Рішення

від 29.01.2025 по справі 910/14657/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

29.01.2025Справа № 910/14657/24

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Літвінової М.Є.

за участю секретаря судового засідання: Лобок К.К.

розглянувши у підготовчому засіданні матеріали справи

За позовом Київської міської ради (м. Київ, 01044, вул. Хрещатик, 36)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІОЛТА" (02217, місто Київ, ВУЛИЦЯ ДРАЙЗЕРА, будинок 1)

про стягнення 7 338 295,07 грн.

Суддя Літвінова М.Є.

Представники учасники справи:

Від позивача: Самелюк К.О.;

Від відповідача: Гринь А.Я.;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Київська міська рада звернулась до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІОЛТА" про стягнення 7 338 295,07 грн, з яких 7 248 295,62 грн - основний платіж, 89 999,45 грн - пеня.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.12.2024 позовну заяву Київської міської ради залишено без руху.

04.12.2024 через систему «Електронний суд» від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.12.2024 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 15.01.2025.

25.12.2024 через систему «Електронний суд» від представника відповідача надійшов відзив на позов, в якому останній вказав, що ТОВ "ВІОЛТА" не відмовляється від виконання договірних зобов`язань в частині погашення заборгованості з орендної плати за користування земельними ділянками. Крім того, відповідач зазначив, що задоволення позову може призвести до банкрутства товариства, залишити без роботи працівників, позбавить майна, яке належить відповідачу, та можливостей оплачувати податки, збори до Державного бюджету України. Також, товариство просило суд, у випадку задоволення даної позовної заяви, розстрочити виконання рішення на один рік.

13.01.2025 через систему «Електронний суд» від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення (перенесення) розгляд справи.

Представник відповідача 15.01.2025 у підготовче засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату та час судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленням про доставлення процесуального документа до електронного кабінету особи.

Представник позивача 15.01.2025 у підготовчому засіданні поклався на розсуд суду щодо розгляду клопотання представника відповідача від 13.01.2025.

Суд 15.01.2025 у підготовчому засіданні без виходу до нарадчої кімнати постановив ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання, про задоволення клопотання представника відповідача від 13.01.2025 та відклав підготовче засідання на 29.01.2025.

23.01.2025 через систему «Електронний суд» від представника відповідача надійшла заява про визнання позову та розстрочення виконання рішення суду на 1 рік, шляхом оплати суми боргу рівними частинами протягом одного року з дня ухвалення такого рішення, та припинити нарахування пені з моменту прийняття такого рішення суду. Крім того, відповідач просив суд вирішити питання про повернення позивачу з Державного бюджету України 50 % судового збору, сплаченого позивачем при подачі даного позову.

Представник позивача 29.01.2025 у підготовчому засіданні не заперечував щодо заяви відповідача про визнання позову та розстрочення виконання рішення суду.

Представник відповідача 29.01.2025 у підготовчому засіданні підтримав заяву про визнання позову та розстрочення виконання рішення суду.

Відповідно до ч. 3 ст. 185 Господарського процесуального кодексу України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення суду у випадку визнання позову відповідачем.

Згідно з ч. 4 ст. 185 Господарського процесуального кодексу України ухвалення в підготовчому засіданні судового рішення у разі відмови від позову, визнання позову, укладення мирової угоди проводиться в порядку, встановленому статтями 191, 192 цього Кодексу.

Позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві (ч. 1 ст. 191 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч. 2 ст. 191 Господарського процесуального кодексу України до ухвалення судового рішення у зв`язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз`яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення.

Згідно з ч. 4 ст. 191 Господарського процесуального кодексу України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

У підготовчому засіданні 29.01.2025 судом було оголошено вступну і резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

10.07.2003 Київська міська рада прийняла рішення № 638-5/798 «Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею».

Пунктом 13 означеного рішення Київська міська рада вирішила затвердити проект відведення земельної ділянки відкритому акціонерному товариству фірмі «Лісова» для експлуатації та обслуговування ринку на вул. Теодора Драйзера, 1 у Деснянському районі м. Києва.

Передати відкритому акціонерному товариству фірмі «Лісова», за умови виконання п. 13.1 цього рішення, в довгострокову оренду на 25 років земельну ділянку для експлуатації та обслуговування ринку на вул. Теодора Драйзера, 1 у Деснянському районі м. Києва загальною площею 1,72 га, в тому числі: площею 0,57 га за рахунок земель запасу житлової та громадської забудови; площею 1,15 га за рахунок частини земель, відведених відповідно до рішення виконавчого комітету Київської міської Ради народних депутатів від 27.02.84 N 192/1 «Про відведення земельної ділянки Управлінню ринками головного управління торгівлі виконкому міськради для розміщення тимчасового ринку на жилому масиві Троєщина по вул. Драйзера в Дніпровському районі».

18.09.2006 рішенням Господарського суду м. Києва у справі № 7/407 визнано укладеним договір оренди земельних ділянок між Київською міською радою та ВАТ фірма «Лісова».

Згідно договору оренди, визнаного укладеним за рішенням суду, об`єктом оренди є земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:62:005:0001, розмір ділянки 1,7239 га по вул. Теодора Драйзера, 1 у Деснянському районі м. Києва.

02.10.2008 Київська міська рада прийняла рішення № 408/408 «Про продаж земельної ділянки відкритому акціонерному товариству фірмі «ЛІСОВА» для експлуатації та обслуговування ринку на вул. Теодора Драйзера, 1 у Деснянському районі м. Києва».

Пунктом третім вказаного рішення Київська міська рада вирішила продати відкритому акціонерному товариству фірмі «ЛІСОВА» частину земельної ділянки площею 1,1019 га за 14341449,00 грн. (чотирнадцять мільйонів триста сорок одна тисяча чотириста сорок дев`ять гривень 00 копійок) для експлуатації та обслуговування ринку на вул. Теодора Драйзера, 1 у Деснянському районі м. Києва, яка перебуває в оренді у відкритого акціонерного товариства фірми «ЛІСОВА» згідно з договором оренди земельної ділянки, зареєстрованим у книзі записів державної реєстрації договорів від 28.02.2007 N 62-6-00383, та залишити в оренді відкритого акціонерного товариства фірми «ЛІСОВА» земельну ділянку площею 0,6220 га для експлуатації та обслуговування ринку.

11.12.2008 Київська міська рада прийняла рішення № 787/787 «Про передачу товариству з обмеженою відповідальністю «ВІОЛТА» земельної ділянки для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель і споруд магазину на вул. Теодора Драйзера, 1 у Деснянському районі м. Києва».

25.06.2009 між Київською міською радою та ВАТ фірма «Лісова» укладено Договір про внесення змін та доповнень до договору оренди земельної ділянки, який зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 30.07.2009 за № 62- 6-00528.

Згідно Договору про внесення змін та доповнень до договору оренди земельної ділянки, об`єктом оренди є земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:62:005:0150 площею 0,6220 га по вул. Теодора Драйзера, Деснянському районі м. Києва (п. п. 2.1 договору про внесення змін та доповнень до договору оренди земельної ділянки).

Згідно п. п. 3.1 договору про внесення змін та доповнень до договору оренди земельної ділянки строк дії договору до 28.02.2032 року.

07.07.2016 Київська міська рада прийняла рішення № 559/559 «Про перейменування вулиць, проспекту та провулку у місті Києві». Пунктом п`ятим Додатку до рішення Київська міська рада вирішила перейменувати проспект Московський на проспект Степана Бандери.

01.04.2021 між Київською міською радою та ТОВ «ВІОЛТА» укладено договір оренди земельної ділянки, який посвідчений приватним нотаріусом та зареєстрований 01.04.2021 за № 210.

Згідно п. п. 2.1 договору оренди земельної ділянки, об`єктом оренди е земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:62:005:0002 площею 0,4593 га по вул. Теодора Драйзера, 1 в Деснянському районі м. Києва.

Згідно п. п. 3.1 договору оренди земельної ділянки строк дії договору до 01.04.2026, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на майно № 404023318 від 15.11.2024.

17.12.2021 між ТОВ «Фірма «Лісова» та ТОВ «ВІОЛТА» укладено договір купівлі-продажу нежитлової будівлі по вул. Драйзера Теодора, 1 у Деснянському районі м. Києва, кадастровий номер земельної ділянки 8000000000:62:005:0150. Надалі, державним реєстратором прийнято рішення № 62107622 про реєстрацію права оренди земельної ділянки за ТОВ «ВІОЛТА», що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права № 291131517 від 17.12.2021, та інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 404024313 від 15.11.2024.

13.07.2023 Київська міська рада прийняла рішення № 6894/6935 «Про перейменування вулиці Теодора Драйзера в Деснянському районі міста Києва». Пунктом першим вказаного рішення Київська міська рада вирішила перейменувати вулицю Теодора Драйзера в Деснянському районі міста Києва на вулицю Рональда Рейгана.

В обґрунтування заявлених вимог, представник позивача вказав, товариство порушило договірні зобов`язання в частині повної та своєчасної оплати орендної плати за користування земельної ділянки у розмірі 7 338 295,07 грн, у зв`язку із цим Київська міська рада звернулась до суду із даним позовом.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.

Статтею 14 Конституції України визначено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За змістом статті 13 Конституції України земля є об`єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією.

Статтею 80 Земельного кодексу України передбачено, що суб`єктами права власності на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

Відповідно до статей 122, 123, 124 Земельного кодексу України міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про оренду землі» - відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

За приписами статті 93 Земельного кодексу України та статті 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

У відповідності до ч. 2 та з ст. 21 Закону України «Про оренду землі» - розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

За умовами абз. 5 ч. 1 ст. 24 Закону України «Про оренду землі» - орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати.

Відповідно до п. 4.1 Договору, визначена цим Договором орендна плата за Земельну ділянку становить платіж, який Орендар самостійно розраховує та вносить Орендодавцеві за користування Земельною ділянкою у грошовій формі.

Сторони п. 4.2 Договору погодили, що орендну плату за Земельну ділянку складає:

- Річна плата у розмірі 5 (п`яти) відсотків від її нормативної грошової оцінки (у випадку, коли розташовані на Земельній ділянці будівлі, споруди або їх частини здаються в оренду іншим суб`єктам, річна орендна плата встановлюється у розмірі 6 (шести) відсотків від ії нормативної грошової оцінки пропорційно орендованій площі будівель, споруд або їх частин);

- сума у розмірі 3 984 123 грн. (як плата за фактичне використання Земельної ділянки після прийняття рішення Київської міської ради від 11.12.2008 за №787/787), яка має бути внесена орендарем протягом двадцяти чотирьох місяців з моменту укладання Договору.

Обчислення розміру річної орендної плати за Земельну ділянку здійснюється з урахуванням цільового призначення та коефіцієнтів індексації, визначених законодавством. Згідно з розрахунком розміру орендної плати за Земельну ділянку від 22.12.2020 року за № НОГ/2020-15660 (за формою, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 13.12.2006 року за № 1724) річна орендна плата за Земельну ділянку становить 936 741 грн. 60 коп. на рік.

Згідно частини 2 статті 792 Цивільного кодексу України, відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

У відповідності до частини 2 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором, відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України, є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до вимог статті 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Виконання договірних зобов`язань повинно здійснюватися відповідно до умов договору, загальних положень щодо виконання зобов`язань, визначених у главі 48 Цивільного кодексу України, та спеціальних правил стосовно виконання окремих видів договірних зобов`язань.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно статті 1 Закону України Про оренду землі, оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Статтею 206 Земельного кодексу України передбачено, що використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону. У відповідності до абзацу 1 пункту 288.1 статті 288 Податкового кодексу України, підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Згідно статті 13 Закону України Про оренду землі, договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до статті 21 Закону України Про оренду землі, орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

Згідно статті 15 Закону України Про оренду землі встановлено, що орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату є однією із істотних умов договору оренди.

Положення статті 24 Закону України Про оренду землі передбачає, що орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати.

Відповідно до матеріалів справи, річна орендна плата згідно нормативної грошової оцінки землі, яка зазначена у положеннях договору оренди становить 18 734 832,01 грн.

В силу дії статті 206 Земельного кодексу України: використання землі в Україні є платним; об`єктом плати за землю є земельна ділянка; плата за землю справляється відповідно до закону.

Статтею 21 Закону України «Про оренду землі» встановлено, що орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Виходячи із системного аналізу норм земельного та податкового законодавства України, орендна плата за земельну ділянку, яка перебуває в державній або в комунальній власності, має подвійну правову природу, оскільки, з одного боку, є передбаченим договором оренди землі платежем, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (частина перша статті 21 Закону України «Про оренду землі», підпункт 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України), з другого боку, є однією з форм плати за землю як обов`язкового платежу в складі податку на майно нарівні із земельним податком (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

Разом з тим підставою для нарахування орендної плати за землю є саме договір оренди земельної ділянки (частина друга статті 21 Закону України «Про оренду землі», пункт 288.1 статті 288 Податкового кодексу України).

Факт наявності заборгованості у відповідача за договором оренди підтверджується наданою інформацією Головним управлінням ДПС у місті Києві від 13.11.2024 року №34062/5/26-15-13-01-05 на запит Київської міської ради від 28.10.2024 № 08/226-1655. Як вбачається із вказаного листа, за товариством обліковується борг з орендної плати за користування земельною ділянкою в загальній сумі 7 338 295,07 грн.

Суд констатує той факт, що основною метою договору оренди земельної ділянки та одним з визначальних прав місцевої ради як орендодавця є своєчасне отримання останнім орендної плати у встановленому розмірі. За договором оренди землі місцева рада як орендодавець зобов`язана за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та земельного законодавства, а також вчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату.

Крім того, суд також враховує та приймає заяву відповідача про визнання позову в повному обсязі, подану відповідно до ст. 191 Господарського процесуального кодексу України.

Відтак, заборгованість товариства з орендної плати за договором оренди земельної, становить 7 338 295,07 грн, з яких 7 248 295,62 грн - основний платіж, 89 999,45 грн - пеня, у матеріалах справи відсутні докази сплати вказаної заборгованості.

Крім того, відповідач просив суд припинити нарахування пені з моменту прийняття такого рішення суду. Однак, враховуючи обставини справи, суд не вбачає підстав для за задоволення даної вимоги, у зв`язку із тим, що сума пені була нарахована податковою службою України, що позбавляє суд можливості припини вищевказане нарахування.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Судовий збір покладається на відповідача у зв`язку з задоволенням позову у повному обсязі (відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 130 Господарського процесуального кодексу України у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, а в разі якщо домовленості про укладення мирової угоди, відмову позивача від позову або визнання позову відповідачем досягнуто сторонами за результатами проведення медіації - 60 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Щодо заяви відповідача про розстрочення виконання рішення, суд зазначає наступне.

Відповідно до Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки; усі суб`єкти права власності рівні перед законом; захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу; права і свободи людини і громадянина захищаються судом; судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій її території; обов`язковість рішень суду є однією з основних засад судочинства (частина четверта статті 13, частина перша статті 17, частина перша статті 55, частина п`ята статті 124, пункт 9 частини третьої статті 129).

Згідно з п. 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України №18-рп/2012 від 13.12.2012 виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Згідно з положеннями ст. 331 ГПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.

Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

В обґрунтування заяви про розстрочення виконання рішення суду, представник відповідача зазначив, що введення воєнного стану негативним чином впливає на можливість ведення господарської діяльності відповідача. Основним видом діяльності ТОВ «ВІОЛТА» є роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами. Проте, внаслідок вказаної надзвичайної обставини та всіх супутніх факторів, що об`єктивно склались в Україні та у світі в цілому, а саме частина об`єктів нерухомого майна не працює, регулярні відключення електричної енергії, багато людей виїхало за межі України, грошові кошти по платежам на користь ТОВ «ВІОЛТА» практично не надходять, як це було до введення військового стану в Україні.

Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

Розстрочка означає виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі.

Як вже було зазначено судом, передбачені ст. 331 ГПК України обставини, з якими закон пов`язує можливість надання розстрочення, є оціночними, а необхідність використання права на розстрочку, закон відносить на розсуд суду. Вказане право застосовується за визначених в законі умов, з урахуванням всіх обставин справи.

Тобто можливість розстрочення виконання судового рішення у судовому порядку у будь-якому випадку пов`язується з об`єктивними, непереборними, винятковими обставинами, які суд визначає виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення.

З огляду на те, що основним принципом судочинства має бути відновлення прав та інтересів кредитора, до обов`язків суду відноситься дослідження усієї сукупності обставин потенційної можливості виконання судового рішення, задля отримання кредитором повної суми коштів, що складають предмет заборгованості.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 «Чижов проти України» зазначено, що на державі лежить позитивне зобов`язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як в теорії, так і на практиці, а затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається відповідно до параграфу 1 статті 6 Конвенції.

Отже, необхідною умовою задоволення заяви про надання відстрочення виконання рішення суду є з`ясування факту дотримання балансу інтересів сторін.

В даному випадку, судом враховано думку позивача, який не заперечував щодо задоволення клопотання відповідача про розстрочення виконання рішення рівними платежами до 05 числа кожного місяця.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

У відповідності до ч. 1, 2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Судом також прийнято до уваги, що матеріальний інтерес відповідача полягає у виконанні рішення суду таким чином, щоб продовжити господарську діяльність, а матеріальний інтерес позивача, натомість, полягає у виконанні рішення суду у даній справі повністю та протягом розумного строку.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про достатню винятковість наведених обставин для застосування визначеної ст. 331 Господарського процесуального кодексу України процедури розстрочення виконання судового рішення у справі №910/10813/24 про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІОЛТА» на користь Київської міської заборгованості у розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою у сумі 7 338 295,07 рівними частинами за відповідним графіком, що жодним чином не зумовить порушення гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції права на суд.

Керуючись ст.ст.74, 76-80, 129, 185, 191, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Київської міської ради задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІОЛТА" (02217, місто Київ, ВУЛИЦЯ ДРАЙЗЕРА, будинок 1; код ЄДРПОУ 19133146) на користь Київської міської ради (м. Київ, 01044, вул. Хрещатик, 36; код ЄДРПОУ 22883141) 7 338 295 грн. (сім мільйонів триста тридцять вісім тисяч двісті дев`яносто п`ять) 07 коп.

3. Розстрочити виконання рішення Господарського суду міста Києва від 29.01.2025 у справі №910/14657/24 за позовом Київської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІОЛТА" про стягнення 7 338 295,07 грн, а саме такими частинами:

до 28.02.2025 - 1 048 327, 87 грн;

до 31.03.2025 - 1 048 327, 87 грн;

до 30.04.2025 - 1 048 327, 87 грн;

до 31.05.2025 - 1 048 327, 87 грн;

до 30.06.2025 - 1 048 327, 87 грн;

до 31.07.2025- 1 048 327, 87 грн;

до 31.08.2025 - 1 048 327, 87 грн;

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІОЛТА" (02217, місто Київ, ВУЛИЦЯ ДРАЙЗЕРА, будинок 1; код ЄДРПОУ 19133146) на користь Київської міської ради (м. Київ, 01044, вул. Хрещатик, 36; код ЄДРПОУ 22883141) витрати по сплаті судового збору в розмірі 44 029 грн. (сорок чотири тисячі двадцять дев`ять) 77 коп.

5. Повернути Київській міській раді (м. Київ, 01044, вул. Хрещатик, 36; код ЄДРПОУ 22883141) з Державного бюджету України судовий збір в розмірі 44 029 грн. (сорок чотири тисячі двадцять дев`ять) 77 коп., сплачений згідно платіжної інструкції № 1735 від 25.11.2024 на суму 88 059,54 грн.

6. Після набрання рішенням законної сили видати накази.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 ГПК України, і може бути оскаржено в порядку та строк встановлені статтями 254, 256, 257 ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано: 11.02.2025.

Суддя М.Є. Літвінова