Рішення

від 17.02.2025 по справі 910/14740/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

17.02.2025Справа № 910/14740/24За позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "Алма Фасіліті Груп"

до Державного підприємства "Національний спортивний комплекс "Олімпійський"

про стягнення 502831,92 грн.

Суддя Усатенко І.В.

Без виклику учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Алма Фасіліті Груп" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Державного підприємства "Національний спортивний комплекс "Олімпійський" про стягнення 502831,92 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за Договором №13-07/21-1 від 13.07.2021.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.12.2024 відкрито провадження у справі № 910/14740/24, справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали.

Відповідно до ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є: 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.

Ухвала суду про відкриття провадження була отримана відповідачем в його електронному кабінеті в підсистемі "Електронний суд" 09.12.2024 о 16:32, що підтверджується повідомленням про доставлення процесуального документа до електронного кабінету особи.

Отже відповідач був належним чином повідомлений про розгляд справи, про його право подати відзив на позовну заяву та про наслідки не подання відзиву.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

13.07.2021 між Державним підприємством "Національний спортивний комплекс "Олімпійський" (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Алма Фасіліті Груп" (виконавець) укладено договір №13-07/21-1, відповідно до п.1.1. якого у порядку та на умовах, визначених даним договором, виконавець зобов`язується надати замовникові послугу, а замовник прийняти і оплатити таку послугу.

Відповідно до п. 3.1 договору вартість послуг за договором становить 2050000,00 грн з ПДВ.

Прийняття послуги за даним договором здійснюється на підставі акту наданих послуг з переліком фактичних зон прибирання на об`єкті, в межах яких була надана послуга, дати надання послуги та обсяг послуги (п. 4.1. договору).

Відповідно до п. 4.2. договору, оплата за даним договором здійснюється наступним шляхом: попередня оплата у розмірі 30% загальної вартості послуг, що становить 615000,00 грн протягом 15 робочих днів з дня укладення договору; 70% загальної вартості послуг, що становить 1435000,00 грн, протягом 15 робочих днів, з дня підписання сторонами акту наданих послуг.

Згідно п. 10.1 договору він набирає чинності з дня його підписання та діє до 31.08.2021 включно, але у будь-якому разі до повного виконання взятих сторонами зобов`язань за даним договором.

В додатку № 1 до договору №13-07/21-1 від 13.07.2021 (перелік послуг з генерального прибирання) та протоколі погодження вартості послуг сторони визначили перелік послуг з генерального прибирання за договором та їх вартість.

16.09.2021 позивач виставив відповідачу рахунок на оплату № 675 від 16.09.2021 на суму 2050000,00 грн.

В підтвердження обставин надання позивачем відповідачу послуг за договором №13-07/21-1 від 13.07.2021 до матеріалів справи долучено акти здачі-приймання робіт (надання послуг): № 671 від 16.09.2021 на суму 1060000,00 грн та № 744 від 07.10.2021 на суму 990000,00 грн. Долучені акти підписані обома контрагентами та скріплені печаткою позивача. Будь-які зауваження чи застереження щодо надання послуг, вказаних в актах, відсутні. Загальна вартість послуг становить 2050000,00 грн.

Відповідач частково оплатив вартість наданих послуг, що підтверджується долученими до матеріалів справи банківськими виписками: від 17.09.2021 на суму 717500,00 грн, від 13.10.2021 на суму 132500,00 грн, від 30.12.2021 на суму 600000,00 грн, від 13.01.2022 на суму 300000,00 грн. Загальна сума оплачена відповідачем за договором №13-07/21-1 від 13.07.2021 складає 1750000,00 грн.

До матеріалів справи долучено претензію від 18.11.2024 № 193, в якій позивач вимагає сплатити заборгованість у сумі 300000,00 грн протягом 7 днів з моменту отримання претензії. Докази направлення претензії відповідачу до матеріалів справи не долучені.

Відповідач відповіді на претензію не надав, суму заборгованості не сплатив.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст.11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Між сторонами був укладений договір №13-07/21-1 від 13.07.2021 про надання послуг.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з ч. 1 ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Матеріалами справи підтверджено надання послуг за договором №13-07/21-1 від 13.07.2021 на загальну суму 2050000,00 грн, які були частково оплачені відповідачем у сумі 1750000,00 грн.

Отже вартість послуг у сумі 300000,00 грн оплачена відповідачем не була.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовами договору було передбачено оплату послуг у повному обсязі протягом 15 робочих днів, з дати підписання акту. Оскільки акт про надання всього обсягу обумовлених договором послуг був підписаний 07.10.2024, то з урахуванням положень договору та ст. 530 ЦК України, послуги у повному обсязі мали бути оплачені не пізніше 29.10.2021. Тобто з 30.10.2021 відповідач є таким, що прострочив оплату всіх наданих позивачем за договором №13-07/21-1 від 13.07.2021 послуг.

Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Як свідчать матеріали справи, відповідач всупереч договору своє зобов`язання зі своєчасної оплати наданих послуг не виконав, у зв`язку з чим наявна заборгованість у сумі 300000,00 грн.

Пункт 1 статті 612 ЦК України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Враховуючи те, що відповідно до умов договору строк оплати наданих послуг настав, а доказів сплати заборгованості станом на день розгляду справи відповідачем не надано, позовні вимоги про стягнення заборгованості є обґрунтованими та підлягають задоволенню в розмірі 300000,00 грн.

Крім того, позивача просить стягнути з відповідача за порушення виконання зобов`язань за договором пеню в сумі 44493,03 грн за період з 25.11.2023 по 26.05.2024, 3% річних у розмірі 25794,20 грн та інфляційні втрати у розмірі 132544,69 грн за загальний період з 14.01.2022 по 25.11.2024.

Пунктом 1 ст. 216 ГК України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 2 статті 551 ЦК України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 7.4. договору, у випадку прострочення виконання грошових зобов`язань замовник зобов`язується сплачувати виконавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення від розміру невчасно виконаного грошового зобов`язання, за кожний день прострочення.

Водночас, положеннями ч. 6 ст. 232 ГК України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Отже ч. 6 ст 232 ГК України передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Отже, з урахуванням встановлених судом обставин, позивач мав право нараховувати пеню за прострочення виконання відповідачем свого грошового зобов`язання з 30.10.2021 по 30.04.2022.

Проте, в рамках даної справи позивачем заявлено до стягнення пеню, розраховану за період з 25.11.2023 по 26.05.2024, тобто поза межами періоду, протягом якого у позивача існувало право на нарахування пені.

З огляду на зазначене, суд не вбачає підстав для стягнення з відповідача пені у розмірі 44493,03 грн, яка була нарахована позивачем з 25.11.2023 по 26.05.2024. А отже, в цій частині позовних вимог слід відмовити.

Згідно зі частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов`язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов`язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, з наведених норм права вбачається, що у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, а також три проценти річних від суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд перевірив розрахунок 3 % річних, здійснений позивачем за період з 14.01.2022 по 25.11.2024 та вважає його обгрунтованим та арифметично вірним. Тобто з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 3% річних у сумі 25794,20 грн.

Згідно розрахунку суду, сума втрат від інфляції є більшою, ніж розрахована позивачем. Проте, оскільки, суд згідно приписів ст. 237 ГПК України позбавлений права виходити за межі позовних вимог, з відповідача підлягають стягненню втрати від інфляції у визначеному позивачем розмірі - 132544,69 грн.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов`язку сплатити заявлену до стягнення заборгованість, як і не надав контр розрахунків заявлених до стягнення сум. Про наслідки не подання відзиву, відповідач був повідомлений ухвалою суду про відкриття провадження у справі.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу в сумі 15000,00 грн.

Що стосується витрат позивача на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Згідно з приписами статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано Договір № 222/юр про надання правничих послуг та відповідального зберігання документів від 06.07.2020, укладений між позивачем та Адвокатським об`єднанням "Адвокатська компанія "Паритет", ордер про надання правничої допомоги, Акт № 26-11/24 наданих адвокатських (юридичних) послуг на суму 15000,00 грн та платіжну інструкцію № 1459 від 12.12.2024 про сплату вищевказаної суми на користь Адвокатського об`єднання.

За приписами ч. 4 ст. 129 ГПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи (окрім судового збору), покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки за результатами розгляду даної справи позов задоволено частково, витрати позивача на професійну правничу допомогу адвоката покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, зокрема на відповідача у розмірі 13672,50 грн.

Натомість, відповідачем не наведено обґрунтованих обставин та не надано суду жодного доказу в підтвердження неспівмірності витрат позивача на професійну правничу допомогу адвоката у даній справі, що свідчить про відсутність підстав для відмови в покладенні таких витрат на відповідача.

Керуючись ст. 129, 237-238, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства "Національний спортивний комплекс "Олімпійський" (03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 55; ідентифікаційний код 14297707) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Алма Фасіліті Груп" (02095, м. Київ, вул. Анни Ахматової, буд. 47, прим. 1-19, ідентифікаційний код 40969787) суму основного боргу у розмірі 300000 (триста тисяч) грн 00 коп., 3% річних у розмірі 25794 (двадцять п`ять тисяч сімсот дев`яносто чотири) грн 20 коп., втрати від інфляції у розмірі 132544 (сто тридцять дві тисячі п`ятсот сорок чотири) грн 69 коп., витрати по сплаті судового збору в сумі 6874 (шість тисяч вісімсот сімдесят чотири) грн 97 коп. та витрати на правничу допомогу у розмірі 13672 (тринадцять тисяч шістсот сімдесят дві) грн 50 коп.

3. В частині позовних вимог про стягнення пені у розмірі 44493,03 грн - відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Суддя І.В.Усатенко