Рішення

від 04.02.2025 по справі 910/10232/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

04.02.2025Справа № 910/10232/24За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Смарт Енерджі Сервіс", м. Запоріжжя

до Акціонерного товариства "Українська залізниця", м. Київ

про стягнення 4 332 495,63 грн,

Суддя Морозов С.М.

За участю представників сторін:

від позивача: Швець Д.І. (адвокат за ордером серії АР№1188899 від 11.10.2024 року);

від відповідача: Зибунова Ю.О. (адвокат за довіреністю від 16.01.2025 року).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Смарт Енерджі Сервіс" (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (відповідач) суми заборгованості в розмірі 4 098 023,35 грн, суми інфляційних втрат в розмірі 229 482,78 грн, та суми 0,1% річних розмірі 4 989,50 грн, у зв`язку з невиконанням відповідачем умов Договору №П/Е-211340/НЮ від 17.12.2021 року в частині оплати наданих позивачем послуг.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, матеріали №910/10232/24 передані на розгляд судді Морозову С.М.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.08.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 05.11.2024 року.

04.09.2024 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що надання позивачем послуг здійснено з простроченням термінів, встановлених Договором. Окрім того, пунктом 4.2. Договору не передбачено кінцевого строку здійснення відповідачем оплати вартості наданих послуг, а тому, керуючись нормами ст. 530 ЦК України, у зв`язку з неотриманням від позивача вимоги про сплату заборгованості, у відповідача не настав обов`язок здійснити оплату по Договору.

11.10.2024 до суду від представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Смарт Енерджі Сервіс" надійшла заява про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.10.2024 задоволено заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Смарт Енерджі Сервіс" про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

24.10.2024 до суду від представника Акціонерного товариства "Українська залізниця" надійшла заява про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.11.2024 задоволено заяву Акціонерного товариства "Українська залізниця" про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Ухвалою від 05.11.2024 року підготовче провадження у справі закрито, справу призначено до судового розгляду по суті на 04.02.2025 року.

24.01.2025 до суду від представника Акціонерного товариства "Українська залізниця" надійшла заява про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.01.2025 задоволено заяву Акціонерного товариства "Українська залізниця" про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

31.01.2025 року відповідачем подано до суду письмові пояснення, в яких зазначено, що фактично вимога про сплату вартості послуг викладена позивачем у позовній заяві, а тому нарахування річних та інфляційних витрат є неправомірним.

В судовому засіданні 04.02.2025 року в справі було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У засіданнях здійснювалась фіксація судового процесу технічним засобами у відповідності до статті 222 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

17.12.2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Смарт Енерджі Сервіс» (виконавець) та Акціонерним товариством «Українська залізниця» в особі структурованого підрозділу «Служба електропостачання» регіональної філії «Південна залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (замовник) укладено Договір №П/Е-211340/НЮ (надалі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов`язання надати послуги: Код ДК 021:2015:50530000-9 - Послуги з ремонту і технічного обслуговування техніки (Послуги з капітального ремонту силових трансформаторів), (далі - послуги) - лотом №3 Послуги з капітального ремонту силового трансформатору типу ТДТНГ - 40000/110/35/10 кВ тягової підстанції Лозова.

Замовник зобов`язаний прийняти та оплатити послуги, надані виконавцем, відповідно до Договору (п. 1.2. Договору).

Ціна цього Договору визначається плановою калькуляцією (Додаток №1 до Договору) і складає - 4 120 000,00 грн, у тому числі ПДВ - 686 666,66 грн. (п. 3.1. Договору).

Пунктом 4.2. Договору сторонами передбачено, що оплата за надані послуги здійснюється замовником не менше 45 банківських днів з дати реєстрації податкової накладної на підставі наданого рахунку-фактури, після підписання Акту приймання-передачі наданих послуг уповноваженими представниками сторін й за умовами виконання вимог п. 5.20 Договору сторонами в повному обсязі. Разом з актом приймання-передачі наданих послуг виконавець надає замовнику: фактичну калькуляцію за надані послуги з розшифровками по статтям витрат (матеріальних витрат, фактичний обсяг послуг, заробітної плати та накладних витрат), Акт повернення бувших у використанні матеріалів та обладнання з силового трансформатору.

Цей Договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими особами та скріплення печатками (за наявними) і діє до: в частині надання послуг - до 31.12.2021 року, в частині розрахунків - до їх повного виконання. (п. 10.1. Договору).

Додатками №№ 1, 2 та 3 до Договору сторони узгодили калькуляцію, календарний план на надання послуг та технічне завдання на надання послуг.

Так, на виконання умов Договору 19.12.2022 року між сторонами підписано Акт прийому-передачі наданих послуг/виконаних робіт №1, відповідно до якого позивач передав, а позивач прийняв послуги на суму в розмірі 4 120 000,00 грн.

19.12.2022 року позивачем зареєстровано податкову накладну №2 на послуги за вказаним актом.

Актами №№ 1-15 сторонами погоджувались роботи, які були виконані на об`єкті.

В подальшому, 18.05.2023 року сторонами підписано Акт передачі матеріалів №1, за яким позивачем повернуто відповідачу матеріали, які утворились після проведення ремонту.

В подальшому, на підставі протоколу оперативної наради, між сторонами підписано Акт прийому-передачі наданих послуг/виконаних робіт №2 від 19.07.2023 року, яким вартість послуг по Договору зменшено до 4 098 023,35 грн.

19.07.2023 року позивачем зареєстровано коригування до податкової накладної №2 на послуги за вказаним актом.

04.04.2024 року позивачем направлено відповідачу лист щодо оплати №124 (докази направлення містяться в матеріалах справи), відповідно до якого він вимагав відповідача здійснити розрахунок за Договором.

Листом №270 від 27.06.2024 року позивачем повторно було направлено вимогу про сплату існуючої заборгованості (докази направлення містяться в матеріалах справи).

У зв`язку з неотриманням відповідачі від відповідача та непроведенням розрахунку за Договором, позивач звернувся до суду з даним позовом, і з вимогою про стягнення з відповідача суми заборгованості в розмірі 4 098 023,35 грн, суми інфляційних втрат в розмірі 229 482,78 грн, та суми 0,1% річних розмірі 4 989,50 грн.

Відповідач заперечуючи проти задоволення позовних вимог зазначив, що оскільки пунктом 4.2. Договору не передбачено кінцевого строку здійснення відповідачем оплати вартості наданих послуг, а тому, відповідно до норм ст. 530 ЦК України, у зв`язку з неотриманням від позивача вимоги про сплату заборгованості, у відповідача не настав обов`язок здійснити оплату по Договору.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1 статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч.1 статті 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 2 статті 509 ЦК України передбачає, що зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ст. ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією із підстав виникнення зобов`язань та обов`язковим для виконання сторонами.

За своєю правовою природою укладений між сторонами Договір є договором послуг.

Статтею 901 ЦК України закріплено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії, або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Відповідно до ст. 905 ЦК України строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.

Як встановлено вище, на підставі Договору позивачем було надано відповідачу послуги на загальну суму в розмірі 4 098 023,35 грн, що підтверджується зазначеним вище Акт прийому-передачі наданих послуг/виконаних робіт №2 від 19.07.2023 року, яким вартість послуг по Договору зменшено до 4 098 023,35 грн.

Відповідно до п. 4.2. Договору сторонами передбачено, що оплата за надані послуги здійснюється замовником не менше 45 банківських днів з дати реєстрації податкової накладної на підставі наданого рахунку-фактури, після підписання Акту приймання-передачі наданих послуг уповноваженими представниками сторін й за умовами виконання вимог п. 5.20 Договору сторонами в повному обсязі.

Отже, сторонами в Договорі узгоджено, що оплата за надані послуги здійснюється замовником не менше 45 банківських днів з дати реєстрації податкової накладної, тобто не раніше 45 банківських днів від дати, коли позивачем зареєстровано податкову накладну.

Враховуючи, що Акт прийому-передачі наданих послуг/виконаних робіт №2 від 19.07.2023 року сторонами підписано, а податкова декларація позивачем зареєстрована, тому термін, на який умовами Договору відтермінувався строк оплати, настав.

Однак, суд зазначає, що двосторонній характер договору зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. З укладенням такого договору виконавець бере на себе обов`язок надати послуги і водночас набуває права вимагати їх оплати, а замовник зі свого боку набуває права вимагати від виконавця передачі цих послуг та зобов`язаний здійснити їх оплату.

Як вже зазначено, п. 4.2 Договору сторонами не визначено кінцевого строку здійснення відповідачем оплати наданих позивачем послуг.

Відповідно до ч. 1,2 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач направив відповідачу лист №124 від 04.04.2024 року (фіскальні чеки про направлення листа містяться в матеріалах справи).

Так, у вказаному листі позивач просив відповідача, у зв`язку з прийняттям робіт по Договору, здійснити оплату заборгованості за надані послуги.

Відповідно до норм статті 530 Цивільного кодексу України вказаний лист №124 від 04.04.2024 року є вимогою до боржника про здійснення оплати, у зв`язку з чим, цей обов`язок повинен був бути виконаний відповідачем у семиденний строк від дня пред`явлення цієї вимоги, а саме до 11.04.2024 року, у зв`язку з чим, прострочення з оплати вартості послуг, відповідно до вказаного, у відповідача розпочалось з 12.04.2024 року.

Зважаючи на викладене, заперечення відповідача, щодо того, що позивачем не направлялась відповідачу вимога в порядку ст. 530 ЦК України, не приймаються судом до уваги, як такі, що не підтверджуються матеріалами справи.

Окрім того, судом встановлено, що у листі №124 від 04.04.2024 року позивач зазначив наступного змісту інформацію: «…на адресу «Основ`янської дистанції електропостачання» регіональної філії «Південна залізниця» був направлений лист від 11.10.2023р. вих. №246 з проханням вирішити питання по оплаті наданих послуг…».

Суд зазначає, що обов`язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.

Так, за змістом положень статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 у справі №914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 04/6455/17, від 05.11.2019 у справі №915/641/18.

При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.

Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 зі справи № 902/761/18, від 20.08.2020 зі справи № 914/1680/18).

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом як у сукупності (в цілому), так і кожен доказ окремо, та відображено у судовому рішенні.

Крім того, відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Попри наведені норми, позивачем не зазначено в позовній заяві та не долучено до матеріалів справи складений ним лист від 11.10.2023р. вих. №246, а тому, цей документ не може бути врахований судом як доказ направлення відповідачу вимоги про сплату заборгованості в порядку норми статті 530 ЦК України.

Отже, враховуючи, що відповідачем не здійснено оплату наданих позивачем послуг в повному обсязі, суд дійшов до висновку, що у встановлений законом, статтею 530 ЦК України, строк, заборгованість за надані послуги в розмірі 4 098 023,35 грн, погашена не була; позивачем належним чином відповідно до статей 525, 526, 901, 903 ЦК України та статей 181, 193 ГК України доведена, документально підтверджена і відповідачем не спростована.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Враховуючи те, що загальна сума основного боргу відповідача в розмірі 4 098 023,35 грн, підтверджена належними доказами, наявними у матеріалах справи, у зв`язку з чим позов у цій частині підлягає задоволенню.

Щодо заявленої позовної вимоги про стягнення з відповідача 4 989,50 грн суми 0,1% річних та 229 482,78 грн суми інфляційних втрат, нарахованих за період з 20.05.2023 року по 06.08.2024 року, то суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Разом із тим, суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Індекси споживчих цін (індекси інфляції), які є показниками загального рівня інфляції в економіці, розраховуються в цілому за місяць, а не на конкретні дати. Встановлено, що вони розраховуються Державним комітетом статистики України щомісячно та публікуються в наступному за звітним місяці.

Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.

Згідно з Листом Державного комітету статистики України № 11/1-5/73 від 13.02.2009 також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов`язань.

Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997, відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Таким чином, інфляційні втрати мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.

Зазначене відповідає п. 6 Наказу Держкомстату №265 від 27.07.2007 "Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін", відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться "ланцюговим" методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.

При цьому, коли відносно кожного грошового зобов`язання, які мають різні строки виникнення, проводиться оплата частинами через короткі проміжки часу, розрахунок інфляційних втрат необхідно здійснювати щодо кожного окремого платежу, як складової загальної суми окремого грошового зобов`язання, за період з моменту виникнення обов`язку з оплати та який буде спільним для всіх платежів по конкретному грошовому зобов`язанню, до моменту фактичного здійснення платежу з подальшим сумуванням отриманих результатів для визначення загальної суми інфляційних втрат.

Крім того, необхідно враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у справі № 910/21564/16 від 10.07.2019.

Базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.

Окрім того, пунктом 7.6. Договору сторони узгодили, що відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України розмір відповідальності замовника за прострочення виконання грошового зобов`язання за цим Договором становить 0,1% річних від простроченої суми грошових зобов`язань за цим Договором.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок суми 0,1% річних та інфляційних втрат, на предмет арифметичної правильності та відповідності вимогам закону, судом встановлено, що здійснений він невірно, оскільки позивачем не враховано дату початку виникнення у відповідача прострочення з оплати вартості послуг по Договору, а застосовано дату виникнення прострочення з 20.05.2023 року, що є безпідставним, з огляду на встановлену судом дату виникнення у відповідача прострочення з оплати вартості послуг по Договору , а саме з 12.04.2024 року.

У зв`язку з викладеним, здійснивши власний розрахунок вказаних фінансових санкцій за період з 12.04.2024 року по 06.08.2024 року, судом встановлено, що обґрунтованою до стягнення з відповідача сумою 0,1% річних є 1 310,02 грн, а обґрунтованою до стягнення з відповідача сумою інфляційних втрат є 123 712,21 грн, у з в`язку з чим, позовній вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню на вказані суми.

Згідно із ч. 2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги підлягають частковому задоволенню та стягненню з відповідача на користь позивача суми заборгованості в розмірі 4 098 023,35 грн, суми інфляційних втрат в розмірі 123 712,21 грн та суми 0,1% річних в розмірі 1 310,02 грн.

Судовий збір, у розмірі 63 345,68 грн, відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, покладається на відповідача.

Керуючись статтями 73-74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (ідентифікаційний код 40075815, місцезнаходження: 03150, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, будинок 5) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Смарт Енерджі Сервіс" (ідентифікаційний код 43651515, місцезнаходження: 69050, м. Запоріжжя, вул. Космічна, буд. 119) суму заборгованості в розмірі 4 098 023,35 грн (чотири мільйони дев`яносто вісім тисяч двадцять три гривни 35 копійок), суму інфляційних втрат в розмірі 123 712,21 грн (сто двадцять три тисячі сімсот дванадцять гривень 21 копійка), суму 0,1% річних в розмірі 1 310,02 грн (одна тисяча триста десять гривень 02 копійки) та суму судового збору в розмірі 63 345,68 грн (шістдесят три тисячі триста сорок п`ять гривень 68 копійок).

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

5. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

6. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 257 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складене 14.02.2025 року.

Суддя С. МОРОЗОВ