Рішення

від 14.02.2025 по справі 420/39362/24

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/39362/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 лютого 2025 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Лебедєвої Г.В., розглянувши в порядку письмового провадження у порядку загального позовного провадження з урахуванням особливостей встановлених ст.ст. 268-272 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Ізмаїльського відділу державної виконавчої служби в Ізмаїльському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Одеську митницю, як відокремлений підрозділ Державної митної служби України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Ізмаїльського відділу державної виконавчої служби в Ізмаїльському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), в якій позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Ізмаїльського відділу державної виконавчої служби в Ізмаїльському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) та зобов`язати його вилучити відомості про ОСОБА_1 з Єдиного реєстру боржників.

Ухвалою суду від 23.12.2024 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху, та надано час для усунення недоліків шляхом надання до суду: уточненої позовної заяви з урахуванням висновків викладених в ухвалі суду, з копією позовної заяви для відповідача.

26.12.2024 року до Одеського окружного адміністративного суду від позивача надійшла уточнена позовна заява, в якій позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Ізмаїльського відділу державної виконавчої служби в Ізмаїльському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), яка полягає у відмові вилучити інформацію з Єдиного реєстру боржників відносно ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Ізмаїльський відділ державної виконавчої служби в Ізмаїльському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) вилучити відомості про ОСОБА_1 з Єдиного реєстру боржників, шляхом винесення відповідної постанови.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що на початку грудня 2024 року позивач звернувся до державного реєстратора з приводу перереєстрації власних майнових прав. Перевіркою державний реєстратор встановив, що відомості відносно позивача зазначені у Єдиному реєстрі боржників, тобто позивач є боржником за виконавчим провадженням. Також державний реєстратор повідомив, що вказані відомості відносно позивача внесені до Єдиного реєстру боржників державним виконавцем Ізмаїльського відділу державної виконавчої служби в Ізмаїльському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).

04.12.2024 року представник позивача звернувся до відповідача із заявою, щодо надання інформації по виконавчому провадженню, в рамках якого інформацію відносно позивача було внесено до Єдиного реєстру боржників.

16.12.2024 року керівником відповідача було надано відповідь на звернення позивача, з якої вбачається, що інформація про позивача була внесена до Єдиного реєстру боржників в рамках виконавчого провадження № 56056324, з примусового виконання постанови № 1249/50000/17 виданої 20.12.2017 року Одеською митницею ДФС, про стягнення з позивача на користь держави штрафу. Також відповідач у своїй відповіді зазначив, що вказане виконавче провадження було завершено 29.12.2018 року, а виконавчий документ повернуто стягувачу. У постанові про повернення виконавчого документа стягувауу було встановлено строк на його повторне пред`явлення до органів ДВС до 29.03.2019 року.

Позивач вказує, що на теперішній час строк на повторне пред`явлення виконавчого документа стягувачем пропущено. При здійсненні моніторингу Автоматизованої системи виконавчого провадження, станом на 16.12.2024 року відкриті провадження по виконанню вищевказаній постанові в інших органах ДВС та приватних виконавців не виявлено. При цьому відповідач відмовився виконувати прохання позивача про вилучення інформації відносно нього з Єдиного реєстру боржників.

Позивач вважає вказану відмову протиправною, а тому звернувся до суду з даною позовною заявою.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що частинами 1, 5, 6 ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців. У разі повернення виконавчого документа стягувану у зв`язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред`явлення такого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв`язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника - з дня закінчення строку дії відповідної заборони. Стягувач, який пропустив строк пред`явлення виконавчого документа до виконання, має право звернутися з заявою про поновлення такого строку до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції. Отже чинним законодавством встановлено тримісячний строк для повторного пред`явлення виконавчого документа, за яким стягувачем є держава, та зазначена можливість поновлення такого строку виключно для виконавчих документів, що видані судами. Поновити строк для пред`явлення виконавчого документа виданого органом виконавчої влади неможливо. З вищенаведеного, на думку позивача, вбачається, що постанова Одеської митниці ДФС від 20.12.2017 року № 1249/50000/17 на теперішній час не перебуває на виконанні у жодного державного або приватного виконавця та не може бути пред`явлена стягувачем для виконання у подальшому. Фактично на теперішній час вищевказаний виконавчий документ є таким, що не підлягає примусовому виконанню. Однак чинне законодавство у свою чергу не визначає порядку або можливості визнання виконавчого документа, що виданий митним органом, таким, що не підлягає виконанню, оскільки чинне законодавство встановлює таку можливість виключно до виконавчих документів виданих судом або для виконавчий написів нотаріуса. Позивач вважає, що на теперішній час постанова 1249/50000/17 втратила свій статус виконавчого документа, а значить вжиті заходи її примусового виконання мають бути скасовані.

Ухвалою від 30.12.2024 року відкрито провадження по справі № 420/39362/24, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Одеську митницю, як відокремлений підрозділ Державної митної служби України, ухвалено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження з урахуванням особливостей встановлених ст.ст.268-273 КАС України щодо розгляду термінових справ та призначено судове засідання на 14.01.2025 року.

10.01.2025 року до Одеського окружного адміністративного від Ізмаїльського відділу державної виконавчої служби в Ізмаїльському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) надійшов відзив на позовну заяву, в яком відповідач просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. В обгрунтування своєї позиції відповідачем зазначено, що на виконанні у відділі ДВС перебувало виконавче провадження №56056324 по виконанню постанови № 1249/50000/17 виданої 20.12.2017 року Одеською митницею ДФС про стягнення штрафу з ОСОБА_1 на користь держави в розмірі 1916101,80 грн. Постановою про повернення виконавчого документа стягувачу ВП № 56056324 від 29.12.2018 року, виконавче провадження завершено на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 ЗУ «Про виконавче провадження», а виконавчий документ повернуто до Одеської митниці ДФС. Вищевказане виконавче провадження на теперішній час знищено у зв`язку із спливом трирічного строку його зберігання. Заборгованість, виконавчий збір та витрати виконавчого провадження по даному виконавчому провадженню станом на 09.01.2025 року не погашено. 04.12.2024 представник позивача звернувся до відділу ДВС із заявою, щодо надання інформації по вищевказаному виконавчому провадженню, в рамках якого інформація відносно позивача була внесена до Єдиного реєстру боржників, а також просив вилучити інформацію відносно ОСОБА_1 з Єдиного реєстру боржників, на підставі того, що виконавче провадження завершено та виконавчий документ не може бути повторно пред`явлений до виконання. 16.12.2024 було надана відповідь на звернення позивача, якою було надано всю наявну інформацію по виконавчому провадженню, яка міститься в Автоматизованій системі виконавчого провадження, та надано роз`яснення щодо підстав вилучення інформація відносно позивача з Єдиного реєстру боржників.

Відповідач вказує, що відповідно до ч. 7 ст. 9 Закону України «Про виконавче провадження» Відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників одночасно з винесенням постанови про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пунктів 1, 3, 11 частини першої статті 37 цього Закону або постанови, передбаченої частиною четвертою статті 40 цього Закону, чи в день встановлення виконавцем факту відсутності заборгованості за виконавчими документами про стягнення періодичних платежів. Пунктом 23 розділу ІІІ Інструкції з примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерстві юстиції України від 02.04.2012 № 512/5 передбачено, що за виконавчим провадженням, виконавчий документ за яким повернуто стягувачу, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників без винесення постанови про відновлення виконавчого провадження на підставі постанови про виключення відомостей про боржника з Єдиного реєстру боржників. Постанова про виключення відомостей про боржника з Єдиного реєстру боржників виноситься державним виконавцем органу державної виконавчої служби або приватним виконавцем, яким виконавчий документ повернуто стягувачу, за заявою боржника у разі, якщо: при повторному пред`явленні такого виконавчого документа до примусового виконання виконавче провадження за таким виконавчим документом закінчено на підставі частини першої статті 39 Закону, а також за умови сплати боржником витрат виконавчого провадження, здійснених під час виконавчого провадження, у якому виконавчий документ повернуто стягувачу (крім випадків, коли виконавчий документ повернуто приватним виконавцем, діяльність якого припинена); після повернення виконавчого документа стягувачу на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця надійшла сума коштів для задоволення вимог стягувача, виконання постанов про стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та за умови, що такий виконавчий документ повторно на виконання не пред`явлено; після повернення виконавчого документа стягувачу наявні обставини, визначені частиною першою статті 39 Закону (крім випадків, коли виконавчий документ перебуває на примусовому виконанні), а також за умови сплати боржником витрат виконавчого провадження, здійснених під час виконавчого провадження, у якому виконавчий документ повернуто стягувачу (крім випадків, коли виконавчий документ повернуто приватним виконавцем, діяльність якого припинена), та виконавчого збору, який підлягав стягненню у цьому виконавчому провадженні (крім випадків, коли відповідно до статті 27 Закону виконавчий збір стягненню не підлягає); відомості про боржника підлягають виключенню з Єдиного реєстру боржників на підставі судового рішення. Згідно ч. 1 ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження» уразі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження.

Враховуючи вищевикладене, відповідач зазначає, що вилучення інформації відносно ОСОБА_1 з Єдиного реєстру боржників відділом ДВС, з підстав зазначених в позовній заяві позивача, не передбачено нормами чинного законодавства України та вважає, що в діях відділу ДВС відсутні будь-які порушення вимог Закону України «Про виконавче провадження».

Судове засідання, призначене на 14.01.2025 року, а також судові засідання призначені на 21.01.2025 року та 28.01.2025 року були перенесені у зв`язку з перебування судді на лікарняному. Призначено судове засідання на 14.02.2025 року.

13.02.2025 року до суду від третьої особи надійшов відзив на позовну заяву.

14.02.2025 року від представника позивача надійшла заява про повернення відзиву третьої особи без розгляду у зв`язку з тим, що не було додано до відзиву на позовну заяву документів, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів іншим учасникам справи, а також відзив подано з пропуском строку для його подання.

В судове засідання, призначене на 14.02.2025 року, з`явився представник позивача. Інші учасники справи не з`явилися про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином та завчасно. Від представника відповідача надійшло клопотання про розгляд справи без його участі.

Суд ухвалою, занесеною до протоколу судового засідання від 14.02.2025 року, повернув без розгляду відзив третьої особи, оскільки третьою особою не було додано до відзиву на позовну заяву документів, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів іншим учасникам справи та пропущено п`ятиденний строк з дня отримання ухвали про відкриття провадження для подання пояснень третьої особи щодо позову.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги та просив задовольнити з підстав викладених у позові.

Суд в судовому засіданні з`ясував думку позивача щодо продовження розгляду справи в порядку письмового провадження.

Суд ухвалою, занесеною до протоколу судового засідання, задовольнив клопотання учасників та на підставі ч. 3 ст. 194 КАС України здійснив розгляд справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Постановою Одеської митниці ДФС в справі про порушення митних правил № 1249/50000/17 від 20.12.2017 року за порушення ст. 485 МК України на ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у сумі 1916101,80 грн.

27.03.2018 року держаним виконавцем Ізмаїльського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 56056324 з виконання постанови № 1249/50000/17, виданої 20.12.2017 року Одеською митницею ДФС, про стягнення з ОСОБА_1 на користь держави штрафу у розмірі 1916101,80 грн.

29.12.2018 року заступником начальника відділу Ізмаїльського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області винесено постанову про повернення виконачого документа стягувачу виконавчому провадженні № 56056324 на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження». В постанові зазначено, що виконавчий документ може бути повторно пред`явлений для виконання в строк до 29.03.2018 року.

04.12.2024 року позивач через свого представника звернувся до Ізмаїльського відділу державної виконавчої служби в Ізмаїльському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) з заявою, в якій просив надати наступну інформацію: Чи завершено виконавче провадження № 56056324 та якщо завершено, вказати дату завершення; які строки пред`явлення виконавчих документів до виконання щодо стягнення коштів а користь держави встановлені чинним законодавством; чи пропущено на теперішній час строк повторного пред`явлення до виконання Постанови № 1249/50000/17 виданої 20.12.2017 Одеською митницею ДФС; чи перебуває на теперішній час постанова № 1249/50000/17 на виконанні у даному відділі ДВС або у будь-якому іншому органі ДВС чи приватного виконавця; чи передбачена, чинним законодавством можливість поновлення пропущеного строку пред`явлення виконавчого документа, який виданий не судом; а також просив у разі якщо виконавче провадження завершено та виконавчий документ не може бути повторно пред`явлений до виконання, вилучити інформацію відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , з Єдиного реєстру боржників.

Ізмаїльський відділ державної виконавчої служби в Ізмаїльському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції листом від 16.12.2024 року № 101443 повідомив позивача, що 29.12.2018 року виконавче провадження № за АСВП: 56056324 по виконанню постанови № 1249/50000/17 від 20.12.2017 року про стягнення штрафу з ОСОБА_1 на користь держави в розмірі 1916101,80 грн., завершено на підставі п. 2, ч. 1, ст. 37 ЗУ «Про виконавче провадження», а виконавчий документ повернуто до Одеської митниці ДФС. Постановою про повернення виконавчого документа стягувану ВП № 56056324 від 29.12.2018 року, виконавчий документ мав бути повторно пред`явлений для дальшого виконання в строк до 29.03.2019 року. На теперішній час строк повторного пред`явлення до виконання постанови № 1249/50000/17 виданої 20.12.2017 Одеською митницею ДФС пропущено. При здійснені моніторингу Автоматизованої системи виконавчого провадження (АСВП), станом на 16.12.2024 р. відкриті виконавчі провадження по виконанню вищевказаної постанови в інших відділах ДВС та приватних виконавців не виявлено. Також, вказано, що перелік підстав для вилучення інформації з Єдиного реєстру боржників визначено ч. 7 ст. 9 Закону України «Про виконавче провадження». Цей перелік є вичерпним. Обставини зазначені у зверненні не являються підставами для вилучення інформації відносно ОСОБА_1 з Єдиного реєстру боржників.

Позинач вважає, що відповідачем протиправно відмовлено у вилученні відносно нього інформацію з Єдиного реєстру боржників, а тому звернувся до суду з вказаним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено те, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спеціальним законом, який визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, регламентує порядок та особливості проведення кожної дії виконавчого провадження та відповідних дій органу державної виконавчої служби являється Закон України від 02.06.2016р. № 1404-VІІ «Про виконавче провадження»

Згідно зі ст. 1 Закону № 1404 виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до абз. 1 та 2 ч. 1 ст. 8 Закону № 1404 реєстрація виконавчих документів, документів виконавчого провадження, фіксування виконавчих дій здійснюється в автоматизованій системі виконавчого провадження (далі - АСВП, Система), порядок функціонування якої визначається Міністерством юстиції.

Вільний та безоплатний доступ до інформації АСВП забезпечує Міністерство юстиції у мережі Інтернет на своєму офіційному веб-сайті з можливістю перегляду, пошуку, копіювання та роздрукування інформації, на основі поширених веб-оглядачів та редакторів, без необхідності застосування спеціально створених для цього технологічних та програмних засобів, без обмежень та цілодобово.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 9 Закону № 1404 Єдиний реєстр боржників це систематизована база даних про боржників, що є складовою автоматизованої системи виконавчого провадження та ведеться з метою оприлюднення в режимі реального часу інформації про невиконані майнові зобов`язання боржників та запобігання відчуженню боржниками майна.

Згідно з ч. 5 ст. 9 Закону № 1404 відомості про боржника вносяться до Єдиного реєстру боржників одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження.

Відповідно до ч. 7 ст. 9 Закону № 1404 відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників одночасно з винесенням постанови про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пунктів 1, 3, 11 частини першої статті 37 цього Закону або постанови, передбаченої частиною четвертою статті 40 цього Закону, чи в день встановлення виконавцем факту відсутності заборгованості за виконавчими документами про стягнення періодичних платежів.

Судом встановлено, що згідно з постановою про повернення виконавчого документа стягувачу від 29.12.2018 ВП № 56056324 винесеною заступником начальника відділу Ізмаїльського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону № 1404, виконавчий документ (постанова № 1249/50000/17, видана20.12.2017 року Одеською митницею ДФС, про стягнення з ОСОБА_1 на користь держави штрафу у розмірі 1916101,80 грн.) був повернутий стягувачу.

Тож, не є спірним, що у даному випадку, виконавче провадження було завершено з підстав передбачених п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону, тому законодавець не покладає на державного виконавця обов`язку виключити з Єдиного реєстру боржників відомостей щодо позивача, у разі завершення виконавчого провадження з підстав передбачених п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону № 1404.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону № 1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону (ч. 5 ст. 37 Закону № 1404-VIII).

Відповідно до п. 23 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, яка затверджена наказом Міністерства юстиції України № 512/5 від 02.04.2012, передбачено, що за виконавчим провадженням, виконавчий документ за яким повернуто стягувачу, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників без винесення постанови про відновлення виконавчого провадження на підставі постанови про виключення відомостей про боржника з Єдиного реєстру боржників.

Постанова про виключення відомостей про боржника з Єдиного реєстру боржників виноситься державним виконавцем органу державної виконавчої служби або приватним виконавцем, яким виконавчий документ повернуто стягувачу, за заявою боржника у разі, якщо:

- при повторному пред`явленні такого виконавчого документа до примусового виконання виконавче провадження за таким виконавчим документом закінчено на підставі частини першої статті 39 Закону, а також за умови сплати боржником витрат виконавчого провадження, здійснених під час виконавчого провадження, у якому виконавчий документ повернуто стягувачу (крім випадків, коли виконавчий документ повернуто приватним виконавцем, діяльність якого припинена);

- після повернення виконавчого документа стягувачу на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця надійшла сума коштів для задоволення вимог стягувача, виконання постанов про стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та за умови, що такий виконавчий документ повторно на виконання не пред`явлено;

- після повернення виконавчого документа стягувачу наявні обставини, визначені ч. 1 ст. 39 Закону № 1404 (крім випадків, коли виконавчий документ перебуває на примусовому виконанні), а також за умови сплати боржником витрат виконавчого провадження, здійснених під час виконавчого провадження, у якому виконавчий документ повернуто стягувачу (крім випадків, коли виконавчий документ повернуто приватним виконавцем, діяльність якого припинена), та виконавчого збору, який підлягав стягненню у цьому виконавчому провадженні (крім випадків, коли відповідно до ст. 27 Закону № 1404 виконавчий збір стягненню не підлягає);

- відомості про боржника підлягають виключенню з Єдиного реєстру боржників на підставі судового рішення.

У разі припинення органу державної виконавчої служби, на виконанні у якому перебував повернутий стягувачу виконавчий документ, постанова про виключення відомостей про боржника з Єдиного реєстру боржників виноситься державним виконавцем органу державної виконавчої служби, який є правонаступником органу державної виконавчої служби, що припинився.

До заяви про виключення відомостей про боржника з Єдиного реєстру боржників додається документ/копія документа, що підтверджує наявність обставин для винесення відповідної постанови.

Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього заяви боржника перевіряє викладені у цій заяві обставини та додані до неї документи, у тому числі за допомогою автоматизованої системи (щодо стану відповідного виконавчого документа; відомостей про орган державної виконавчої служби чи приватного виконавця, у якого перебував на виконанні виконавчий документ, тощо), Єдиного державного реєстру судових рішень (щодо наявності відповідного судового рішення).

Постанова про виключення відомостей про боржника з Єдиного реєстру боржників виноситься не пізніше наступного робочого дня з дня отримання виконавцем підтвердження наявності обставин для винесення такої постанови.

На заяву позивача, відповідач листом від 16.12.2024 року № 101443 щодо вилучення відомостей з Єдиного реєстру боржників повідомив, що перелік підстав для вилучення інформації з Єдиного реєстру боржників визначено ч. 7 ст. 9 Закону України «Про виконавче провадження». Цей перелік є вичерпним. Обставини зазначені у зверненні не являються підставами для вилучення інформації відносно ОСОБА_1 з Єдиного реєстру боржників.

Як вже було зазначено судом, виконавче провадження № 56056324 було відкрито з виконання постанови № 1249/50000/17, виданої 20.12.2017 року Одеською митницею ДФС, про стягнення з ОСОБА_1 на користь держави штрафу у розмірі 1916101,80 грн.

Згідно положень ст. 534 Митного кодексу України (у відповідній редакції) вбачається, що постанови митних органів про накладення адміністративних стягнень за порушення митних правил є обов`язковими для виконання.

Згідно ст. 535 Митного кодексу України постанова митного органу про накладення адміністративного стягнення за порушення митних правил підлягає виконанню після закінчення строку оскарження, зазначеного у статті 529 цього Кодексу.

Митний орган, який виніс постанову про накладення адміністративного стягнення за порушення митних правил, виконує її самостійно або через державного виконавця.

Відповідно до ст. 289 КУпАП скаргу на постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути подано протягом десяти днів з дня винесення постанови. В разі пропуску зазначеного строку з поважних причин цей строк за заявою особи, щодо якої винесено постанову, може бути поновлено органом (посадовою особою), правомочним розглядати скаргу.

Не підлягає виконанню постанова митного органу про накладення адміністративного стягнення за порушення митних правил, якщо її не було звернуто до виконання протягом трьох місяців з дня винесення (ст. 535 Митного кодексу України).

Зокрема, за ч. 1 ст. 529 Митного кодексу України постанова митниці у справі про порушення митних правил може бути оскаржена до центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері державної митної справи, або до місцевого загального суду як адміністративного суду в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України.

Частиною 6 ст. 530 Митного кодексу України передбачено, що перевірка законності та обґрунтованості постанови у справі про порушення митних правил судом здійснюється у порядку, встановленому Кодексом адміністративного судочинства України.

Суд зазначає, що згідно ст. 533 Митного кодексу України подання скарги (адміністративного позову) або внесення подання прокурора зупиняє виконання постанови у справі про порушення митних правил до закінчення розгляду скарги (адміністративного позову) або подання.

Штраф повинен бути сплачений особою, яка вчинила порушення митних правил, не пізніше 15 днів з дня вручення або надіслання їй копії постанови митного органу про накладення штрафу, а в разі оскарження постанови або внесення на неї подання прокурора - не пізніше 15 днів з дня залишення скарги (адміністративного позову) або подання без задоволення (ст. 539 Митного кодексу України).

За ст. 540 Митного кодексу України у разі якщо штраф не буде сплачено у строки, встановлені статтею 539 цього Кодексу, постанова митного органу або суду (судді) надсилається для примусового виконання до відділу державної виконавчої служби за місцем проживання або роботи порушника або за місцезнаходженням його майна. Постанова митного органу або суду (судді), по якій стягнення штрафу проведено повністю, з відміткою про виконання повертається до митного органу або до суду, що виніс постанову. Штраф вноситься до державного бюджету.

Відтак, постанова митного органу підлягає виконанню в разі, якщо така не скасована уповноваженим органом або судом, протягом трьох місяців з моменту її винесення. Оскарження такої в судовому порядку зупиняє виконання постанови у справі про порушення митних правил до закінчення розгляду скарги чи рішення суду та може бути пред`явлена до примусового виконання за зверненням митниці до виконавчої служби.

Суд також зазначає, що за ч. 1 ст. 12 Закону № 1404-VIII виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.

Строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його прийняття (ч. 2 ст. 12 Закону № 1404-VIII).

Згідно ч. 4 ст. 12 Закону № 1404-VIII строки пред`явлення виконавчого документа до виконання перериваються у разі: 1) пред`явлення виконавчого документа до виконання; 2) надання судом, який видав виконавчий документ, відстрочки або розстрочки виконання рішення.

У разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред`явлення такого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв`язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника - з дня закінчення строку дії відповідної заборони (ч. 5 ст. 12 Закону № 1404-VIII).

Відповідно до ч. 6 ст. 12 Закону № 1404-VIII стягувач, який пропустив строк пред`явлення виконавчого документа до виконання, має право звернутися із заявою про поновлення такого строку до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Таким чином, чинним законодавством передбачена можливість поновлення стягувачу пропущеного для пред`явлення виконавчого документа виключно для виконавчих документів, що видані судми. Тобто поновити строк для пред`явлення виконавчого документа виданого органом виконавчої влади неможливо.

Наявність відомостей про позивача в такому реєстрі перешкоджає реалізації майнових прав.

Ураховуючи, що позивач не виконав в добровільному порядку постанову про накладення штрафу, на момент пред`явлення виконавчого документу в нього було відсутнє майно для примусового стягнення, виконавчий документ був повернутий стягувачу.

У свою чергу, повернення виконавчого документу не виключає повторного звернення стягувача у строки, визначенні ст. 12 Закону № 1404.

Відповідач у своєму листі зазначив, що виконавчий документ мав бути повторно пред`явлений для дальшого виконання в строк до 29.03.2019 року. На теперішній час строк повторного пред`явлення до виконання постанови № 1249/50000/17 виданої 20.12.2017 Одеською митницею ДФС пропущено. При здійснені моніторингу Автоматизованої системи виконавчого провадження (АСВП), станом на 16.12.2024 року відкриті виконавчі провадження по виконанню вищевказаної постанови в інших відділах ДВС та приватних виконавців не виявлено.

Суд зазначає, що суб`єкт владних повноважень, який є стягувачем у спірному виконавчому провадженні, та найбільш зацікавленою особою у його виконанні, протягом значного часу не вчиняв активних дій з метою пред`явлення виконавчого листа до виконання/чи результати звернення не призвели до виконання виконавчого документа.

Проте, протягом цього часу відомості щодо позивача містяться в Єдиному реєстрі боржників. Відповідач під час розгляду даного спору не спростував наведеного, та не подав суду докази, що наразі відповідна інформація про позивача відсутня у Реєстрі.

З огляду на викладене, вбачається, що на даний момент стягувач не може пред`явити виконавчий документ до виконання, внаслідок пропуску строку пред`явлення, передбаченого ст. 12 Закону № 1404, поновлення строку пред`явлення виконавчого документа в даному випадку не передбачений законодавством, і це створює для позивача статус постійного боржника: стягувач не може пред`явити документ до виконання, а відомості щодо нього не можуть бути вилучені із Єдиного реєстру боржників.

Суд зазначає те, що положення закону повинні бути передбачуваними та надавати достатньо гарантій проти свавільного застосування (Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Свято-Михайлівська Парафія проти України" від 14.06.2007).

Якість закону пов`язана з достатньою чіткістю встановлення ним тих чи інших обставин, на підставі яких діють державні органи (Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Волохи проти України" від 02.11.2006).

У разі наявності прогалин у законодавстві, суд може шляхом розширеного тлумачення, або застосування аналогії права чи закону, вирішити спір у разі необхідності надання повного захисту правам, свободам та інтересам фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства.

Суд вважає, що наявність інформації щодо позивача в Єдиному реєстрі боржників, при відсутності положень законодавства про можливість його виключення у зв`язку із поверненням виконавчого листа без виконання та не пред`явлення стягувачем протягом встановленого строку повторно виконавчий лист до примусового виконання, не є пропорційним заявленій в законодавстві легітимній меті, тому відомості щодо позивача мають бути виключені з Єдиного реєстру боржників.

Крім того, суд зазначає, що згідно ст. 2 Закону № 1404 виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: 1) верховенства права; 2) обов`язковості виконання рішень; 3) законності; 4) диспозитивності; 5) справедливості, неупередженості та об`єктивності; 6) гласності та відкритості виконавчого провадження; 7) розумності строків виконавчого провадження; 8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; 9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

Водночас, збереження запису про позивача в Єдиному реєстрі боржників реально обмежує його права та інтереси, зокрема, на розпорядження своїм майном та суперечить засадам виконавчого провадження, визначеним ст. 2 Закону № 1404.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, останній наголошує, що стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» 23.01.2014.

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, за правовою позицією Суду, є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:- втручання держави у право особи повинне мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними; - якщо можливість втручання у право особи передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання; - втручання у право особи, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції лише в тому випадку, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її права.

Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.

Конвенція в ст. 1 Першого протоколу, практично в єдиному приписі, що стосується майна, об`єднує всі права фізичної або юридичної особи, які містять у собі майнову цінність. На відміну від традиційного розуміння інституту права власності, характерного для України, як і в цілому для держав континентальної системи права, Європейський суд з прав людини тлумачить поняття «майно» набагато ширше й у контексті ст.1 Першого протоколу під «майном» розуміє не тільки «наявне майно», але й цілу низку інтересів економічного характеру (активи).

Втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися з дотриманням принципу «пропорційності» - «справедливої рівноваги (балансу)» між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" не означає обов`язкового досягнення соціальної справедливості в кожній конкретній справі, а передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються.

Таким чином, виходячи з принципу юридичної визначеності як складової частини поняття верховенства права, враховуючи встановлені вище обставини, суд вважає, що права позивача не повинні обмежуватись через наявність відомостей про нього в Єдиному реєстрі боржників.

Аналіз норм ст. 2, 5 КАС України, свідчать про те, що повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав, свобод чи інтересів позивача, що зумовлює необхідність їх відновлення належним способом у тій мірі, у якій вони порушені.

Зміст вимог адміністративного позову, як і, відповідно, зміст постанови, має виходити з потреби захисту саме порушених прав, свобод та інтересів у цій сфері.

Оскільки правових підстав передбачених Законом № 1404 та Інструкцією з організації примусового виконання рішень, яка затверджена наказом Міністерства юстиції України № 512/5 від 02.04.2012, якими б було зобов`язано держаного виконавця виключити позивача Єдиного реєстру боржників в разі звершення виконавчого провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону № 1404 немає, тому відсутні правові підстави для визнання протиправними дії або бездіяльність відповідача.

Проте, у зв`язку з неможливістю стягувача повторно пред`явити виконавчий документ до виконання, враховуючи строки такого пред`явлення та порушення прав позивача щодо неможливості розпорядження своїм майном, суд вважає, що для повного захисту прав позивача, наявні підстави для зобов`язання відповідача виключити відомості щодо позивача з Єдиного реєстру боржників по вказаних виконавчих провадженнях.

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі Суомінен проти Фінляндії). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст. 2 КАС України які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Враховуючи вищевикладене, відповідно до основних засад адміністративного судочинства, вимог законодавства України, що регулює спірні правовідносини, суд робить висновок, що позовні вимоги позивача належать до задоволення частково шляхом зобов`язання відповідача вилучити відомості щодо ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) за виконавчим провадженням № 56056324 з Єдиного реєстру боржників.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Згідно ч.ч.1, 3 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Позивачем за звернення до суду з даним позовом, сплачено судовий збір у загальному розмірі 2422,40 грн. за квитанцією №0.04076946426.1 від 18.12.2024 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно Закону України «Про Державний бюджет України» на 2024 рік з 1 січня 2024 року прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі 3028 гривні.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру, який подано фізичною особою - 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Позивачем було заявлено одну вимогу немайнового характеру, таким чином ставка судового збору за подання вказаного позову в даному випадку становить 1211,20 грн.

Суд звертає увагу на те, що принцип пропорційності при стягненні судового збору у разі часткового задоволення позову щодо позовних вимог немайнового характеру не застосовується.

Враховуючи викладене, у зв`язку із частковим задоволенням позову, судові витрати позивача по сплаті судового збору в розмірі 1211,20 грн. належить стягнути на його користь з відповідача.

З огляду на викладене, позивачем при подачі позову здійснено помилково сплату судового збору в розмірі 1211,20 грн.

Згідно з п. 1 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом. У випадках, встановлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, - повністю.

Таким чином, суд роз`яснює позивачу про необхідність звернення до суду з клопотання про повернення помилково сплаченого судового збору.

Керуючись ст.ст. 2, 6, 8, 9, 12, 14, 44, 139, 242-246, 249, 269, 271, 287 КАС України суд,-

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Ізмаїльського відділу державної виконавчої служби в Ізмаїльському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (пр. Миру, 23, оф. 203, м. Ізмаїл, 68600, код ЄДРПОУ: 41405463), за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Одеську митницю, як відокремлений підрозділ Державної митної служби України (вул. Лип Івана та Юрія, 21А, м. Одеса, 65078, код ЄДРПОУ 44005631) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Зобов`язати Ізмаїльський відділ державної виконавчої служби в Ізмаїльському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) вилучити відомості щодо ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) за виконавчим провадженням № 56056324 з Єдиного реєстру боржників.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Ізмаїльського відділу державної виконавчої служби в Ізмаїльському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (пр. Миру, 23, оф. 203, м. Ізмаїл, 68600, код ЄДРПОУ: 41405463) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп.

Судові рішення за наслідками розгляду судами першої інстанції справ, визначених статтями 273, 275-277, 280, 282, пунктами 5 та 6 частини першої статті 283, статтями 286-288 цього Кодексу, набирають законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі їх апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня складання повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано суддею 14.02.2025 року.

Суддя Г. В. Лебедєва