Постанова

від 14.02.2025 по справі 910/6053/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" лютого 2025 р. Справа№ 910/6053/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Руденко М.А.

суддів: Пономаренка Є.Ю.

Кропивної Л.В.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства "Страхова Група "ТАС"

на рішення господарського суду міста Києва від 17.09.2024

у справі № 910/6053/24 (суддя - Ярмак О.М.)

за позовом приватного акціонерного товариства "Страхова Група "ТАС"

до товариства з обмеженою відповідальністю "СЕНТО ГРУП"

про стягнення 319 605,00 грн,-

В С Т А Н О В И В:

Приватне акціонерне товариство "Страхова Група "ТАС" (далі - ПрАТ "СГ "ТАС") звернулось до господарського суду міста Києва із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) "СЕНТО ГРУП" про стягнення 319 605,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 17.05.2021 відбулась дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) за участю застрахованого позивачем за договором добровільного страхування транспортного засобу (далі - ТЗ) та водія (вина якого встановлена в судовому порядку) ТЗ відповідача. Позивачем була визначена вартість страхового відшкодування, у зв`язку зі знищенням застрахованого ТЗ, та сплачено страхувальнику (потерпілій особі) 319 605,00 грн, тож позивач вказував, що до нього перейшло право вимоги до особи відповідальної за завдані збитки, яка у даному випадку є відповідачем, оскільки цивільно-правова відповідальність водія не була застрахованою та водій перебував у трудових/цивільно-правових відносинах з відповідачем.

Рішенням господарського суду міста Києва від 17.09.2024 у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції зазначив, що позивачем було пропущено річний строк, визначений підпунктом 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", на звернення із заявою про виплату страхового відшкодування до страховика / Моторного (транспортного) страхового бюро України (далі - МТСБУ) / суду.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ПрАТ "СГ "ТАС" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник вказував на те, що при відсутності договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних ТЗ у винуватця ДТП страховик потерпілого, що виплатив страхове відшкодування за договором добровільного страхування, не набуває права звернення до МТСБУ, оскільки в пункті 36.4 статті 36 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" прямо зазначено, що у такій ситуації у МТСБУ не виникає обов`язку здійснювати відповідне відшкодування (регламентні виплати страховикам) (правовий висновок Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 554/5837/15-ц).

В той же час позивач зазначав, що звернувся з позовом до відповідача, оскільки згідно правової позиції викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 у справі № 426/16825/16-ц, особа, яка керує ТЗ у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту), укладеного із особою, яка на відповідній правовій підставі володіє ТЗ, не є суб`єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, адже у цьому випадку таким суб`єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.11.2024, у складі колегії суддів: Руденко М.А. (головуючий), Кропивна Л.В., Пономаренко Є.Ю., відкрито апеляційне провадження та ухвалено здійснювати її розгляд в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи.

03.12.2024 до апеляційного суду відповідачем подано відзив із запереченнями на апеляційну скаргу.

Вивчивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК) України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 26.06.2020 між ПрАТ "СГ "ТАС", як страховиком, та ТОВ "Компанія "Авенір", як страхувальником, укладено договір добровільного страхування наземного транспорту ПК/21 № FO-00737853 (а.с. 31-33 том 1), предметом якого є страхування ТЗ Fiat Doblo 2020 року випуску, державний реєстраційний номер (далі - д.р.н) НОМЕР_1 .

Зі змісту постанови Броварського міськрайонного суду Київської області від 17.06.2021 у справі № 361/5072/21 (а.с. 5 том 1) вбачається, що 17.05.2021 на автодорозі Київ-Чернігів відбулась ДТП за участю ТЗ Fiat Doblo, д.р.н. НОМЕР_1 , та Fiat Doblo, д.р.н. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 , який недотримався безпечної дистанції та скоїв зіткнення, у зв`язку з чим його визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення.

На дату ДТП (17.05.2021) цивільно-правова відповідальність водія Fiat Doblo, д.р.н. НОМЕР_2 , ОСОБА_1 , не була застрахована (а.с. 4 том 1).

Згідно свідоцтва про реєстрацію ТЗ НОМЕР_3 ТЗ Fiat Nuovo Doblo, д.р.н. НОМЕР_2 , належить ТОВ "СЕНТО ГРУП" (а.с. 6 том 1).

18.05.2021 страхувальник звернувся до страховика із заявою про настання події (а.с. 30 том 1)

Згідно звіту про визначення вартості матеріального збитку завданого власнику ТЗ № 17682 від 10.06.2021 (а.с. 15-19 том 1), складеного на замовлення позивача фізичною-особою підприємцем Береговим В.М. (сертифікат суб`єкта оціночної діяльності № 652/19 від 19.08.2019), встановлено, що вартість відновлювального ремонту ТЗ становить 615 483,84 грн, тобто більше ринкової вартості ТЗ 432 828,00 грн, у зв`язку з чим вартість матеріального збитку ТЗ Fiat Doblo, д.р.н. НОМЕР_1 становить 432 282,00 грн.

Згідно пункту 8.20 договору № FO-00737853 від 26.06.2020 під знищенням застрахованого ТЗ розуміється, що витрати на відновлювальний ремонт застрахованого ТЗ дорівнюють або перевищують 70 % його дійсної вартості на дату настання страхового випадку.

Додатковою угодою на стадії виплати страхового відшкодування по факту настання страхового випадку до договору добровільного страхування транспорту № FO-00737853 від 26.06.2020 (а.с. 40 том 1) ПрАТ "СГ "ТАС" та ТОВ "Компанія "Авенір" погоджено, що страхувальник визнає страхове відшкодування страховика перед страхувальником по договору згідно випадку, що стався 17.05.2021 у м. Бровари Київської області, у сумі 324 282,00 грн, що буде зменшена на суму франшизи 4 675,00 грн, остаточна сума до виплати складає 319 605,00 грн.

Страховик за страховим актом № 19474/01/921 від 12.07.2021 (а.с. 10 том 1) сплатив страхувальнику - ТОВ "Компанія "Авенір" 319 605,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 197397 від 14.07.2021 (а.с. 12 том 1).

Враховуючи наведене, у зв`язку з виплатою позивачем страхувальнику (потерпілій особі) страхового відшкодування у розмірі 319 605,00 грн, до позивача перейшло право вимоги до особи відповідальної за завдані збитки на таку ж суму, яка у даному випадку є відповідачем, оскільки водій, якого визнано винним у вчиненні ДТП перебуває у трудових відносинах з відповідачем і цивільно-правова відповідальність водія не була застрахована.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивачем було пропущено річний строк на звернення із заявою про виплату страхового відшкодування.

Переглядаючи спір колегія суддів виходить з наступного.

Положення статті 22 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України передбачають, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 ЦК України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

За загальними правилом частини 2 статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела.

Згідно частини 1 статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Тлумачення частини 1 статті 1172 ЦК України свідчить, що відповідальність юридичної або фізичної особи за шкоду, завдану їхнім працівником, наступає лише у випадках, коли заподіювач шкоди не лише перебуває з такою юридичною або фізичною особою в трудових відносинах, а й заподіяв відповідну шкоду саме у зв`язку та під час виконання своїх трудових (службових) обов`язків. Виконанням працівником своїх трудових (службових) обов`язків є виконання ним роботи, зумовленої трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоча і виходить за межі трудового договору чи посадової інструкції, але доручається юридичною або фізичною особою, або спричинена необхідністю, як на території роботодавця, так і за її межами. Це можуть бути дії виробничого, господарського, технічного та іншого характеру, вчинення яких безпосередньо входить до службових обов`язків працівника (аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 21.02.2019 у справі № 355/1394/16-ц, що узгоджується також з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 06.02.2019 у справі № 640/4185/15-ц, від 05.05.2018 у справі № 910/14685/17).

В постановах від 25.11.2024 у справі № 357/11901/22, від 17.01.2024 у справі № 554/4401/22 та від 19.02.2024 у справі № 272/579/22 Верховний Суд роз`яснив, що під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов`язків необхідно розуміти виконання роботи згідно з трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоч і виходить за межі трудового договору або посадової інструкції, але доручається роботодавцем або викликана невідкладною виробничою необхідністю як на території роботодавця, так і за її межами протягом усього робочого часу.

З аналізу змісту глави 82 ЦК України убачається, що законодавець розрізняє поняття "особа, яка завдала шкоду" та "особа, яка відповідає за шкоду".

Аналіз положень статей 1166, 1167, 1187, 1188 ЦК України свідчить про встановлення у цивільному праві України змішаної системи деліктів, до якої входить: по-перше, правило генерального делікту, відповідно до якого будь-яка шкода (у тому числі моральна), завдана потерпілому неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала; по-друге, правило спеціальних деліктів, яке передбачає особливості відшкодування шкоди, завданої у певних спеціально обумовлених у законодавстві випадках (спеціальними суб`єктами, у спеціальний спосіб тощо).

Правило генерального делікту закріплено у статті 1166 ЦК України стосовно майнової шкоди та у статті 1167 ЦК України стосовно моральної шкоди.

Умовами застосування цих норм є завдання шкоди (майнової, моральної) неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, наявність причинного зв`язку між цими діями (бездіяльністю) і шкодою та вина заподіювача. За правилом генерального делікту відповідальність за завдання шкоди покладається на особу, яка цю шкоду завдала, тобто на безпосереднього заподіювача.

Статті 1187, 1188 ЦК України відносяться до спеціальних деліктів, які передбачають особливості суб`єктного складу відповідальних осіб (коли обов`язок відшкодування шкоди покладається не на безпосереднього заподіювача, а на іншу вказану у законі особу - власника джерела підвищеної небезпеки) та встановлюють покладення відповідальності за завдання шкоди незалежно від вини заподіювача.

Так, стаття 1187 ЦК України встановлює особливого суб`єкта, відповідального за завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки, зокрема відповідно до частини другої, таким суб`єктом є особа, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє ТЗ, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Положеннями статті 397 ЦК України передбачено, що володільцем чужого майна є особа, яка фактично тримає його у себе. Фактичне володіння майном вважається правомірним, якщо інше не випливає із закону або не встановлено рішенням суду.

У постанові від 25.07.2018 у справі № 914/820/17 Верховний Суд роз`яснив, що під володільцем джерела підвищеної небезпеки слід розуміти юридичну або фізичну особу, які здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав. Не вважається володільцем джерела підвищеної небезпеки і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки на підставі трудових відносин з володільцем цього джерела.

Положення частини 1 статті 1188 ЦК України про застосування принципу вини у разі завдання шкоди внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки не скасовує попереднього правила про відповідальність саме власника (володільця) джерела підвищеної небезпеки (частина 2 статті 1187 ЦК України).

У такому випадку обов`язок по відшкодуванню шкоди покладається на того власника (володільця) джерела підвищеної небезпеки, з вини водія якого завдана шкода, а не безпосередньо на винного водія.

Зазначений правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 06.11.2013 у справі (провадження) №6-108цс13 та постановах Верховного Суду від 01.11.2021 у справі № 920/343/20, від 10.08.2022 у справі № 904/6092/21.

Враховуючи наведене, для покладення на відповідача обов`язку відшкодувати шкоду, заподіяну його працівником під час скоєння ДТП, окрім складу цивільного правопорушення (протиправна поведінка, збитки, причинний зв`язок між протиправною поведінкою та завданими збитками, вина) необхідно в першу чергу встановити факт перебування завдавача шкоди в трудових (службових) відносинах з відповідачем та виконання ним під час скоєння ДТП своїх трудових (службових) обов`язків як працівника відповідача.

Згідно частин 1, 3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

За приписами частин 1, 3 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються (стаття 77 ГПК України).

Із урахуванням принципу змагальності саме на позивача, який стверджує обставину перебування ОСОБА_1 у трудових відносинах із відповідачем у даній справі, покладено обов`язок доведення цієї обставини належними та допустимими доказами.

Позивач посилався у позові, що ОСОБА_1 є водієм юридичної особи, який має право керування ТЗ згідно довідки про ДТП (а.с. 36 том 1) та те, що у постанові Броварського міськрайонного суду Київської області від 17.06.2021 у справі № 361/5072/21 зазначено, що ОСОБА_1 працює механіком (а.с. 5 том 1).

В той же час у постанові Броварського міськрайонного суду Київської області від 17.06.2021 у справі № 361/5072/21 не зазначено, що ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах із відповідачем на посаді механіка та виконував трудові (службові) обов`язки як працівник відповідача на час скоєння ДТП, а довідка від Національної поліції України свідчить про наявність права керування ТЗ у вказаної особи.

Колегія суддів наголошує, що належним та допустимим доказом на підтвердження перебування ОСОБА_1 у трудових відносинах із відповідачем у даній справі станом на момент ДТП та виконання ним під час скоєння ДТП своїх трудових (службових) обов`язків як працівника відповідача може бути трудовий договір (контракт) із відповідачем, наказ відповідача про призначення на посаду на підприємстві, призначення відповідачем відповідальним за експлуатацію автомобіля, тощо. Однак, жодного із названих доказів позивачем суду не надано.

Позивач не був позбавлений можливості подати до суду першої інстанції клопотання про витребування у відповідача таких доказів у порядку, передбаченому статтею 81 ГПК України, проте таким правом позивач не скористався.

У свою чергу, в силу приписів норм ГПК України, витребування доказів не є обов`язком господарського суду, а тягар доказування покладається на сторони процесу.

У відзиві на позов відповідач зазначав, що 30.04.2021 між ТОВ "Сенто Груп" (власник) та ОСОБА_1 (користувач) укладено договір № 30/04-21 (а.с. 59-61 том 1), відповідно до якого власник передав, а користувач прийняв у строкове користування належний власнику наземний ТЗ (на підставі свідоцтва про реєстрацію ТЗ НОМЕР_3 ), а саме: легковий пасажирський автомобіль марки Fiat модель Nuovo Doblo, д.р.н. НОМЕР_2 , для особистого використання користувачем.

Термін (строк) користування автомобілем починається з моменту (дати) підписання сторонами акту приймання-передачі і закінчується 30.07.2021 (пункт 1.5 договору).

Згідно акту приймання-передачі ТЗ до договору 30/04-21 від 30.04.2021 (а.с. 62 том 1) вказаний ТЗ передано відповідачем ОСОБА_1 .

Вказані документи долучені відповідачем до відзиву № 02/07/24-г/102 від 02.07.2024 на позовну заяву та надсилались позивачу (а.с. 64 том 1), проте останнім не було надано відповідь на відзив відповідача.

Таким чином, матеріали справи не містять та за час розгляду справи позивачем не надано належних та допустимих доказів перебування ОСОБА_1 у трудових відносинах з ТОВ "Сенто Груп" та доказів використання вказаною особою у момент вчинення ДТП (17.05.2021) ТЗ для виконання службових обов`язків.

Отже, позивачем не доведено суду факту, що відповідач є особою, відповідальною за завдані збитки, а тому у задоволенні позову слід відмовити з викладених апеляційним судом підстав.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, тож апеляційний суд погоджується із рішенням господарського суду міста Києва від 17.09.2024 у справі № 910/6053/24 щодо відмови у задоволенні позову, проте з викладених судом апеляційної інстанції мотивів.

Оскільки, у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 275, 276, 282 ГПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства "Страхова Група "ТАС" на рішення господарського суду міста Києва від 17.09.2024 у справі № 910/6053/24 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Києва від 17.09.2024 у справі № 910/6053/24 залишити без змін.

Матеріали справи № 910/6053/24 повернути до місцевого господарського суду .

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку відповідно до ст.ст. 287, 288 ГПК України.

Головуючий суддя М.А. Руденко

Судді Є.Ю. Пономаренко

Л.В. Кропивна