Рішення

від 17.02.2025 по справі 911/3300/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" лютого 2025 р. м. Київ Справа № 911/3300/24

Суддя Грабець С.Ю., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю"Профріелтінг"

до відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ)

про зняття арешту з майна та оголошену заборону на його відчуження,

без виклику учасників справи

ВСТАНОВИЛА:

06 грудня 2024 року через систему «Електронний суд» до Господарського суду Київської області надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю "Профріелтінг" до відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про зняття арешту з майна та оголошену заборону на його відчуження.

В обгрунтування заявлених вимог представник позивача послався на неправомірне перебування під арештом належного йому на праві власності нерухомого майна.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 11.12.2024 року відкрите провадження у справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, відповідачу запропоновано в строк до 11.01.2025 року надати суду заяву із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та відзив на позовну заяву (пред`явити зустрічний позов), а також докази, що підтверджують заперечення проти позову.

Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Частиною 1 ст. 6 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у господарських судах функціонує Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система.

Якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення (ч. 11 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з п. 2 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.

Частиною 1 ст. 232 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судовими рішеннями є, зокрема, ухвали.

Так, відповідно до довідки про доставку електронного листа, долученої до матеріалів справи, ухвала суду від 11.12.2024 року доставлена відповідачу до його електронного кабінету12.12.2024 року.

Крім цього, згідно з ч. 1 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень", для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень", Єдиний державний реєстр судових рішень (далі - Реєстр) - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень функціонує в межах Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.

Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень", судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.

Ухвала Господарського суду Київської області від 11.12.2024 року внесена до Єдиного державного реєстру судових рішень 11 грудня 2024 року.

Частиною 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.

16 червня 2013 року державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Київській області винесена постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження (виконавче провадження НОМЕР_1).

29 липня 2013 року був укладений договір про задоволення вимог іпотекодержателя, відповідно до п. 2 якого, у зв?язку з невиконанням товариством з обмеженою відповідальністю «ХорсПетрол» своїх зобов?язань щодо повернення кредиту за договором банківського кредиту (кредитна лінія) №01-КЛ/09 від 16.01.2009 року, сторони цього договору вирішили здійснити, відповідно до ст. ст. 36, 37 Закону України «Про іпотеку» та ст. ст. 4, 5, 6 іпотечного договору, укладеного між іпотекодержателем та іпотекодавцем про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок часткового виконання основного зобов?язання за договором банківського кредиту (кредитна лінія) №01-КЛ/09 від 16.01.2009 року.

Згідно з п. 3 цього договору, іпотекодержатель задовольняє забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, отже іпотекодавець передає, а іпотекодержатель приймає у власність належне іпотекодавцю нерухоме майно, а саме: земельну ділянку, що знаходиться на території Застугнянської сільської ради Васильківського р-ну, Київської області, загальною площею 6,3199 га, кадастровий №3221482800:09:003:0038, яка належить на праві власності іпотекодавцю.

Так, на підставі укладеного договору про задоволення вимог іпотекодержателя, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, за реєстровим №2852, приватне акціонерне товариство «Укргазпромбанк» набуло право власності на вищезазначену земельну ділянку.

27 травня 2016 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесений запис про арешт нерухомого майна (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 29787876 від 27.05.2016 року), а саме на земельну ділянку, загальною площею 6,3199 га, кадастровий номер 3221482800:09:003:0038, розташовану за адресою: Київська область, Васильківський район, Застугнянська с/рада, власником якої був ОСОБА_1 .

За результатами відкритих торгів (аукціону), оформлених протоколом електронних торгів № UA-EA-2019-05-15-000013-Ь від 24.05.2019 року, між приватним акціонерним товариством «Укргазпромбанк» та позивачем був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки від 13.06.2019 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Курасовою О.В. та зареєстрованим в реєстрі за №435.

Крім цього, за твердженнями представника позивача, юридична особа приватне акціонерне товариство «Укргазпромбанк» припинене, про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесений відповідний запис під №10671110050002602.

Так, 02 жовтня 2024 року позивач звернувся до відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) з листом № 51 про скасування арешту з належного йому нерухомого майна.

Листом №53750/3.1-24 від 23.10.2024 року позивача повідомлено про те, що підстави для зняття арешту з майна відсутні.

Вважаючи, що його права порушені, позивач звернувся до суду, просив зняти арешт з належного йому нерухомого майна.

Згідно з ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до ч. 3 ст. 13 Господарськогопроцесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 16 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 59 Закону України "Про виконавче провадження", особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Частиною 1 ст. 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Згідно з ч. 2 ст. 41 Конституції України, право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 Цивільного кодексу України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Частиною 1 ст. 317 Цивільного кодексу України встановлено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з ч. 1 ст. 319 Цивільного кодексу України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до ч. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Частиною 2 ст. 321 Цивільного кодексу України встановлено, що особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом (ст. 328 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 391 Цивільного кодексу України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Судом встановлено, що за результатами відкритих торгів (аукціону), оформлених протоколом електронних торгів № UA-EA-2019-05-15-000013-Ь від 24.05.2019 року, між приватним акціонерним товариством «Укргазпромбанк» та позивачем був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки від 13.06.2019 року.

Водночас, в рамках виконавчого провадження НОМЕР_1державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Київській області винесена постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 16.06.2013 року.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з ч. 1 ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження», арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Частиною 2 цієї ж статті встановлено, зокрема, що арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.

Відповідно до ч. 4 ст. 59 ЗаконуУкраїни «Про виконавче провадження», підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є:

1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом;

2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника;

3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах;

4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням;

5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно;

6) отриманняв иконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову;

7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника;

8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову;

9) підстави, передбачені пунктом 1-2 та підпунктом 2 пункту 10-4 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону;

10) отримання виконавцем від Державного концерну "Укроборонпром", акціонерного товариства, створеного шляхом перетворення Державного концерну "Укроборонпром", державного унітарного підприємства, у тому числі казенного підприємства, яке є учасником Державного концерну "Укроборонпром" або на момент припинення Державного концерну "Укроборонпром" було його учасником, господарського товариства, визначеного частиною першою статті 1 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності", звернення про зняття арешту в порядку, передбаченому статтею 11 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності".

У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду (ч. 5 цієї ж статті Закону України «Про виконавче провадження»).

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ч. 4 ст. 11 Господарського процесуального кодексу України).

Так, наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, а також за відсутності будь-яких відомостей стосовно рішення про стягнення виконавчого збору, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

Аналогічна правова позиція міститься в постановах Верховного Суду в справі №2-356/12 (провадження №61-5972св19) від 07.07.2021 року, в справі №161/14034/20 (провадження №61-1980св21) від 03.11.2021 року, в справі №645/6694/15 (провадження №61-18160св19) від 22.12.2021 року, в справі №2-3600/09 (провадження №61-12406св21) від 09.01.2023 року та в справі №127/1547/14-ц (провадження №61-12997св21) від 18.01.2023 року.

Відповідно до ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Крім цього, в п. 70 рішення Європейського суду з прав людини в справі "Рисовський проти України" (заява №29979/04, прийняте 20.10.2011 року) судом зазначено наступне: "Суд підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява №33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, "Онер`їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява N 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява №21151/04, п. 72, від 08.04.2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява №10373/05, п. 51, від 15.09.2009 року).

Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява №55555/08, п. 74, від 20.05.2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscutaand Others v. Romania), заява №36900/03, п. 37, від 25.11.2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер`їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), п. 119)".

Отже, принцип "належного урядування" покладає обов`язок на орган діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб, запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Ця правова позиція міститься в постанові Верховного Суду в справі №910/19061/21 від 29.02.2024 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідноз ч. 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідач документів, що підтверджували б зняття арешту з належного позивачу майна або спростовували б доводи представника позивача, суду не надав, тому вимога позивача про зняття арешту з нерухомого майна та оголошену заборону на його відчуження є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Згідно зі статтею 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати, у разі задоволення позову покладаються на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ч. ч. 1, 2 ст. 41, ст. 124 Конституції України, ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ст. 1, ч. ч. 1, 2 ст. 56, ч. ч. 4, 5 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження», ст. 15, ч. 1 ст. 16, ч. 1 ст. 316, ч. 1 ст. 317, ч. 1 ст. 319, ч. ч. 1, 2 ст. 321, ст. 328, ст. 391 Цивільного кодексу України, ч. 2 ст. 4, ч. ч. 3, 4 ст. 13, ч. 1 ст. 73, ч. ч. 1, 3 ст. 74, ст. 129, ч. 1 ст. 232, ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Задовільнити повністю позов товариства з обмеженою відповідальністю «Профріелтінг» до відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про зняття арешту з майна та оголошену заборону на його відчуження.

Зняти арешт з майна та оголошену заборону на його відчуження щодо земельної ділянки, що знаходиться на території Застугнянської сільської ради Васильківського р-ну, Київської області, загальною площею 6,3199 га, кадастровий №3221482800:09:003:0038, номер запису про право власності: 1882098, накладені згідно з постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони, серія та номер НОМЕР_1, винесеною відділом примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Київській області.

Стягнути з відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) 3028,00 грн. (три тисячі двадцять вісім грн. 00 коп.) витрат зі сплати судового збору.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України, та може бути оскаржене в апеляційному порядку протягом 20 днів з дня складення повного рішення.

Повне рішення складене 17.02.2025 року.

Суддя С. Грабець