Постанова
від 05.02.2025 по справі 911/11/23
ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" лютого 2025 р. Справа№ 911/11/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Козир Т.П.

Скрипки І.М.

при секретарі судового засідання Линник А.М.,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «КВ Центр»

на рішення Господарського суду Київської області від 13.04.2023

у справі № 911/11/23 (суддя А.Ю. Кошик)

за позовом Заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави

до 1. Вишгородської міської ради

2. Товариства з обмеженою відповідальністю «КВ Центр»

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача:

1) Державний реєстратор Сквирської міської ради Гузь А.Г.,

2) Державний реєстратор Комунального підприємства «Добробут» Лєйман І.Є.

про усунення перешкод у користуванні і розпорядженні землями водного фонду

за участю представників сторін згідно з протоколом судового засідання, -

ВСТАНОВИВ:

Заступник керівника Київської обласної прокуратури (далі також - Прокурор) в інтересах держави звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до Вишгородської міської ради (далі також - Міська рада) та Товариства з обмеженою відповідальністю «КВ Центр» (далі також - Товариство) про усунення перешкод у користуванні і розпорядженні землями водного фонду.

Рішенням Господарського суду Київської області від 13.04.2023 у справі №911/11/23 позовні вимоги заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави до Вишгородської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю «КВ Центр» про усунення перешкод у користуванні і розпорядженні землями водного фонду задоволено повністю. Усунуто перешкоди у здійсненні територіальною громадою міста Вишгород права користування та розпорядження земельною ділянкою з кадастровим номером 3221810100:01:243:0201 шляхом визнання недійсним рішення Вишгородської міської ради від 25.03.2006 №29/15 в частині затвердження рішення виконавчого комітету Вишгородської міської ради від 23.02.2006 №102 та договору оренди земельної ділянки від 31.05.2012 площею 4,0354 га з кадастровим номером 3221810100:01:243:0201. Скасовано рішення державного реєстратора Сквирської міської ради Гузя А.Г. від 02.06.2021 за індексним номером 58510792 щодо зміни площі земельної ділянки з кадастровим номером 3221810100:01:243:0201. Скасовано рішення державного реєстратора комунального підприємства «Добробут» Лєйман І.Є. від 10.10.2017 за індексним номером 37488365 про реєстрацію за Товариством з обмеженою відповідальністю «КВ Центр» права оренди земельної ділянки з кадастровим номером 3221810100:01:243:0201. Повернуто земельну ділянку з кадастровим номером 3221810100:01:243:0201 з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю «КВ Центр» на користь територіальної громади міста Вишгород. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції вмотивовано нормами статей 6, 21, 202, 203, 215, 373, 391, 393, 396 Цивільного кодексу України (далі також - ЦК України), статей 1, 3, 4, 9, 58, 59, 60, 61, 79, 79-1, 116, 152, 155 Земельного кодексу України (далі також - ЗК України), статей 4, 85, 88, 90 Водного кодексу України (далі також - ВК України), пунктів 1, 4, 5 Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.05.1996 №486 (далі також - Порядок №486), статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», статті 6 Закону України «Про оренду землі», пунктами 1, 2, 3 частини 3 статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та встановленими судом обставинами перебування спірної земельної ділянки з кадастровим номером 3221810100:01:243:0201 у категорії земель водного фонду, як такої, що розташована в межах прибережної захисної смуги річки Дніпро, а також тим, що Вишгородською міською радою будь-які дії щодо збільшення площі спірної земельної ділянки, зокрема, надання згоди на виготовлення технічної документації та її затвердження, внесення змін до державного земельного кадастру, внесення змін до договору оренди тощо - не вчинялись.

Враховуючи встановлене, суд дійшов висновку, що обраний прокурором спосіб захисту, а саме - пред`явлення до суду негаторного позову про усунення перешкод у користуванні і розпорядженні власником землями з обмеженим оборотом шляхом визнання недійсними рішення міської ради, договору оренди, скасування реєстрації права користування та повернення ділянки відповідає належному способу захисту права, оскільки спірна земельна ділянка відноситься до земель водного фонду та внаслідок прийняття оскаржуваного рішення та укладення на його підставі договору оренди землі від 31.05.2012, територіальну громаду м. Вишгород позбавлено можливості її використовувати за цільовим призначенням.

Суд також, застосувавши норми статті 131-1 Конституції України, статей 23 Закону України «Про прокуратуру», статей 53, 174 Господарського процесуального кодексу України (далі також - ГПК України), врахувавши рішення Конституційного Суду України у справі № 1-1/99 від 08.04.1999 та у справі № 3-рп/99 від 08.04.1999, правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 25.08.2020 у справі №921/341/19, дійшов висновку про підтвердження прокурором наявності у нього підстав для звернення з позовом, що є предметом судового розгляду, в інтересах та у якості позивача.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «КВ Центр» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 13.04.2023 у справі №911/11/23 повністю та постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, а також застосувати позовну давність.

Обґрунтовуючи вимоги за апеляційною скаргою, Товариство посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Зокрема, прокурор не підтвердив наявності у нього права на звернення із позовом в інтересах територіальної громади. Суд не врахував рішення Вишгородського районного суду Київської області у справі №2-а-664/2010 від 15.10.2010, яке, за доводами Товариства підтверджує правомірність оскаржуваних рішення ради та договору оренди. Акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства щодо об`єкта - земельної ділянки Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 09.11.2021 №508-ДК/20/АП/09/01/-21, на який посилається суд першої інстанції, є неналежним доказом, оскільки відомості, викладені у ньому, є недостовірними та не підтверджені фото- та відео-доказами. Висновок суду про перебування спірної земельної ділянки у межах прибережної смуги є безпідставним, оскільки матеріали справи не містять жодної землевпорядної документації щодо встановлення прибережної смуги у розмірах, визначених Земельним та Водним кодексами України.

Судом також не враховано наявність рішення Господарського суду Київської області у справі №911/1863/16, яким Прокурору відмовлено у задоволенні аналогічних позовних вимог у зв`язку із пропуском строку позовної давності. Судом порушено ст. 120 ГПК України, оскільки не повідомлено Товариство про розгляд справи судом у встановлений законом спосіб. Надсилання копій судових рішень на електронну адресу, яка у Товариства відсутня вказує на недотримання судом вимог процесуального закону.

Ухвалою Північного господарського апеляційного суду від 20.03.2024 залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «КВ Центр» державного реєстратора Сквирської міської ради Гузя А.Г., а також залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «КВ Центр», - державного реєстратора комунального підприємства «Добробут» Лєйман І.Є.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.05.2024 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «КВ Центр» на рішення Господарського суду Київської області від 13.04.2023 у справі № 911/11/23 задоволено частково. Рішення Господарського суду Київської області від 13.04.2023 у справі № 911/11/23 скасовано, викладено резолютивну частину рішення в наступній редакції: «Провадження у справі № 911/11/23 за позовною вимогою про визнання недійсним Договору оренди земельної ділянки площею 4,0354 га з кадастровим номером 3221810100:01:243:0201, який укладено 31.05.2012 між Вишгородською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «KB Центр» - закрити на підставі п.3 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України. В іншій частині в задоволенні позову відмовити». Стягнуто з Київської обласної прокуратури на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КВ Центр» 14886,00 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

Постановою Верховного Суду від 12.11.2024 касаційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури задоволено частково. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.05.2024 у справі № 911/11/23 скасовано, справу передано на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду.

Направляючи справу на новий розгляд Верховний Суд підкреслив, що суд апеляційної інстанції не встановив усіх обставин справи, не дослідив докази, які мають значення для правильного вирішення спору. Зокрема, закриваючи провадження у частині визнання недійсним договору від 31.05.2012, апеляційний господарський суд фактично не досліджував підстави позову прокурора у справі № 911/1863/16. Узагальнене посилання суду на статтю 60 Земельного кодексу України та статтю 88 Водного кодексу України не вказує на те, що було оцінено чи є аналогічними обставини і юридичні факти, якими позивач обґрунтовував свої вимоги.

Також, судом апеляційної інстанції залишилася нерозглянутою вимога про скасування рішення державного реєстратора Сквирської міської ради Гузя А.Г. від 02.06.2021 у контексті того, що відповідний запис в Державному реєстрі може створювати для позивача перешкоди у реалізації прав власника спірної земельної ділянки. У цьому контексті не надано відповіді на доводи щодо фактичної зміни таким записом розміру земельної ділянки, яка передана в оренду відповідачеві, що і може порушувати права позивача. Суд не дослідив всіх обставин, які є важливими під час розгляду вимоги про скасування рішення державного реєстратора Сквирської міської ради Гузя А.Г. від 02.06.2021, зокрема, суд не досліджував обставини формування земельної ділянки з кадастровим номером 3221810100:01:243:0201 і аргументи прокурора щодо її площі, які останній підтверджував технічною документацією, інформацією Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 12.08.2021 № 21-10-0.221-9462/2-21, від 30.12.2021 № 10-10-0.223-14542/2-21, інформацією Вишгородської міської ради від 29.11.2022 № 2-28/2145, актом Міністерства юстиції України від 11.11.2021 та іншими доказами.

Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.11.2024 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «КВ Центр» у справі №911/11/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів: Козир Т.П., Коробенка Г.П.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.12.2024 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «КВ Центр» на рішення Господарського суду Київської області від 13.04.2023 у справі № 911/11/23 прийнято до провадження у вищезазначеному складі та призначено до розгляду на 22.01.2025.

22.01.2025 через підсистему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду від Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» (далі також - ПрАТ «АК «Київводоканал») надійшла заява про залучення товариства до участі у справі № 911/11/23 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.01.2025, з метою повного, всебічного та об`єктивного дослідження фактичних обставин справи, та надання часу учасникам апеляційного провадження для ознайомлення із заявою ПАТ «АК «Київводоканал» про залучення його до участі у справі, у розгляді справи №911/11/23 оголошено перерву до 05.02.2025.

На підставі службової записки головуючого судді та розпорядження Північного апеляційного господарського суду №09.1-08/463/25 від 05.02.2025 у зв`язку перебуванням судді Коробенка Г.П., який входить до складу колегії суддів на лікарняному, призначено повторний автоматизований розподіл справи № 911/11/23.

Відповідно до Протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.02.2025 апеляційну скаргу у справі № 911/11/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Козир Т.П., Скрипки І.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.02.2025 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «КВ Центр» на рішення Господарського суду Київської області від 13.04.2023 у справі № 911/11/23, розгляд якої призначено на 05.02.2025 о 13:45 год., прийнято до провадження у складі колегії суддів: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Козир Т.П., Скрипки І.М.

Розглянувши у судовому засіданні подану ПрАТ «АК «Київводоканал» заяву про залучення їх до участі у справі № 911/11/23 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача, колегія суддів не вбачає підстав для її задоволення.

Як встановлено апеляційним господарським судом, обґрунтовуючи необхідність залучення до участі у справі ПрАТ «АК «Київводоканал» вказує на те, що збільшення земельної ділянки з кадастровим номером 3221810100:01:243:0201 відбулося за рахунок земельної ділянки за кодом 78:138:0019, яка знаходиться у користуванні ПрАТ «АК «Київводоканал», яка перебуває в зоні санітарної охорони джерел та об`єктів централізованого водопостачання (копії планів та схем даються).

Так, відповідно до міського земельного кадастру, земельна ділянка за кодом 78:138:0019 знаходиться у користуванні ПрАТ «АК «Київводоканал» та використовується для забезпечення належної підготовки водозабору з річки Дніпро.

Отже, оскільки безпідставне збільшення площі орендованої земельної ділянки з кадастровим номером 3221810100:01:243:0201 з 4,0354 га до 9,5354 га здійснене за рахунок земельної ділянки, що перебуває у користуванні заявника, рішення у справі №911/11/23 вплине на права та обов`язки ПрАТ «АК «Київводоканал».

На підтвердження своїх доводів заявником додано до заяви довідку №Ю-42123/2018, план меж зон обмежень та сервітутів, план місцезнаходження земельних ділянок та фрагмент з публічної кадастрової карти України.

За змістом ч. 2 ст. 50 ГПК України, якщо суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до розгляду встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права та обов`язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору.

За ч. 3 ст. 50 ГПК України, у заявах про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити до участі у справі. Про залучення третіх осіб до участі у справі суд постановляє ухвалу, в якій зазначає, на які права чи обов`язки такої особи та яким чином може вплинути рішення суду у справі.

Водночас, оскільки доводи ПрАТ «АК «Київводоканал» обґрунтовані тим, що збільшення площі орендованої земельної ділянки з кадастровим номером 3221810100:01:243:0201 з 4,0354 га до 9,5354 га здійснене за рахунок земельної ділянки, що перебуває у користуванні заявника, колегія суддів приходить до висновку, що фактично у такий спосіб заявник заявляє права (як і Прокурор в інтересах територіальної громади) на земельну ділянку, за рахунок якої Товариством було збільшено площу землі з 4,0354 га до 9,5354 га.

Наведені обставини вказують на те, що підставою подання заяви є не загроза впливу судового рішення у справі, що переглядається на земельні права заявника, а фактично необхідність захисту прав ПрАТ «АК «Київводоканал» на земельну ділянку за кодом 78:138:0019, яка знаходиться у користуванні ПрАТ «АК «Київводоканал» та яка, на сьогодні, також перебуває у користуванні відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «КВ Центр».

Враховуючи викладене, колегія суддів вислухавши думку прокурора, представника відповідача щодо клопотання ПрАТ «АК «Київводоканал» приходить до висновку, що захист земельних прав ПрАТ «АК «Київводоканал» на земельну ділянку за кодом 78:138:0019 має бути здійснений шляхом подання окремого позову до особи, яка ці права порушує, а не шляхом вступу у справу на стадії апеляційного провадження у якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору.

У зв`язку з наведеним, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для залучення ПрАТ «АК «Київводоканал» до участі у справі № 911/11/23 у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні Позивача.

В судове засідання державні реєстратори не з`явилися, про місце, день та час розгляду даної справи судом повідомлені належним чином.

В судовому засіданні представник скаржника підтримав вимоги та доводи апеляційної скарги, просив скасувати рішення та постановити нове, яким відмовити прокурору у задоволенні позову.

Прокурор апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «КВ Центр» не визнав, заперечив проти наведених у ній доводів, просив судове рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

05.02.2025 у судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.

Відповідно до вимог ч.ч. 1, 4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів вважає за необхідне підкреслити, що одним із основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності сторін, закріплений у ст. 13 ГПК України. За ч.ч. 2-4 цієї статті, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом, а також кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Надаючи оцінку поданим сторонам матеріалам справи, колегія суддів виходить з того, що кожна зі сторін уже подала усі належні та допустимі докази на підтвердження викладених у позовній заяві та апеляційній скарзі обставин.

Обговоривши доводи апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «КВ Центр», докази наявні у справі, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, врахувавши висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 12.11.2024, судова колегія апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «КВ Центр» на рішення Господарського суду Київської області від 13.04.2023 підлягає задоволенню частково.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, колегія суддів керується таким.

Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 ГПК України, юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду із вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову, як вимоги про захист порушеного або оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу, є спосіб захисту цього права чи інтересу.

Підстава позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Підставу позову становлять фактична й правова підстава.

Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача.

Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога позивача. Правильне встановлення підстави позову визначає межі доказування, є гарантією прав відповідача на захист проти позову.

Підставою позову може бути як один, так і декілька юридичних фактів матеріально-правового характеру.

Отже, предмет і підстава позову сприяють з`ясуванню наявності і характеру спірних правовідносин між сторонами, застосуванню необхідного способу захисту права, визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності конкретного цивільного права і обов`язку(постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2024 у справі №990/29/24).

При цьому, не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права (аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 25.06.2019 у справі №925/1473/15, Верховним Судом у постановах від 15.10.2020 у справі №922/2575/19 та від 14.01.2021 у справі №910/6567/20).

Предметом позову у справі, що переглядається є вимоги прокурора про усунення перешкоди у здійсненні територіальною громадою міста Вишгород права користування та розпорядження земельною ділянкою з кадастровим номером 3221810100:01:243:0201 шляхом:

- визнання недійсним рішення Вишгородської міської ради від 25.03.2006 №29/15 в частині затвердження рішення виконавчого комітету Вишгородської міської ради від 23.02.2006 №102;

- визнання недійсним Договору оренди земельної ділянки площею 4,0354 га з кадастровим номером 3221810100:01:243:0201, який укладено 31.05.2012 між Вишгородською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «KB Центр»;

- скасування рішення державного реєстратора Сквирської міської ради Гузя А.Г. від 02.06.2021 за індексним номером 58510792 щодо зміни площі земельної ділянки з кадастровим номером 3221810100:01:243:0201;

- скасування рішення державного реєстратора комунального підприємства «Добробут» Лєйман І.Є. від 10.10.2017 за індексним номером 37488365 про реєстрацію за Товариством з обмеженою відповідальністю «КВ Центр» права оренди земельної ділянки з кадастровим номером 3221810100:01:243:0201.

- повернення земельної ділянки з кадастровим номером 3221810100:01:243:0201 з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю «КВ Центр» на користь територіальної громади міста Вишгород.

В апеляційній скарзі Товариство вказує на наявність підстав для закриття провадження у справі №911/11/23 за позовною вимогою про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки площею 4,0354 га з кадастровим номером 3221810100:01:243:0201, який укладено 31.05.2012 між Вишгородською міською радою та ТОВ «KB Центр» на підставі пункту 3 частини першої статті 231 ГПК України, оскільки позов у межах справи №911/11/23 у цій частині містить аналогічні підстави, предмет позову та поданий до тих же самих сторін, що і в межах судової справи № 911/1863/16. При цьому, рішенням Господарського суду Київської області від 07.10.2016 у справі №911/1863/16 у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки площею 4,0354 га з кадастровим номером 3221810100:01:243:0201 від 31.05.2012 - відмовлено повністю.

Надаючи оцінку цим доводам апеляційної скарги, колегія суддів керується тим, що передумовою для застосування положень пункту 2 частини першої статті 175 ГПК України, та, як наслідок, застосування пункту 3 частини першої статті 231 ГПК України, є наявність двох справ з тотожним суб`єктним складом, предметом та підставами.

Позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.

Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.09.2020 у справі № 417/7171/19, від 08.04.2020 у справі № 910/16868/19, від 12.08.2020 у справі № 347/2115/17, від 10.06.2020 у справі № 366/2099/17, на які посилається прокурор.

З аналізу наведених норм права вбачається, що однією з цілей застосування цих норм процесуального права законодавець визначив уникнення можливості формування різних висновків та тлумачень щодо наявних між сторонами обставин та правовідносин, як і уникнення застосування можливості подачі нового позову з тим же предметом, з тих же підстав та між тими ж сторонами, як засобу, направленого на спробу переглянути висновки судів за результатами розгляду попереднього позову, що не відповідатиме принципу юридичної визначеності.

Надаючи оцінку предмету позовних вимог у справах №911/11/23 та №911/1863/16, колегією суддів встановлено таке.

Так, звертаючись із позовними вимогами про усунення перешкоди у здійсненні територіальною громадою міста Вишгород права користування та розпорядження земельною ділянкою з кадастровим номером 3221810100:01:243:0201 шляхом визнання недійсним Договору оренди земельної ділянки площею 4,0354 га з кадастровим номером 3221810100:01:243:0201, який укладено 31.05.2012 між Вишгородською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «KB Центр» у межах справи №911/11/23, прокурором обрано спосіб захисту порушеного права територіальної громади, обґрунтований статтею 391 Цивільного кодексу України та статтею 152 Земельного кодексу України.

Цей спосіб захисту порушеного права спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном, метою застосування якого є відновлення порушених прав у повному (законному) обсязі.

Натомість, звертаючись із позовом про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 31.05.2012, укладеного між Вишгородською міською радою та ТОВ «Фірма КВ Центр» щодо земельної ділянки площею 4,0354 га, розташованої по вул. Набережній, 17 в м. Вишгороді у межах справи №911/1863/16, прокурором обрано спосіб захисту порушеного права, обґрунтований статтями 203, 215 ЦК України.

Визнання недійсним правочину є окремим способом захисту порушеного права, метою застосування якого є припинення регулятивної сили правочину як юридичного факту, тобто визнання його таким, що не породжує юридичних наслідків (анулювання цивільних прав та обов`язків, що виникли у сторін при вчиненні правочину).

Верховний Суд у постанові від 12.11.2024 у справі №911/11/23 підкреслив, що предметом позову, як вимоги про захист порушеного або оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу, є спосіб захисту цього права чи інтересу.

Оскільки у справі №911/11/23 та у справі №911/1863/16 прокурором обрано різні способи захисту, колегія суддів приходить до висновку, що предмети позовних вимог у цих справах є різними.

Надаючи оцінку підставам позовних вимог у справах №911/11/23 та №911/1863/16, колегією суддів встановлено таке.

Так, колегія суддів зауважує, що вимога про усунення перешкоди у здійсненні територіальною громадою міста Вишгород права користування та розпорядження земельною ділянкою з кадастровим номером 3221810100:01:243:0201 шляхом визнання недійсним Договору оренди земельної ділянки площею 4,0354 га з кадастровим номером 3221810100:01:243:0201, укладеного 31.05.2012 між Вишгородською міською радою та ТОВ «KB Центр» у межах справи №911/11/23 прокурором не виокремлена як самостійна. Прокурором вказано, що рішення Вишгородської міської ради від 25.03.2006 № 29/15 в частині затвердження рішення виконавчого комітету Вишгородської міської ради від 23.02.2006 №102, договір оренди земельної ділянки площею 4,0354 га з кадастровим номером 3221810100:01:243:0201, який укладено 31.05.2012 між Вишгородською міською радою та ТОВ «KB Центр», рішення державного реєстратора Сквирської міської ради Гузя А.Г. від 02.06.2021 за індексним номером 58510792 щодо зміни площі земельної ділянки з кадастровим номером 3221810100:01:243:0201 та рішення державного реєстратора комунального підприємства «Добробут» Лєйман І.Є. від 10.10.2017 за індексним номером 37488365 про реєстрацію за ТОВ «КВ Центр» права оренди земельної ділянки з кадастровим номером 3221810100:01:243:0201 у сукупності створюють перешкоди для територіальної громади м. Вишгород у використанні спірної земельної ділянки для задоволення потреб під час відпочинку, рибальства, туризму, проведення спортивних та культурно-розважальних заходів.

Прокурор посилається на такі фактичні обставини:

- розташування спірної земельної ділянки у межах прибережної смуги річки Дніпро;

- відведення земельної ділянки під будівництво торгово-розважального центру;

- використання спірної земельної ділянки всупереч її цільовому призначенню;

- формування та використання земельної ділянки з кадастровим номером 3221810100:01:243:0201 площею 9,5354 га з порушенням норм чинного земельного законодавства.

Правові підстави позову прокурором визначені з посиланням на ст. ст. 59, 60, 61 ЗК України, ст. 4, 85, 88, 89 ВК України (т. 1, арк. 5).

Натомість, звертаючись із позовом про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 31.05.2012, укладеного між Вишгородською міською радою та ТОВ «Фірма КВ Центр» щодо земельної ділянки площею 4,0354 га, розташованої по вул. Набережній, 17 в м. Вишгороді у межах справи №911/1863/16, прокурором визначено зовсім інші фактичні обставини, а саме:

- укладення договору за відсутності чинного на момент укладення договору висновку управління Держкомзему у Вишгородському районі Київської області;

- укладення договору оренди за відсутності проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- недотримання порядку зміни цільового призначення земель із земель водного фонду на землі сільськогосподарського призначення;

- відсутність істотних умов договору, а саме, строк дії договору оренди, цільове призначення земельної ділянки, обмеження щодо використання земельної ділянки, відповідальність сторін;

- укладення договору оренди на підставі рішення суду, а не органу місцевого самоврядування.

Правові підстави прокурором визначені з посиланням на ст. ст. 58, 59, 60, 61, 83, 123, 124, 186 ЗК України, ст. ст. 88 ВК України, ст. ст. 20, 50-54 Закону України «Про землеустрій», ст. 9 Закону України «Про державну землевпорядну експертизу», ст.ст. 15, 15 Закону України «Про оренду землі», ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування» (т.1, арк. 137 на зв. та арк. 138).

Отже, надаючи оцінку тотожності підставам позовів, наведених у справах №911/11/23 та №911/1863/16, колегія суддів приходить до висновку, що фактичні підстави цих позовів є різними, а правові підстави хоча і збігаються щодо посилань прокурора на ст. ст. 59, 60, 61 ЗК України, ст. 4, 85, 88, 89 ВК України, однак вживаються прокурором для обґрунтування різних обставин.

Так, у справі №911/11/23 розташування спірної земельної ділянки у межах прибережної смуги є основною обставиною, якою обґрунтований позов, натомість у справі №911/1863/16 ці норми вживаються у контексті порушення порядку зміни цільового призначення землі під час її відведення в оренду. Натомість, основні доводи стосуються недотримання під час відведення землі в оренду та укладення договору оренди норм ст. ст. 15, 16 Закону України «Про оренду землі».

За встановлених обставин, колегія суддів приходить до висновку, що позови у справах №911/11/23 та №911/1863/16 не є тотожними ані у частині їх предметів, ані у частині їх підстав, що виключає можливість застосування пункту 2 частини 1 статті 175 ГПК України, та, як наслідок, застосування пункту 3 частини 1 статті 231 ГПК України щодо вимог про усунення перешкоди у здійсненні територіальною громадою міста Вишгород права користування та розпорядження земельною ділянкою з кадастровим номером 3221810100:01:243:0201 шляхом визнання недійсним Договору оренди земельної ділянки площею 4,0354 га з кадастровим номером 3221810100:01:243:0201, який укладено 31.05.2012 між Вишгородською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «KB Центр».

Розглядаючи в апеляційному провадженні вимоги про усунення перешкод у здійсненні територіальною громадою міста Вишгород права користування та розпорядження земельною ділянкою з кадастровим номером 3221810100:01:243:0201 шляхом визнання недійсним рішення Вишгородської міської ради від 25.03.2006 № 29/15 в частині затвердження рішення виконавчого комітету Вишгородської міської ради від 23.02.2006 №102; визнання недійсним договору оренди земельної ділянки площею 4,0354 га з кадастровим номером 3221810100:01:243:0201, скасування рішення державного реєстратора комунального підприємства «Добробут» Лєйман І.Є. від 10.10.2017 за індексним номером 37488365 про реєстрацію за Товариством з обмеженою відповідальністю «КВ Центр» права оренди земельної ділянки з кадастровим номером 3221810100:01:243:0201 та повернення земельної ділянки з кадастровим номером 3221810100:01:243:0201 з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю «КВ Центр» на користь територіальної громади міста Вишгород колегія суддів виходить з того, що предметом позову у справі, що переглядається, є встановлення обставин, з якими чинне законодавство пов`язує можливість для застосування до порушеного земельного права територіальної громади м. Вишгород такого способу захисту як усунення перешкод у користуванні спірною земельною ділянкою шляхом визнання недійсними оскаржуваного рішення ради, договору оренди, скасування державної реєстрації права оренди за Товариством, а також повернення земельної ділянки у законне володіння власника.

Так, землі України за основним цільовим призначенням поділяються, зокрема, на землі водного фонду (пункт «є» частини першої статті 19 ЗК України). До земель водного фонду належать, зокрема, землі, зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок і навколо водойм (стаття 58 ЗК України та стаття 4 Водного кодексу України ).

Земельні ділянки під прибережні захисні смуги виділяються у межах водоохоронних зон вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності (ч. 1 ст. 60 ЗК України, ч.1 ст. 88 ВК України).

Прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною:

а) для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари - 25 метрів;

б) для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів;

в) для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів.

При крутизні схилів більше трьох градусів мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється (ч. 2 ст. 60 ЗК України, ч.2 ст. 88 ВК України, абз.2 п. 2 додатку 13 до Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів, затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України від 19.06.1996 № 173 (далі також - Державні санітарні правила планування та забудови населених пунктів).

Прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності (статті 61-62 ЗК України, статті 89-90 ВК України, абзац другий пункту 8.19 Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів і додаток 13 до цих правил).

Отже, землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які розповсюджується особливий порядок їх використання та надання їх у користування. Такі землі можуть надаватись в оренду виключно для цілей, визначених у ЗК України та ВК України.

Органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування можуть передавати, зокрема, підприємствам із земель водного фонду на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо (частина четверта статті 59 ЗК України; близький за змістом припис закріплювала частина третя статті 85 ВК України у редакції, чинній на час прийняття оскаржених рішень).

Таким чином, земельну ділянку у прибережній захисній смузі юридична особа могла отримати в оренду, лише для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.

Прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності (ст. 60 ЗК України, ст. 89 ВК України).

У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється, зокрема, будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, навігаційного призначення, гідрометричних та лінійних, а також інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій, майданчиків для занять спортом на відкритому повітрі, об`єктів фізичної культури і спорту, які не є об`єктами нерухомості), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів.

Режим господарської діяльності на земельних ділянках прибережних захисних смуг уздовж річок, навколо водойм та на островах встановлюється законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 60 ЗК України, у редакції, чинній як на момент остаточного формування земельної ділянки та виготовлення технічної документації, так і на момент набуття спірної земельної ділянки в оренду, прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою.

Межі встановлених прибережних захисних смуг і пляжних зон зазначаються в документації з землеустрою, кадастрових планах земельних ділянок, а також у містобудівній документації.

Прибережні захисні смуги встановлюються на земельних ділянках усіх категорій земель, крім земель морського транспорту.

Згідно з п. 2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 05 листопада 2004 року № 434, у разі відсутності належної землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо водоохоронних зон та прибережних захисних смуг водних об`єктів природоохоронний орган забезпечує їх збереження, шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо вилучення (викупу), надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених ст. 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку визначення з урахуванням існуючих конкретних умов забудови на час встановлення водоохоронної зони. Порядок та умови виготовлення проектів землеустрою, в тому числі й щодо прибережних смуг, визначаються ст.ст. 50, 54 Закону України «Про землеустрій».

Матеріали справи не містять доказів розробки окремих проектів землеустрою, або затвердженої у встановленому законом порядку містобудівної документації, які б визначали межі прибережної захисної смуги річки Дніпро, на момент відведення спірної земельної ділянки в оренду.

Однак, прокурор у позовній заяві наголошував на тому, що відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не може свідчити про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розмір встановлений законом.

Суд апеляційної інстанції визнає такі доводи прокурора обґрунтованими та зазначає, що при наданні земельної ділянки, за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги, необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених ст. 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку визначення.

Наведений висновок узгоджується із позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постановах від 30 травня 2018 року у справі № 469/1393/16-ц (провадження № 14-71цс18), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц(провадження № 14-452цс18) (пункт 44), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18) (пункт 53), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19) (пункт 63.2).

Як встановлено судом, станом на час відведення земельної ділянки в оренду, а також на час вирішення спору ані документацією із землеустрою, ані містобудівною документацією межі водоохоронних зон та межі прибережних захисних смуг річки Дніпро не встановлені.

При цьому, матеріалами справи підтверджується, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3221810100:01:243:0201, площею 9,5354 га відноситься до земель водного фонду, оскільки розташована в межах прибережної захисної смуги річки Дніпро.

Зокрема, віднесення спірної земельної ділянки до земель водного фонду повністю підтверджується: інформацією ДНВП «Картографія» від 28.09.2022 року №342 з долученими картографічними матеріалами, відповідно до яких земельна ділянка з кадастровим номером 3221810100:01:243:0201 накладається на 100 метрову прибережну захисну смугу річки Дніпро та її межі співпадають (є суміжними) з урізом води; кадастровим планом (опис меж) земельної ділянки (додатки до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 26.05.2017 №НВ-3209050472017), згідно з яким спірна ділянка по межі від А до Б прилягає до земель водного фонду; листом Вишгородської міської ради від 09.08.2022 №2-28/1273, за змістом якого земельна ділянка з кадастровим номером 3221810100:01:243:0201 підпадає під прибережну захисну смугу відповідно до містобудівної документації (Схеми планування обмежень та інженерної оцінки території); актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства щодо об`єкта-земельної ділянки Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 09.11.2021 №508-ДК/20/АП/09/01/-21.

У зв`язку з викладеним, колегія суддів відхиляє доводи Товариства про те, що відсутність землевпорядної документації з відведення прибережної захисної смуги річки Дніпро вказує на відсутність такої смуги, а також про відсутність доказів перебування спірної земельної ділянки в межах прибережної захисної смуги річки Дніпро.

Колегія суддів також враховує, що відповідачем не надано жодних доказів на спростування встановлених судом першої інстанції обставин розташування спірної земельної ділянки у межах прибережної захисної смуги річки Дніпро. В апеляційній скарзі відповідачем висловлену незгоду з обставинами, викладеними у акті перевірки дотримання вимог земельного законодавства щодо об`єкта - земельної ділянки Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 09.11.2021 №508-ДК/20/АП/09/01/-21. Разом з цим, сам факт незгоди відповідача з актом не є доказом у розумінні Глави 5 ГПК України.

Надаючи оцінку обраному прокурором способу захисту, враховуючи встановлену судом обставину розташування спірної земельної ділянки у межах прибережної смуги річки Дніпро, колегія суддів керується таким.

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина друга статті 152 ЗК України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання негаторного позову.

Негаторний позов - це позов власника, який є володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина друга статті 152 ЗК України).

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювала правову позицію стосовно того, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду (перехід до них володіння цими землями) всупереч вимогам ЗК України є неможливим.

Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього кодексу (див. також висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постановах від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц; від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 70); від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (пункт 80); від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 96); від 7 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (пункт 45)).

Отже, зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням Земельного кодексу України та Водного кодексу України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку необхідно розглядати як негаторний позов, який можна заявити упродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду.

Такі правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у ряді постанов, зокрема, від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 71); від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункт 96); від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (пункт 81); від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 97); від 7 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (пункт 46), від 15.09.2020 у справі №469/1044/17 (пункт 74).

Власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку.

Належність вимог про визнання відповідних рішень ради та договорів, укладених на їх виконання недійсними до негаторних вбачається зі змісту постанов Великої Палати Верховного Суду, зокрема, від 12 червня 2019 року у справі №487/101288/14, від 15.09.2020 у справі №469/1044/17, від 28.09.2022 у справі № 483/448/20.

Колегія суддів також зауважує, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки (частина перша статті 11 ЦК України). Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України). Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (частина друга статті 328 ЦК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Отже, за загальним правилом цивільні права, зокрема право власності, виникають із правомірних, а не протиправних дій.

Враховуючи, що спірна земельна ділянка розташована у межах прибережної захисної смуги річки Дніпро, набуття права користування нею для потреб, інших, ніж передбачено ч. 4 ст. 59 ЗК України, зокрема, для будівництва торгово-розважального центру, виключає можливість формування висновку про те, що набуття Товариством права оренди відбулось правомірно.

Про неправомірність дій відповідача свідчать у цілому дії останнього щодо формування земельної ділянки з кадастровим номером 3221810100:01:243:0201 у конфігурації площі - 4,0354 га, також подальше збільшення площі цієї земельної ділянки до 9,5354 га фактично в односторонньому порядку.

Втручання у приватні права й інтереси має бути належно збалансованим із відповідними публічними (державними, суспільними) інтересами, із забезпеченням прав, свобод та інтересів кожного, кому держава гарантувала безперешкодне володіння загальнонародними благами та ресурсами, вільний доступ до водних та інших природних ресурсів, зокрема і до річки Дніпро.

У разі порушення рівноваги публічних і приватних інтересів, зокрема, безпідставним наданням пріоритету правам особи перед правами територіальної громади, у питаннях, які стосуються загальних для всіх прав та інтересів, прокурор має повноваження, діючи у публічних інтересах, звернутися до суду, якщо органи державної влади, місцевого самоврядування, їхні посадові особи не бажають чи не можуть діяти аналогічним чином, або ж самі є джерелом порушення прав і законних інтересів територіальної громади чи загальносуспільних (загальнодержавних) інтересів.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, прокурором заявлено вимоги про усунення перешкоди у здійсненні територіальною громадою міста Вишгород права користування та розпорядження земельною ділянкою з кадастровим номером 3221810100:01:243:0201 шляхом:

Надаючи оцінку обставинам прийняття оскаржуваного рішення ради, укладення договору оренди та подальшої реєстрації права оренди Товариством, колегією суддів встановлено таке.

23.02.2006 Виконавчим комітетом Вишгородської міської ради прийнято рішення № 102 «Про будівництво комплексу інженерних споруд Набережної у м. Вишгороді», яким було погоджено ТОВ «Фірма КВ Центр» місце розташування комплексу споруд Набережної на земельній ділянці площею 5,5 га за рахунок земель Вишгородської міської ради по непарній стороні вулиці Набережної у м. Вишгороді від межі з м. Києвом (стела Вишгород, 946 р.) до земельної ділянки наданої рішенням №434 від 28.09.2005 під будівництво «Яхт-клубу» ТОВ НВП «Контракт-К» (т. 1 арк. 18 - 19).

Пунктом 4 рішення виконавчого комітету Вишгородської міської ради №102 від 23.02.2006 встановлено, що Замовнику надається дозвіл на виготовлення акту вибору, проекту відводу і грошової оцінки земельної ділянки площею 5,5 га, що зазначена в п. 1 цього рішення, для оформлення землекористування на умовах оренди з цільовим призначенням - будівництво і експлуатація комплексу інженерних споруд Набережної.

Згідно з п. 5 рішення виконавчого комітету Вишгородської міської ради № 102 від 23.02.2006 - після затвердження акту вибору, проекту відводу та грошової оцінки, надати замовнику на умовах оренди, терміном на 49 років земельну ділянку площею 5,5 га, що зазначена в п. 1 цього рішення, для будівництва та експлуатації об`єкта. Замовнику укласти з виконавчим комітетом Вишгородської міської ради договір оренди земельної ділянки. Встановити орендну плату за орендовану земельну ділянку у розмірі 2% (на перші два роки оренди) і 10% (на інші сорок сім років оренди) від її грошової оцінки.

23.02.2006 між орендодавцем (Вишгородська міська рада) та орендарем (ТОВ «Фірма КВ Центр») було укладено договір оренди землі №324, відповідно до умов якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для будівництва торгівельно-розважального комплексу та паркової зони, яка знаходиться у м. Вишгороді по вул. Набережній (т.1 акр. 145 на зв. - акр. 148).

Відповідно до п. 2 договору оренди землі в оренду передається земельна ділянка загальною площею 5,5 га, у тому числі прилегла зона річки Дніпро.

Договір зареєстровано у Вишгородській міській раді, про що у Державному реєстрі земель 23.02.2006 і вчинено запис за №324.

За актом приймання-передачі земельної ділянки від 23.02.2006 орендодавець (Вишгородська міська рада) передав, а орендар (ТОВ «Фірма КВ Центр») прийняв у довгострокову оренду земельну ділянку загальною площею 5,5 га, що знаходиться у м. Вишгороді по вул. Набережній для будівництва торгівельно-розважального комплексу та паркової зони (т.1 арк. 149).

Матеріали справи містять також копію технічної документації із землеустрою, що стосується земельної ділянки площею 5,5 га, розташованої у м. Вишгород по вул. Набережній (т.1 арк. 149 на зв. - арк. 163).

Після укладення договору, рішенням Вишгородської міської ради від 25.03.2006 №29/15 затверджено рішення виконавчого комітету Вишгородської міської ради №102 від 23.02.2006 (т. 1 арк. 20 - 27, далі також - оскаржуване рішення ради).

Відповідно до ст. 124 ЗК України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Передача в оренду земельних ділянок громадянам і юридичним особам із зміною їх цільового призначення та із земель запасу під забудову здійснюється за проектами відведення в порядку, встановленому статтями 118, 123 цього Кодексу.

Надаючи оцінку змісту оскаржуваного рішення, колегія суддів приходить до висновку, що це рішення стосується земельної ділянки площею 5,5 га, щодо якої укладено договір оренди від 23.02.2006 №324, який було зареєстровано у встановленому законом порядку.

Натомість, спірна земельна ділянка має чітко визначено площу - 4,0354 га та присвоєний їй після ухвалення рішення та укладення договору кадастровий номер, що вказує на те, що це рішення спірної земельної ділянки не стосується, вичерпало свою дію шляхом виконання - укладення іншого договору оренди.

Оскільки оскаржуване рішення ради стосується іншої земельної ділянки, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог прокурора про усунення перешкоди у здійсненні територіальною громадою міста Вишгород права користування та розпорядження земельною ділянкою з кадастровим номером 3221810100:01:243:0201 шляхом визнання недійсним рішення Вишгородської міської ради від 25.03.2006 №29/15 в частині затвердження рішення виконавчого комітету Вишгородської міської ради від 23.02.2006 №102.

Колегія суддів також враховує, що до апеляційної скарги Товариством надано копію Постанови Вишгородського районного суду Київської області від 15.10.2010 у справі №2-а-664/2010 за позовом ТОВ «КВ Центр» до Вишгородської міської ради про визнання незаконним та скасування рішення Вишгородської міської ради №1/37 від 30.10.2006 «Про відкликання рішення виконавчого комітету Вишгородської міської ради прийнято рішення № 102 від 23.02.2006 та рішення Вишгородської міської ради від 25.03.2006 №29/15 (в частині, що стосується ТОВ «КВ Центр») із зарахуванням земельної ділянки, про яку у ньому йде мова до земель запасу Вишгородської міської ради». Постановою суду позов Товариства задоволено, оскаржуване рішення скасовано, зобов`язано Міську раду укласти договір оренди земельної ділянки по вул. Набережній, 17 у м. Вишгород, Київської області в редакції, що направлялась Вишгородській міській раді.

Під час розгляду справи Вишгородським районним судом було встановлено, що у 2009 році Товариство зверталось до Міської ради із вимогою про укладення договору оренди земельної ділянки площею 5,5 га щодо якої раніше було ухвалено рішення виконавчого комітету Вишгородської міської ради №102 від 23.02.2006 та рішення Вишгородської міської ради від 25.03.2006 №29/15, яким це рішення було затверджене.

У подальшому, 31.05.2012 між Вишгородською міською радою та TOB «КВ Центр» було укладено Договір оренди земельної ділянки площею 4,0354 га з кадастровим номером 3221810100:01:243:0201 для експлуатації та обслуговування будівель та споруд виробничого комплексу і будівництва торгівельно-розважального комплексу та паркової зони по вул. Набережній, 17 у м. Вишгород, терміном на 49 років (т. 1 арк. 28 - 32, далі - оскаржуваний договір оренди).

Відповідно до п. 1.1 оскаржуваного договору оренди, орендодавець на підставі рішення виконавчого комітету Вишгородської міської ради від 23.02.2006 №102, затвердженого рішенням Вишгородської міської ради від 25.03.2006 № 29/15 та постанови Вишгородського районного суду Київської області від 15.10.2010, яка на момент підписання договору набрала законної сили, передає, а орендар приймає в оренду (строкове платне користування) на 49 років земельну ділянку, визначену цим договором.

За п. 2.1. оскаржуваного договору оренди, об`єктом оренди є земельна ділянка з наступними характеристиками: місцерозташування - вулиця Набережна, 17 у місті Вишгороді Київської області, розмір - 4,0354 га, цільове призначення - для експлуатації та обслуговування будівель та споруд виробничого комплексу і будівництва торгівельно-розважального комплексу та паркової зони, кадастровий номер - 3221810100:01:243:0201.

Договір посвідчено нотаріально, про що у реєстрі зроблено запис за №883.

Договір зареєстровано у встановленому законом порядку в Управлінні Держкомзему у Вишгородському районі Київської обл. за №322180004000278 11.06.2012.

У подальшому, на підставі витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 26.05.2017 №НВ-3209050472017, державним реєстратором комунального підприємства «Добробут» Литвинівської сільської ради Лєйман І.Є., 10.10.2017 прийнято рішення за індексним номером 37488365 про державну реєстрацію права комунальної власності територіальної громади міста Вишгород в особі Вишгородської міської ради та права оренди ТОВ «КВ Центр» на земельну ділянку площею 4,0354 га з кадастровим номером 3221810100:01:243:0201 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови та видом використання - для експлуатації та обслуговування будівель та споруд виробничого комплексу і будівництва торгівельно-розважального комплексу та паркової зони.

Відповідно ж до ст. 125 ЗК України, в редакції чинній на дату укладення договору, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Тобто право оренди на спірну земельну ділянку у Товариства фактично виникло лише через 5 років з моменту укладання цього договору.

Також, на підставі витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 26.05.2021 № НВ-9900452132021, державним реєстратором Сквирської міської ради Гузем А.Г. 02.06.2021 прийнято рішення за індексним номером 58510792 про внесення зміни щодо розміру площі земельної ділянки з кадастровим номером 3221810100:01:243:0201 з 4,0354 га на 9,5354 га. Тобто спірна земельна ділянка збільшилась на 5,5 га.

Матеріалами справи підтверджується, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3221810100:01:243:0201, площею 9,5354 га відноситься до земель водного фонду, оскільки розташована в межах прибережної захисної смуги р. Дніпро.

Відповідно до ст. 124 ЗК України у редакції, чинній на момент укладення договору, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.

За приписами ст. 125 ЗК України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Надаючи оцінку умовам спірного договору оренди, укладеного щодо земельної ділянки площею 4,0354 га з кадастровим номером 3221810100:01:243:0201, колегія суддів враховує, що відповідачем щодо цієї земельної ділянки не надано жодного рішення органу місцевого самоврядування щодо надання згоди на виготовлення технічної документації на спірну земельну ділянку, погодження технічної документації на спірну земельну ділянку та надання спірної земельної ділянки в оренду.

Посилання у п. 1.1 оскаржуваного договору оренди на рішення виконавчого комітету Вишгородської міської ради від 23.02.2006 №102, затвердженого рішенням Вишгородської міської ради від 25.03.2006 №29/15 та на постанову Вишгородського районного суду Київської області від 15.10.2010, яка на момент підписання договору набрала законної сили, вказує на незаконність укладення спірного договору, оскільки і рішення виконавчого комітету, і рішення ради і навіть постанова суду стосуються земельної ділянки площею 5,5 га, тобто зовсім іншого об`єкта речових прав.

Оскільки оскаржуваний договір укладався у 2012 році, то, з огляду на норму ст. 124 ЗК України, укладенню договору передувало проведення земельних торгів. Докази проведення земельних торгів також відсутні.

Тобто, відповідачем на підтвердження правомірності формування спірної земельної ділянки та присвоєння їй відповідного кадастрового номера, а також володіння ним спірною земельною ділянкою, крім сумнівного договору не надано жодних доказів, які б вказували на дотримання ним порядку отримання спірної земельної ділянки в оренду.

За загальним правилом, встановленим ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Правомірність є конститутивною ознакою правочину як юридичного факту (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 листопада 2018 року у справі № 577/5321/17).

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, колегія суддів враховує, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (частини перша, друга статті 228 ЦК України).

Виділяючи правочин, що порушує публічний порядок, як окремий вид нікчемних правочинів, Цивільний кодекс України виходить зі змісту самої протиправної дії та небезпеки її для інтересів держави і суспільства загалом, а також значимості порушених інтересів внаслідок вчинення такого правочину.

При цьому категорія публічного порядку застосовується не до будь-яких правовідносин у державі, а лише щодо суттєвих основ правопорядку.

З огляду на зазначене, публічний порядок - це публічно-правові відносини, які мають імперативний характер і визначають основи суспільного ладу держави.

Отже, положеннями статті 228 Цивільного кодексу України визначено перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об`єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об`єктів цивільного права тощо.

Колегія суддів зауважує, що предметом договору оренди від 31.05.2012 є земельна ділянка комунальної власності, площею 4,0354 га, розташована у межах прибережної захисної смуги річки Дніпро.

Також, матеріалами справи підтверджується, що спірний договір оренди землі за відсутності для цього підстав, визначених в ст. 124 ЗК України (відповідне рішення ради про надання землі в оренду), а також визначених в частині 2 ст. 134 ЗК України (випадки укладення договору оренди землі без проведення аукціону), укладений без дотримання встановленого законом порядку отримання землі на підставі рішення органу місцевого самоврядування та без дотримання конкурентних засад, тобто спрямований на незаконне заволодіння земельною ділянкою комунальної власності.

Відповідно, такий договір згідно з частинами першою та другою статті 228 ЦК України є нікчемним. Схожа правова позиція висловлена Великою палатою Верховного Суду у постанові від 20.07.2022 у справі №923/196/20.

За ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Колегія суддів підкреслює, що такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується лише до оспорюваних правочинів.

Так, за наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину. Така позиція відповідає правовому висновку, викладеному в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі №463/5896/14-ц (провадження №14-90цс19) під час розгляду спорів у подібних правовідносинах.

Оскільки правочин є нікчемним, визнавати його недійсним не є доцільним, а тому колегія суддів приходить до висновку, що у цій частині у задоволенні позову варто відмовити, адже визнання нікчемного правочину недійсним не є належним способом захисту прав та не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, так як нікчемний правочин є недійсним у силу закону.

Частиною 1 ст. 216 ЦК України встановлено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Водночас, як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, Товариство на підставі нікчемного правочину здійснило реєстрацію права оренди на спірну земельну ділянку, а у подальшому, збільшила площу цієї земельної ділянки.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Державна реєстрація прав проводиться на підставі документів, необхідних для відповідної реєстрації, передбачених статтею 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними (абзац 2 частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними (абзац 3 частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 у справі №633/408/18 зазначено, що вимоги про скасування державної реєстрації права оренди на землю за певних умов можна розглядати як вимоги про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном, якщо саме ця реєстрація створює відповідні перешкоди.

Так, матеріалами справи підтверджується, що державним реєстратором комунального підприємства «Добробут» Литвинівської сільської ради Лєйман І.Є. 06.10.2017 здійснено державну реєстрацію як права комунальної власності територіальної громади міста Вишгород в особі Вишгородської міської ради (номер запису - 22744373), так і права оренди TOB «КВ Центр» (номер запису - 22744813) на земельну ділянку площею 4,0354 га з кадастровим номером 3221810100:01:243:0201.

Державна реєстрація права комунальної власності була здійснена на підставі Закону України від 06.09.2012 №5245-VI та витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 26.05.2017 № НВ-3209050472017. Витяг містить таку інформацію: площа - 4,0354 га, кадастровий номер - 3221810100:01:243:0201, реєстрація земельної ділянки у Державному земельному кадастрі - 11.06.2012, орган, що здійснив реєстрацію - Управління Держкомзему у Вишгородському районі, технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості),інформація про документацію із землеустрою, на підставі якої здійснена державна реєстрація земельної ділянки - 19.05.2017, ТОВ «НВФ «ГЕОКАД», ОСОБА_1 , форма власності - державна. Додаток до витягу містить кадастровий план земельної ділянки з кадастровим номером 3221810100:01:243:0201.

Відомості про державну реєстрацію внесено до Реєстру 10.10.2017.

При цьому, у матеріалах справи є Інформаційна довідка від 12.12.2022 №317410531 яка містить інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо земельної ділянки з кадастровим номером 3221810100:01:243:0201 (т. 1 арк. 43-45).

Цією довідкою підтверджується, що державний реєстратор комунального підприємства «Добробут» Литвинівської сільської ради Лєйман І.Є. 06.10.2017 відкрила новий розділ та зареєструвала об`єкт нерухомого майна (земельну ділянку) та право комунальної власності на неї у жовтні 2017 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 79 ЗК України (у редакції, чинній на дату реєстрації права комунальної власності), земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

За нормою ст. 79-1 ЗК України (у редакції, чинній на дату реєстрації права комунальної власності) формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.

Оскільки матеріали справи не містять інших, ніж витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 26.05.2017 №НВ-3209050472017, доказів формування спірної земельної ділянки як об`єкта цивільних прав, колегія суддів приходить до висновку, що спірна земельна ділянка як об`єкт майнових прав була сформована після здійснення реєстрації права комунальної власності на неї у жовтні 2017 року.

Тобто фактично, сторони нікчемного договору оренди від 31.05.2012, замінили встановлений законом порядок формування земельної ділянки з метою її надання в оренду, який включає прийняття рішення про надання дозволу на розробку технічної документації, розробку технічної документації, надання земельної ділянки в оренду, укладення договору та реєстрації права оренди, на реєстрацію права оренди після реєстрації права комунальної власності на землю.

Одразу ж, після реєстрації права комунальної власності, державним реєстратором Комунального підприємства «Добробут» Литвинівської сільської ради Лєйман І.Є. 06.10.2017 здійснено державну реєстрацію права оренди ТОВ «КВ Центр» на підставі договору оренди землі від 31.05.2012.

Разом з цим, як встановлено апеляційним судом під час апеляційного перегляду рішення, цей договір за своєю правовою природою є нікчемним. Відповідно, з огляду на норми ст. 216 ЦК України, не може бути підставою для набуття ТОВ «КВ Центр» права оренди спірною земельною ділянкою з кадастровим номером 3221810100:01:243:0201 площею 4,0354 га.

Колегія суддів також вважає за необхідне зазначити наступне.

Зі змісту нікчемного договору оренди землі від 31.05.2012 вбачається, що об`єктом оренди є земельна ділянка з наступними характеристиками: місцерозташування - вулиця Набережна, 17 у місті Вишгороді Київської області, розмір - 4,0354 га, цільове призначення - для експлуатації та обслуговування будівель та споруд виробничого комплексу і будівництва торгівельно-розважального комплексу та паркової зони, кадастровий номер - 3221810100:01:243:0201.

Інші характеристики об`єкта оренди зазначені в технічній документації із землеустрою щодо складання договору оренди земельної ділянки, виготовленої ТОВ «НВП Горизонт», кадастрова справа проект відведення ПО-0441 від 22.03.2011. Нормативна грошова оцінка земельної ділянки згідно з витягом №99 із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, виданого 03.02.2012 року Управлінням Держкомзему у Вишгородському районі Київської області.

Колегія суддів констатує, що Товариством не було надано суду ані технічної документації із землеустрою щодо складання договору оренди земельної ділянки, виготовленої ТОВ «НВП Горизонт», ані витягу №99 від 03.02.2012.

Як вже вище зазначалося, договір оренди від 31.05.2012 було зареєстровано в Управлінні Держкомзему у Вишгородському районі Київської області 11.06.2012 за №322180004000278.

За змістом ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до Тимчасового порядку присвоєння кадастрового номера земельній ділянці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.08.2010 №749 (далі також - Тимчасовий порядок) цей Тимчасовий порядок визначає процедуру присвоєння кадастрового номера земельній ділянці та внесення відповідних даних до державного реєстру земель.

Відповідно до п.п. 3, 4 Тимчасового порядку, в Україні створюється єдина система присвоєння кадастрового номера земельній ділянці. Кадастровий номер присвоюється земельній ділянці незалежно від форми власності. У разі переходу права власності на земельну ділянку від однієї особи до іншої, виникнення інших, крім права власності, речових прав на земельну ділянку, зміни речових прав на земельну ділянку кадастровий номер не змінюється.

Пунктами 10, 11 Тимчасового порядку встановлено, що визначення та присвоєння кадастрового номера земельній ділянці здійснюють територіальні органи Держкомзему. Для визначення кадастрового номера земельної ділянки розробник документації із землеустрою подає до територіального органу Держкомзему за місцезнаходженням земельної ділянки: заяву про визначення кадастрового номера земельної ділянки; документацію із землеустрою, зокрема документи, зазначені в підпунктах 4 і 5 пункту 9 цього Тимчасового порядку; файл обміну даними про результати робіт із землеустрою в електронному вигляді (далі - обмінний файл).

Забороняється вимагати подання документів та відомостей, не передбачених цим пунктом.

Посадова особа територіального органу Держкомзему присвоює зазначеній заяві та документації із землеустрою обліковий номер.

Відповідно до п. 12 Тимчасового порядку, територіальний орган Держкомзему перевіряє протягом трьох робочих днів відповідність меж земельної ділянки даним чергового кадастрового плану та у разі відповідності меж земельної ділянки даним чергового кадастрового плану визначає кадастровий номер земельної ділянки з дотриманням вимог пунктів 8 і 9 цього Тимчасового порядку та вносить до обмінного файла відомості про кадастровий номер земельної ділянки; робить на титульному аркуші документації із землеустрою, плані меж або кадастровому плані земельної ділянки, відомостях про обробку теодолітного ходу та визначення координат поворотних точок меж земельної ділянки позначку, в якій зазначаються кадастровий номер, дата його визначення, прізвище та ініціали посадової особи, що зробила цю позначку, і ставиться її підпис. Виправлення у такій позначці не допускаються. Визначений та зазначений на даних документах кадастровий номер земельної ділянки не вважається присвоєним; подає до державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» (далі - Центр кадастру) документацію із землеустрою та обмінний файл згідно з актом приймання-передачі.

Пунктом 13 Тимчасового порядку визначено, що Центр кадастру проводить протягом п`яти робочих днів з дня надходження документації із землеустрою та обмінного файла перевірку такої документації та обмінного файла щодо: відповідності вимогам, установленим до структури кадастрового номера земельної ділянки; відповідності структурних елементів кадастрового номера земельної ділянки індексній кадастровій карті; відсутності дублювання кадастрового номера земельної ділянки та проводить процедуру приймання обмінного файла.

Згідно з пунктом 14 Тимчасового порядку, Центр кадастру в разі прийняття за результатами проведення перевірки документації із землеустрою та обмінного файла і процедури приймання обмінного файла позитивного висновку - вносить відповідні відомості до автоматизованої системи державного земельного кадастру (далі - автоматизована система), подає до територіального органу Держкомзему документацію із землеустрою з позначкою про приймання обмінного файла згідно з актом приймання-передачі та готує з використанням даних автоматизованої системи Поземельну книгу.

Пунктами 19, 20 Тимчасового прядку встановлено, що Територіальний орган Держкомзему відкриває в одноденний строк після надходження документації із землеустрою Поземельну книгу. Кадастровий номер земельної ділянки вважається присвоєним з моменту відкриття територіальним органом Держкомзему Поземельної книги.

Оскільки у нікчемному договорі оренди землі від 31.05.2012 є посилання на технічну документацію, виготовлену ТОВ «НВП «Горизонт», а також до нього була додана копія одного аркуша з цієї технічної документації під назвою «Кадастровий план» з нанесенням на ньому рукописного тексту «кадастровий номер 3221810100012430201» (т. 1, арк. 35), колегія суддів приходить до висновку, що присвоєння кадастрового номера спірній земельній ділянці відбулось на підставі Тимчасового порядку у зв`язку із зверненням розробника документації із землеустрою до територіального органу Держкомзему за місцезнаходженням земельної ділянки.

У подальшому, спірна земельна ділянка була зареєстрована у Державному земельному кадастрі 11.06.2012 одночасно із реєстрацією нікчемного договору оренди землі у територіальному органі Держкомзему.

Саме тому у всіх витягах з Державного земельного кадастру фігурує відмітка про те, що спірна земельна ділянка зареєстрована 11.06.2012, що не відповідає дійсності, оскільки 11.06.2012 було зареєстровано нікчемний договір оренди землі в територіальному управлінні Держкомзему.

Натомість, як встановлено апеляційним господарським судом, формування та фактична реєстрація спірної земельної ділянки з кадастровим номером 3221810100:01:243:0201 площею 4,0354 га відбулась лише у жовтні 2017 року у зв`язку з реєстрацією Міською радою права комунальної власності на неї на підставі Закону України.

Колегія суддів, переглядаючи спір, підкреслює, що матеріали справи не містять жодних рішень Вишгородської міської ради Київської області, ухвалених радою у 2011-2012 роках (тобто у роки, які передували укладенню спірного договору оренди від 31.05.2012) про погодження місцерозташування земельної ділянки, надання дозволу на розробку проекту землеустрою, затвердження проекту землеустрою, надання у оренду земельної ділянки площею 4,0354 га розташованої по вул. Набережній у м. Вишгород.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що у Товариства не було жодних законних підстав для розробки технічної документації, звернення до Держкомзему із заявою про присвоєння кадастрового номера земельній ділянці, укладення спірного договору, а також, реєстрації за собою у 2017 році права оренди на спірну земельну ділянку з кадастровим номером 3221810100:01:243:0201.

Незважаючи на це, згодом, представником ТОВ «КВ Центр» 02.06.2021 державному реєстратору Сквирської міської ради Гузю А.Г. було подано заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, до якої долучено витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 26.05.2021 № НВ-9900452132021, де містяться відомості, що площа земельної ділянки з кадастровим номером 3221810100:01:243:0201 становить 9,5354 га.

На підставі зазначеної заяви представника ТОВ «КВ Центр» та витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 26.05.2021 №НВ-9900452132021, державним реєстратором Сквирської міської ради Гузем А.Г. 02.06.2021 прийнято рішення за індексним номером 58510792 про внесення зміни щодо розміру площі земельної ділянки з кадастровим номером 3221810100:01:243:0201 з 4,0354 га на 9,5354 га.

Надаючи оцінку діям Товариства та державного реєстратора у цій частині, колегія суддів виходить з такого.

Так, матеріали справи містять кілька витягів з Державного земельного кадастру щодо земельної ділянки з кадастровим номером 3221810100:01:243:0201.

Зокрема, копія витягу з Державного земельного кадастру від 26.05.2017 №НВ-3209050472017 (т.1, арк.288) містить також і додаток з кадастровим планом земельної ділянки площею 4,0354 га.

Копія витягу від 26.05.2021 №НВ-9900452132021 (т.1, арк.290) також містить додаток з кадастровим планом земельної ділянки, площею 9,5354 га.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, єдиною підставою для внесення державним реєстратором Сквирської міської ради Гузем А.Г. 02.06.2021 зміни щодо розміру площі земельної ділянки з кадастровим номером 3221810100:01:243:0201 з 4,0354 га на 9,5354 га є лише згадана копія витягу від 26.05.2021 №НВ-9900452132021 з додатком.

При цьому, збільшення земельної ділянки відбулось на 5,5 га (9,5354 га - 4,0354 га).

У матеріалах справи також є копія технічної документації із землеустрою інв. №141В за 2006 рік, додана Товариством до апеляційної скарги, виготовлена Інститутом землеустрою Української академії аграрних наук, підписана виконавчим директором - Д.С. Добряк, начальником відділу - В.П. Феденко, головним інженером - О.П. Крайтор, яка стосується земельної ділянки площею 5,5 га. Технічна документація виготовлена щодо земельної ділянки, яка є предметом договору оренди від 23.02.2006 №324.

Надаючи оцінку наявним у матеріалах справи копіям витягу з Державного земельного кадастру від 26.05.2017 №НВ-3209050472017, витягу від 26.05.2021 №НВ-9900452132021 та копії технічної документації на земельну ділянку площею 5,5 га, що є предметом договору оренди від 23.02.2006 №324, керуючись ст. 79 ГПК України («Вірогідність доказів»), колегія суддів приходить до висновку, що Товариство в односторонньому порядку вирішило об`єднати земельну ділянку, право на яку ним було зареєстровано на підставі нікчемного договору оренди землі від 31.05.2012 площею 4,0354 га та земельну ділянку, яка перебуває у оренді на підставі договору оренди від 23.02.2006 №324, площею 5,5 га.

До таких висновків колегія суддів дійшла шляхом візуального співставлення обрисів земельних ділянок на кадастрових планах вміщених до додатків витягів від 26.05.2017 №НВ-3209050472017 (т. 1, арк. 289 на звороті), від 26.05.2021 №НВ-9900452132021 (т. 1, арк. 291) та кадастрового плану, вміщеного до технічної документації (т. 1, арк. 251).

Колегія суддів також приходить до висновку, що такі дії Товариства та державного адміністратора не відповідають нормам чинного законодавства, якими врегульовано порядок об`єднання земельних ділянок комунальної власності.

Так, статтею 83 Закону України встановлено, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам, є комунальною власністю.

Статтею 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Відповідно до ст. 12 Закону України (в редакції, чинній на момент проведення спірної реєстраційної дії) до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин належить розпорядження землями комунальної власності, територіальних громад.

Відповідно до ч. 5 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, укладати договори в рамках державно-приватного партнерства, у тому числі концесійні договори, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Згідно з ч. 8 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

Відповідно до ст. 116 Закону України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

За нормою ст. 79-1 Закону України, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється, зокрема, шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок (ч.ч. 1, 2 ст. 79-1).

Формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок. Земельні ділянки можуть бути об`єднані, якщо вони мають однакове цільове призначення. У разі поділу земельної ділянки, об`єднання земельних ділянок сформовані земельні ділянки зберігають своє цільове призначення (ч. 6 ст. 79-1).

Винесення в натуру (на місцевість) меж сформованої земельної ділянки до її державної реєстрації здійснюється за документацією із землеустрою, яка стала підставою для її формування (ч. 7 ст. 79-1).

Земельна ділянка припиняє існування як об`єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується в разі, зокрема, поділу або об`єднання земельних ділянок (ч. 13 ст. 79-1).

Оскільки спірні земельні ділянки площею 4,0354 га та 5,5 га є об`єктами комунальної власності, то, враховуючи норми ст. ст. 10, 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст. ст. 12, 79-1, 83 ЗК України, їх об`єднання хоча і можливе за відповідної технічної документацією із землеустрою, однак, виключно за наявності відповідного рішення ради як власника цього майна.

Натомість, оскільки матеріали справи не містять ані рішення ради, ані відповідної технічної документації щодо об`єднання згаданих земельних ділянок, дії Товариства, яке в односторонньому порядку вирішило об`єднати згадані земельні ділянки, як і державного реєстратора, який за відсутності достатніх правових підстав збільшив площу земельної ділянки з кадастровим номером 3221810100:01:243:0201 є незаконними та порушують право комунальної власності територіальної громади м. Вишгород на цю земельну ділянку.

Як вже зазначалось вище у постанові, згідно з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 у справі №633/408/18, вимоги про скасування державної реєстрації речового права за певних умов можна розглядати як вимоги про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном, якщо саме ці рішення та реєстрація створюють відповідні перешкоди.

У практиці Великої Палати Верховного Суду закріпився принцип реєстраційного підтвердження речових прав на нерухоме майно. Відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (підпункт 6.30), від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (підпункт 4.17), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (підпункт 6.13) та інші).

Оскільки матеріали справи не містять доказів прийняття міською радою рішень щодо надання Товариству в оренду земельної ділянки з кадастровим номером 3221810100:01:243:0201 площею 4,0354 га, або ж рішень щодо об`єднання земельних ділянок площею 4,0354 га та 5,5 га, які є об`єктами комунальної власності, то здійснені Товариством державні реєстрації за собою права оренди на земельну ділянку площею 4,0354 га, і подальше збільшення цієї площі на 5,5 га, в результаті чого земельна ділянка з кадастровим номером 3221810100:01:243:0201 збільшилась до площі 9,5354 га, порушують право комунальної власності на спірні земельні ділянки та створюють перешкоди у розпорядженні ними Міською радою як представницьким органом територіальної громади міста Вишгород.

За таких обставин, висновок суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог у частині усунення перешкоди у здійсненні територіальною громадою міста Вишгород права користування та розпорядження земельною ділянкою з кадастровим номером 3221810100:01:243:0201 шляхом скасування рішення державного реєстратора Комунального підприємства «Добробут» Лєйман І.Є. від 10.10.2017 за індексним номером 37488365 в частині реєстрації за ТОВ «КВ Центр» права оренди земельної ділянки з кадастровим номером 3221810100:01:243:0201 та скасування рішення державного реєстратора Сквирської міської ради Гузя А.Г. від 02.06.2021 за індексним номером 58510792 щодо зміни площі земельної ділянки з кадастровим номером 3221810100:01:243:0201, та повернення земельної ділянки з кадастровим номером 3221810100:01:243:0201 з незаконного володіння ТОВ «КВ Центр» на користь територіальної громади міста Вишгород, є обґрунтованими.

З огляду на те, що під час апеляційного перегляду спору було встановлено, що рішення Вишгородської міської ради від 25.03.2006 №29/15 в частині затвердження рішення виконавчого комітету Вишгородської міської ради від 23.02.2006 №102 не стосується спірної земельної ділянки, а Договір оренди земельної ділянки площею 4,0354 га з кадастровим номером 3221810100:01:243:0201, який укладено 31.05.2012 між Вишгородською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «KB Центр» є нікчемним, то у задоволенні цих вимог необхідно відмовити.

Щодо поданої відповідачем разом із апеляційною скаргою заяви про застосування строків позовної давності.

Так, відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Колегія суддів зауважує, що позовна давність може бути застосована лише за умови встановлення порушення відповідачем прав позивача, за захистом яких він звернувся із відповідним позовом.

Під час апеляційного перегляду спору, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про визнання недійсним рішення Вишгородської міської ради від 25.03.2006 №29/15 в частині затвердження рішення виконавчого комітету Вишгородської міської ради від 23.02.2006 №102, відповідно у цій частині відсутні підстави для розгляду заяви відповідача та застосування строків позовної давності.

Щодо можливості застосування строків позовної давності до інших вимог, заявлених прокурором, колегія суддів керується тим, що у цивільному законодавстві закріплено також і об`єктивні межі застосування позовної давності. Об`єктивні межі застосування позовної давності встановлюються: (а) прямо (стаття 268 ЦК України); (б) опосередковано (із врахуванням сутності заявленої вимоги).

Так, як встановлено апеляційним судом, позовні вимоги прокурор обґрунтував нормами ст. 391 ЦК України та ст. 152 ЗК України. Спосіб захисту майнового права, передбачений цими нормами, реалізується шляхом подання негаторного позову.

У пункті 96 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц зроблено висновок про незастосування позовної давності до негаторного позову. Не поширюється позовна давність на вимогу про визнання нікчемного правочину недійсним, оскільки рішення суду прийняте за таким позовом тільки констатує нікчемність правочину, адже його нікчемність встановлена в нормі закону.

Оскільки у даній справі прокурором пред`явлено негаторний позов, із посиланням на ст. 391 ЦК України, ч.2 ст. 152 ЗК України, при цьому під час апеляційного перегляду було встановлено нікчемність договору оренди від 31.05.2012, колегія суддів приходить до висновку, що Товариством було вчинено дії, спрямовані на неправомірне користування спірною земельною ділянкою (отримання кадастрового номера, укладення нікчемного договору оренди, реєстрації права оренди, внесення змін щодо площі землі, щодо якої раніше було здійснено реєстрацію права оренди тощо) і такі дії вчинялись протягом значного часу, то порушення відповідачем порушених прав позивача (територіальної громади) на землю носить триваючий характер, відповідно, строк позовної давності до таких вимог не може бути застосований.

Надаючи оцінку доводам Товариства стосовно відсутності повноважень у прокурора здійснювати захист інтересів територіальної громади, колегія суддів відхиляє такі доводи як безпідставні та такі, що ґрунтуються на помилковому розумінні Товариством норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів вважає обґрунтованою позицію суду першої інстанції про підтвердження прокурором наявності у нього процесуальних прав для ініціювання судового розгляду, спрямованого на захист прав територіальної громади.

Так, судом першої інстанції застосовано ст. 131-1 Конституції України, за нормами якої на прокуратуру України покладається представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно зі ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Частиною 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України визначено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Виходячи із змісту рішення Конституційного Суду України у справі № 1-1/99 від 08.04.1999 року поняття «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах» означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом, відповідно до ст. ст. 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Вищевказаним рішенням Конституційного Суду України у справі № 3-рп/99 від 08.04.1999, передбачено, що прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Інтереси держави можуть збігатись повністю, частково або не збігатись зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Відповідно до Цивільного кодексу України (ст. ст. 2, 318, 324, 327) суб`єктами права власності є, зокрема, Український народ, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією.

Згідно зі ст. ст. 80, 83 Земельного кодексу України самостійними суб`єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування. Землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю.

Відповідно до ст. 143 Конституції України майном, що є в комунальній власності, управляють територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування, що кореспондується зі ст. 327 Цивільного кодексу України, ст. ст. 1, 2, 6, 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Отже, первинним суб`єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є саме територіальна громада села, селища, міста (ст. 6 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Разом з тим, сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. При цьому порядок формування та організація діяльності рад визначаються Конституцією України, цим та іншими законами, а також статутами територіальних громад (ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Таким чином, суб`єктами права комунальної власності є як територіальні громади, так і утворені ними органи місцевого самоврядування, які й здійснюють управління майном, що є у комунальній власності.

У свою чергу, за приписами ст. 1, ч. 5 ст. 16, ч. 5 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» права суб`єкта комунальної власності й правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності від імені та в інтересах територіальних громад здійснюють відповідні ради, якою у спірних правовідносинах є Вишгородська міська рада. При цьому, воля територіальної громади як власника, може виражатися лише в таких діях органу місцевого самоврядування, які відповідають вимогам законодавства та інтересам територіальної громади.

З урахуванням вказаних вище вимог закону, звертаючись до суду з позовом в інтересах держави у цій справі, прокурор не міг зазначити позивачем відповідний орган місцевого самоврядування - Вишгородську міську раду, оскільки цей орган одночасно є відповідачем у цій справі, адже саме його незаконне рішення і дії щодо укладення договору оренди являються предметом оскарження.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 25.08.2020 у справі № 921/341/19, право комунальної власності територіальної громади захищається державою на рівних умовах з правом власності інших суб`єктів і кожне порушення закону щодо порядку використання комунальних земель є порушенням інтересів держави.

Власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання угоди недійсною, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, застосування інших передбачених законом способів.

Отже, обов`язковою умовою визнання незаконним і скасування акту органу місцевого самоврядування та недійсним договору в судовому порядку є порушення прав особи, в даному випадку місцевої територіальної громади на мирне володіння і користування землями водного фонду.

Тому, обґрунтування прокурором порушеного права територіальної громади та підстав для його захисту належним чином мотивовані та ґрунтуються на фактичних обставинах справи.

Оскільки захист інтересів держави у спірних правовідносинах в особі територіальної громади має здійснюватись Вишгородською міською радою, проте, саме цей орган місцевого самоврядування визначено прокурором відповідачем з посиланням на те, що він вчинив протизаконні, на думку прокурора дії, які порушують інтереси держави в особі територіальної громади, прокурором правомірно заявлено відповідний позов, а міську раду визначено одним із відповідачів у цій справі, позаяк іншого органу місцевого самоврядування, який би міг здійснити захист інтересів держави в особі територіальної громади, виходячи із спірних правовідносин, не існує.

Подібна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 916/749/17.

Крім того, відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові № 903/129/18 від 15.10.2019, незалежно від того, чи відповідають дійсності доводи про неможливість самостійно звернутись до суду з позовом про повернення земельної ділянки через відсутність коштів для сплати судового збору, сам факт незвернення до суду органу місцевого самоврядування з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси жителів територіальної громади, свідчить про те, що указаний орган місцевого самоврядування неналежно виконує свої повноваження щодо повернення земельної ділянки, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів значної кількості громадян - членів територіальної громади та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

Отже, суд першої інстанції дійшов вмотивованих висновків про наявність підстав у прокурора для захисту прав та охоронюваних законом інтересів територіальної громади.

Натомість, викладені у апеляційній скарзі доводи цього висновку суду не спростовують. Навпаки, висновок суду узгоджується із висновками Верховного Суду, на які Товариством зроблено посилання у апеляційній скарзі (наприклад, у справах №912/2385/18, №5023/10655/11, №587/430/16-ц та ін.).

Колегія суддів також відхиляє доводи апеляційної скарги про порушення судом норм процесуального права, а саме, ст. 120 ГПК України.

Так, у апеляційній скарзі зазначено, що Товариство не було повідомлене про розгляд справи судом у встановлений законом спосіб. Надсилання копій судових рішень відбувалось на електронну адресу, яка у Товариства відсутня, що вказує на недотримання судом вимог процесуального закону.

Однак, ці доводи не зовсім відповідають обставинам справи.

Надсилання копій судових рішень на наявні у суду електронні адреси прокурора та міської ради відбувалось у зв`язку з відсутністю у суду коштів для надсилання копій судових рішень сторонам засобами поштового зв`язку, що убачається з довідок від 24.01.2023, від 17.02.2023 (т. 1 арк. 87). Дійсно, у зв`язку з цим, судом першої інстанції не надсилались Товариству копії ухвал від 23.01.2023, від 16.02.2023.

Разом з цим, у подальшому, Товариству на його поштову адресу надсилалась копія ухвали від 16.03.2023. Лист було повернуто суду у зв`язку із закінченням терміну зберігання (т. 1, арк. 100). Також, Товариству на його поштову адресу надсилалась копія рішення суду від 13.04.2023. Лист отримано 28.07.2023 представником Товариства (т. 1, арк. 121).

За встановлених обставин, колегія суддів не вбачає у діях суду порушень ст. 120 ГПК України.

Згідно зі ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Частиною 1 ст. 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення, у відповідності до пунктів 1-4 частини 1 статті 277 ГПК України, є нез`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на незастосування судом першої інстанції до спірних правовідносин сторін норм матеріального права, а саме, ст. ст. 126, 128 ЦК України, ст. ст. 122, 124, 134 ЗК України, а також оскільки судом першої інстанції залишено поза увагою ту обставину, що рішення Вишгородської міської ради від 25.03.2006 №29/15 в частині затвердження рішення виконавчого комітету Вишгородської міської ради від 23.02.2006 №102 не стосується земельної ділянки, що є предметом спору, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для зміни резолютивної частини оскаржуваного рішення з відображенням висновків апеляційного суду, викладених у мотивувальній частині цієї постанови.

За результатами апеляційного перегляду спору, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення вимог апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «КВ Центр» на рішення Господарського суду Київської області від 13.04.2023.

Згідно зі ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника апеляційної скарги пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст. ст. 253-254, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «КВ Центр» на рішення Господарського суду Київської області від 13.04.2023 року у справі № 911/11/23 - задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 13.04.2023 року у справі № 911/11/23 - змінити.

Викласти резолютивну частину рішення у такій редакції:

« 1. Позовні вимоги Заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави до 1. Вишгородської міської ради, 2. Товариства з обмеженою відповідальністю «КВ Центр» про усунення перешкод у користуванні і розпорядженні землями водного фонду задовольнити частково.

2. Усунути перешкоди у здійсненні територіальною громадою міста Вишгород права користування та розпорядження земельною ділянкою з кадастровим номером 3221810100:01:243:0201, у зв`язку з чим:

2.1. Скасувати рішення державного реєстратора комунального підприємства «Добробут» Лєйман І.Є. від 10.10.2017 року за індексним номером 37488365 про реєстрацію за Tовариством з обмеженою відповідальністю «КВ Центр» права оренди земельної ділянки з кадастровим номером 3221810100:01:243:0201;

2.2. Скасувати рішення державного реєстратора Сквирської міської ради Гузя А.Г. від 02.06.2021 року за індексним номером 58510792 щодо зміни площі земельної ділянки з кадастровим номером 3221810100:01:243:0201.

2.3. Повернути земельну ділянку з кадастровим номером 3221810100:01:243:0201 з незаконного володіння Tовариства з обмеженою відповідальністю «КВ Центр» на користь територіальної громади міста Вишгород.

3. У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

4. Стягнути з Вишгородської міської ради на користь Київської обласної прокуратури (м. Київ, бул. Лесі Українки, 27/2) витрати по сплаті судового збору за наступними реквізитами: отримувач - Київська обласна прокуратура; код ЄДРПОУ - 02909996; банк отримувача - Держказначейська служба України м. Київ; МФО - 820172; рахунок отримувача - UA028201720343190001000015641 в сумі 3721,50 грн.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «КВ Центр» на користь Київської обласної прокуратури (м. Київ, бул. Лесі Українки, 27/2) витрати по сплаті судового збору за наступними реквізитами: отримувач - Київська обласна прокуратура; код ЄДРПОУ - 02909996; банк отримувача - Держказначейська служба України м. Київ; МФО - 820172; рахунок отримувача - UA028201720343190001000015641 в сумі 3 721,50 грн.

6. Накази видати після набрання судовим рішенням законної сили».

3. Стягнути з Київської обласної прокуратури (м. Київ, бул. Лесі Українки, 27/2) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КВ Центр» витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 7 443 (сім тисяч чотириста сорок три) гривні 00 (нуль) копійок.

4. Доручити Господарському суду Київської області видати накази на виконання цієї постанови.

5. Матеріали справи №911/11/23 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строки, передбачені ст.ст. 287 - 289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 17.02.2025.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді Т.П. Козир

І.М. Скрипка


Суд	Північний апеляційний господарський суд
Дата ухвалення рішення	05.02.2025
Оприлюднено	18.02.2025
Номер документу	125188202
Судочинство	Господарське
Категорія	Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них щодо припинення права користування земельною ділянкою, з них щодо визнання незаконним акта, що порушує право користування земельною ділянкою, з них що виникають з договорів оренди

Шаптала Є.Ю.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Постановавід 05.02.2025 по справі 911/11/23ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Судовий реєстр по справі —911/11/23

Постанова від 05.02.2025

Постанова
від 05.02.2025 по справі 911/11/23
ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД