Рішення

від 28.01.2025 по справі 761/40401/23

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 761/40401/23

Провадження № 2/761/1644/2025

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2025 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді: Волошина В.О.

при секретарі: Харечко О.В.,

представника позивача: Юрченка Ю.В.,

представника третьої

особи 5: Кучеренка О.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Києва за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом Київської міської ради до ОСОБА_1 , треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Штадсервіс», про витребування нежитлових приміщень з чужого незаконного володіння,

в с т а н о в и в :

У листопаді 2023р. позивач Київська міська рада звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до відповідача ОСОБА_1 , в якому просив суд:

- витребувати нежитлові приміщення (група нежитлових (вбудованих) приміщень) 5 (№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8) в літ. А площею 78,1 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 355114380000) з чужого незаконного володіння відповідача ОСОБА_1 на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що на підставі рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 02 жовтня 2013р. у справі № 760/5672/14, яке судом не ухвалювалося, позивача як власника комунального майна протиправно було позбавлено права власності на групу нежитлових (вбудованих) приміщень) 5 (№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8) в літ. А площею 78,1 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом реєстрації 30 квітня 2014р. права власності за ОСОБА_3 , яке в подальшому неодноразово було перереєстровано на інших фізичних осіб. Останнім власником спірних приміщень є відповідач. Оскільки спірні нежитлові приміщення вибули з власності позивача поза його волею, на підставі «підробленого» рішення суду, позивач вимушений був звернутись до суду з вказаним позовом, для захисту свого права, оскільки в позасудовому порядку вирішити спір не можливо.

Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Києва від 23 листопада 2023р. відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено справу в підготовче засідання та залучено до участі у справі в якості третіх осіб, що не заявляють самостійні вимоги на предмет спору: ОСОБА_2 (далі по тексту - третя особа 1), ОСОБА_3 (далі по тексту - третя особа 2), ОСОБА_4 (далі по тексту - третя особа 3), ОСОБА_5 (далі по тексту - третя особа 4).

20 лютого 2024р. на адресу суду надійшла заява про вступ у справу, в якості третьої особи, що не заявляє самостійні вимоги на предмет спору ТОВ «Штадсервіс».

27 лютого 2024р. протокольною ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва, судом до участі у справі було залучено, в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ТОВ «Штадсервіс» (далі по тексту - третя особа 5).

29 березня 2024р. на адресу суду надійшли письмові пояснення третьої особи 5, в яких просила задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 11 червня 2024р. закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.

В судовому засіданні, представник позивача, представник третьої особи 5, заявлені позовні вимоги підтримали в повному обсязі, з підстав, наведених у позові, просили суд позов задовольнити. Представник позивача, не заперечував проти заочного розгляду справи.

Відповідач, треті особи 1-4, про час і місце судового розгляду оповіщалися у встановленому законом порядку, у судове засідання не з`явилися, поважності причин неявки не повідомили, своїх представників до суду не направили, відзив на позов, та пояснення на позов, не подавалися.

Оскільки, сторона позивача не заперечувала проти проведення заочного розгляду справи і відповідно до ст. ст. 280, 282 ЦПК України суд постановив ухвалу про заочний розгляд справи на підставі наявних у справі доказів.

Суд, заслухавши пояснення представників: позивача, третьої особи 5, розглянувши подані сторонами документи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч.ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до ч. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, рішенням Київської міської ради від 27 грудня 2001р. за № 208/1642 «Про формування комунальної власності територіальних громад районів міста Києва» нежитловий будинок загальною площею 1 110,30 кв. м на АДРЕСА_1 було включено до переліку об`єктів комунальної власності територіальної громади Шевченківського району м. Києва, (пп. 14 п. 1.1б Таблиці 7 додатку 11 до вказаного рішення Київської міської ради).

Відповідно до рішення Київської міської ради від 02 грудня 2010р. № 284/5096 «Про питання комунальної власності територіальної громади міста Києва», нежитловий будинок загальною площею 1110,30 кв.м. на АДРЕСА_1 належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва.

Відповідно до розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 29 липня 2011р. за № 1339 «Про внесення змін та доповнень до розпоряджень виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10 грудня 2010р. № 1112 та від 12 травня 2011р. № 715», нежилі приміщення площею 217,8 кв.м на АДРЕСА_1 , що належать до комунальної власності територіальної громади міста Києва, закріплені за Комунальним підприємством «Київжитлоспецексплуатація» (далі по тексту - КП «КЖСЕ») на праві господарського відання.

Згідно акта приймання-передачі основних засобів від 31 травня 2013р. нежилі приміщення площею 217,8 кв. м на АДРЕСА_1 (згідно поверхового плану Комунального підприємства Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» (далі по тексту - КП КМР «КМБТІ») - вул. Симона Петлюри, 5 літер А) передані на баланс КП «КЖСЕ».

Згідно з технічним паспортом КП КМР «КМБТІ» від 22 квітня 2014р., загальна площа нежилих приміщень, що перебувають на балансі КП «КЖСЕ» складає 293,2 кв.м (частина підвалу - 144,3 кв.м, 1 поверх - 71,2 кв.м, 3 поверх - 77,7 кв.м) у будинку АДРЕСА_1 .

З інформаційної довідки від 01 травня 2023р. № 330799811 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно Київській міській раді, судом встановлено, що останнім власником групи нежитлових (вбудованих) приміщень 5 (№ 1, 2, 3, 4, 5, 6,7, 8) в літ. А площею 78,1 кв. м у будинку АДРЕСА_1 , є відповідач ОСОБА_1 , який набув право власності на нерухоме майно 04 вересня 2015р., на підставі договору купівлі-продажу № 5895, посвідченого 04 вересня 2015р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчук С.П.

Також судом встановлено, що згідно відомостей із зазначеної інформаційної довідки, вперше спірне нерухоме майно було зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 30 квітня 2014р., на підставі рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 02 жовтня 2013р. у справі № 760/5672/14 на праві власності за третьою особою ОСОБА_3 .

Однак, як вбачається з листа Солом`янського районного суду м. Києва від 02 жовтня 2023р. № 01-05/46/2023, що відповідно до відомостей автоматизованої системи документообігу Солом`янського районного суду м. Києва, за єдиним унікальним номером 760/5672/14 зареєстровано матеріали про притягнення особи до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Таким чином, суд приходить до висновку, що рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 02 жовтня 2013р. у справі № 760/5672/14, яке стало підставою для державної реєстрації права власності на нерухоме майно за третьою особою ОСОБА_3 , Солом`янським районним судом м. Києва, у цивільній справі не ухвалювалося, а тому право власності зареєстроване, в порушення закону, протиправно.

В подальшому, спірне нерухоме майно неодноразово відчужувалося на користь інших фізичних осіб, про що внесені відповідні записи до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, зокрема:

- 14 липня 2014р. спірне майно відчужено третьою особою ОСОБА_3 , на підставі договору дарування від 14 липня 2014р. № 2489 на користь третьої особи ОСОБА_4 ;

- 05 вересня 2014р. третя особа ОСОБА_4 , на підставі договору дарування нежитлових приміщень від 05 вересня 2014р. № 3232 відчужив спірне майно третій особі ОСОБА_3 ;

- 28 жовтня 2014р. третя особа ОСОБА_3 відчужив спірне майно третій особі ОСОБА_5 , на підставі договору купівлі-продажу від 28 жовтня 2014р., реєстраційний № 1566;

- 15 липня 2015р. третя особа ОСОБА_5 відчужив спірне майно на користь третьої особи ОСОБА_2 , на підставі договору купівлі-продажу від 15 липня 2015р., реєстраційний № 4120;

- 04 вересня 2015р. третя особа ОСОБА_2 відчужив спірне майно на користь відповідача ОСОБА_1 , на підставі договору купівлі-продажу від 04 вересня 2015р. реєстраційний № 5895.

Частиною 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

За приписами ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів (ч. 1 статті 328 ЦК України).

Згідно з ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним, а ст. 388 цього Кодексу встановлює правила реалізації власником його права на витребування майна від добросовісного набувача.

Згідно ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав маймо у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Тобто, предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Пред`явлення віндикаційного позову з підстав, передбачених ст. 387, 388 ЦК України щодо майна, яке було відчужене до останнього його набувача, забезпечує можливість захисту порушених прав особи, яка вважає себе власником такого майна.

Відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2019р., у справі № 48/340, від 12 березня 2019р. у справі № 911/3594/17, від 19 січня 2021р. у справі № 916/1415/19).

Отже, особа, за якою зареєстроване право власності на нерухоме майно, є його володільцем. Однак, у випадку незаконного, без відповідної правової підстави заволодіння нею таким майном, право власності (включаючи права володіння, користування та розпорядження) насправді і далі належатиме іншій особі - власникові. Останній має право витребувати це майно з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності.

Тому заволодіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на нього ще не означає, що такий володілець набув право власності (права володіння, користування та розпорядження) на це майно. Власник, якого незаконно, без відповідної правової підстави, позбавили володіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на це майно за іншою особою, не втрачає право володіння нерухомим майном. Така інша особа внаслідок державної реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає його фактичним володільцем (бо про неї є відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно). Але не набуває право володіння на відповідне майно, бо воно, будучи складовою права власності, і далі належить власникові. Саме тому він має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави, ним заволоділа (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021р., у справі № 359/3373/16-ц).

Крім того, за висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 16 червня 2020р., у справі № 372/266/15-ц та від 14 листопада 2018р. у справі № 183/1617/16 (пункт 94), власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Тому не є ефективним способом захисту права власника для мети витребування ним його майна з чужого незаконного володіння оспорювання не тільки рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, але й договорів, інших правочинів щодо спірного майна та документів, що посвідчують відповідне право.

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення від 21 січня 1999р. в справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», від 22 лютого 2007р. в справі «Красуля проти Росії», від 5 травня 2011р. в справі «Ільяді проти Росії», від 28 жовтня 2010р. в справі «Трофимчук проти України», від 9 грудня 1994р. в справі «Хіро Балані проти Іспанії», від 01 липня 2003р. в справі «Суомінен проти Фінляндії», від 7 червня 2008р. в справі «Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Mesrop Movsesyan проти Вірменії») свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Європейський суд з прав людини оцінює ступінь вмотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року №6-887цс17.

З аналізу вищезазначеного суд приходить до висновку, що група нежитлових (вбудованих) приміщень) 5 (№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8) в літ. А площею 78,1 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 вибула із власності позивача Київської міської ради, як дійсного власника спірного майна незаконно, та в подальшому неодноразово перереєстрована за іншими фізичними особами, останнім з яких є відповідач.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно ст. 77 ЦПК України вказано, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За ст. 79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно зі ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

При цьому, в ст. 81 ЦПК України зазначається, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що вимоги позивача про витребування нежитлових приміщень з чужого незаконного володіння (відповідача) ґрунтуються на вимогах закону, а тому підлягають задоволенню, при цьому судом враховано, що зазначене спірне приміщення вибуло з власності позивача поза його волею, і відповідні правочини, щодо відчуження зазначеного спірного приміщення, які були укладені між третіми особами, відповідачем, в силу положень ст. ст. 202, 203, 215 ЦК України, є нікчемними.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 25309,1 грн.

Керуючись ст. ст. 4, 5, 12, 13, 17-19, 76-82, 89, 133, 137, 141, 258, 259, 263-266, 268, 280, 282, 352, 354, 355 ЦПК України; ст. ст. 1, 4, 15, 16, 317, 319, 321, 328, 387, 388 ЦК України, суд, -

в и р і ш и в :

Позов Київської міської ради (код ЄДРПОУ 22883141, місцезнаходження: м. Київ, вул. Хрещатик, 36) до ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 ), треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_3 ), ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_4 ), ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_4 , місце реєстрації: АДРЕСА_5 ), ОСОБА_5 (РНОКПП НОМЕР_5 , місце реєстрації: АДРЕСА_6 ), Товариство з обмеженою відповідальністю «Штадсервіс» (код ЄДРПОУ 43128382, місцезнаходження: м. Київ, вул. Рейтарська, 13Б) про витребування нежитлових приміщень з чужого незаконного володіння - задовольнити.

Витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 на користь територіальної громади міста Києва, в особі Київської міської ради нежитлові приміщення (група нежитлових (вбудованих) приміщень) 5 (№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8) в літ. А площею 78,1 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 355114380000).

Стягнути з ОСОБА_1 на користь територіальної громади міста Києва, в особі Київської міської ради судовий збір в розмірі 25309 /двадцять п`ять тисяч триста дев`ять/ грн. 10 коп.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено 07 лютого 2025р.

Суддя: