Постанова

від 13.02.2025 по справі 400/11424/23

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 лютого 2025 року

м. Київ

справа №400/11424/23

адміністративне провадження №К/990/24360/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Кашпур О.В.,

суддів - Соколова В.М., Уханенка С.А.

розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві, про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 , поданою адвокатом Бабійчук Іриною Володимирівною, на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 26 січня 2024 року, ухвалене у складі судді Устинова І.А., та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2024 року, прийняту в складі колегії суддів: судді-доповідача Димерлія О.О., суддів Танасогло Т.М., Осіпова Ю.В.,

У С Т А Н О В И В :

І. Короткий зміст позовних вимог

1. У вересні 2023 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві (далі - ТУ ДБР у місті Миколаєві), у якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність ТУ ДБР у місті Миколаєві щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової оплачуваної відпусток за 2021, 2022 роки у загальній кількості 51 календарний день;

- зобов`язати ТУ ДБР у місті Миколаєві нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної та додаткової оплачуваної відпусток за 2021, 2022 роки у загальній кількості 51 календарний день, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення - 06 червня 2023 року;

- визнати протиправною бездіяльність ТУ ДБР у місті Миколаєві щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , як особі начальницького складу, що повторно звільнилася зі служби, одноразової грошової допомоги в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби згідно статті 9 Закону України від 09 квітня 1992 року №2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон №2262-XII) за період календарної служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби, тобто за період з 05 травня 2021 року до дня звільнення з ДБР - 06 червня 2023 року;

- зобов`язати ТУ ДБР у місті Миколаєві нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , як особі начальницького складу, що повторно звільнилася зі служби, одноразову грошову допомогу в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби згідно статті 9 Закону №2262-XII за період календарної служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби, тобто за період з 05 травня 2021 року до дня звільнення з ДБР - 06 червня 2023 року.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 з 05 травня 2021 року проходив службу в ДБР на посаді начальницького складу, а 06 червня 2023 року він звільнений з цієї служби за угодою сторін. ТУ ДБР у місті Миколаєві провело розрахунок при звільненні позивача, проте у порушення вимог частини першої статті 83 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), частини першої статті 24 Закону України від 15 листопада 1996 року №504/96-ВР «Про відпустки» (далі - Закон №504/96-ВР) та статті 9 Закону №2262-XII не виплатило грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної та додаткової оплачуваної відпусток за 2021, 2022 роки, а також одноразову грошову допомогу в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби за період календарної служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби.

ІІ. Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення

3. Миколаївський окружний адміністративний суд рішенням від 26 січня 2024 року позов задовольнив частково. Визнав протиправною бездіяльність ТУ ДБР у місті Миколаєві щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової оплачуваної відпусток за 2021 та 2022 роки у загальній кількості 51 календарний день. Зобов`язав ТУ ДБР у місті Миколаєві нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної та додаткової оплачуваної відпусток за 2021 та 2022 роки у загальній кількості 51 календарний день, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення - 06 червня 2023 року. У решті позовних вимог відмовив.

4. П`ятий апеляційний адміністративний суд постановою від 30 травня 2024 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та ТУ ДБР у місті Миколаєві залишив без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 26 січня 2024 року - без змін.

5. Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 частково, суд першої інстанції, з рішенням якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що відповідно до частини першої статті 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні як щорічної основної відпустки, так і додаткової відпустки. Ураховуючи, що невикористана позивачем частина щорічної основної та додаткової відпусток за 2021, 2022 роки становить 51 календарний день, останній при звільненні зі служби в ДБР мав право на отримання грошової компенсації за невикористані ним дні таких відпусток. Вирішуючи питання наявності у позивача права на виплату одноразової грошової допомоги в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, суд першої інстанції вказав на те, що Законом №2262-XII визначено чіткий перелік підстав звільнення, за яких така виплати можлива. Установивши, що ОСОБА_1 звільнений зі служби в ДБР за угодою сторін, з достроковим припиненням (розірванням) контракту, суд першої інстанції дійшов висновку, що частина перша статті 9 Закону №2262-XII не передбачає виплату одноразової грошової допомоги в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний рік служби за такою підставою звільнення. При цьому підставу звільнення за угодою сторін, з достроковим припиненням (розірванням) контракту, не можна розцінювати як підставу звільнення за закінченням строку контракту. Тому позовні вимоги у зазначеній частині задоволенню не підлягають.

ІІІ. Короткий зміст вимог касаційної скарги

6. Адвокат Бабійчук Ірина Володимирівна (далі - Бабійчук І.В.) подала в інтересах ОСОБА_1 до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 26 січня 2024 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2024 року в справі №400/11424/23 у частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо оскарження ненарахування та невиплати позивачу одноразової грошової допомоги в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. Ухвалити у цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 та: визнати протиправною бездіяльність ТУ ДБР у місті Миколаєві щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , як особі начальницького складу, що повторно звільнилася зі служби, одноразової грошової допомоги в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби згідно статті 9 Закону №2262-XII за період календарної служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби, тобто за період з 05 травня 2021 року до дня звільнення з ДБР - 06 червня 2023 року; зобов`язати ТУ ДБР у місті Миколаєві нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , як особі начальницького складу, що повторно звільнилася зі служби, одноразову грошову допомогу в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби згідно статті 9 Закону №2262-XII за період календарної служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби, тобто за період з 05 травня 2021 року до дня звільнення з ДБР - 06 червня 2023 року. У частині визнання протиправною бездіяльність ТУ ДБР у місті Миколаєві та зобов`язання його нарахувати і виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за 51 день невикористаної щорічної основної та додаткової оплачуваної відпусток за 2021, 2022 роки рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 26 січня 2024 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2024 року в справі №400/11424/23 залишити без змін.

7. Як підставу оскарження судових рішень у частині відмови у задоволенні позовних вимог скаржник, посилаючись на підпункти «а», «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), визначив пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України. Стверджує про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме статті 9 Закону №2262-XII щодо виплати одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби в ДБР за угодою сторін особі, яка на день звільнення має вислугу більше 10 років.

8. На переконання скаржника, законодавець, визначаючи у статті 9 Закону №2262-XII умови для отримання одноразової грошової допомоги, передбачав такі критерії:

- якщо особа відслужила весь строк контракту, про який домовилася із роботодавцем, або якщо звільнилася за станом здоров`я, або якщо звільнення пов`язане з невиконанням роботодавцем своїх обов`язків, іншого порушення з боку роботодавця (тобто особа проходила службу доброчесно та сумлінно протягом домовленого строку, або припинила проходження служби з причин, що не залежать від її волі), то особі, що має вислугу більше 10 років, виплачується допомога в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний рік служби;

- якщо особа, що має вислугу більше 10 років, звільнилася зі служби за власним бажанням, чи звільнилася з інших поважних особистих причин (тобто особа проходила службу доброчесно та сумлінно, проте з власних причин відмовилася дослужити весь очікуваний від неї роботодавцем строк служби), то такій особі виплачується допомога в розмірі 25% місячного грошового забезпечення за кожний рік служби;

- якщо звільнення особи відбулося через її недоброчесну поведінку (невиконання умов контракту, невідповідність посаді, обвинувальний вирок чи корупційне адміністративне правопорушення), то така особа позбавляється права на отримання допомоги.

Тобто якщо особа звільнилася з доброчесних підстав, вона отримує одноразову грошову допомогу при звільненні, а якщо особа звільнилася з недоброчесних підстав, вона позбавляється грошової допомоги.

9. Незважаючи на те, що стаття 9 Закону №2262-XII не містить конкретної норми, яка б передбачала виплату одноразової грошової допомоги у разі звільнення за угодою сторін, скаржник переконаний, що цей випадок необхідно прирівняти до звільнення за закінченням строку контракту, оскільки угода про зміну строку контракту фактично є підставою для його дострокового закінчення за згодою сторін.

10. Скаржник також указує, що частина перша статті 9 Закону №2262-XII передбачає право на одноразову грошову допомогу в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби для осіб, звільнених за підставою, визначеною пунктом 1 частини другої статті 36 Закону України від 17 вересня 2020 року №912-IX «Про розвідку» (далі - Закон №912-IX), де визначено звільнення за згодою сторін. Скаржник уважає, що якщо така норма діє для розвідувальних органів, то вона має бути поширена й на інших осіб, які звільнилися з інших правоохоронних органів, зокрема, з ДБР.

11. На переконання скаржника, відсутність прямої вказівки у статті 9 Закону №2262-XII про звільнення за угодою сторін є вадою формулювання Закону, а не цілеспрямованим обмеженням прав осіб, що проходять службу в правоохоронних органах. Скаржник наполягає, що осіб, які звільняються з ДБР за угодою сторін після 10 років служби, необхідно прирівнювати до тих осіб, хто звільнився за іншими доброчесними підставами, з наданням права на одноразову грошову допомогу в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

12. Скаржник також зазначає, що суд мав змогу застосувати положення частини другої статті 9 КАС України та змінити розмір допомоги для позивача з 50% на 25%, натомість відмовив у задоволенні позову в цій частині повністю, що свідчить про знецінення служби в ДБР, звуження прав осіб рядового і начальницького складу на службі в ДБР, які сумлінно прослужити більше 10 років.

IV. Рух справи у суді касаційної інстанції

13. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Кашпур О.В., суддів ОСОБА_2, Уханенка С.А. ухвалою від 27 червня 2024 року відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України, а також підпункту «а» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

14. 23 грудня 2024 року та 24 січня 2025 року від ТУ ДБР у місті Миколаєві до Верховного Суду надійшли додаткові пояснення у справі №400/11424/23.

15. Згідно із протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05 лютого 2025 року, який здійснено на підставі розпорядження заступника керівника Апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 05 лютого 2025 року №134/0/78-25 (на підставі службової записки судді-доповідача Кашпур О.В. від 05 лютого 2025 року №4907/25 щодо настання обставин, які унеможливлюють розгляд судових справ, у зв`язку з звільненням судді ОСОБА_2 , який входить до складу постійної колегії суддів, з метою дотримання строків розгляду справ) для розгляду справи №400/11424/23 (провадження №К/990/24360/24) здійснено заміну судді ОСОБА_2 на суддю Соколова В.М.

16. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Кашпур О.В. від 12 лютого 2025 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження на 13 лютого 2025 року.

V. Стислий виклад обставин справи, установлених судами першої та апеляційної інстанцій

17. З 11 липня 2003 року по 14 липня 2018 року ОСОБА_1 проходив військову службу в органах безпеки на офіцерських посадах в Службі безпеки України.

18. Відповідно до витягу з наказу ТУ ДБР у місті Миколаєві від 30 квітня 2021 року №101-ос/дск ОСОБА_1 прийнятий на службу до ДБР на посаду начальницького складу з 05 травня 2021 року.

19. 31 травня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до ТУ ДБР у місті Миколаєві з рапортами про виплату йому грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної та додаткової оплачуваної відпусток за 2021-2023 роки, а також одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби відповідно до чинного законодавства.

20. У відповідь на вказані рапорти ТУ ДБР у місті Миколаєві листами від 02 червня 2023 року №16-12-15703-23 та від 05 червня 2023 року №16-12-16269-23 повідомило ОСОБА_1 про кількість невикористаних ним днів відпусток і що повний розрахунок з ним буде проведено при звільненні зі служби в ДБР.

21. Відповідно до витягу з наказу ТУ ДБР у місті Миколаєві від 05 червня 2023 року №94-ос/дск ОСОБА_1 звільнено 06 червня 2023 року зі служби в ДБР за угодою сторін, з достроковим припиненням (розірванням) контракту від 30 квітня 2021 року №67.

22. Згідно із довідкою ТУ ДБР у місті Миколаєві від 06 червня 2023 року №12-37/59вих-23 при звільненні зі служби ОСОБА_1 виплачена грошова компенсація за 18 календарних днів невикористаної щорічної оплачуваної (основної та додаткової) відпустки за 2023 рік.

23. Відповідно до листа ТУ ДБР у місті Миколаєві від 02 червня 2023 року №16-12-15703-23, згідно із обліковими даними кадрового підрозділу ТУ ДБР у місті Миколаєві ОСОБА_1 за 2021-2022 роки не використано: у 2021 році - 10 календарних днів щорічної відпустки, з них: 4 - основної оплачуваної відпустки, 6 - додаткової оплачуваної відпустки; у 2022 році - 41 календарний день щорічної відпустки, з них: 30 - основної оплачуваної відпустки, 11 - додаткової оплачуваної відпустки.

24. Представник ОСОБА_1 - адвокат Бабійчук І.В. звернулася до ТУ ДБР у місті Миколаєві з адвокатським запитом від 23 серпня 2023 року, в якому просила надати інформацію щодо проведених позивачу при звільненні виплат, у тому числі компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток за 2021-2022 роки, а також одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби.

25. Листом від 30 серпня 2023 року №16-13-27200-23 ТУ ДБР у місті Миколаєві повідомило про відсутність правових підстав для здійснення ОСОБА_1 виплати компенсації за невикористані основну та додаткову щорічні відпустки за 2021-2022 роки, а також одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби.

26. Уважаючи, що позивач має право на отримання зазначених виплат, посилаючись на протиправну бездіяльність ТУ ДБР у місті Миколаєві, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом.

VІ. Джерела права й акти їхнього застосування

27. Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

28. Згідно зі статтею 1 Закону України від 12 листопада 2015 року №794-VIII «Про Державне бюро розслідувань» (далі - Закон №794-VIII) ДБР є державним правоохоронним органом, на який покладаються завдання щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування кримінальних правопорушень, віднесених до його компетенції.

29. За приписами частин першої та другої статті 14 Закону №794-VIII до працівників ДБР належать особи рядового і начальницького складу, державні службовці та особи, які уклали трудовий договір (контракт) із ДБР. Служба в ДБР є державною службою особливого характеру, що полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України. Час проходження служби в ДБР зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби відповідно до закону.

30. У частині п`ятій статті 14 Закону №794-VIII внормовано, що трудові відносини працівників ДБР регулюються цим Законом (у частині переведення працівників ДБР на нижчі або рівнозначні посади та звільнення осіб рядового та начальницького складу), законодавством про працю, державну службу та укладеними трудовими договорами (контрактами). На державних службовців ДБР поширюється дія Закону України від 10 грудня 2015 року №889-VIII «Про державну службу» (далі - Закон №889-VIII). Посади державних службовців ДБР відносяться до відповідних категорій посад державної служби в порядку, встановленому законодавством.

31. Приписами частин першої та другої статті 19 Закону №794-VIII закріплено, що держава забезпечує соціальний захист працівників ДБР відповідно до Конституції України, цього Закону та інших актів законодавства. Особи рядового і начальницького складу ДБР користуються соціальними гарантіями відповідно до Закону України від 02 липня 2015 року №580-VIII «Про Національну поліцію» (далі - Закон №580-VIII) та інших законів України з урахуванням положень, встановлених цим Законом.

32. Відповідно до частин першої та другої статті 20 Закону №794-VIII умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці державних службовців ДБР повинні забезпечувати достатні матеріальні умови для належного виконання ними службових обов`язків з урахуванням специфіки, інтенсивності та особливого характеру роботи, забезпечувати добір до ДБР висококваліфікованих кадрів, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності, компенсувати фізичні та інтелектуальні затрати працівників. На осіб рядового і начальницького складу ДБР поширюються умови грошового забезпечення, передбачені для працівників Національної поліції, з урахуванням особливостей, визначених цим Законом. Умови оплати праці працівників ДБР, які є державними службовцями, визначаються законодавством про державну службу з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом. Умови оплати праці осіб, які працюють у ДБР за трудовими договорами, встановлюються Кабінетом Міністрів України.

33. За правилами частини шостої статті 14 Закону №794-VIII порядок проходження служби особами рядового та начальницького складу ДБР визначається цим Законом, Положенням про проходження служби особами рядового та начальницького складу ДБР, що затверджується Кабінетом Міністрів України, а також іншими нормативно-правовими актами.

34. Як установлено у частині третій статті 19 Закону №794-VIII, пенсійне забезпечення осіб рядового і начальницького складу ДБР здійснюється в порядку та на умовах, передбачених Законом №2262-XII, у статті 9 якого (Закону №2262-XII), яка (стаття 9) врегульовує питання виплати одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби, закріплено, що особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом та звільняються зі служби за станом здоров`я, працівникам міліції (особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), які на момент опублікування Закону №580-VIII проходили службу в органах внутрішніх справ, мали календарну вислугу не менше п`яти років і до 7 листопада 2015 року були звільнені із служби в органах внутрішніх справ незалежно від підстав звільнення та продовжили роботу в Міністерстві внутрішніх справ або Національній поліції (їхніх територіальних органах, закладах і установах) на посадах, що заміщуються державними службовцями відповідно до Закону №889-VIII, а в навчальних, медичних закладах та науково-дослідних установах - на будь-яких посадах, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення зі служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв`язку з прямим підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, на підставах, визначених пунктом 1 частини другої статті 36 Закону №912-IX, а також у зв`язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 16 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше (частина перша).

35. Особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, при звільненні зі служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, які мають вислугу 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби (частина друга статті 9 Закону №2262-XII).

36. Особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, при звільненні зі служби за службовою невідповідністю, у зв`язку із систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем чи у зв`язку з обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, у зв`язку з набранням законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за адміністративне правопорушення, пов`язане з корупцією, одноразова грошова допомога, передбачена цією статтею, не виплачується. Одноразова грошова допомога також не виплачується військовослужбовцям, звільненим з військової служби на підставах, визначених пунктами 2-4 частини другої статті 36 (крім випадків звільнення у зв`язку з виявленням однієї з підстав, зазначених у пунктах 1 і 9 частини другої статті 31) Закону №912-IX (частина третя статті 9 Закону №2262-XII).

37. У частині шостій статті 9 Закону №2262-XII визначено, що особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, у разі повторного їх звільнення зі служби одноразова грошова допомога, передбачена цією статтею, виплачується за період їх календарної служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби, за винятком тих осіб, які при попередньому звільненні не набули права на отримання такої грошової допомоги.

VІІ. Позиція Верховного Суду

38. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

39. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

40. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 341 КАС України).

41. Спірні правовідносини у справі №400/11424/23 виникли з приводу права ОСОБА_1 при звільненні зі служби в ДБР на виплату грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової оплачуваної відпусток за 2021, 2022 роки, а також одноразової грошової допомоги в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби за період календарної служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби.

42. Задовольняючи позовні вимоги частково, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що ОСОБА_1 при звільненні зі служби в ДБР мав право на отримання грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової оплачуваної відпусток за 2021, 2022 роки у загальній кількості 51 календарний день, виходячи з положень статті 83 КЗпП України та статті 24 Закону №504/96-ВР, яка протиправно не виплачена відповідачем. Водночас суди попередніх інстанцій, проаналізувавши норми статті 9 Закону №2262-XII, дійшли висновку про відсутність у ОСОБА_1 права на виплату одноразової грошової допомоги в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

43. Доводи і вимоги касаційної скарги ОСОБА_1 , поданої адвокатом Бабійчук І.В., полягають в оскарженні рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 26 січня 2024 року та постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2024 року в справі №400/11424/23 у частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

44. У іншій частині (у частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 ) рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 26 січня 2024 року та постанова П`ятого апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2024 року в касаційному порядку не оскаржуються.

45. Касаційне провадження у цій справі відкрите на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України, зважаючи на аргументи скаржника про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм статті 9 Закону №2262-XII у подібних правовідносинах.

46. Надаючи оцінку обґрунтованості касаційної скарги та судовим рішенням судів попередніх інстанцій в оскаржуваній частині, Верховний Суд, з огляду на приписи статті 341 КАС України, ураховує, що після подання касаційної скарги та відкриття касаційного провадження у справі №400/11424/23 Верховний Суд уже висловив правову позицію щодо спірного питання.

47. Так, відповідаючи на питання правильності застосування норм статті 9 Закону №2262-XII у відповідних правовідносинах, Верховний Суд у постанові від 21 січня 2025 року в справі №400/11565/23 зазначив, що норма статті 9 Закону №2262-XII визначає правила надання одноразової грошової допомоги особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, а також іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом (далі - зазначені особи).

48. Згідно із цими правилами, зазначені особи, якщо вони звільнені зі служби за станом здоров`я, а також працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), які на момент опублікування Закону №580-VIII проходили службу в органах внутрішніх справ, мали календарну вислугу не менше п`яти років і до 7 листопада 2015 року були звільнені із служби в органах внутрішніх справ незалежно від підстав звільнення та продовжили роботу в Міністерстві внутрішніх справ або Національній поліції (їхніх територіальних органах, закладах і установах) на посадах, що заміщуються державними службовцями відповідно до Закону №889-VIII, а в навчальних, медичних закладах та науково-дослідних установах - на будь-яких посадах, - отримують одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

49. Зазначені особи, якщо вони звільнені зі служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв`язку з прямим підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, на підставах, визначених пунктом 1 частини другої статті 36 Закону №912-IX, а також у зв`язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 16 років, - отримують одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби за наявності вислуги 10 років і більше.

50. Зазначені особи, якщо вони звільнені зі служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, за умови наявності вислуги 10 років і більше, - отримують одноразову грошову допомогу в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

51. Зазначені особи, якщо вони звільнені зі служби за службовою невідповідністю, у зв`язку із систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем чи у зв`язку з обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, у зв`язку з набранням законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за адміністративне правопорушення, пов`язане з корупцією, а також військовослужбовці, звільнені з військової служби на підставах, визначених пунктами 2-4 частини другої статті 36 (крім випадків звільнення у зв`язку з виявленням однієї з підстав, зазначених у пунктах 1 і 9 частини другої статті 31) Закону №912-IX, - одноразову грошову допомогу не отримують.

52. Отже, аналіз змісту статті 9 Закону №2262-XII дає підстави для висновку, що одноразова грошова допомога при звільненні зі служби є одноразовою виплатою, яка надається особам, звільненим зі служби, за наявності у них права на пенсію відповідно до цього Закону. Право на отримання такої допомоги залежить від категорії особи, тривалості служби, вислуги та підстав звільнення. При цьому окреслений цією нормою перелік підстав звільнення, які надають право на отримання одноразової грошової допомоги, є вичерпним, і закон інших підстав звільнення для її виплати не передбачає.

53. Як установили суди попередніх інстанцій у справі, що розглядається, на позивача, як особу начальницького складу ДБР, поширюються соціальні гарантії, передбачені Законом №2262-XII. Позивача звільнено зі служби в ДБР за угодою сторін, з достроковим припиненням (розірванням) контракту.

54. Разом із тим, як констатував Верховний Суд у постанові від 21 січня 2025 року в справі №400/11565/23, норма статті 9 Закону №2262-XII такої підстави звільнення як звільнення за угодою сторін, з достроковим припиненням (розірванням) контракту, серед переліку підстав, за яких виникає право на виплату спірної одноразової грошової допомоги, не передбачає.

55. Надаючи оцінку доводам з приводу того, що критерієм для виплати одноразової грошової допомоги відповідно до статті 9 Закону №2262-XII є доброчесність поведінки особи під час проходження служби, а отже, у разі звільнення зі служби за угодою сторін за умови доброчесного та сумлінного виконання службових обов`язків і наявності вислуги більше 10 років, особа має право на виплату цієї допомоги, про що також стверджує скаржник у касаційній скарзі у справі №400/11424/23, Верховний Суд у постанові від 21 січня 2025 року в справі №400/11565/23 зауважив, що такі доводи ґрунтуються на суб`єктивному тлумаченні вказаної норми матеріального права. Наголосив, що попри те, що положення статті 9 Закону №2262-XII побіжно стосуються поведінки особи під час проходження нею служби, умови отримання одноразової грошової допомоги визначаються не лише за добросовісністю, а й за тривалістю служби та, головне, підставою звільнення. Іншими словами, прямої прив`язки до добросовісності виконання обов`язків як виключного критерію для надання права на отримання спірної допомоги норма статті 9 Закону №2262-XII не містить. Тому стверджувати, що законодавець розмежовує право на отримання допомоги лише за принципом добросовісності виконання службових обов`язків, підстав немає, адже він ураховує й інші аспекти проходження особою служби.

56. Аргументація про те, що звільнення за угодою сторін є тотожним звільненню за закінченням строку контракту, яке згідно зі статтею 9 Закону №2262-XII входить до переліку підстав, які надають право на отримання спірної допомоги, є необґрунтованою, оскільки зазначені підстави припинення трудових відносин мають різну юридичну природу і законодавець чітко розмежовує їх в окремих нормах, що підтверджується, зокрема, Положенням про проходження служби особами рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 05 серпня 2020 року №743.

57. Також помилковими є посилання скаржника на пункт 1 частини другої статті 36 Закону №912-IX та доводи про можливість застосування цієї норми до осіб, які звільнилися з ДБР, оскільки означена норма поширюється лише на співробітників розвідувальних органів України та осіб, залучених до виконання розвідувальних завдань, до переліку яких позивач не належить. Окрім того, ані Закон №912-IX, ані Закон №2262-XII не передбачають застосування положень, що стосуються розвідувальних органів, до інших категорій осіб, зокрема, осіб рядового та начальницького складу ДБР. Відповідно, така аналогія визнається необґрунтованою.

58. Твердження скаржника про те, що відсутність прямої вказівки про звільнення за угодою сторін у статті 9 Закону №2262-XII є вадою законодавчої техніки (вадою формулювання Закону), не заслуговують на увагу, оскільки вони побудовані на припущеннях і не мають обґрунтованої правової основи.

59. Ураховуючи, що висновки, викладені Верховним Судом у постанові від 21 січня 2025 року в справі №400/11565/23, є релевантними та застосовними до спірних правовідносин у справі, що розглядається, відсутня необхідність формування правового висновку щодо спірного питання, а саме питання застосування норм статті 9 Закону №2262-XII у відповідних правовідносинах, що було підставою для відкриття касаційного провадження у справі №400/11424/23, оскільки відповідний висновок уже сформований Верховним Судом після подання касаційної скарги та відкриття касаційного провадження у цій справі й підстав для відступу від сформованого висновку не вбачається.

60. За таких обставин, Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що ОСОБА_1 при звільненні зі служби в ДБР не мав права на отримання одноразової грошової допомоги в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби згідно зі статтею 9 Закону №2262-XII за період календарної служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби.

61. Доводи, викладені у касаційній скарзі щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм статті 9 Закону №2262-XII, не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду судових рішень в оскаржуваній частині у цій справі.

62. Верховний Суд також зазначає, що аргументи касаційної скарги з приводу незастосування судом частини другої статті 9 КАС України, який міг би змінити розмір допомоги, належної позивачу, з 50% на 25%, не є слушними, оскільки підстава звільнення за угодою сторін, з достроковим припиненням (розірванням) контракту, не надає позивачу права на отримання відповідно до статті 9 Закону №2262-XII одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби, зокрема, і в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

63. Зважаючи на наведене, Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо відсутності підстав для задоволення означених позовних вимог ОСОБА_1 . Аргументи, викладені у касаційній скарзі, таких висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.

64. У іншій частині (у частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 ) рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 26 січня 2024 року та постанова П`ятого апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2024 року в справі №400/11424/23 у касаційному порядку адвокатом Бабійчук І.В., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , не оскаржені, тому в межах цього касаційного провадження Верховний Суд не перевіряє й не надає оцінки висновкам судів попередніх інстанцій в означеній неоскаржуваній частині.

65. Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

66. За таких обставин, касаційна скарга ОСОБА_1 , подана адвокатом Бабійчук І.В., підлягає залишенню без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 26 січня 2024 року та постанова П`ятого апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2024 року в справі №400/11424/23 - без змін.

VІІІ. Судові витрати

67. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати не розподіляються.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Бабійчук Іриною Володимирівною, залишити без задоволення.

2. Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 26 січня 2024 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2024 року в справі №400/11424/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий: О. В. Кашпур

Судді: В. М. Соколов

С. А. Уханенко