Рішення

від 28.03.2024 по справі 758/5225/17

ПОДІЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 758/5225/17

Категорія 26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 березня 2024 року Подільський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді - Захарчук С. С.,

за участю секретаря судового засідання - Дем`янчук О. Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Банк Золоті ворота», ОСОБА_2 , треті особи: реєстраційна служба Головного територіального управління юстиції у м. Києві, Інспекція з питань захисту прав споживачів у м. Києві про визнання кредитного договору та договору застави недійсними,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Банк Золоті ворота» (далі - ПАТ «Банк Золоті ворота») про визнання кредитного договору та договору застави недійсними.

Зазначала, що 09.09.2008 між нею та ПАТ «Банк Золоті ворота» було укладено договір № 194/08-А про надання споживчого кредиту.

Згідно з п. 1.1. договору банк відкриває позичальнику відновлювану кредитну лінію у розмірі 38 032 доларів США шляхом видачі готівки через касу банку з позичкового рахунку № НОМЕР_1 , а Позичальник зобов`язується на умовах, передбачених договором, повернути кредит у терміни, встановлені Графіком платежів у розрізі сум погашення основного боргу за кредитом, сплати процентів та користування кредитом, вартості всіх сукупних послуг, а також інших фінансових зобов`язань позичальника за кожним платіжним періодом з розписом сукупної вартості кредиту, але у будь-якому випадку в термін, не пізніше 08.09.2015 та сплатити проценти за користування кредитом за ставкою 10,5% річних.

09.09.2008 року між нею та ПАТ «Банк Золоті ворота» було укладено договір застави.

Однак, їй не було надано інформації щодо податкового режиму сплати відсотків та про державні субсидії, на які вона мала право як споживач або відомості про те, де вона могла одержати вказану інформацію.

Вказала, що договорів про відкриття поточного рахунку та надання кредитних коштів вона не укладала.

Обман зі сторони банку є прикладом забороненої агресивної підприємницької практики, коли споживачу нав`язуються обтяжливі та непропорційні позадоговірні перешкоди у розумінні п.п.1 п. 3 та п.п. 4 п. 4 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» і її право як споживача фінансових послуг було порушено, а отже, згідно п. 6 ст.19 Закону України «Про захист прав споживачів» такий правочин повинен бути визнаний недійсним.

Крім того, вказала, що її підпис на кредитному договорі та додаткових до нього кредитних угод не свідчить про її обізнаність про умови кредитування.

Посилаючись на те, що при укладенні договору про надання кредитних коштів, банк ввів її в оману, так як поточного рахунку з нею не заключав, їй не було надано всієї необхідної інформації про умови договору, з урахування норми ст. 215 ЦК України про те, що підставою недійсності правочину (договору) є недодержання в момент вчинення правочину сторонами або однією із сторін, зокрема вимоги про те, що зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, просила визнати недійсним кредитний договір № 194/08-А про надання споживчого кредиту від 09.09.2008, укладений між нею та ПАТ «Банк Золоті ворота».

Крім того, просила визнати недійсним договір застави від 09.09.2008, укладений між нею та ПАТ «Банк Золоті ворота».

Від представника відповідача на адресу суду надійшла заява в якій останній просив застосувати до позовних вимог строк позовної давності, та посилаючись на те, що позов подано з порушенням строків позовної давності, просив у задоволені позову відмовити.

В подальшому на адресу суду від представника ПАТ «Банк Золоті ворота» було надіслано клопотання про долучення ОСОБА_2 в якості співвідповідача, оскільки відповідно до ухвали Подільського районного суду м. Києва від 14.02.2018 замінено сторону виконавчого провадження стягувача: ПАТ «Банк» Золоті ворота» його правонаступником за договором про відступлення прав вимоги № 156 від 12.04.17 - ОСОБА_2 .

Відповідно до ухвали Подільського районного суду м. Києва від 07.02.2018 залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору - ОСОБА_2 .

Відповідно до ухвали Подільського районного суду м. Києва від 04.06.2020 залучено в якості співвідповідача - ОСОБА_2 .

У судове засідання позивач не з`явилася, подала заяву про розгляд справи за її відсутності.

Представник ПАТ «Банк Золоті ворота», у судове засідання не з`явився, про дату та час судового засідання був повідомлені належним чином, клопотань про відкладення судового засідання на адресу суду від нього не надходило.

ОСОБА_2 у судове засідання не з`явився, про дату та час судового засідання був повідомлений належним чином, клопотань про відкладення судового засідання на адресу суду від нього не надходило.

Представники реєстраційної служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві, Інспекція з питань захисту прав споживачів у м. Києві у судове засідання не з`явилися, про дату та час судового засідання були повідомлені належним чином, клопотань про відкладення судового засідання на адресу суду від них не надходило

Суд, відповідно до ст. 223 ЦПК України, ухвалив розглядати справу за відсутності сторін.

Суд, вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази у їх сукупності, дійшов наступного висновку.

Судом установлено, що 09.09.2008 між ОСОБА_1 та ПАТ «Банк Золоті ворота» було укладено договір № 194/08-А про надання споживчого кредиту (далі - договір) (а.с. 13-17).

Відповідно до п. 1.1 договору банк зобов`язується 09.09.2008 надати позичальникові грошові кошти (кредит) у розмірі 38 032 доларів США шляхом видачі готівки через касу банку з позичкового рахунку № НОМЕР_1 , а Позичальник зобов`язується на умовах, передбачених договором, повернути кредит у терміни, встановлені Графіком платежів у розрізі сум погашення основного боргу за кредитом, сплати процентів та користування кредитом, вартості всіх сукупних послуг, а також інших фінансових зобов`язань позичальника за кожним платіжним періодом з розписом сукупної вартості кредиту, але у будь-якому випадку в термін, не пізніше 08.09.2015 та сплатити проценти за користування кредитом за ставкою 10,5% річних.

Відповідно до п. 1.2 договору реальна процентна ставка, розмір подорожчання кредиту, а також сукупна вартість кредиту визначається в Додатку № 1 до договору.

Відповідно до п.1.3 договору цільове призначення (мета) кредиту - придбання позичальником транспортного засобу.

Згідно п. 2.1. договору проценти є платою за користування кредитом і сплачуються за весь час користування кредитом до дня його фактичного повернення, у тому числі і після закінчення строку, на який було надано кредит.

Згідно з п. 2.2. договору за користування кредитом банк, не рідше одного разу на місяць, нараховує проценти на рух нок № НОМЕР_5, а позичальник у строк з 1 по 7 число (включно) кожного поточного місяця, що слідує за місяцем надання кредиту, а також на день закінчення строку дії договору, сплачує проценти банку на рахунок № НОМЕР_2 . У місяці повного повернення кредиту строком сплати процентів е день повного повернення кредиту.

У випадку несплати нарахованих процентів у встановлений строк наступного робочого дня вони вважаються простроченими і відображаються банком на рахунку прострочених.

09.09.2008 року між ОСОБА_1 (далі - заставодавець) та ПАТ «Банк Золоті ворота» (далі - заставодержатель) було укладено договір застави (а.с. 39-42)

Відповідно до п. 1.1 договору, вказаний договір застави забезпечує вимогу заставодержателя, що випливає з Договору № 194/08-А про надання споживчого кредиту, укладеного між заставодержателем та заставодавцем від 09.09.2008, за умовами якого заставодавець зобов`язаний повністю повернути заставодержателю не пізніше 08.09.2015 кредит в сумі 38 032 (тридцять вісім тисяч тридцять два) доларів США, сплатити 10,5 (десять цілих п`ять десятих відсотків) річних за користування кредитом (з можливим подальшим збільшенням відсоткової ставки), а також сплатити в разі порушення умов кредитного договору штрафні санкції і завдані збитки. Погашення зобов`язань по кредитному договору заставодавець повинен здійснити в порядку, передбаченому Кредитним договором.

Правовідносини, що виникли між сторонами регулюються положеннями ЦК України.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якшо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року в справі № 759/24061/19 (провадження N? 61-8593св21)).

У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.

Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті «нівелювання» правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав взагалі) (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 21 грудня 2021 року в справі № 148/2112/19 (провадження № 61-18061 св20)).

В ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.

Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України).

Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).

Для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2021 року в справі № 761/12692/17 (провадження № 61-37390свп18)).

Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватно-правових нормах (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2022 року в справі № 613/1436/17 (провадження № 61-17583св20)).

Наявність підстав для визнання договору недійсним має встановлюватися судом на момент його укладення. Тобто, недійсність договору має існувати в момент його укладення, а не в результаті невиконання чи неналежного виконання зобов`язань, що виникли на підставі укладеного договору.

Невиконання чи неналежне виконання зобов`язань, що виникли на підставі оспорюваного договору, не є підставою для його визнання недійсним (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 червня 2020 року в справі № 177/1942/16-ц (провадження № 61-2276св19)).

Тлумачення частини першої статті 203 ЦК України свідчить, що під змістом правочину розуміється сукупність умов, викладених в ньому. Зміст правочину, в першу чергу, має відповідати вимогам актів цивільного законодавства, перелічених в статті 4 ЦК України. Втім більшість законодавчих актів носять комплексний характер, і в них поряд із приватно-правовими можуть міститися норми різноманітної галузевої приналежності. За такої ситуації необхідно вести мову про те, що зміст правочину має не суперечити вимогам, встановленим у приватно-правовій нормі, хоча б вона містилася в будь-якому нормативно-правовому акті, а не лише акті цивільного законодавства. Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватно-правових нормах (див, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2022 року в справі № 613/1436/17 (провадження № 61-17583 св20)).

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 7 постанови № 9 від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частинами 1-3, 5 та 6 статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 8 постанови № 9 від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину.

Відповідно до частини 2 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (далі - «Закон») умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Пунктом 2 частини 6 статті 18 Закону передбачено, що у разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача договір може бути визнаним недійсним у цілому.

Згідно з статтею 19 Закону нечесна підприємницька практика забороняється, зокрема, у формі будь-якої діяльності (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Для кваліфікації умов договору як «несправедливі» необхідна наявність одночасно таких ознак: умови договору порушують принцип добросовісності, закріплений законодавцем у пункті 6 частини першої ст. 3 Цивільного кодексу України та частині третій ст. 509 Цивільного кодексу України; умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін; умови договору завдають шкоди споживачеві.

Принцип добросовісності є одним із засобів обмеження принципу свободи договору сторін, способом утримання сторін від зловживання своїми правами при виконанні договору. Зміст цього принципу полягає в тому, що умови правочинів та їх застосування суб`єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту.

Крім того, статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

Відповідно до частини 1 статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Твердження позивача про те, що на момент укладення договору йому не було повідомлено всю необхідну інформацію про умови договору, суд розцінює критично, оскільки ці доводи спростовуються кредитним договором, у якому чітко викладені умови надання кредитних коштів.

Установлено, що позивач особисто підписала договір, таким чином виявила своє вільне волевиявлення щодо погодження з усіма умовами договору, зокрема з тими, які викладені в розділі 5 договору про надання споживчого кредиту № 194/08-А від 09.09.2018, укладеного між ОСОБА_1 та ПАТ «Банк Золоті ворота».

Доказів того, що оспорюваний договір містить умови, які є несправедливими, у зв`язку з чим він повинен бути визнаний недійсним, позивачем суду не надано.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 20 постанови № 9 від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Частиною 3 статті 12 ЦПК України та частиною 1 статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У порушення вимог вищезазначеного законодавства, позивачем не надано доказів наявності самого факту обману зі сторони відповідача.

Виходячи з вищевикладеного, правових підстав для визнання недійсним договору про надання споживчого кредиту № 194/08-А від 09.09.2018, укладеного між ОСОБА_1 та ПАТ «Банк Золоті ворота», немає.

Одночасно, позивачем не вказано з яких підстав вона просить визнати недійсним договір застави від 09.09.2008, укладений між ПАТ «Банк Золоті ворота» та ОСОБА_1 , а тому позов в цій частині є необґрунтованим, у зв`язку з чим задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 2, 4, 12, 13, 76-82, 258-259, 263-265, 268, 273, 353, 354 ЦПК України, ст. ст. 203, 215, 257, 261, 267, 627, 628, 629 ЦК України, ст. ст. 8, 11, 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів», суд -

У Х В А Л И В :

У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) до публічного акціонерного товариства «Банк Золоті ворота» (61166, м. Харків, пр. Леніна, 36, код ЄДРПОУ 20015529), ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 ),треті особи: реєстраційна служба Головного територіального управління юстиції у м. Києві (02660, м. Київ, вул. М. Раскової, 15), Інспекція з питань захисту прав споживачів у м. Києві (04070, м. Київ вул. Терьохіна, 8-а) про визнання кредитного договору та договору застави недійсними, - відмовити.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Київського апеляційного суду.

Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С. С. Захарчук