Постанова

від 11.02.2025 по справі 447/1244/24

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 447/1244/24 Головуючий у 1 інстанції: Друзюк М. М.

Провадження № 22-ц/811/3590/24 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 лютого 2025 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Ніткевича А.В.,

суддів:Бойко С.М.,Копняк С.М.,

секретаря Зеліско-Чемерис К.Р.

з участю представника позивача Васечка Ю.А.

розглянувши у відкритом судовому засіданні в приміщенні Львівського апеляційного суду у м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 адвоката Васечка Юрія Андрійовича на рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 15 жовтня 2024 року в складі судді Друзюк М.М. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору виконавчий комітет Миколаївської міської ради Стрийського району Львівської області, як орган опіки та піклування, про позбавлення батьківських прав,-

встановив:

У травні 2024 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідачки ОСОБА_2 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору виконавчий комітет Миколаївської міської ради Стрийського району Львівської області, як орган опіки та піклування, про позбавлення батьківських прав.

Позовні вимогу обгрунтовував тим, що він перебував у шлюбі з відповідачкою з 2015 року, під час якого у сторін народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після повномасштабного вторгнення військ російської федерації він мобілізований для проходження військової служби у в/ч НОМЕР_1 . Перебуваючи на службі позивач дізнався, що відповідачка зловживає спритними напоями та не здійснює належного догляду за їхнім сином, у зв`язку з чим він був змушений звернутись до Служби у справах дітей Миколаївської міська ради Стрийського району Львівської області з проханням перевірити умови проживання його дитини.

На даний час позивач матеріально забезпечує сина, який проживає разом з його батьками за адресою: АДРЕСА_1 , які допомагають у вихованні сина. Відповідачка свідомо уникає виконання своїх материнських обов`язків, з жовтня 2023 року не проживає разом з сином, не цікавиться дитиною, систематично вживає алкогольні напої, веде аморальний спосіб життя, що негативно впливає на малолітнього сина.

Відтак просив позов задовольнити та позбавити ОСОБА_2 батьківських прав щодо сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Оскаржуваним рішенням Миколаївського районного суду Львівської області від 15 жовтня 2024 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору виконавчий комітет Миколаївської міської ради Стрийського району Львівської області, як орган опіки та піклування, про позбавлення батьківських прав - відмовлено.

Рішення оскаржив ОСОБА_1 , апеляційну скаргу в інтересах якого подав адвокат Васечко Ю.А., вважає, що суд не врахував усіх обставин справи, не дослідив усіх доказів, що призвело до ухвалення необгрунтованого рішення.

Апеляційна скарга обгрунтована тим, що позивач на даний час мобілізований для проходження військової служби до складу військової частини НОМЕР_1 . Перебуваючи на службі, позивач неодноразово звертався до працівників служби у справах дітей Миколаївської міської ради із проханням перевірити умови проживання сина ОСОБА_3 та виконання матір`ю своїх батьківських обов`язків. Листами №Ш-7 /01-15/121 від 28.04.2024, №Ш-13/01-15/278 від 10.10.2023 Миколаївська міська рада Стрийського району повідомила, що з матір`ю була проведена роз`ясувальна профілактична бесіда щодо виконання нею материнських обов`язків та притягнення до адміністративної відпвідальності за невиконання батьківських обов`язків, наголошувалося на встановлені тверезого способу життя для налагодження добрих взаємовідносин у сім`ї заради благополуччя дитини. Зважаючи на грубе нехтування відповідачкою своїх материнських обов`язків, ОСОБА_1 звернувся до виконавчого комітету Миколаївської міської ради Стрийського району Львівської області, який склав висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 .

Тобто, поза увагою суду першої інстанції залишилось те, що протягом тривалого часу мати малолітнього ОСОБА_3 умисно ухилялася від виконання батьківських обов`язків, попри вжиття органом опіки та піклування заходів щодо виправлення поведінки матері, в тому числі після проведення профілактичних бесід.

Окрім того, суд першої інстанції жодним чином не надав оцінки тому, що ОСОБА_2 притягалася до адімністративної відповідальності за ч. 1 ст. 184 КУпАП України ухилення батьків від виконання передбачених законодавством обов`язків щодо забезпчення необхідних умов життя, навчання та виховання малолітніх дітей.

Наголошує, що матеріали справи підтверджують, що відповідачка не бере жодної участі у вихованні своєї дитини, ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків, не цікавиться здоров`ям дитини, не забезпечує дитину матеріально. Безвідповідальна поведінка матері відносно дитини, яка потребує надмірної уваги, може призвести до невідворотних наслідків.

Просить скасувати рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 15 жовтня 2024 року та ухвалити ове, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Згідно ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву не перешкоджає перегляду судового рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача ОСОБА_4 на підтримку доводів скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з такого.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції вважав, що позивачем не доведено, що поведінка відповідачки є свідомим нехтуванням нею своїми батьківськими обов`язками, а не збіг життєвих обставин, які склалися навколо неї: необізнаність, відсутність матеріальних коштів для утримання дитини, відсутність підтримки рідних та належного супроводу соціальних служб.

Під час розгляду даної справи суду не надано доказів того, що мати є хронічним алкоголіком, вона не перебуває на обліку в лікаря-нарколога, а також, що своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини. Також, позивачем не надано належних та допустимих доказів умисного невиконання відповідачкою своїх материнських обов`язків щодо малолітньої дитини.

Суд першої інстанції не погодився з висновокм органу опіки і піклування Миколаївської міської ради Стрийського району Львівської області № 81 від 04.04.2024 про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно її малолітнього сина ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки такий є недостатньо обгрунтованим та суперечить інтересам малолітньої дитини.

Окрім того, суд не прийняв до уваги заяви відповідачки, у якій вона визнавала позов про позбавлення її батьківських прав, оскільки відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства та не відповідає інтересам дитини.

Суд першої інстанції також вказав на те, що був позбавлений можливості безпосередньо заслухати думку малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , під час вирішення спору щодо позбавлення батьківських прав, так як сторони не забезпечили участі дитини в судовому засіданні.

Зважаючи на те, що позов у цій справі фактично пред`явлений військовослужбовцем, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, суд констатував, що позбавлення батьківських прав це насамперед спосіб захисту інтересів дитини, однак позивачем не доведено в чому саме полягає захист інтересів дитини шляхом позбавлення його матері по відношенню до нього материнських прав.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що сторони ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 10.07.2015, який рішенням Миколаївського районного суду Львівської області від 14.12.2023 у справі № 447/3456/23, розірвано.

У період перебування сторін у шлюбі, у них народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьками якого є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що стверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 05.01.2016, народився.

Відповідно до витягу з реєстру територіальної громади №2023/002652258 від 31.03.2023, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно із довідкою №54 від 04.06.2022, виданою заступником командира батальйону з тилу майора ОСОБА_5 , ОСОБА_1 перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 з 10.05.2022.

Відповідно до відповідей Служби у справах дітей Миколаївської міська ради Стрийського району Львівської області №ш-7/01-15/121 від 28.04.2023, надісланої на звернення позивача від 28.03.2023, від 11.09.2023, повідомлено, що працівниками Служби у справах дітей Миколаївської міська ради Стрийського району Львівської області здійснено візит за адресою: АДРЕСА_1 . На час відвідування в будинку перебувала ОСОБА_2 , з її слів дитина перебувала у школі, умови проживання задовільні, з матір`ю проведено роз`яснувально-профілактичну бесіду щодо наслідків невиконання батьківських обов`язків.

Відповідно до постанов Миколаївського районного суду Львівської області від 01.04.2024, від 19.09.2023 та 10.10.2023 ОСОБА_2 визнано винною у вчиненні адміністративноих правопорушень ч.1 ст. 184 КУпАП і ст. 173 КУпАП.

Згідно із характеристкою наданою Новосілко-Опарською ЗЗСО І-ІІІ ст., ОСОБА_3 є учнем 2 класу Новосілко-Опарської ЗЗСО, має високий інтерес до навчання, доброзичливий, товариський, досить спокійний. Відколи батько ОСОБА_6 перебуває на військовій службі його вихованням займаються дідусь та бабуся, мама хлопця не завжди бере активну участь у навчанні та вихованні сина.

Відповідно до довідки від 05.02.2024, виданої амбулаторією загальної практики сімейної медецини с.Новосілки-Опарські, ОСОБА_3 по стану здоров`я здоровий, ріст 134 см, вага 38 кг, на диспансерному обліку не числиться, хворів простудними захворюваннями, на огляд дитину приводить дідусь та бабуся.

Рішенням виконавчого комітету Миколаївської міської ради Стрийського району Львівської області № 81 від 04.04.2024 затверджено висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно її малолітнього сина ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Стаття 9 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі Конвенція про права дитини), ратифікованої Україною згідно з постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до частини першої, другої статті 12 Закону України від 26 квітня 2001 року № 2402-III «Про охорону дитинства» (далі Закон № 2402-III) виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 Сімейного кодексу України (далі СК України) мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона/він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Тлумачення наведених положень статті 164 СК України свідчить, що ухилення від виконання обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках за доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Під час вирішення такої категорії спорів судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку.

Отже, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише за наявності вини у діях батьків.

Такий правовий висновок неодноразово викладений Верховним Судом у постановах, зокрема від 24 жовтня 2024 року в справі № 199/3287/23, від 20 березня 2024 року в справі № 204/2097/22, від 07 лютого 2024 року в справі № 455/307/22 та інших.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин (постанови від 23 жовтня 2024 року в справі № 464/2040/23, від 28 лютого 2024 року в справі № 303/4697/22, від 12 лютого 2024 року в справі № 202/1931/22 та інші).

Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58).

ЄСПЛ також зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. Під час визначення основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року в справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року в справі «М. С. проти України», заява № 2091/13).

У справі від 30 червня 2020 року (заява № 70879/11) ЄСПЛ також наголошував на тому, що позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз`єднання, зазначивши, що наявність сімейних зв`язків між подружжям та дитиною, про які вони дійсно піклуються, мають бути захищені відповідно Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це насамперед повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини під час розгляду справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року в справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) та Верховним Судом у постановах від 21 лютого 2024 року в справі № 404/9387/21, від 19 лютого 2024 року в справі № 159/2012/23, від 22 листопада 2023 року в справі № 320/4384/18 та ін.

На переконання колегії суддів, позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження обставин, що відповідачка ухиляється від виконання своїх обов`язків по вихованню свого сина. При цьому, докази надані позивачем на обґрунтування вимог заявленого позову про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, які містяться у матеріалах справи, не вказують на свідоме ухилення відповідачки від виконання своїх батьківських обов`язків.

Судом не встановлено, що відповідачка ухиляється від виконання батьківських обов`язків свідомо, тобто, що вона систематично, незважаючи на всі заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов`язки, оскільки такі обставини не підтверджені належними та допустимими доказами.

У даній справі позбавлення батьківських прав відповідачки не забезпечуватиме інтересів самої дитини, оскільки позивач не довів та не надав суду доказів в чому полягає захист інтересів дитини шляхом позбавлення матері по відношенню до дитини батьківських прав та доказів, які б безспірно свідчили про умисне ухилення відповідачкою від виконання батьківських обов`язків відносно дитини.

Доводи апелянта, що суд при ухваленні рішення безпідставно не врахував висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно сина ОСОБА_3 , затвердженим рішенням виконавчого комітету Миколаївської міської ради Стрийського району Львівської області №81 від 02 квітня 2024 року не заслуговують на увагу.

Зокрема, частиною четвертою статті 19 СК України визначено, що при розгляді судом спорів щодо позбавлення батьківських прав обов`язковою є участь органу опіки та піклування.

Відповідно до частини п`ятої статті 19 СК України орган опіки і піклування подає до суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Згідно із частиною шостою статті 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Водночас, висновок органу опіки та піклування не є нормативно-правовим актом чи правовим актом індивідуальної дії. Також вказаний документ не породжує прямих юридичних наслідків для сторін та безпосередньо не впливає на їх права й обов`язки, тобто є фактично джерелом доказування при наявності цивільного спору, оскільки несе виключно інформативний характер і на відміну від рішень органу опіки та піклування має рекомендаційний характер. Цьому документу може бути надана лише оцінка в сукупності з іншими доказами у справі при вирішенні по суті питання, для якого він був складений. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 по справі № 496/4271/16-а (К/9901/29090/18).

Як вбачається з висновку органу опіки та піклування, такий наданий на підставі акту обстеження умов проживання від 13.02.2024, двох листів-відповідей Служби у справах дітей Миколаївської міської ради Стрийського району на звернення позивача, письмових пояснень трьох мешканців с.Ричагів та письмової заяви самої відповідачки від 19.03.2024, у якій вона вказала, що на даний час немає матеріальної можливості забезпечувати сина, бажає щоб сім`я колишнього чоловіка дозволяла їй спілкуватись та бачитись з сином.

Тобто, надаючи правову оцінку висновку органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення ОСОБА_7 батьківських прав відносно ОСОБА_3 , суд першої правильно вважав, що зазначений висновок є недостатньо обгрунтованим та суперечить інтересам малолітньої дитини.

Встановлено, що зазначений висновок не містить відомостей щодо наявності виключних обставин, які б свідчили про винну поведінку матері та свідомого нехтування нею своїми батьківськими обов`язками.

Суд апеляційної інстанції наголошує, що позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Суд першої інстанції прийшов правильного висновку, що позивач не надав беззаперечних доказів, які б свідчили про наявність винної поведінки відповідачки по ухиленню від виконання своїх обов`язків щодо виховання та утримання дитини, або інших обставин, які в силу приписів частини першої статті 164 СК України є підставою для позбавлення відповідачки батьківських прав.

При цьому, судом першої інстанції правомірно встановлено відсутність фактів злісного нехтування ОСОБА_2 своїми батьківськими обов`язками щодо малолітньої дитини.

Та обставина, що на час розгляду справи матеріальним забезпеченням сина, його вихованням і розвитком займаються батьки позивача, не є безумовним свідченням небажання матері дитини приймати участь в утриманні і вихованні дитини, тобто не є свідомим, умисним нехтуванням матір`ю її батьківськими обов`язками.

Колегія суддів враховує, що розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (рішення Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», пункт 49).

Факт наявності у відповідачки ряду адміністративних правопорушень, жодним чином не підтверджують її свідоме ухилення від виконання батьківських обов`язків, чи наявності з боку матері загрози для дитини, її здоров`я та психічного розвитку.

Вищевказаним спростовуються і доводи позивача про те, що відповідачка ухиляється від виконання батьківських обов`язків, оскільки такі обставини не підтверджені належними та допустимими доказами.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позивач не довів та не надав суду доказів в чому полягає захист інтересів дитини шляхом позбавлення матері по відношенню до дитини батьківських прав та доказів, які б безспірно свідчили про умисне ухилення відповідачкою від виконання батьківських обов`язків.

На переконання колегії суддів, суд першої інстанції правильно не прийняв заяви відповідачки від 02 серпня 2024 року про визнання позову, оскільки така не може слугувати підставою для задоволення позову, при цьому правильно врахував, що відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства й не відповідає інтересам дитини. Саме лише подання заяви про визнання позову у справі про позбавлення батьківських прав не може бути підставою для звільнення позивача від обов`язку надання інших доказів на підтвердження наявності обставин, передбачених ч. 1 ст. 164 СК України для позбавлення батьківських прав.

До таких висновків дійшов КЦС ВС у постанові від 10 листопада 2023 року у справі №401/1944/22.

У частинах першій, четвертій статті 206 ЦПК України передбачено, що позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Отже, в розумінні приписів статті 206 ЦПК України суд відмовляє у прийнятті визнання відповідачем позову, якщо це суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.

За таких обставин, судом надано належну правову оцінки ставленню батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особистої прихильності дитини до кожного з них та іншим обставинам, що підтверджується встановленими судом першої інстанції обставинами у справі яким надана належна правова оцінка. Зокрема, сторони не оспорюють, що батьки у шлюбі між собою не перебувають, позивач мобілізований для проходження військової служби, сторони проживають окремо. Їх неповнолітній син проживає з батьками позивача та перебуває на утриманні позивача. До ухвалення місцевим судом рішення у цій справі вимог до відповідачки про стягнення аліментів на утримання сина пред`явлено не було.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, на законність ухваленого судового рішення не впливають.

При цьому колегія суддів враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі "Руїз Торія проти Іспанії", §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії").

Суд першої інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, оскаржуване рішення в частині вирішення позовних вимог відповідає нормам матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, і не може бути скасоване з підстав, викладених у апеляційній скарзі.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив це рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 15 жовтня 2024 року залишити без змін.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 382-384 ЦПК України, суд,-

ухвалив:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Васечко Юрія Андрійовича залишити без задоволення.

Рішеня Миколаївського районого суду Львівської області від 15 жовтня 2024 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений 12 лютого 2025 року.

Головуючий А.В. Ніткевич

Судді: С.М. Бойко

С.М. Копняк