Рішення

від 23.12.2024 по справі 910/9888/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

23.12.2024Справа № 910/9888/24

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Літвінової М.Є.

за участю секретаря судового засідання: Лобок К.К.

розглянувши у закритому судовому засіданні матеріали справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю " ЕЛЕКТРОСЕРВІСМОНТАЖ"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕК-ОСНОВА"

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю "ПРОМЕНЕРГОТЕК"

про зобов`язання вчинити дії.

Представники учасників справи:

від позивача: Штинда О.В.;

від відповідача: Марків В.Д.;

від третьої особи: Клименко Г.О.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕЛЕКТРОСЕРВІСМОНТАЖ" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕК-ОСНОВА", в якому позивач просив суд визнати припиненими зобов`язання ТОВ "ЕСМ" перед ТОВ "ЕК-ОСНОВА" по Договору поставки №1515-06Е від 18.06.2021 щодо сплати на користь останнього грошових коштів у розмірі 6 539 275,18 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.08.2024 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕЛЕКТРОСЕРВІСМОНТАЖ" залишено без руху.

16.08.2024 через систему "Електронний суд" від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.08.2024 відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 23.09.2024.

06.09.2024 через відділ діловодства суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній не погоджується із заявленими позовними вимогами, з огляду на наступне:

- на виконання умов Договору №1515-06Е, відповідач протягом червня-листопада 2021 здійснив по поставку товару на загальну суму 6 539 275,18 грн, що підтверджується долученими до матеріалів справи видатковими накладними та не спростовано позивачем;

- ТОВ «Електросервісмонтаж» протягом періоду 2020-2024 роки не зверталось до ТОВ «ЕК-ОСНОВА» із обґрунтованими пропозиціями щодо врегулювання питання погашення заборгованості за Договором поставки, в будь-який спосіб, що свідчить про відсутність у позивача намірів здійснювати розрахунок за поставлений товар та законного інтересу щодо припинення грошового зобов`язання з оплати боргу за Договором поставки;

- відповідач вказав, що заборгованість позивача виникла у 2021 році, тобто до початку повномасштабне військове вторгнення російської федерації на територію України, на яке позивач посилається, як на основну обставину, що створює в позивача право на припинення його грошового зобов`язання без його оплати, тобто фактично безвідплатно, шляхом прощення (анулювання) такого зобов`язання проти волі кредитора;

- посилання ТОВ «Електросервісмонтаж» на відсутність фінансування від АТ «НАЕК «ЕНЕРГОАТОМ» не є релевантним предмету і підставам заявленого позову, оскільки АТ «НАЕК «ЕНЕРГОАТОМ» не має жодного відношення до позивача та спірних правовідносин;

- обставини, на які посилається позивач, не є в розумінні ст. 607 ЦК України підставою для припинення зобов`язань за Договором поставки;

- позивачем не долучено до позовної заяви доказів, які б свідчили про застосування до відповідача або до його учасника громадянина росії ОСОБА_1 будь-яких санкцій, у порядку, передбаченому Законом України «Про санкції»;

- законом не встановлено підстави для припинення зобов`язання з оплати отриманого товару, як введення мораторію (підпункт 1 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 03.03.2022 року №187) на оплату чи перерахування коштів;

- ТОВ «ЕК-ОСНОВА» не є неналежним відповідачем у справі №910/9888/24, оскільки до виникнення спірних правовідносин за даним спором ТОВ «ЕК-ОСНОВА» відступило право вимоги за Договором поставки новому кредитору - ТОВ «ПРОМЕНЕРГОТЕК»;

- відповідач не визнає факту неможливості перерахування йому грошових коштів; ТОВ «Електросервісмонтаж» не надало суду доказів, які б свідчили, що протягом періоду з 2020 по 2024 рік останній звертався до ТОВ «ЕК-ОСНОВА» та/або ТОВ «ПРОМЕНЕРГОТЕК» із пропозиціями щодо врегулювання питання погашення заборгованості за Договором поставки; ТОВ «Електросервісмонтаж» має намір зменшити збитковість за рахунок відмови від погашення заборгованості за Договором поставки; позивачем не було надано суду доказів критичного майнового стану та збиткової фінансової діяльності підприємства позивача, на які він посилається в позові, оскільки до пояснень щодо показників результатів фінансової звітності за 2022-2023 роки не було додано документів, які підтверджують наявність значної кредиторської заборгованості ТОВ «Електросервісмонтаж», відсутність активів та свідчать про складне матеріальне становище підприємства; поведінка позивача свідчить про недобросовісність його дій та обумовлена не фактами порушення його прав та інтересів зі сторони відповідача, а виключно мотивами отримання особистої вигоди (користі) для позивача в конкретному випадку.

10.09.2024 через відділ діловодства суду від директора Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОМЕНЕРГОТЕК" надійшла заява про вступ у справу в якості третьої особи (на стороні відповідача).

16.09.2024 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, в якій останній заперечує проти доводів відповідача, оскільки позивачу є незрозумілим той факт, що відповідач прив`язує відсутність фінансування з боку АТ «НАЕК «ЕНЕРГОАТОМ» в розрізі предмету та підстав позову про припинення зобов`язань за договором поставки №1515-06Е від 18.06.2021; позивач не обґрунтовує підстави позову вищевказаною обставиною, а положеннями чинного Закону України «Про санкції» та постанови Кабінету Міністрів України від 03.03.2022 № 187; відповідач заперечує застосування положень ст. 607 ЦК України в даній справі, але, на переконання позивача, означена постанова містить заборону на проведення розрахунків з певними суб`єктами, до яких відноситься відповідач, що є обставиною, за яку жодна зі сторін не відповідає; позивач не погоджується із твердженнями відповідача про непоширення положень Закону України «Про санкції» на ТОВ "ЕК-ОСНОВА", вказавши про підготовку позивача щодо звернення в порядку ст. 5 Закону України «Про санкції», докази чого будуть надані згодом; посилання відповідача на отримання його кінцевим бенефіціарним власником - громадянином російської федерації ОСОБА_1 ідентифікаційного номеру в Україні, посвідок на тимчасове проживання, дозволу на застосування праці іноземців не спростовують факту неможливості проведення розрахунків між сторонами договору поставки; позивач не визнає правочину № 2202 про відступлення права вимоги від 22.02.2022; посилання відповідача на направлення претензії-попередження від 20.01.2022 є необґрунтованим та безпідставним, у зв`язку із відсутністю доказів відправлення відповідного документа; законний інтерес позивача пов`язаний не із прощенням (анулюванням) боргу, а в залученні додаткових коштів господарської діяльності, яка пов`язана з проведенням ремонтно-будівельних робіт на об`єктах критичної інфраструктури; позивачем обрано спосіб захисту, який не є ситуативним, а нормативно обґрунтованим та таким, що враховує поведінку ТОВ «ЕК- ОСНОВА», яка спрямована на отримання грошових коштів у позивача протиправним шляхом зі залученням інших суб`єктів господарювання. Крім того, позивач долучив до матеріалів справи копії товарно-транспортних накладних.

16.09.2024 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.09.2024 задоволено заяву представника позивача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

18.09.2024 через відділ діловодства суду від представника відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву, відповідно до яких відповідачу не зрозуміло, з якою метою позивач посилається на факт і причини виникнення заборгованості в АТ «НАЕК «ЕНЕРГОАТОМ» перед позивачем.; доводи позивача, наведені у відповіді на відзив, а саме те, що «позивач не обґрунтовує підставність свого позову цією обставиною», - згадка позивачем про відсутність фінансування з боку АТ «НАЕК «ЕНЕРГОАТОМ», яка «проводиться Позивачем лише для пояснення причин виникнення заборгованості», - не має жодного правового значення для вирішення даного спору; позивач не спростував доводів відповідача, наведених у відзиві, в частині того, що дія встановленого Урядом України в постанові Кабінету Міністрів України від 03.03.2022 №187 мораторію - не припиняє суб`єктивне право кредитора; на думку відповідача, вищевказаний мораторій встановлений постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2022 № 187, а не Законом України, має тимчасовий характер, тобто встановлений до прийняття та набрання чинності Законом України щодо врегулювання відносин за участю осіб, пов`язаних з державою-агресором; ТОВ «Електросервісмонтаж» не зазначив у позові та не довів, які саме суб`єктивні права позивача та якими саме діями/бездіяльністю відповідача були порушені, невизнані або оспорені законні права чи інтереси; ТОВ «ЕК-ОСНОВА» не є особою, яка повинна відповідати за позовом (не є належним відповідачем) у справі Nє910/9888/24, оскільки ще до виникнення спірних правовідносин ТОВ «ЕК-ОСНОВА» відступило право вимоги за Договором поставки новому кредитору - ТОВ «ПРОМЕНЕРГОТЕК»; на думку відповідача, підготовка позивачем звернення в порядку статті 5 Закону України «Про санкції» не має правового значення в контексті даного спору, оскільки не спростовує доводів відзиву Відповідача, не впливає на факт наявності заборгованості ТОВ «Електросервісмонтаж» за Договором поставки перед новим кредитором, та суперечить попереднім аргументам позивача щодо застосування у даному спорі положень Закону України «Про санкції»; позивач не надав суду в даній справі доказів визнання в судовому порядку недійсним Договору поставки №1515-06Е від 18.06.2021 року та/або Договору №2202 відступлення права вимоги від 22.02.2022 року; позивач не пояснив та не довів, у чому полягають протиправні дії чи бездіяльність відповідача в контексті зазначеного позивачем інтересу; у відповіді на відзив незрозуміло, як саме вирішення даного спору в законний спосіб задовольнить інтерес позивача в недопущенні «збагачення юридичних осіб, що підпадають під дію згаданої вище постанови Кабміну України»; позивач не довів, що відповідач порушив встановлений постановою КМУ від 03.03.2022 року №187 мораторій та/або іншим чином порушив конкретні суб`єктивні права та законні інтереси позивача.

18.09.2024 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшло клопотання про залучення співвідповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОМЕНЕРГОТЕК".

Представник позивача у підготовчому засіданні 23.09.2024 заперечив проти заяви директора Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОМЕНЕРГОТЕК" про вступ у справу в якості третьої особи (на стороні відповідача) та підтримав клопотання про залучення співвідповідача.

Представник відповідача у підготовчому засіданні 23.09.2024 надав пояснення щодо заяви директора Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОМЕНЕРГОТЕК" про вступ у справу в якості третьої особи (на стороні відповідача) та заперечив проти клопотання представника позивача про залучення співвідповідача.

Суд у підготовчому засіданні 23.09.2024 постановив протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 07.10.2024. Крім того, суд відклав розгляд заяви директора Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОМЕНЕРГОТЕК" про вступ у справу в якості третьої особи (на стороні відповідача) та клопотання представника позивача про залучення співвідповідача до встановлення фактичних обставин справи.

04.10.2024 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшла заява про зміну предмету позову, в якій останній просив суд врахувати її під час розгляду справи та задовольнити позовну заяву з позовними вимогами в наступній редакції:

1. визнати припиненими зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Електросервісмонтаж» перед Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕК-ОСНОВА» по Договору поставки № 1515-06Е від 18.06.2021 щодо сплати на користь останнього грошових коштів у розмірі 6 539 275,18 грн.;

2. визнати недійсним договір №2202 про відступлення права вимоги, датований 22 лютого 2022 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕК-ОСНОВА» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ПРОМЕНЕРГОТЕК».

04.10.2024 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшло клопотання про призначення судової технічної експертизи документів, а саме: договору №2202 про відступлення права вимоги, датованого 22.02.2022 та акту приймання-передачі оригіналів документів, датованого 22.02.2022.

Суд у підготовчому засіданні 07.10.2024 постановив протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 21.10.2024. Крім того, суд відклав розгляд заяви директора Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОМЕНЕРГОТЕК" про вступ у справу в якості третьої особи (на стороні відповідача), клопотання представника позивача про залучення співвідповідача, заяву представника позивача про зміну предмету позову та клопотання представника позивача про призначення судової технічної експертизи документів до встановлення фактичних обставин справи.

15.10.2024 через відділ діловодства суду від представника відповідача надійшли заперечення на клопотання про призначення експертизи.

15.10.2024 через відділ діловодства суду від представника відповідача надійшли заперечення на заяву про зміну предмету позову.

Представник позивача у підготовчому засіданні 21.10.2024 підтримав заяву про зміну предмету позову, клопотання про залучення співвідповідача та клопотання про призначення судової технічної експертизи документів.

Представник відповідача у підготовчому засіданні 21.10.2024 заперечив проти заяви представника позивача про зміну предмету позову, клопотання про залучення співвідповідача та проти клопотання про призначення судової технічної експертизи документів.

Згідно з ч. 3 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання у справі.

За приписами статті 162 Господарського процесуального кодексу України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Позовна заява подається до суду в письмовій формі і підписується позивачем або його представником або іншою особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи. Позовна заява повинна містити, зокрема, зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову. У позовній заяві можуть бути вказані й інші відомості, необхідні для правильного вирішення спору.

Отже, позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмета і підстави позову.

Оскільки предмет позову кореспондує із способами захисту права, які визначені, зокрема статтею 16 Цивільного кодексу України, то зміна предмета позову означає зміну матеріальної вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, що може полягати в обранні позивачем іншого, на відміну від первісно обраного, способу захисту порушеного права в межах спірних правовідносин, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається, оскільки у разі одночасної зміни предмета та підстав позову фактично виникає нова матеріально-правова вимога позивача, яка обґрунтовується іншими обставинами, що за своєю суттю є новим позовом (постанова Верховного Суду від 11.11.2020 у справі № 922/53/19).

Суд вважає за необхідне вказати, що позивачем додатково заявлено позовну вимогу про визнання недійсним договору №2202 про відступлення права вимоги, датований 22 лютого 2022 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕК-ОСНОВА» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ПРОМЕНЕРГОТЕК».

Разом з тим, зміна предмета позову можлива, зокрема, у такі способи: 1) заміна одних позовних вимог іншими; 2) доповнення позовних вимог новими; 3) вилучення деяких із позовних вимог; 4) пред`явлення цих вимог іншому відповідачу в межах спірних правовідносин.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов до висновку, що заява позивача про зміну предмета позову, можна вважати новим позовом у разі, якщо в ній зазначена самостійна матеріально-правова вимога (або вимоги) та одночасно в її обґрунтування наведені інші обставини (фактичні підстави) і норми права (юридичні підстави), які не були визначені позивачем первісно підставою позову та які у своїй сукупності дають особі право на звернення до суду з позовними вимогами.

Відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Тобто, одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається, у зв`язку із цим суд не вбачає правових підстав для прийняття до розгляду заяви позивача про зміну предмета позову.

Крім того, позивач у заяві про зміну предмета позову просив залучити до участі у розгляді справи співвідповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю «ПРОМЕНЕРГОТЕК».

Відповідно до частини 1 статті 48 ГПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, залучити до участі у ній співвідповідача.

Враховуючи на те, що суд не прийняв до розгляду заяву про зміну предмета позову, а тому відсутні підстави для залучення до участі у розгляді справи співвідповідача ТОВ «ПРОМЕНЕРГОТЕК».

Статтею 1 Закону України "Про судову експертизу" визначено, що судовою експертизою є дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об`єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 98 Господарського процесуального кодексу України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань.

Частиною 1 ст. 99 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.

Позивач у клопотанні від 04.10.2024 просив суд призначити судову технічну експертизу документів, а саме: договору №2202 про відступлення права вимоги, датованого 22.02.2022 та акту приймання-передачі оригіналів документів, датованого 22.02.2022.

Однак, враховуючи заявлену вимогу ТОВ "Електросервісмонтаж" про визнання припиненими зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Електросервісмонтаж» перед Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕК-ОСНОВА» по Договору поставки № 1515-06Е від 18.06.2021 щодо сплати на користь останнього грошових коштів у розмірі 6 539 275,18 грн, суд не вбачає обґрунтованих підстав для призначення судової технічної експертизи справі №910/9888/24.

Суд у підготовчому засіданні 21.10.2024 без виходу до нарадчої кімнати постановив ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання, про відмову у задоволенні заяви представника позивача про зміну предмету позову, клопотання про залучення співвідповідача, клопотання про призначення судової технічної експертизи документів, у зв`язку із необґрунтованістю та безпідставністю.

Суд зазначає, що за приписами ч.1 ст. 50 ГПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи.

Разом з тим, відповідно до ч.2 ст. 50 ГПК України якщо суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до розгляду встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права та обов`язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору.

Отже, метою участі третіх осіб у справі є обстоювання ними власних прав і законних інтересів, на які може справити вплив рішення чи ухвала суду.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, виступає в процесі на боці тієї сторони, з якою в неї існують певні правові відносини.

Допущення або залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, до участі у справі вирішується господарським судом з урахуванням того, чи є у цієї особи юридичний інтерес до даної справи.

Що ж до наявності юридичного інтересу у третьої особи, то у вирішенні відповідного питання суд має з`ясовувати, чи буде у зв`язку з прийняттям судового рішення з даної справи таку особу наділено новими правами чи покладено на неї нові обов`язки, або змінено її наявні права та/або обов`язки, або позбавлено певних прав та/або обов`язків у майбутньому.

Про залучення третіх осіб до участі у справі суд постановляє ухвалу, в якій зазначає, на які права чи обов`язки такої особи та яким чином може вплинути рішення суду у справі (ч. 4 ст. 50 ГПК України).

Враховуючи вищевикладене, з огляду на предмет і підстави заявленого позову, суд вважає за необхідне залучити до участі у розгляді справи в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "ПРОМЕНЕРГОТЕК, оскільки рішення суду у даній справі може вплинути права та обов`язки товариства.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.10.2024 в порядку статті 50 ГПК України залучено до участі у розгляді справи як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "ПРОМЕНЕРГОТЕК" та відкладено підготовче засідання на 06.11.2024.

23.10.2024 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшло клопотання про долучення доказів.

28.10.2024 через відділ діловодства суду від представника третьої особи надійшли письмові пояснення, в яких останній не погоджується із заявленими вимогами позивача, оскільки 22 лютого 2022 року між відповідачем та третьою особою укладено договір №2202 про відступлення права вимоги за Договором поставки №1515-06Е від 18.06.2021 року; ТОВ «ПРОМЕНЕРГОТЕК» вважає, що наведені вище норми чинного законодавства та наведені в позові фактичні обставини не можуть бути підставою для визнання припиненим зобов`язань за Договором поставки №1515-06Е від 18.06.2021 року.

05.11.2024 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшло клопотання про зупинення провадження у справі №910/9888/24 на підставі п.5 ч.1 ст. 227 ГПК України.

Представник позивача у підготовчому 06.11.2024 підтримав клопотання про зупинення провадження у справі.

Представник відповідача у підготовчому засіданні 06.11.2024 заперечив проти клопотання представника позивача про зупинення провадження у справі.

Представник третьої особи у підготовчому засіданні 06.11.2024 заперечив проти клопотання представника позивача про зупинення провадження у справі.

Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 227 Господарського процесуального кодексу України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадку, зокрема, об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі.

Положеннями п. 4 ч. 1 ст. 229 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що провадження у справі зупиняється у випадку, встановленому п. 5 ч. 1 ст. 227 Господарського процесуального кодексу України - до набрання законної сили судовим рішенням, від якого залежить вирішення справи.

Таким чином, підставою для зупинення провадження у справі є об`єктивна неможливість розгляду господарської справи до вирішення іншої справи іншим судом.

Метою зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи є виявлення обставин, підстав, фактів тощо, які не можуть бути з`ясовані та встановлені у даному процесі, проте які мають значення для справи, провадження в якій зупинено.

Для зупинення на підставі п. 5 ч. 1 ст. 227 Господарського процесуального кодексу України необхідно встановлення факту, що зазначена інша справа саме розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства іншим відповідним судом (і при цьому вказаний пункт не встановлює, якої саме інстанції цей суд має бути) і по ній не прийнято остаточне судове рішення, яке набрало законної сили.

Зі змісту положень статті 75 Господарського процесуального кодексу України пов`язаною із цією справою є така інша справа, в якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання та оцінку доказів у цій справі, у тому числі йдеться про факти, які мають преюдиціальне значення.

Отже, для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарський суд у кожному конкретному випадку зобов`язаний з`ясовувати: як саме справа, яка розглядається господарським судом, пов`язана зі справою, що розглядається іншим судом, та чим обумовлена неможливість розгляду справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.10.2021 р. у справі № 922/3114/20, від 10.09.2019 р. у справі № 922/1962/17, від 17.12.2019 р. у справі № 917/131/19, від 15.05.2019 р. у справі № 904/3935/18, від 10.06.2019 р. у справі № 914/1983/17, від 16.01.2020 р. у справі № 908/1188/19.

Під неможливістю розгляду справи слід розуміти неможливість для господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв`язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи господарському суду, одночасністю розгляду двох пов`язаних між собою справ різними судами або з інших причин.

Таких правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 21.02.2019 р. у справі № 910/974/18, від 05.03.2019 р. у справі № 910/5425/18.

Отже, за змістом п. 5 ч. 1 ст. 227 Господарського процесуального кодексу України обов`язок суду зупинити провадження у справі зумовлений об`єктивною неможливістю її розгляду до вирішення іншої справи, коли зібрані докази не дозволяють встановити та оцінити певні обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Однак, у матеріалах справи №910/9888/24 відсутні докази існування об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення справи № 910/13273/24.

Суд у підготовчому засіданні 06.11.2024 без виходу до нарадчої кімнати постановив ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання, про відмову у задоволенні клопотання представника позивача про зупинення провадження у справі у зв`язку з безпідставністю та необґрунтованістю.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.11.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 27.11.2024.

25.11.2024 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшло клопотання про відкладення (перенесення) розгляду справи.

26.11.2024 через відділ діловодства суду від представника відповідача надійшли заперечення на клопотання позивача про відкладення розгляду справи №910/10190/24.

Представник позивача 27.11.2024 у судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату та час судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується розпискою про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 27.11.2024.

Представники відповідача та третьої особи 27.11.2024 у судовому засіданні заперечили проти клопотання позивача про відкладення (перенесення) розгляду справи.

Суд 27.11.2024 у судовому засіданні без виходу до нарадчої кімнати постановив ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання, про задоволення клопотання позивача про відкладення розгляду справи та оголошено перерву у судовому засіданні по розгляду справи по суті до 04.12.2024.

Представник позивача у судовому засіданні 04.12.2024 підтримав заявлені позовні вимоги.

Представник відповідача у судовому засіданні 04.12.2024 заперечив проти заявлених позовних вимог.

Представник третьої особи у судовому засіданні 04.12.2024 заперечив проти заявлених позовних вимог.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.12.2024 оголошено перерву у судовому засіданні по розгляду справи по суті до 23.12.2024.

Судом, враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

В судовому засіданні 23.12.2024 судом завершено розгляд справи по суті та оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення прокурора, відповідачів 1, 2, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва прийшов до висновку про можливість ухвалення рішення у даній справі у відповідності до приписів ч.ч. 4, 5 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, -

ВСТАНОВИВ:

18.06.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю " Електросервісмонтаж " (далі-постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЕК-ОСНОВА" (далі-покупець) укладено договір поставки №1515-06Е, за умовами якого постачальник зобов`язується поставляти покупцеві товарно-матеріальні цінності у порядку та строки, встановлені даним Договором, а покупець прийняти та оплатити товар в асортименті, кількості та за цінами, викладеними у рахунках, які є невід`ємними його частинами. Предметом поставки за цим Договором є товари, зазначені у рахунках, які є додатками та невід`ємними частинами даного Договору, підписаними постачальником та покупцем (п. 1.1-1.2).

Відповідно до п. 2.1, 2.3 Договору, ціна товару встановлюється в національній валюті України. Оплата за товар здійснюється покупцем згідно рахунків, які є невід`ємними частинами даного договору, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника.

Терміни поставки товару узгоджується шляхом переговорів, і складає 30 робочих днів. Постачання здійснюється на умовах: FCA, с. Іванків, вул. Промислова, 1, Бориспільський район, Київська область, (Інкотермс-2010), або - в окремих випадках - за згодою сторін (з обов`язковим зазначенням про це у Рахунках, які є невід`ємними частинами даного договору). Товар вважається поставленим постачальником і прийнятим покупцем з моменту, коли постачальник передає товар перевізнику (розуміємо: транспортний засіб), найнятому покупцем (п. 3.1-3.3 Договору).

Сторони п. 4.1 Договору погодили, що передача постачальником товару покупцеві здійснюється за видатковими накладними, що надаються покупцеві.

У разі неналежного виконання або невиконання сторонами зобов`язань за даним договором, сторони несуть відповідальність відповідно до Договору та згідно чинного законодавства України (п. 6.1 Договору).

Відповідно до п. 9.1-9.2 правочину, договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2022 року. Закінчення терміну дії Договору не звільняє сторони від відповідальності за порушення зобов`язань за договором, які мали місце під час терміну дії договору.

Протягом червня-листопада 2021 року відповідач здійснив поставку товару на загальну суму 6 539 275,18 грн, що підтверджується долученими до матеріалів справи видатковими накладними та не спростовується сторонами.

В обґрунтування заявлених вимог, позивач вказав, що з початку повномасштабної збройної агресії рф проти України відбулась окупація м. Енергодара, у зв`язку із цим було припинено фінансування від ДП НАД «ЕНЕРГОАТОМ» (АТ НАЕК «ЕНЕРГОАТОМ») по об`єкту (роботи, та матеріальних ресурсах) - Запорізькій АЕС, а тому утрималась заборгованість за Договором від 18.06.2021 у розмірі 6 539 275,18 грн. Крім того, позивач вказав, що відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних підприємців та громадський формувань, учасником ТОВ «ЕК-ОСНОВА» з частиною статутному капіталі - 50% є громадянин росії ОСОБА_1 , який проживає у місті Рязань. На переконання позивача, ТОВ "Електросервісмонтаж" є кредитором (стягувачем), стосовно якого встановлено обмежувальні заходи, передбачені Законом України "Про санкції", на товариство розповсюджується постанова Кабінету Міністрів України № 187, а тому в силу положень статті 607 Цивільного кодексу України та захисту свого законного інтересу, наявні підстави для визнання припиненими зобов`язань позивача перед відповідачем по Договору поставки №1515-06Е від 18.06.2021 щодо сплати на користь останнього грошових коштів у розмірі 6 539 275,18 грн.

Відповідач у відзиві на позовну заяву заперечив проти задоволення заявлених позовних вимог, з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву та запереченнях на відповідь на відзив.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги "Електросервісмонтаж" не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору (частини перша, третя статті 626 ЦК України).

В частині 1 статті 627 Цивільного кодексу України зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини 1 статті 628, статті 629 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з пунктом 6 статті 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Тлумачення як статті 3 Цивільного кодексу України загалом, так і пункту 6 статті 3 Цивільного кодексу України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад.

Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Усталеним як в цивілістичній доктрині, так і судовій практиці під принципами виконання зобов`язань розуміються загальні засади згідно з якими здійснюється виконання зобов`язання. Як правило виокремлюється декілька принципів виконання зобов`язань, серед яких: належне виконання зобов`язання; реальне виконання зобов`язання; справедливість, добросовісність та розумність (частина 3 статті 509 Цивільного кодексу України).

За змістом статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмету; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці (вказана позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18.06.2024 у справі № 910/97/22).

Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Виконання зобов`язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов`язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов`язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.

Як свідчить тлумачення статті 526 Цивільного кодексу України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання (вказана позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.06.2024 у справі № 909/1071/23).

Як вбачається із матеріалів справи, 05.05.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю " Електросервісмонтаж " (далі-постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЕК-ОСНОВА" (далі-покупець) укладено договір поставки №1515-06Е, за умовами якого постачальник зобов`язується поставляти покупцеві товарно-матеріальні цінності у порядку та строки, встановлені даним Договором, а покупець прийняти та оплатити товар в асортименті, кількості та за цінами, викладеними у рахунках, які є невід`ємними його частинами. Предметом поставки за цим Договором є товари, зазначені у рахунках, які є додатками та невід`ємними частинами даного Договору, підписаними постачальником та покупцем (п. 1.1-1.2).

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Приписами статті 664 Цивільного кодексу України визначено, що обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування. Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов`язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв`язку для доставки покупцеві.

У частині 1 статті 692 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Тобто, за загальним правилом, у розумінні частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України, обов`язок із здійснення оплати товару за договором купівлі-продажу у покупця виникає після прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на товар.

Відповідно до частини 1 статті 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Протягом червня-листопада 2021 року відповідач здійснив поставку товару на загальну суму 6 539 275,18 грн, що підтверджується долученими до матеріалів справи видатковими накладними та не спростовується сторонами.

Таким чином, за позивачем обліковується заборгованість за договором поставки у розмірі 6 539 275,18 грн.

Позивач, обґрунтовуючи заявлені вимоги, посилається на положення статті 607 ЦК України, Закону України "Про санкції", постанову Кабінету Міністрів України № 187.

Однак з урахування обставин справи, суд не погоджується з доводами позивача та відхиляє їх, з огляду на наступне.

Виконання зобов`язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов`язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов`язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.

Правила припинення зобов`язання сформульовані у главі 50 «Припинення зобов`язання» розділу І книги п`ятої «Зобов`язальне право» ЦК України. Норми цієї глави передбачають, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України), переданням відступного (стаття 600 ЦК України), зарахуванням (стаття 601 ЦК України), за домовленістю сторін (стаття 604 ЦК України), прощенням боргу (стаття 605 ЦК України), поєднанням боржника і кредитора в одній особі (стаття 606 ЦК України), неможливістю виконання (стаття 607 ЦК України), смертю фізичної особи чи ліквідацією юридичної особи (статті 608 та 609 ЦК України).

Частиною третьою статті 202 ГК України визначено, що до відносин щодо припинення господарських зобов`язань застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Згідно статті 607 ЦК України зобов`язання припиняється неможливістю його виконання у зв`язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає.

Аналогічного змісту норма міститься у частині першій статті 205 ГК України, за якою господарське зобов`язання припиняється неможливістю виконання у разі виникнення обставин, за які жодна з його сторін не відповідає, якщо інше не передбачено законом.

У разі неможливості виконання зобов`язання повністю або частково зобов`язана сторона з метою запобігання невигідним для сторін майновим та іншим наслідкам повинна негайно повідомити про це управнену сторону, яка має вжити необхідних заходів щодо зменшення зазначених наслідків. Таке повідомлення не звільняє зобов`язану сторону від відповідальності за невиконання зобов`язання відповідно до вимог закону.

Обставини, які викликають неможливість виконання, можуть бути як юридичними (заборона певної діяльності), так і фактичними (загибель індивідуально визначеної речі, яка мала б бути об`єктом виконання). Головна умова полягає в тому, що за такі обставини не буде відповідати жодна із сторін зобов`язання.

Аналогічний правовий висновок Верховного Суду викладений у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 11 жовтня 2019 року у справі № 910/3319/18).

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України «Про санкції» з метою захисту національних інтересів, національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України, протидії терористичній діяльності, а також запобігання порушенню, відновлення порушених прав, свобод та законних інтересів громадян України, суспільства та держави можуть застосовуватися спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (далі - санкції).

У частині 1 статті 4 Закону України «Про санкції» визначено, що видами санкцій згідно з цим Законом є, зокрема зупинення виконання економічних та фінансових зобов`язань (пункт 5); заборона здійснення публічних та оборонних закупівель товарів, робіт і послуг у юридичних осіб-резидентів іноземної держави державної форми власності та юридичних осіб, частка статутного капіталу яких знаходиться у власності іноземної держави, а також публічних та оборонних закупівель у інших суб`єктів господарювання, що здійснюють продаж товарів, робіт, послуг походженням з іноземної держави, до якої застосовано санкції згідно з цим Законом (пункт 10).

Згідно з частиною 3 статті 5 Закону України «Про санкції» рішення щодо застосування, скасування та внесення змін до санкцій щодо окремих іноземних юридичних осіб, юридичних осіб, які знаходяться під контролем іноземної юридичної особи чи фізичної особи-нерезидента, іноземців, осіб без громадянства, а також суб`єктів, які здійснюють терористичну діяльність (персональні санкції), передбачених пунктами 1, 2 - 21, 23 - 25 частини першої статті 4 цього Закону, приймається Радою національної безпеки та оборони України та вводиться в дію указом Президента України. Відповідне рішення набирає чинності з моменту видання указу Президента України і є обов`язковим до виконання.

Отже, Радою національної безпеки та оборони України приймаються рішення про обмежувальні заходи (санкції) щодо певних фізичних та юридичних осіб і таке рішення вводиться в дію відповідним указом Президента України.

Статтею 53 Закону України «Про санкції» визначено, що державний реєстр санкцій (далі - Реєстр) - це інформаційно-комунікаційна система, що забезпечує збирання, накопичення, захист, облік, відображення, оброблення та надання інформації про всіх суб`єктів, щодо яких застосовано санкції. Реєстр створюється з метою надання безоплатного публічного доступу до актуальної та достовірної інформації про всіх суб`єктів, щодо яких застосовано санкції. Дані Реєстру є відкритими і загальнодоступними, крім випадків, передбачених законом.

Також підпунктом 1 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 03.03.2022 № 187 «Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв`язку з військовою агресією російської федерації» для забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави України у зв`язку з військовою агресією російської федерації установлено до прийняття та набрання чинності Законом України щодо врегулювання відносин за участю осіб, пов`язаних з державою-агресором, мораторій (заборону) на: виконання, у тому числі в примусовому порядку, грошових та інших зобов`язань, кредиторами (стягувачами) за якими є російська федерація або такі особи (далі - особи, пов`язані з державою-агресором): громадяни російської федерації, крім тих, що проживають на території України на законних підставах; юридичні особи, створені та зареєстровані відповідно до законодавства російської федерації; юридичні особи, створені та зареєстровані відповідно до законодавства України, кінцевим бенефіціарним власником, членом або учасником (акціонером), що має частку в статутному капіталі 10 і більше відсотків, якої є російська федерація, громадянин російської федерації, крім того, що проживає на території України на законних підставах, або юридична особа, створена та зареєстрована відповідно до законодавства російської федерації; юридичні особи, утворені відповідно до законодавства іноземної держави, кінцевим бенефіціарним власником, членом або учасником (акціонером), що має частку в статутному капіталі 10 і більше відсотків, яких є російська федерація, громадянин російської федерації, крім того, що проживає на території України на законних підставах, або юридична особа, створена та зареєстрована відповідно до законодавства російської федерації, - у випадку виконання зобов`язань перед ними за рахунок коштів, передбачених у державному бюджеті.

Отже, дія мораторію передбачає заборону на вчинення конкретно визначеного переліку дій між учасниками правовідносин, встановлює певний правовий режим для цих правовідносин і впливає на перебіг грошових та інших зобов`язань.

З моменту запровадження вказаного мораторію суб`єктивне право осіб-кредиторів (стягувачів), перелік яких наведений в постанові № 187, зазнає обмежень у можливості реалізувати ними право вимоги до зобов`язаної сторони, у тому числі шляхом звернення за судовим захистом. Також мораторій хоча і не припиняє суб`єктивне право, однак на строк дії мораторію таке право не може реалізуватися шляхом виконання.

Такий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 30.05.2023 у справі № 925/1248/21, від 09.08.2023 у справі № 922/1589/22, від 08.11.2023 у справі № 915/18/23, від 21.11.2023 у справі № 910/14552/22, від 10.10.2024 у справі № 910/13756/22, від 31.10.2024 у справі № 915/1530/23, від 20.11.2024 у справі № 915/1802/23.

Судом встановлено, що відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Товариство з обмеженою відповідальністю Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕК-ОСНОВА" є юридичною особою, створеною та зареєстрованою відповідно до законодавства України.

Водночас, судом встановлено, що одним їх засновників та кінцевим бенефіціарним власником Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕК-ОСНОВА" є ОСОБА_1 , який є громадянином російської федерації.

Разом з тим, укладаючи у 2021 році договір поставки товару, позивач був обізнаний про той факт, що ОСОБА_1., який є громадянином російської федерації.

Відповідач до відзиву на позовну заяву долучив документи на підставі, яких учасник ТОВ «ЕК-ОСНОВА» ОСОБА_1 перебував на території України, а саме: реєстраційний номер облікової картки платника податків, посвідки на тимчасове проживання в України, що неодноразово була продовжена Державною міграційною службою України, та дозволом на застосування праці іноземців та осіб без громадянства серії НОМЕР_1, виданого Київським міським центром зайнятості 09.12.2021 року.

Як вже було зазначено вище, згідно із підпунктом 1 пункту 1 вказаної постанови Кабінету Міністрів України № 187 для забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави України у зв`язку з військовою агресією рф до прийняття та набрання чинності Законом України щодо врегулювання відносин за участю осіб, пов`язаних з державою-агресором, установлений мораторій (заборону) на виконання, у тому числі в примусовому порядку, грошових та інших зобов`язань, кредиторами (стягувачами) за якими є російська федерація або такі особи (далі - особи, пов`язані з державою-агресором): юридичні особи, створені та зареєстровані відповідно до законодавства України, кінцевим бенефіціарним власником, членом або учасником (акціонером), що має частку в статутному капіталі 10 і більше відсотків, якої є російська федерація, громадянин російської федерації, крім того, що проживає на території України на законних підставах.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про імміграцію" імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання. Іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання.

Згідно із пунктом 7 частини 1 статті 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» надано визначення терміну іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, - іноземці та особи без громадянства, які в установленому законодавством чи міжнародним договором України порядку в`їхали в Україну та постійно або тимчасово проживають на її території, або тимчасово перебувають в Україні.

Посвідка на постійне проживання - документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує право на постійне проживання в Україні (пункт 17 частини 1 статті 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»).

Посвідка на тимчасове проживання - документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує законні підстави для тимчасового проживання в Україні (пункт 18 частини 1 статті 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»).

Частина 1 статті 4 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" передбачає, що іноземці та особи без громадянства можуть відповідно до Закону України "Про імміграцію" іммігрувати в Україну на постійне проживання.

Іноземці та особи без громадянства, зазначені у частині 1 статті 4 цього Закону, отримують посвідку на постійне проживання (частина 1 статті 5 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства).

Отже, судом встановлено, що учасник ТОВ «ЕК-ОСНОВА» ОСОБА_1 перебував на території України на законних підставах.

Разом з тим, суд вважає за необхідне зауважити, що при вирішенні даного спору встановленню підлягають обставини дійсних матеріально-правових відносин між сторонами, які регулюються умовами укладених сторонами правочинів та положеннями чинного законодавства України.

Між позивачем та відповідачем виникли відносини з поставки товару, який має бути оплачений покупцем відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства України.

При цьому закон не встановлює такої підстави для припинення зобов`язання з оплати отриманого товару як введення мораторію на перерахування коштів.

Відповідні обставини в будь-якому випадку не можуть слугувати підставою для висновку про відсутність заборгованості за договором, зменшення її розміру або встановлення на розсуд суду інших строків оплати, ніж погоджено сторонами.

При цьому обставини щодо введення мораторію на перерахування коштів стороні або наявність інших обставин, що можуть перешкоджати здійсненню розрахунків, не можуть бути підставою для відмови в задоволенні відповідних позовних вимог.

Зазначені обставини мають значення виключно при фактичному перерахуванні коштів на стадії виконання судового рішення та їх встановлення не віднесено до компетенції суду при вирішенні спору про стягнення боргу.

Водночас, у матеріалах справи відсутні та позивачем не було подано жодного доказу на підтвердження застосування до відповідача (засновника/учасника) обмежувальних заходів (санкцій) в порядку Закону України "Про санкції" або належності позивача до осіб, передбачених підпунктом 1 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України №187 від 03.03.2022.

У зв`язку з чим, передбачений чинним законодавством мораторій на вчинення окремих видаткових операцій у спірних правовідносинах застосуванню не підлягає.

З огляду на викладене, суд дійшов до висновку про те, що наведені позивачем обставини щодо неможливості виконання ним грошового зобов`язання не є в розумінні статті 607 ЦК України підставою для припинення зобов`язання неможливістю його виконання.

Отже, судом встановлено, що позивач не є стягувачем стосовно якого встановлені обмежувальні заходи, передбачені Законом України «Про санкції», позивач не є особою щодо якої постановою № 187 введено заборону на виконання, у тому числі в примусовому порядку, грошових та інших зобов`язань, позивач не підпадає під визначення осіб, стосовно яких встановлено заборону відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України № 187, відомості стосовно відповідача відсутні у державному реєстрі санкцій, у зв`язку з цим суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність у ТОВ "Електросервісмонтаж" правових підстав утримуватися від виконання взятих на себе зобов`язань за договором поставки договір поставки №020/05-05 щодо проведення повного розрахунку з постачальником за отриманий товар.

Крім того, до матеріалів справи долучено договір №2202, який укладено 22.02.2022 року між ТОВ «ЕК-ОСНОВА» та ТОВ «ПРОМЕНЕРГОТЕК» про відступлення права вимоги, відповідно до пункту 1.1. якого Первісний кредитор (ТОВ «ЕК-ОСНОВА») передає, а Новий кредитор набуває право вимоги належне Первісному кредитору у відповідності до Договору поставки №1515-06Е від 18.06.2021 року, укладеного з ТОВ «Електросервісмонтаж».

Вартість права вимоги, що відступається за Договором відступлення права вимоги складає 6 539 275,18 гривень (пункт 2.1. Договору).

Відповідно до акту приймання-передачі оригіналів документів від 22.02.2022, сторони у відповідності до п. 4.1. договору про відступлення права вимоги № 2202 від 22.02.2022 склали даний акт про те, що первісний кредитор передає, а новий кредитор приймає оригінали документів, що стосуються договору поставки №1515-06Е від 18.06.2021, а саме: Договір поставки №1515-06Е від 18.06.2021; неоплачені видаткові накладні ТОВ «Електросервісмонтаж» ОРД-000536 від 30.06.2021 на суму 964 023,38 грн.; ОРД-000583 від 09.07.2021 на суму 726 492,54 грн.; ОРД-000597 від 14.07.2021 на суму 154 663,54 грн.; ОРД-000621 від 21.07.2021 на суму 303 655,01 грн.; ОРД-000655 від 28.07.2021 на суму 75 670,96 грн.; ОРД-000699 від 10.08.2021 на суму 42 249,04 грн.; ОРД-000718 від 12.08.2021 на суму 8 899,20 грн.; ОРД-000888 від 05.10.2021 на суму 3 508 456,10 грн; ОРД-000938 від 13.10.2021 на суму 81 018,84 грн.; ОРД-000993 від 02.11.2021 на суму 497 724,26 грн.; ОРД-001060 від 18.11.2021 на суму 27 933,41 грн.; ОРД-001083 від 23.11.2021 на суму 148 488,90 грн.; виписка ТОВ «ЕК-ОСНОВА» по рахунку 311 (банк) за період 01.06.2021 по 22.02.2022.

Кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (пункт 1 частини першої статті 512 ЦК України).

Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (частина перша статті 513 ЦК України).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України).

У частині першій статті 517 ЦК України передбачено, що первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Право вимоги у зобов`язанні є майновим правом, яке має цивільну оборотоздатність та може вільно відчужуватися з урахуванням обмежень, встановлених приписами глави 47 ЦК України. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, на підставі договору купівлі-продажу, дарування, міни (пункти 56, 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18).

Сутність договору відступлення права вимоги полягає у домовленості про те, що у конкретному договірному зобов`язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений для первісного кредитора договором, за яким виникло таке зобов`язання. Заміна кредитора у зобов`язанні допускається протягом усього часу до припинення зобов`язання, якщо це не суперечить договору та не заборонено законом.

Таким чином, ТОВ «ЕК-ОСНОВА» відступило на користь ТОВ «ПРОМЕНЕРГОТЕК право вимоги на повну суму заборгованості ТОВ «Електросервісмонтаж» за Договором поставки.

Згідно зі ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Відповідно до ст. 629 ЦК України, Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частин 1, 3 і 4 статті 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

За змістом наведених норм позивачем є особа, яка має право вимоги (кредитор), а відповідачем - особа, яка повинна виконати зобов`язання (боржник). При цьому відповідач має бути такою юридичною чи фізичною особою, за рахунок якої, в принципі, можливо було б задовольнити позовні вимоги. В судовому порядку підлягають захисту порушене право й охоронювані законом інтереси саме від відповідача (аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 910/17792/17).

Згідно зі статтею 14 Господарського процесуального Кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Тобто, у господарському судочинстві реалізується принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формулювання змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача.

Позивач, звертаючись до суду з позовом, вільно, на власний розсуд визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права.

За змістом цієї засади суд, вирішуючи спір, обмежений сформульованими позивачем у його позовній заяві вимогами, тому вирішення спору судом перебуває в безпосередній залежності від вимог, сформульованих позивачем.

Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що попри обов`язок суду вирішити наявний між сторонами спір з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів відповідних осіб, предмет та підстави позову визначаються та можуть в установленому порядку змінюватися тільки позивачем, тоді як суд позбавлений права на відповідну процесуальну ініціативу (постанови Верховного Суду від 18.03.2019 у справі № 908/1165/17, від 06.11.2019 у справі № 909/51/19, від 25.03.2020 у справі № 5023/1123/12, від 16.09.2021 у справі № 922/3059/16).

Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за таким позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.

Отже, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

Позивач не надав суду в даній справі доказів визнання в судовому порядку недійсним Договору поставки №1515-06Е від 18.06.2021 року та/або Договору №2202 відступлення права вимоги від 22.02.2022 року.

Отже, в силу приписів ст.ст. 204, 629 ЦК України, Договір поставки та Договір про відступлення прав вимоги є дійсними, чинними та обов`язкові до виконання.

Таким чином, на момент звернення ТОВ " Електросервісмонтаж " з позовом до ТОВ «ЕК-ОСНОВА» про визнання зобов`язань за Договором поставки припиненими в даній справі новим кредитором за Договором поставки є ТОВ «ПРОМЕНЕРГОТЕК».

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. ЄСПЛ у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" ("Chahal v. the United Kingdom", заява № 22414/93, § 145) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Засіб захисту, що вимагається законом або договором, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (рішення ЄСПЛ від 05.04.2005 у справі "Афанасьєв проти України" (заява № 38722/02, § 75)).

Отже, у кінцевому результаті ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права та забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.

Відтак, розглядаючи справу суд має з`ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.

Суд констатує, що ефективність позовних вимог має оцінюватися, виходячи з конкретних обставин справи, залежно від того, чи призведе задоволення такої вимоги до дійсного захисту інтересів позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії).

Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За змістом ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до ч.3 ст.13, ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Приписами ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 236 - 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю " Електросервісмонтаж " відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України і може бути оскаржено в порядку та строк встановлені ст. ст. 254, 256, 257 ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано: 10.02.2025.

Суддя М.Є.Літвінова