Рішення

від 14.02.2025 по справі 214/1234/22

САКСАГАНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КРИВОГО РОГУ

Справа № 214/1234/22

2/214/96/25

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

14 лютого 2025 року м. Кривий Ріг

Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Сіденка С.І.

за участю секретаря судового засідання Розстальної К. В.,

за відсутності сторін та їх представників,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інформаційно-аналітичне агентство «Техноексперт» про зобов`язання звільнити, видачу наказу про звільнення, внесення запису про звільнення до електронної трудової книжки, стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відшкодування за невикористану відпустку, вихідної допомоги та моральної шкоди,

встановив:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, в якому з врахуванням уточнення позовних вимог (а. с. 100 - 106), просив:

1. зобов`язати ТОВ «Інформаційно-аналітичне агентство «Техноексперт» звільнити його з посади менеджера відділу постачання на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України (за ініціативою працівника у зв`язку з невиконанням законодавства про працю) з 24.11.2021;

2. зобов`язати ТОВ «Інформаційно-аналітичне агентство «Техноексперт» видати наказ про звільнення позивача з посади менеджера відділу постачання на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України з 24.11.2021, внести до електронної трудової книжки позивача запис про звільнення;

3. стягнути з ТОВ «Інформаційно-аналітичне агентство «Техноексперт» на користь позивача:

- нараховану, але не виплачену заробітну плату у сумі 29713,84 грн. за період з 30.06.2021 по 24.11.2021,

- середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період, що пройшов з часу звільнення 24.11.2021 по день розгляду справи в суді і винесення рішення, визначений без утримання податків та інших обов`язкових платежів,

- 1994,10 грн. відшкодування за невикористану відпустку (10 календарних днів),

- 18000,00 грн. вихідну допомогу у розмірі тримісячного середнього заробітку,

4. стягнути з ТОВ «Інформаційно-аналітичне агентство «Техноексперт» на користь позивача 5000,00 грн. в якості компенсації за спричинену моральну шкоду.

Позовні вимоги мотивовані тим, що з 30.06.2021 позивач ОСОБА_1 працював на посаді менеджера відділу постачання ТОВ «Інформаційно-аналітичне агентство «Техноексперт». 19.11.2021 ОСОБА_2 направив на адресу відповідача заяву про звільнення за ініціативою працівника у зв`язку з невиконанням законодавства про працю та просив звільнити його з посади на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України з 24.11.2021, виплатити вихідну допомогу у розмірі тримісячного середнього заробітку. Заява про звільнення направлена відповідачу листом з описом вкладення 22.11.2021 та отримана представником відповідача 29.11.2021.

15.11.2021 позивач звернувся до відповідача про направлення на його адресу копії наказу про звільнення, виплати вихідної допомоги та погашення заборгованості по оплаті праці. Заява направлена відповідачу листом з описом вкладення 22.11.2021 та отримана представником відповідача 29.11.2021.

Всупереч вимогам ст. 47 та 116 КЗпП України відповідач не видав позивачу належно оформлену трудову книжку, оскільки до неї не були внесені відповідні записи про звільнення, не надав копію наказу про звільнення, не повідомив про нараховані суми, належні при звільненні та не здійснив з позивачем розрахунок.

За час перебування позивача у трудових відносинах з ТОВ «Інформаційно-аналітичне агентство «Техноексперт», роботодавцем не здійснювалась виплата заробітної плати. Заборгованість із заробітної плати за період з 30.06.2021 по 24.11.2021 становить 29713,84 грн., виходячи з розрахунку 285,71 грн. (середньоденний заробіток) Х 104 робочі дні.

Позивачем в уточненій позовній заяві також здійснено обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 25.11.2021 по 25.06.2022, який становить 42285,08 грн., виходячи з розрахунку: 285,71 грн. (середньоденний заробіток) Х 148 робочих днів.

Позивач вважає, що до стягнення з відповідача підлягає також 1994,10 грн. відшкодування за невикористану відпустку (10 календарних днів, за період з 30.06.2021 по 24.11.2021) та 18000,00 вихідної допомоги у розмірі тримісячного середнього заробітку.

В позовній заяві ОСОБА_1 також посилається на те, що зі сторони відповідача мають місце порушення його трудових прав, як слабшої особи у таких відносинах, у зв`язку з чим він зазнав хвилювань, невпевненості та відсутності стабільності в організації свого життя, був вимушений витрачати свій час на пошуки істини, тому вважає, що внаслідок таких дій йому завдано моральної шкоди, розмір якої він оцінює на рівні 5000 грн., що є достатнім для компенсації моральної шкоди, завданої відповідачем щодо вручення наказу про звільнення, розрахунку заборгованості по заробітній платі при звільненні.

Від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, зі змісту якого слідує, що позивач ОСОБА_1 відповідно до наказу № 47-К від 23.11.2021 був звільнений 24.11.2021 за власним бажанням згідно ст. 38 КЗпП. Також вказує на ту обставину, що відповідач не має технічної можливості внесення запису про звільнення до електронної трудової книжки, оскільки у нього відсутній доступ до трудової книжки позивача у паперовому вигляді, крім того законодавством передбачена можливість внесення інформації до електронної трудової книжки працівником самостійно.

Також вказує на помилковість розрахунків позивача щодо заборгованості з заробітної плати. На думку відповідача розмір нарахованої, але не виплаченої заробітної плати становить 23513,32 грн., виходячи з місячної ставки 6000,00 грн., кількості робочих днів у відповідному місяці, та враховуючи, що розмір заробітної плати підлягає зменшенню на суму податків та інших обов`язкових платежів.

За таким же принципом розмір компенсації за невикористану відпустку встановлений на рівні 1983,50 грн. підлягає зменшенню на суму податків та повинен становити 1596,72 грн., а розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який позивачем визначений станом на 13.02.2022 на рівні 15428,34 грн., повинен становити 12419,81 грн. Також з вихідна допомога у розмірі 18000,00 грн. підлягає оподаткуванню у розмірі 18% та військовим збором у розмірі 1,5 %.

Щодо задоволення позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди відповідач у відзиві на позовну заяву заперечив, посилаючись на недоведеність моральних страждань позивача та відсутність пояснень щодо логіки їх розвитку.

Розгляд справи просив здійснювати без участі відповідача (а. с. 75 - 80).

У відповіді на відзив представник позивача вказує, що ОСОБА_1 у заяві про звільнення просив його звільнити за власною ініціативою на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України з 24.11.2021, але в копії наказу № 47-К від 23.11.2021 зазначено, що ОСОБА_1 звільнено за власним бажанням згідно ст. 38 КЗпП 24.11.2021 без зазначення частини 3. При цьому представник позивача зазначає, що відповідач погоджується, що звільнення позивача відбулося на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України, оскільки не заперечує проти виплати вихідної допомоги. Також посилається на те, що суми, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача були визначені без утримання податків та інших обов`язкових платежів (а. с. 123 - 124).

Ухвалою від 21.02.2022 (суддя Прасолов В. М.) прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження, з повідомленням (викликом) сторін (а. с. 48).

Ухвалою від 10.10.2022 (суддя Прасолов В. М.) витребувано від ТОВ «Інформаційно-аналітичне агентство «Техноексперт» копію особової справи правника ОСОБА_1 ; копію форми П-2 правника ОСОБА_1 ; копію наказу про звільнення з посади ОСОБА_1 від 24.11.2021р.; копію штатного розпису станом на 30.06.2021 р.; докази направлення ОСОБА_1 копії наказу від 24.11.2021 р.; докази здійснення розрахунку при звільненні з ОСОБА_1 ; пояснення щодо нарахування, але невиплати заробітної плати та неутримання податків із заробітної плати ОСОБА_1 ; докази перерахування заробітної плати ОСОБА_1 (а. с. 143).

У зв`язку із звільненням судді ОСОБА_3 та відрахуванням зі штату суду, за результатами повторного автоматизованого розподілу на підставі розпорядження керівника апарату суду матеріали цивільної справи передано в провадження судді Сіденку С. І., який своєю ухвалою від 12.06.2024 прийняв до розгляду справу, розгляд якої постановлено проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін (а. с. 205).

Представник позивача надав суду заяву про розгляд справи за його відсутності та відсутності позивача, позовні вимоги підтримує, не заперечує проти заочного розгляду справи (а. с. 206).

Представником відповідача було неодноразово заявлено клопотання про розгляд справи у режимі відеоконференції, однак на зв`язок останній не вийшов з невідомих причин.

Суд зауважує, що відповідно до ч. 5 ст. 112 ЦПК України ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв`язку тощо несе учасник справи, його представник, який подав відповідну заяву, крім випадку коли суд після призначення судового засідання чи під час такого засідання втратив технічну можливість забезпечити проведення відеоконференції.

За обставин неявки у судове засідання учасників справи, суд приходить до висновку про можливість проведення судового засідання за їх відсутністю, оскільки наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та прийняття законного і обґрунтованого рішення.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду при розгляді справи № 361/8331/18 від 1 жовтня 2020 року.

В зазначеній постанові Верховний Суд виходив з такого: «якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні».

Відповідно до ч. 4ст. 263 ЦПК Українипри виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши письмові докази по справі, надавши їм оцінку в сукупності, суд приходить до наступного висновку.

Дослідивши письмові матеріали справи, судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Позивач ОСОБА_1 відповідно до наказу № 30-К від 29.06.2021 був прийнятий на роботу до ТОВ «Інформаційно-аналітичне агентство «Техноексперт» на посаду менеджера відділу постачання, з окладом згідно штатного розпису з внесеннями в трудову книжку відповідного запису (а. с. 10, 11).

Заявою від 19.11.2021 ОСОБА_1 просив його звільнити на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП у зв`язку з невиконанням роботодавцем законодавства про працю, а саме невиплатою заробітної плати за період з 24.06.2021 по 19.11.2021, та виплатити йому вихідну допомогу вихідну допомогу у розмірі тримісячного середнього заробітку (а. с. 12).

Як вказує позивач у позовній заяві, його заява про звільнення була направлена на адресу ТОВ «Інформаційно-аналітичне агентство «Техноексперт» 22.11.2021 та отримана адресатом 29.11.2021, що також підтверджується долученими позивачем до позовної заяви копіями опису вкладення поштового відправлення, доказами його надсилання на адресу відповідача та повідомленням про вручення поштового відправлення (а. с. 13).

Відповідно до наказу № 47-К від 23.11.2021 ОСОБА_1 звільнено з посади менеджера з постачання за власним бажанням згідно ст. 38 КЗпП 24.11.2021 (а. с. 96).

Відповідно до довідки про доходи № 16/06-2022 від 16.06.2022 ОСОБА_1 за період його роботи в ТОВ «Інформаційно-аналітичне агентство «Техноексперт» всього було нараховано заробітної плати: 29209,09 грн. та підлягає до виплати за вирахуванням податків і зборів: 23513,32 грн. (а. с. 97).

У день звільнення ОСОБА_1 не було виплачено зазначену вище заборгованість та вихідну допомогу, що стало підставою звернення до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що склалися між сторонами, суд керується наступним.

Статтею 43 КонституціїУкраїни закріплено право на працю і заробітну плату, а саме визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижче від визначеної законом.

Стаття 55 КонституціїУкраїни наголошує, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Відповідно до ст.115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів -представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але нерідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та непізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. У разі коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні.

Частиною 1 ст.47 КЗпП України передбачено, що роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

За затримку розрахунку при звільненні передбачена відповідальність відповідно до ст. 117 КЗпП України, якою визначено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначеністаттею 116цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Відповідно до ч. 2 ст. 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

З викладеного вбачається, що передбачений ч. 1ст.117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних працівникові сум у строки, зазначені уст. 116 КЗпП України.

Оскільки відповідач не довів, що порушення строків виплати заробітної плати сталося внаслідок непереборної сили, то, відповідно, він, як роботодавець, не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.

Згідно довідки ТОВ «Інформаційно-аналітичне агентство «Техноексперт» № 16/06-2022 від 16.06.2022 середньомісячна нарахована заробітна плата ОСОБА_1 (без утримання податків) складає 6000,00 грн. (а. с. 97).

Судом встановлено, що компенсація за невикористану відпустку позивача становить 1983,50 грн. без вирахування з цієї суми податків.

Таким чином, позивач має право на середній заробіток за час затримки виплати компенсації за невикористану відпустку та заробітної плати за шість місяців, як це передбачено ч. 1 ст. 117 КЗпП України, з урахуванням того, що вказані суми йому не виплачені.

З урахуванням встановлених розмірів середньомісячної нарахованої заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку, середній заробіток за час затримки належних до виплати позивачу сум становить: (6000,00 грн.+ 1983,50 грн.) Х 6 = 47901 грн.

Разом з цим, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц (провадження №14-623цс18) зроблено правовий висновок про те, що суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Велика Палата Верховного Суду, зокрема, звернула увагу, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця. Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця (п. 71, 72). З огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, суд, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченогостаттею 117 КЗпП України. Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно достатті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Верховний Суд зазначає, що законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутися до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що вимагає, зокрема ч. 3 ст.13 ЦК України, не допускаючи дії, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

Відповідно до матеріалів справи та встановлених судом обставин позивач не довів, що звернувся до відповідача з вимогою про виплату середнього заробітку за час затримки виплати належних йому сум. Матеріалами справи підтверджено звернення позивача до відповідача тільки в частині виплати заборгованості із заробітної плати та вихідної допомоги.

Відповідач не заперечував проти права позивача на виплату заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку, при цьому надав суду власні розрахунки та вважає, що ці суми повинні бути зменшені на суму податків та обов`язкових платежів.

Сума заборгованості належних до виплати сум, становить 31192,59 грн. (29209,09 грн. заробітної плати та 1983,50 грн. компенсації за невикористану відпустку) та є меншою ніж сума середнього заробітку позивача за час затримки виплати цих сум - 47901 грн.

Приймаючи до уваги наведене та встановлені обставини справи, суд вважає за доцільне зменшити розмір відшкодування, яке підлягає стягненню з відповідача на користь позивача за несвоєчасне проведення з ним остаточного розрахунку, що сприятиме досягненню справедливого балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах і не призведе до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

Виходячи із принципів справедливості та співмірності, враховуючи, що розмір заборгованості належних до виплати сум (31192,59 грн.) менший, ніж сума компенсації за несвоєчасну їх виплату за шість місяців (47901 грн.), суд вважає за необхідне визначити до стягнення на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 20 000 грн. Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було б передбачити.

При ухваленні рішення суд також враховує той факт, що заяву про звільнення на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП та виплату йому вихідної допомоги від 19.11.2021 позивач направив на адресу відповідача 22.11.2021.

Заява вручена адресату 29.11.2021, що підтверджено письмовими матеріалами справи та на чому акцентує увагу позивач у позовній заяві.

Позивачем суду не надано доказів направлення заяви про звільнення на електронну пошту відповідача, як про це вказано у заяві про звільнення.

Наказ про звільнення № 47-К винесений 23.11.2024, тобто раніше, ніж отримана роботодавцем заява про звільнення (29.11.2021).

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).

З огляду на дату винесення наказу № 47-К (23.11.2021) та дату вручення роботодавцю заяви про звільнення (29.11.2021), за відсутності у справі інших доказів, враховуючи що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, як це передбачено ч. 6 ст. 81 ЦПК України, суд виходить з доведеності факту звільнення позивача за власним бажанням відповідно до наказу № 47-К, а посилання в наказі про звільнення на заяву від 19.11.2021 не вказує саме на ту заяву, копія якої долучена позивачем до позовної заяви та за змістом якої позивач просив звільнити його за ч. 3 ст. 38 КЗпП з виплатою йому вихідної допомоги.

За обставинами даної справи невиплата заробітної плати, що є порушенням роботодавцем законодавства про працю, не виключає можливості звільнення працівника виключно за власним бажанням (ч. 1 ст. 38 КЗпП). Визнання відповідачем права позивача на виплату вихідної допомоги не спростовує висновків суду щодо доведеності факту звільнення позивача виключно за власним бажанням, як це передбачено ч. 1 ст. 38 КзПП.

Відповідно до ст. 44 КЗпП України при припиненні трудового договору внаслідок порушення роботодавцем законодавства про працю, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку.

Оскільки позивачем не доведено, що він був звільнений на підставі його заяви, копія якої наявна в матеріалах справи (а. с. 12), суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення вихідної допомоги, так само як і позовних вимог про зобов`язання відповідача звільнити позивача на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України (за ініціативою працівника у зв`язку з невиконанням законодавства про працю) з 24.11.2021 та зобов`язання видати наказ про звільнення на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України з 24.11.2021.

На підставі викладеного суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог частково у спосіб стягнення з відповідача на користь позивача 29209,09 грн. нарахованої але не виплаченої заробітної плати та 1983,50 грн. компенсації за невикористану відпустку.

Суд також звертає увагу сторін, що статтею 67Конституції України визначено, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно до п. 167.1 ст. 167 Податкового кодексу України ставка податку становить 18 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2-167.5 цієї статті) у тому числі, але не виключно у формі: заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв`язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 липня 2018 року у справі № 359/10023/16-ц (провадження № 61-14794св18) зазначено, що усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Тому суд звертає увагу відповідача на помилковість його тверджень, що суми, які підлягають стягненню на користь позивача повинні бути зменшені на суму податків та інших обов`язкових платежів.

Крім того, судом враховано, що 10 червня 2021 року набрав чинностіЗакон України від 05 лютого 2021 року № 1217-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обліку трудової діяльності працівника в електронній формі", яким започатковано ведення електронної трудової книжки, як цифрового аналога паперової.

З набранням чинності Закону № 1217-IX облік трудової діяльності працівника здійснюватиметься в електронній формів реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - Реєстр) у порядку, визначеномуЗаконом України"Прозбір таоблік єдиноговнеску назагальнообов`язковедержавне соціальнестрахування".

В електронній трудовій книжці відображається уся наявна інформація про стаж, записи про прийняття на роботу, переведення та звільнення, строкову військову службу та інші події, які раніше фіксувалися в паперовій формі.

Прикінцевими та перехідними положеннями Закону № 1217-IX встановлено, що відсутні відомості про трудову діяльність працівників включаються Пенсійним фондом України до Реєстру з паперових трудових книжок на підставі відомостей, поданих страхувальником або застрахованою особою, протягом п`яти років.

Відомості про трудову діяльність працівника (зокрема, з паперових трудових книжок, довідок тощо) включаються до Реєстру на підставі сканованих або оцифрованих копій документів, засвідченихкваліфікованим електронним підписом, поданих роботодавцем або працівником черезвебпортал електронних послуг Пенсійного фонду України.

Після заповнення роботодавцем або громадянином анкети та прикріплення сканкопій документів фахівці територіальних органів Пенсійного фонду України переводять їх у цифровий формат; здійснюють звірку записів трудової книжки із даними, що вже містяться в персональній картці Реєстру.

Після звільнення позивача, у відповідача відсутній доступ до трудової книжки у паперовому вигляді з метою подання її копії в електронному вигляді до Пенсійного фонду України для внесення цих даних до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За обставинами даної справи при відсутності можливості внесення відповідачем до електронної трудової книжки позивача запису про звільнення, та задоволення судом позовних вимог в цій частині, може мати наслідком невиконання рішення, що є недопустимим. Разом з тим, за позивачем залишається право подання до Пенсійного фонду України, який формує та веде Реєстр застрахованих осіб, сконованих копій документів з метою внесення в електронну трудову книжку (частина персональної електронної облікової картки, що відображає трудову діяльність особи, у тому числі за період до 1 січня 2004 року) відповідних відомостей.

Таким чином за обставинами, які встановлені під час розгляду справи, суд не вбачає підстав для задоволення позову в частині зобов`язання відповідача внести до електронної трудової книжки позивача запис про звільнення.

Що стосується позовної вимоги про стягнення моральної шкоди, суд зазначає наступне.

Статтею 23ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст.1167ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, в установлених частиною другою цієї статті.

Згідно з п. 3постанови Пленуму Верховного суду України №4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру, внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати у моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору (п. 5постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»).

У п. 9 постанови ПленумуВерховного СудуУкраїни від31березня 1995року №4«Про судовупрактику всправах провідшкодування моральної(немайнової)шкоди» роз`яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

При вирішенні позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди суд враховує, що позивачем не було надано доказів на підтвердження заподіяння йому душевних страждань неправомірними діями відповідача, не зазначено у чому саме вони полягали, не підтверджено їх обсяг та тривалість. По суті позивач обмежився наведеннями лише загальними фразами, без їх конкретизації, без зазначення в чому саме полягало порушення життєвого ритму. Тому суд відмовляє в задоволенні позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди.

Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п.29).

На переконання суду, питання, які можуть вплинути на результат розгляду справи, судом було розглянуто та надано їм оцінку у повній мірі. Інші доводи учасників процесу не спростовують висновків суду по даній справі.

Керуючись статтями 3, 12, 81, 259, 265, 268 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Інформаційно-аналітичне агентство «Техноексперт» на користь ОСОБА_1 29209,09 гривень (двадцять дев`ять тисяч двісті дев`ять грн. 09 коп.) нарахованої але не виплаченої заробітної плати, 1983,50 гривень (одна тисяча дев`ятсот вісімдесят три грн. 50 коп.) компенсації за невикористану відпустку та 20000,00 гривень (двадцять тисяч гривень 00 коп.) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з подальшим утриманням з цих сум всіх податків і обов`язкових платежів.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Відомості про сторін:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Товариства з обмеженою відповідальністю «Інформаційно-аналітичне агентство «Техноексперт», код ЄДРПОУ 37274878, м. Київ, провул. Московський, буд. 2Б, оф. 9.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з часу його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 14 лютого 2025 року.

Суддя Сіденко С. І.