Рішення

від 17.02.2025 по справі 578/797/24

КРАСНОПІЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Рішення

Іменем України

17 лютого 2025 року

смт Краснопілля

справа № 578/797/24

провадження № 2/578/16/25

Краснопільський районний суду Сумської області у складі: головуючого судді Косар А. І.

учасники судового процесу:

представник позивача адвокат Казак М. В.

секретар судового засідання Литвин А. В.

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в селищі Краснопілля Сумського району Сумської області в порядку загального позовного провадження судову справу: 578/797/24

найменування (ім`я) сторін та їх представники:

позивач: ОСОБА_1

представник позивача: адвокат Казак Михайло Владиленович

відповідач: МИРОПІЛЬСЬКА СІЛЬСЬКА РАДА СУМСЬКОГО РАЙОНУ СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

предмет позову: спір про визнання права власності на домоволодіння за набувальною давністю

і установив:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2024 року позивач через представника звернулася до суду з позовом до Миропільької сільської ради Сумського району Сумської області про визнання права власності на домоволодіння за набувальною давністю, в якому просить визнати за ОСОБА_1 право власності на домоволодіння, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 з розташованими на території домоволодіння житловим будинком та господарськими спорудами за набувальною давністю.

Позовні вимоги позивач мотивує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 , якій за життя на праві власності належав житловий будинку номер АДРЕСА_1 . У порядку спадкування за заповітом право власності на вказаний житловий будинок набув громадянин рф ОСОБА_3 , племінник спадкодавця. Крім житлового будинку та господарських споруд за вказаною адресою знаходиться земельна ділянка площею 0,25 га, в тому числі 0,21 га для ведення особистого селянського господарства, 0,04 га для будівництва та обслуговування цього житлового будинку, господарських будівель та споруд, була приватизована ОСОБА_2 на підставі рішення 14-ої сесії 21-го скликання від 16.11.1993 Миропільської сільської ради. Проте технічна документація на ці земельні ділянки не виготовлялась та не затверджувалась, земельні ділянки не формувались та не реєструвались, державні акти на землю не видавались, в порядку спадкування не передавались та не отримувались.

ОСОБА_3 за останнього приїзду в с. Барилівка у 2000 р. обіцяв позивачу продати або заповісти житловий будинку номер АДРЕСА_1 на той час Краснопільського району Сумської області. Але після отримання наприкінці вересня 2000 р. у спадщину вказаний житловий будинок, ОСОБА_3 виїхав до постійного місця проживання - рф, місто москва, АДРЕСА_2 більше ніколи не приїздив.

У січні 2024 р. від старости с. Барилівка ОСОБА_4 позивачу стало відомо, що у 2022 р. ОСОБА_3 помер в рф в місті москва і позивач зрозуміла, що не зможе отримати право власності на будинок інакше, як у даний спосіб за давністю володіння.

Через воєнний стан отримання інформації або документів про смерть ОСОБА_3 в даний час неможливе.

Якщо спадкодавець на час смерті проживав за межами України й до складу спадщини входять права на нерухоме майно, яке розташоване на території України, прийняття спадщини відбувається у спосіб звернення спадкоємця з відповідною заявою до компетентного органу, уповноваженого на вчинення нотаріальних дій, за місцем знаходження нерухомого майна в Україні. Якщо спадкоємець не подав у визначений законом строк нотаріусу за місцем знаходження нерухомого майна в Україні заяву про прийняття спадщини, він не може вважатися таким, що прийняв спадщину. Прийняття спадщини за межами України не свідчить про прийняття спадщини, яка розташована в Україні. Такий факт не має юридичного значення для спадкування права на нерухоме майно, розташоване на території України.

Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду № 398/1796/20 від 13.03.2023.

Крім того, після смерті ОСОБА_3 , відповідно до вимог пункту 1 статті 1 Постанови Кабінету Міністрів України № 164 від 28.02.2022, спадкова справа в Україні не заводилась, а житловий будинок номер АДРЕСА_1 від померлого ОСОБА_3 до приватної власності іншої особи не переходив. Дана обставина підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Очікуючи приїзда ОСОБА_3 та оформлення відносин стосовно придбання житлового будинку номер АДРЕСА_1 після вересня 2000 р. за проханням сусідів ( ОСОБА_5 , мешкає в АДРЕСА_3 ), з метою недопущення занедбання городу і заростання бур`янами позивач з чоловіком обробляла 0,21 га городу з 2001 по 2008 роки.

У 2008 р. наступила економічна криза, а в с. Барилівка почастішали випадки пограбування безхазяйних подвір`їв. У травні 2009 р. позивач вийшла на пенсію, припинила працювати і остаточно оселилась з чоловіком в житловому будинку номер АДРЕСА_1 без згоди ОСОБА_3 з метою охорони та догляду за будинком, який мав стати їх власністю; необхідністю отримання додаткового джерела продуктів харчування, оскільки пенсія майже повністю йшла на погашення комунальних платежів за квартиру в АДРЕСА_4 ); значних витрат па проїзд позивача з чоловіком від міста Суми до села Барилівка для догляду за городом та будинком (будинок АДРЕСА_1 ); незначних комунальних витрат по утриманню будинку (електроенергія, газовий балон, дрова для опалення) порівняно з комунальними витратами по утриманню квартири (електроенергія, газопостачання, водопостачання, водовідведення, теплопостачання, витрати по утриманню багатоквартирного будинку) в місті Суми. Таким чином за зазначених обставин в даний час позивач позбавлена можливості отримати житловий будинок у приватну власність у будь-який інший спосіб ніж за давністю володіння, навіть за наявності заповіту померлого ОСОБА_3 , якби такий заповіт існував.

Правові підстави позову: стаття 328 Цивільного кодексу України /далі - ЦК/, частина перша статті 344 ЦК; пунктом 9 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07.02.2014 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав».

Позивач зі своїм чоловіком ОСОБА_6 з 2009 року по сьогоднішній день відкрито та безперервно володіє домоволодінням за адресою: АДРЕСА_1 . Факт відкритого та безперервного володіння домоволодінням підтверджується тим, що в 2011 році між позивачем ОСОБА_7 та АТ «Сумиоблеиерго» укладено Договір № 202061722 на користування електричною енергією, згідно якого АТ «Сумиобленерго» постачає електричну енергію на об`єкт споживача житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 . ОСОБА_1 є замовником технічного паспорту на будинок садибного типу реєстраційний номер ТІ01:3655-8359-7620-5379 за вказаною адресою; згідно висновку про вартість об`єкту оцінки вартість домоволодіння становить 55 200.00 грн.

Аналіз наведених обставин в їх сукупності, свідчить про те, що позивач протягом п`ятнадцяти (тобто більше десяти) років володіє домоволодінням за адресою: АДРЕСА_1 , добросовісно, відкрито та безперервно, підтримує його у належному стані, оплачує комунальні послуги. Щодо визначення відповідача

За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено (постанова Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 01 серпня 2018 року у справі № 201/12550/16-ц (провадження № 61-19156св 18).

У роз`ясненнях судам, які містяться у пункті 13 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України у розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» зазначено, що відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є попередній власник майна або його правонаступник. У разі якщо попередній власник нерухомого майна не був і не міг бути відомим давнісному володільцю, то відповідачем є орган, уповноважений управляти майном відповідної територіальної громади. Аналогічний правовий висновок міститься в Постанові № 153/456/17 від 15.04.2020 Верховного Суду.

В даному випадку відповідачем не може бути померлий ОСОБА_3 , а існування у нього правонаступників (спадкоємців) позивачу невідоме і за обставин військового стану не може бути відоме.

Тому в даному випадку відповідачем має бути саме Миропільська сільська рада, як орган, уповноважений управляти майном Миропільської територіальної громади.

Крім того, згідно з частиною четвертою статті 1277 ЦК органу місцевого самоврядування (відповідачу) належить право визнання спадщини відумерлою.

Отже право позивача, передбачене частиною першою статті 344 ЦК, конкурує з правом відповідача, передбаченого частиною першою статті 1277 ЦК.

Відповідно до вимог частини першої статті 344, чч. першої, третьої статті 1277 ЦК, заявлена позивачем вимога та вимога про визнання спадщини відумерлою має розглядатись судом.

Процесуальні дії у справі

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями судову справу визначено головуючому судді Алевтині Іванівні Косар.

15 серпня 2024 року Ухвалою суд позовну заяву ОСОБА_1 залишив без руху і надав строк для усунення недоліків.

22.08.2024 від представника позивача надійшла Заява проусунення недоліків, яку суддя отримав після виходу з відпустки.

11 вересня 2024 року Ухвалою суд прийняв позовну заяву та відкрив провадження у цій справіз розглядом справи в порядку загального позовного провадження, призначив підготовче засідання.

14 жовтня 2024 року Ухвалою суд за клопотанням представника позивача витребував від приватного нотаріуса Сумського районного нотаріального округу Сумської області ВАНГОРОДСЬКОГО В. В. інформаційну довідку зі Спадкового реєстру про відсутність заведеної спадкової справи після смерті ОСОБА_3 , орієнтовний рік смерті: 2022; від Сумського обласного державного нотаріального архіву копію спадкової справи № 848 після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 .

18 листопада 2024 року Ухвалою суд закінчив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті.

06 лютого 2025 року постановлено вступну та резолютивну частини судового рішення.

17 лютого 2025 складено повне судове рішення.

Аргументи учасників судового процесу

Представник позивача позовні вимоги підтримав. Додатково пояснив суду, що лише у грудні 2024 сторона позивача отримала фотодоказ того, що в даний час власник спірного житлового приміщення невідомий. Цим фотодоказом є світлина з невідомого цвинтаря з зображенням могилок. Уважає, що оскільки державним реєстратором не визнається право позивача, то воно підлягає судовому захисту. Після померлого ОСОБА_3 спадщина не визнана відумерлою. Користування ОСОБА_1 житловим будинком є відкритим, берперервним протягом 15 років та за відсутності документів, які б свідчили про наявність у неї прав на нерухоме майно.

Відповідач про дату, час та місце розгляду справи 06.02.2025 належним чином повідомлений. Згідно поданої заяви за підписом секретаря Миропільської сільської ради Шаркової Олени, просить справу слухати у відсутність представника відповідача.

Фактичні обставини, встановлені судом

Відповідно до Свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 23 серпня 2000 року, ОСОБА_3 , житель м. москва, отримав спадщину за заповітом на майно померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 :житловий будинок з надвірними будівлями жилою площею 37 кв. м., що розташований у АДРЕСА_5 .

За ОСОБА_3 вказана нерухомість зареєстрована в Сумському обласному бюро технічної інвентеризації на праві власності 04.09.2000 та в книзі реєстрів за № 276 виконкомом Сіннівської сільської ради Краснопільського району Сумської області 20.09.2000 /ас 25/. Відповідні зміни про власника домоволодіння на ОСОБА_3 внесені до технічного паспорту на житловий будинок /ас 29/.

2. Мотивувальна частина

Позиція Суду

Вивчивши матеріали справи, Суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходив Суд, та застосовані норми права

Частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України /далі - ЦПК/ передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Звертаючись до суду з позовом, позивач зазначала, що вона з 2009 року фактично проживає у спірному житловому будинку без будь якої на те правової підстави, а на прохання сусідки. Також стверджує, що між нею та власником спірного житлового будинку ОСОБА_3 була усна домовленість, що вона купить у нього вказану нерухомість. За час проживання вона на власний розсуд уклала з АТ «Сумиобленерго» договір на користування електроенергією, провела експертну оцінку нерухомості та виготовила технічний паспорт на житловий будинок садибного типу з господарськими спорудами номер десять за АДРЕСА_1 на своє ім`я /ас 9-21/.

Разом з цим, зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_1 є АДРЕСА_6 /.

Відповідно до статті 328 ЦК право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

За положеннями частин першої та четвертої статті 344 ЦК особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю.

Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).

Так, набути право власності на майно за набувальною давністю може будь-який учасник цивільних правовідносин, якими за змістом статті 2 ЦК є фізичні особи та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Але не будь-який об`єкт може бути предметом такого набуття права власності. Право власності за набувальною давністю можна набути виключно на майно, не вилучене із цивільного обороту, тобто об`єкт володіння має бути законним.

Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Тобто йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), але не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, оскільки у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.

Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю, якщо воно має такий правовий режим, тобто є об`єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.

Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б із ним власник.

Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування (абзац другий частини третьої статті 344 ЦК); не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 ЦК). Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі.

Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у ЦК строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років.

Також для набуття права власності на майно за набувальною давністю закон не повинен обмежувати чи забороняти таке набуття. При цьому право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається виключно за рішенням суду. Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.

Частиною четвертою статті 263 ЦПК передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові від 01 серпня 2018 року у справі № 201/12550/16-ц (провадження № 61-19156св18) Верховний Суд зазначив, що при вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. За висновком Верховного Суду у цій справі наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Натомість володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18) не знайшла підстав для відступу від наведених вище висновків, оскільки за змістом частини першої статті 344 ЦК добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном на певних правових підставах, які в подальшому відпали, подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Адже володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності, оскільки у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Давність володіння є добросовісною, якщо особа при заволодінні майном не знала і не повинна була знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем, і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.

Позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 15 листопада 2022 року у справі № 293/1061/21 (провадження № 61-4347св22), від 15 червня 2023 року у справі № 359/8844/20 (провадження № 61-5539св23) та від 27 березня 2024 року у справі № 462/2756/18 (провадження № 61-15779св20).

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Сам по собі факт користування позивачем будинком та проведення електроенергії не є підставою для виникнення у неї права власності за набувальною давністю. За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, суд установив, що на час вселення позивача до спірного житлового будинку це майно мало власника ОСОБА_3 . Разом з цим, доказів того, що з того часу спірна нерухомість є річчю безхазяйною, тобто не має власника, матеріали справи не містять.

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК).

У частині другій статті 78 ЦПК передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Встановивши, що ОСОБА_1 достовірно знала про те, що власником житлового будинку, в якому вона проживає є ОСОБА_3 , доказів того, що він відмовлявся від свого права власності на спірну нерухомість, суду не надано. Позивачем не доведено всіх умов, передбачених статтею 344 ЦК, необхідних для набуття права власності за набувальною давністю.

Давність володіння могла вважатися добросовісною, якщо позивач при заволодінні спірним житловим будинком не знала і не повинна була знати про відсутність в неї підстав для набуття права власності, однак таких обставин у справі судом не встановлено. Факт сплати ОСОБА_1 комунальних платежів та утримання нерухомого майна не може бути самостійною підставою для визнання права власності на майно в порядкустатті 344 ЦК.

Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку, що Позивачем не доведено наявність підстав для визнання за нею права власності на житловий будинок на підставі статті 344 ЦК, тому відмовляє у позові за необгрунтованістю.Доводи про те, що ОСОБА_3 помер є лише припущенням позивача, і ця обставина не впливає на прийняте судом рішення.

Щодо розподілу судових витрат між сторонами

Згідно з частиною першою статті 141 ЦПК судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з частиною другою статті 141 ЦПК, у разі відмови у позові, судові витрати, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанцій, покладаються на позивача.

Керуючись стст. 141, 258, 259, 263-265, 268, 272, 352, 354 Цивільного процесуального кодексу України, Краснопільський районний суд Сумської області, -

Ухвалив:

У позові ОСОБА_1 в особі представника адвоката Казак Михайла Владиленовича до МИРОПІЛЬСЬКОЇ СІЛЬСЬКОЇ РАДИ СУМСЬКОГО РАЙОНУ СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ про визнання права власності на домоволодіння за набувальною давністю відмовти.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Сумського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (частина п`ята статті 268 ЦПК).

Інформація про сторони та інших учасників справи:

позивач: ОСОБА_1 РНОКПП: НОМЕР_1 ; місце реєстрації: АДРЕСА_7 ; фактичне місце проживання: АДРЕСА_8 , Україна

представник позивача: ОСОБА_8 РНОКПП: НОМЕР_2 , місце знаходження: АДРЕСА_9 ; Ордер СЕРІЯ ВМ №1046822 від 08.08.2024

Відповідач: МИРОПІЛЬСЬКА СІЛЬСЬКА РАДА СУМСЬКОГО РАЙОНУ СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ код ЄДРПОУ 04389359; e-mail: miropilskasr@ukr.net; місцезнаходження юридичної особи: вул. Сумська, буд. 23. с. Миропілля, Сумський район, Сумська область, 42410, Україна.

Повне судове рішення складено 17 лютого 2025 року.

Суддя А. І. Косар