Враховуючи, що учасники справи та їх представники у судове засідання не з`явилися, відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

З огляду на викладені вимоги процесуального законодавства, враховуючи нижченаведені фактичні обставини справи, зміст спірних правовідносин, оцінку доказів та аргументів сторін, суд ухвалює заочне рішення про відмову у задоволені позову з огляду на наступне.

ІV. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 з ОСОБА_2 перебувала у зареєстрованому шлюбі з 23 серпня 2014 року по 22 квітня 2024 року.

Судом також встановлено, що під час спільного сумісного подружнього життя у сторін народилася дитина, син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 04.11.2017 року.

Також, судом встановлено, що малолітня дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , станом на день звернення із вказаним позовом до суду мешкає разом із матір`ю, ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується Витягом з реєстру територіальної громади від 29.11.2023 року.

V. Оцінка суду доказів та аргументів сторін. Мотиви застосування норм права судом

Статтею 51 Конституції Українивизначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Статтями 141, 150, 153, 155 СК України передбачено, що мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

З аналізунаведених нормматеріального законувбачається,що чинне законодавство України не містить норм, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

Згідно статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (стаття 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно із частиною восьмою статті 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

У відповідності до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини, яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Частиною першою статті 160 Сімейного кодексу України передбачено, що місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Відповідно до частини першої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може бути вирішено органом опіки та піклування або судом.

Суд виходить з того, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан його здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини. Дитина, яка не досягла 14 років, повинна проживати у встановленому місці проживання, яке не може бути змінене самочинно як волею сторонніх осіб, так і волею якогось одного з батьків.

Питання про визначення місця проживання дитини має вирішуватись, насамперед, з урахуванням прав та законних інтересів дитини.

Відповідно до пункту 1 статті 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно із судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Аналогічний за своїм змістом правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18).

У принципі 6 Декларації прав дитини проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості.

Згідно статті 18 Конвенції про права дитини батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Місце проживання малолітньої дитини з одним із батьків визначається або за місцем проживання матері чи батька, або за конкретною адресою.

Із системного тлумачення пункту 1 статті 3, статті 9 Конвенції, частин другої, третьої статті 11 Закону України «Про охорону дитинства», статті 161 СК України випливає, що при вирішенні спору про визначення місця проживання дитини суди мають враховувати передусім інтереси дитини. Встановлений сімейним законодавством принцип повної рівності обох батьків у питаннях виховання дітей може бути обмежений судом в інтересах дитини.

Отже, при вирішенні питань про місце проживання дитини у випадку, коли їх батьки проживають окремо, необхідно дотримуватися принципу забезпечення найкращих інтересів дитини, обумовлених необхідністю забезпечити дитині повний і гармонійний фізичний, розумовий, духовний, моральний і соціальний розвиток, а також необхідний для такого розвитку рівень життя.

Відповідно до положень частин четвертої-шостої статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо місця проживання дитини обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Тобто органи опіки та піклування беруть участь у справі не з метою захисту свого суб`єктивного інтересу, а на підставі закону (ст.19 СК України) з метою здійснення покладених на них обов`язків для захисту інтересів конкретної дитини, громадян та держави.

При цьому, виходячи з аналізу вказаних норм законодавства України, при розгляді позовних вимог про визначення місця проживання дитини обов`язковими є наявність письмового висновку органів опіки та піклування та їхня участь у розгляді справи.

Аналогічний за своїм змістом правовий висновок міститься у постанові КЦС/ВС у справі № 712/11527/17 від 23.12.2020 року.

Разом із цим, судом встановлено, що в даному випадку позивач не звернулася до органу опіки та піклування із заявою про надання висновку, щодо місця проживання дитини, не надала такому органу необхідний обсяг документів згідно встановленого переліку, у зв`язку із чим, суду не було надано висновок органу опіки та піклування щодо місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Суд зазначає з цього приводу, що відповідно до ч.1ст.81 Цивільного процесуального Кодексу України, саме сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановленихцим Кодексом.

Частиною 6 статті 81 ЦПК Українивизначено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

При цьому згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони.

Тобто сам суд не повинен нічого доказувати за своєю ініціативою, оскільки це - обов`язок сторін, які користуються рівними правами щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом переконливості цих доказів. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведеність. При цьому само по собі доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача, оскільки це не звільняє позивача від виконання ним його процесуальних обов`язків, зокрема надання належних та допустимих доказів на обґрунтування своїх вимог.

Відповідно до частини 1статті 76 ЦПК Українидоказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно частини 2статті 78 ЦПК Україниобставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

В даному випадку сторона позивача не надала суду жодного належного, достатнього та допустимого доказу на підтвердження своїх позовних вимог стосовно визначення місця проживанням з таким учасником справи, у тому числі не забезпечила подання до суду відповідного висновку органу опіки та піклування щодо місця проживання дитини. Жодних клопотань чи заяв про витребування (забезпечення) такого доказу вказаний учасник справи також не порушував. Внаслідок чого, через означену бездіяльність позивача, суд позбавлений в межах розгляду даної справи оцінити відомості щодо умов проживання дитини, умов її утримання та забезпечення кожним із батьків, проаналізувати характеризуючи дані кожного із батьків тощо.

У зв`язку з чим, суд вважає, що у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Орган опіки та піклування Управління служби у справах дітей адміністрації Новокодацького району Дніпровської міської ради, про визначення місця проживання малолітньої дитини, слід відмовити у їх повному обсязі через недоведеність таких вимог з боку позивача по справі.

VІ. Розподіл судових витрат між сторонами.

Відповідно до частини першоїстатті 141 ЦПК Українисудовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Частиною 2 ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові на позивача. Таким чином, суд вважає, сплачений судовий збір покласти на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.12,13,19,81,133,141,274-279,354-355 ЦПК України, ст.141,150,155,157,161, СК України,Законом України «Про охорону дитинства» від 26.04.2001 року,суд -

ВИРІШИВ:

1. У задоволені позовних вимог ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 ), третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Орган опіки та піклування Управління служби у справах дітей адміністрації Новокодацького району Дніпровської міської ради (місце знаходження:49064,м.Дніпро,пр.Сергія Нігояна,буд.77,код ЄДРПОУ37274548), про визначення місця проживання малолітньої дитини відмовити у повному обсязі.

2.Судові витрати по справі віднести за рахунок позивача ОСОБА_1 .

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивач має право оскаржувати заочне рішення до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя:Мовчан Д.В.