Постанова

від 17.02.2025 по справі 922/2882/24

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2025 року м. Харків Справа № 922/2882/24

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:головуюча суддя Терещенко О.І., суддя Тихий П.В. , суддя Плахов О.В.

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Індастрі" (вх. №3081Х/1-18)

на рішення господарського суду Харківської області від 26.11.2024 року у справі № 922/2882/24, ухвалене в приміщенні господарського суду Харківської області (суддя Жиляєв Є.М.), повний текст якого складено 05.12.2024 року

за позовом Фізичної особи-підприємця Дяченка Олега Вікторовича м. Дніпро до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Індастрі", м. Харків про стягнення 246000,00 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Харківської області від 26.11.2024 року у справі позов задоволено повністю; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Індастрі" (61038, м. Харків, вул. Батицького Маршала, буд. 8, офіс 5, код ЄДРПОУ 42586770) на користь Фізичної особи-підприємця Дяченка Олега Вікторовича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) - 136000,00 грн. заборгованості за надані послуги з перевезення вантажу та простій транспортних засобів; 44500,00 грн. витрат на стоянку та охорону вантажу; 68000,00 грн. штрафу та 3690,00 грн. судового збору.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Бізнес Індастрі" з рішенням господарського суду першої інстанції не погодилось та звернулось до Східного апеляційного господарського суду через систему "Електронний суд" з апеляційною скаргою в електронній формі, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 26.11.2024 року у справі та ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити; у випадку залишення оскаржуваного рішення суду першої інстанції в силі в частині стягнення основного боргу, просить застосувати ч. 1 ст. 233 ГК України та ч. 3 ст. 551 ЦК України до вимог про стягнення штрафу, шляхом зменшення розміру штрафу до сукупного розміру 5% від суми основного боргу, а саме до 6 800 грн.; здійснити розподіл судових витрат в першій та другій інстанції між сторонами пропорційне розміру задоволених вимог.

Апелянт в обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує на таке.

Позивачем не доведено належними доказами факт надання послуг перевезення вантажу, а тому судом першої інстанції помилково визнано доведеним факт здійснення перевезень і наявності підстав для стягнення заборгованості, внаслідок чого прийнято помилкове рішення про стягнення боргу за послуги перевезення.

Щодо позовної вимоги про стягнення 44500,00 грн. витрат на стоянку та охорону вантажу, то дана позовна вимога також не підтверджена позивачем належними документами; надані позивачем договори - заявки на перевезення не містять послуги зберігання та вартості такої послуги.

Умови наданого позивачем договору в частині застосування штрафних санкцій, містять вагомий дисбаланс між розміром штрафних санкцій та суті зобов`язання, з огляду на відсутність співмірних штрафним санкціям негативних наслідків, спричинених позивачу.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.12.2024 року, суддею - доповідачем визначено суддю Терещенко О.І. та сформовано колегію суддів у складі: головуюча суддя Терещенко О.І., суддя Тихий П.В., суддя Плахов О.В.

Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022 від 24.02.2022 року в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 року строком на 30 діб, у зв`язку з військовою агресією проти України. Указами Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" №133/2022 від 14.03.2022 року, №573/2022 від 15.08.2022 року, №757/2022 від 07.11.2022 року, №58/2023 від 06.02.2023 року, №254/2023 від 01.05.2023 року, №451/2023 від 26.07.2023 року, №734/2023 від 06.11.2023 року, №49/2024 від 05.02.2024 року, №271/2024 від 06.05.2024 року, №469/2024 від 23.07.2024 року, №740/2024 від 28.10.2024 року, №26/2025 від 14.01.2025 року відповідно продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 08 лютого 2025 року строком на 90 діб.

Наказом Східного апеляційного господарського суду від 25.03.2022 року № 03 "Про встановлення особливого режиму роботи суду в умовах воєнного стану" встановлено особливий режим роботи суду в умовах воєнного стану з 01.04.2022 року та запроваджено відповідні організаційні заходи, зокрема: рекомендовано учасникам судових справ утриматись від відвідування суду, свої процесуальні права та обов`язки, передбачені ГПК України, реалізовувати з використанням офіційної електронної пошти суду: inbox@eag.court.gov.ua.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 25.12.2024 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Індастрі" на рішення господарського суду Харківської області від 26.11.2024 року у справі № 922/2882/24 залишено без руху; останнє зобов`язано усунути встановлені при поданні апеляційної скарги недоліки протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху та роз`яснено, що при невиконанні вимог даної ухвали, апеляційна скарга вважається неподаною та повертається апелянту.

06.01.2025 року на адресу суду від апелянта надійшла заява про усунення недоліків (вх.№91), на виконання вимог ухвали суду від 25.12.2024 року, яку разом з додатками долучено до матеріалів справи.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 08.01.2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Індастрі" на рішення господарського суду Харківської області від 26.11.2024 року у справі №922/2882/24; призначено розгляд справи №922/2882/24 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Індастрі" на рішення господарського суду Харківської області від 26.11.2024 року у справі у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи; учасникам справи встановлено строк - не пізніше 15 днів з моменту вручення даної ухвали, протягом якого вони мають право подати відзив на апеляційну скаргу, який повинен відповідати вимогам ч.2 статті 263 Господарського процесуального кодексу України, з доказами надсилання його апелянту; запропоновано учасникам справи для прискорення документообігу в межах цієї справи, надсилати їх з використанням програми "Електронний суд" (за умов відповідної реєстрації) або скеровувати документи з засвідченням електронним цифровим підписом уповноваженої особи на електронну адресу Східного апеляційного господарського суду inbox@eag.court.gov.ua. Реєстрація в електронному кабінеті можлива за посиланням https://id.court.gov.ua/rt.gov.ua/sud4875/; учасникам судового процесу необхідно повідомити суд про їх номери телефонів і факсів, адресу електронної пошти або інші засоби зв`язку, зокрема, мобільного (за їх наявності), які можуть бути використані для викликів або повідомлень; витребувано з господарського суду Харківської області матеріали справи №922/2882/24.

09.01.2025 року на адресу суду з господарського суду Харківської області надійшли матеріали справи №922/2882/24 (вх.№360).

20.01.2025 року на адресу суду від представника Фізичної особи-підприємця Дяченка Олега Вікторовича - адвоката Сидоренко А.С. надійшла заява про вступ у справу як представника (вх.№ 900), яку долучено до матеріалів справи.

24.01.2025 року на адресу суду від представника Фізичної особи-підприємця Дяченка Олега Вікторовича - адвоката Сидоренко А.С. надійшла заява про ознайомлення з матеріалами справи (вх.№ 1215), яку долучено до матеріалів справи.

07.02.2025 року на адресу суду від представника Фізичної особи-підприємця Дяченка Олега Вікторовича - адвоката Сидоренко А.С. надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№ 1804), який долучено до матеріалів справи, в якому остання просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишити без змін та вказує на те, що сторони конкретизували свої обов`язки та відповідальність на власний розсуд; апелянт не заявляв про визнання договору - заявки №1 та №2 нікчемним чи не дійсним; у зв`язку із простроченням апелянтом грошового зобов`язання позивачем нарахований штраф у розмірі 68 000,00 грн. на підставі п. 3.1.5 договору- заявки №1 та №2, розрахунок штрафу у сумі 68 000,00 грн. є арифметично вірним.

Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши матеріали справи та перевіривши повноту встановлення господарським судом першої інстанції неоспорених обставин справи, колегія суддів встановила наступне.

10.05.2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Бізнес Індастрі" та Фізичною особою-підприємцем Дяченко Олегом Вікторовичем було укладено договір-заявку №1 про здійснення перевезення вантажів автомобільним транспортом, відповідно до умов якої позивач зобов`язався організувати подачу транспортного засобу та виконати перевезення пресу підбирача, сівалки, глибокорозпушувача та ще одного пресу підбирача за маршрутом Гонтарівка Харківська область - м. Красноград Харківська область, а відповідач зобов`язався прийняти та оплатити перевезення. Сторони дійшли згоди, що вартість наданих послуг складає 180000,00 грн. зі строком оплати до вивантаження.

Відповідно до п. 3.1.1 договору-заявки №1,норма часу на завантаження, розвантаження - 12 годин. Простій автомобіля понад нормативи оплачується замовником в сумі 4000 грн. за добу включаючи вихідні та святкові дні.

Позивач посилається на те, що у зв`язку з простоєм, 10.05.2024 року під час завантаження 4-х транспортних засобів, у відповідача виникло зобов`язання, щодо сплати штрафу у розмірі 16000,00 грн. (відповідно до п. 3.1.1 Договору-заявки №1).

Згідно з п. 4.1 договору-заявки №1, договір набирає чинності з дати його підписання і діє до 31.12.2024 року.

Договір-заявку укладено сторонами при досягненні згоди по всіх його істотних умовах, в двох примірниках кожний, які мають однакову юридичну силу, по одному для кожної з сторін. Скан-копія цього договору-заявки підписана сторонами, прирівнюється до оригіналу, з наступним обміном оригіналів в паперовому вигляді.

Відповідно до п. 4.3 по факту виконаних робіт складаються Акти приймання-передачі наданих послуг по договору на виконання транспортних перевезень. Замовник зобов`язаний підписати Акт приймання-передачі наданих послуг, що підтверджуються відповідними товарно-транспортними накладними, протягом 5 (п`яти) днів з моменту передачі його перевізником. У випадку не повернення або повернення Актів приймання-передачі наданих послуг, договору-заявки, товарно-транспортної накладної без підпису Замовника, зазначені документи вважаються прийнятими без зауважень.

Свої зобов`язання позивач перед відповідачем за договором-заявкою №1, виконав в повному об`ємі.

13.05.2024 року між відповідачем та позивачем укладено договір-заявку №2 про здійснення перевезення вантажів автомобільним транспортом (далі по тексту - Договір-заявка №2). Відповідно до умов договору-заявки №2, позивач зобов`язався організувати подачу транспортного засобу та виконати перевезення пресу підбирача за маршрутом м. Красноград Харківська область - м. Дніпро, а відповідач зобов`язався прийняти та оплатити перевезення у сумі 30 000,00 грн. зі строком оплати до вивантаження.

Згідно з п. 4.1 договору-заявки №2, договір набирає чинності з дати його підписання і діє до 31.12.2024 року.

Договір укладено сторонами при досягненні згоди по всіх його істотних умовах, в двох примірниках кожний, які мають однакову юридичну силу, по одному для кожної з сторін. Скан-копія цього договору-заявки підписана сторонами, прирівнюється до оригіналу, з наступним обміном оригіналів в паперовому вигляді.

Відповідно до п. 4.3 по факту виконаних робіт складаються Акти приймання-передачі наданих послуг по договору на виконання транспортних перевезень. Замовник зобов`язаний підписати Акт приймання-передачі наданих послуг, що підтверджуються відповідними товарно-транспортними накладними, протягом 5 (п`яти) днів з моменту передачі його перевізником. У випадку не повернення або повернення Акти приймання-передачі наданих послуг, договору-заявки, товарно-транспортної накладної без підпису замовника, зазначені документи вважаються прийнятим без зауважень.

14.05.2024 року на електронну адресу співробітників відповідача Xrabo4iy@gmail.com, parter1965@gmail.com) направлено рахунок на оплату від 14.05.2024 року №СФ-0000024 від 14.05.2024 року на суму 136000,00 грн., договір-заявку №1 від 10.05.2024 року та договір - заявку №2 від 13.05.2024 року, акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) №0У-0000075 від 14.05.2024 року.

13.08.2024 року позивач направив поштовим зв`язком "УКРПОШТА" оригінали договору-заявки №1 від 10.05.2024 року та договору - заявки №2 від 13.05.2024 року, акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) №0У-0000075 від 14.05.2024 року, що підтверджується доданим описом вкладення за трек номером 4904413079323 та трек номером 4904413079269.

Свої зобов`язання позивач перед відповідачем виконав в повному об`ємі та здійснив перевезення, про що свідчить погоджений, підписаний та скріплений печатками з обох сторін акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) №0У-0000075 від 14.05.2024 року, гарантійний лист вих. №15/05-1 від 15 травня 2024 року та гарантійний лист вих. № 31/05-1 від 31 травня 2024 року.

Позивач посилається на те, що станом на 14.08.2024 року відповідач не виконав свої зобов`язання за погодженими договорами - заявками №1 від 10.05.2024 року та №2 від 13.05.2024 року в повному обсязі, а саме не сплатив грошові кошти за надані послуги, простій транспортних засобів в загальній сумі 136000,00 грн. та за парко-місце в м. Дніпро, з розрахунку 500,00 грн. за добу починаючи з 00 год. 00 хв. 15.05.2024 року по 14.08.2024 року, що складає 44500,00 грн. (89 днів * 500,00 грн/доба).

У гарантійному листі за вих. №15/05-1 від 15.05.2024 року відповідач гарантував сплатити суму коштів в розмірі 136000,00 грн. по рахунку-фактури №СФ-0000024 від 14.05.2024 року, а також гарантував оплату до 30.05.2024 року, що, фактично, є письмовим проханням відстрочити сплату боргу до зазначеної дати; зобов`язався сплатити витрати за стоянку та охорону вантажу за одне парко-місця з розрахунку 500,00 грн. за добу, починаючи 00 год. 00 хв. 15.05.2024 року.

31 травня 2024 року відповідач надав другий гарантійний лист вих.№ 31/05-1 від 31.05.2024 року, в якому гарантував оплату коштів в розмірі 136000,00 грн. по рахунку- фактурі №СФ-0000024 від 14.05.2024 року до 30.07.2024 року.

Вказане листування (Гарантійні листи) свідчать про те, що відповідач визнав борг в розмірі 136000,00 грн. в рамках договору-заявки №1 та договору-заявки №2 та погодився сплатити витрати за зберігання вантажу.

12.08.2024 року позивачем на електронну адресу відповідача направлено претензію №2024-108-07/3 від 07.08.2024 року про сплату боргу, додатково 13.08.2024 року поштовим зв`язком "Укрпошта" направлено претензію №14/06/24-17 від 07.08.2024 року (трек номер 4904413079285 та 4904413079307).

13.08.2024 року позивач листом за вих.№2024-16 від 06.08.2024 року повідомив відповідача про відмову від зберігання вантажу та просив терміново забрати вантаж та сплатити кошти (трек номер 4904413079315 та трек номер 4904413079277).

Відповідачем свої зобов`язання зі сплати 136000,00 грн. заборгованості за надані послуги з перевезення вантажу та простій транспортних засобів, а також 44500,00 грн. витрат на стоянку та охорону вантажу залишилися невиконаними, заборгованість позивачу лишилась несплаченою.

Вказані вище обставини стали підставою для звернення позивача з відповідним позовом до господарського суду Харківської області, в якому останній просив стягнути з відповідача на свою користь 136000,00 грн. заборгованості за надані послуги з перевезення вантажу та простій транспортних засобів; 44500,00 грн. витрат на стоянку та охорону вантажу та 68000,00 грн. штрафу.

26.11.2024 року господарським судом Харківської області ухвалено оскаржуване рішення, з підстав, викладених вище.

Переглянувши справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення господарського суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на таке.

Після ратифікації Верховною радою України Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, остання, відповідно до статті 9 Конституції України набула статусу частини національного законодавства.

З прийняттям у 2006 році Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", Конвенція та практика Суду застосовується судами України як джерело права.

Відповідно до вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод справи про цивільні права та обов`язки осіб, а також справи про кримінальне обвинувачення мають бути розглянуті у суді впродовж розумного строку. Ця вимога спрямована на швидкий захист судом порушених прав особи, оскільки будь-яке зволікання може негативно відобразитися на правах, які підлягають захисту. А відсутність своєчасного судового захисту може призводити до ситуацій, коли наступні дії суду вже не матимуть значення для особи та її прав.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh.Russia" від 24.07.2003 року, "Svitlanav. Ukraine" від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

З положень ст. 509 ЦК України, ст. 173 ГК України слідує, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько- господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ст. 11 ЦК України та ст. 174 ГК України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Нормами ст. 627 ЦК України встановлено свободу договору, тобто відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 626 ЦК України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст.628 ЦК України).

Статтею 306 ГК України передбачено перевезення вантажів як вид господарської діяльності. Так, перевезенням вантажів у цьому Кодексі визнається господарська діяльність, пов`язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами.

Суб`єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі.

Перевезення вантажів здійснюють вантажний залізничний транспорт, автомобільний вантажний транспорт, морський вантажний транспорт та вантажний внутрішній флот, авіаційний вантажний транспорт, трубопровідний транспорт, космічний транспорт, інші види транспорту.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 307 ГК України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов`язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.

Статтею 909 ЦК України передбачено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами). Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору перевезення вантажу.

Відповідно до ч. ч.1, 2 статті 908 ЦК України, перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Згідно зі статтею 920 ЦК України, у разі порушення зобов`язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Згідно ст. 526 ЦК України та ч.1 ст. 193 ГК України, господарське зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону та умов договору.

Відповідно до ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Аргументи апелянта на те, що позивачем не доведено належними доказами факт надання послуг перевезення вантажу, а тому, на думку апелянта, судом першої інстанції помилково визнано доведеним факт здійснення перевезень і наявності підстав для стягнення заборгованості, внаслідок чого прийнято помилкове рішення про стягнення боргу за послуги перевезення; щодо позовної вимоги про стягнення 44500,00 грн. витрат на стоянку та охорону вантажу, то дана позовна вимога, як зазначає апелянт, також не підтверджена позивачем належними документами; надані позивачем договори - заявки на перевезення не містять послуги зберігання та вартості такої послуги, не приймаються, з огляду на таке.

Свої зобов`язання позивач перед відповідачем виконав в повному об`ємі та здійснив перевезення, про що свідчить погоджений, підписаний та скріплений печатками з обох сторін акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) №0У-0000075 від 14.05.2024 року, гарантійний лист вих. №15/05-1 від 15 травня 2024 року та гарантійний лист вих. № 31/05-1 від 31 травня 2024 року.

Разом з цим, статтею 629 ЦК України закріплено фундаментальний принцип обов`язковості договору, на якому базуються договірні правовідносини, тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати (схожий за змістом правовий висновок міститься у постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.01.2019 року у справі № 355/385/17).

У постанові Верховного Суду від 30.09.2020 року у справі № 559/1605/18 вказано, що свобода договору має декілька складових, зокрема: свободу укладання договору, вибору контрагента та виду договору, визначення умов договору, його форми.

При реалізації принципу свободи договору слід враховувати вимоги ЦК України, ГК України, звичаїв ділового обороту, розумності та справедливості.

За змістом ч. 3 ст. 6 ЦК України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Як слідує зі змісту договору-заявки №1 та №2, сторони конкретизували свої обов`язки та відповідальність на власний розсуд.

Отже, сума заборгованості становить за надані послуги з перевезення вантажу та простій транспортних засобів у розмірі 136000,00 грн. та витрати на стоянку та охорону вантажу 44500,00 грн.

З огляду на фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, враховуючи розрахунки позивача, відсутність доказів на спростування викладених у позовній заяві обставин, господарський суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позовні вимоги в частині 136000,00 грн. заборгованості за надані послуги з перевезення вантажу та простій транспортних засобів та 44500,00 грн. витрат на стоянку та охорону вантажу є підтвердженими доданими до матеріалів справи доказами, не спростованими відповідачем та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Також, позивачем заявлено до стягнення 50% штрафу за несвоєчасну оплату за надані послуги з перевезення вантажу 68000,00 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. При цьому, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно кваліфікуючими ознаками штрафу є: а) можливість встановлення за майже будь-яке порушення зобов`язання: невиконання або неналежне виконання (порушення умов про кількість, якість товарів, робіт (послуг), виконання зобов`язання неналежним способом тощо); б) обчислення у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

У відповідності до ч. 4 ст. 213 ГК України штраф, як різновид неустойки, може бути встановлений договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Отже, пеня і штраф є різновидами неустойки.

Згідно п.3.1.5 договору-заявки №1 та №2, в разі не оплати замовником суми цього договору-заявки в погоджені сторонами терміни, замовник сплачує перевізнику штраф в розмірі 50% від загальної суми заборгованості.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договорами- заявками у частині оплати в повному обсязі грошових коштів за надані послуги, у нього виникло зобов`язання, щодо сплати штрафу відповідно до п.3.1.5 договору- заявки №1 та №2.

За розрахунком позивача, сума штрафу становить 68000,00 грн., із розрахунку: 136000,00*50% =68000,00 грн., де загальна сума заборгованості за надані послуги становить 136 000,00 грн. 50% - штраф від загальної суми заборгованості згідно п. 3.1.5 договору. Дата виникнення заборгованості 31.07.2024 року.

Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмета; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці.

Станом на день подачі позовної заяви відповідач не розрахувався за надані послуги з перевезення вантажу.

Згідно зі статтею 920 ЦК України, у разі порушення зобов`язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Колегія суддів, перевіривши правильність нарахування 50 % штрафу у розмірі 68000,00 грн., за допомогою калькулятору ЛІГА:ЗАКОН, зазначає, що дане нарахування не суперечить вимогам чинного законодавства, здійснено позивачем арифметично вірно, тому позовні вимоги в частині стягнення штрафу 50 % у розмірі 68000,00 грн. підлягають задоволенню.

Вирішуючи клопотання відповідача щодо можливості зменшення розміру штрафу, слід зазначити на таке.

Апелянт посилається на те, що умови наданого позивачем договору в частині застосування штрафних санкцій, містять вагомий дисбаланс між розміром штрафних санкцій та суті зобов`язання, з огляду на відсутність співмірних штрафним санкціям негативних наслідків, спричинених позивачу.

Так, відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Стаття 233 ГК України надає право суду у випадку, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, зменшити розмір цих санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

При цьому, диспозиція частини третя статті 551 ЦК України встановлює, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо а) він значно перевищує розмір збитків, та б) за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Вирішуючи питання про зменшення розміру штрафних санкцій, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру штрафних санкцій наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення штрафних санкцій.

Також, при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто, врахувати інтереси обох сторін.

При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Разом з тим, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов`язань, при цьому надмірне зменшення розміру штрафних санкцій фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.

Загальними засадами цивільного законодавства згідно зі ст. 3 ЦК України є не тільки судовий захист цивільного права та інтересу; свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, а й справедливість, добросовісність та розумність.

Суд об`єктивно повинен комплексно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання) тощо.

При цьому реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені ст. 551 Цивільного кодексу України та ст. 233 Господарського кодексу України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суд повинен забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обстави справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.

У правових висновках Верховного Суду, викладених у постановах від 22.05.2019 року у справі № 910/11733/18 та від 04.06.2019 року у справі № 904/3551/18, між іншим, зазначено, що у вирішенні судом про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суду належить брати також до уваги ступінь виконання основного зобов`язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов`язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов`язання. При цьому вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Матеріали справи не містять доказів наявності скрутного майнового стану відповідача, поважності причин неналежного виконання ним зобов`язань, винятковості цього випадку, а також невідповідності штрафних санкцій наслідкам порушення.

А тому, виходячи з того, що позивачем належним чином доведено порушення його прав зі сторони відповідача; обставини, на які посилається позивач як на підставу своїх вимог відповідачем не спростовані; відповідачем не зазначено істотних змін обставин та/або існування об`єктивних обставин, які перешкоджали йому виконати свої зобов`язання у строк, погоджений сторонами у договорі-заявки №1 та №2; зменшення розміру штрафних санкцій у даному випадку може розцінюватися, як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін, оскільки позивач розраховував на кошти, які відповідач мав сплатити вчасно та замість доходу отримав витрати і відсутність можливості використовувати напівпричіп, на якому зберігався вантаж, протягом тривалого часу, правових підстав для зменшення розміру штрафу відповідачем не доведено та матеріали справи не містять.

Отже, висновок місцевого господарського суду про задоволення позову відповідає принципам справедливого судового розгляду у контексті частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржників та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 року).

Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Апелянту було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків господарського суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Стаття 74 ГПК України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010 року).

Апелянту була надана можливість спростувати достовірність доказів і заперечити проти їх використання.

Питання справедливості розгляду не обов`язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008 року).

Отже, на думку колегії суддів, під час розгляду справи її фактичні обставини були встановлені господарським судом першої інстанції на підставі всебічного, повного і об`єктивного дослідження поданих доказів; висновки суду відповідають цим обставинам, юридична оцінка надана їм з вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 269, 270, ч.1 ст. 275, ст. 282 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Індастрі" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 26.11.2024 року у справі №922/2882/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків визначених ч. 3 ст.287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуюча суддя О.І. Терещенко

Суддя П.В. Тихий

Суддя О.В. Плахов