Постанова

від 13.02.2025 по справі 140/6143/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 лютого 2025 рокуСправа № 140/6143/24 пров. № А/857/28576/24Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

судді-доповідача Качмара В.Я.,

суддів Гудима Л.Я., Кузьмича С.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження в м.Львові справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ніколас» до Волинської митниці про визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості товарів та картки відмови, провадження в якій відкрито за апеляційною скаргою Волинської митниці на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 7 жовтня 2024 року та додаткове рішення Волинського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2024 року (суддя Костюкевич С.Ф., м.Луцьк) -

ВСТАНОВИВ :

У червні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Ніколас» (далі ТОВ) звернулося до суду із позовом до Волинської митниці (далі Митниця) в якому просило визнати протиправними та скасувати рішення Митниці про коригування митної вартості товарів від 04.06.2024 №UA205140/2024/000143/2 (далі Рішення) та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA205140/2024/001480 (далі Картка відмови).

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 7 жовтня 2024 року позов задоволено.

Додатковим рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2024 року стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Митниці на користь ТОВ витрати на правничу допомогу у розмірі 3 000 грн. У задоволенні решти вимог відмовлено.

Не погодившись із ухваленими судовими рішеннями, його оскаржив відповідач, який із покликанням на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить скасувати рішення суду та прийняти нове, яким у задоволенні позову та вимоги про ухвалення додаткового судового рішення відмовити.

В апеляційній скарзі вказує, що документи, подані до митного оформлення містили розбіжності та не містили всіх відомостей, що підтверджують числові значення митної вартості. Зазначає, що розмір судових витрат на професійну допомогу адвоката є завищеним.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу заперечує вимоги такої, вважає рішення суду законними та обґрунтованими, просить залишити його без змін, а апеляційну скарги - без задоволення.

У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства (далі КАС), суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.

Переглянувши справу за наявними у ній матеріалами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач безпідставно відмовив у визнанні заявленої митної вартості спірного товару, оскільки позивач надав передбачені чинним законодавством документи, які підтверджують митну вартість товару, що ввозиться, та дають можливість визначити митну вартість товару за ціною договору шляхом застосування першого методу.

Ухвалюючи додаткове рішення суду, цей суд вказав, що на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Волинської митниці витрати на правничу допомогу у розмірі 3 000 грн.

Такі висновки суду першої інстанції відповідають встановленим обставинам справи, зроблені з правильним застосуванням норм матеріального права і дотриманням норм процесуального права, з таких міркувань.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи те, що 01.11.2023 між ТОВ (покупець) та товариством «Comercial Godema, S.L.» (продавець) було укладено контракт №01/11-2023 (далі Контракт), за умовами якого продавець продає товар власного виробництва під торговою маркою «Karibian Descanso» та під торгово маркою «Tribekka», а покупець купує товар згідно умов цього контракту. Асортимент, кількість товару, ціна обговорюються в специфікаціях, інвойсах, пакувальних листах та прайсі узгоджених обома сторонами, які є невід`ємною частиною цього контракту. Загальна сума контракту складає 1 000 000 євро. Оплата товару здійснюється протягом 120 днів після отримання товару покупцем. Оплата за товар здійснюється в євро відповідно до узгодженої, підписаної та скріпленої печаткою з обох сторін специфікацією, переказом на S.W.I.F.T. продавця, зазначений у пункті 12 цього контракту. Продавець гарантує відвантаження товарів, митне очищення протягом 24 годин після подачі транспортного засобу покупцем на склад продавця.

23.04.2024 між сторонами була підписана специфікація № ES 8/8000803 відповідно до якого «Comercial Godema, S.L.» поставляє ТОВ товар (матраци) на загальну суму 93 236,36 євро.

03.06.2024 для митного оформлення в режимі імпорту ввезеного на територію України товару «Товар 1 матраци безпружинні з наповнювачем із полімерних матеріалів (піна пінополіуретанова, з ефектом пам`яті) та з покриттям з синтетичних текстильних матеріалів; Товар 2 готові текстильні вироби, постільна білизна з комбінованих матеріалів» декларант позивача подав МД №24UA205140036474U2 (далі МД). Фактурна вартість товару становить 75 422,92 євро. Митну вартість товару визначено за основним методом (за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються) на рівні 3 562 522,40 грн з урахуванням транспортних витрат у сумі 141 197,00 грн. До митної декларації додано: Контракт; специфікацію від 23.04.2024 №ES 8/8000803; інвойс від 27.05.2024 №ES 8/82400002; пакувальний лист від 27.05.2024 №1; прайс-лист від 23.04.2024, міжнародну товарно-транспортну накладну; договір про надання транспортно-експедиційних послуг від 20.05.2024 №14/05-2024; довідку про транспортні витрати від 27.05.2024.

Здійснюючи митний контроль правильності визначення декларантом митної вартості товару, заявленого до митного оформлення, митним органом в електронному повідомленні декларанту запропоновано подати такі документи: виписку з бухгалтерської документації; каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями; банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару, якщо рахунок сплачено; транспортні документи.

На електронне повідомлення митниці декларант позивача не надав додаткових документів, про що повідомив листом № 04/06/2024 від 04.06.2024.

04.06.2024 Митницею прийнято Рішення та сформовано Картку відмови.

У графі 33 оскаржуваного Рішення зазначено, що митна вартість товару, який ввозиться на митну територію України, не може бути визнана у зв`язку з тим, що документи, які подані для підтвердження митної вартості, не містять усіх даних, необхідних для визначення митної вартості за методом обраним декларантом та містять розбіжності, а саме: «Прайс-лист виробника б/н від 23.04.2024 виданий виключно на конкретну поставку товару, проте прайс-лист виробника товару відповідно до VII статті ГАТТ повинен бути виданий для загального (широкого) кола покупців та містити весь асортимент продукції, який виробник пропонує для продажу; заявка-договір б/н від 20.05.2024 містить інформацію щодо надання транспортно-експедиційних послуг; довідка № б/н від 27.05.2024 містить інформацію лише щодо транспортних витрат, інформація про експедиційні витрати не надана, тобто експедиційні витрати не були включені до митної вартості; заявлені умови поставки FCA передбачають, що покупець повинен оплатити вартість перевезення та навантажувально-розвантажувальні роботи. Відомостей про вартість навантаження/розвантаження не надано».

Зважаючи на неподання декларантом документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій-четвертій статті 53 Митного кодексу України (далі МК), митну вартість товару визначено за резервним методом згідно з статтею 64 МК на підставі цінової інформації, наявної в ЄАІС, рівень митної вартості товару 1 становить 8,42 дол.США/кг за МД №UA209230/2024/006296 від 22.01.2024.

Товар було випущено у вільний обіг за МД № 24UA205140036792U5 від 04.06.2024.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 49 МК визначено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Відповідно до частини першої статті 51 МК митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.

Згідно із частинами першою третьою статті 52 цього ж Кодексу заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою. Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; 2) подавати митному достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації. Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, мають право: 1) надавати митному органу (за наявності) додаткові відомості у разі потреби уточнення інформації; 2) на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються: у разі визнання митним органом заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю; у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною митним органом; у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу X цього Кодексу в розмірі, визначеному митним органом відповідно до частини сьомої статті 55 цього Кодексу; 3) проводити цінову експертизу договору (контракту) шляхом залучення експертів за власні кошти; 4) оскаржувати у порядку, визначеному главою 4 цього Кодексу, рішення митного органу щодо коригування митної вартості оцінюваних товарів та бездіяльність митного органу щодо неприйняття протягом строків, встановлених статтею 255 цього Кодексу для завершення митного оформлення, рішення про визнання митної вартості оцінюваних товарів; 5) приймати самостійне рішення про необхідність коригування митної вартості після випуску товарів; 6) отримувати від митного органу інформацію щодо підстав, з яких митний орган вважає, що взаємозв`язок продавця і покупця вплинув на ціну, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари; 7) у випадках та в порядку, визначених цим Кодексом, вимагати від митного органу надання письмової інформації про причини, за яких заявлена ними митна вартість не може бути визнана; 8) у випадках та в порядку, визначених цим Кодексом, вимагати від митного органу надання письмової інформації щодо порядку і методу визначення митної вартості, застосованих при коригуванні заявленої митної вартості, а також щодо підстав для здійснення такого коригування.

Як передбачено частинами другою третьою статті 53 МК документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування. У разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Частинами першою третьою статті 54 вказаного Кодексу визначено, що контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості. Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу. За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої, п`ятої, шостої статті 55 МК рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів. Прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: 1) обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано; 2) наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; 3) вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана митним органом; 4) обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування; 5) інформацію про: а) право декларанта або уповноваженої ним особи на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються: у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною митним органом; у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу X цього Кодексу в розмірі, визначеному митним органом відповідно до частини сьомої цієї статті; б) право декларанта або уповноваженої ним особи оскаржити рішення про коригування заявленої митної вартості до органу вищого рівня відповідно до глави 4 цього Кодексу або до суду. Декларант може провести консультації з митним органом з метою обґрунтованого вибору методу визначення митної вартості на підставі інформації, яка наявна в митного органі. На вимогу декларанта консультації проводяться у письмовому вигляді.

Згідно з частинами першою, другою статті 57 вказаного Кодексу передбачено, що визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний. Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

За приписами частин першої, другої статті 64 МК у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58 - 63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GATT). Митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) митними органами митних вартостях.

З матеріалів справи видно, що як до митного оформлення, так і до суду позивач надав передбачені статтею 53 МК документи, які підтверджують задекларовану митну вартість товару, зокрема: Контракт; специфікацію від 23.04.2024 №ES 8/8000803; інвойс від 27.05.2024 №ES 8/82400002; пакувальний лист від 27.05.2024 №1; прайс-лист від 23.04.2024, міжнародну товарно-транспортну накладну; договір про надання транспортно-експедиційних послуг від 20.05.2024 №14/05-2024; довідку про транспортні витрати від 27.05.2024.

Так Контрактом визначено предмет та умови поставки, строк дії контракту та основні зобов`язання продавця та покупця.

Відповідно до інвойсу від 27.05.2024 №ES 8/82400002 вартість товару становить 75 422,92 євро. Даним документом визначено ідентифікаційні ознаки товару, кількість, ціну, строк оплати.

Ціна товару в інвойсі від 27.05.2024 №ES 8/82400002 (75 422,92 євро) відповідає фактурній вартості, зазначеній в МД №24UA205140036474U2 від 03.06.2024 (графа 22).

При цьому, ціна продажу імпортованих товарів це ціна, зазначена саме відправником у рахунках-фактурах. Лише рахунок-фактура (інвойс) згідно з частиною другою статті 53 МК є документом, який підтверджує митну вартість товару. Вказана в МД №24UA205140036474U2 від 03.06.2024 фактурна вартість товару відповідає тій, що зазначена в інвойсі від 27.05.2024 №ES 8/82400002. Жодних розбіжностей чи суперечностей щодо ціни товару подані позивачем документи не містять.

Визначаючи митну вартість за першим методом, декларант до фактурної вартості додав також витрати з перевезення товару від місця передачі перевізнику до кордону України (141197,00 грн), що не заперечується відповідачем. Такі витрати підтверджено поданими разом із митною декларацією договором на надання транспортно-експедиційних послуг від 20.05.2024 №14/05-2024, довідкою про транспортні витрати від 27.05.2024.

Щодо аргументів відповідача у спірному Рішенні про надання позивачем митному органу заявки-договору б/н від 20.05.2024 про надання транспортно- експедиційних послуг та довідки № б/н від 27.05.2024 про транспортні витрати, де відсутня інформація про експедиційні витрати, тобто експедиційні витрати не були включені до митної вартості, то необхідно вказати, що заявка не є первинним документом, який містить в собі інформацію про вартість перевезення товару, а є лише передумовою виконання взятих на себе перевізником зобов`язань та ніяк не впливає на визначення митної вартості товарів. Отже, заявка не буде мати жодного значення для числових визначень митної вартості. При цьому, суд вважає за необхідне наголосити на тому, що частина друга статті 53 МК містить вичерпний перелік документів, які підтверджують митну вартість товарів. Серед вказаного переліку відсутня необхідність надавати контролюючому органу будь-які заявки.

У свою чергу, не є спірним, що декларант позивача разом МД надав відповідачу договір на надання транспортно-експедиційних послуг від 20.05.2024 №14/05-2024 та довідку про транспортні витрати від 27.05.2024. З довідки про транспортні витрати від 27.05.2024 вбачається, що транспортні витрати на перевезення вантажу складають в загальному 183 846,00 грн, зокрема, по маршруту 30510, Yecla, Murcia, Іспанія Україна, м/п Ягодин транспортні витрати складають 141 197,00 грн., які й були включені декларантом позивача до митної вартості товару, а з м/п Ягодин до м. Київ 42 649 грн. Також, як видно з матеріалів справи, згідно пунтку 1.1. договору на надання транспортно-експедиційних послуг від 20.05.2024 №14/05-2024 перевізник зобов`язується доставити довірений йому відправником вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу, а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату на умовах, визначених у конкретній заявці - договорі, підписаному вповноваженими представниками сторін, який є невід`ємною частиною цього договору, відтак фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (перевізник) надавав позивачу виключно послуги перевезення, про що і вказано у довідці б/н від 27.05.2024, відтак, експедиційні витрати не були включені до митної вартості.

Разом з тим, Верховний Суд у постанові від 31.05.2019 у справі № 804/16553/14 зазначив, що якщо законом не визначено доказ (докази), виключно яким(-ми) повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення, то такі витрати можуть підтверджуватися будь-якими доказами. МК и не визначив вид доказів, якими повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення товарів (не вказав, що такими доказами можуть бути лише фінансові та/або бухгалтерські документи), а тому довідка про транспортні витрати є допустимим доказом на підтвердження витрат на перевезення товарів. Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що надані відповідачу документи підтверджували числове значення транспортної складової митної вартості товарів.

Також, не заслуговують на увагу твердження відповідача про те, що прайс-лист виданий виключно на конкретну поставку товару, у той час як має бути виданий для широкого кола покупців та містити весь асортимент продукції, оскільки суд зазначає, що прайс-лист - це довідник цін (тарифів) на товари та/або види послуг, який адресований невизначеному колу покупців. Поданий до митного оформлення прайс-лист оформлений на фірмовому бланку, в якому міститься інформація про вартість за одиницю товару. Прайс-лист оформлений для широкого кола осіб, адже не містить конкретного адресата, прайс-лист скріплений печаткою та підписом посадових осіб компанії, тому не повинен викликати будь-яких сумнівів у його належності. При цьому, суд зауважує, що до переліку додаткових документів, визначених частиною третьою статті 53 МК, входять каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару, а також розрахунок ціни (калькуляція). Прейскурант (прайс-лист) - це довідник цін (тарифів) на товари та/або види послуг, який адресований невизначеному колу покупців. Фактично прайс-лист є ціновою пропозицією щодо товару, на який є запит покупця (позивача); його відомості наводяться продавцем та до формування прайс-листа покупець відношення не має. Положеннями пункту 4 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України закріплено таку загальну засаду цивільного законодавства, як свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом та з якої випливає свобода способів ініціювання підприємницьких цивільних правовідносин, у тому числі свобода форми прайс-листа. В той же час, митним органом не наведено жодних обґрунтованих аргументів стосовно того, яким чином надання позивачем прайс-листа, ставить під сумнів достовірність визначеної позивачем митної вартості товару, за умови, що відображена у прайс-листі інформація щодо вартості одиниці товару, в повній мірі відповідає вартості, що визначена у поданих до митного оформлення документах. Відсутність прайс-листів від виробника товару для загального (широкого) кола покупців та щодо усього асортименту продукції, який виробник пропонує для продажу, за наявності поданих документів, які надають можливість перевірити правильність числових значень митної вартості, визначеної за першим методом, не є підставою для витребовування у декларанта додаткових документів та в подальшому для коригування митної вартості за резервним методом.

Щодо ненадання документів про витрати по навантаженню/розвантаженню товару, то як видно з матеріалів справи, умови поставки FCA або Франко-перевізник (... назва місця) означає, що продавець доставить вантаж, який пройшов митне очищення, зазначеному покупцем перевізнику до названого місця. Вибір місця постачання вплине на зобов`язання з навантаження й розвантаження товару в даному місці: якщо постачання здійснюється в приміщенні продавця, то продавець несе відповідальність за завантаження; якщо ж постачання здійснюється в інше місце, продавець за відвантаження товару відповідальності не несе. Зі змісту зазначеного терміну вбачається, що базис поставки на умовах FCA покладає зобов`язання по завантаженню на продавця. Відповідальність знімається з відправника вантажу в той момент, коли він передає товар перевізнику, найнятому покупцем. Подальші ризики щодо транспортування вантажу покупець несе самостійно. При цьому всі експортні формальності та мита має здійснити та сплатити продавець, а витрати на імпортне оформлення залишаються на покупці. Ризики переходять від продавця до покупця після розміщення вантажу у транспорті, що належить перевізнику, або після передачі товару на місце завантаження транспорту перевізника. При цьому, пунктом 5 Контракту передбачено, що продавець гарантує відвантаження товарів, митне очищення протягом 24 годин після подачі транспортного засобу покупцем на склад продавця. Тому незрозуміло, на чому ґрунтуються сумніви відповідача з приводу можливого не включення до митної вартості витрат на навантаження, як з огляду на міжнародні правила тлумачення комерційних умов поставки (FCA), так і виходячи з умов договору, погоджених сторонами письмово. З поданих документів чітко вбачається, що передача товару перевізнику здійснювалася продавцем, який ніс зобов`язання по завантаженню товару. З жодних документів - ні з договору, укладеного між продавцем та покупцем, ні з тих, які видані продавцем та є товарно-супровідними документами, не випливає інше. Тому відсутні підстави вважати, що витрати по завантаженню товару у місці передачі є додатковими витратами позивача, які не включені у митну вартість товару. Аналогічно по витратах на розвантаження, в матеріалах справи відсутні докази, які свідчили б про понесення позивачем таких витрат, такі докази не надані й відповідачем. Таким чином, аналізуючи надані митному органу документи, суд дійшов висновку, що окрім транспортних витрат від місця передачі товару перевізнику до кордону України, жодних інших витрат позивачем понесено не було, про що відповідачу у випадку детального вивчення наданих декларантом документів, мало бути відомо на момент прийняття рішення про коригування митної вартості.

З урахуванням наведеного відсутні підстави ставити під сумнів митну вартість товару, визначену декларантом, оскільки така вартість підтверджується поданими до митного оформлення документами, у яких відсутні розбіжності щодо вартості самого товару та вони містять достатньо відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари.

Відтак, є обґрунтованими висновки суду першої інстанції про те, що декларантом було подано усі документи, що підтверджують правомірність декларування товару за основним (першим) методом, та які чітко ідентифікують придбаний товар, містять об`єктивні та достовірні дані, не містять дефектів та підтверджують числові значення, зазначені в МД, у зв`язку із чим відповідач безпідставно не визнав заявлену декларантом митну вартість та витребував додаткові документи у декларанта, а у подальшому, у зв`язку із неподанням додаткових документів, прийняв оскаржувані рішення про коригування митної вартості товарів.

Митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості (частина шоста статті 54 МК).

Вказані правові висновки підтверджуються чіткою та послідовною практикою Верховного Суду, яка наведена, зокрема, у постановах від 12.03.2020 у справі №804/6243/14, від 07.05.2020 у справі №1.380.2019.00162, від 02.03.2021 у справі №380/842/20. У цих рішеннях суду касаційної інстанції також зазначено, що у процедурах контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару.

Проте, в оскаржуваному Рішенні відсутнє належне обґрунтування того, що виявлені митним органом розбіжності впливають на митну вартість товарів, та суд вважає, що вказані вище розбіжності не можуть впливати на митну вартість товару та не могли бути правовою підставою для витребування відповідачем додаткових документів у декларанта.

Відповідно до положень статті 59 МК у разі якщо митна вартість оцінюваних товарів не може бути визначена згідно з положеннями статті 58 цього Кодексу, за основу для її визначення береться вартість операції з ідентичними товарами, що продаються на експорт в Україну з тієї ж країни і час експорту яких збігається з часом експорту оцінюваних товарів або є максимально наближеним до нього.

При застосуванні цього методу визначення митної вартості за основу береться прийнята митним органом вартість операції з ідентичними товарами з дотриманням умов, зазначених у цій статті. При цьому під ідентичними розуміються товари, однакові за всіма ознаками з оцінюваними товарами, у тому числі за такими, як: 1) фізичні характеристики; 2) якість та репутація на ринку; 3) країна виробництва; 4) виробник.

Як вбачається з оскаржуваного Рішення відповідачем скориговано митну вартість за резервним методом згідно зі статтею 64 МК, рівень митної вартості визначено на підставі цінової інформації, наявної в ЄАІС. Митну вартість визначено згідно рівня на подібні/ідентичні товари, інформація про які міститься в ЄАІС Держмитслужби, а саме: рівень митної вартості товару 1 становить 8,42 дол США/кг за МД №UA209230/2024/006296 від 22.01.2024.

Відповідно до пунктів 2, 4 частини другої статті 55 МК прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товару має містити, зокрема, наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товару, інших умов, що могли вплинути на ціну товару), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; обґрунтування числового значення митної вартості товару, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування.

Таким чином, у рішеннях про коригування заявленої митної вартості, крім номера та дати митних декларацій, які були взяті за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, митний орган повинен також навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд в постанові від 08.02.2019 в справі № 825/648/17 (№ К/9901/16592/18).

Разом з тим, у спірному Рішенні митний орган лише вказав номер та дату митної декларації, на основі якої було здійснено коригування митної вартості товару, що не дає підстав вважати вказане рішення обґрунтованим та мотивованим.

Відтак, відповідач не виконав обов`язку щодо наведення у рішенні про коригування митної вартості товарів порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості за резервним методом. Також не наведено достатніх підстав правомірності проведеного відповідачем розрахунку митної вартості.

При цьому, формально нижчий рівень митної вартості імпортованого позивачем товару від рівня митної вартості іншого митного оформлення не може розцінюватись як заниження митної вартості, не є перешкодою для застосування основного методу визначення митної вартості товару і не може бути достатньою підставою для відмови у здійсненні митного оформлення товару за ціною договору.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 24.12.2020 в справі №804/4906/15.

Враховуючи встановлені обставини справи та норми чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що подані позивачем до митного оформлення документи були достатніми для підтвердження заявленої за ціною договору митної вартості товару.

Верховний Суд в постанові від 08.10.2019 у справі №803/776/17 вказав, що декларант не зобов`язаний (звільнений від обов`язку) доводити правильність заявленої ним митної вартості: його твердження про розмір митної вартості вважається правомірним, поки протилежне не буде доведено контролюючим органом.

При цьому обов`язком митного органу у разі незгоди із заявленою декларантом митною вартістю є проведення консультацій з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості та послідовний вибір методів з обґрунтуванням причин неможливості застосування кожного з попередніх методів.

Однак, попри формальну вказівку в оскаржуваному Рішенні про проведення таких консультацій, митним органом не надано належних доказів про проведення процедури консультацій з декларантом з метою обґрунтованого вибору методу визначення митної вартості товарів, а лише надіслано декларанту в електронному вигляді повідомлення-вимогу про надання додаткових документів, та в подальшому прийнято оскаржуване Рішення про коригування митної вартості товарів.

Відносно підстав для ухвалення додаткового рішення, то матеріалами справи встановлено наступне.

09.10.2024 представник позивача подав до суду першої інстанції заяву про ухвалення додаткового судового рішення про стягнення з Митниці на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 14 860 грн.

Відповідно до частин першої, другої статті 134 КАС витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно з частиною третьою статті 134 КАС для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частинами четвертою, п`ятою статті 134 КАС встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частин шостої та сьомої статті 134 КАС визначено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частин сьомої, дев`ятої статті 139 КАС розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

У пункті 269 Рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі Іатрідіс проти Греції (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).

Отже, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Виходячи з аналізу вищевказаних правових норм, вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Представник відповідача у відзиві до справи заперечила щодо співмірності витрат на оплату правничої допомоги адвоката.

Як вбачається із доданих письмових доказів: договору про надання правничої допомоги від 23.06.2023 №06/26/23; додаткової угоди № 1 від 07.04.2024, акта приймання-передачі виконаних робіт від 09.10.2024 до договору про надання правничої допомоги від 23.06.2023 №06/26/23 на суму 14 860 грн; детального опису робіт, виконаного адвокатом від 09.10.2024; ордера - адвокатом Племениченком Г.В. надано ТОВ послуги з правничої допомоги надано на суму 14 860,00 грн. Вказані послуги включають: отримання документів та ознайомлення з ними 2 000 грн; пошук та аналіз судової практики Верховного Суду з аналогічних справ та формування правової позиції у справі 2 000 грн; підготовка правової позиції по справі 2 000 грн; написання та подача позовної заяви до суду 4 860 грн; підготовка та подача до суду заяви про усунення недоліків 2 000 грн; підготовка та подача до суду відповіді на відзив 2 000 грн.

Верховний Суд в постановах від 22.12.2020 по справі №520/8489/19, від 07.05.2020 по справі №320/3271/19, від 10.03.2020 по справі №520/8489/19 зазначив, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи, враховуючи предмет спору, конкретні обставини справи, суть наданих послуг та заперечення представника відповідача, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що заявлений до відшкодування їх розмір (14 860 грн) є надмірним та підставно зменшив розмір таких витрат до 3000 грн.

При цьому, відповідачем в апеляційній скарзі не наведено доводів за якими в апеляційного суду виникли б підстави для зменшення уже зменшеного розміру судових витрат.

Оцінюючи наведені скаржником доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи сторін були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку.

Відповідно до статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи, враховуючи вимоги наведених правових норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення суд першої інстанції, правильно встановив обставини справи, не допустив порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б бути підставою для його скасування, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Волинської митниці залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 7 жовтня 2024 року та додаткове рішення Волинського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2024 року без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС.

Суддя-доповідач В. Я. Качмар судді Л. Я. Гудим С. М. Кузьмич