Рішення

від 13.02.2025 по справі 587/4664/24

СУМСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 587/4664/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 лютого 2025 року Сумський районний суд Сумської області під головуванням судді Черних О.М., за участю секретаря судового засідання Овчаренко М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Суми справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Індичка» ( с. Кровне, вул. Гірська, 39, Сумського району Сумської області) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) про відшкодування шкоди в порядку регресу,

В С Т А Н О В И В:

Позивач в особі свого представника Кубишкіна Д.О. звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди в порядку регресу, зазначаючи, що Лазебний з 15.04.2021 року по 15.02.2022 року працював в ТОВ «Індичка» на посаді водія, з 16.02.2022 року переведений на іншу посаду. В час перебування ОСОБА_1 на посаді водія, а саме 09.02.2022 року ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом «Ман», д.р.н. НОМЕР_1 , допустив зіткнення з маніпуляційною вишкою автопідйомнику «ГАЗ 3307», д.н.з НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 , внаслідок чого ОСОБА_3 отримав тяжкі тілесні ушкодження. Відповідно до вироку суду ОСОБА_1 був засуджений за ч. 2 ст. 286 КК України, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ТОВ «Індичка» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди було відмовлено. В подальшому, ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом про відшкодування шкоди, непокритої страховим відшкодуванням, і ТОВ «Індичка» на підстав ухвали про затвердження мирової угоди сплатило останньому 230618,00 гривень відшкодування. На даний час представник ТОВ «Індичка» просить в порядку ст. 1191 ЦК України стягнути з ОСОБА_1 вказану суму виплаченого відшкодування та судові витрати.

Від представника відповідача адвоката Мазурової К.Д. 11.02.2025 року надійшли до канцелярії суду письмові пояснення, в яких вона просила відмовити в задоволенні позовних вимог.

Ухвалою судді Сумського районного суду Сумської області від 16 грудня 2024 року було відкрито провадження у цивільній справі та вирішено розгляд цивільної справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження.

Дослідивши письмові докази по справі, суд дійшов висновку, що позов в задоволенні позову необхідно відмовити.

Судом встановлено, що Лазебний з 15.04.2021 року по 15.02.2022 року працював в ТОВ «Індичка» на посаді водія, з 16.02.2022 року переведений на іншу посаду, що підтверджується відповідними наказами (а.с. 12-13). 09.02.2022 року ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом «Ман», д.н.з. НОМЕР_1 , допустив зіткнення з маніпуляційною вишкою автопідйомнику «ГАЗ 3307», д.н.з НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 , що підтверджується письмовими поясненнями ОСОБА_1 (а.с. 5).

Внаслідок вказаної дорожньо-транспортної події ОСОБА_3 отримав тяжкі тілесні ушкодження. Відповідно до вироку суду ОСОБА_1 був засуджений за ч. 2 ст. 286 КК України до 3 років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами строком на два роки, на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання строком на два роки. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ТОВ «Індичка» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди було відмовлено (а.с. 17-20). Ухвалою Дніпровського апеляційного суду вирок Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська відносно ОСОБА_1 залишений без змін. (а.с. 21-25). В подальшому, ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом про відшкодування шкоди, непокритої страховим відшкодуванням, і ТОВ «Індичка» на підстав ухвали про затвердження мирової угоди сплатило останньому 230618,00 гривень відшкодування. Ухвала набрала законної сили 02.04.2024 року (а.с. 26).

Правовими підставами відшкодування шкоди визначено, зокрема положення статей 27, 55, 56 Конституції України, статті 2 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, статей 23, 1167, 1168 ЦК України.

Згідно статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовуєтьсянезалежно від виниоргану державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особивнаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Згідно з частинами третьою-четвертою статті 23 ЦК України, якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості.

Подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Судувід 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), від 23 листопада 2022 року в справі № 686/13188/21 (провадження№ 61-3943св22).

Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21).

Таким чином розмір моральної шкоди не є конкретно визначеною сумою, а визначається судом в кожному конкретному випадку з урахуванням всіх обставин справи.

Згідно з нормою ч. 1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Пунктом 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.03.92 № 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" визначається, що під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо).

Не вважається володільцем джерела підвищеної небезпеки і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових відносин з володільцем цього джерела (шофер, машиніст, оператор тощо).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 426/16825/16-ц (провадження № 14-497цс18) зазначено, що особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб`єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб`єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець.

Шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.

Головною особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об`єкта зобов`язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим несуть однаковий обов`язок відшкодувати завдану шкоду, як винні, так і невинні володільці об`єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки.

Тобто, у розумінні ч. 1 ст. 1172 ЦК України, якщо службовий транспортний засіб потрапить у ДТП з вини водія, внаслідок чого буде ушкоджене майно чи здоров`я інших осіб, то відповідальність за шкоду завдану водієм під час виконання ним трудових обов`язків нестиме роботодавець.

За статтею 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

За загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник - особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки - особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом.

Згідно з частиною п`ятою статті 1187 ЦК України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Таким чином закон містить вказівку на перерозподіл обов`язку доказування та зобов`язує саме відповідача довести, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, була спричинена внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Разом із тим, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, завжди є неправомірною та передбачає безвинну відповідальність власника такого джерела.

Такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 22 квітня2020 року у справі № 280/1222/17 (провадження № 61-42888св18).

З огляду на презумпцію вини заподіювача шкоди, передбаченої частиною другою статті 1166 ЦК України, відповідач звільняється від обов`язку відшкодувати шкоду (у тому числі і моральну шкоду), якщо доведе, що шкоду було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п`ята статті 1187 ЦК України, пункт 1 частини другої статті 1167 ЦК України).

Порядок та умови відшкодування шкоди безпосередньо встановлено ЦК України, відповідно до якого умовами відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є протиправність поведінки заподіювача шкоди, наявність цієї шкоди у потерпілого і причинного зв`язку між ними.

При цьому слід враховувати, що особливі правила статті 1187 ЦК України діють тоді, коли шкоду завдано тими властивостями об`єкта, через які діяльність із ним визнається джерелом підвищеної небезпеки.

Головною особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об`єкта зобов`язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим несуть однаковий обов`язок відшкодувати завдану шкоду як винні, так і невинні володільці об`єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки.

Разом із тим, відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого.

Під умислом потерпілого слід розуміти усвідомлене бажання особи заподіяти шкоду. При цьому особа повинна розуміти значення своїх дій та мати змогу керувати ними. Обов`язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається також на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція заподіювача шкоди.

Такі правові висновки зроблені у постановах Верховного Суду від 03 червня 2020 року у справі № 345/3335/17 (провадження № 61-22598св18), від 07 жовтня 2020 року у справі № 742/637/19 (провадження № 61-320св20), від 26 квітня 2022 року у справі № 184/1461/20-ц (провадження № 61-14226св21).

Відповідно до приписів статей 1187 та 1172 Цивільного кодексу України особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб`єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб`єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки роботодавець, а тому шкода, завдана внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.

Враховуючи викладене, суд доходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Відповідно дост. 141 ЦПК України, оскільки суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, а тому розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 82, 141, 263-265, 280-283 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

В задоволенні позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Індичка» ( с. Кровне, вул. Гірська, 39, Сумського району Сумської області) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) про відшкодування шкоди в порядку регресу відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Сумського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя О.М. Черних