Рішення

від 14.02.2025 по справі 138/2411/24

МОГИЛІВ-ПОДІЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 138/2411/24

Провадження №:2/138/77/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.02.2025 м. Могилів-Подільський

Могилів-Подільський міськрайонний суд Вінницької області, в складі:

головуючого судді Київської Т.Б.,

за участю: секретаря Бугери І.С.,

представника позивача Пограничного А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Орган опіки та піклування Могилів-Подільської міської ради до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з вказаним вище позовом, який мотивовано тим, що позивач з відповідачем по справі перебували у зареєстрованому шлюбі. Сторони є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Спільне життя не склалось та шлюб між ними було розірвано. Після припинення спільного проживання донька залишилась проживати разом з позивачем та проживає і на даний час. Весь цей час відповідач життям дитини не цікавилась, не телефонує, не виявляє бажання спілкуватись з нею та приймати участь у її вихованні. Позивач з донькою проживають разом і їй забезпеченні належні умови проживання та гармонійна атмосфера оточення. Між ними склались усталені доброзичливі стосунки, які сприяють належному вихованню, навчання та розвитку дитини. Крім того, відповідач після початку повномасштабного вторгнення не проживає на території України.

Враховуючи викладене, позивач звернувся до суду з позовом в якому просить позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 19.08.2024 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення зазначених в ухвалі недоліків.

Ухвалою Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 13.09.2024 відкрито загальне позовне провадження у справі, призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 13.11.2024 відмовлено в прийнятті визнання відповідачем позову, оскільки відмова батьків від дитини є неправозгідною, закрито підготовче провадження, призначено справу до судового розгляду.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав з підстав зазначених у ньому.

Відповідач в судове засідання не з`явилась. Про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлена завчасно та належним чином. Поштове відправлення повернулось до суду із відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою». Крім того, в матеріалах справи наявна її заява про розгляд справи без її участі.

Зважаючи на положення ч.8 ст.128 ЦПК України та відповідно до установленої судової практики Верховного Суду, зокрема, постанови ВС від 21 грудня 2022 року у справі № 757/15603/19 (провадження № 61-7187св22), 30 листопада 2022 року у справі № 760/25978/13-ц (провадження № 61-6788св22), 31 серпня 2022 року у справі № 760/17314/17), судова повістка вважається врученою в день проставлення у поштовому повідомленні відмітки «адресат відсутній за вказаною адресою».

Представник третьої особи в судове засідання не з`явилась. Подала до суду заяву про розгляд справи без її участі. При вирішенні даного спору покладається на розсуд суду.

Враховуючи зазначені обставини суд, зважаючи на відсутність заперечень від сторони позивача, ухвалою від 05.02.2025 вирішив провести заочний розгляд справи на підставі наявних в справі доказів, відповідно до положень ст. 280-281 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи суд, приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Суд встановив, що 24.01.2018 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб. Після реєстрації шлюбу дружині присвоєно прізвище « ОСОБА_2 ». Дана обставина підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 (а.с.7).

Сторони є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 (а.с.8).

Рішенням Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 15.03.2024 шлюб між сторонами було розірвано. Відповідно до відмітки на копії рішення, воно набрало законної сили 16.04.2024 (а.с.9).

Неповнолітня донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає разом з батьком за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копіями довідок голови квартального комітету №2 «Вокзальний» від 15.04.2024 (а.с.10).

Як стверджує позивач, відповідач участі у матеріальному забезпеченні дитини не бере.

З метою розгляду на комісії з питань захисту прав дитини, питання щодо доцільності позбавлення батьківських прав відповідача відносно спільної малолітньої дитини сторін, було здійснено обстеження умов проживання за адресою: АДРЕСА_1 . Так, з відповідного акту від 30.05.2024 слідує, зокрема, що умови проживання задовільні, зроблений косметичний ремонт, кімнати облаштовані меблями та побутовою технікою. Наявні всі комунікації, прибудинкові споруди. Для виховання та розвитку дитини створено такі умови: дівчинка має окреме спальне місце та місце для відпочинку, ігор та розвитку. Дитина забезпечена усім необхідним, взуттям та одягом відповідно до віку та сезону, іграшками, комп`ютером. Стосунки між членами сім`ї добрі, гарні та позитивні. Заведено відзначення родинних свят, прогулянки. Наявна емоційна прив`язаність до своїх рідних, з яким дитина проживає. Крім того, в результаті бесіди з`ясовано, що на даний час батько дівчинки знаходиться в зоні бойових дій. За ОСОБА_3 догляд та утримання здійснюють батьки позивача. Мати участі у догляді та утриманні дитини взагалі не бере, не цікавиться її фізичним та духовним розвитком. Останній раз бачила дитину, коли їй було 1 рік та 2 місяці. Весь цей час дитиною займався батько (а.с.11).

Згідно психолого-педагогічної характеристики ОСОБА_3 слідує, що дитина відвідує ЗДО №2 з вересня 2023 року. Адаптація дитини до закладу була легкою. Дитячий садок дівчинка відвідує систематично. Завжди має охайний зовнішній вигляд. Усі питання, що пов?язані з організацією освітнього процесу дитини під час перебування в дошкільному закладі, вирішуються з бабусею, яка постійно цікавиться успіхами дитини: відвідує батьківські години, приймає активну участь у житті групи. Батько приводив дівчинку до садочка під час відпустки лише декілька разів. Мати - жодного разу не з`являлась. Індивідуальні особливості дитини: активна, врівноважена, допитлива, добра, емоційна, артистична. В спілкуванні щира, відкрита, вміє співпереживати, має друзів серед однолітків, керується моральними нормами поведінки. Володіє знаннями, вміннями та навичками, які відповідають програмовим вимогам дошкільного закладу відповідно віку. Приймає активну участь у святкових ранках, успішно виконує ролі в іграх - драматизаціях (а.с.12).

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_1 надала суду покази про те, зокрема, що позивач є її сином. У грудні 2019 року син з дочкою переїхав до неї з батьком з Тульчина. З того часу мами дитини немає. Сторони розлучились у березні 2024 року. Матеріальної участі в утриманні дитини не бере. Позивач не бажає спілкуватись з відповідачем і взагалі йому від неї нічого не потрібно. Мати дитини ніякої ініціативи не проявляє, не вітаю доньку з днем народження. Ще на початку, коли сторони розсварились свідок казала відповідачу, щоб вона приїжджала, як хоче бачити дитину. Мати не знає в якому навчальному закладі навчається дитина. На скільки відомо свідку, відповідач знаходиться за межами України. У жовтні 2024 року відповідач приїжджала, щоб відмовитись від дитини. У них була домовленість, що він не подає на аліменти, а вона відмовляється від дитини. Ініціатива була саме відповідача, бо вона боялась, що її не випустять за кордон. Позивач ще до початку війни підписав контракт та вже три роки, як перебуває на фронті. У відповідача є п`ятеро дітей, лише двоє з яких проживають з нею. Метою звернення до суду з даним позовом є те, що свідок та її чоловік не мають сил та здоров`я самостійно виховувати онуку, а тому потрібно перевести позивача за місцем служби до м.Могилева-Подільського, щоб батько виховував дитину, як матері немає.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_7 надала суду покази про те, зокрема, що проживає по сусідству з позивачем, у нього є донька ОСОБА_3 , яка проживає разом з ним. Вона іноді також з нею залишається, бо пенсіонер та може за нею подивитись. Відповідача бачила дуже давно, зараз вже навіть обличчя не згадає. Раніше вона приходила, близько 5 років назад і за цей час вона її не бачила. Дитина про маму нічого не розказує, у неї є бабуся та дідусь. Батько дитини на війні, коли приїжджає у відпустку, то вони разом проводять час. У теплу пору року дитину бачить постійно, взимку мало бачить. До початку війни позивач працював десь, однак де не знає. Свідок, як пенсіонер ходила також підробляти у яблуневий сад та він теж постійно просився з нею. Дитину він обожнює, а вона його.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_8 надала суду покази про те, зокрема, що проживає по сусідству з позивачем. З 2019 року позивач разом з донькою проживає тут. Відповідача бачила один раз, ще коли тільки донька народилась, у 2018 році. Подружжя приїжджало сюди, бо жили в Тульчині. Після розірвання шлюбу між ними, відповідача не бачила, ні на дні народження, ні на свята. До початку війни разом святкували, однак після 2022 року перестали. Вихованням дитини займається баба та дід, коли батько приїжджає то він. Вони ніколи не казали про те, що мати дитини телефонує їй.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Такий обов`язок батьків передбачений і ч. 2 ст. 150 СК України.

Положеннями статті 19 СК України визначено, що у випадках, передбачених цим Кодексом, особа має право на попереднє звернення за захистом своїх сімейних прав та інтересів до органу опіки та піклування. Рішення органу опіки та піклування є обов`язковим до виконання, якщо протягом десяти днів від часу його винесення заінтересована особа не звернулася за захистом своїх прав або інтересів до суду, крім випадку, передбаченого частиною другою статті 170 цього Кодексу.

Під час розгляду судом спорів, зокрема, щодо позбавлення батьківських прав обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.

Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

При цьому, висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер для суду та як доказ підлягає дослідженню та оцінці судом на основі всіх наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності та взаємозв`язку (постанови Верховного Суду від 10 листопада 2023 року у справі №401/1944/22, від 15 листопада 2023 року у справі №932/2483/21).

З наданого до суду висновку про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 слідує, зокрема, що громадяни, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 2018 року проживали у зареєстрованому шлюбі. ІНФОРМАЦІЯ_1 в них народилася донька, ОСОБА_3 . Сімейне життя у подружжя не склалося та у 2019 році спільне проживання було припинено, малолітня донька залишилася проживати біля батька (дана інформація підтверджується заявою сусідів від 28.05.2024), з тих пір вона доньку не бачила. Зі слів очевидців, вона ще декілька разів виходила заміж та народила дві дитини. Згідно з рішенням Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 15.03.2024, справа №138/222/24, шлюб між ОСОБА_1 та гр. ОСОБА_2 розірвано. 06.06.2024 та 17.06.2024 на засіданнях комісії з питань захисту прав дитини розглядалося питання щодо надання висновку про доцільність/недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , запрошувались батьки дитини. ОСОБА_2 на засідання не з?явилась, так як не була повідомлена про їх дату та місце. Місце проживання зазначеної особи невідоме. Донька, ОСОБА_3 , весь час перебуває на утриманні батька. Мати, ОСОБА_2 , ніякої участі у вихованні доньки не приймає, матеріально не допомагає, не спілкується та не цікавиться її життям. Всі питання щодо виховання дитини батько вирішує самостійно. На даний час, ОСОБА_1 бере участь у бойових діях на сході країни, догляд та виховання дитини здійснюють батьки ОСОБА_3 . Відповідно до довідки КНП «Могилів-Подільський міський Центр первинної медико-санітарної допомоги» Могилів-Подільської міської ради від 03.06.2024 №608/05-12, у разі екстреного випадку, довіреною особою дівчинки є бабуся - ОСОБА_9 , яка і відвідує лікаря разом дитиною. Відповідно до оцінки потреб Могилів-Подільського міського територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) потреби дитини, ОСОБА_3 , задовольняються у повній мірі. Батько дитини здатен належним чином виконувати батьківські обов?язки, дівчинка забезпечена усім необхідним для проживання та розвитку. У 2023 році комісією з питань захисту прав дитини вже розглядалося питання щодо доцільності/недоцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно її малолітньої доньки. Рішенням виконавчого комітету міської ради від 26.10.2023 №310 затверджено висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відносно її малолітньої доньки. Враховуючи наведене та з метою захисту прав та інтересів дитини, і так як, ОСОБА_2 , тривалий час не виконувала своїх батьківських обов?язків та участі у вихованні дитини не приймала, долею, життям, навчанням, станом здоров?я не цікавилась, виконавчий комітет Могилів-Подільської міської ради, як орган опіки та піклування, вважає за доцільне позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відносно її малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням виконавчого комітету Могилів-Подільської міської ради №165 від 27.06.2024 вказаний висновок було затверджено (а.с.13-15).

Також позивач стверджує, що відповідач постійно перебуває за межами України, у зв`язку з чим судом, за клопотанням сторони позивача, було витребувано відповідну інформацію у ДПС України.

Так, з отриманої відповіді слідує, яка надана станом на 28.11.2024, що відповідач дійсно протягом 2022-2024 років неодноразово перетинала державний кордон України, однак починаючи з 13.07.2024 вона перебуває на території України. Крім того, строк перебування відповідача за кордоном в середньому становив близько 2 тижнів. Також у період засідання вказаної вище комісії, а саме 06.06.2024 та 17.06.2024 відповідач перебувала на території України, а тому на думку суду могла б бути присутньою на засідання комісії, однак про дату та місце розгляду повідомлена не була, в тому числі за відомим позивачу номером мобільного телефону. У висновку служби взагалі не йде мова, що служба намагалась викликати матір дитини на засідання комісії таким засобом зв`язку.

Відповідно до п. 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 30 березня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток, як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Статтею 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавленні судом батьківських прав, зокрема, якщо вони ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

В постанові Верховного Суду від 21.08.2019 у справі №661/4038/17 зазначено, що тлумачення ст. 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України). Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Аналогічна позиція зазначена в постанові Верховного Суду від 23.11.2021 (справа №592/17972/19).

У справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте потрібно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку треба враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (§ 100).

У § 54, 57, 58 рішення ЄСПЛ «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

За частинами 1, 2, 4 статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

За ч. 1 ст. 79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13 Велика Палата Верховного Суду наголосила на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначила, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

У постанові Верховного Суду від 21 вересня 2022 року у справі № 645/5557/16-ц міститься висновок, що за загальним правилом доказування тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову покладається на позивача, за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача. Пріоритет у доказуванні надається не тому, хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості та достатності для реалізації стандарту більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Також суд звертає увагу на те, що свідок ОСОБА_1 , яка є матір`ю позивача, в судовому засіданні зазначила, що метою звернення її сина до суду із даним позовом фактично є те, що він є військовослужбовець та на даний час перебуває у зоні бойових дій, а вона та її чоловік внаслідок свого похилого віку вже не можуть самостійно виховувати та утримувати свою онуку, тоді як задоволення вимог позову надасть позивачу можливість змінити місце несення служби до м.Могилева-Подільського.

Тобто, позивач у даній цивільній справі фактично намагається застосувати способи захисту сімейних прав, інтересів дитини з метою переведення за місцем служби до м.Могилева-Подільського, що дає суду підстави дійти висновку, що позивач використовує приватно-правового інструментарію не за його призначенням.

Аналогічні висновки зроблені у постанові Верховного Суду від 13 березня 2024 року у справі № 495/2284/23 (провадження № 61-17583св23) та постанові Верхового Суду від 22.01.2025 у справі 495/432/23 (провадження № 61-17548св23) за подібних правовідносин.

Аналізуючи надані суду докази в їх сукупності, суд вважає, що позивачем не було доведено належними та допустимими доказами ухилення відповідача від своїх батьківських обов`язків відносно своєї малолітньої доньки ОСОБА_3 . Так, жоден із наданих до суду доказів не містить підтвердження викладених у позові обставин. Твердження позивача щодо того, що відповідач не бере участь у матеріальному забезпеченні дитини також не підтверджено жодними доказами. Так само, не надано суду доказів, які б доводили, що відповідач є явно неблагополучною і, що її поведінка відносно участі у житті дитини не може бути змінена до повноліття дитини.

Крім того, суд не погоджується з висновком органу опіки та піклування, у зв`язку з його необґрунтованістю та передчасністю, оскільки такий фактично складений зі слів самого ж позивача, думку відповідача з даного приводу з`ясовано не було, і як слідує зі змісту висновку служба не вчинила усіх можливих заходів для повідомлення матері дитини про засідання комісії та з`ясування усіх обставин щодо участі матері в житті дитини. Так само у висновку не зазначено зі слів яких очевидців служба дійшла висновку про ті обставини, що відповідач ще декілька разів виходила заміж та народжувала дітей, не зазначено будь-яких анкетних даних цих осіб, ким вони є по відношенню до сторін, тощо. Дослідженні у висновку документи також не містять доказів ухилення відповідача від своїх батьківських обов`язків.

Також, у висновку зазначено про те, що у 2023 році уже був аналогічний висновок служби про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав, однак взагалі не мотивовано чому такий висновок не був реалізований та чому в 2024 році знову служба повторно вирішила це питання.

Суд вважає доведеним той факт, що з 2019 року позивач сам виховує дочку, однак сам по собі цей факт не є достатньою підставою для позбавлення батьківських прав матері дитини, з врахуванням обставин даної справи, зазначених вище. Крім того, матеріали справи не містять доказів того, що матір дитини не утримує її та того, що батько звертався до неї за таким утриманням і вона дійсно умисно ухиляється від виконання такого обов`язку.

Враховуючи наведене вище, суд дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити у зв`язку з їх недоведеністю належними та допустимими доказами, а також зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав матері дитини є крайнім заходом та те, що під час судового розгляду не було встановлено обставин за яких суд міг би дійти висновку, що мати дитини якимось чином негативно впливає на неї, існує загроза здоров`ю чи розвитку дитини та, як результат, існує потреба у застосуванні такого крайнього заходу, як позбавлення материнських прав відносно її малолітньої дитини.

Враховуючи ст. 141, 150 , 164 Сімейного кодексу України, ст. 8, 12 Закону України «Про охорону дитинства», п. 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 30.03.2007 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення батьківських прав» та керуючись ст. 12, 13, 81, 89, 259, 263-268, 280-282 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Орган опіки та піклування Могилів-Подільської міської ради до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав - відмовити.

Судові витрати у справі залишити за позивачем.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення або складення. Учасник справи якому рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_2 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_4 , адреса реєстрації: АДРЕСА_3 .

Третя особа: Служба у справах дітей Могилів-Подільської міської ради, Код ЄДРПОУ 41115104, місцезнаходження: пл.Шевченка, 6/16, м.Могилів-Подільський Вінницької області, 24000.

Повний текст рішення суду складено 14.02.2025.

Суддя: Т.Б.Київська