Рішення

від 17.02.2025 по справі 911/3232/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" лютого 2025 р. м. Київ Справа № 911/3232/24

Суддя Грабець С.Ю., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «КОМПАНІЯ З УПРАВЛІННЯ НЕРУХОМІСТЮ»

до товариства з обмеженою відповідальністю «НЕО-ЛАБ»

про стягнення заборгованості,

без виклику учасників справи

ВСТАНОВИЛА:

02 грудня 2024 року через систему «Електронний суд» до Господарського суду Київської області надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю «КОМПАНІЯ З УПРАВЛІННЯ НЕРУХОМІСТЮ» (далі позивач) до товариства з обмеженою відповідальністю «НЕО-ЛАБ» (далі відповідач) про стягнення заборгованості в сумі 104 404,00 грн.

В обґрунтування заявлених вимог представник позивача послався на порушення відповідачем умов договору оренди обладнання №3 від 03.09.2024 року.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 09.12.2024 року відкрите провадження у справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, відповідачу роз`яснено, що в строк до 09.01.2025 року він має право надіслати суду заяву із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та відзив на позовну заяву (пред`явити зустрічний позов).

Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін (ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України).

Частиною 1 ст. 6 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у господарських судах функціонує Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система.

Якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення (ч. 11 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з п. 2 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.

Частиною 1 ст. 232 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судовими рішеннями є, зокрема, ухвали.

Так, відповідно до довідки про доставку електронного листа, долученої до матеріалів справи, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 09.12.2024 року надіслана відповідачу до його електронного кабінету 09 грудня 2024 року.

Крім цього, згідно з ч. 1 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень", для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень", (далі - Реєстр) - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень. функціонує в межах Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.

Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень", судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.

Ухвала Господарського суду Київської області про відкриття провадження у справі від 09.12.2024 року внесена до Єдиного державного реєстру судових рішень 09 грудня 2024 року.

Частиною 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.

03 вересня 2024 року між товариством з обмеженою відповідальністю «КОМПАНІЯ З УПРАВЛІННЯ НЕРУХОМІСТЮ» (далі позивач) та товариством з обмеженою відповідальністю «НЕО-ЛАБ» (далі відповідач) був укладений договір оренди обладнання №3 (далі договір), відповідно до умов якого, позивач надав, а відповідач прийняв у строкове платне користування генератори (далі обладнання) та зобов`язувався сплачувати грошові кошти за користування ними.

Відповідно до п. 2.1. договору, передача обладнання в оренду здійснюється за актом приймання-передавання обладнання.

Обладнання вважається переданим позивачем та прийнятим відповідачем з моменту підписання сторонами відповідного акта приймання-передавання обладнання (п. 2.2. договору).

Згідно з п. 3.1. договору, строк оренди обладнання складає 1 календарний рік з моменту прийняття обладнання що орендується, за актом прийому - передавання.

Відповідно до п. 4.1. договору, моментом початку та кінця нарахування орендної плати за даним договором є момент підписання сторонами акту прийому-передачі обладнання в оренду та з оренди.

Пунктом 4.2. договору встановлено, що розмір орендної плати за цим договором в цілому визначається у відповідних актах наданих послуг, які підписуються та скріплюються печатками сторін один раз на місяць.

Згідно з п. 4.4. договору, розмір орендної плати розраховується із розрахунку - 800 (вісімсот) гривень за одну добу оренди однієї одиниці обладнання.

Розрахунок розміру орендної плати за кожну одиницю обладнання зазначається позивачем в рахунках на оплату та актах виконаних робіт (п. 4.5. договору).

Відповідно до п. 4.7. договору, відповідач сплачує орендну плату на підставі виставлених позивачем рахунків двічі на місяць: за першу половину кожного місяця оренди до 20 числа цього місяця; за другу половину кожного місяця оренди до 05 числа наступного місяця.

Документом, що підтверджує надання послуг оренди обладнання за даним договором, є акт надання послуг (п. 4.9. договору).

Згідно з п. 4.10. договору, позивач щомісяця в останній день місяця складає акт виконаних робіт за цим договором, підписує ЕЦП директора або уповноваженої особи позивача та печаткою і надсилає через сервіси обміну електронних документів Сота, Вчасно, M.E.Doc відповідачу.

Відповідно до п. 4.11. договору, відповідач зобов`язуються на протязі трьох робочих днів підписати ЕЦП директора або уповноваженої особи відповідача та печаткою акт виконаних робіт та через сервіси обміну електронних документів Сота, Вчасно, M.E.Doc направити позивачу.

Пунктом 4.12. договору встановлено, якщо відповідач протягом встановленого строку не підписав або не надав обґрунтованої письмової відмови від підписання такого акту надання послуг, послуги оренди обладнання вважаються наданими позивачем, прийнятими відповідачем.

Цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін (п. 8.1. договору).

Згідно з п. 8.2. договору, строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 8.1 цього договору та діє до спливу строку найму обладнання передбаченого цим договором. За згодою сторін дія договору може бути продовжена, про що складається додаткова угода.

03 вересня 2024 року позивач передав, а відповідач прийняв у користування три дизельні генератори, про що сторонами підписаний акт приймання-передачі обладнання за договором оренди обладнання №3 від 03 вересня 2024 року, копія якого долучена до матеріалів справи.

За твердженнями представника позивача, на виконання умов договору, позивач надав відповідачу обладнання, плата за користування яким в період жовтень 2024 року-листопад 2024 року становила 141 600,00 грн., що підтверджується актами надання послуг №3 від 30.09.2024 року, на суму 67 200,00 грн., та №5 від 31.10.2024 року, на суму 74 400,00 грн., а також рахунками на оплату: №5 від 03.10.2024 року, на суму 67 200,00 грн.; №7 від 16.10.2024 року, на суму 36 000,00 грн.; №8 від 31.10.2024 року, на суму 38 400,00 грн., копії яких долучені до матеріалів справи.

Відповідач користування обладнанням оплатив частково, а саме в сумі 67 200,00 грн., що підтверджується банківською випискою по рахунку позивача від 20.11.2024 року, копія якої також долучена до матеріалів справи.

Вважаючи, що його права порушені, позивач звернувся до суду та просив стягнути з відповідача 74 400,00 грн. боргу.

Згідно з ч. 1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Відповідно до ч. 2 цієї ж статті, юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно з ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Статтею 181 Господарського кодексу України встановлено, що господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями (ч. 1 ст. 179 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 180 Господарського кодексу України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода (ч. 2 цієї ж статті).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.

Відповідно до ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у володіння та користування майно для здійснення господарської діяльності.

Частиною 1 ст. 284 Господарського кодексу України встановлено, що істотними умовами договору оренди є: об`єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу.

Відповідно до ч. 1 ст. 286 Господарського кодексу України, орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

Згідно з ч. 4. ст. 286 Господарського кодексу України, строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Частиною 1 ст. 762 Цивільного кодексу України встановлено, зокрема, що за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Плата за найм (оренду) майна вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором (ч. 5 ст. 762 Цивільного кодексу України).

Судом встановлено, що відповідач повинен був оплатити позивачу 141 600,00 грн. за користування обладнанням за період з вересня до жовтня 2024 року, що підтверджується актами наданих послуг №3 від 30.09.2024 року, на суму 67 200,00 грн., та №5 від 31.10.2024 року, на суму 74 400,00 грн., а також рахунками на оплату: №5 від 03.10.2024 року, на суму 67 200,00 грн.; №7 від 16.10.2024 року, на суму 36 000,00 грн.; №8 від 31.10.2024 року, на суму 38 400,00 грн., копії яких долучені до матеріалів справи.

Акти наданих послуг №3 від 30.09.2024 року, на суму 67 200,00 грн., та №5 від 31.10.2024 року, на суму 74 400,00 грн., а також рахунки на оплату №5 від 03.10.2024 року, на суму 67 200,00 грн., та №8 від 31.10.2024 року, на суму 38 400,00 грн., були підписані і направлені позивачем та отримані і підписані відповідачем за допомогою електронного цифрового підпису, що підтверджується роздруківками про підписання документів у сервісі "Вчасно" (продовження), копії яких долучені до матеріалів справи.

Рахунок на оплату №7 від 16.10.2024 року, на суму 36 000,00 грн., був підписаний і направлений позивачем за допомогою електронного цифрового підпису, проте не був підписаний відповідачем, що також підтверджується роздруківкою про підписання документів у сервісі "Вчасно" (продовження), копія якої долучена до матеріалів справи.

Як вбачається з банківської виписки по рахунку позивача від 20.11.2024 року, копія якої долучена до матеріалів справи, відповідач 19 листопада 2024 року сплатив орендну плату за користування обладнанням частково, а саме в сумі 67 200,00 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Господарське зобов`язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином (ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1 ст. 96 Господарського процесуального кодексу України, електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних й інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).

Частиною 2 ст. 96 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що електронні докази подаються у формі документів, на які накладено кваліфікований електронний підпис відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги". Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.

Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом (ч. 3 ст. 96 Господарського процесуального кодексу України).

Частиною 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ч. 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Документів, що підтверджували б оплату боргу перед позивачем або спростовували доводи представника позивача, представник відповідача суду не надав, тому вимога позивача про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 74 400,00 грн. є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Крім стягнення основного боргу, позивач просив суд стягнути з відповідача пеню в сумі 28 320,00 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною 2 ст. 218 Господарського кодексу України встановлено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Пунктом 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Частиною 6 ст. 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Частиною 3 ст. 549 Цивільного кодексу України встановлено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Так, пеня це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов`язання у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачений законом або договором.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Пунктом 6.3.2. договору встановлено, що відповідач несе наступну відповідальність за даним договором оренди обладнання: у випадку прострочення зі сплатою орендних платежів пеня в розмірі 10% від суми щодобової орендної плати за кожний день прострочення.

Разом з цим, відповідно до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Так, розмір пені не може перевищувати встановлений законом розмір, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує обчислену на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.

Суд під час вирішення спору з`ясовує обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку та здійснює оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі, якщо відповідний розрахунок позивачем здійснений неправильно, то господарський суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми пені та інших нарахувань, у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості.

Ця правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14.01.2021 року в справі №922/2216/18 та від 05.03.2018 року в справі №910/1389/18.

Частиною 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до ч. 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Згідно зі ст. 251 Цивільного кодексу України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Статтею 253 Цивільного кодексу України встановлено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до ч. 4 ст. 116 Господарського процесуального кодексу України, якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.

Як зазначалось вище, згідно з п. 4.7. договору, відповідач сплачує орендну плату на підставі виставлених позивачем рахунків двічі на місяць: за першу половину кожного місяця оренди до 20 числа цього місяця; за другу половину кожного місяця оренди до 05 числа наступного місяця.

Пунктом 4.4. договору встановлено, що розмір орендної плати розраховується із розрахунку - 800 (вісімсот) гривень за одну добу оренди однієї одиниці обладнання.

Так, відповідач повинен був оплатити користування обладнанням за вересень 2024 року (28 днів), в сумі 67 200,00 грн., - не пізніше 05 жовтня 2024 року, а за користування обладнанням у жовтні, в сумі 36 000,00 грн. (за 15 днів), - не пізніше 20 жовтня 2024 року, та 38 400,00 грн. (за 16 днів), - не пізніше 05 листопада 2024 року.

Так, розмір пені:

-враховуючи період заборгованості з 08 жовтня 2024 року (оскільки 06 жовтня 2024 року припадало на вихідний день) до 21 жовтня 2024 року (14 днів), суму боргу в розмірі 67 200,00 грн., облікову ставку Національного банку України, що в цей період становила 13,00 %, складає 668,33 грн.;

-враховуючи період заборгованості з 22 жовтня 2024 року (оскільки 20 жовтня 2024 року припадало на вихідний день) до 05 листопада 2024 року (15 днів), суму боргу в розмірі 103 200,00 грн., облікову ставку Національного банку України, що в цей період становила 13,00 %, складає 1 099,67 грн.;

-враховуючи період заборгованості з 06 листопада 2024 року до 18 листопада 2024 року (13 днів), суму боргу в розмірі 141 600,00 грн., облікову ставку Національного банку України, що в цей період становила 13,00 %, складає 1 307,67 грн.;

-враховуючи період заборгованості з 19 листопада 2024 року до 28 листопада 2024 року (10 днів), суму боргу в розмірі 74 400,00 грн., облікову ставку Національного банку України, що в цей період становила 13,00 %, складає 528,53 грн.,

а разом 3 604,20 грн. (за розрахунком суду), які підлягають стягненню.

Крім цього, позивач просив суд стягнути з відповідача три проценти річних у сумі 474,10 грн. та суму, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, в розмірі 1 209,60 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Так, сплата трьох процентів річних від простроченої суми є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредитору.

Три проценти річних:

враховуючи період заборгованості з 08 жовтня 2024 року до 21 жовтня 2024 року, що складає 14 днів, суму боргу в розмірі 67 200,00 грн., становлять 77,12 грн.;

враховуючи період заборгованості з 22 жовтня 2024 року до 05 листопада 2024 року, що складає 15 днів, суму боргу в розмірі 103 200,00 грн., становлять 126,89 грн.;

враховуючи період заборгованості з 06 листопада 2024 року до 18 листопада 2024 року, що складає 13 днів, суму боргу в розмірі 141 600,00 грн., становлять 150,89 грн.;

враховуючи період заборгованості з 19 листопада 2024 року до 28 листопада 2024 року, що складає 10 днів, суму боргу в розмірі 74 400,00 грн., становлять 60,98 грн.,

а разом 415,88 грн. (за розрахунком суду), які підлягають стягненню.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожний період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж повинен бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому повинен бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо оплату заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без враховування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням цього місяця.

Сума, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції:

враховуючи період заборгованості з 08 жовтня 2024 року до 21 жовтня 2024 року, індекс інфляції у жовтні 2024 року 101,8%, суму боргу в розмірі 67 200,00 грн., складає 1 209,60 грн.;

враховуючи період заборгованості з 22 жовтня 2024 року до 05 листопада 2024 року, індекс інфляції у жовтні 2024 року 101,8%, суму боргу в розмірі 103 200,00 грн., складає 1 857,60 грн.;

враховуючи період заборгованості з 06 листопада 2024 року до 18 листопада 2024 року, індекс інфляції у листопаді 2024 року 101,9%, суму боргу в розмірі 141 600,00 грн., складає 2 690,40 грн.;

враховуючи період заборгованості з 19 листопада 2024 року до 28 листопада 2024 року, індекс інфляції у листопаді 2024 року 101,9%, суму боргу в розмірі 74 400,00 грн., складає 1 413,60 грн.,

а разом 7 171,20 грн. (за розрахунком суду), які підлягають стягненню.

Частиною 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

Оскільки позивач просив стягнути з відповідача суму, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, в розмірі 1 209,60 грн., тому стягненню підлягає саме ця сума.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. 124 Конституції України, ч. 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", ч. ч. 1, 2 ст. 3, ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень", ст. ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", ч. 1 ст. 173, п. 3 ч. 1 ст. 174, ч. 1 ст. 179, ч. ч. 1, 2 ст. 180, ст. 181, ч. 1 ст. 193, ч. 1 ст. 202, ч. 1 ст. 216, ст. 218, ч. 1 ст. 230, ч. 6 ст. 231, ч. 1 ст. 283, ч. 1 ст. 284, ч. ч. 1, 4 ст. 286 Господарського кодексу України, ст. ст. 251, 253, ч. 1 ст. 526, ч. 1 ст. 530, ч. ч. 1, 3 ст. 549, ст. 610, ч. 1 ст. 612, п. 3 ч. 1 ст. 611, ч. 2 ст. 625, ч. 1 ст. 626, ст. 627, ч. 1 ст. 628, ст. 629, ч. 1 ст. 759, ч. ч. 1, 5 ст. 762 Цивільного кодексу України, ч. ч. 1, 2 ст. 4, ч. 1 ст. 6, ч. 1 ст. 73, ч. ч. 1, 3 ст. 74, ч. 1, ст. 96, ч. 4 ст. 116, ч. 9 ст. 165, ст. 129, ч. 1 ст. 232, ч. 4 ст. 236, ст. 237, ч. 4 ст. 240, п. 2 ч. 6 ст. 242, ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Задовільнити частково позов товариства з обмеженою відповідальністю «КОМПАНІЯ З УПРАВЛІННЯ НЕРУХОМІСТЮ» до товариства з обмеженою відповідальністю «НЕО-ЛАБ» про стягнення заборгованості.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «НЕО-ЛАБ» (08200, Київська область, місто Ірпінь, вулиця Пушкінська, будинок 78, ідентифікаційний код 35017275) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «КОМПАНІЯ З УПРАВЛІННЯ НЕРУХОМІСТЮ» (08205, Київська обл., м. Ірпінь, вулиця Василя Стуса, будинок 78, ідентифікаційний код 41632857) 74 400,00 грн. (сімдесят чотири тисячі чотириста грн. 00 коп.) основного боргу; 3 604,20 грн. (три тисячі шістсот чотири грн. 20 коп.) пені; 415,88 грн. (чотириста п`ятнадцять грн. 88 коп.) трьох процентів річних; 1 209,60 грн. (одну тисячу двісті дев`ять грн. 60 коп.) суми, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції; 2 309,48 грн. (дві тисячі триста дев`ять грн. 48 коп.) витрат зі сплати судового збору.

Відмовити в іншій частині позову.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України, та може бути оскаржене в апеляційному порядку протягом 20 днів з дня складення повного тексту рішення.

Повний текст рішення складений 17.02.2025 року.

Суддя С. Грабець