Рішення

від 13.02.2025 по справі 303/327/25

МУКАЧІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 303/327/25

2/303/76/225

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 лютого 2025 року м. Мукачево

Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

у складі головуючого судді Заболотного А.М.

секретар судового засідання Желізняк К.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі засідань в м. Мукачево в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Управління соціального захисту населення Мукачівської міської ради до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням,-

В С Т А Н О В И В :

Управління соціального захисту населення Мукачівської міської ради звернулося до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 , знаходячись у приміщенні Центру надання адміністративних послуг Мукачівської міської ради, діючи умисно, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, їх караність та настання суспільно небезпечних наслідків від вчинюваних нею дій та бажаючи їх настання, з метою отримання соціальної допомоги, застосувала обман, що полягало в укритті відомостей в декларації, затвердженій наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 22.03.2017 року, а саме не внесла інформацію щодо співмешканця ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яку подала разом з заявою про призначення усіх видів соціальної допомоги, компенсацій та пільг на допомогу дітям одиноким матерям до Управління соціального захисту населення Мукачівської міської ради та отримала соціальну допомогу в період з 01.01.2016 по 01.07.2020 року на загальну суму 94120,98 грн.

Своїми діями ОСОБА_1 завдала збитків державі у особі Управління соціального захисту населення Мукачівської міської ради на загальну суму 94120,98 грн. Такі дії відповідача кваліфіковані як кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 190 КК України. Ухвалою Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 26.12.2023 року ОСОБА_1 звільнено від кримінальної відповідальності за вчення нею кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України, у зв`язку з закінченням строків давності, відповідно до вимог ст. 49 КК України. Таким чином, позивач просить стягнути з ОСОБА_1 суму завданих збитків внаслідок вчинення злочину у розмірі 94120,98 грн.

Ухвалою суду від 15.01.2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Судове засідання по справі призначено на 13.02.2025 року.

05.02.2025 року до суду надійшов відзив на позовну заяву від відповідача ОСОБА_1 зі змісту якого встановлено, що відповідач позов не визнає, вважає позовні вимоги необґрунтованими, безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню. Зазначає, що стосовно неї вирок не ухвалювався, її вина у вчиненні злочину не встановлена, а надання позивачем ухвали суду від 26.12.2023 року як доказу завдання матеріальної шкоди та підстави стягнення з неї коштів суперечить Конституції України.

10.02.2025 року до суду надійшла відповідь на відзив від представника позивача, зі змісту якої встановлено таке. Позивач вважає, що закриття кримінального провадження на підставі ст. 49 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності, не позбавляє особу, якій завдано матеріальної шкоди кримінальним правопорушенням, звернутися за захистом своїх прав у порядку цивільного судочинства.

Представник позивача в судове засідання не з`явилася, подала до суду заяву про розгляд справи у її відсутність, позовні вимоги підтримує у повному обсязі та просить суд їх задовольнити.

Відповідач у судове засідання з розгляду цієї справи не з`явилася, подала до суду заяву, в якій просить судове засідання проводити без її участі, у задоволенні позову відмовити із наведених у відзиві підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень ЦПК України розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши та перевіривши наявні у справі докази, приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що відповідно до ухвали Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 26.12.2023 року (справа № 303/11635/23) ОСОБА_1 звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності.

Зі змісту ухвали суду встановлено, що дії ОСОБА_1 органом досудового розслідування кваліфіковано за ч. 1 ст. 190 КК України, як шахрайство, тобто заволодіння чужим майном, шляхом обману. Обвинувачена ОСОБА_1 не заперечувала проти звільнення її від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 190 КК України, на підставі ч. 1 ст. 49 КК України за нереабілітуючих обставин. При цьому, ОСОБА_1 свою вину у вчиненні в інкримінованого їй кримінального правопорушення (проступку), передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України, за викладених в обвинувальному акті обставин, не визнає.

Постановляючи ухвалу, суд також керувався позицією Верховного Суду у справі № 552/5595/18 від 29.07.2021 року.

Крім того, цивільний позов, поданий начальником Управління соціального захисту населення Мукачівської міської ради Н.Зотовою до обвинуваченої ОСОБА_1 залишено без розгляду.

З огляду на встановлене ухвалою Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 26.12.2023 року, позивач і просить стягнути на свою користь з відповідача 94120,98 грн. у відшкодування збитків, завданих кримінальними правопорушенням.

Суд, не заперечуючи право позивача на звернення до суду з таким позовом вважає за необхідне зазначити про таке.

Згідно з ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, серед іншого, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, а згідно ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Частиною 2 ст. 22 ЦК України передбачено, що збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

За змістом ст. 1166 ЦК України для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, необхідною є наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини боржника. Наявність перших трьох із зазначених елементів доводиться особою, яка звернулася з вимогою про відшкодування збитків.

Особливістю деліктної відповідальності за завдану шкоду є презумпція вини. Тобто, відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди, якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. При цьому, позивач доводить лише факти, на яких ґрунтуються його позовні вимоги.

Повертаючись до згаданої вище ухвали Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 26.12.2023 року суд вказує на таке.

Згідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанова суду, лише в питанні чи мале місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

При цьому, відповідно до постанови Верховного Суду від 29.07.2021 у справі № 552/5595/18 Суд сказав, що «за змістом статей 284-288 КПК підставами для звільнення особи від кримінальної відповідальності при розгляді справи в суді є наявність відповідної норми кримінального закону, яка передбачає таке звільнення, клопотання сторони кримінального провадження про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності та згода обвинуваченого на закриття кримінального провадження на цих підставах. Отже, наявність таких умов є правовою підставою для прийняття судом рішення про звільнення підозрюваного, обвинуваченого від кримінальної відповідальності. Визнання підозрюваним, обвинуваченим своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення як обов`язкової умови такого звільнення кримінальним процесуальним законом не передбачено. Відповідно до положень ст. 63 Конституції України та ст. 18 КПК жодну особу не може бути примушено визнати свою вину у вчиненні кримінального правопорушення або примушено давати пояснення чи показання, які можуть стати підставою для її підозри або обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення».

Згідно ст. 17 КПК України особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.

На відміну від змісту вироку (ст. 374 КПК України), який поряд з іншим має містити рішення про винуватість особи у пред`явленому обвинуваченні та відповідні статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів, зміст ухвали (ст. 372 КПК України) має містити лише суть питання, що вирішується ухвалою, встановлені судом обставини, що стосуються цього питання із посиланням на докази, мотиви, з яких суд виходив при постановленні ухвали, положення закону, яким він керувався, висновки та інше.

Тому, до ухвалення вироку у справі, суд не може робити висновки про винуватість особи, тим більше тоді, коли строки давності притягнення особи до кримінальної відповідальності спливли значно раніше, ніж суд робить такий висновок.

Такої ж позиції дотримується Верховний Суд у своїй постанові від 30.01.2025 року (справа № 757/72925/17-к).

Виходячи з цих положень закону визнання винуватості є правом, а не обов`язком підозрюваного, обвинуваченого, а отже невизнання вказаними особами своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення за наявності їхньої згоди на звільнення від кримінальної відповідальності не може бути перешкодою в реалізації ними свого права на таке звільнення та правовою підставою для відмови судом у задоволенні заявленого клопотання. Передбачений законом інститут звільнення підозрюваного, обвинуваченого від кримінальної відповідальності не пов`язує такого звільнення з визнанням ними своєї вини у вчиненні злочину.

Таким чином, невизнання підозрюваним, обвинуваченим вини у вчиненні кримінального правопорушення за наявності їхньої згоди на звільнення від кримінальної відповідальності у передбачених законом випадках, за умови роз`яснення їм судом суті підозри чи обвинувачення, підстав звільнення від кримінальної відповідальності та права заперечувати проти закриття кримінального провадження не є правовою підставою для відмови в задоволенні клопотання сторони кримінального провадження про таке звільнення.

Суд нагадує про те, що ОСОБА_1 при розгляді кримінального провадження щодо неї заперечувала свою вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України.

Таким чином, у суду відсутні підстави вважати обґрунтованим твердження позивача про те, що вина ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України, встановлена ухвалою Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 26.12.2023 року. При цьому в ухвалі Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 26.12.2023 року взагалі не відображено обставин, що стосувалися обвинувачення ОСОБА_1 та встановлював факту, що певне правопорушення мало місце, чи факту вчинення конкретною особою певного кримінального правопорушення.

Обґрунтовуючи наявність заподіяної шкоди, позивач також подав до суду розрахунок № 4600/7424 від 18.12.2024 року з якого встановлено, що сума виплачених коштів державної соціальної допомоги на дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , становить 94120,98 грн.

Вказаний розрахунок може підтверджувати виключно факт виплати державної соціальної допомоги на дитину позаяк жодним чином не підтверджує необхідних складових для застосування положень ст. 1166 ЦК України.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (ст. 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ст. 77 ЦПК України).

Статтею 78 ЦПК України передбачено, що суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У ст. 80 ЦПК України зазначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ч.ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України).

Частиною 3 ст. 13 ЦПК України передбачено, що учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Відповідно до ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 02.10.2018 року (справа № 910/18036/17).

Суд ухвалюючи рішення також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів сторін), сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до ст. 10 ЦПК України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, інші, зазначені сторонами у заявах по суті справи, окрім проаналізованих вище, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

З врахуванням вищенаведеного, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд приходить до висновку, що ні ухвала Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 26.12.2023 року, ні розрахунок № 4600/7424 від 18.12.2024 року у своїй сукупності, надані позивачем в обґрунтування розміру шкоди, протиправності дій відповідача, причинного зв`язку між протиправною поведінкою відповідача та завданою шкодою, вини відповідача, не підтверджують зазначених в позові обставин, а тому в задоволенні позову слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 10, 12, 13, 18, 76-81, 263-265, 279, 280, 289, 354-355 ЦПК України, ст. 1166 ЦК України суд,-

У Х В А Л И В :

В задоволенні позову Управління соціального захисту населення Мукачівської міської ради до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Позивач: Управління соціального захисту населення Мукачівської міської ради (пл. О.Духновича, 2, м. Мукачево, Закарпатська область).

Відповідач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ).

Суддя А.М.Заболотний